Мацнєв А.І., Проценко С.Б., Саблій Л.А. Моніторинг та інженерні методи охорони двкілля

Подождите немного. Документ загружается.

341

стоку за її межі. Територія першого поясу ЗСО водопостачання (майданчик

водозабору і водопровідних споруд, ділянки водопостачальних каналів) у ме-

жах населених пунктів повинна бути відокремлена огорожею та озеленена.

Необхідно також передбачити постійну сторожову охорону або сигналізацію

(технічні засоби охорони).

Межа першого поясу ЗСО поверхневих джерел водопостачання повинна

встановлюватися залежно від місцевих санітарно-топографічних та гідроло-

гічних умов в радіусі 100-200 м, при цьому забороняється розташування:

• тваринницьких ферм ближче як на відстані 500 м від лінії урізу води у

водоймах при найвищому його рівні;

• стійла та випасів (стійбища) тварин у береговій смузі водойм ближче

100 м від лінії урізу води.

Границя (межа) першого поясу ЗСО для підземного джерела водопоста-

чання (артезіанських свердловин) повинна визначатися залежно від рівня за-

хищеності водоносного горизонту та гідрогеологічних умов в межах не мен-

ше 30-50 м в радіусі від водозабору, при цьому забороняється:

• розташування тваринницьких ферм ближче, ніж за 300 м від межі пер-

шого поясу;

• розташування стійла і випасання тварин ближче, ніж за 100 м від межі

першого поясу ЗСО.

7.4.3. Нормування у галузі охорони атмосферного повітря

Відповідно до ст.8 Закону України “Про охорону атмосферного повітря”

підприємствами, установами та організаціями розробляються проекти норма-

тивів гранично допустимих викидів (ГДВ) забруднюючих речовин в атмо-

сферне повітря від стаціонарних джерел. Проект нормативів ГДВ є основним

документом, у складі якого затверджуються нормативи ГДВ і заходи по їх до-

сягненню. Нормування викидів забруднюючих речовин у навколишнє при-

родне середовище здійснюється відповідно до “Санітарних правил та норм з

охорони атмосферного повітря” (СанПіН 4946-89).

Гранично допустимий викид (ГДВ) шкідливих речовин в атмосферу є

науково-технічним нормативом, який встановлюється для кожного джерела

забруднення атмосфери за умови, що викиди шкідливих речовин від даного

джерела та від сукупності джерел міста чи іншого населеного пункту з ураху-

ванням перспективи розвитку промислових підприємств та розсіювання і пе-

ретворення шкідливих речовин в атмосфері забезпечать приземну концентра-

цію, що не перевищить їх ГДК для населення, рослинного і тваринного світу

(ГОСТ 17.2.3.02-78). При цьому критеріями якості повітря, що використову-

ються в розрахунках, є гранично допустимі концентрації (ГДК) шкідливих ре-

човин в атмосферному повітрі

населених пунктів

. При подальшому розвитку

методики обчислення ГДВ мають додатково враховуватись й інші фактори,

включаючи накопичення забруднюючих речовин, їх перетворення та надхо-

342

дження в організм з харчовим раціоном, а також нормативи якості повітря

для

рослинного і тваринного світу

Кожне підприємство повинно розробляти нормативи гранично допусти-

мих викидів забруднюючих речовин в атмосферу. Показники ГДВ є основою

для планування і проведення екологічної експертизи з метою попередження

забруднення атмосфери.

ГДВ встановлюють для умов повного навантаження технологічного та га-

зоочисного обладнання та їх нормальної роботи. Нормативи ГДВ в цілому для

підприємства повинні встановлюватися у сукупності значень ГДВ для окре-

мих

діючих джерел забруднення та тих, що проектуються і реконструюються.

При постійності в часі викидів від окремих джерел ГДВ для підприємства в

цілому знаходять як суму ГДВ від поодиноких джерел та груп дрібних дже-

рел, при непостійності викидів ГДВ підприємства менше суми ГДВ від окре-

мих джерел і відповідає максимально можливому сумарному викиду від всіх

джерел підприємства при нормальній роботі технологічного та газоочисного

обладнання.

При встановленні ГДВ для кожного джерела викидів слід враховувати

фонову концентрацію шкідливих речовин, що створюється сусідніми промис-

ловими підприємствами й іншими джерелами викидів шкідливих речовин в

атмосферу в даному регіоні. Фонові концентрації шкідливих речовин в атмо-

сферному повітрі для нормування викидів встановлюються за даними спосте-

режень мережі гідрометеорологічної служби або визначаються розрахунком з

використанням даних інвентаризації параметрів викидів згідно рекомендацій

[53]. При встановленні ГДВ для конкретного джерела фонові концентрації

відносяться до того самого інтервалу усереднення, що й ГДВ.

Для підприємств, що вводяться (реконструюються), нормативи ГДВ по-

винні бути забезпечені до моменту прийняття цих об’єктів в експлуатацію.

Введення в експлуатацію нових виробництв (об’єктів), у викидах яких

містяться шкідливі речовини з невстановленими ГДК (ОБРВ), забороняється.

При розробці заходів по скороченню викидів, при проектуванні, будів-

ництві та реконструкції підприємств не рекомендується передбачати викиди

шкідливих речовин через значну кількість низьких труб, вентиляційних шахт,

дефлекторів та аераційних ліхтарів тощо. Необхідно централізувати ці викиди

у можливо меншу кількість труб, висота яких

має не менше ніж у 2.5 рази

перевищувати висоту прилеглих до них будинків в радіусі (4÷5)

Збільшення висоти труб для забезпечення розсіювання з метою дотри-

мання норм ГДК у приземному шарі атмосфери допускається тільки після

повного використання всіх доступних на сучасному рівні технічних засобів по

зменшенню викидів (у тому числі, неорганізованих). При цьому, використан-

ня на енергетичних об’єктах труб висотою більше 250 м, а на інших вироб-

ництвах - більше 200 м допускається тільки за погодженням органів Мінеко-

343

ресурсів і органів санітарного нагляду України при наявності техніко-еконо-

мічного обґрунтування необхідності їх спорудження.

Нормативи гранично допустимих викидів, що встановлюються для кож-

ного діючого об’єкта, затверджуються територіальними органами Мінекоре-

сурсів України і органами санітарного нагляду України.

У випадках, коли на даному підприємстві або групі підприємств, розта-

шованих в одному районі, нормативи ГДВ з причин об’єктивного характеру

не можуть бути досягнуті у теперішній час, за погодженням з органами Мін-

екоресурсів на підприємствах вводиться поетапне зниження викидів забруд-

нюючих речовин до значень, які забезпечують додержання нормативів ГДВ.

На період реалізації заходів, що забезпечують дотримання гранично допусти-

мих викидів для об’єктів, які мають стаціонарні джерела забруднення атмо-

сферного повітря, повинні розроблятися і погоджуватися проекти нормативів

тимчасово погоджених викидів (ТПВ) та плани поетапного зниження цих ви-

кидів до встановленого нормативу ГДВ.

Тимчасово погоджений викид (ТПВ) - це гранична кількість забрудню-

ючих речовин, встановлена для підприємства на відповідний строк до досяг-

нення ГДВ з урахуванням впровадження повітроохоронних заходів і на рівні

викидів, досягнутих на підприємствах, аналогічних по потужності і техноло-

гічних процесах, з найкращою (в частині охорони навколишнього середови-

ща) технологією даного виробництва.

У випадку неможливості досягнення ГДВ сучасними засобами повинні

бути передбачені конкретні заходи і строки по зменшенню або вилученню да-

ного забруднення шляхом зміни технологічного процесу, зменшення потуж-

ності або перепрофілювання підприємства.

При встановленні нормативів ГДВ повинні враховуватися перспективи

розвитку підприємства, фізико-географічні та кліматичні умови місцевості,

розташування промислових майданчиків та ділянок існуючої житлової забу-

дови і такої, що планується, розташування санаторіїв і зон відпочинку насе-

лення, взаємного розташування промислових майданчиків та сельбищних те-

риторій.

ГДВ визначаються для кожної речовини окремо, у тому числі і у випад-

ках урахування сумарної шкідливої дії декількох речовин.

Посадові особи підприємства (організації), що мають об’єкти з джерела-

ми викидів забруднюючих речовин в атмосферу, зобов’язані:

• розробляти плани організаційно-технічних природоохоронних заходів,

спрямованих на зниження викидів, забезпечення постійної ефективної

роботи і підтримання у справному стані споруд, обладнання та апара-

тури по очищенню викидів шкідливих речовин та контролю за ними;

• здійснювати постійний облік і контроль якості та кількості (складу) за-

бруднюючих речовин, що викидаються в атмосферу;

344

• забезпечувати контроль за забрудненням атмосферного повітря сель-

бищних територій (населених пунктів) та запроваджувати заходи що-

до виключення забруднення атмосферного повітря поза установлени-

ми нормативами ГДК;

• погоджувати з територіальними органами охорони навколишнього

природного середовища і санітарного нагляду всі зміни технологічно-

го процесу та обладнання (збільшення виробничої потужності, інтен-

сифікація процесів виробництва, кількісне і якісне збільшення викидів

забруднюючих речовин в атмосферу та інші відхилення від затвердже-

ного проекту);

• інформувати органи охорони навколишнього природного середовища

та санітарного нагляду про всі випадки залпових викидів шкідливих

речовин в атмосферне повітря та вживати заходів щодо запобігання

виникнення таких ситуацій.

Забороняється збільшення продуктивності технологічних агрегатів (лі-

ній), що супроводжується збільшенням обсягів викидів або концентрації в

них шкідливих речовин, без одночасної реконструкції пилогазоочисних спо-

руд.

Розрахунок нормативів ГДВ проводиться відповідно до “Методики розра-

хунку концентрацій в атмосферному повітрі шкідливих речовин, що містяться

у викидах підприємств” (ОНД-86) [53]. У випадках застосування електронно-

обчислювальної техніки, розрахунки забруднення атмосфери при встановлен-

ні ГДВ здійснюють по уніфікованих програмах розрахунку забруднення атмо-

сфери (“Еол”, “Пленер” тощо).

Розробка проекту нормативів ГДВ здійснюється відповідно до “Iнструкції

щодо оформлення та змісту проекту нормативів гранично допустимих вики-

дів забруднюючих речовин у атмосферне повітря від стаціонарних джерел”

[35].

Нормативи ГДВ затверджуються на строк до п’яти років і підлягають пе-

регляду (перезатвердженню) або уточненню за планами-графіками, погодже-

ними з місцевими органами Мінекоресурсів України, або до закінчення стро-

ку їх дії в разі зміни екологічної обстановки в регіоні (при появі нових або

уточненні параметрів існуючих джерел забруднення).

7.4.3.1. Методика розрахунку нормативів ГДВ речовин

Величини ГДВ (ТПВ) встановлюються в тоннах за рік, контрольні зна-

чення ГДВ (ТПВ) встановлюються в грамах за секунду і не повинні переви-

щуватись у будь-який двадцятихвилинний інтервал часу (у відповідності з ін-

тервалом часу, прийнятим при встановленні максимальних разових значень

гранично допустимих концентрацій).

При встановленні нормативів ГДВ концентрація кожної шкідливої речо-

вини у приземному шарі атмосфери не повинна перевищувати максимальної

345

разової гранично допустимої концентрації цієї речовини в атмосферному по-

вітрі (ГДК), затвердженої Міністерством охорони здоров’я України. При на-

явності в атмосфері декількох шкідливих речовин, що мають ефект сумарної

дії, їх безрозмірна сумарна концентрація не повинна перевищувати одиниці

(рівняння 7.1). Для речовин, для яких встановлені тільки середньодобові гра-

нично допустимі концентрації

ГДК , використовують наближене співвідно-

шення між максимальними значеннями разових та середньорічних концентра-

цій і дотримують такої умови

01. с ГДК≤ . (7.13)

В разі відсутності нормативів ГДК замість них використовують значення

орієнтовно безпечних рівнів забруднення повітря (ОБРВ) в порядку, встанов-

леному МОЗ України. Норми концентрацій шкідливих речовин в атмосферно-

му повітрі для рослинного і тваринного світу (екологічні критерії), затвердже-

ні у встановленому порядку, приймаються у розрахунках тільки в тому випад-

ку, коли вони є більш жорсткими, ніж ГДК, затверджені МОЗ України.

За наявності фонового забруднення атмосфери у співвідношеннях (7.1) та

(7.13) замість

слід приймати

, де

- фонова концентрація шкідливої

речовини. Для речовин, що мають ефект сумарної дії, прийняття в рівнянні

(7.1) для кожної i-ої домішки замість с

суми с

+ с

фi

забезпечує урахування

фону з певним запасом. Більш точним способом урахування фону в цьому ви-

падку є використання фону по всій сукупності речовин, приведеного до фону

однієї з них.

Для зон санітарної охорони курортів, місць розміщення крупних санато-

ріїв та будинків відпочинку, зон відпочинку міст, а також для інших територій

з підвищеними вимогами до охорони атмосферного повітря у формулах (7.1)

та (7.13) ГДК слід замінити на 0.8ГДК.

Значення ГДВ (г/с) для поодинокого джерела з круглим гирлом у випад-

ках

ГДК

визначають за формулою

ГДВ

ГДК с H

AFmn

−

∆ . (7.14)

У випадку

≥ 100 або ∆T

≈ 0

ГДВ

визначають за формулою

ГДВ

ГДК с H

AFn

−

. (7.15)

Значення

ГДВ

для джерела з прямокутним гирлом визначають за тими

самими формулами, але при D = D

та V

= V

(див. розділ 5.2.3.1).

Значення

ГДВ

для випадку викидів від поодинокого аераційного ліхтаря

визначають за формулою

Умовні позначення параметрів у формулах див. в розділі 5.2.3.1.

346

ГДВ

, (7.16)

де ГДВ

знаходять за формулою (7.14) чи (7.15) при D = D

та V

= V

, а s

визначають згідно розділу 5.2.3.2.

При встановленні ГДВ для поодинокого джерела викидів суміші постій-

ного складу речовин, що мають ефект сумарної дії, спочатку визначають до-

поміжне значення сумарного ГДВ = ГДВ

, приведеного до викиду однієї з ре-

човин. Для цього у формулах (7.14), (7.15) використовують ГДК даної речо-

вини і сумарний фон с

, приведений до цієї ж речовини. Потім з урахуванням

складу викидів визначають ГДВ окремих шкідливих речовин.

В разі наявності групи з декількох джерел викиду значення ГДВ

для

кожного

-го джерела знаходять за формулою

ГДВ M

= , (7.17)

де M

- такі значення викиду від кожного джерела, прийняті при розрахунках

забруднення атмосфери від всієї сукупності джерел, при яких максимальна

сумарна концентрація в атмосфері при несприятливих метеорологічних умо-

вах не перевищує

ГДК

чи 0.8

ГДК

на територіях, що підлягають особли-

вій охороні.

При розробці ГДВ для підприємства, що реконструюється, розрахунки

виконують на фактичне становище та на перспективу. При розрахунках на

фактичне становище використовують значення M та V

за даними останньої

інвентаризації викидів. При розрахунках на перспективу їх здійснюють окре-

мо для кожного з намічених етапів скорочення викидів з використанням зна-

чень

та

, очікуваних в результаті реалізації запланованих заходів.

Встановленню ГДВ для окремого джерела передує визначення його зони

впливу, радіус якої приблизно оцінюється як найбільша з двох відстаней від

джерела:

та

(м), де

= 10

(при цьому

відповідає відстані, на якій

становить 5 % від

). Значення

визначають як відстань від джерела, почи-

наючи з якої c ≤ 0.05ГДК. Для підприємства також встановлюють зони впли-

ву, що включають в себе кола радіусом

, проведені навколо кожної з труб

підприємства, та ділянки місцевості, де обчислене сумарне забруднення атмо-

сфери від усієї сукупності джерел викиду даного підприємства, у тому числі

низьких і неорганізованих, перевищує 0.05ГДК. Зони впливу джерел та під-

приємств розраховують по кожній шкідливій речовині (комбінації речовин з

ефектом сумарної дії) окремо.

Якщо с

> ГДК, то збільшення потужності викиду від об’єктів, що рекон-

струюються, та будівництво на підприємстві нових об’єктів з викидами тих

самих речовин чи речовин, що мають ефект сумарної шкідливої дії, може бу-

ти допущене тільки при одночасному забезпеченні зниження викидів шкідли-

вих речовин в атмосферу на решті об’єктів підприємства, що розглядається,

або на інших підприємствах міста, обґрунтованому проектними рішеннями.

347

Поряд з максимальним разовим ГДВ (г/с) в оперативних цілях для вико-

нання проектних оцінок темпів зниження викидів, можливостей утилізації

шкідливих речовин, що виносяться газоповітряною сумішшю, встановлюють

річні значення ГДВ

(т/рік) для окремих джерел та підприємства в цілому.

Для окремого

-го джерела з

джерел підприємства ГДВ

Рi

знаходять з ураху-

ванням часової нерівномірності викидів, у тому числі за рахунок планового

ремонту технічного і газоочисного обладнання. Для підприємства в цілому

ГДВ

знаходять за формулою

ГДВ ГДВ

РРi

∑

. (7.18)

Розміри санітарно-захисної зони (СЗЗ)

(м), встановлені в Санітарних

нормах проектування промислових підприємств, повинні перевірятися розра-

хунком забруднення атмосфери відповідно до вимог [53] з урахуванням пер-

спективи розвитку підприємства і фактичного забруднення атмосферного по-

вітря. Отримані за розрахунком розміри СЗЗ мають уточнюватись окремо для

різних напрямків вітру в залежності від результатів обчислення забруднення

атмосфери та середньорічної рози вітрів району розташування підприємства

за формулою

, (7.19)

де l - розрахунковий розмір СЗЗ, м; L

- розрахунковий розмір ділянки місце-

вості в даному напрямку, де концентрація шкідливих речовин (з урахуванням

фонової концентрації від інших джерел) перевищує ГДК, м;

- середньорічна

повторюваність напрямку вітрів румба, що розглядається, %;

- повторюва-

ність напрямків вітрів одного румба при круговій розі вітрів, % (наприклад,

при восьмирумбовій розі вітрів

= 100/8 = 12.5 %).

Якщо відповідно до передбачених технічних рішень та розрахунків за-

бруднення атмосфери розміри СЗЗ для підприємства виявляються більшими,

ніж розміри, встановлені Санітарними нормами проектування промислових

підприємств, то необхідно переглянути проектні рішення і забезпечити вико-

нання вимог Санітарних норм за рахунок зменшення обсягів викидів шкідли-

вих речовин в атмосферу, збільшення висоти їх викиду з урахуванням вста-

новлених обмежень тощо. Якщо і після додаткового перегляду рішень не ви-

явлені технічні можливості забезпечення розмірів СЗЗ, що вимагаються цими

Санітарними нормами, то розміри

приймають відповідно з результатами

розрахунку забруднення атмосфери за погодженням органів МОЗ та Держбу-

ду України.

7.4.3.2. Ліміти викидів шкідливих речовин в атмосферне повітря

Ліміти викидів забруднюючих речовин стаціонарними джерелами забруд-

нення визначаються на підставі затверджених проектів нормативів гранично

допустимих викидів (ГДВ).

348

Органи Мінекоресурсів встановлюють терміном на п’ять років щорічні

ліміти викидів стаціонарними джерелами забруднення за затвердженою Мін-

екоресурсів формою.

Для пересувних джерел забруднення ці ліміти не встановлюються.

7.4.3.3. Контроль за досягненням і дотриманням встановлених

нормативів викидів в атмосферне повітря

Контроль за досягненням і дотриманням встановлених нормативів вики-

дів забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище включає:

• визначення маси викидів шкідливих речовин в одиницю часу від дано-

го джерела забруднення підприємства і порівняння цих показників з

встановленими нормативами ГДВ;

• перевірку виконання плану заходів щодо досягнення ГДВ;

• перевірку ефективності експлуатації пилогазоочисних та інших приро-

доохоронних споруд (апаратів), а також виробничих факторів, що

впливають на дотримання нормативів ГДВ.

Цей контроль проводиться як самим підприємством (відомчий контроль),

так і місцевими органами Мінекоресурсів України (державний контроль).

Органи Мінекоресурсів України здійснюють державний контроль за до-

триманням природоохоронного законодавства відповідно до плану роботи, а

також у разі виникнення аварійних ситуацій, різкого погіршення екологічної

обстановки і за повідомленнями громадян (організацій).

Під час контролю джерел викидів здійснюються виміри обсягів викидів,

визначення концентрацій шкідливих речовин, які в них містяться, встановлен-

ня за цими даними маси забруднюючих речовин, що викидається за одиницю

часу, і порівняння її із затвердженими нормативами ГДВ.

При виконанні у зазначені строки планів заходів щодо досягнення ГДВ і

при дотриманні встановлених лімітів викидів шкідливих речовин з підприєм-

ства не стягуються штрафні санкції, а при невиконанні зазначених вимог та у

випадку порушення лімітів контролюючі органи Мінекоресурсів України ма-

ють право пред’явити підприємству позови, претензії або накласти адмініс-

тративні стягнення згідно з установленим порядком.

От ви кажете: радіація, радіація... Деякі моряки, наприклад, роками не

виходять з атомних підводних човнів, а тим часом їх жінки народжують

нормальних здорових дітей.

З висловлювань офіцерів РА

7.4.4. Нормування радіаційного фактора

Нормування радіаційного фактора ґрунтується на існуючих наукових уяв-

леннях про дію іонізуючого випромінювання на живий організм, отриманих

шляхом експериментів на тваринах, епідеміологічних досліджень стану здо-

349

ров’я людей, що зазнали радіаційного впливу в процесі професійної діяльнос-

ті або лікування і діагностики.

Мета нормування - визначення науково обґрунтованих критеріїв для рег-

ламентації рівнів опромінення, які не завдають шкоди здоров’ю людини.

До 1960 р. фактично всі вчені визнавали існування порогу в дії іонізуючо-

го випромінювання, тобто величини дози, нижче якої сучасними методами не

виявляються будь-які патологічні відхилення в організмі. Вважалося, що тіль-

ки перевищення цієї дози створює загрозу для здоров’я людини. Накопичені

до цього часу дані дозволили припустити, що для ракових захворювань, ви-

кликаних дією іонізуючого випромінювання, такого порогу не існує.

Хвороби, спричинені іонізуючим випромінюванням, можуть проявитися

через роки або десятиріччя після дії променів, у т.ч. при опроміненні в малих

дозах. Таке опромінення не викликає специфічних радіаційних захворювань,

а скоріше стимулює розвиток звичайних хвороб, що підтверджено статисти-

кою. Опромінення в малих дозах може спровокувати розвиток лейкемії, рако-

вих пухлин всіх видів, понижену плідність, хромосомні зміни в клітинах кро-

ві, фізичні та розумові вади розвитку. Крім того, можливе порушення гормо-

нальної і ферментної рівноваги, послаблення опірності інфекціям, зростання

захворювань серця та органів кровообігу і передчасне старіння.

На даний час найбільш повно вивчені лейкемія та рак. Вважають, що рак

може бути результатом соматичної мутації клітинного ядра, тобто будь-яка

клітина може мутувати, утворюючи ракову клітину. Точний механізм цього

процесу невідомий, і, оскільки будь-яка високоенергетична дія на клітину мо-

же викликати подібну мутацію, визнавати (виходячи з теоретичних мірку-

вань) існування якогось порогу неприпустимо. Це означає, що як і у випадку

генетичних порушень, частина випадків спонтанного раку та лейкемії має бу-

ти віднесена на рахунок природного радіоактивного фону, викидів АЕС та

опромінення в результаті медичних досліджень.

Саме тому в 1977 р. з метою підвищення рівня безпеки при використанні

іонізуючого випромінювання та виходячи із сучасних уявлень про дію малих

доз радіації, Міжнародна комісія радіаційного захисту (МКРЗ) прийняла кон-

цепцію безпорогової лінійної залежності виникнення злоякісних новоутво-

рень і генетичних пошкоджень при нормуванні радіаційного фактора та оцін-

ці можливих несприятливих для здоров’я віддалених наслідків опромінення.

Із запропонованої концепції слідують три основні принципи радіаційно-

го захисту, прийняті в сучасному нормуванні, а саме:

• принцип обґрунтування - не повинна здійснюватися будь-яка діяль-

ність, пов’язана з використанням джерел іонізуючого випромінюван-

ня, якщо користь для окремих осіб і суспільства в цілому не переви-

щує ризику, викликаного додатковим (по відношенню до природного

радіоактивного фону) опромінюванням;

350

• принцип оптимізації - при використанні будь-якого джерела іонізую-

чого випромінювання індивідуальні дози і кількість опромінених лю-

дей мають бути настільки низькими, наскільки це є можливим і досяж-

ним з урахуванням економічних та соціальних факторів;

• принцип нормування - індивідуальна доза опромінення персоналу та

населення від усіх джерел іонізуючого випромінювання в процесі їх

експлуатації не повинна перевищувати діючих дозових границь.

Перший

принцип реалізується шляхом обов’язкового ліцензування діяль-

ності, пов’язаної з можливою дією на людей іонізуючого випромінювання,

другий - шляхом автоматизації технологічних процесів, оптимізації праці та

введення системи контрольних рівнів,

третій

- шляхом здійснення державно-

го нагляду за забезпеченням радіаційної безпеки та встановленим порядком

відповідальності за перевищення регламентованих дозових границь.

Безпорогова концепція радіаційних ефектів ґрунтується на гіпотезі, яка

визнає ймовірність (ризик) захворювання раком людини, опроміненої у будь-

якій малій дозі, а також ймовірність виникнення вроджених вад у нащадків

опромінених батьків.

З безпорогової концепції виходить, що ймовірність виникнення злоякіс-

них новоутворень та генетичних уражень не дорівнює нулю при будь-якій ра-

діаційній дії. Для оцінки ймовірності виникнення таких віддалених наслідків

дії малих доз, які експериментально не виявляються, прийняте припущення

про лінійну залежність між дозою іонізуючого випромінювання та ймовірніс-

тю виникнення віддалених наслідків.

Визнання безпорогової концепції для стохастичних (ймовірнісних) ефек-

тів опромінення, таких як злоякісні новоутворення та генетичні пошкоджен-

ня, змінює підхід до нормування радіаційного фактора. При встановленні до-

пустимої границі дози (ДГД) слід враховувати, яка кількість віддалених на-

слідків, зумовлених опроміненням, тобто який ризик є прийнятним та виправ-

даним у даний час для суспільства з урахуванням соціальної та економічної

користі, очікуваної від використання ядерних технологій та джерел іонізую-

чого випромінювання.

Сьогодні ще не вироблені узагальнюючі соціально-економічні критерії,

які дозволяють кількісно співвіднести шкоду та користь для суспільства при

розвитку тієї чи іншої технології. Тому дотепер рівень шкоди, що завдається,

або ризик, пов’язаний з певною сферою виробничої діяльності, ґрунтується на

стихійно встановлюваних у суспільстві критеріях прийнятного ризику для да-

ної технології на певному етапі розвитку суспільства (ці критерії базуються

на порівнянні з масштабом загального ризику в житті сучасної людини). Вра-

ховуючи ці обставини, МКРЗ рекомендує при нормуванні радіаційного фак-

тора прийнятний ризик встановлювати шляхом порівняння з ризиком від ін-

ших видів професійної діяльності, які визнаються найбільш безпечними.