Мацнєв А.І., Проценко С.Б., Саблій Л.А. Моніторинг та інженерні методи охорони двкілля

Подождите немного. Документ загружается.

371

У відповідності із завданнями контролю та масштабами об’єктів спо-

стереження виділяють три рівні моніторингу навколишнього середовища.

Першим (вихідним) рівнем є біосистемний (біоекологічний, санітар-

но-гігієнічний) моніторинг - спостереження за станом довкілля з точки зору

впливу, насамперед, на здоров’я окремої людини та населення в цілому (люд-

ської популяції), оскільки кінцевою метою моніторингу є захист інтересів

людства. Крім того, здоров’я людини (фізичне, психічне, соціальне) - най-

більш комплексний показник стану навколишнього середовища, який немов

би вбирає в себе всі інші показники.

В систему біоекологічних спостережень входить санітарно-токсиколо-

гічний моніторинг, який забезпечує спостереження за станом якості природ-

ного середовища, головним чином за ступенем забруднення довкілля шкідли-

вими речовинами та їх впливом на людину, тваринний і рослинний світ. Сані-

тарно-токсикологічний моніторинг передбачає не тільки визначення ступеня

забруднення довкілля, але й дослідження негативного впливу таких факторів,

як шуми, електромагнітні поля, алергени, пил, патогенні мікроорганізми то-

що.

На цьому рівні враховуються показники, що характеризують реакцію лю-

дини як живої істоти на навколишнє середовище - народжуваність, захворю-

ваність, смертність, тривалість життя тощо. На санітарно-гігієнічному рівні

спостереження і контроль здійснюються санітарно-епідеміологічною служ-

бою і проводяться на підприємствах промисловості, будівництва, сільського

господарства, водопостачання та ін.

Біологічний моніторинг передбачає спостереження за станом біотичної

(живої) складової біосфери, її реакцією на антропогенні впливи, відхиленням

від нормального, природного стану на різних рівнях: молекулярному, клітин-

ному, рівні організму, популяції та угруповання. Завдання біологічного моні-

торингу полягають у спостереженнях за станом здоров’я людини (

медико-біо-

логічний моніторинг), за найважливішими популяціями, за популяціями-інди-

каторами

. Особливе місце в біологічному моніторингу займає моніторинг ге-

нетичний

- спостереження за можливими змінами спадкових ознак у різних

популяцій. Біологічний моніторинг тісно зв’язаний з моніторингом

екологіч-

ним

і спрямований на виявлення та оцінку антропогенних змін біоти та біоло-

гічних систем в цілому. Основна увага при біологічному моніторингу приді-

Деякі організми є вибірково чутливими по відношенню до різних факторів середовища існу-

вання (хімічного складу ґрунтів, води, атмосфери, клімату і природних умов, присутності інших

організмів тощо) і можуть існувати тільки у певних, дуже вузьких границях зміни цих факторів

(наприклад, лишайники - індикатори чистого повітря, деякі водорості й найпростіші - чистої во-

ди). Використовуючи

біоіндикатори

, можна оцінювати ступінь забруднення навколишнього се-

редовища, здійснювати постійний контроль (

моніторинг

) його якості та змін. Так, по складу

флори й фауни води, кількісному співвідношенню їх представників судять про характер забруд-

нення, придатність води для питних та господарських цілей, про ефективність роботи очисних

споруд.

372

ляється спостереженням за біологічними наслідками, реакціями біологічних

систем на зовнішні впливи, а також зміни стану природного середовища та

екологічної обстановки, спричинені діяльністю людини. Біологічний моніто-

ринг дозволяє суттєво підвищити точність екологічних прогнозів. Важливим

елементом біологічного моніторингу є рослинний світ, який дуже чуйно реа-

гує на забрудненість навколишнього середовища, тому рослини (лишайники,

мохи, тютюн, водяний гіацинт тощо) розглядаються як найбільш чутливі й на-

дійні індикатори забруднення атмосфери та гідросфери.

Другим рівнем моніторингу довкілля є геосистемний (або

геоекологіч-

ний чи природно-господарський) моніторинг, який передбачає спостереження

за змінами головних природних та природно-технічних екосистем (агроеко-

систем, урбоекосистем, промислових агломерацій тощо). Геосистемний моні-

торинг - необхідне доповнення до біоекологічного. Він дозволяє виявити ге-

незис і взаємозв’язок тих явищ у навколишньому середовищі, які є індикато-

рами біоекологічного моніторингу.

Комплексною підсистемою геосистемного моніторингу є моніторинг еко-

логічний, який включає спостереження, оцінку і прогноз антропогенних змін

стану абіотичних (неживих) складових біосфери (у тому числі рівнів забруд-

нення природного середовища), реакцій відклику екосистем на вплив забруд-

нень, виявлення екологічної ефективності сільськогосподарського викорис-

тання земель, наслідків зведення лісів, урбанізації тощо. В екологічний моні-

торинг входять як біологічний, так і геофізичний аспекти. Кінцевою метою

екологічного моніторингу є підтримання такого стану екосистем, який забез-

печує їх екологічну рівновагу.

Третім рівнем моніторингу навколишнього середовища є біосферний

моніторинг, завдання якого полягає у забезпеченні спостережень, контролю і

прогнозу можливих змін вже не в регіональному (екосистемному), а у гло-

бальному, загальносвітовому масштабі, тобто у біосфері в цілому як середо-

вищі існування людства, дослідження змін, викликаних діяльністю людського

суспільства. Таким чином, біосферний моніторинг, спираючись на біоеколо-

гічний та геосистемний моніторинг і доповнюючи їх, завершує систему слід-

кування за навколишнім середовищем - біосферою.

Вивчення показників біосферного моніторингу починається з досліджень

геофізичних характеристик сонячної радіації, що надходить в атмосферу та на

земну поверхню, як головної енергетичної бази усіх біосферних процесів.

Окрім геліофізичних характеристик, вивчається стан озонового екрану та

умови проходження потоків радіаційної енергії крізь атмосферу. Головну ува-

гу в системі цих спостережень приділяють вивченню впливу зростаючої запи-

леності атмосфери та змін її газового складу, а також безпосереднього впливу

тепла антропогенного походження на загальну енергетику біосфери. До скла-

ду основних показників біосферного моніторингу входять також дані про змі-

373

ни глобальної біологічної продуктивності ґрунтів суходолу і вод Світового

океану та тотальної фотосинтезуючої діяльності біосфери.

Біосферний моніторинг дозволяє визначити глобальні зміни фонових по-

казників у природі: радіації, вмісту в атмосфері вуглекислого газу, озону, теп-

ла, ступеня запиленості, а також простежити за циркуляцією газів між океа-

ном і повітряною оболонкою Землі, світовою міграцією птахів, ссавців, риб,

комах і погодно-кліматичними змінами на планеті. Біосферний моніторинг

дає змогу людині оволодіти механізмами управління біосферою.

Слідкування за загальнобіосферними природними процесами та явищами,

істотно не зміненими від прямого чи опосередкованого втручання людини, є

завданням базового (або фонового) моніторингу. Важливим елементом цього

моніторингу є

біосферні заповідники

- найбільш характерні еталонні ділянки

біосфери в різних географічних зонах світу, що знаходяться під особливим

наглядом та охороною (наприклад, Чорноморський та Карпатський заповід-

ники в Україні). Постачаючи контрольний матеріал для порівняння, базовий

моніторинг є вихідною точкою відліку (базою) для аналізу наслідків антропо-

генного впливу на природу.

Відповідно до призначення та періодичності контролю моніторинг на-

вколишнього середовища поділяють на фоновий (або науковий), загальний

(

стандартний

) та

оперативний

(

кризовий

Фоновий (науковий або базовий) моніторинг - це спеціальні високоточні

спостереження за природними (фоновими) змінами усіх складових навколиш-

нього середовища без накладання на них регіональних антропогенних впли-

вів, за характером, складом, кругообігом та міграцією забруднюючих речо-

вин, за реакцією організмів на забруднення на рівні окремих популяцій, еко-

систем і біосфери в цілому. Фоновий моніторинг здійснюється у природних і

біосферних заповідниках, на базових станціях та інших територіях, що не за-

знають прямого антропогенного впливу, іншими словами - у місцях мінімаль-

ного опосередкованого антропогенного навантаження.

Загальний (стандартний або імпактний) моніторинг - це моніторинг

антропогенного впливу на довкілля, який здійснюється шляхом проведення

систематичних спостережень за джерелами забруднення та якісним станом

навколишнього середовища в місцях впливу цих джерел з метою визначення

фактичного екологічного стану довкілля, вироблення та прийняття рішень з

ефективного використання, охорони і відтворення природних ресурсів. Цей

моніторинг, як правило, здійснюється на державних мережах постійних пунк-

тів спостереження за заздалегідь визначеними програмами.

Оперативний (кризовий) моніторинг здійснюється у зонах підвищеного

екологічного ризику, за окремими об’єктами і джерелами такого ризику, у зо-

нах аварій і надзвичайних ситуацій з негативними екологічними наслідками,

під час виникнення несанкціонованих чи аварійних забруднень і стихійних

лих з метою оперативного реагування на кризові ситуації, розроблення захо-

374

дів щодо ліквідації їх негативних наслідків, оповіщення та захисту населення,

екосистем і господарських об’єктів.

За просторово-часовими параметрами спостережень виділяють моніто-

ринг

дистанційний, історичний

тощо.

Дистанційне слідкування за природними процесами і явищами (

зондуван-

ня

) здійснюють з літальних (авіаційний моніторинг) чи космічних (косміч-

ний моніторинг) апаратів, дослідницьких суден, а також за допомогою вста-

новленої у різних точках Землі (зазвичай, у важкодоступних місцях - у горах,

на Крайній Півночі) апаратури, яка автоматично реєструє та засобами відда-

леного зв’язку передає інформацію у центри її збору та систематизації.

Космічний моніторинг є найбільш масштабним, оперативним і достовір-

ним способом отримання об’єктивної інформації про стан природних проце-

сів і явищ на нашій планеті. Він здійснюється з космічних літальних апаратів,

обладнаних приладами, дія яких ґрунтується на вибірковому поглинанні та

відбиванні радіації природними утвореннями і біологічними об’єктами в ін-

фрачервоному, видимому (оптичному) та ультрафіолетовому діапазонах елек-

тромагнітного спектру і які конструктивно оформлені у лазерні або радарні

скануючі системи. Зондуванням ефективно виявляють невидимі за звичайних

умов геоаномальні зони, розломи, райони підтоплення земель, ділянки виті-

кань з підземних ушкоджених водо- та нафтопроводів, забруднень рослиннос-

ті, ґрунтів і водойм важкими металами, нафтопродуктами, нітратами тощо. На

відміну від авіаційного, космічний моніторинг є менш мобільним у просторі

через стаціонарність параметрів орбіт штучних супутників Землі. Такі вимі-

рювання використовують у моніторингу крупних територіальних систем до

рівня континентів і біосфери в цілому.

Найбільш оперативні вимірювання забезпечує авіаційний моніторинг,

який здійснюється з літаків, гелікоптерів та інших літальних апаратів, вклю-

чаючи повітряні кулі, зонди та ін., які не підіймаються на космічні висоти

(тобто за межі тропосфери).

Iсторичний моніторинг (палеомоніторинг) полягає у визначенні фоново-

го стану середовища до початку впливу людини, яке здійснюється за резуль-

татами аналізу кілець старих чи викопних дерев, проб річних шарів льодови-

ків, донних відкладень тощо.

Залежно від предмету спостережень (процесів, явищ, компонентів на-

вколишнього середовища) виділяють також моніторинг абіотичний (спосте-

реження за абіотичними факторами), геофізичний (реєстрація антропогенних

впливів на неживі компоненти біосфери), кліматичних систем (виявлення

тенденцій змін клімату), льодовикових осциляцій (спостереження за розта-

шуванням та балансом льоду відомих льодовиків), фізичний (спостереження

за фізичними параметрами біосфери), хімічний (оцінка масштабів геохіміч-

ного впливу на біосферу та визначення ступеня і характеру хімічного забруд-

нення довкілля) та ін.

375

8.2. Сучасна методологія моніторингу навколишнього природного

середовища

Знання певних принципів легко відшкодовує незнання деяких фактів.

К.Гельвецій

8.2.1. Планування моніторингових спостережень

Ефективність моніторингу навколишнього природного середовища у

значній мірі залежить від правильності і обґрунтованості вибору об’єктів спо-

стережень та досліджень, видів, обсягів і методик проведення останніх.

Першим кроком в організації моніторингу певної екосистеми, зазвичай, є

опис її структури і поведінки засобами математичного моделювання, який

ґрунтується тільки на апріорній інформації (відомостях про екосистему у ви-

гляді значень окремих її характеристик, деяких заздалегідь відомих законо-

мірностей її взаємодії з навколишнім середовищем та показників розвитку

внутрішніх механізмів зміни). В результаті отримується перший і досить неа-

декватний варіант фізико-математичної моделі екосистеми. Відмінність мо-

дельної оцінки (прогнозної ситуації) від дійсного стану екосистеми, що спо-

стерігається, породжує алгоритм корекції моделі на підставі натурних вимі-

рювань.

Оскільки модель природного об’єкта завжди є лише його наближеною

оцінкою, для отримання достовірних даних про функціонування реальної сис-

теми необхідна регулярна інформація про значення її параметрів, збирання

якої і є основним завданням моніторингу. Таку інформацію називають по-

точною, її можна представити у вигляді n-вимірного вектора, що відповідає

кількості n вимірюваних параметрів і служить для корекції модельного образу

екосистеми. Поточну інформацію можна отримати за допомогою як кон-

тактних, так і дистанційних вимірювань.

Таким чином, система моніторингу виконує комплекс функцій по збору

інформації про поточні значення параметрів екосистеми, обробці цієї інфор-

мації в рамках моделей, що імітують реальні процеси розвитку екосистеми, та

прийняттю оптимальних рішень. При цьому досить типовою є ситуація, коли

дані надходять нерегулярно, джерела інформації розташовані у просторі не-

рівномірно, просторово-часової повноти даних досягнути неможливо, так са-

мо як і регулярного спостереження за обширними просторами навколишньо-

го середовища. Теоретично, звісно, можна встановити величезну кількість

стаціонарних датчиків і з частотою декілька разів на добу отримувати повний

обсяг даних про об’єкт спостереження, проте нереальність, неможливість і

економічна недоцільність такого гіпотетичного підходу стає очевидною при

переході від спостережень за ізольованим об’єктом до більш-менш обширної

території.

Вихід з такої ситуації вбачається у гнучкому плануванні натурного та

розрахункового експериментів, коли коштовні системи збору інформації ви-

376

користовуються зрідка, в основному ж працює комп’ютерна модель, що імі-

тує функціонування природного об’єкта, і задача зводиться до розрахунку оп-

тимального режиму такого поєднання.

Отже, у загальному вигляді працююча система моніторингу довкілля має

складатися з таких основних функціональних блоків:

• блоку збору даних;

• блоку первинної обробки, сортування та наповнення баз даних;

• блоку відтворення інформації;

• блоку візуалізації інформації;

• блоку моделювання і прогнозування.

Блок збору даних призначений для накопичення відомостей (первинної

інформації) про поточні значення параметрів екосистеми та про закономір-

ності її розвитку.

Блок первинної обробки, сортування та наповнення баз даних вклю-

чає алгоритми та комп’ютерні програми, які забезпечують підвищення якості

вихідної інформації і надають їй форми, необхідної для подальшого викорис-

тання.

Щоб представити результати вимірювань в окремих точках земної по-

верхні у вигляді карти або картосхеми, необхідно звести всю інформацію до

єдиного моменту часу, а також визначити її в тих пунктах, де вимірювання не

проводилися - у цьому й полягає основне завдання блоку відтворення ін-

формації. З цією метою на поверхні землі виділяють квазіоднорідні ділянки -

так звані фації, в результаті чого вся множина отриманих даних виявляється

поділеною на підмножини, всередині яких можна зробити статистично досто-

вірну вибірку. Таким чином весь простір спостереження розбивається на три

частини: однорідні ділянки, переходи між ними та ділянки, де вимірювання

не здійснювалися. Подальші дії залежать від наявності чи відсутності апріор-

ної інформації. Якщо є додаткові відомості про тип ділянки місцевості, що

вивчається, та характер особливостей окремих її елементів, то в дію вступа-

ють алгоритми просторово-часової інтерполяції та екстраполяції (наприклад,

методи оптимальної і поліноміальної інтерполяції, сплайн-функцій, групового

урахування елементів, еволюційного моделювання, диференціальної апрокси-

мації тощо [44]).

Блок візуалізації інформації - це геоінформаційна моніторингова систе-

ма, яка включає широкий набір сервісних комп’ютерних програм. Оператор у

будь-який час може змінити конфігурацію, спосіб відображення результатів

моніторингу, щоб отримати зручну для сприйняття карту, схему, діаграму,

таблицю тощо. Візуалізація результатів моніторингу спирається на сучасні за-

соби комп’ютерної графіки, що охоплюють такі галузі, як аналіз зображень,

їх представлення на екрані монітору та аналіз сцен. Iснуючі стандартні про-

грамні засоби комп’ютерної графіки дозволяють виводити на екран монітору

чи друкувати гістограми, карти ізоліній, проекції поверхні тощо.

377

Блок моделювання і прогнозування екологічних, кліматичних і гідро-

логічних процесів складається з набору моделей, що описують динаміку ти-

пових природних структур та конкретних об’єктів. При цьому типові моделі

потребують адаптації до специфічних умов природного процесу у кожному

конкретному випадку.

Процес планування системи моніторингових спостережень, зазвичай,

передбачає таку послідовність виконання основних комплексів робіт:

• районування території;

• організацію мережі пунктів спостереження;

• визначення переліку пріоритетних показників стану довкілля;

• визначення раціональних технологій виконання робіт (польових, ла-

бораторних, інформаційно-аналітичних тощо);

• здійснення прийнятих програм і технологій робіт з наступним ком-

плексним використанням результатів моніторингу (узагальненням,

співставленням, картографуванням, інтерпретуванням тощо).

Основна задача створення раціональної мережі спостережень для моніто-

рингу навколишнього природного середовища полягає в екологічному райо-

нуванні території, яке дозволяє виявити і оцінити фактори, що впливають на

первісне розповсюдження забруднюючих речовин та наступну їх міграцію і

накопичення, що, в свою чергу, необхідне для обґрунтування вибору об’єктів

спостереження з урахуванням мінімізації обсягів вимірів і забезпечення пред-

ставницьких та рівноточних даних по всій території зони спостережень.

Оскільки, як зазначалося раніше, охопити рівномірною мережею пунктів

спостережень всю територію досліджень неможливо, принципом побудови

системи моніторингу є використання ієрархії таксономічних одиниць (так-

сонів), на які розподіляється вся територія, і вибір репрезентативних еколо-

гічних полігонів та пунктів (місць, об’єктів) спостережень. Значною мірою

сама природа та система життєдіяльності суспільства визначили різні за роз-

мірами та екологічною значимістю таксони: ландшафти, заповідники, водо-

збірні басейни, басейни підземних вод, екзогенні утворення, міські агломера-

ції, агропромислові комплекси тощо.

В основу екологічного районування території покладено головну ідею

геохімії ландшафтів, яка полягає в тому, що всі компоненти природного сере-

довища зв’язані між собою потоками речовини та енергії в єдине ціле і утво-

рюють різні за ступенем складності, сталості, тісноти прямих і зворотних

зв’язків та типами функціонування природні ландшафтно-геохімічні системи.

Елементарні ландшафтно-геохімічні системи - це частина території або аква-

торії, в межах якої якісний склад і напруженість міграційних потоків між ком-

понентами ландшафту (приземними шарами атмосфери, гірськими породами,

рослинністю, поверхневими та ґрунтовими водами) є подібними настільки,

що це призводить до формування на суші одного різновиду ґрунтів, а в аква-

торії - однієї фації донних відкладень. Саме ґрунти і донні відкладення во-

378

дойм є тими блоками ландшафтно-геохімічних систем, в яких накопичуються

техногенні речовини, вони несуть найбільшу інформацію про різного роду

техногенні аномалії.

Екологічне районування довкілля здійснюють на підставі попереднього

вивчення природно-техногенних умов території спостережень за допомогою

існуючих аналітичних і картографічних матеріалів та проведення польових

рекогносцирувальних робіт. У загальному випадку попереднє районування те-

риторії і вибір полігонів для екологічних досліджень та екомоніторингу до-

вкілля здійснюють з використанням таких карт:

• карти ландшафтно-геоморфологічного районування, яка дозволяє

оцінити природні умови регіону, інтенсивність і направленість сучас-

них екзогенних геологічних процесів, виділити ландшафтні системи за

їх типом та екологічними характеристиками;

• карти землекористування, за якою оцінюють інтенсивність і харак-

тер господарського використання території, визначають ступінь пору-

шення природних ландшафтних систем;

• карти розміщення техногенних об’єктів, за якою встановлюють

найбільш небезпечні об’єкти-забруднювачі та їх спеціалізацію за

впливом на природне середовище, оцінюють техногенне навантажен-

ня на сучасний ландшафт, визначають контури геохімічних полів і

аномалій;

• монокомпонентних і синтетичних карт забруднення важкими ме-

талами, пестицидами тощо ґрунтів, води, донних відкладень, рослин-

ності як основи для визначення фонових рівнів забруднення і їх про-

сторового розподілення, встановлення генетичних і геоміграційних

зв’язків полів забруднення з техногенними об’єктами, природними

джерелами, геохімічними перетвореннями;

• гідрогеологічної (гідрофізичної) карти зони аерації, яку використо-

вують для визначення і оцінки сорбційно-міграційних параметрів

ґрунтів зони аерації, потенційної можливості міграції забруднюючих

речовин і природної захищеності ґрунтових та підземних вод від за-

бруднення;

• гідрогеохімічної карти, що дозволяє установити характер і рівні тех-

ногенного забруднення поверхневих і підземних вод, просторових і

генетичних (геоміграційних) зв’язків забруднення вод з аномальними

техногенними полями в інших компонентах навколишнього середови-

ща;

• карти розподілення радіонуклідів (цезію, стронцію, плутонію тощо)

в ґрунті, донних відкладеннях, рослинності, за якою здійснюють оцін-

ку характеру просторового розповсюдження і рівнів радіоактивного

забруднення різних компонентів природного середовища.

Обґрунтований вибір екологічних полігонів обумовлюється:

379

• достатньою екологічною вивченістю стану ґрунтів, рослинності, води,

атмосфери, ландшафтно-геохімічних умов території (наявності діля-

нок стійкого аномально високого техногенного забруднення, ділянок з

фоновими рівнями вмісту забруднюючих речовин);

• наявністю в межах полігону надійних індикаційних біооб’єктів;

• можливістю комплексного використання полігону для різних масшта-

бів екологічних досліджень, контролю (інспекційних перевірок) та

екомоніторингу довкілля.

Вибір представницьких екологічних полігонів і об’єктів спостережень є

однією з найбільш відповідальних робіт у створенні та ефективному функціо-

нуванні державної, регіональних і локальних систем екомоніторингу, кожна з

яких ґрунтується на певному просторовому масштабі вивчення екологічного

стану відповідної території. В загальному випадку базовими масштабами про-

ведення екологічних досліджень та картографування їх результатів є такі:

• на державному рівні - 1:1 000 000 та 1:500 000;

• на рівні економічних і природних регіонів - 1:500 000 та 1:200 000;

• на обласному рівні - 1:200 000 та 1:100 000;

• на районному рівні - 1:50 000 та 1:25 000;

• на об’єктному рівні - 1:2 000 та 1:500.

Застосування будь-якого масштабу екологічних досліджень і картографу-

вання довкілля ґрунтується на принципі: 1 см

карти повинен відповідати що-

найменше одному рівневому об’єкту спостережень, від якого інструменталь-

ними або розрахунковими методами можливо отримувати необхідну інформа-

цію і використовувати її на різних рівнях узагальнення чи деталізації.

Відповідно до масштабу екологічного моніторингу довкілля утворюється

мережа пунктів спостережень, щільність якої визначається необхідною де-

тальністю спостережень і просторовим представництвом отриманих даних.

Різномасштабні (рівневі) елементи екомоніторингу повинні бути позиційно

сумісними і утворювати єдину мережу спостережень, здатну надавати повну

інформацію про стан тієї чи іншої території на підставі показників властивос-

тей компонентів довкілля. Регулярна мережа пунктів спостережень має забез-

печувати порівнянність результатів різномасштабних спостережень, просто-

рову (топографічну) прив’язку об’єктів і даних спостережень, можливість їх

картографічного відображення та інтерпретації результатів досліджень, ком-

п’ютерного оброблення даних для моделювання екологічних ситуацій, вико-

нання балансових і прогнозних оцінок тощо.

Після районування території і формування мережі пунктів спостережень

здійснюють рекогносцирувальний контроль з метою отримання первісної

оцінки екологічної обстановки в зоні спостережень, виявлення пріоритетних

для даної території забруднюючих речовин і показників якісного стану до-

вкілля, визначення бар’єрів на шляхах міграції забруднюючих речовин та

оцінки рівнів забруднення території.

380

Рекогносцирувальний контроль здійснюється у мінімальному обсязі і

тільки на найбільш представницьких для даної території ландшафтах чи їх

елементах, які відображають можливий вплив техногенних об’єктів, розташо-

ваних на цій території чи поряд з нею. Разом з тим спостерігаються й кон-

трольні (базові) елементи ландшафту, забруднення яких майже не залежить

від техногенного оточення.

До складу рекогносцирувальних робіт можуть бути включені такі:

• обстеження основних техногенних об’єктів і встановлення меж їх сут-

тєвого впливу на природне середовище (з урахуванням переважних

напрямків вітру, поверхневого стоку вод в межах водозборів, геохіміч-

них бар’єрів тощо);

• відбір проб ґрунтів, біоти, поверхневих і підземних вод, донних від-

кладень для визначення аномальних і фонових рівнів забруднення

природного середовища.

Вибір пріоритетних показників стану довкілля значною мірою залежить

від розташованих на досліджуваній території техногенних об’єктів: промис-

лових і гірничодобувних підприємств, енергетичних комплексів, житлово-

промислових агломерацій, транспортних магістралей, а також сільгоспугідь з

інтенсивним агровиробництвом.

Регламент поточного екологічного контролю об’єктів довкілля має бу-

ти максимально наближеним до рекомендацій Міжнародної програми співро-

бітництва з комплексного моніторингу навколишнього середовища, підтрима-

ної більшістю країн Європи

. За цією програмою основною метою комплекс-

ного моніторингу довкілля є визначення і прогнозування стану екосистем з

урахуванням місцевих ландшафтно-геохімічних умов, змін клімату і впливу

техногенних джерел забруднення. При цьому під комплексним моніторин-

гом довкілля розуміють спостереження за фізичними, хімічними і біологічни-

ми процесами в екосистемах, механізмами поглинання, накопичення, транс-

формації та переходу забруднюючих речовин між компонентами навколиш-

нього середовища, реакцією біологічних об’єктів на зміни стану довкілля то-

що.

Компонентами навколишнього природного середовища, що підлягають

контролю, є атмосфера, земельні, водні і рослинні ресурси, тваринний світ,

населення, кліматичні умови та об’єкти життєдіяльності, які утворюють від-

повідні предметні області інформаційної моделі довкілля. Кожний компонент

навколишнього середовища повинен характеризуватися представницькою ін-

формацією у просторі й часі, включаючи природно-історичні тенденції їх

змін як внаслідок природної мінливості, так і під впливом антропогенного на-

вантаження.

Див. розділ 8.3.