Менеджер 2008 №03 (45)

Подождите немного. Документ загружается.

ДонДУУ ♦ МЕНЕДЖЕР ♦ № 3 (45) ♦ 2008 р.

169

У [5] доказано, що в сучасних умовах розвитку України необхідна розробка нової моделі

економічного зростання, що відображає можливості підприємств в інноваційному розвитку.

Основу інноваційного розвитку складають: фундаментальні та прикладні дослідження; дослід-

но-конструкторські та технологічні розробки; випробування та промислове освоєння нововве-

день. Реалізація цих розробок має засновуватися на засадах стратегічного управління інноваці-

ями, яке передбачає обґрунтування стратегічних завдань інноваційного розвитку, оцінку мож-

ливостей та ресурсів для їх рішення, аналіз стану розвитку науково-інноваційної сфери і орга-

нізаційних структур, обґрунтування чинників, які істотно впливають на результати інновацій-

ної діяльності підприємства. Основою ефективної інноваційної діяльності є прогнозування по-

треби в певних інноваціях, на базі яких розробляються принципово нові прогресивні технології,

здійснюється випуск високотехнологічної продукції, розробка прогресивних організаційних і

управлінських рішень.

Забезпечення ефективної державної інноваційної політики передбачає досягнення балан-

су інтересів усіх учасників інноваційної діяльності. При цьому розмаїття форм власності, диве-

рсифікація виробництва вимагають розробки нових підходів до управління інноваційною дія-

льністю. Такі підходи мають враховувати не тільки раціональні форми організації виробництва,

його ефективності, а й спроможність підприємства швидко адаптуватися до умов зовнішнього

середовища.

Підприємство в процесі свого функціонування може динамічно змінювати свій стан в од-

ному з двох протилежних напрямків – досконалості або небезпеки. За цих умов ефективною є

модель управління інноваційним розвитком з використанням системного та ситуаційного під-

ходів, які враховують два види ресурсів: знання, що є невичерпними і такими, що збільшуються

в процесі використання за рахунок накопичення інформації і отримання нових знань; час, який

є не відновлюваним ресурсом, і тому його врахування є особливо важливим в умовах швидких

змін при впровадженні інформаційних технологій. Це вимагає в процесі дослідження робити

висновки щодо розвитку підприємства в минулому, теперішньому і майбутньому часі.

На визначальні позиції у фінансовому забезпеченні інноваційного розвитку підприємств

має виходити банківське кредитування. Однак реальна ситуація є такою, що довгострокові кре-

дити, які мають бути основними підйомами стимулювання інноваційного розвитку підпри-

ємств, становлять малу частку в зальному обсязі кредитних вкладень у національну економіку

[34].

Не менш важливими є соціальні чинники інноваційного розвитку. Так, за даними дослі-

дження українського бізнесу ООН за 2005 р., 49,1 % підприємств взагалі не відслідковують со-

ціальні наслідки інноваційного розвитку, час від часу це роблять 29,4 % підприємств і лише 5,3

% - використовують для оцінки чіткі показники [34]. Причому, як правило, це показники впли-

ву діяльності підприємства на оточуюче середовище. Як свідчить зарубіжний досвід, питанням

корпоративної соціальної відповідальності бізнесу надається значна увага. Наприклад, у Фран-

ції діє закон, згідно з яким кожна публічна компанія, яка розміщує свої акції на біржі, зо-

бов’язана звітуватися про соціальні програми та соціальні наслідки інноваційної діяльності.

Цей закон призначений для заохочення компаній до соціальної відповідальності, а також для

контролю достовірності розповсюджуваних ними даних [34].

Щодо України, то вміння визначати соціальні ефекти інноваційного розвитку набувають

особливої актуальності. З економічної точки зору стабільний розвиток підприємств означає їх

суспільну значущість: по-перше, щодо продукції, що виготовляється, а по-друге, щодо форму-

вання доходів бюджетів усіх рівнів через податкову систему. Гарантії зайнятості, забезпечення

відтворення певної кількості робочих місць, створення передумов матеріального забезпечення

працівників (у перспективі їх пенсійного забезпечення) зумовлюють розуміння стабільності

розвитку підприємств з соціальної точки зору. Виходячи з викладеного можна констатувати,

що інноваційний розвиток підприємств має, з одного боку, забезпечувати економічне зростання

та набуття ним соціальної природи, а з іншого – узгоджуватися з показниками забезпечення

соціально-економічної безпеки підприємства.

♦ ПІДПРИЄМНИЦТВО, МЕНЕДЖМЕНТ, МАРКЕТИНГ ♦

170

Існують також інші похідні види розвитку підприємства: інвестиційний, фінансовий, то-

що, кожен з яких тим чи іншим чином пов’язаний якщо не з економічною безпекою підприємс-

тва взагалі, то з її складовими.

Висновки і перспективи подальших досліджень. Головний висновок полягає у наявності

взаємозалежності та взаємозв’язку між розвитком підприємства та його економічною безпекою.

При цьому такі взаємозалежність та взаємозв’язок є дуже неоднозначними, оскільки як інтен-

сивність розвитку може вадити стану економічної безпеки підприємства, так і перманентна орі-

єнтація підприємства на забезпечення його економічної безпеки може гальмувати розвиток пі-

дприємства. Створення механізмів гармонійного взаємозв’язку між розвитком підприємства та

його економічною безпекою має стати окремим напрямом наукових досліджень.

Окремим напрямами подальших досліджень також можуть бути розвиток економічної

безпеки підприємства, безпека економічного розвитку підприємства, дослідження взаємо-

зв’язку між фінансовою безпекою та сталим розвитком підприємства, визначення впливу кад-

рової складової економічної безпеки на соціальний та соціально-економічний розвиток підпри-

ємства та ін.

Література

1. Боровик М. В. Управління соціальним розвитком промислових підприємств: Авто-

реф. дис. канд. екон. наук: 08.09.01. – Харків: Харків. нац. екон. ун-т., 2005. – 22 с.

2. Воротіна Л.І. Життєвий цикл підприємства як прояв його

“економічної безпеки” //

www.niurr.gov.ua/ukr/econom/krugly_stil_28.12.99/vorotina.htm

3. Глобалізація і безпека розвитку: Монографія / О.Г. Білорус, Д.Г. Лук’яненко та ін.;

Керівник авь колективу і наук. ред. О.Г. Білорус. – К.: КНЕУ, 2001. – 733 с.

4. Гончаров В.М., Солоха Д.В.. Припутень В.Ю, Федіна О.А. Організація управління

ефективним розвитком промислових підприємств в умовах ринкового конкурентного середо-

вища: Монографія. – Донецьк: СПД Купріянов В.С. – 2006. – 206 с.

5. Гриньов А.В. Інноваційний розвиток промислових підприємств: концепція, методо-

логія, стратегічне управління. _ Харків; ІНЖЕК, 2003. – 308 с.

6. Гриньов А.В. Стратегія інноваційного розвитку підприємства: Автореф. дис... докт.

екон. наук: 08.06.01. – Донецьк: Донецьк. нац. екон. ун-т., 2004. – 38 с.

7. Гриньова В.М., Козирева О.В. Соціально-економічні проблеми інноваційного розви-

тку підприємств: Монографія. – Харків: ІНЖЕК, 2006. – 192 с.

8. Громяк С.И. Моделирование стратегий развития малых предприятий в условиях пе-

реходной экономики: Автореф. дис. канд. екон. наук: 08.03.02. – Львов: Львов. нац. ун-т им.

И.Франко, 2001. – 20 с.

9. Економічний розвиток України: інституціональне та ресурсне забезпечення: Моно-

графія. – К.: Об’єднаний інститут економіки НАН України, 2005. – 540с.

10. Замазій О.В. Інтеграція та ринкова взаємодія у реалізації стратегії розвитку підпри-

ємства: Автореф. дис. канд. екон. наук: 08.06.01. – Хмельницький: Хмельницьк. нац. ун-т, 2006.

– 22 с.

11. Козаченко Г.В., Пономарьов В.П., Ляшенко О.М. Економічна безпека підприємства:

сутність та механізм забезпечення: Монографія. – К.: Лібра, 2003. – 280 с.

12. Кузенко Т.Б. Тактичне і стратегічне планування економічної безпеки підприємства //

Актуальні проблеми економіки. – 2004. – № 3. – С. 142-152.

13. Кузмішин П. Підприємницьке середовище та економічний розвиток (питання теорії і

практики): Автореф. дис... докт. екон. наук: 08.06.02. – Львів: Інститут регіональних досліджень

НАН України, 2001. – 30 с.

14. Лоханова Н. Система управління станом економічної безпеки підприємства: пробле-

мні питання, концепція розвитку // Економіст. – 2005. – №2. – С. 52-56.

15. Ляшенко О.М. Принципові підходи до конвергенції соціально-економічної безпеки //

Економіка. Менеджмент. Підприємництво. Луганськ: Видавництво СНУ ім. В.Даля. - № 15. -

2006. – С. 119 -127.

ДонДУУ ♦ МЕНЕДЖЕР ♦ № 3 (45) ♦ 2008 р.

171

16. Ожегов С.И. Словарь русского языка. – М.: Рус. яз., 1985. – 797 с.

17. Пастернак-Таранущенко Г.А. Економічна безпека держави. – К.: Ін-т держ. упр. і са-

моврядування при КМ України, 1994. – 238 с.

18. Піскунова Н.В. Організаційно-економічний механізм формування комплексу управ-

лінських рішень щодо розвитку вуглевидобувних підприємств: Автореф. дис... канд. екон. наук:

08.06.01. – Донецьк: Інститут економіки промисловості НАН України, 2003. – 24 с.

19. Погорелов Ю.С. Історичний аналіз поняття розвитку в економіці // Економіка. Мене-

джмент. Підприємництво. Зб. наук. праць Східноукраїнського національного університету іме-

ні Володимира Даля. Вип. 17. – Луганськ: СНУ ім. В. Даля, 2007. – С. 119-127.

20. Погорелов Ю.С. Розвиток підприємства: поняття та види // Культура народов приче-

рноморья. – 2006. – № 88. – С. 75-81.

21. Погорєлов Ю.С. Аналіз моделей розвитку підприємства // Економіка розвитку. –

2006. - № 4(40). – С. 86 –90.

22. Пономаренко В.С. Стратегічне управління розвитком підприємства. Навч. Посібник /

В.С. Пономаренко, О.І. Пушкар, О.М. Тридід. _ Харків. Вид. ХДЕУ, 2002. – 640 с.

23. Попов Д. Еволюція показників стратегії розвитку підприємства //

Управление ком-

панией. – 2003. -

№ 2. – www.zhuk.net

24. Потрашкова Л.В. Моделирование управления развитием предприятия: Автореф.

дис... канд. екон. наук: 08.03.02. – Харьков: Харьковский государственый экономический уни-

верситет, 2002. - 20 с.

25. Сухорукова Т. Проблеми економічної безпеки підприємства // Бізнес-інформ. —

1998. — № 4.— С. 61–65.

26. Тамбовцев В. Объект экономической безопасности России // Вопросы экономики. –

1994. - № 12. - С. 45-53.

27. Титаренко В.Є. Оцінювання та розвиток конкурентоспроможності промислових

підприємств: Автореф. дис. канд. екон. наук: 08.06.01. – Львів: Нац. ун-т, ”Львівська

політехніка”, 2005. – 22 с.

28. Тодаро М.П. Экономическое развитие: Учебник: Пер. с англ. – М.: Экономический

факультет МГУ, ЮНИТИ, 1997. – 671 с.

29. Цигилик І.І. Економічна безпека підприємства в системі внутрішнього економічного

механізму // Економіка. Фінанси. Право. – 2004.

30. Шемаєва Л.Г., Логвин В.М. Методика синтезу стратегії соціально-економічного роз-

витку підприємства // Економіка розвитку. – 2006. - № 4(40). – С. 52 – 24.

31. Overall есоnomic perspective to the year 2000. UNNY. 1998. – P. 3.

32.

http://abc.informbureau.com

33. http://buklib.net

34. http://experts.in.ua

35.

http://slovari.299.ru

36. www.credit-rating.com.ua

37.

www.readbook.com.ua

♦ ПІДПРИЄМНИЦТВО, МЕНЕДЖМЕНТ, МАРКЕТИНГ ♦

172

УДК 65.012.34

РОЛЬ РЕВЕРСИВНОЇ ЛОГІСТИКИ

В ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

МІРОШНІЧЕНКО Т.В.,

к.держ.упр, доцент ДонДУУ,

ШЕВЧЕНКО О.Ю.,

студентка ДонДУУ

У статті показано роль реверсивної логістики у діяльності підприємства

(на прикладі АКХЗ). Запропоновано стратегію управління зворотними пото-

ками на підприємстві.

В статье показана роль реверсивной логистики в деятельности предпри-

ятия (на примере АКХЗ). Предложена стратегия управления возвратными по-

токами на предприятии.

In the article the role of reversible logistic in activity of enterprise is rotined

(on the example of AKCF). Strategy of management recurrent streams on an enter-

prise is offered.

Постановка проблеми. На сучасному етапі розвитку економіки спостерігаються тенденції

росту зацікавленості підприємців до впровадження логістики, зокрема логістики зворотних по-

токів у діяльність підприємства. І такий підхід до управління потоковими процесами є економі-

чно обґрунтованим, тому що несе в собі сукупність переваг.

У свій час завдання реверсивної логістики вважалися побічними видами діяльності мате-

ріального менеджменту, але з урахуванням зростаючого тиску екологічних факторів і визнання

значущості логістики зворотних потоків, вони починають грати усе більш помітну роль у дія-

льності підприємств [3]. Однак реверсивна логістика заявила про себе в Україні недавно. І у

зв'язку з цим багато підприємців взагалі не знають сутності даної проблеми або неправильно її

розуміють, що негативно відбивається на діяльності вітчизняних компаній.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питанням впровадження реверсивної логістики

в зарубіжних країнах приділяється багато уваги [3, 4, 5, 6].

Так, наприклад, Лисичкин Г.В. досліджував проблеми видобутку металів з морської води,

питання сировинної кризи, пропонував свої засоби вирішення даних проблем [6].

Щодо проблеми економії сировини Харлампіді Х.Е. було запропоновано управляти від-

ходами за допомогою методу комплексної переробки сировини. Він дав наступне визначення:

«Комплексна переробка сировини - це використання всіх мінеральних складових сировини

шляхом перетворення їх у корисні продукти за рахунок сполучення декількох виробництв усе-

редині одного підприємства...» [С. 386, 4].

В Україні проблемам розвитку реверсивної логістики поки що не приділяється належної

уваги. Більш повно вивчається один з напрямків реверсивної логістики: управління відходами

на підприємствах. Даний аспект досліджується вітчизняними вченими: Ткаченко Т.М., Бєліко-

вим Р.А. [1], Макаровою М.С., Гармидер Л.Д., Михальчуком Л.В. [2] та іншими.

Мета статті - визначити роль реверсивної логістики в діяльності підприємства і запро-

понувати стратегію управління зворотними потоками.

Матеріали дослідження. Реверсивна логістика є однією з найважливіших розділів логіс-

тики в цілому. Зараз багато підприємців ототожнюють даний напрямок із процесом управління

відходами. Так, у сукупність процесів реверсивної логістики входить переробка відходів, але це

далеко не єдина її операція. Переробка зайвих або застарілих матеріалів; закупівля продукції,

ДонДУУ ♦ МЕНЕДЖЕР ♦ № 3 (45) ♦ 2008 р.

173

що вимагає переробок або відновлення; вантажопереробка поверненої продукції, що має недо-

ліки, - все це різні аспекти загальної програми логістики зворотних потоків [С. 259, 3].

Майже всі компанії випускають зайву продукцію, мають повернення продукції й відходи

матеріалів, що виступають як побічний продукт їхніх операцій, незалежно від того, чи є вони

виробниками, рітейлерами або обслуговуючими організаціями. Такі складові можуть також

з'явитися в результаті недосконалого прогнозу продажу, змін у специфікації продукції, поми-

лок при розрахунках необхідної кількості матеріалів, втрат у ході обробки матеріалів, виконан-

ня страхових зобов'язань, повернення продукції споживачами, надлишкових покупок при фор-

вардних закупівлях або в результаті прагнення одержати кількісні знижки на закупівлю матері-

алів великими партіями [С. 259,3].

У багатьох галузях, де споживачі повертають товари для гарантійного ремонту, заміни,

доробки або рециклювання, витрати, пов'язані з логістикою зворотних потоків, виявляються

високими у порівнянні із транспортними витратами в прямому напрямку - від виробника до

споживача. Доставка продукту у зворотному напрямку по всій системі від споживача до вироб-

ника може коштувати в 5-9 разів дорожче переміщення того ж самого продукту в прямому на-

прямку [С.22, 3]. Однак за допомогою ефективної стратегії управління поверненням продукції є

можливість скоротити витрати в певній ситуації, а іноді отримати додатковий прибуток.

Як уже було сказано вище, логістика зворотних потоків включає видалення й переробку

відходів матеріалів, що виникають у процесі виробництва, дистриб’юції або пакування. Якщо

відходи матеріалів не можна використати для випуску інших продуктів, від них треба так чи

інакше позбутися. Якими б не були побічні продукти, логістичний процес повинен дозволяти

ефективно й продуктивно їх обробляти, транспортувати й зберігати. Якщо побічні продукти

можна повторно використати або переробити з користю, логістика займається їх відправленням

у місця, де вони піддаються таким процесам [С.22, 3].

Із всіх процесів реверсивної логістики на вітчизняних підприємствах найчастіше приді-

ляють увагу лише переробці відходів.

Для аналізу візьмемо хімічну галузь України, як один з елементів цілісної господарської

системи.

Майже в кожному хімічному виробництві крім цільового продукту утворюються речови-

ни, які не знаходять застосування і йдуть у відходи виробництва. Причини появи відходів всі-

лякі: домішки в сировину, низька селективність складних технологічних процесів, багатоком-

понентність сировини. На кожному підприємстві утворюється 3 види відходів: рідкі, тверді й

газоподібні. Тверді відходи зберігаються у відвалах, поступово накопичуючись на території

підприємства. Їх спалюють, закопують і розташовують у старих виробках. Тим часом, у відва-

лах утримуються мільйони тонн речовин, які шляхом механічної, термічної або хімічної оброб-

ки можна перетворити в корисні продукти [С. 387, 4].

Справедливо вважають, що в хімічній промисловості не повинно бути відходів. Будь-які

відходи - це хімічні речовини, які можуть і повинні стати сировиною для одержання різних

продуктів. Тому відходи варто розглядати як вторинні матеріальні ресурси [С. 388, 4].

Розглянемо діяльність з утилізації промислових відходів на Авдіївському коксохімічному

заводі, як одному з вітчизняних підприємств хімічної промисловості.

Відкрите акціонерне товариство «Авдіївський коксохімічний завод» (АКХЗ) займає пер-

ші позиції в коксохімічній галузі країни і є найбільшим підприємством Європи [С. 47, 1].

На заводі накопичений досвід з переробки й утилізації деяких видів промислових відхо-

дів. Одним з найбільш масових компонентів, що утворюються на АКХЗ, є порода від процесів

збагачення вугілля. Різноманітність властивостей породи дозволяє використовувати її у вироб-

ництві будівельних матеріалів, гідроспорудженнях, дорожньому будівництві [С. 51, 1].

Так, наприклад, на АКХЗ установлена можливість використання відходів вуглезбагачен-

ня як заповнювача бетонних сумішей.

Ще одним видом багатотоннажних відходів є хвости флотації. Найбільш перспективним

напрямком утилізації цього виду відходів є використання їх у якості присадки при виробництві

глиняної цегли; як добавки висушених відходів у тампонажні розчини при буравленні газових

шпар; застосування в сільському господарстві як добрива й меліоранта.

♦ ПІДПРИЄМНИЦТВО, МЕНЕДЖМЕНТ, МАРКЕТИНГ ♦

174

Досить повно використовується утилізація кам'яновугільних фусів, вогнетривкий лом при

виробництві вогнетривів, вогнетривких мертелей, порошків і набивочних мас [С. 52, 1]. Відхід

карбідного мулу застосовують для нейтралізації електролітів, у процесах декарбонізації води,

як добавки до шлаків, тощо.

Відходи, що містять органічні сполуки - обтиральне дрантя, відпрацьовані промаслені

фільтри, залишки фарб та емалей, замазучені обпилювання в індустріально розвинених країнах

утилізуються в спеціальних топленнях, які мають систему утилізації хімічної й фізичної енергії

газів, що відходять, і надійну систему їх очищення. Зола і шлаки використовуються у виробни-

цтві будівельних матеріалів і у сільському господарстві як добрива. З відходів фарб та емалей

за допомогою високотемпературного піролізу одержують товарні продукти: цинк і свинець

[С.53, 1].

Лом вогнетривів і кислототривкої глини, шлам від миття автомобілів, будівельні відходи,

шлам після очищення теплообмінних апаратур, шпали залізобетонні відпрацьовані, відходи від

очищення доріг і території, шлам вапняний і побутові відходи вивозяться на полігон побутових

відходів [С.54, 1].

Як бачимо, Авдіївський коксохімічний завод широко використовує промислові відходи

як вторинну сировину з метою одержання з них готової продукції. Такий підхід дає заводу пев-

ні переваги. Однак ще потрібен аналіз і розробка нових маловідхідних технологій у діяльність

даного підприємства з метою підвищення рівня його розвитку, удосконалення процесів ревер-

сивної логістики. Переваги використання реверсивної логістики показані в табл. 1.

Таблиця 1

Переваги використання реверсивної логістики

Переваги Шляхи досягнення

- розробка безвідхідних технологій;

- вживання у виробництві тари багаторазового викори-

стання;

- збір й утилізація відходів за допомогою найбільш ра-

ціонального методу;

- використання засобу пакування, що завдає мінімаль-

ної шкоди екології;

Захист навколишнього

середовища

- установлення норми нагромадження відходів, що ви-

значається за наступною формулою:

Q = P · m,

де Р - норма нагромадження відходів;

Q - річна кількість відходів;

m- чисельність населення

- збір відходів;

- використання відходів як додаткової сировини у ви-

робництві нового продукту;

- швидка переробка матеріалів, які можуть бути повто-

рно використані;

- мінімізація витрат на зберігання й нагромадження ві-

дходів;

Мінімізація витрат. Еко-

номія сировини, матеріалів, па-

лива й енергії.

- заощадження енергоресурсів за рахунок використан-

ня відходів.

Зниження транспортних

витрат

- переробка вторинної сировини в безпосередній бли-

зькості від виробничих центрів.

- рекламування «зеленого напрямку» організації;

- збір відходів із залученням населення;

Підвищення рівня репу-

тації підприємства

- підвищення рівня обслуговування на етапі управлін-

ня зворотною продукцією.

ДонДУУ ♦ МЕНЕДЖЕР ♦ № 3 (45) ♦ 2008 р.

175

Отже, щоб отримати перераховані вище переваги, необхідно провести зазначені дії, а та-

кож вважати діяльність відділу реверсивної логістики невід’ємною частиною складного механі-

зму роботи всього підприємства [2].

Але для того, щоб досягти успіху у використанні реверсивної логістики на підприємстві,

необхідно розробити стратегію управління зворотними потоками. Ми пропонуємо наступний

алгоритм сукупності дій у цьому напрямку:

1. Аналіз діяльності підприємств у сфері повернення продукції.

2. Аналіз видів й обсягів відходів за певний період.

3. Управління поверненням продукції:

- приймання продукції, яка за тими чи іншими причинами спрямована від покупця до ви-

робника;

- визначення причин повернення: у зв'язку з браком товару; у зв’язку з терміном придат-

ності; зниження попиту й інших;

- переробка зворотної продукції в готову або виправлення недоліків, якщо це можливо;

- встановлення знижок на перероблені продукти або пропозиція додаткових послуг з ме-

тою продажу їх на ринку повторно;

- продаж переробленої продукції безпосередньо споживачам.

4. Управління відходами:

- аналіз та експериментальне обґрунтування використання певного виду відходів як вто-

ринної сировини;

- використання відходів у процесі виробництва того або іншого готового продукту;

- співробітництво з підприємствами, які можуть використовувати дані відходи з користю;

- утилізація відходів.

Виходячи із усього вищевикладеного, можемо зробити наступний висновок: реверсивна

логістика відіграє значну роль у діяльності як підприємства, так держави. Тобто уряд повинний

приділяти увагу використанню відходів, розглядати дані питання не тільки з боку екологічної

безпеки населення, але і як можливість підвищити рівень розвитку національної економіки,

скоротити виробничі витрати і одержати додатковий прибуток. Для цього необхідно створюва-

ти переробні підприємства, впроваджувати політику диференційованого збору відходів, осна-

щувати підприємства відповідними технологіями, приділяти увагу мотивації персоналу у дано-

му напрямку.

Література

1. Ткаченко Т.Н., Беликов Р.А. Анализ способов утилизации промышленных отходов на

Авдеевском коксохимическом заводе // Державні механізми управління екологічним розвитком

регіону. –Т.: 8 вип.83. – 2007.

2. Макарова М.С. Гармідер Л.Д., Михальчук Л.В. Економіка природокористування: На-

вч. посібник. – К.: Центр учбової літератури, 2007. – 322 с.

3. Сток Дж. Р., Ламберт Д. М. Стратегическое управление логистикой: Пер. англ.: 4-е

изд. – М.: ИНФРА-М, 2005. – 797 с.

4. Харлампиди Х.Э. Проблема сырья в обстановке истощения природных ресурсов / Че-

ловек и среда его обитания: Хрестоматия / Под ред. Г.В.Лисичкина, Н.Н.Чернова. - М., 2003. -

Гл. 4. - С. 385 - 394.

5. Воробьев А.Е., Каргинов К. Г. Концепция воспроизводства минеральных ресурсов в

литосфере // Экология и промышленность России. - 2001. - № 2.- С. 33 - 38.

6. Лисичкин Г.В. Сырьевой кризис и проблемы добычи металлов из морской воды / Чело-

век и среда его обитания: Хрестоматия / Под ред. Г.В. Лисичкина, Н.Н.Чернова. - М., 2003. - Гл.

4. - С. 394 - 404.

♦ ПІДПРИЄМНИЦТВО, МЕНЕДЖМЕНТ, МАРКЕТИНГ ♦

176

УДК 658.15

МЕХАНІЗМ УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВОЮ

КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЮ ПІДПРИЄМСТВА

СМІРНОВ Ю.О.,

к. е. н., доцент кафедри фінансів

і банківської справи,

ГУРНАК О.В.,

к. е. н., доцент кафедри фінансів

і банківської справи

ДВНЗ «Донецький національний

технічний університет»

В статье исследованы теоретические и методологические положения

формирования механизма управления финансовой конкурентоспособностью

предприятия. Предложена методика и последовательность выполнения этапов

формирования механизма управления финансовой конкурентоспособности

предприятия.

У статті досліджені теоретичні та методологічні положення формування

механізму управління фінансовою конкурентоспроможністю підприємства.

Запропоновано методику та послідовність виконання етапів формування меха-

нізму управління фінансовою конкурентоспроможністю підприємства.

Theoretical and methodological positions of formation managing mechanism

of financial competitiveness of the enterprise are investigated in the article. The

technique and sequence of fulfilment the stages to formate the managing mechanism

of financial competitiveness of the enterprise is offered.

Сучасні умови функціонування підприємств зумовлюють необхідність активізації дослі-

джень в напрямку управління їх конкурентоспроможністю. Тепер при зовсім інших цілях і по-

силках розвитку промисловості України питання вибору пріоритетів, умов і принципів управ-

ління конкурентоспроможністю підприємства мають вирішуватися інакше. Особливої уваги

набуває проблема управління фінансовою складовою конкурентоспроможності підприємства.

Таким чином, виникла необхідність розробки такого механізму управління фінансовою конку-

рентоспроможністю підприємства, який би забезпечував системне реагування на зміну зовніш-

нього і внутрішнього середовища, дозволяв контролювати і підвищувати фінансову конкурен-

тоспроможність підприємства.

Метою дослідження є розробка теоретичних і методичних положень по формуванню ме-

ханізму управління фінансовою конкурентоспроможністю підприємства, адекватного вимогам

ринкової економіки, що дозволяє підвищити ефективність використання фінансових ресурсів і

забезпечити зростання ринкової вартості підприємства.

Дотепер у науковій літературі відсутнє таке поняття як «механізм управління фінансовою

конкурентоспроможністю підприємства». Щоб дати чітке визначення цьому поняттю необхідно

з'ясувати, що варто розуміти під механізмом управління.

Тлумачний економічний словник визначає механізм управління, як сукупність засобів і

методів управління, що визначають можливість цілеспрямованого руху, функціонування й роз-

витку системи [1].

ДонДУУ ♦ МЕНЕДЖЕР ♦ № 3 (45) ♦ 2008 р.

177

Відяпін В. І. розуміє під управлінням синтез засобів і способів підготовки управлінських

рішень та організації їхнього виконання. Як складові механізму управління він пропонує на-

ступні компоненти:

- принципи та завдання управління;

- організаційна структура органів управління і його персоналу;

- економічні і юридичні методи та обмеження;

- інформація та технічні засоби її обробки [2].

У свою чергу Самогородська М. І. розглядає механізм управління, як найбільш активний

елемент системи управління, що забезпечує вплив на фактори, від стану яких залежить резуль-

тат діяльності керованого об’єкту [3].

На нашу думку під механізмом управління фінансовою конкурентоспроможныстю під-

приємства варто розуміти сукупність управлінських впливів на основні фактори фінансової

конкурентоспроможності, що забезпечують кредитоспроможність і зростання ринкової вартості

підприємства в умовах конкурентної боротьби.

Існуючі методичні підходи не дозволяють комплексно враховувати вплив різних факторів

на фінансову конкурентоспроможність підприємства. У зв'язку із цим актуальної стає проблема

розробки методики формування механізму управління фінансовою конкурентоспроможністю

підприємства (рис. 1).

Обґрунтування методики формування механізму

управління фінансовою конкурентоспроможністю під-

приємства

Аналіз сучасних методів оцінки

фінансової конкурентоспроможнос-

ті підприємства

Аналіз методологічних підходів до

управління окремими факторами

фінансової конкурентоспроможнос-

ті підприємства

Формування системи показників,

які відображають вплив зазначених

факторів

Аналіз і класифікація факторів фо-

рмування рівня фінансової конку-

рентоспроможності

Розробка авторського підходу щодо оцінки рів-

ня фінансової конкурентоспроможності підпри-

ємства

Встановлення цільових показників підвищення

рівня фінансової конкурентоспроможності під-

иємства

Моделювання залежності рівня фінансової кон-

курентоспроможності від основних фінансово-

економічних показників діяльності підприємст-

ва

Розробка методики визначення інтегрального

показника фінансової конкурентоспроможності

підприємства

Розробка системи планування фінансової кон-

курентоспроможності підприємства

Рис. 1.1. Методика формування механізму управління фінансовою конкурентоспромож-

ністю підприємства

♦ ПІДПРИЄМНИЦТВО, МЕНЕДЖМЕНТ, МАРКЕТИНГ ♦

178

Механізм управління фінансовою конкурентоспроможністю підприємства повинен від-

повідати певним вимогам, що є необхідною умовою досягнення поставлених цілей:

1. Використання комплексного й системного підходів для оцінки та управління фінансо-

вою конкурентоспроможністю підприємства, що дозволяють відповідно до принципу розумної

доцільності найбільше повно врахувати фактори й алгоритми управління фінансовою конку-

рентоспроможністю.

2. В основу запропонованого механізму управління фінансовою конкурентоспроможніс-

тю повинен бути покладений принцип однозначного трактування кількісної оцінки, реалізова-

ний за допомогою інтегрального коефіцієнту. Даний коефіцієнт по своїй економічній природі

відображає ступінь відхилення в бік погіршення значень показників від заданих.

3. Фінансова конкурентоспроможність підприємства є динамічною характеристикою, що

перебуває під впливом різних факторів. Тому логічно доцільним буде проведення оцінки та

аналізу динаміки даного інтегрального коефіцієнта в часі.

4. Механізм управління фінансовою конкурентоспроможністю підприємства повинен за-

безпечувати можливість досягнення раціональної величини фінансової конкурентоспроможно-

сті, що є достатньою для ефективного функціонування підприємства.

5. Розроблювальний механізм повинен бути відносно нескладним з погляду практичної

реалізації (не вимагати від керівника залучення додаткової кількості висококваліфікованих фа-

хівців і витрат часу) і використовувати можливості сучасних методів управління і методик ана-

лізу.

6. Даний механізм дозволяє розробити конкретні заходи щодо підвищення фінансової

конкурентоспроможності підприємства на підставі значення інтегрального коефіцієнта.

7. Розроблений механізм дозволить встановити інтервали зміни інтегрального коефіцієн-

та фінансової конкурентоспроможності підприємства, що дозволяють оцінити її реальний рі-

вень.

8. Першочергового значення набуває використання галузевої інформації, тобто легкодо-

ступної для фахівців.

9. Використання даного механізму повинне сприяти ефективності використання наявних

ресурсів: досягненню раціонального рівня фінансової конкурентоспроможності при мінімаль-

них витратах.

Розробка механізму управління фінансовою конкурентоспроможністю підприємства по-

винна базуватися на наступних принципах.

1. Принцип системності. Система факторів фінансової конкурентоспроможності підпри-

ємства, що проявляється в результаті взаємодії комплексу ринкових і фінансових умов госпо-

дарювання, є одним цілим, причому поводження кожного фактору впливає на поводження ці-

лого. У ряді випадків той або інший фактор може мати вирішальне значення, однак таким воно

стає тільки при певному збігу всіх інших факторів і параметрів. От чому при повноцінному ро-

зкритті сутності такого складного явища, як процес підвищення фінансової конкурентоспро-

можності підприємства, показники, що характеризують цей процес, повинні бути зведені в сис-

тему.

2. Принцип комплексності оцінки факторів. Оскільки кожен показник системи являє со-

бою кількісну оцінку впливу на розглянутий процес якого-небудь фактору або групи факторів,

то вся система логічно зв’язаних між собою та доповнюючих одним одного показників повинна

розроблятися відповідно до комплексу факторів, що обумовлюють зростання фінансової кон-

курентоспроможності підприємства. А це значить, що розробці відзначених показників пови-

нне передувати дослідження всього комплексу факторів, що визначають розвиток досліджува-

ного процесу.

3. Принцип врахування специфіки виробництва. Розроблювальний механізм управління

повинен враховувати фактори, що відображають специфічні галузеві особливості виробництва

й показники, що оцінюють їхній вплив на фінансову конкурентоспроможність підприємства.

4. Принцип ієрархічності факторів. Фактори повинні ранжируватися по важливості їхньо-

го впливу на фінансову конкурентоспроможність підприємства. Окремі показники оцінки сис-

теми факторів повинні доповнювати загальну картину за рахунок врахування впливу на дослі-