Менеджер 2008 №03 (45)

Подождите немного. Документ загружается.

ДонДУУ ♦ МЕНЕДЖЕР ♦ № 3 (45) ♦ 2008 р.

149

санітарно-гігієнічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей регіонів Украї-

ни.

Стратегія сталого розвитку міст України повинна стати основою для розробки норматив-

но-правових актів, програм і проектів щодо регулювання планування і забудови, стимулювання

інвестиційної діяльності, удосконалення податкової політики, наповнення й раціонального ви-

користання місцевих бюджетів для забезпечення соціально-економічного розвитку міст при

здійсненні практичної діяльності щодо планування й забудови територій, вирішенні інших пи-

тань розвитку міст.

Прийняття парадигми сталого соціо-еколого-економічного розвитку міста - знакове яви-

ще в його житті. Вона повинна докорінно змінити психологію, орієнтири і практику роботи як

міської влади, так і населення.

Література

1. Проект Закону України „Про стимулювання регіонів".

2. Гуревич М.М. Государственное регулирование в условиях рыночной экономики (ис-

следование эволюции). – Харьков: Основа. 2003.

3. Территориальное управление экономикой: Под редакцией Колесова В.П. – М.: Основа,

2001. – С. 191.

♦ ПРОБЛЕМИ ФІНАНСОВО-КРЕДИТНОЇ І БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ ♦

150

УДК 338.24:336

НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ ЯК ОРГАН

РЕГУЛЮВАННЯ ФІНАНСОВО-КРЕДИТНИМИ УСТАНОВАМИ

РУДЧЕНКО І.В.,

к. е. н., доцент кафедри фінансів

та банківської справи

Класичного приватного університету

У статті автором досліджено основні функції Національного банку

України, його правовий статус, роль НБУ у врегулюванні фінансового стану

комерційних банків.

В статье автором исследовано основные функции Национального банка

Украины, его правовой статус, роль НБУ в урегулировании финансового со-

стояния коммерческих банков.

In clause the author investigates the basic functions of National bank of

Ukraine, its legal status, role NBU in settlement of a financial condition of commer-

cial banks.

Вступ. Становлення в Україні відносно розвиненої ринкової системи господарювання

можливе лише за умови реалізації ефективної економічної стратегії. Особливої ваги набуває

потреба ретельного опрацювання засобів економічної стратегії та тактики, що застосовуються в

організації управління та регулювання фінансово-кредитними системами. Саме це викликає

необхідність дослідження та використання в Україні світового досвіду реформування фінансо-

во-кредитних систем та передусім банківської системи як найбільш важливої її складової.

Постановка завдання. Дослідити основні завдання та функції Національного банку в ре-

гулюванні діяльності фінансово-кредитних установ.

Результати. Проблеми організації управління та регулювання фінансово-кредитних сис-

тем, їх розвиток в умовах ринкової трансформації знайшли відображення в працях багатьох

українських дослідників: О. Амоші, В. Андрійчука, В. Бесєдіна, О. Білоруса, І. Бураковського,

А. Гальчинського, В. Гейця, О. Галушка, О. Дзюблюка, М. Звєрякової, В. Лісицького,

В. Литвицького, Б. Кваснюка, Т. Ковальчука, І. Крючкової, Д. Лук’яненка, О. Мельниченка,

В. Мельничука, О. Мозгового, В. Міщенка, А. Мороза, В. Новицького, Ю. Пахомова,

О. Плотникова, О. Розинки, А. Рум’янцева, Т. Савлука, А. Філіпенка, В. Черняка, В. Шевчука та

ін.

У Законі України «Про банки і банківську діяльність» [1] визначено, що банківська сис-

тема України складається з Національного банку та інших банків, які створені й діють на тери-

торії України відповідно до положень цього закону.

В цьому ж Законі також уперше передбачено розподіл банків за територіальною ознакою

і цілями створення. Закон визначає структуру банківської системи, економічні, організаційні і

правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків.

Метою Закону є правове забезпечення стабільного розвитку і діяльності банків в Україні і

створення належного конкурентного середовища на фінансовому ринку, забезпечення захисту

законних інтересів вкладників і клієнтів, створення сприятливих умов для розвитку економіки

України та підтримки вітчизняного товаровиробника.

Центральний банк будь-якої держави посідає особливе місце в банківській системі. Зако-

ном «Про Національний банк України» закріплено, що НБУ є центральним банком та наділе-

ДонДУУ ♦ МЕНЕДЖЕР ♦ № 3 (45) ♦ 2008 р.

151

ний особливим правовим статусом, оскільки як особливий центральний орган державного

управління здійснює регуляторне державне управління банківською системою.

Одночасно з цим НБУ не є органом виконавчої влади, але за спрямованістю здійснюва-

них повноважень та виконання своїх функцій більше відноситься саме до сфери державного

управління, тобто НБУ бере безпосередню участь у державному управлінні фінансово-

кредитною системою.

Відповідно до Конституції України, основною функцією Національного банку України є

забезпечення стабільності грошової одиниці України. Щоб виконати свою основну функцію,

Національний банк сприяє дотриманню стабільності банківської системи, а також, у межах сво-

їх повноважень, цінової стабільності. При цьому Національний банк є особливим центральним

органом, який не повинен нести ризики через поточну діяльність уряду та інших органів влади.

Так, Національний банк не відповідає за зобов'язаннями органів державної влади, а органи

державної влади не відповідають за зобов'язаннями Національного банку, крім випадків, коли

вони добровільно беруть на себе такі зобов'язання [3]. Закріплення за НБУ статусу особливого

центрального органу державного управління виводить його з-під юрисдикції уряду, що є необ-

хідною умовою для його ефективної діяльності з підтримки грошово-кредитної та валютної

стабільності. НБУ є підконтрольним та підзвітним Верховній Раді України.

Відповідно до Закону «Про Національний банк України» [3], Національний банк виконує

ще й такі функції:

− відповідно до розроблених Радою Національного банку України Основних засад

грошово-кредитної політики визначає та проводить грошово-кредитну політику;

− монопольно здійснює емісію національної валюти України та організує її обіг;

− виступає кредитором останньої інстанції для банків і організує систему рефінансу-

вання;

− встановлює для банків правила проведення банківських операцій, бухгалтерського

обліку і звітності, захисту інформації, коштів та майна;

− організовує створення та методологічно забезпечує систему грошово-кредитної і ба-

нківської статистичної інформації та статистики платіжного балансу;

− визначає систему, порядок і форми платежів, у тому числі між банками;

− визначає напрями розвитку сучасних електронних банківських технологій, створює,

координує та контролює створення електронних платіжних засобів, платіжних систем, автома-

тизації банківської діяльності та засобів захисту банківської інформації;

− здійснює банківське регулювання та нагляд;

− веде Державний реєстр банків, здійснює ліцензування банківської діяльності та опе-

рацій у передбачених законами випадках;

− веде офіційний реєстр ідентифікаційних номерів емітентів платіжних карток внутрі-

шньодержавних платіжних систем;

− здійснює сертифікацію аудиторів, які проводитимуть аудиторську перевірку банків,

тимчасових адміністраторів та ліквідаторів банку;

− складає платіжний баланс, здійснює його аналіз та прогнозування;

− представляє інтереси України в центральних банках інших держав, міжнародних ба-

нках та інших кредитних установах, де співробітництво здійснюється на рівні центральних ба-

нків;

− здійснює відповідно до визначених спеціальним законом повноважень валютне регу-

лювання, визначає порядок здійснення операцій в іноземній валюті, організовує і здійснює ва-

лютний контроль за банками та іншими фінансовими установами, які отримали ліцензію Наці-

онального банку на здійснення валютних операцій;

− забезпечує накопичення та зберігання золотовалютних резервів та здійснення опера-

цій з ними та банківськими металами;

− аналізує стан грошово-кредитних, фінансових, цінових та валютних відносин;

− організує інкасацію та перевезення банкнот і монет та інших цінностей, видає ліцен-

зії на право інкасації та перевезення банкнот і монет та інших цінностей;

♦ ПРОБЛЕМИ ФІНАНСОВО-КРЕДИТНОЇ І БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ ♦

152

− реалізує державну політику з питань захисту державних секретів у системі Націона-

льного банку;

− бере участь у підготовці кадрів для банківської системи України;

− визначає особливості функціонування банківської системи України в разі введення

воєнного стану чи особливого періоду, здійснює мобілізаційну підготовку системи Національ-

ного банку;

− здійснює інші функції у фінансово-кредитній сфері в межах своєї компетенції, ви-

значеної законом.

З метою виконання цих функцій за НБУ законодавчо закріплене право видавати

обов’язкові для виконання органами державної влади, місцевого самоврядування, банками та

іншими підприємствами нормативно-правові акти з питань, віднесених до його компетенції.

НБУ також є й банківською установою, що може виконувати певні операції господарюю-

чого суб’єкта з метою забезпечення виконання основних покладених на нього функцій, зокре-

ма:

− надавати кредити комерційним банкам для підтримки ліквідності;

− надавати кредити Фонду гарантування вкладів фізичних осіб під заставу цінних па-

перів;

− здійснювати дисконтні операції з векселями і чеками;

− купувати та продавати на вторинному ринку цінні папери;

− відкривати власні кореспондентські та металеві рахунки у закордонних банках і вес-

ти рахунки банків-кореспондентів;

− купувати та продавати валютні цінності з метою монетарного регулювання;

− розміщувати золотовалютні резерви самостійно або через банки, уповноважені ним

на ведення валютних операцій, виконувати операції з золотовалютними резервами України;

− приймати на зберігання та в управління державні цінні папери й інші цінності;

− видавати гарантії і поруки відповідно до положення, затвердженого Радою Націона-

льного банку;

− вести рахунок Державного казначейства України;

− виконувати операції з обслуговування державного боргу, пов’язані із розміщенням

державних цінних паперів, їх погашенням і виплатою доходу за ними [3].

Нове законодавство також номінально передбачає диференціацію банків за спектром по-

слуг, що надаються: банки в Україні можуть функціонувати як універсальні чи як спеціалізова-

ні. За спеціалізацією банки можуть бути ощадними, інвестиційними, іпотечними та розрахун-

ковими. Статус спеціалізованого ощадного банк отримує у тому разі, якщо більш ніж 50 % його

пасивів – внески фізичних осіб. Закон не лише не зазначає особливостей, принципів діяльності

спеціалізованих банків, а й не дає визначення іпотечним, інвестиційним, розрахунковим банкам

[1].

Чинний Закон України передбачає також розподіл банків на групи за мінімальним розмі-

ром статутного капіталу на момент реєстрації: 1) місцеві кооперативні банки – 1 млн. євро; 2)

комерційні банки, що здійснюють свою діяльність на території однієї області, – 3 млн. євро; 3)

банки, що здійснюють свою діяльність на території всієї України, – 5 млн. євро [1].

Однією з особливостей перехідного періоду формування вітчизняної банківської системи

донедавна був брак належної правової бази діяльності інвестиційних банків.

Із прийняттям Закону України «Про банки і банківську діяльність» інвестиційні банки

отримали легітимний статус одного зі спеціалізованих видів банківських структур. Виділення

їх в окрему групу викликане розподілом праці та потребами диверсифікованого розміщення

вільних ресурсів.

В Україні власне інвестиційних (за західними стандартами) банків ще немає, оскільки

нашому фінансовому ринку притаманна універсальна європейська модель організації банківсь-

кої справи. Головним нормативним актом, що регулює інвестиційну банківську діяльність, є

постанова правління НБУ від 28.08.2001 року № 368 «Про затвердження Інструкції про порядок

регулювання діяльності банків України», де визначено й директивні вимоги добанківського ін-

ДонДУУ ♦ МЕНЕДЖЕР ♦ № 3 (45) ♦ 2008 р.

153

вестування. Так, норма вкладення в цінні папери одного емітента щодо регулятивного капіталу

банку становить 15 %, а величина загальної суми інвестування через придбання частки статут-

них фондів господарських товариств – 60 % [7].

За наслідками 2001 року, обсяги портфеля цінних паперів зросли більш ніж удвічі – до

4,38 млрд. грн., Але кредитні угоди домінували й упродовж останніх роківці тенденції зберіга-

лися. Так, процентні доходи фінансово-кредитних установ, отримані від операцій кредитуван-

ня, мають найбільшу питому вагу в структурі доходів – приблизно 65 % [7].

Виходячи з цього, фахівці вважають, що на сьогодні очікувати очевидного домінування

відокремленого банківського інвестиційного посередництва передчасно.

Нині вибіркову активність фінансово-кредитні установи виявляють на ринку ощадних та

депозитних сертифікатів. Емісія цінних паперів власного боргу дає змогу диверсифікувати ва-

ріанти залучення коштів й одночасно встановлювати прогнозовану перспективу щодо відносин

із покупцями цих фінансових інститутів. Хоча депозитний сертифікат власне не є цінним папе-

ром, але за сутністю нічим не відрізняється від ощадного та дає змогу заощадити транзакційні

витрати при емісії.

Комерційні банки, маючи право використовувати тимчасово вільні кошти інших осіб,

мають забезпечувати свій здоровий та сталий фінансовий стан. Цей обов’язок комерційних ба-

нків конкретизується в 19 економічних нормативах, які визначаються відповідно до норматив-

но-правових актів Національного банку [5]. Така кількість економічних нормативів і їх зміст в

цілому відповідає міжнародній практиці. Ця, а також і інші обставини, дають підставу ствер-

джувати, що регулювання банківської діяльності встановленими в Україні економічними нор-

мативами не можна оцінювати як надмірне.

Ступінь безпосереднього впливу кожного із нормативів на кредитну діяльність комерцій-

них банків є різним. Частина цих нормативів спеціально встановлена для регулювання капіта-

лу, інші – кредитних операцій, а також враховують та регулюють кредитні операції комерцій-

них банків в сукупності з іншими активними операціями, деякі мають опосередковане відно-

шення до кредитної діяльності та спрямовані переважно на регулювання інших банківських

операцій.

Юристи вважають, що принципи кредитування, що сформульовані в Положенні Націона-

льного банку України «Про кредитування» слід визнати такими, що одночасно мають і фінан-

сово-правовий, і цивільно-правовий зміст. По-друге, якщо норми фінансового права і зо-

бов’язують комерційний банк діяти певним чином відносно позичальників або встановлюють

обмеження відносно умов кредитування, вони безпосередньо обумовлюють зміст кредитного

зобов’язання. По-третє, в деяких випадках нормами фінансового права комерційним банкам

приписується передбачати у кредитних договорах певні умови. За загальним правилом комер-

ційні банки виконують ці приписи, отже, можна говорити про те, що норми фінансового права

впливають на зміст кредитного зобов’язання [5].

Важливим сегментом ринку фінансових послуг в Україні є лізинг. Дозвіл на проведення

лізингу банки одержали ще 1990 року, коли приймався Закон України «Про банки і банківську

діяльність». У новому Законі України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000

року також йдеться про додаткову можливість займатися лізингом. Діяльність лізингових ком-

паній регламентується Законом України «Про лізинг» (у новій редакції Закон України «Про

фінансовий лізинг» від 11 грудня 2003 р.) [2].

Лізинг – перспективний фінансовий інструмент, що сприяє ефективному розвитку вироб-

ництва, активізації інвестиційних процесів. Однак частка лізингу в загальному обсязі інвести-

цій в Україні становить лише 1 %, тоді як у країнах Західної Європи приблизно 25 % .

Комерційний банк може виступати і лізингоотримувачем, і лізингодавцем, здійснюючи

самостійно проекти з модернізації.

Однак у межах чинного законодавства України банку неможливо повною мірою відчути

перевагу лізингу, коли банк виступає лізингодавцем самостійно, тому що дуже багато чинників

економічного й законодавчого характеру роблять таку операцію невигідною.

Відповідно до вимог Національного банку України комерційний банк може проводити лі-

зингові операції тільки за рахунок власних коштів, тобто, по-перше, не має можливості залуча-

♦ ПРОБЛЕМИ ФІНАНСОВО-КРЕДИТНОЇ І БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ ♦

154

ти дешеві кошти західних банків, по-друге, комерційному банку доводиться вилучати значні

обсяги коштів, які він міг би використовувати, на придбання устаткування.

Інструкцією Національного банку України «Про порядок регулювання діяльності банків в

Україні» встановлено нормативи, які при розрахунку передбачають зобов’язання щодо лізингу

(балансовий рахунок 2075). Так, цією інструкцією визначено, що норматив «співвідношення

великих кредитних ризиків (з обліком усіх позбавлених зобов’язань) і капіталу показника не

може перевищувати восьмикратного розміру регулятивного капіталу банку.

Одним із напрямків розвитку банківського бізнесу є створення ФПГ. Діяльність фінансо-

во-промислових груп загалом та їх учасників зокрема регламентується Законом України «Про

промислово-фінансові групи в Україні» від 21.11.1995 р. (ВВР № 437/95); постановою Кабінету

Міністрів України № 781 від 20.07.1996 р., якою затверджено положення «Про створення (ре-

єстрацію), реорганізацію та ліквідацію промислово-фінансових груп»; уками Президента Укра-

їни «Про окремі питання створення промислово-фінансових груп» № 754/98 від 18.07.1998 р. і

«Про деякі питання створення промислово-фінансових груп» № 597/99 від 01.06.1999 р.

Головне завдання банку – учасника фінансово-промислової групи – концентрація капіта-

лу на пріоритетних напрямах, фінансування інноваційних проектів, науково-дослідних та конс-

трукторських робіт.

ФПГ, як і будь-яка підприємницька структура в Україні, діють в умовах ризику особли-

вого роду. Тобто це не є традиційний ринковий ризик, зумовлений об’єктивними факторами,

оскільки для вітчизняних підприємств існує постійна загроза зміни правил гри, встановлених

державою.

Нині для банків України особливе значення має зростання інвестиційної привабливості,

капіталізації прибутків і прибутковості акцій.

В ЄС і Україні існують відмінності в схемах гарантування банківських вкладів. Для країн

ЄС порівняно з Україною характерний високий рівень компенсацій, які виплачуються за схе-

мами гарантування вкладів. Всі недоступні депозити одного вкладника в одній кредитній уста-

нові гарантовано компенсуються в розмірі не менше 20 000 євро, незалежно від кількості таких

депозитів та їх валюти.

З метою зближення законодавства України і Європейського Союзу планується вдоскона-

лити:

− процедуру системи реєстрації права на нерухомість із прив’язуванням до конкретної

земельної ділянки;

− механізм встановлення пріоритету першого кредитора шляхом реєстрації тягаря

майна;

− порядок декларування ліквідної продукції сільського господарства із використанням

її як застави при кредитуванні;

− систему нагромадження й обміну інформацією про кредитоспроможність позичаль-

ників банку на основі даних бюро кредитних історій;

− процедуру повернення стягнення і реалізації закладеного майна шляхом визначення

умов його реалізації [6].

Для реалізації цих заходів в Україні планується прийняти законодавчі документи: «Про

державну реєстрацію майнових прав на нерухоме майно і їх обмеження», «Про прості і подвій-

ні складські свідоцтва», «Про організацію формування і повернення кредитних історій», «Про

іпотеку цінних паперів» та ряд інших.

На думку фахівців, найважливішими напрямками вдосконалення банківського законодав-

ства є:

− збільшення відкритості і прозорості банківської діяльності;

− забезпечення доступу для філій іноземних банків;

− створення кооперативних банків;

− організація формування й обігу кредитних історій [6].

В країнах ЄС створено більш сприятливі умови для забезпечення доступу для філій іно-

земних банків. Так, у ЄС після вступу в силу Другої банківської директиви про надання інвес-

тиційних послуг, транскордонне і пряме надання послуг кредитними установами та інвестицій-

ДонДУУ ♦ МЕНЕДЖЕР ♦ № 3 (45) ♦ 2008 р.

155

ними фірмами функціонує в системі «єдиної ліцензії» і «контролю країни походження». Фінан-

сові установи, які отримали ліцензію в одній державі – члені ЄС, можуть створювати філії й

надавати послуги в інших державах ЄС без додаткового дозволу країн, що приймають.

На відміну від цього, законодавство України передбачає нагляд за діяльністю всіх філій

іноземних кредитних установ й вимагає здійснювати спостереження за операціями всіх інозем-

них фінансових установ, які надають послуги на її території без заснування.

В угоді про партнерство і співробітництво між ЄС і Україною зазначається, що Україна

повинна надавати національний режим для операцій, які здійснюють філії банків ЄС, утворені

на її території. ЄС зі свого боку може надавати українським філіям лише режим найбільшого

сприяння. Але на території ЄС не допускається дискримінація іноземних філій інших учасників

кредитних відносин, в тому числі філій українських банків.

В країнах ЄС кредитування бізнесу в сільській місцевості здійснюється переважно на базі

кооперативних форм кредитування. Закон України «Про банки і банківську діяльність» перед-

бачає створення мережі кооперативних банків, які повинні орієнтуватись на кредитування аг-

рарного сектору й дрібних позичальників: фермерів, сільськогосподарські кооперативи, міні-

цехи з переробки продукції, особисті підсобні господарства. Але сьогодні у зв’язку із низькою

рентабельністю таких операцій фінансово-кредитні установи не зацікавлені у наданні цих кре-

дитів.

Дотримання вимог, прийнятих у країнах ЄС, означатиме для України передусім створен-

ня ефективного, розвинутого банківського нагляду, який би відповідав міжнародним зразкам.

Без цього неможливий розвиток надійної та безпечної банківської системи, здатної обслугову-

вати потреби економіки й населення та водночас гарантувати безпеку довірених їй коштів.

Отже, основними напрямками регулювання банківського сектору варто вважати:

– удосконалення законодавчої бази, приведення її у відповідність до міждержавних і

передусім європейських вимог;

– розробка стратегічних напрямків розвитку фінансово-кредитної системи;

– запровадження сучасних інформаційних технологій баз ведення банківської справи

з метою підвищення ефективності роботи комерційних банків;

– вдосконалення корпоративного управління банками.

На нашу думку, важливо встановити оптимальне співвідношення між регулюванням фі-

нансово-кредитного сектору і досягнення ним певного рівня самостійності та саморегулюван-

ня. Тобто перевагу варто віддавати не жорсткому регулюванню, а так званому «пруденційно-

му», для якого характерно:

– стимулювання конкуренції через ліцензії на певні види діяльності;

– створення умов для диверсифікації діяльності;

– саморегулювання.

Весь комплекс заходів держави з організації управління та регулювання фінансово-

кредитної системи можна звести до комплексу превентивних заходів (резервування, аудит, сис-

тема нагляду НБУ, встановлення нормативних вимог, інтенсифікація обстеження тощо); ком-

плексу штрафних заходів; комплексу санаційних заходів (система реорганізації та реструктури-

зації банків, рефінансування).

На нашу думку, в комплексі цих заходів існує суттєвий недолік: слабко виражена заохо-

чувальна система.

З метою заохочення можна запровадити такі заходи:

− пільгове оподаткування;

− оптимальні ставки рефінансування;

− залучення до виконання пріоритетних державних програм тощо.

Висновки. Основною функцією Національного банку України є забезпечення стабільності

грошової одиниці України. НБУ за статусом є особливим центральним органом, що не відпові-

дає за зобов'язаннями органів державної влади та виведений з-під юрисдикції уряду, і це є не-

обхідною умовою для його ефективної діяльності з підтримки грошово-кредитної та валютної

стабільності. Обґрунтовано роль НБУ у врегулюванні фінансового стану комерційних банків та

у визначенні методики контролю кредитного портфеля, основою якої є вироблення й встанов-

♦ ПРОБЛЕМИ ФІНАНСОВО-КРЕДИТНОЇ І БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ ♦

156

лення стандартів. Позитивне значення має аналіз інформації, яку здійснює НБУ, публікуючи

зведені, порівняльні та інші дані, необхідні для аналізу стійкості та надійності комерційних ба-

нків.

Література

1. Закон України «Про банки та банківську діяльність» від 07.12.2000 р., № 2121-III.

2. Закон України «Про фінансовий лізинг» від 16.12.1997 р., № 723/97-ВР.

3. Закон України «Про Національний банк України» від 20.05.1999 р., № 679 – XIV.

4. Васильченко З.М. Комерційні банки: реструктуризація та реорганізація: Монографія. –

К: Кондор, 2004. – 528 с.

5. Очкуренко С.В. Правове регулювання відносин, що виникають в процесі кредитної ді-

яльності комерційних банків: Автореф. дис. канд. юрид наук: 12.00.07 / Одеська національна

юридична академія. – Одеса, 2001. – С. 17-19.

6. Сынкова Е.М. Банковское право ЕС и Украины: пути интеграции // Банкиръ. – 2005. –

№ 1. – С. 28-29.

7. Тарасовець О.М. Перспективи розвитку банківських послуг // Фінанси України. –

2004. – № 1. – С. 94-45.

ДонДУУ ♦ МЕНЕДЖЕР ♦ № 3 (45) ♦ 2008 р.

157

УДК 65.012.45+338.24

ІНФОРМАЦІЙНО-СТАТИСТИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОБЛІКУ

КІЛЬКОСТІ БРАКОВАНОЇ ПРОДУКЦІЇ

ДЕМИДОВА І.А.,

ДЕМ'ЯНЮК Н.М.

Проведено дослідження можливостей інформаційно-статистичного за-

безпечення обліку кількості бракованої продукції, побудовано класифікацію

браку продукції та розроблено акт для оформлення виявленого браку. Рис. 2,

дж. 20.

Проведено исследование возможностей информационно-

статистического обеспечения учета количества бракованной продукции, по-

строена классификация брака продукции и разработан акт для оформления вы-

явленного брака. Рис. 2, ист. 20.

Research of possibilities of the informative-statistical providing of account of

amount of defective products is conducted, classification of marriage of products is

built and an act for registration of the exposed marriage is developed. Pict. 2,

sour. 20.

Постановка проблеми. Якість – найбільш важлива характеристика будь-якої продукції,

яка повинна бути в центрі уваги бізнесу. Тому за останні роки питання щодо якості продукції, й

відповідно скорочення її браку, в розвинутих країнах розглядається як загальнонаціональна

проблема. Увага до якості продукції пояснюється зміною умов, форм та методів конкурентної

боротьби за ринки збуту провідних фірм різних країн. У сучасному світі вона розглядається як

один із найважливіших факторів конкурентоспроможності продукції, підвищення ефективності

виробництва та інтенсивності розвитку економіки в цілому. Особливо актуальною та гострою є

проблема якості для нашої країни, що пов’язано із підготовкою України до вступу у Світову

організацію торгівлі. Тому українській продукції треба завойовувати не тільки зарубіжні ринки,

але й свій, національний. В цих умовах відповідне інформаційно-статистичне забезпечення є

важливим чинником якісної оцінки ефективності роботи підприємства та аналізу причин, які

призводять до появи браку.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питанню інформаційно-статистичного забезпе-

чення обліку кількості бракованої продукції, як і самій проблемі обліку браку, в сучасній тео-

ретичній і методичній літературі приділяється достатньо мало уваги. Можна виділити роботи

зарубіжних вчених, таких як Тагуті [1], Ісикава [2], Шухарт і Парето [3], в яких розглядається

дефектність виробів. В той же час у сучасній вітчизняній і зарубіжній літературі багато уваги

приділяється питанню якості продукції, а також статистичним методам управління нею та її

контролю. Серед них можна виділити труди таких вчених як Еддоус [4] й Ноулер [5], Логаніна і

Федосєєв [6], Мазур [7] й Фомичев [8] та багато інших. Також чимало робот вчених, присвяче-

но управлінню та контролю якості, [9, 10, 11]. В дослідженнях [12, 13] надається інформація

про особливості продукції ті її якість у хлібопекарській та кондитерській промисловості.

Невирішена частина проблеми. Особливої уваги потребує саме питання інформаційно-

статистичного забезпечення обліку браку продукції. З одного боку, як зазначено в дослідженні

[14], це пов’язано з тим, що в Україні, на жаль, попит на статистичні дані дуже низький. Як на-

слідок, неадекватна оцінка якості продукції, відсутність кількісної характеристики тенденцій,

пов’язаних з процентом браку, необґрунтовані управлінські рішення. З іншого боку, це свід-

чить про недосконалість нормативно-правової бази у нашій державі. На підприємствах фіксація

даних про браковану продукцію не обов’язкова, до того ж не має уніфікованої форми докумен-

♦ ПІДПРИЄМНИЦТВО, МЕНЕДЖМЕНТ, МАРКЕТИНГ ♦

158

ту, яким оформлюється виявлений брак. Складності при дослідженні дефектності продукції до-

дає ще одна проблема – про її брак практично не має інформації, а на деяких підприємствах він

не фіксується зовсім.

Метою статті є узагальнення теоретичного матеріалу і практичних знань про брак про-

дукції на виробничих підприємствах та розробка форми акту для оформлення виявленого бра-

ку, як уніфікованого документу в системі інформаційно-статистичного забезпечення обліку кі-

лькості бракованої продукції.

Виклад основного матеріалу. Пошук шляхів вирішення проблеми інформаційно-

статистичного забезпечення обліку бракованої продукції та зменшення її кількості, у даному

дослідженні проведено на прикладі підприємств хлібопекарської та кондитерської промислово-

сті. Обрана для дослідження галузь промисловості є найбільш уразливою відносно якості про-

дукції, тому що остання, у своїй більшості, – швидкопсувна і тому потребує особливої уваги. За

даними дослідження [9] результати проведених контролів продукції даної галузі свідчать про

те, що більшість кондитерських виробів, а особливо це стосується тортів та печива, мають сис-

тематичні відхили від установлених вимог, що вказує на низьку культуру виробництва, незадо-

вільний санітарний стан на робочих місцях та порушення технології у процесі виготовлення і

зберігання готової продукції. Тому так необхідно організувати якісне інформаційно-

статистичне забезпечення обліку бракованої продукції.

В даній роботі інформаційно-статистичне забезпечення розглядається як процес збору

достовірної інформації, проведення її статистичного дослідження й аналізу отриманих резуль-

татів з метою подальшого прийняття управлінських рішень. Для того, щоб з’ясувати необхід-

ність інформаційно-статистичного забезпечення обліку кількості бракованої продукції, спочат-

ку потрібно визначитись із змістом самої економічної категорії „брак” відносно до продукції.

У тлумачному словнику Володимира Даля [15] брак визначається як товар, який виявився

непридатним, зіпсованим або нижчим за належну доброту (тобто нижчої, чим необхідно якос-

ті). За тлумачним словником Ожегова [16] браком вважаються не відповідні стандартам, недоб-

роякісні, із вадою предмети виробництва, а також сама вада у виробі. У фінансовому словнику

цьому терміну надається таке визначення: „брак продукції – продукція, виготовлена з пору-

шенням стандартів і технічних умов або з відступом від них” [17]. В юридичному словнику [18]

брак продукції ототожнюють з браком виробничим і визначають як продукцію, що виготовлена

із порушенням або відступом від стандартів і технічних умов. Таким чином, вище розглянуті

різноманітні тлумачення терміну „брак” дають підставу говорити про достатньо велику їх схо-

жість. У зв’язку з цим в даному дослідженні термін „брак” буде трактуватись згідно з найбільш

вдалим, на наш погляд, його тлумаченням у роботі [19], де брак визначається як товар, що за

своїми властивостями не відповідає обумовленим умовам, вимогам.

Все вище зазначене свідчить про те, що категорія „брак продукції” дуже тісно пов’язана з

категорією її якості, яка визначається у роботі [8] як сукупність характеристик об’єкта, які від-

носяться до його здібностей задовольняти встановлені та передбачувані потреби. До того ж од-

ним із параметрів вимірювання якості є відсутність дефектів, тобто нульовий процент браку.

Брак продукції класифікують за різними критеріями. У роботі [18] брак продукції поді-

ляють за придатністю:

- повний – повністю непридатна для використання продукція;

- частковий – брак продукції, виправлення якого не тільки технічно можливе, але й еко-

номічно обґрунтовано;

У нормативному документі [20] розрізняють наступні різновиди браку:

В залежності від характеру виявлених дефектів:

- виправний – продукція, яку технічно можливо та доцільно виправити;

- остаточний – вироби з дефектами, усунення яких неможливо або економічно необґрун-

товано;

В залежності від місця, де він був виявлений:

- внутрішній – брак, який був виявлений при виготовленні;

- зовнішній – виявлений покупцем при використанні продукції.