Менеджер 2008 №03 (45)

Подождите немного. Документ загружается.

ДонДУУ ♦ МЕНЕДЖЕР ♦ № 3 (45) ♦ 2008 р.

159

Однак, така класифікаційна ознака, на наш погляд, вузько відображає розподіл браку

продукції в залежності від місця вияву, тому кожну з цих двох характеристик необхідно додат-

ково класифікувати відповідно до галузевих особливостей.

За причинами виникнення:

- технічно неминучий брак;

- непередбачуваний брак.

Але враховуючи особливості діяльності підприємств хлібопекарської та кондитерської

промисловості, доцільно переробити та доповнити цю ознаку таким чином, щоб полегшити

процес дослідження кількості бракованої продукції і розробки акта її оформлення.

Зменшення браку продукції є важливим чинником для зростання конкурентних переваг

виробничого підприємства і, таким чином, стає основою короткострокових і довгострокових

стратегій фірми. В зв’язку з цим з’являється необхідність класифікувати брак за ще однією

ознакою, яка в сучасних умовах набуває особливого економічного змісту – за періодичністю

його виникнення.

В даному дослідженні розроблено класифікацію браку продукції, яка може слугувати, з

одного боку – базою виявлення причин появи браку і наслідків, до яких вони можуть призвес-

ти; з іншого – основою створення акту оформлення браку (рис. 1).

БРАК ПРОДУКЦІЇ

За характером

виявлених дефектів

Виправляємий

Остаточний

За місцем

вияву

Внутрішній

Зовнішній

За періодичністю

виникнення

Систематичний

Періодичний

Разовий

Робітника

За типом

причин

Технологічний

Обладнання

Сировини та

допоміжних

матеріалів

Отриманий в ході

процесу

виробництва

Складський

Отриманий при

анспо

ванні

Втрата споживчих

властивостей

Невідповідність

нормативам і

вимогам

Брак пакування або

ма

вання

Рис. 1. Класифікація браку продукції

Як уже зазначалося вище, в Україні не існує затвердженої на державному рівні уніфіко-

ваної форми документу для оформлення виявленого браку продукції і тому на кожному підпри-

ємстві його розробляють самостійно. Більш того, за результатами проведеного опиту фірм, які

відносяться до різних галузей промисловості, виявилось, що більшість з них зовсім документа-

льно не фіксує виявлений брак. Звідси стає зрозумілим, чому в Україні гостро стоїть проблема

низької якості продукції. Налагодженню будь-якого процесу, а особливо такого складного та

важливого як зменшення кількості бракованих виробів, повинен передувати його аналіз та ви-

♦ ПІДПРИЄМНИЦТВО, МЕНЕДЖМЕНТ, МАРКЕТИНГ ♦

160

вчення, основою якого і є збір та обробка даних первинного обліку, тобто інформаційно-

статистичне забезпечення цього процесу. Однак органи державної статистики не приймають

участь у зборі й обробці, аналізі і використанні інформації відносно якості та дефектності про-

дукції. Тому розробка уніфікованого акту, яким повинен оформлюватися виявлений брак, на

наш погляд, сприятиме вирішенню цього питання. Усі господарські операції на підприємстві

документуються і брак продукції не повинен складати виключення з цього правила. В зв’язку з

цим у даному дослідженні пропонується процес документації дефектної продукції проводити у

відповідності з наведеною вище класифікацією браку (рис. 1), галузевою приналежністю фірм,

а також спираючись на надбання підприємств й нормативно-правової бази інших країн у цьому

питанні. Акт про виявлений брак, який може стати документом первинної звітності й основою

статистичної інформації представлено на рис. 2.

" " 200__ р.

Адреса:

Дата та час

виявлення браку

Цех, відділ,

ділянка

Код витрат

Код місця

виявлення

браку

Місце, де був

виявлений

брак

Сума

збитку

Найменування

забракованого

виробу

Номенклатур

ний чи

технічний №

виробу

Кількість

забраковани

х виробів

Загальна

кількість

виробів

Одиниці

виміру

Характер

браку

Причини браку

Винна

особа

Висновки комісії:

Рекомендації:

Члени комісії:

посада підпис

про виявлений брак

підприємство, організація

Ідентифікаційний код ЄДРПОУ

Код за СПОДУ

Код за ЗКГНГ

Код за КВЕД

Керівник підприємства

Періодичність браку:

Перелік додаваємих документів:

фамілія, ім'я, по батькові

Затверджую

Акт №

Рис. 2. Уніфікований документ реєстрації виявленого браку

Інформацію для заповнення акту можна отримувати як у ході самого виробничого проце-

су за мірою виникнення браку, так і в ході проведення спеціального контролю якості продукції

за ініціативою керівника підприємства чи за вимогою покупців або державних інстанцій.

ДонДУУ ♦ МЕНЕДЖЕР ♦ № 3 (45) ♦ 2008 р.

161

Подальші дослідження даної проблеми необхідно проводити у загальноекономічній, ста-

тистичній і законотворчій сферах. Вирішення проблем інформаційно-статистичного забезпе-

чення обліку браку може стати вагомим теоретичним і практичним внеском до сучасної еконо-

міки, статистики, теорії управління якістю і багатьох інших галузей науки. Значна дослідницька

робота повинна бути присвячена питанням причин та періодичності виникнення браку продук-

ції, розгляду методів контролю її якості, особливостей їх застосування і прийняттю ефективних

рішень на основі отриманих результатів. Також важливим моментом для дослідження має стати

процес збору, обробки та аналізу даних первинного обліку браку продукції.

Висновок. Таким чином, в даній роботі проведено теоретичне дослідження поняття "брак"

та його різновидів, побудовано класифікацію браку продукції та розроблено акт для оформлен-

ня виявленого браку, як уніфікованого документу в системі інформаційно-статистичного забез-

печення обліку кількості бракованої продукції, який може використовуватися не тільки підпри-

ємствами хлібопекарської та кондитерської промисловості, а й інших галузей економіки.

Література

1. Все о качестве. Зарубежный опыт. Выпуск 06. Философия качества по Тагути. – М.:

НТК „Трек”, 2002. – 17 с.

2. Исикава К. Японские методы управления качеством. – М.: Экономика, 1988. – 217 с.

3. Улучшение качества проектов и процессов: Учеб. пособие/ В.В.Ефимов. – Ульяновск:

УлГТУ, 2004. – 185 с.

4. Эддоус М., Стэнсфилд Р. Методы принятия решений/Пер. с англ. под ред. И.И. Ели-

сеевой. – М.: Аудит, ЮНИТИ, 1997. – 590 с.

5. Статистические методы контроля качества продукции (Перевод с англ.)/ Ноулер Л.,

Хауэл Дж., Голд Б и др. – М.: Издательство стандартов, 1989. – 96 с.

6. Логанина В.И., Федосеев А.А. Статистические методы контроля и управления качест-

ва продукции. – Ростов-на-Дону: Феникс, 2007. – 219 с.

7. Мазур И.И. Управление качеством: Учебное пособие/И.И. Мазур, В.Д. Шапиро. Под

ред. И.И. Мазура. – М.: Высшая школа, 2003. – 334 с.

8. Основы управления качеством: Учеб. пособие/ С.К. Фомичев, А.А. Старостина, Н.И.

Скрябина. – 2-е изд., стереотип. – К.: МАУП, 2002. – 192 с.

9. Маслак А. Борошняні кондитерські вироби: результати випробувань і держнагляду//

Стандартизація. Сертифікація. Якість. – 2007. - № 3. – С. 55-59.

10. Алексеев В. Проблемы „рыбы”, плавающей на поверхности// Методы менеджмента

качества. – 2006. - № 2. – С. 44-45.

11. Балукова М.В. 8D и „Шесть сигм” на саратовских предприятиях// Методы менедж-

мента качества. – 2006. - № 2. – С. 50-52.

12. Киселева О. Качество сырья для кондитерских изделий во многом зависит от прави-

льного технохимического контроля// Хлібопекарська і кондитерська промисловість України. –

2007. – № 5(30). – С. 30-31.

13. Семак Т. Интересные секреты скрыты под аббревиатурой ГОСТ и ТУ// Хлібопекарська і

кондитерська промисловість України. – 2007. – № 9(34). – С. 38-39.

14. Герасименко С.С. Замовлення на інформацію – основний чинник її надійності// Акту-

альні проблеми економіки. – 2007. - № 6(72). – С. 156-161.

15. Даль В. Толковый словарь живого великорусского языка: В 4 т. – Т.1: А-З. – М.:

Русс.яз., 2002. –– 699 с.

16. Ожегов С.И. Словарь русского языка: около 57000 слов/ Под ред. Н.Ю. Шведовой. –

17-е изд., стереотип. – М.: Русс.яз., 1985. – 797 с.

17. Благодатин А., Лозовский Л., Райзберг Б. Финансовый словарь. – М.: ИНФРА-М,

2008. – 378 с.

18.

http://dic.academic.ru/dic.nsf/lower/13342

19.

http://www.slovarey.net/biznes/b/13/623.htm

♦ ПІДПРИЄМНИЦТВО, МЕНЕДЖМЕНТ, МАРКЕТИНГ ♦

162

20. Инструкция о применении Плана счетов бухгалтерского учета активов, капитала,

обязательств и хозяйственных операций предприятий и организаций, утвержденная приказом

Министерства финансов Украины № 291 от 30.11.99г.

УДК 65.050.9

ВЗАЄМОЗУМОВЛЕНІСТЬ ТА ВЗАЄМОЗАЛЕЖНІСТЬ

ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ ТА РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВА

ЛЯШЕНКО О.М.,

ПОГОРЕЛОВ Ю.С.

Показано взаємообумовленість економічної безпеки та розвитку підпри-

ємства. Досліджено обопільну та неоднозначну взаємозалежність економічної

безпеки та розвитку підприємства.

Показана взаимообусловленность экономической безопасности и разви-

тия предприятия. Исследовано обоюдную и неоднозначную взаимозависи-

мость экономической безопасности и развития предприятия.

Interconditionate state of economic security and an enterprise’s progress is

shown Mutual and complicated interdependence of economic security and develop-

ment of an enterprise are investigated.

Постановка проблеми. Рубіж ХХ–ХХІ століть ознаменований посиленням інтенсивності

процесів, що відбуваються в діяльності підприємств та управлінні ними. З одного боку таке по-

силення є результатом розвитку ринкових механізмів в економіці України, який перебуває під

активним впливом глобалізаційних процесів, з іншого – наслідок активізації функціонування

самих підприємств, спровокований необхідністю їх існування та розвитку в непростих умовах,

що склалися.

Здатність до розвитку промислових підприємств ускладнюється потребою своєчасної ре-

акції на зміни зовнішнього середовищі, які, у свою чергу, зумовлюють необхідність формуван-

ня підходів до забезпечення їх економічної безпеки. В умовах глобалізації та євроінтеграції за-

безпечення економічної безпеки підприємств набуває особливої актуальності, оскільки такі

умов, істотно розширюючи можливості підприємств, одночасно породжують чисельні загрози

реалізації їх інтересів.

Виступаючи метою забезпечення економічної безпеки підприємства, розвиток, водночас,

є одним з його головних, життєво важливих інтересів. В свою чергу, випереджальне реагування

на загрози інтересам підприємства, що іманентно притаманні його розвитку, є сутнісною хара-

ктеристикою економічної безпеки підприємства. Отже вивчення взаємозалежності та взаємо-

обумовленості між економічною безпекою підприємства та його та розвитком є дуже складним,

неоднозначним та, на жаль, маловивченим питанням, яке потребує концептуального обґрунту-

вання в рамках сучасної парадигми управління підприємствами.

Аналіз останніх досліджень і публікацій показав, що питання забезпечення економічної

безпеки підприємств [11, 12, 14, 15, 17, 25, 26, 29] та їх розвитку [1-10, 13, 18, 19-24, 27, 28, 30]

є популярними у сучасній економічні науці. Але в більшості випадків науковці досліджують

такі питання окремо, практично не висвітлюючи площини їх перетинання. Дослідження взає-

мозалежності та взаємообумовленості економічної безпеки та розвитку підприємства слід ви-

знати уривчастими та фрагментарними.

Мета статті полягає у вивчення результатів дослідження взаємообумовленості й взає-

мозалежності економічної безпеки підприємства та його розвитку.

ДонДУУ ♦ МЕНЕДЖЕР ♦ № 3 (45) ♦ 2008 р.

163

Виклад основного матеріалу дослідження. Дослідження взаємообумовленості й взаємо-

залежності економічної безпеки підприємства та його розвитку спирається на такі концептуа-

льні положення.

Перше. Економічна безпека підприємства розглядається як динамічна категорія, що являє

собою здатність підприємства протистояти зовнішнім і внутрішнім загрозам шляхом взаємоуз-

годження інтересів як його внутрішнього та зовнішнього середовища підприємства, так і всере-

дині його внутрішнього середовища. Очевидно, що динамічність взаємоузгодження інтересів

підприємства великою мірою залежить від ступеня орієнтації підприємства на розвиток, стадії

життєвого циклу, на якому перебуває підприємство, типу та напряму його розвитку, тощо.

Друге. Аргументами на користь взаємообумовленості економічної безпеки підприємства

та його розвитку є такі твердження. Безпека будь-якої економічної системи характеризується

великою кількістю ознак стану зовнішнього і внутрішнього середовища її функціонування, які

впливають на загальний економічний розвиток, його стабільність, стійкість, прогресивність. З

одного боку, тут бачимо чинники, що унеможливлюють економічне функціонування системи, її

розвиток, реалізацію суспільної місії і досягнення визначених нею цілей. З другого боку, еко-

номічна безпека характеризує стан, здатність і можливості системи протидіяти деструктивним

чинникам, незалежно від їх середовища, внутрішнього чи зовнішнього. Економічна безпека —

не тільки комплекс заходів протидії загрозам, а й здатність системи забезпечити ці заходи, зда-

тність гарантувати стабільність розвитку і досягнення цілей розвитку [25]. Для однієї і тієї ж

конкретної системи характеристика її стану як економічно безпечного залежить від її бажаного

майбутнього: якщо, наприклад, підприємство прагне лише вижити в конкурентній боротьбі, то

падіння обсягів продажів може вважатися цілком безпечним; якщо ж його ціль розширити свою

нішу на ринку, то таке падіння являє собою явну загрозу, а поточному стану підприємства аж

ніяк не притаманна властивість безпеки [26].

Третє. Поняття розвитку підприємства та управління розвитком в сучасних економічних

дослідженнях знайшло певне відображення у сучасній економічній науці, але про вивчення пе-

ретинання цього поняття з економічною безпекою наразі не відомо. Слід також зазначити, не

занурюючись у філософські глибини сутності поняття ”управління розвитком”, що дане дослі-

дження торкається суто категорії розвитку підприємства та його похідних і спирається на за-

пропоноване розуміння економічної безпеки підприємства.

Четверте. Незважаючи на заявлений мікрорівневий (рівень підприємства) формат дослі-

дження, розгляд взаємозалежності та взаємообумовленості економічної безпеки та розвитку

підприємства з багатьох причин не може обмежуватися лише таким рівнем. Серед головних

причин слід визначити такі:

- активна міграція поняття ”розвиток” та інструментів його вимірювання по всіх рівнях

ієрархії – від макро- до мікрорівня;

- існування такої ієрархії стосовно поняття економічної безпеки;

- конвергенція рівнів ієрархії економічної безпеки;

- суттєвість впливу стану розвитку великих промислових підприємств на економічний

розвиток регіонів та країни.

Дослідимо взаємозалежність економічної безпеки підприємства і його розвитку та деяких

його похідних видів.

Попередньо розглянемо сутнісні характеристики категорії ”розвиток”. Під розвитком у

[16] розуміється процес закономірної зміни, переходу від одного стану до іншого, більш доско-

налого; від старого якісного стану до нового, від простого до складного, від нижчого до вищо-

го. Відповідно до [35], розвиток являє собою спрямовану закономірну зміну; у результаті якої

виникає новий якісний стан об'єкта, його складу або структури. Розрізняють дві форми розвит-

ку: еволюційну, зв'язану з поступовими кількісними змінами об'єкта, та революційну, що хара-

ктеризується якісними змінами в структурі об'єкта. Виділяють висхідну лінію розвитку - про-

грес і спадну - регрес.

Висхідній лінії розвитку - прогресу – відповідає концепція стійкого розвитку. Концепція

стійкого розвитку (Sustainable development) являє собою модель розвитку цивілізації, що вихо-

дить з необхідності забезпечити світовий баланс між вирішенням соціально-економічних про-

♦ ПІДПРИЄМНИЦТВО, МЕНЕДЖМЕНТ, МАРКЕТИНГ ♦

164

блем і збереженням навколишнього середовища [32]. Уперше термін «стійкий розвиток» був

введений у доповіді «Наше спільне майбутнє», представленій в 1987 р. Всесвітньою комісією

ООН по навколишньому середовищу і розвитку під керівництвом Гру Харлем Брунтланд. Та-

кою моделлю розвитку суспільства передбачалося досягнення задоволення життєвих потреб

нинішнього покоління людей не за рахунок позбавлення такої можливості майбутніх поколінь.

Необхідність прийняття концепції стійкого розвитку обумовлена загальнопланетарною

загрозою деградації навколишнього середовища. Ця погроза викликана негативними наслідка-

ми науково-технічного прогресу. Вона посилюється вибухонебезпечним приростом населення в

країнах, що розвиваються. Усе це заглиблює дисбаланси між природою, людиною і суспільст-

вом. Можливість переходу на рейки стійкого розвитку пов'язана з вирішенням або принаймні зі

зм'якшенням ряду корінних протиріч між національно-державними інтересами й інтересами

світового співтовариства, інтересами окремих країн і регіонів, вимогами стійкого розвитку й

інтересами транснаціональних корпорацій (ТНК) та ін. Тому такий перехід вимагає формуван-

ня ефективних механізмів природоохоронного регулювання та припускає розвиток нових ре-

сурсозберігаючих і екологічно чистих технологій. На Конференції ООН по навколишньому се-

редовищу і розвитку у червні 1992р. у Ріо-де-Жанейро була прийнята Декларація, у якій прого-

лошені зобов'язання держав щодо основних принципів досягнення нашою цивілізацією стійко-

го розвитку.

В такому контексті концепцію стійкого розвитку можна розглядати з огляду на глобаль-

ний або, щонайменше, макрорівневий тип економічної безпеки, підкреслюючи при цьому оче-

видність взаємозалежності стійкого розвитку із екологічною складовою такої безпеки. І хоча

детальний розгляд такої взаємозалежності перебуває за межами даного дослідження, маємо за-

значити, що досягнення цивілізацією стійкого розвитку великою мірою залежить від темпів

стійкого розвитку підприємств.

Сучасна економічна теорія менеджменту та практика формування ринкової моделі

управління підприємством в Україні передбачають також з’ясування методології та створення

умов забезпечення життєвого циклу підприємства, як запоруки економічної безпеки і сталого

розвитку економіки України [2].

Життєвий цикл підприємства укладається в складові етапів його руху, індивідуального

відтворення: створення підприємства, його становлення і розвиток, можливість кризового ста-

ну, санація, банкрутство, відродження. Щодо теоретичного тлумачення життєвого циклу під-

приємства, то це “вічний двигун”, оскільки первинна ланка економіки, де створюються усі без

винятку товари виробничого і особистого споживання, не може завершити своє функціонуван-

ня та зникнути з економічного простору суспільного відтворення. Щодо практичного функціо-

нування підприємства, то сучасні умови господарювання виводять підприємства за межі збере-

ження їх індивідуального відтворення і безперервності проходження етапів життєвого циклу

[2].

Ефективне проходження підприємством етапів його життєвого циклу водночас забезпе-

чує економічну безпеку підприємства, тобто ефективне використання речових та людських ре-

сурсів і забезпечення стабільного функціонування та суспільного відтворення. На жаль, сучас-

ний стан економічного розвитку України не надає оптимізму щодо можливості забезпечення

умов ефективного життєвого циклу підприємства та його економічної безпеки в сучасних умо-

вах господарювання. Існує загроза життєвому циклу підприємств в Україні. Складові загрози

знаходяться у зовнішньому середовищі діяльності підприємств, тобто на рівні макроекономіки,

і в індивідуальному відтворенні підприємств, тобто на рівні мікроекономіки [2].

Стійкий розвиток підприємства формується під безпосереднім впливом чинників його зо-

внішнього та внутрішнього середовища і визначає здатність підприємства досягати цілей свого

розвитку у відповідності із наявним ресурсним забезпеченням і вимогами ринку. Дослідження

стійкого розвитку підприємства, яке розглядається як складна відкрита соціально-економічна

система, проводяться шляхом використання елементів концепції стійкого розвитку у поєднанні

з положеннями теорії стійкості соціально-економічних систем.

Окремі аспекти теорії стійкості соціально-економічних систем знаходяться в центрі уваги

колективу авторів [9], які визначають стійкість системи як її здатність нівелювати наслідки

ДонДУУ ♦ МЕНЕДЖЕР ♦ № 3 (45) ♦ 2008 р.

165

здійсненого впливу, зберігаючи власну цілісність і структурну збалансованість [9, с.171]. Цей

колектив авторів дає визначення економічної стійкості як здатності соціально-економічних си-

стем зберігати стабільне збалансоване зростання, при цьому збалансованість стосується окре-

мих елементів економічних систем і має проявлятися у взаємодії системи із середовищем, в

якому вона функціонує, та іншими системами, які взаємодіють одна з одною.

Отже можна зробити висновок про те, що для забезпечення стійкого розвитку підприємс-

тва необхідно забезпечити стійке економічне зростання, яке представляє собою здатність гос-

подарюючого суб’єкта нарощувати обсяги виробництва і реалізації продукції за умови підви-

щення ефективності використання наявних ресурсів і зменшення ступеня впливу зовнішніх

чинників на умови і параметри діяльності підприємства з дотриманням принципів її ефективно-

сті. В свою чергу, стійке економічне зростання також повинно визначатися певним набором

чинників і умов, за яких ці чинники сприятимуть досягненню цілей підприємства в напрямку

стійкого економічного розвитку.

Аналіз світового економічного розвитку переконливо показує, що в умовах глобальної

трансформації національних політичних, економічних і соціальних систем різко зростає роль

економічних чинників. Економізація розвитку і його інтеграція стали однією з головних зако-

номірностей сучасного історичного етапу, під впливом якої формується нова глобальна еконо-

міка [31]. На тлі цих процесів стає ще більш очевидною взаємозалежність та взаємообумовле-

ність економічної безпеки та розвитку на всій вертикалі – від макрорівня до мікро рівня. Так, в

[3, с. 415] наголошується на тому, що економічна безпека характеризується таким станом наці-

ональної економіки, який дозволяє зберігати стійкість до внутрішніх і зовнішніх загроз, здат-

ність до розширеного самовідтворення та спроможний задовольняти потреби особи, сім’ї, сус-

пільства, держави. При аналізі економічної безпеки в контексті наведеного тлумачення переду-

сім виділяють три основні чинники:

- економічна незалежність;

- стійкість і стабільність національної економіки;

- здатність до саморозвитку і прогресу.

Під здатністю до саморозвитку і прогресу, як чинника національної, тобто макрорівне-

вої, економічної безпеки розуміється можливість вибору власної моделі розвитку, спромож-

ність самостійно реалізовувати і захищати національні економічні інтереси, здійснювати по-

стійну модернізацію виробництва, ефективну інвестиційну та інноваційну політику, розвивати

інтелектуальний та духовний потенціал країни [3, с. 416].

Економічний розвиток є багатофакторним процесом, розуміння проблем і перспектив

якого має важливе значення для економіки України в цілому та зокрема її промислового секто-

ра, оскільки може виступати підґрунтям як для розробки стратегічних напрямків трансформації

промислових підприємств, так і формуванням способів забезпечення їх економічної безпеки.

Поняття економічної безпеки і розвитку підприємства у даному випадку перебувають у стані

”пліч о пліч”, відіграючи роль двох боків одного процесу. Своїй орієнтації на процес поняття

економічної безпеки і розвитку підприємства зобов’язані змінам у часі і просторі.

Економічний розвиток підприємства розглядається як багатофакторний процес, що від-

дзеркалює еволюцію економіко-організаційного механізму управління підприємством. З огляду

на таке, в [13] до центру управлінської діяльності поставлено ”вимогу гармонійної інтеграції

факторів зовнішнього і внутрішнього впливу на підприємство з тим, щоб забезпечити синерге-

тичний ефект і реалізувати основну мету виробничої діяльності підприємства – максимізацію

прибутку”. Таку точку зору не є безспірною (зокрема у частині, що стосується максимізації

прибутку), але дуже близькою, практично тотожною запропонованому у даному дослідженні

поняттю економічної безпеки підприємства.

Теорії економічного росту, хоча і є макрорівневими, визнаються такими, що можуть бути

використовуваними при побудові механізмів управління ефективним розвитком підприємств.

Отже, ще одним видом розвитку є ефективний розвиток. Одну із наукових версій ефективного

розвитку розглянуто в [4]. Поняття ефективного розвитку промислових підприємств в [4, с. 57]

розглядається як комплекс особливостей і умов функціонування продуктивних сил і виробни-

чих відносин, а також життєдіяльності соціуму промислових міст і центрів, при якому забезпе-

♦ ПІДПРИЄМНИЦТВО, МЕНЕДЖМЕНТ, МАРКЕТИНГ ♦

166

чується процес розширеного і пролонгованого відтворення й збереження природного середо-

вища.

Розробку концепції ефективного розвитку промислових підприємств з урахуванням регі-

ональних особливостей і тенденцій в [4, с. 23] пов’язано з безпосередньо з оцінкою результати-

вності розвитку. Висунуту ідею можна вважати слушною, зазначивши, що дану концепцію по-

будовано у занадто щільному зв’язку з макро- та мезорівневими теоріями розвитку. Доказом

цього може слугувати те, що ефективний розвиток, передусім, пов’язано з дією таких чинників,

як ріст кількості та якості застосовуваної праці, накопичення капіталу і прогрес у технологіях

[4, с. 40]. Зрозуміло, що такі чинники істотно впливають на ефективний розвиток підприємства,

але за своїм походженням не є мікрорівневими, хоча істотність їх впливу на розвиток підпри-

ємства від цього не стає слабшою. Можливість використання докладно розглянутих в [28] на-

прямів вимірювання ефективного економічного розвитку, до числа яких належать модель лі-

нійних стадій росту, теорії структурних перетворень, теорія зовнішньої залежності, неокласич-

на теорія та концепція ендогенного росту, відома як нова теорія економічного росту, також сві-

дчить про глибоке взаємопроникнення та взаємозв’язок рівнів ефективного розвитку.

Погляд на взаємопроникнення та взаємозв’язок рівнів ефективного розвитку з іншого

боку дає змогу також прослідкувати двонаправлену залежність економічної безпеки підприємс-

тва і такого розвитку. З одного боку, якщо розглядати статику, ефективний розвиток підприєм-

ства передбачає наявність достатнього рівня його економічної безпеки. Не з’ясовуючи у даному

випадку кількісних характеристик достатності такого рівня, зазначимо, що навіть не суттєве

зниження такого рівня може істотно гальмувати ефективний розвиток підприємства. З іншого

боку, якщо розглядати динаміку, то інтенсивність ефективного розвитку підприємства не може

не сприяти збільшенню загроз економічний безпеці підприємства. З цієї точки зору, слід про-

водити співставлення доцільності інтенсивності ефективного розвитку підприємства та можли-

востей подальшого забезпечення його економічної безпеки.

Попередні дослідження автора щодо різних рівнів економічної безпеки також мають від-

тінок взаємопроникнення та взаємозв’язок її рівнів: ”рівно настільки, наскільки глобалізація

впливає на економічну безпеки держави, на стільки вона впливає і на економічну безпеки її

регіонів. В свою чергу, значною мірою економічна безпека регіонів залежить від потужності їх

потенціалу. У вітчизняних умовах такий потенціал здебільшого ґрунтується на потенціалі ве-

ликих промислових підприємств. В таких умовах, коли мова йде про глибоке взаємопроник-

нення як рівнів економічна безпеки – від макро до мікрорівня, очевидно, в епіцентрі дослі-

дження має знаходитись не стільки власне категорія економічної безпеки, а конвергенція її рів-

нів” [15].

Серед сучасних наукових праць щодо розкриття поняття розвитку підприємства та його

систематизації за певними критеріями слід виокремити [19, 20, 21]. Так, зокрема, на підставі

проведеного в [20] контент-аналізу під розвитком підприємства пропонується розуміти довго-

тривалу сукупність процесів кількісних та якісних змін в діяльності підприємства, які приво-

дять до поліпшення його стану шляхом збільшення потенціалу підприємства, адаптації до зов-

нішнього середовища та внутрішньої інтеграції, що сприяє підвищенню здатності підприємства

протидіяти негативним впливам зовнішнього середовища та його життєздатності.

Отже, розвиток та економічна безпека — найважливіші характеристики підприємства як

єдиної системи. Їх не слід протиставляти, кожна по-своєму характеризує стан підприємства.

Таке твердження є актуальним, коли підприємство розглядають як відкриту систему, що функ-

ціонує в рухливому навколишньому середовищі. Однак, слід визнати, що виступаючи важли-

вою характеристикою забезпечення життєдіяльності підприємства, економічна безпека, віді-

граючи роль охоронної функції, може негативно випливати на розвиток підприємства, стриму-

ючи і, навіть істотно гальмуючи його темпи. У цьому та деяких інших аспектах проявляється

неоднозначність взаємозалежності економічної безпеки та розвитку підприємства. Така неод-

нозначність посилюється при вивченні особливостей поведінки підприємств, що працюють на

різних конкурентних та галузевих ринках.

У [1] висвітлено підхід до забезпечення конкурентоспроможності підприємства через

створення системи її розвитку, запропоновано послідовність дій для оцінювання конкурентосп-

ДонДУУ ♦ МЕНЕДЖЕР ♦ № 3 (45) ♦ 2008 р.

167

роможності підприємства, охарактеризовано використання відповідних методичних положень

на промислових підприємствах олігополістичного ринку.

Для забезпечення раціональної діяльності вуглевидобувних підприємств в умовах ринко-

вої трансформації економіки у [18] запропоновано системний підхід до формування управлін-

ських рішень. Під формуванням управлінських рішень розуміється розробка їхньої сукупності,

економічна ефективність якої забезпечує досягнення цілей розвитку підприємства. Для реаліза-

ції такого підходу розроблено організаційно-економічний механізм формування комплексу

управлінських рішень щодо розвитку вуглевидобувних підприємств.

Основними функціями такого механізму визначено: виявлення, опис і ранжування про-

блем, що стримують розвиток підприємства; визначення цілей і задач функціонування підпри-

ємства на перспективу; розробку проектів управлінських рішень і формування їхньої сукупнос-

ті, що забезпечує своєю ефективністю досягнення цілей розвитку підприємства; організацію

затвердження і виконання управлінських рішень [18].

При розробці організаційно-економічного механізму формування комплексу управлінсь-

ких рішень щодо розвитку вуглевидобувних підприємств крім принципів і необхідних функцій

ураховувалась і та обставина, що будь-який організаційно-економічний механізм не має авто-

матизму дії, а тому потребує чіткої організації роботи управлінського персоналу.

Так, рейтингове агентство "Кредит-Рейтинг" [36] прогнозує стабільний розвиток гірничо-

металургійної галузі в Україні у 2008 році. Основними факторами, що підтримують рівні кре-

дитних рейтингів вітчизняних гірничо-металургійних підприємств, є відносно низький рівень

витрат, а також консервативна фінансова політика більшості підприємств галузі. У той же час,

серед негативних чинників, що обмежують рівні кредитних рейтингів підприємств галузі, виді-

ляються: потреба в значних інвестиціях для модернізації застарілих виробничих потужностей,

традиційний асортимент продукції, орієнтований переважно на напівфабрикати та готові про-

дукти з низькою доданою вартістю, а також недостатня якість корпоративного управління.

У 2008 році агентство прогнозує збереження високого рівня цін на сталь на світовому ри-

нку. Можливе зниження споживання чорних металів у США буде компенсовано за рахунок ри-

нків, що розвиваються, переважно - Китаю, Індії, Росії, Бразилії та Близького Сходу. Однак,

несприятливий вплив на рівень рентабельності вітчизняних металургійних підприємств може

призвести до очікуваного істотного підвищення вартості сировинних ресурсів і енергоносіїв.

Найчутливішими до такого впливу будуть фінансово-промислові групи (ВАТ "ММК ім. Іллі-

ча", ВАТ "Запоріжсталь", „Індустріальний Союз Донбасу”), які не забезпечені власною сирови-

ною. Слід зазначити, що на початку 2008 року дані підприємства уклали з ТОВ "Метінвестхол-

динг" довгострокові контракти на поставку залізорудної сировини. Практика переходу на дов-

гострокові контракти, на думку агентства, дозволяє знизити ризики, що пов'язані як з постав-

ками сировини для металургійних заводів, так і зі збутом продукції для гірничо-збагачувальних

комбінатів.

Виявляти проблеми, що стримують розвиток вуглевидобувного підприємства, рекомен-

дується за допомогою комплексного аналізу функціонування всіх підсистем шахти, приділяючи

особливу увагу ключовим питанням. За кожним напрямком аналізу пропонується визначати і

прогнозовані проблемні ситуації, справжні причини їх виникнення, створювані проблеми й

альтернативні шляхи, методи і засоби їхнього подолання. Перелік проблем і проектів управлін-

ських рішень повинен стати основою для досягнення системи цілей розвитку підприємства

[18].

В контексті цього, слід звернути увагу на значущість кадрової безпеки як складової еко-

номічної безпеки та її роль формуванні комплексу управлінських рішень щодо розвитку вугле-

видобувних підприємств. Зазначимо також, що перетинання економічної безпеки та розвитку

підприємств у даному випадку відбувається ”на полі” забезпечення конкурентоспроможності

підприємства в цілому та зокрема конкурентоспроможності його персоналу.

Цілком логічно, що продовжувати дослідження має соціально-економічний тип розвитку

підприємства. Так в [30] підкреслюється значущість внутрішньої соціальної складової такого

розвитку. Взагалі, соціально-економічний розвиток рідко розглядається нижче, ніж на мезорів-

ні, тобто рівні регіону. Коректність взаємозалежності досліджуваних понять у цьому випадку

♦ ПІДПРИЄМНИЦТВО, МЕНЕДЖМЕНТ, МАРКЕТИНГ ♦

168

може стосуватися хіба що соціально-економічної безпеки та соціально-економічного розвитку.

Проте, соціальну складову економічної безпеки підприємства не можна не визнати дуже важ-

ливою, а соціальну відповідальність підприємства за наслідки своєї діяльності перед суспільст-

вом – визначальним чинником його розвитку.

Соціальний розвиток промислового підприємства в [1] представлено як процес вдоско-

налення внутрішнього соціального середовища та характеризує умови реалізації трудової дія-

льності персоналу. Досягнення високих виробничо-господарських результатів діяльності про-

мислового підприємства може бути забезпечено в сприятливих умовах соціального середови-

ща. Тому досягнення ефективності в управлінні соціальним розвитком промислового підпри-

ємства можливо за умов злагодженої взаємодії основних складових системи: цілей та завдань

управління соціальним розвитком господарюючого суб’єкту; процесу управління; організацій-

ної структури управління; функцій, методів, принципів та ресурсного забезпечення управління

соціальним розвитком.

Соціальний розвиток підприємства пов’язаний з необхідністю створення сприятливих

умов діяльності працівників. Особливе значення він набуває в періоди нарощування обсягів

промислової продукції, яка має бути конкурентоспроможною. Відомо, що фінансову основу

соціального розвитку промислового підприємства створюють результати виробничо-

господарської діяльності, яка здійснюється працівниками. Тому важливими є умови господа-

рювання, як зовнішні для підприємства, так і внутрішні, що створені на підприємстві. Промис-

лове підприємство являє відкриту соціально-економічну систему, яка активно взаємодіє із зов-

нішнім середовищем та складається з економічної та соціальної підсистем. Економічна підсис-

тема є матеріальною основою для розвитку соціальної підсистеми, яка, у свою чергу, формує

умови для досягнення цілей діяльності та розвитку підприємства. Соціальна підсистема має

забезпечувати персонал всім необхідним для реалізації професійної діяльності, спрямованої на

якісний кінцевий результат. Це є важливим і актуальним у нових умовах господарювання, що

обумовлено вдосконалюванням ринкових відносин у промисловому виробництві.

Технічний та організаційний розвиток розглядаються як напрями єдиного процесу, де те-

хнічний розвиток виступає визначальним та безпосереднім чинником зростання ефективності

виробництва – він визначає динамічну основу розвитку підприємства, а організаційний розви-

ток забезпечує реалізацію створених технічно-потенційних можливостей інтенсифікації вироб-

ничо-трудових процесів, тобто веде до зміни форми процесу розвитку. Технічний розвиток є

визначальним чинником розвитку підприємств, його змістом, визначає його динамічну основу.

Організаційний – веде до змін його форми [33].

Організаційно-структурний розвиток підприємства розглядається в [10] як кількісні і які-

сні зміни його організаційної структури, пов’язані з реалізацією стратегії зростання, яка перед-

бачає збільшення масштабу і вдосконалення здійснюваних бізнес-процесів. Теоретичне уза-

гальнення представлених у науковій економічній літературі концепцій функціонування підпри-

ємства як суб’єкта ринку показало, що погляди неокласичної економічної теорії, які розгляда-

ють підприємство як атомарний суб’єкт ринку, діяльність якого відображається суто виробни-

чою функцією, не можуть бути використані для обґрунтування напрямів і форм організаційно-

структурного розвитку підприємства.

У [10] також аргументовано, що ”основною теоретико-методологічною базою досліджен-

ня має бути неоінституціональна економічна теорія, яка розглядає підприємство як складну си-

стему виробничих, соціальних та економічних відносин між учасниками виробничого процесу,

і пояснює організаційну розмаїтість виробничих підприємств пошуком оптимальної системи

взаємовідносин між їх структурними елементами, яка повинна забезпечувати економічність

управління виробничою функцією”. Останнє твердження може викликати занепокоєння щодо

достатності ресурсного забезпечення економічної безпеки підприємства.

Інноваційним є розвиток, що спирається на безупинні пошук і використання нових спо-

собів і сфер реалізації потенціалу підприємства в мінливих умовах зовнішнього середовища у

рамках обраної місії і прийнятої мотивації діяльності, пов’язаний з модифікацією існуючих і

формуванням нових ринків збуту [37].