Мацнєв А.І., Проценко С.Б., Саблій Л.А. Моніторинг та інженерні методи охорони двкілля

Подождите немного. Документ загружается.

361

5. Коефіцієнт, який встановлюється залежно від місця розміщення відходів

Характер місця розміщення відходів Коефіцієнт

Спеціально створені місця складування (полігони), що забезпечують захист ат-

мосферного повітря та водних об’єктів від забруднення

Звалища, які не забезпечують захист атмосферного повітря або водних об’єктів 3

Суми збору за викиди пересувними джерелами забруднення (

ВП

) обчис-

люють, виходячи з кількості фактично використаного пального та його виду,

нормативів збору за ці викиди і коригувальних коефіцієнтів, за формулою

ПМНКК

ВП ii

НАС Ф

∑

, (7.21)

де

- кількість використаного пального

-го виду, т;

- норматив збору за

тону i-го виду пального, грн./т (табл.7.7).

Суми збору за скиди (П

) обчислюють на підставі затверджених лімітів,

фактичних обсягів скидів, нормативів збору та коригувальних коефіцієнтів за

формулою

П MHK MHKK

P П

∑

, (7.22)

де

- обсяг скиду

-ої забруднюючої речовини в межах ліміту, т;

- обсяг

понадлімітного скиду (різниця між обсягом фактичного скиду і лімітом)

-ої

забруднюючої речовини, т; К

- регіональний (басейновий) коефіцієнт, який

враховує територіальні екологічні особливості, а також еколого-економічні

умови функціонування водного господарства (розділ 3, табл.7.8);

- коефі-

цієнт кратності збору за понадлімітний скид забруднюючих речовин - 5.

Суми збору за розміщення відходів (

РВ

) обчислюють на підставі затвер-

джених лімітів, фактичних обсягів розміщення відходів, нормативів збору та

коригувальних коефіцієнтів за формулою

П MHКК MHККК

РВ i

ТО i

ТОП

∑

, (7.23)

де M

- обсяг відходів i-го виду в межах ліміту (згідно з дозволами на розмі-

щення), т;

- обсяг понадлімітного розміщення відходів (різниця між обся-

гом фактичного розміщення відходів і лімітом) i-го виду, т; Н

- норматив

збору за тону відходів i-го виду в межах ліміту, грн./т (табл.7.7); К

- коефіці-

єнт, який враховує розташування місця розміщення відходів (розділ 4, табл.

7.8); К

- коефіцієнт, який враховує характер обладнання місця розміщення

відходів (розділ 5, табл.7.8); К

- коефіцієнт кратності збору за понадлімітне

розміщення відходів - 5.

Слід зазначити, що справляння збору за забруднення навколишнього при-

родного середовища не звільняє підприємства від відшкодування збитків, за-

подіяних внаслідок порушень чинного природоохоронного законодавства.

362

7.5.3. Збір за спеціальне використання водних ресурсів

Збір за спеціальне використання водних ресурсів справляється за вико-

ристання води з водних об’єктів, що

забрана

із застосуванням споруд або тех-

нічних пристроїв, та

скидання

в них зворотних вод.

Збір за користування водами для потреб гідроенергетики

справляється

за користування водою, що пропускається через турбіни гідроелектростанцій

для вироблення електроенергії, а для підприємств водного транспорту - за

користування водою при експлуатації водних шляхів вантажними самохідни-

ми, несамохідними та пасажирськими суднами.

Платниками збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору

за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту є

підприємства, установи та організації незалежно від форми власності, а також

громадяни - суб’єкти підприємницької діяльності, що використовують водні

ресурси та користуються водами для потреб гідроенергетики і водного транс-

порту.

Об’єктом обчислення збору за спеціальне використання водних ресурсів

є фактичний обсяг використаної споживачами води з урахуванням її втрат в

системах водопостачання. Об’єктом обчислення збору за користування вода-

ми для потреб гідроенергетики і водного транспорту є:

• обсяг води, пропущений через турбіни гідроелектростанцій;

• тоннаж (місце) - доба експлуатації вантажних самохідних і несамохід-

них та пасажирських суден.

Якщо вода забирається із змішаних (поверхневих і підземних) джерел, то

збір за спеціальне її використання обчислюється, виходячи з обсягів спожитої

води з кожного виду джерела окремо.

Нормативи збору за спеціальне використання поверхневих і підземних

вод встановлюються в копійках за кубічний метр; за користування водами для

потреб гідроенергетики - в копійках за 100 кубічних метрів води, пропущеної

через турбіни гідроелектростанцій, а для потреб водного транспорту - в ко-

пійках за одну тоннаж-добу експлуатації вантажних суден та одне місце-добу

експлуатації пасажирських суден (табл.7.9).

Табл.7.9. Нормативи збору за спеціальне використання водних ресурсів та за

користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту

(

в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.99 р. № 1341)

За спеціальне використання водних ресурсів з поверхневих водних об’єктів

Басейни річок, включаючи притоки всіх порядків Нормативи збору, коп./м

Дніпра на північ від м. Києва (Прип’яті та Десни), вкл. м. Київ 5.04

Дніпра на південь від м. Києва (за винятком Інгульця) 4.79

Інгульця 7.31

Сіверського Дінця 9.83

Південного Бугу (без Інгульця) 5.54

Інгулу 6.80

Дністра, Вісли та Західного Бугу 3.02

363

Пруту, Сірету та Тиси 2.27

Дунаю 2.02

Річок Криму 10.08

Річок Приазов’я12.1

Інших річок 5.54

За спеціальне використання підземних вод

Найменування регіону Нормативи

збору,

коп./м

Автономна Республіка Крим

9.32

Області:

Вінницька, Житомирська 8.06

Волинська 8.32

Дніпропетровська 7.06

Донецька 9.58

Закарпатська 5.29

Запорізька:

- Веселівський, Мелітопольський, Приазовський, Якимівський райони 8.06

- решта районів області 7.31

Івано-Франківська:

- Богородчанський, Верховинський, Долинський, Косівський, Надвірнян-

ський, Рожнятівський райони

12.6

- решта районів області 7.06

Київська:

- Білоцерківський, Бородінський, Броварський, Васильківський, Іванківський,

Кагарлицький, Києво-Святошинський, Макарівський, Миронівський, Обу-

хівський, Поліський райони

4.03

- решта районів області 5.29

Кіровоградська 9.32

Львівська 7.31

Луганська 10.58

Миколаївська 10.58

Одеська 8.82

Полтавська:

- Великобагачанський, Гадяцький, Зіньківський, Лохвицький, Лубенський,

Миргородський, Новосанжарський, Решетилівський, Хорольський, Ши-

шацький райони

4.54

- решта районів області 5.29

Рівненська:

- Володимирецький, Здолбунівський, Костопільський, Рівненський, Сарнен-

ський, Острозький райони

5.8

- решта районів області 7.06

Сумська:

- Глухівський, Сумський, Роменський, Шосткинський райони 5.29

- решта районів області 6.3

Тернопільська 9.83

Харківська 7.56

Херсонська 7.56

Хмельницька:

- Деражнянський, Красилівський, Летичівський, Старокостянтинівський,

Хмельницький, Полонський, Шепетівський райони

6.3

- решта районів області 9.58

364

Черкаська 4.54

Чернівецька 8.82

Чернігівська:

- Городнянський, Корюківський, Ічнянський, Сосницький, Щорський, Талала-

ївський райони

7.56

- решта районів області 5.54

Примітка: нормативи збору за спеціальне використання підземних водних ресурсів обчисле-

ні без урахування ставок на відшкодування витрат на геологорозвідувальні роботи

За користування водами для потреб гідроенергетики

Усі річки - 0.98 коп. за 100 м

води, пропущеної через турбіни електростанцій (крім гідро-

акумулятивних електростанцій, які функціонують у комплексі з гідроелектро-

станціями)

За користування водами для потреб водного транспорту (крім стоянкового, службово-

допоміжного і буксирного флотів)

Усі річки, крім Дунаю:

вантажний самохідний і несамохідний флот, що експлуатується - 1.75 коп. за 1 тоннаж-добу

експлуатації

пасажирський флот, що експлуатується - 0.20 коп. за 1 місце-добу

експлуатації

На період до 2001 року для відповідних категорій водокористувачів збір

за спеціальне використання водних ресурсів обчислюється із застосуванням

коефіцієнтів, а саме для:

• рибогосподарських підприємств, які вирощують рибо-посадковий ма-

теріал і товарну рибу у ставках та озерах - 0.1;

• сільськогосподарських виробників, включаючи тих, що експлуатують

іригаційні і меліоративні системи (виробництво сільськогосподарської

продукції та зрошення, крім виробництва рису) - 0.2;

• теплових та атомних електростанцій (виробництво тепло- та електро-

енергії) - 0.5;

• підприємств житлового та комунального господарства, включаючи ві-

домчі - 0.1;

• виробників рису - 0.08.

На спеціальне використання водних ресурсів встановлюються ліміти, які

визначаються у дозволах на поставку води. На користування водами для по-

треб гідроенергетики і водного транспорту ліміти не встановлюються.

У межах встановленого ліміту збір за спеціальне використання водних

ресурсів відноситься на валові витрати виробництва, а за понадлімітне -

справляється з прибутку, що залишається у розпорядженні водокористувача.

Збір за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспор-

ту відноситься на валові витрати виробництва.

За понадлімітне використання водних ресурсів збір обчислюється у п’я-

тикратному розмірі і справляється за рахунок прибутку водокористувача.

Обсяг використаної води визначається водокористувачами самостійно на

підставі даних первинного обліку за показниками вимірювальних приладів. У

разі відсутності вимірювальних приладів, як виняток, цей обсяг визначається

365

за технологічними даними (тривалістю роботи агрегатів, обсягом виробленої

продукції чи надання послуг, витратами електроенергії, пропускною спро-

можністю водопровідних труб за одиницю часу тощо).

Збір за спеціальне використання водних ресурсів та за користування вода-

ми для потреб гідроенергетики і водного транспорту обчислюється платника-

ми самостійно.

Водокористувачі, що споживають воду, отриману від інших водокорис-

тувачів, справляють збір до відповідних бюджетів за обсяги фактично спожи-

тої води з урахуванням обсягу її втрат у системах водопостачання відповідно

до встановлених нормативів.

Збір за використання водних ресурсів не справляється:

• за воду, що використовується для задоволення питних і санітарно-гігі-

єнічних потреб населення, протипожежних і потреб зовнішнього бла-

гоустрою територій міст та інших населених пунктів, а також у шахтах

для пилозаглушення;

• за морську воду, крім води з лиманів;

• за воду, що забирається науково-дослідними установами для наукових

досліджень у галузі рисосіяння та для виробництва елітного насіння

рису;

• за воду, втрачену в магістральних і міжгосподарських каналах зрошу-

вальних систем;

• за підземну воду, що вилучається з надр для усунення шкідливої дії

вод (забруднення, підтоплення, засолення, заболочення, зсув тощо);

• за воду, що забирається підприємствами і організаціями для забезпе-

чення випуску молоді цінних промислових видів риб та інших водних

живих ресурсів у природні водойми і водосховища.

Збір за користування водами для потреб водного транспорту не справля-

ється з морського транспорту, який використовує річковий водний шлях ви-

ключно для заходження з моря у морський порт, розташований у пониззі річ-

ки, без застосування спеціальних заходів забезпечення судноплавства (попус-

ки води з водосховищ та шлюзування). Не справляється збір за користування

водою при експлуатації водних шляхів стоянковим, службово-допоміжним і

буксирним флотами та експлуатації водним транспортом річки Дунаю.

Збір за користування водами для потреб гідроенергетики не справляється

з гідроакумулюючих електростанцій, які функціонують у комплексі з гідро-

електростанціями.

Збір за спеціальне використання (включаючи і понадлімітне) водних ре-

сурсів

загальнодержавного

значення зараховується платниками за їх місце-

знаходженням в розмірі 80 % до Державного бюджету України і 20 % - до

бюджетів територіальних громад, а місцевого значення - в розмірі 100 % до

бюджетів територіальних громад, за користування водами для потреб гідро-

366

енергетики і водного транспорту - в розмірі 100 % до Державного бюджету

України.

Порядок справляння збору за спеціальне використання водних ресурсів і

збору за користування водами для потреб гідроенергетики та водного транс-

порту визначаються Інструкцією про порядок обчислення і сплати такого збо-

ру.

Екологічна політика повинна чітко визначати,

що має бути досягнуте, коли, ким і за яких витрат.

7.6. Державні програми охорони навколишнього природного

середовища і раціонального використання природних ресурсів

З метою проведення ефективної і цілеспрямованої діяльності України по

організації і координації заходів щодо охорони навколишнього природного

середовища, забезпечення екологічної безпеки, раціонального використання і

відтворення природних ресурсів на перспективу розробляються і приймають-

ся державні, міждержавні, регіональні, місцеві та інші територіальні програ-

ми.

Серед найважливіших природоохоронних програм, прийнятих в Україні,

слід назвати:

• Національну програму екологічного оздоровлення басейну Дніпра та

поліпшення якості питної води, затверджену Постановою Верховної

Ради України від 27.02.97 р. № 123/97 [73],

• Програму використання відходів виробництва і споживання на період

до 2005 року, затверджену Постановою Кабінету Міністрів України

від 28.06.97 р. № 668,

• Програму захисту та відтворення Чорного і Азовського морів (Кон-

цепція програми затверджена Постановою Кабінету Міністрів України

від 10.07.98 р. № 1057),

а також комплексні народногосподарські відомчі програми (енергозабезпе-

чення, розвитку агропромислового виробництва і відродження села, ліквідації

ракетно-ядерного озброєння, розвитку підземного простору міст України та

ін.) і міжнародні проекти (“Довкілля для Європи”, “Здоров’я і довкілля”,

“Транспорт і довкілля” тощо).

Важливою віхою розвитку природоохоронної справи в Україні повинна

стати Державна програма охорони навколишнього природного середовища і

раціонального використання природних ресурсів, Концепція якої була підго-

товлена фахівцями Мінприроди України у 1993 р., а на її основі 5 березня

1998 р. Верховною Радою України затверджені “Основні напрями державної

політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресур-

сів та забезпечення екологічної безпеки” [73].

“Основні напрями...” виходять із стратегічної мети, орієнтованої на такий

розвиток соціально-господарського комплексу України, при якому не було б

367

протиріччя між економічними інтересами, природокористуванням і збережен-

ням цілісності екосистем. Шлях до поставленої мети йде через послідовне ви-

рішення ряду стратегічних цілей, серед них - гарантування екологічної безпе-

ки нинішнього і прийдешніх поколінь; відновлення і збереження біосферної

рівноваги, генетичного фонду, а також ландшафтного різноманіття території

України; раціональне і комплексне використання всього природно-ресурсно-

го потенціалу тощо.

Реалізація “Основних напрямів...” передбачена в три етапи.

На першому етапі (1997-2000 рр.) реалізуються невідкладні заходи щодо

обмеження шкідливого впливу на довкілля найбільш небезпечних джерел за-

бруднення. Основними завданнями цього етапу є такі:

• удосконалення законодавчо-правової бази з питань охорони довкілля і

раціонального використання природних ресурсів;

• розроблення і впровадження економічного механізму охорони довкіл-

ля і раціонального природокористування;

• створення системи досконалого, повного та адекватного контролю за

екологічним станом довкілля з одночасним запровадженням елементів

комплексного міжвідомчого екологічного моніторингу;

• здійснення першочергових заходів для стабілізації стану довкілля;

• розроблення і впровадження програм екологічної освіти, виховання та

екологічного інформування населення.

На другому етапі (протягом 10-15 років, починаючи з 1998 рр.) розроб-

ляються і реалізуються комплексні програми з пріоритетних завдань, орієнто-

вані на досягнення балансу між рівнями шкідливого впливу на довкілля і його

здатністю до відновлення. Основними завданнями цього етапу є такі:

• оптимізація структури природокористування;

• екологічно орієнтована структурна перебудова економіки;

• розробка комплексних програм екологізації технологій у промисло-

вості, енергетиці, будівництві, сільському господарстві, на транспорті;

• прийняття системи законів, які б ефективно регламентували викорис-

тання всіх видів природних ресурсів, їх відновлення й охорону, з ура-

хуванням різних форм власності, та гарантували екологічну безпеку

населення на основі нормативно-правового регулювання;

• опрацювання стандартів визначення межі стійкості екологічних сис-

тем до антропогенних навантажень і на цій основі, з урахуванням сві-

тового досвіду, запровадження екологічних лімітів експлуатації тери-

торій та встановлення адекватно до них темпів розвитку промисловос-

ті і сільського господарства;

• розробка і впровадження в Україні системи комплексного міжвідом-

чого екологічного моніторингу навколишнього природного середови-

ща, створення систем аналізу екологічної ситуації, прогнозування,

368

планування і здійснення запобіжних заходів щодо ймовірних чинників

шкідливого впливу;

• розробка і впровадження аналітичних методів оцінки і визначення ри-

зику впливу шкідливих факторів на здоров’я та тривалість життя лю-

дей;

• організаційна, технічна і технологічна інтеграція в міжнародне співто-

вариство з питань природоохоронної діяльності.

В результаті реалізації другого етапу має поліпшитися загальна екологіч-

на ситуація в Україні до рівня, який забезпечить стабілізацію відтворюваних

природних ресурсів держави, істотне підвищення екологічної комфортності

життя людини, наближення до умов необхідної рівноваги між шкідливим

впливом на довкілля і здатністю його до самовідтворення.

На третьому етапі (фрагментарне здійснення якого розпочалося у 1996

р., а більш широке здійснюватиметься відповідно до темпів стабілізації еко-

номіки країни) планується створити систему державного управління викорис-

танням природних ресурсів, регулювання техногенного впливу на довкілля як

основу управління сталим розвитком суспільства. Основними завданнями

цього етапу є такі:

• подальший розвиток комплексної системи моніторингу навколишньо-

го природного середовища, створення автоматизованої системи оцін-

ки екологічних ситуацій, прогнозування шкідливого впливу на довкіл-

ля, планування дій у надзвичайних ситуаціях на основі оцінок і сцена-

ріїв розвитку подій;

• започаткування автоматизованих технологій управління використан-

ням природних ресурсів та продуктивних сил;

• належна координація раціонального використання природного та соці-

ально-економічного потенціалу з урахуванням екологічних чинників

на засадах сталого розвитку;

• організаційна, технічна, інформаційна інтеграція у світову спільноту з

питань оцінки стану, прогнозування та регулювання природоохорон-

ної діяльності.

Внаслідок реалізації “Основних напрямів державної екологічної політи-

ки” буде створена система екологічно збалансованого управління розвитком

суспільства, яка стимулюватиме відновлення природних властивостей довкіл-

ля, компетентне регулювання використання природних ресурсів та розвиток

продуктивних сил країни.

369

Системи моніторингу є ліками від безумства, тим механізмом,

який допоможе запобігти сповзанню людства до катастрофи.

В.Ф.Крапівін

8. Моніторинг навколишнього природного середовища

8.1. Рівні та види моніторингу навколишнього природного середовища

Розглядаючи рівні та види моніторингу, необхідно мати на увазі, що їх ви-

значення є досить умовним.

Рівні моніторингу визначають або у відповідності з територіально-про-

сторовими параметрами процесів, що контролюються, - об’єктний, локаль-

ний, регіональний, національний, міжнародний та глобальний моніторинг, або

у відповідності із завданнями та масштабами об’єктів спостереження -

біосистемний (рівень окремих організмів, популяцій, угруповань, населення),

геосистемний або природно-господарський (рівень природних і штучних еко-

систем) та біосферний моніторинг (рівень біосфери в цілому).

Види моніторингу визначають, виходячи з предмету спостереження

(абіотичний, геофізичний, фізичний, хімічний, біологічний, екологічний, сані-

тарно-токсикологічний тощо), ступеня антропогенного порушення об’єк-

тів контролю (фоновий, імпактний, кризовий), за просторово-часовими па-

раметрами досліджень (дистанційний, історичний) та ін.

За територіально-просторовими параметрами система моніторингу

може охоплювати як окремі регіони і країни (локальний та національний моні-

торинг), так і земну кулю в цілому (глобальний моніторинг). Національний

моніторинг відрізняється від глобального не тільки масштабами, але й тим,

що основним його завданням є отримання інформації і оцінка стану навко-

лишнього середовища в національних інтересах. Звичайно, глобальна система

моніторингу повинна базуватися на підсистемах національного рівня, але не-

має необхідності включати у глобальну систему ці підсистеми цілком, оскіль-

ки в інтереси останніх входять також виключно національні питання.

Глобальний моніторинг - це слідкування за планетарними процесами та

явищами у біосфері, в тому числі наслідками антропогенного впливу на при-

роду. Він здійснюється з метою вирішення глобальних проблем охорони на-

вколишнього середовища, оволодіння механізмами управління регіональними

природними процесами та біосферою в цілому і включає контроль за енерге-

тичним балансом Землі, рівнями радіації, вмістом вуглекислого газу, кисню у

тропосфері й частково гідросфері, глобальним збільшенням фонового забруд-

нення атмосфери, станом Світового океану, циркуляцією газів, кліматичними

змінами, міграціями тварин та іншими явищами природи. В міжнародних

програмах наукові дослідження глобального моніторингу здійснюють на базі

станцій та техніки наземного і космічного контролю (включаючи спеціальні

супутники Землі), біосферних заповідників, регіональних та національних ор-

ганізацій.

370

Система глобального моніторингу у вигляді натурних спостережень пе-

редбачається як розгалужена мережа станцій, розташованих у різних природ-

них зонах. При цьому перевага надається районам, потенційно найбільш не-

безпечним з огляду на забруднення компонентів навколишнього середовища

(імпактний

моніторинг). Мережа опорних станцій глобального моніторингу

розміщується у визначених точках земної кулі (крупні водні артерії, океан,

моря, озера), а також у навколоземному космічному просторі. Ці станції з’єд-

нані каналами зв’язку між собою та з регіональними центрами збору інформа-

ції. Основне завдання глобального моніторингу - раннє оповіщення про при-

родні або антропогенні зміни стану навколишнього середовища, які можуть

завдати пряму чи опосередковану шкоду здоров’ю та добробуту людей.

Організаційним підґрунтям глобального є міжнародний моніторинг -

міжнародна система слідкування за загальнопланетарними природними про-

цесами та явищами, включаючи наслідки антропогенних впливів, створена на

основі міжнародних угод та програм наукових досліджень. Зусилля по ство-

ренню системи міжнародного моніторингу координуються Програмою ООН

по навколишньому середовищу (ЮНЕП).

Національний моніторинг - це національні (державні) системи спостере-

ження за станом і змінами навколишнього природного середовища в межах

територій, що знаходяться під національною юрисдикцією держав. Він перед-

бачає створення організаційно-технічних засад не тільки місцевого, але й ре-

гіонального моніторингу.

Регіональний моніторинг здійснюється в межах певної географічної зо-

ни, адміністративно-територіальної одиниці, на територіях економічних і при-

родних регіонів, що характеризуються єдністю фізико-географічних, еколо-

гічних та економічних умов, і де природні процеси та явища можуть відрізня-

тися за природними чи антропогенними чинниками від базового фону, харак-

терного для всієї біосфери. Специфіка регіонального моніторингу залежить

від місцевих природно-географічних, екологічних, економічних та інших

умов, від регіональних завдань та проблем охорони природного середовища,

які ув’язуються із цілями та методами локального моніторингу. Разом із цим

дані регіонального моніторингу можуть широко використовуватись та входи-

ти в системи національного і глобального рівнів. Основними напрямками ре-

гіонального моніторингу є моніторинг санітарно-токсикологічний та біосис-

темний.

Локальний моніторинг здійснюється на територіях, що є нижчими за ре-

гіональний рівень - території окремих об’єктів (підприємств, населених пунк-

тів, ділянок ландшафтів) та елементарних структур ландшафтно-екологічних

комплексів.

Імпактний - від англ. impact - вплив.