Мацнєв А.І., Проценко С.Б., Саблій Л.А. Моніторинг та інженерні методи охорони двкілля

Подождите немного. Документ загружается.

351

В усіх галузях промисловості середній ризик смерті, зумовлений вироб-

ничою діяльністю, за останні 60-70 років майже не змінився і становить 6·10

-4

на людину за рік

. Це значення відповідає мінімальному ризику смертельних

випадків від хвороб (до 30 років). Максимальним є середній річний ризик

смерті від злоякісних новоутворень, який становить 2·10

-3

на людину за рік, а

зумовлений природним середовищем існування (землетруси, повені, цунамі

тощо) - 1·10

-5

на людину за рік.

Оцінки, проведені на основі концепції безпорогової лінійної залежності

виникнення стохастичних радіаційних ефектів, показують, що при регламен-

тованому для професійних працівників значенні ДГД 50 мЗв (5.0 бер) за рік,

встановленому МКРЗ у 1960 р., середній ризик смерті, зумовлений злоякісни-

ми новоутвореннями різних органів і тканин, дорівнює середньому рівню

смертності у найбільш безпечних галузях промисловості (швейній, текстиль-

ній тощо).

Керуючись принципом максимального зниження дози опромінення лю-

дей з урахуванням соціальних та економічних факторів, МКРЗ в 1990 р. дещо

посилила вимоги діючих нормативів з метою зниження індивідуального ризи-

ку, виходячи з необхідності зняти в людей почуття непокою, пов’язаного з

професійною діяльністю в умовах радіаційного ризику. МКРЗ рекомендує для

персоналу (категорії А) знизити сумарну еквівалентну дозу (за 50 років про-

фесійної діяльності) з 2.5 Зв (250 бер) до 1.0 Зв (100 бер). Таким чином, се-

редньорічна ДГД для персоналу дорівнюватиме 20 мЗв (2.0 бер). При цьому

допускається опромінення дозою до 50 мЗв (5.0 бер), але середня еквівалент-

на доза за 5 послідовних років не повинна перевищувати 20 мЗв (2.0 бер) за

рік.

Досвід роботи з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи показав

необхідність введення нормативу прийнятного радіаційного ризику для всьо-

го населення. За такий норматив МКРЗ рекомендує приймати середньорічну

дозу, що дорівнює 1 мЗв (0.1 бер). В окремі роки допускаються більші зна-

чення еквівалентної дози за умови, що середня доза за 5 послідовних років не

перевищуватиме 5 мЗв (0.5 бер) за рік.

Регламентовані значення основних дозових границь не включають в себе

ті, зщо умовлені природним і техногенним радіоактивним фоном, а також до-

зи, що отримуються пацієнтами при медичних процедурах та лікуванні. На ці

види опромінювання встановлюються окремі обмеження, зокрема регламен-

тується вміст радону в житлових та службових приміщеннях, а також дози,

отримані при різних рентгенодіагностичних процедурах тощо

Розрахунки виконують, виходячи з кількості смертельних випадків за рік на 1 млн. осіб. Так,

6·10

-4

на людину за рік означає, що з мільйона осіб щорічно гине за рахунок виробничих факто-

рів 600 осіб.

Так, в Україні еквівалентна рівноважна об’ємна активність радону-222 в житлових приміщен-

нях регламентується будівельними нормами НРБУ-97, вміст радіонуклідів в продуктах харчу-

352

З 1991 р. в Україні при прийнятті управлінських рішень з питань радіа-

ційної безпеки використовується величина середньої для населеного пункту

річної сумарної ефективної еквівалентної дози внутрішнього (від ізотопів це-

зію, стронцію і плутонію) та зовнішнього опромінення людини. Ця концепція

закріплена у ст.2 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян,

які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, згідно якої населе-

ний пункт відноситься до зони:

• безумовного (обов’язкового) відселення, якщо розрахункова ефектив-

на еквівалентна доза опромінення населення становить понад 5 мЗв

(0.5 бер) за рік;

• гарантованого добровільного відселення, якщо ця доза знаходиться в

межах від 1 до 5 мЗв (0.1-0.5 бер) за рік;

• посиленого радіологічного контролю, якщо доза становить від 0.5 до

1 мЗв (0.05-0.1 бер) за рік.

Для розрахунку річної дози опромінення по конкретному населеному

пункту використовують таку інформацію:

• середню щільність забруднення території радіоізотопами цезію,

стронцію і плутонію;

• концентрації радіоцезію та стронцію в пробах молока і картоплі інди-

відуального сектора господарства, які визначають спектрометричним

та радіохімічним методами (вимірювання здійснюють організації, що

мають відповідний дозвіл МНС України, а контроль та взаємну звірку

результатів вимірювань виконує Український науковий центр радіа-

ційної медицини).

Якщо ви дієте в порушення правил, вас штрафують,

якщо - за правилами, вас обкладають податками.

Принцип Пітера для ділових людей

7.5. Економічний механізм регулювання природокористування

Старій економічній системі нашої країни був притаманний принцип за-

лишкового фінансування екологічних програм, як і інших соціальних та куль-

турних потреб. На захист навколишнього природного середовища державою

виділялося менше як 0.5 % валового національного продукту, що ніяк не ком-

пенсувало збитки і втрати, спричинені техногенними факторами (для порів-

няння, у США видатки на охорону довкілля складають 1.6 % валового націо-

нального продукту, Німеччині - 1.7 %, Данії - 1.9 %). Економічна відповідаль-

ність підприємств за забруднення навколишнього середовища лишалася май-

же символічною і являла собою систему штрафів за скиди і викиди, що пере-

вання і питній воді - “Допустимими рівнями вмісту радіонуклідів - цезію-137, 134 і стронцію-90

в продуктах харчування і питній воді” (ДР-97) тощо.

353

вищують гранично допустимі нормативи. Їх розміри становили не більше 1.5-

2 % від прибутку підприємств.

Створення нового економічного механізму природокористування в умо-

вах переходу до ринкових відносин є органічною складовою системи управ-

ління економікою і повинно сприяти охороні та відтворенню природно-ре-

сурсного потенціалу країни.

Головними напрямками цієї діяльності є такі:

• формування системи

екологічних обмежень

по територіях і екосисте-

мах (встановлення лімітів викидів, скидів, розміщення забруднюючих

речовин і лімітів допустимого використання (вилучення) природних

ресурсів);

• створення системи економічних важелів плати за забруднення навко-

лишнього природного середовища, за спеціальне використання при-

родних ресурсів, витрат на поліпшення їх якості, а також економіко-

правових санкцій;

• розвиток системи

економічного стимулювання

- пільгового оподатку-

вання, кредитування, екологічного страхування, надання природних

ресурсів під заставу тощо;

• створення системи

фінансування природоохоронних заходів

- фондів

охорони навколишнього природного середовища місцевих рад базово-

го і обласного рівнів, державного фонду охорони навколишнього при-

родного середовища, коштів державного і місцевих бюджетів, власних

коштів підприємств та добровільних внесків.

Згідно Закону України “Про охорону навколишнього природного середо-

вища” формується широкий спектр економічних інструментів управління

раціональним природокористуванням, які можна умовно об’єднати в наступні

групи:

• система штрафів та позовів на відшкодування збитків за порушення

природоохоронного законодавства;

• збір за забруднення навколишнього природного середовища;

• збір за спеціальне використання природних ресурсів;

• прямі субсидії для вирішення екологічних проблем (державне фінан-

сування науково-дослідних та проектних робіт, місцеві субсидії для

виконання конкретних природоохоронних заходів тощо);

• формування фондів охорони навколишнього середовища для фінансу-

вання природоохоронних заходів і видів робіт;

• введення пільгового оподаткування та кредитування при здійсненні

природоохоронних заходів і видів робіт.

Економічний механізм регулювання природокористування ґрунтується на

принципах “платить той, хто забруднює” і “платить той, хто користу-

ється

”, згідно яких витрати, пов’язані із заходами по попередженню або ско-

роченню розмірів забруднення, по компенсації або пом’якшенню наслідків

354

збіднення ресурсного потенціалу відшкодовує той, хто забруднює, хто вико-

ристовує природні ресурси.

Відповідно до Закону України “Про охорону навколишнього природного

середовища” - основного закону в галузі екологічного права - одним із прин-

ципів охорони довкілля визнано безоплатність загального та платність

спеціального використання природних ресурсів

, а також принцип стягнення

збору за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення

якості природних ресурсів, компенсації шкоди, заподіяної порушенням зако-

нодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Саме за рахунок надходження коштів від справляння зборів за природо-

користування здійснюється

фінансування

природоохоронних заходів

, перед-

бачених Конституцією України та іншими законодавчими актами. Ці платежі

мають подвійне навантаження: по-перше, кошти від їх справляння повинні

спрямовуватися на фінансування комплексу заходів щодо збереження і від-

творення довкілля; по-друге, внаслідок їх обчислення здійснюється контроль

за обсягами використання природних ресурсів, дотриманням встановлених лі-

мітів на використання природних ресурсів, викидів та скидів забруднюючих

речовин тощо.

Перспективним є впровадження в майбутньому системи “купівлі-прода-

жу” ліцензій на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря як одно-

го з ринкових методів раціонального інвестування в нові екологічно безпечні

технології та будівництво природоохоронних об’єктів з метою поліпшення

екологічної ситуації конкретного регіону.

Фінансова прірва - найглибша з усіх, у неї можна падати все життя.

І.Ільф, Є.Петров

7.5.1. Фонди охорони навколишнього природного середовища

Однією з найбільш гострих проблем охорони навколишнього середовища

є проблема фінансування природоохоронних заходів, а в умовах економічної

кризи, що нині переживає Україна, це питання набуває особливої ваги.

Бюджетні витрати на охорону навколишнього природного середовища в

умовах кризового стану національної економіки та реформування бюджетної

системи України сьогодні мають тенденцію до скорочення. Тому механізм фі-

нансування природоохоронної діяльності в Україні потребує свого подальшо-

Аналогів подібної системи плати за спеціальне використання природних ресурсів немає у біль-

шості країн світу, виключенням є плата за окремі види природних ресурсів в Норвегії і Франції

[61].

Щоправда, в багатьох областях України (у т.ч. і в Рівненській області) механізм фінансування

робіт по відтворенню та підтриманню природних ресурсів в належному стані за рахунок надход-

ження коштів від справляння зборів за природокористування в силу ряду причин (в першу чер-

гу, через бюджетно-фінансовий дефіцит) фактично не реалізується.

355

го реформування, розвитку джерел фінансування, які б забезпечили збільшен-

ня обсягів інвестицій у природоохоронні заходи.

Як основні сталі елементи такого механізму визначилися цільові фонди

охорони навколишнього природного середовища, які формуються за рахунок:

• збору за забруднення навколишнього природного середовища (за ви-

киди забруднюючих речовин в атмосферу, скиди у водні об’єкти та

розміщення відходів у навколишньому природному середовищі);

• частини грошових стягнень за порушення норм і правил охорони на-

вколишнього природного середовища та шкоду, заподіяну порушен-

ням законодавства про його охорону в результаті господарської та ін-

шої діяльності;

• цільових та інших добровільних внесків підприємств, установ, органі-

зацій та громадян.

Відповідно до чинного законодавства кошти від збору за забруднення до-

вкілля (головне джерело надходжень) між місцевими, обласними, республі-

канським Автономної Республіки Крим та Державним фондами охорони на-

вколишнього природного середовища розподіляються у співвідношенні 20,

50, 30 %, а між Київським, Севастопольським міськими та Державним фонда-

ми - 70 і 30 %.

В системі природоохоронних фондів виділяється Державний фонд завдя-

ки своїм розмірам, важливості заходів, що фінансуються з нього, та його при-

сутністю у переважній більшості областей України.

Державний фонд охорони навколишнього природного середовища (на

той час республіканський позабюджетний) створено відповідно до Закону Ук-

раїни “Про охорону навколишнього природного середовища”.

Відповідно до Законів України “Про Державний бюджет України на 1998

рік” та “Про внесення змін до Закону України “Про охорону навколишнього

природного середовища” з 1998 року Державний природоохоронний фонд

(далі Державний фонд) включено до складу Державного бюджету України, а

місцеві фонди - до складу відповідних місцевих бюджетів.

Порядок формування коштів цільового фонду, їх розподіл та контроль за

використанням, згідно з цільовим призначенням, регулюється Положенням

про Державний фонд, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України

від 7.05.98 р. № 634.

Розподіл коштів Державного фонду здійснюється Кабінетом Міністрів

України за поданням Мінекоресурсів України. Кошторис доходів та видатків

Державного фонду затверджується Міністерством фінансів України.

Забороняється використання коштів Державного фонду на заходи, не пе-

редбачені пунктом 4 Положення про Державний фонд та постановою Кабіне-

ту Міністрів України від 17.09.96 р. № 1147 “Про затвердження переліку ви-

дів діяльності, що належать до природоохоронних заходів”.

356

Polluter - pays.

Платить той, хто забруднює.

Принцип природокористування

7.5.2. Збір за забруднення навколишнього природного середовища

Збір за забруднення навколишнього природного середовища був впрова-

джений в Україні з метою економічного стимулювання природоохоронних за-

ходів, упорядкування джерел їх фінансування і кредитування та відшкодуван-

ня господарських збитків, завданих внаслідок забруднення довкілля. Згідно

задуму, збір за забруднення навколишнього природного середовища має ком-

пенсувати збитки від негативного впливу забруднювачів на здоров’я людей,

об’єкти житлово-комунального господарства, сільськогосподарські угіддя,

водні, лісові, рибні і рекреаційні ресурси. Такі збитки можуть виникати в ре-

зультаті кількісного зменшення чи якісного погіршення природних ресурсів

та/або несприятливих змін природних умов. Відшкодування збитків здійсню-

ється винуватцями заподіяної шкоди - підприємствами-природокористувача-

ми шляхом грошової компенсації державі, на яку, згідно Конституції України,

від імені українського народу покладаються повноваження власника природ-

них ресурсів. При цьому слід мати на увазі, що така компенсація збитків має

сенс лише тоді, коли отримані державою кошти спрямовуються на відновлен-

ня порушених ресурсів чи умов у місцях завданої шкоди (наприклад, віднов-

лення лісу, залуження оголених схилів тощо).

Збір за забруднення навколишнього природного середовища справляється

за [33]:

• викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин (далі - викиди)

стаціонарними і пересувними джерелами забруднення;

• скиди забруднюючих речовин безпосередньо у водні об’єкти (далі -

скиди)

;

• розміщення відходів.

Об’єктами обчислення збору є:

• для стаціонарних джерел забруднення - обсяги забруднюючих речо-

вин, які викидаються в атмосферне повітря або скидаються безпосе-

редньо у водний об’єкт, а також обсяги відходів, що розміщуються у

спеціально відведених для цього місцях чи на об’єктах;

• для пересувних джерел забруднення - обсяги фактично використаних

видів пального, в результаті спалювання яких утворюються забрудню-

ючі речовини.

Установлення та стягнення плати, яка справляється за скиди промислових та інших стічних

вод у системи каналізації, регулюються нормативно-правовими актами Державного комітету бу-

дівництва, архітектури та житлової політики України.

357

Нормативи збору за забруднення навколишнього природного середовища

встановлені як фіксовані суми в гривнях за одиницю основних забруднюючих

речовин та розміщених відходів і наведені в табл.7.7.

Табл.7.7. Нормативи збору за забруднення навколишнього природного

середовища [33]

1. Нормативи збору за викиди основних забруднюючих речовин стаціонарними

джерелами забруднення

Назва забруднюючої

речовини

Нормативи

збору, грн./т

Назва забруднюючої

речовини

Нормативи

збору, грн./т

Азоту оксиди 53 Марганець та його сполуки 422

Аміак 10 Нікель та його сполуки 2150

Ангідрид сірчистий 53 Озон 53

Ацетон 20 Ртуть та її сполуки 2260

Бенз(α)пірен

67871 Свинець та його сполуки 2260

Бутилацетат 12 Сірководень 171

Ванадію п’ятиокис 199 Сірковуглець 111

Водень хлористий 2 Спирт н-бутиловий 53

Вуглецю окис 2 Стирол 389

Вуглеводні 3 Фенол 242

Газоподібні фтористі сполуки 132 Формальдегід 132

Тверді речовини 2 Хром та його сполуки 1431

Кадмію сполуки 422

2. Нормативи збору за викиди забруднюючих речовин стаціонарними джерелами

забруднення залежно від класу небезпечності

Клас

небезпечності

Норматив збору,

грн./т

Клас

небезпечності

Норматив збору,

грн./т

I381 III 13

II 87 IV 3

3. Нормативи збору за викиди забруднюючих речовин стаціонарними джерелами

забруднення залежно від установлених орієнтовно безпечних рівнів впливу

Орієнтовно безпечні рівні впливу сполук, мг/м

Норматив збору, грн./т

Менше 0.000116052

0.0001 - 0.001 (включно) 1375

0.001 - 0.01 (включно) 190

0.01 - 0.1 (включно)53

0.1 - більше 102

4. Нормативи збору за викиди в атмосферу забруднюючих речовин автомобільним

транспортом

Вид пального Норматив збору, грн./т

Бензин етильований, зріджений нафтовий газ 4

Дизельне пальне, бензин неетильований 3

Стиснений природний газ 2

5. Нормативи збору за викиди в атмосферу забруднюючих речовин морськими та

річковими суднами

Вид пального Норматив збору, грн./т

Бензин 6

Дизельне пальне 4

358

Мазут 3

6. Нормативи збору за викиди в атмосферу забруднюючих речовин залізничним

транспортом

Вид пального Норматив збору, грн./т

Дизельне пальне 3

7. Нормативи збору за скиди основних забруднюючих речовин у водні об’єкти, в тому

числі у морські води

Назва забруднюючої

речовини

Норматив

збору, грн./т

Назва забруднюючої

речовини

Норматив

збору, грн./т

Азот амонійний 35 Нітрити 172

Органічні речовини (по БПК

) 14

Те ж в перерахунку на азот 565.0

Завислі речовини 1 нітритний

Нафтопродукти 206 Сульфати 1

Нітрати 3 Фосфати 28

Те ж в перерахунку на азот

нітратний

13.0

Хлориди 1

8. Нормативи збору за скиди забруднюючих речовин у водні об’єкти залежно від

гранично допустимої концентрації забруднюючих речовин

Концентрація забруднюючих речовин Норматив збору, грн./т

Забруднюючі речовини з гранично допустимою концентрацією

у воді рибогосподарських водойм (мг/л):

до 0.001 2752

0.001 - 0.09 1995

0.1 - 1 (включно) 344

1 - 1035

вище 107

9. Нормативи збору за розміщення відходів

Клас

небезпечності

відходів

Ступінь небезпечності відходів Норматив збору, грн./т

I надзвичайно небезпечні 55

обладнання та прилади, що містять ртуть,

елементи з іонізуючим випромінюванням

55 грн. на 1 одиницю

люмінесцентні лампи 1 грн. на 1 одиницю

II високонебезпечні 2

III помірно небезпечні 0.5

IV малонебезпечні 0.2

За викиди забруднюючих речовин, які не ввійшли до розділу 1 (табл.7.7),

застосовують нормативи збору залежно від установленого класу небезпечнос-

ті даної забруднюючої речовини згідно з розділом 2. За викиди, на які не

встановлено класів небезпечності (розділ 2), застосовують нормативи збору

залежно від установлених орієнтовно безпечних рівнів впливу згідно з розді-

лом 3. За викиди, на які не встановлено класів небезпечності (розділ 2) та орі-

єнтовно безпечних рівнів впливу (розділ 3), застосовують нормативи збору як

за викид забруднюючої речовини I класу небезпечності згідно з розділом 2.

359

За скиди забруднюючих речовин, які не ввійшли до розділу 7 (табл.7.7),

застосовують нормативи збору, які наведені в розділі 8. За скиди, на які не

встановлено гранично допустимих концентрацій (розділ 8) або орієнтовно

безпечних рівнів впливу, за гранично допустимі концентрації береться най-

менша величина гранично допустимих концентрацій, наведена в розділі 8.

У разі скидання забруднюючих речовин в озера, ставки та інші непроточ-

ні водні об’єкти норматив збору, який справляється за скид забруднюючих

речовин у ці водні об’єкти, збільшується у 1.5 рази.

У разі захоронення забруднюючих рідинних речовин, відходів виробниц-

тва та стічних вод у глибокі підземні водоносні горизонти, що не містять

прісних вод, застосовують норматив збору як за скид забруднюючих речовин

відповідно до розділів 7 чи 8 (табл.7.7) з коефіцієнтом 10.

За розміщення відходів, на які не встановлено класів небезпечності, за-

стосовують норматив збору як за розміщення відходів першого класу небез-

печності в розмірі 55 грн. за тонну.

Нормативи збору, який справляється за викиди пересувними джерелами

забруднення, встановлюють в залежності від виду пального та транспорту (ав-

томобільного, залізничного, морського та річкового) відповідно до розділів 4-

6 (табл.7.7).

Ліміти викидів стаціонарними джерелами забруднення визначають для

платників збору на підставі затверджених проектів нормативів гранично до-

пустимих викидів. Для

пересувних

джерел забруднення ліміти викидів забруд-

нюючих речовин не встановлюють.

За

понадлімітні

обсяги викидів, скидів забруднюючих речовин та розмі-

щення відходів, а також в разі

відсутності

в платника затверджених у вста-

новленому порядку лімітів збір обчислюється і сплачується у п’ятикратному

розмірі.

Збір, який справляється за викиди стаціонарними джерелами забруднен-

ня, скиди та розміщення відходів в межах лімітів, зараховується на валові ви-

трати виробництва та обігу, а за перевищення цих лімітів - справляється

за рахунок прибутку, що залишається у розпорядженні платників. Платники -

фізичні особи, які є суб’єктами підприємницької діяльності, сплачують цей

збір за рахунок свого доходу. Збір, який справляється за викиди пересувними

джерелами, зараховується на валові витрати виробництва та обігу. Для плат-

ників бюджетних організацій збір зараховується на видатки і передбачається

у кошторисі доходів і видатків.

Суми збору за викиди стаціонарними джерелами забруднення (П

ВС

) об-

числюються на підставі затверджених лімітів, фактичних обсягів викидів,

нормативів збору та коригувальних коефіцієнтів (табл.7.8) за формулою

П МНК К М НК КК

ВС i

НАС Ф i

НАС Ф П

∑

, (7.20)

360

де M

- обсяг викиду i-ої забруднюючої речовини в межах ліміту, т; M

- об-

сяг понадлімітного викиду (різниця між обсягом фактичного викиду і лімі-

том)

-ої забруднюючої речовини, т;

- норматив збору за тону

-ої забруд-

нюючої речовини, грн./т (табл.7.7);

НАС

- коефіцієнт, який враховує чисель-

ність жителів населеного пункту (розділ 1, табл.7.8); К

- коефіцієнт, який

враховує народногосподарське значення населеного пункту (розділ 2, табл.

7.8); К

- коефіцієнт кратності збору за понадлімітний викид в атмосферу за-

бруднюючих речовин - 5.

Табл.7.8. Коригувальні коефіцієнти для розрахунку суми збору за забруднення

навколишнього природного середовища [33]

1. Коефіцієнт, який встановлюється залежно від чисельності жителів населеного пункту

Чисельність населення, тис. осіб Коефіцієнт

До 100 1

100.1 - 250 1.2

250.1 - 500 1.35

500.1 - 1000 1.55

понад 1000 1.8

2. Коефіцієнт, який встановлюється залежно від народногосподарського значення

населеного пункту

Тип населеного пункту Коефіцієнт

Організаційно-господарські та культурно-побутові центри місцевого значення з

перевагою аграрно-промислових функцій (районні центри, міста районного

значення, селища та села)

Багатофункціональні центри, центри з перевагою промислових і транспортних

функцій (республіканський

та обласні центри, міста державного, республі-

канського

, обласного значення)

1.25

Населені пункти, віднесені до курортних 1.65

3. Регіональні (басейнові) коефіцієнти

Басейни морів і річок Коефіцієнт

Дніпро (Каховський г/в включно - до Чорного моря) 1.8

Азовське та Чорне моря 2.0

Дунай, Південний Буг, Інгул, Сіверський Донець, Міус, Кальміус, Дніпро

(м. Київ включно - до Каховського г/в)

2.2

Прип’ять, Західний Буг та ріки басейну Вісли, Десна, Дніпро (кордон України -

до м. Києва)

2.5

Дністер, Ріки Кримського півострова 2.8

Тиса, Прут 3.0

4. Коефіцієнт, який встановлюється залежно від місця (зони) розміщення відходів у

навколишньому середовищі

Місце (зона) розміщення відходів Коефіцієнт

В адміністративних межах населених пунктів або на відстані ≥3 км від них

За межами населених пунктів (на відстані більше 3 км від їх меж) 1

Автономної Республіки Крим

Якщо населений пункт одночасно має промислове значення та віднесений до курортних, засто-

совується коефіцієнт 1.65