Лютий І.О., Савич В.І., Калівошко О.М. Іпотека: сучасні концепції, тенденції суперечності розвитку

Подождите немного. Документ загружается.

Розділ 2. Еволюція іпотеки та іпотечного кредитування

обмеження було запроваджене з метою запобігання небажаній кон-

куренції на локальній території [476].

Загалом слід зазначити, що іпотека активно розвивалась як

в центрі, так і на периферії – у губерніях. Цьому значною мірою

сприяли Прикази, які відігравали роль своєрідних місцевих іпотеч-

них банків. Позики цими суб’єктами іпотечного ринку надавались

терміном до 26 років під заставу «заселених маєтків». Згодом пред-

метом застави виступили і незаселені землі, які належали селянам

і козакам. В містах заставним майном виступали кам’яні будинки.

Крім Приказів, поширенню іпотеки на місцях сприяли також і но-

востворювані банки в губерніях Росії. А з 1841 р. свою діяльність на

іпотечному ринку розпочали ощадні установи. Перші ощадні каси

почали діяти в Москві і Санкт-Петербурзі. Усього за 20 років чи-

сельність ощадних кас збільшилась до 148.

На початок другої половини ХІХ ст. іпотечний ринок Росії

вийшов із значним потенціалом ризиків, основу яких становила

масовість і масштабність заборгованостей за кредитами, виданими

дворянам під заставу їх розорених та збиткових маєтків разом з се-

лянами (Додаток А [101, c.16]). Кошти, отримані як кредитні ресур-

си, витрачались на власне утримання позичальників і, як зазначає

О.Т.Євтух, безпечно «проживались» переважною більшістю пози-

чальників [101, c.15]. Така ситуація зумовила необхідність прове-

дення докорінної банківської реформи, яка, власне, і була здійснена

в 1859-1860 роках. В ході цієї реформи було здійснено низку важ-

ливих кроків: припинилась видача позик колишніми земельними

кредитними установами; утворились приватні кредитні установи

двох видів – засновані на взаємному кредиті (одні з них надавали

кредити під заставу міських будівель – міські кредитні товариства,

інші – під заставу земельної власності) та на акціонерних засадах. У

1869 р. утворився перший приватний іпотечний банк. Отримав роз-

виток механізм надання кредитів заставними листами до спеціаль-

них іпотечних цінних паперів, які емітувались іпотечними кредит-

ними установами. У 80-ті роки масового поширення набув процес

створення позикоощадних товариств (за 10 років їх було створено

729 одиниць) [220, c.232-236], чому значною мірою посприяло при-

йняття закону про організацію установ дрібного кредиту.

У Росії в 1917р. функціонував 21 земельний банк, з них три держав-

них і 18 приватних. На частку державних банків припадало 3/4 загальної

кількості кредитів, а на частку приватних – лише 1/4 [172, с.12].

ІПОТЕКА: сучасні концепції, тенденції та суперечності розвитку в Україні

Багато уваги приділялося надійному забезпеченню. Харків-

ський земельний банк, наприклад, надавав довготермінові кредити

в обсязі, що не перевищували 60% ринкової вартості заставленої не-

рухомості, при цьому оформлялися довготермінові закладні листи

[189, с.128; 190, с.127].

Умова застави у сільському банку графині О.Браницької була

одна: земля (60% її вартості). Стаття 81 Селянського поземельного

банку проголошувала: «Позички видаються в розмірі, що не переви-

щує 60% нормальної і 90% спеціальної оцінок». Сума кредиту Дво-

рянського земельного банку не могла перевищувати 60% вартості

маєтку, тільки у виняткових випадках допускалася позичка в 75%

його вартості [183, с.96,98,100].

Вивчивши дане питання С.С.Колобов та В.С.Колобова ствер-

джують, що акціонерні земельні банки видавали кредити в розмірі

60% оціночної вартості заставленої землі [172, с.12].

Зазначимо також те, що позичальникам Дворянського банку на-

давалися різні пільги: відсоток за банківськими позиками знижував-

ся від 5 до 4. Через 5 років можна було переглянути термін кредиту

без збільшення суми боргу. До цього прогресивного і ефективного

механізму тільки нещодавно стали звертатися американські банки

при довготерміновому кредитуванні [359, с.5].

У дореволюційній Росії значна частина актів, що пов’язані з

землеволодінням або володінням нерухомим майном, відображала-

ся в різноманітних публікаціях, наприклад, в сенатських відомос-

тях. Проте велика кількість і безсистемність подібних публікацій

не давала можливості використовувати їх для оцінки стану справ

в певному маєтку. Іпотечні книги, за прикладом книг в Стародав-

ній Греції, вигідно відрізняються від публікацій тим, що вони є як

би дзеркалом, що відображає в почесному конкретному випадку

юридичні відносини всіх осіб, що мають право на нерухомість. По-

купець нерухомості за допомогою іпотечної системи дізнавався про

кількість і розмір боргів, що відносяться до нього, пересвідчувався в

достовірності права, що він набуває, про його місце в ряді прав і його

цінності. В іпотечній книзі відображалися всі переходи маєтку від

одного власника до іншого, зміни у складі землеволодіння, вся істо-

рія та статистика майна, тобто його минуле і теперішнє в усіх відно-

шеннях. Результативність іпотечної системи досягалася завдяки її

тісному зв’язку з законодавством. Суд не приймав позови, основані

на фактах, що не зазначені в іпотечній книзі. Це робило запис в іпо-

Розділ 2. Еволюція іпотеки та іпотечного кредитування

течній книзі не формальним актом, а вирішальним моментом в про-

цесі визнання банківського клієнта справжнім власником майна, що

надається в заставу [172, с.13].

В Росії входження іпотечного ринку у ХХ ст. супроводжувалося

виникненням за значної підтримки держави (шляхом надання по-

зики для первинного капіталу) кредитних товариств, сільських, во-

лосних і станичних громадських позикоощадних кас і земських кас,

активізацією ринку іпотечних облігацій, формуванням кас міського

і земського кредиту, об’єднанням кредитних товариств у кредитні

спілки. З 1912 р. «основним координатором з іпотеки в Москві, а по-

тім і по всій Росії стає Московський народний банк», а загалом напе-

редодні революції 1917 р., у Росії функціонував 21 земельний банк,

з них три державних і 18 приватних. На частку державних банків

припадало 3/4 загальної кількості кредитів, а на частку приватних –

лише 1/4 [172, с.12; 220, c.236-237]. Протягом перших десяти років

ХХ ст. було створено 729 позикоощадних товариств, які об’єднали

інтереси 8 млн. чол., а станом на 1915 р. налічувалось близько 15,5

тис. товариств дрібного кредиту, які об’єднувались у кредитні спіл-

ки (у 1914 р. таких налічувалось 11) [476].

У передреволюційний період в Росії сформувалася потужна

кредитно-банківська система довгострокового кредитування, яка

функціонувала в межах достатньо розробленого правового поля.

Іпотечний ринок був представлений широким асортиментом іпо-

течних цінних паперів – заставними листами, векселями, сертифі-

катами.

Сформована таким чином розгалужена система іпотечного кре-

дитування в Росії відігравала одну з ключових ролей в забезпеченні

економічного зростання країни, передусім за рахунок економічного

піднесення промисловості, сільського господарства, міського гос-

подарства. Крім того, що особливо заслуговує на увагу, за оцінками

фахівців, «Росія за розвитком кредитно-фінансової системи не по-

ступалася Західній Європі, більше того, за обсягами цінних паперів,

забезпечених іпотечними зобов’язаннями, які оберталися на європей-

ських ринках, Росія домінувала над усією Європою. Специфічний ро-

сійський досвід кредитування і, зокрема, під заставу землі, розмаїття

кредитно-інвестиційних технологій та інфраструктури у сфері заста-

ви нерухомості, без сумніву, відіграли величезну роль у розвитку як

американської, так і європейської іпотек, виступили базою для ство-

рення нових інвестиційних та іпотечних інструментів» [476].

ІПОТЕКА: сучасні концепції, тенденції та суперечності розвитку в Україні

Проте революція 1917 р. поставила крапку на розвитку іпотеч-

ного ринку (як і на приватній власності) в Росії, який відродився

лише на початку останнього десятиріччя ХХ століття. Як зазначає

Л.Фоменко, «... у громадян СРСР не було не лише сексу, а й приват-

ної власності. ... радянські люди могли розпоряджатися долею кап-

ців чи сковорідок. Але все решта перебувало у власності держави,

комунальній або – за НЕПу і перебудови – кооперативній. Відтак і

заставляти було нічого» [375]. Кредитування житла в Радянському

Союзі, як зазначає В.В.Меркулов, «...не було пов’язане з правовим

інститутом іпотеки і полягало в державній підтримці певних груп

населення» [220, c.242]. Разом із тим слід зазначити, що система

житлового будівництва в радянський період забезпечила досить

потужний потенціал для розвитку іпотечного ринку в майбутньо-

му, створивши потужний масив потенційного заставного майна, на

чому, власне, й базувалася система іпотечного кредитування в Росії

в перші роки її просування рейками ринкової економіки.

Економіка, як і все народне господарство, Галичини, через істо-

ричні аспекти розвивалася своїм, відмінним від інших українських

земель шляхом. З огляду на це, ми, звернули свою увагу, на історію

розвитку іпотеки на цій території.

Організований іпотечний кредит як система закладів, призна-

чених спеціально для видачі позик під нерухоме майно, виник в

Австро-Угорщині пізно – аж наприкінці першої половини XIX ст., з

огляду на європейські держави, але якщо порівняти з українськими

губерніями царської Росії, то на крок попереду. У 1841р. поміщики

Галичини утворили крайове кредитне товариство. Цей заклад мав

місцевий характер, і його операції не поширювалися на всю держа-

ву, а обмежувалися тільки провінціями Галичини і Буковини. Лише

у 1856р. було відкрито відділення іпотеки в Австрійському націо-

нальному банку для проведення операцій на території всієї імперії

[403, с.103].

До 1856 р. потреба в кредиті задовольнялася масою місцевих

громадських закладів, котрі хоч і не мали характеру іпотечних бан-

ків, але розміщували свої вільні капітали під іпотечне забезпечення.

До цих закладів належали ощадні каси, сирітські каси, позичково-

ощадні товариства, позичкові каси, страхові товариства. Вони за-

довольняли потребу в кредиті дрібної земельної власності і під час

діяльності іпотечних банків, оскільки останні широко надавали кре-

дити переважно під великі маєтки і міську нерухомість [403, с.103].

Розділ 2. Еволюція іпотеки та іпотечного кредитування

У 60-ті роки ХІХ ст. виник перший земельний банк в Угорщині,

перший акціонерний іпотечний банк – Oesterriechische Boden credit

Anstalt, перший провінційний іпотечний банк у Богемії, а стрийська

ощадна каса отримала дозвіл утворити особливий відділ для видачі

довгострокових позик заставними листами [403, с.106].

У 1890-ті роки Галицький іпотечний банк у Львові був одним із 6

акціонерних банків Істро-Угорщини, що здійснювали операції іпотеч-

ного кредитування. Зазначимо, провінції Галичина і Буковина при-

ваблювали більшу частину обігових коштів іпотечних банків імперії.

Так, майже 74% довгострокових позик цих банків, виданих в Австрії,

були забезпечені нерухомістю цих двох провінцій [403, с.106].

Функціонування фінансових установ, що здійснюють іпотеч-

ні операції, передбачає наявність приватної власності для своєї ді-

яльності та розвитку. З причин її відміни на території колишнього

СРСР після 1917р. іпотечні банки були закриті, оскільки зникла

основа для здійснення заставних операцій [140, с.55].

В Галичині та на Волині іпотечні відносини існували до 1939р.,

в Північній Буковині та Південній Бессарабії – до 1940р. і на Закар-

патті – до 1945р. [189, с.29; 190, с.24].

З 1991р. розпочався сучасний етап історії іпотеки нашої держави.

Розділ 2 «Іпотека» (статті 30-39) Закону України «Про заставу»

(02.10.92р. із змінами та доповненнями) регулював розвиток іпотеч-

них відносин та сприяв створенню правових передумов іпотеки до

2004р., а з 1 січня 2004р. вступив у силу Закон України «Про іпоте-

ку» (05.06.2003р.) [124, 126].

В Радянський період у зв’язку з відсутністю приватної власнос-

ті і деформацією економічних відносин в цілому, іпотека втратила

сенс. Лише з отриманням незалежності Україною та головне з ста-

білізацією в економічній сфері стала можлива поява такого виду за-

стави, як іпотека.

У ХХ ст. найбільш бурхливо та масштабно інститут іпотеки роз-

вивався у США. В 1916 р. тут, зокрема, були створені Федераль-

ні земельні банки у 12-ти округах, які займались довгостроковим

кредитуванням фермерів під заставу їх земель. Одночасно початок

нового століття відзначався посиленням сільської міграції, зростан-

ням на цій основі попиту на житло, а відтак – на іпотечні кредити,

значна частина якого задовольнялась тріфтами. З 1926 р. у напрям-

ку іпотечного кредитування активізувалась діяльність комерційних

банків, створених за участю уряду. Однак поступальний розвиток

ІПОТЕКА: сучасні концепції, тенденції та суперечності розвитку в Україні

іпотечного кредитування у США був призупинений глибокою еко-

номічною кризою кінця 20-х – початку 30-х рр. минулого століття,

так званою Великою депресією. Для тріфтів і банків цей процес,

який супроводжувався різким падінням цін на житло та доходів на-

селення, що зменшувало ліквідність застави, обернувся масовими

банкрутствами.

Глибокий аналіз та осмислення ситуації, що склалася у сфері

іпотечного житлового кредитування, дали можливість федерально-

му уряду кардинально переглянути політику у цій сфері і здійснити

низку важливих кроків з її реалізації. В загальних рисах такі заходи

[151, c.16-17] були орієнтовані на:

підтримку стійкого попиту на нерухомість, для чого була запро-

ваджена пропаганда необхідності для кожної американської сім’ї

мати власний будинок;

розблокування діяльності іпотечних установ, для чого у 1932 р.

було створено Федеральну систему федеральних банків житлового

кредиту (Federal Home Loan Bank System – FHLBS), що складалася

з 12-ти банків, завданням яких було покриття дефіциту кредитних

ресурсів в ощадних асоціаціях;

зниження кредитного ризику за іпотечними кредитами, для чого

спочатку (у 1933 р.) було створено Федеральну корпорацію зі стра-

хування рахунків в позикоощадних асоціаціях (Federal Saving’s &

Loans Ass. Insurance Corporation – FSLIC) з метою стимулювання

вкладників розміщувати свої заощадження в тріфти, а в 1934 р. –

Федеральну житлову адміністрацію (FHA) для страхування іпотеч-

них кредитів від дефолту (страховка, як правило, покривала 80%

вартості кредиту і поширювалася виключно на стандартизовані кре-

дити), вирівнювання регіональних диспропорцій в наявності фінан-

сового капіталу;

активізацію та розширення вторинного іпотечного ринку, для

чого у 1938 р. була створена Федеральна національна іпотечна асо-

ціація (Фенні Мей – FNMA), на яку покладалося завдання при-

дбання іпотечних кредитів, застрахованих Федеральною житловою

адміністрацією. Формування операційного капіталу асоціації здій-

снювалося за рахунок кредитних ліній Державного казначейства та

коштів, отриманих від реалізації іпотечних кредитів іншим фінан-

совим інститутом.

Власне, завдяки цим заходам у США було запроваджено дво-

рівневий вторинний іпотечний ринок.

Розділ 2. Еволюція іпотеки та іпотечного кредитування

Наступні кроки у напрямку вирішення житлових проблем ве-

теранів Другої світової війни супроводжувалися створенням Ад-

міністрації ветеранів (Department of Veterans Affairs – VA), яка га-

рантувала банкам повернення іпотечних кредитів позичальниками,

що не класифікувались як першокласні, проте мали заслуги перед

урядом.

Реалізація програм урядових гарантій FHA і VA на кінець 50-х

років минулого століття в цілому забезпечила США значний роз-

виток житлового та іпотечного ринків. Вже у 1960 р. порівняно

з 1920 р. кількість споруджених нових будинків була більшою у

п’ятеро. Завдяки урядовим гарантіям став ліквідним ринок іпотеч-

них цінних паперів.

Подальший розвиток ринку іпотечних кредитів супроводжу-

вався певною трансформацією [72, c.76-77] функціонуючої на іпо-

течному ринку США урядової установи – Фенні Мей. Остання з

ініціативи Національної асоціації будівельників житла, Асоціації

іпотечних банків Америки, Національної асоціації управляючих

нерухомістю та Ліги ощадних і кредитних установ США у 1954 р.

стала державно-приватною корпорацією, функції контролю з боку

держави за якою були покладені на Агентство з житла і житлового

фінансування, яке є підрозділом FHA. Через 10 років на іпотечно-

му ринку США з’явилася організація, яка несла відповідальність

за виконання федеральних житлових програм і програм з розвитку

міських общин, – Департамент житлового і міського розвитку (US

Department of Housing and Urban Development – HUD). Останній

до сьогодні є основною інституцією в системі регулювання іпотеч-

ного ринку в країні.

Чергова трансформація Фенні Мей відбулася у 1968 р., при-

чиною чого стало сформоване на іпотечному ринку протиріччя со-

ціального характеру – між завданнями та перспективами розвитку

іпотечного ринку відповідно до інтересів приватних інвесторів, з од-

ного боку, та цілями держави щодо соціальної підтримки громадян

– з другого. У зв’язку з цим було прийнято рішення про роз’єднання

Фенні Мей на дві частини (дві юридичні особи) – приватну і дер-

жавну. Перша, яка залишила за собою стару назву – Фенні Мей, ста-

ла акціонерною компанією з часткою в її статутному капіталі держа-

ви і опікувалась наданням гарантій по цінних паперах, забезпечених

пулом заставних. Друга отримала назву Державна національна

асоціація з іпотечного кредитування – Джинні Мей (Government

ІПОТЕКА: сучасні концепції, тенденції та суперечності розвитку в Україні

National Mortgage Assotiation – GNMA), в обов’язки якої входило

надання спеціальних видів допомоги (розробка програм урядових

субсидій, надання гарантій банкам лише під позики, що гарантова-

ні FHA і VA, випуск цінних паперів з високим ступенем довіри за-

вдяки урядовим гарантіям). Вже у 1970 р. Джинні Мей випустила

перші MBS-папери, які були особливо привабливі для суб’єктів, що

не мали можливості проведення процедури андерайтингу, адже такі

мали урядову гарантію та були забезпечені кредитами FHA/VA. Як

зазначає В.В.Меркулов, «ця подія відмічається як дата народження

нового фінансового механізму – сек’юритизації банківських креди-

тів» [220, c.77].

У тому ж 1970 р. була створена ще одна інституція – Федеральна

корпорація іпотечного кредитування – Фредді Мек (Federal Home

Loan Mortgage Corporation – FHLMC), яка мала обслуговувати вто-

ринний ринок стандартних іпотечних кредитів, що не підпадали під

гарантії FHA і VA. Здійснений нею випуск сертифіката участі, за-

безпеченого пулом звичайних заставних, сприяв виходу на іпотеч-

ний ринок тих суб’єктів, які раніше не здійснювали продаж кредитів

через відсутність гарантій на них. Наступні кроки Фредді Мек були

спрямовані на закріплення ефекту збільшення ємності вторинного

іпотечного ринку за рахунок таких суб’єктів. Цьому, зокрема, спри-

яло встановлення кваліфікаційних вимог для приватних страхових

компаній зі страхування іпотечних кредитів такого роду, що дозво-

лило вивести на ринок кредити з показником «співвідношення вар-

тості кредиту до вартості заставного майна» на рівні 95 відсотків.

Надалі з метою залучення традиційних покупців облігацій Фредді

Мек випустила «гарантовані іпотечні сертифікати». Крім того, ра-

зом з Фенні Мей викупила 20% житлових іпотечних кредитів, тим

самим значно активізувавши житловий ринок. Банк «Бенк оф Аме-

рика», у свою чергу, користуючись досвідом Фредді Мек і Джинні

Мей, здійснив перший випуск приватних MBS-паперів. Слід також

зазначити, що «успіх MBS-паперів, емітованих державними агент-

ствами, сприяв виникненню «кондуїтів» – приватних емітентів рин-

кових цінних паперів, які створювались на основі іпотечних креди-

тів, оформлених і обслуговуваних великою кількістю (зазвичай до

30-40) кредиторів» [220, c. 78].

На кінець 70-х – початок 80-х рр. припала чергова банківська

криза. На іпотечному ринку сформувався дефіцит довгострокових

кредитних ресурсів, викликаний зниженням попиту на довгостро-

Розділ 2. Еволюція іпотеки та іпотечного кредитування

кові вклади внаслідок високих інфляційних очікувань. Втрат дов-

гострокових ресурсів зазнали, передусім, тріфти. Виведені з них

ресурси спрямовувались у короткострокові казначейські векселі й

облігації, в інвестиційні фонди відкритого типу. Кроки держави у

напрямку оздоровлення ситуації у фінансовому секторі стосували-

ся, головним чином, зниження податкового тиску та підвищення на

цій основі стимулів до заощаджень та інвестицій. Завдяки відповід-

ним змінам податкового законодавства (зумовленим прийняттям у

1981 р. Закону про податкову реформу) нерухомість стала інстру-

ментом зниження податкового тиску, що підвищило її інвестиційну

привабливість. Одночасно були здійснені заходи щодо запобігання

відпливу коштів з тріфтів – їм, зокрема, було надано право коригу-

вати ставки за депозитами відповідно до поточної ринкової ситуа-

ції. Крім того, тріфти було звільнено від контролю з боку FHLBS і

FSLIC. Банки отримали можливість видавати кредити із змінною

ставкою, і саме на цій основі надалі набули масового поширення різ-

номанітні іпотечні програми, в які активно включились Фредді Мек

і Фенні Мей (перша, у свою чергу, стала першою інституцією, яка

реалізувала програму купівлі іпотечних кредитів із змінною став-

кою відсотка). Оскільки Фредді Мек і Фенні Мей мали обмежен-

ня на розмір кредитів при їх купівлі, для придбання кредитів понад

встановлені для цих інституцій верхні межі у 1982 р. була створена

Корпорація житлового фінансування. У 1983 р. Фредді Мек вийшла

на іпотечний ринок із заставними іпотечними зобов’язаннями (ЗІЗ),

які хоча й були забезпечені єдиним пулом іпотек, все ж диференці-

ювались за класами з різними процентними ставками, різними тер-

мінами погашення, що, як і у випадку із сертифікатами участі (1971

р.), забезпечувало вихід на іпотечний ринок інвесторів, які раніше

не брали в ньому участі. Вихід цінних паперів за межі національ-

них кордонів США ознаменувався розміщенням їх у 1984 р. Джин-

ні Мей на Люксембурзькій фондовій біржі. Не відставало у своєму

розвитку й іпотечне законодавство – у тому ж 1984 р. був прийнятий

Закон про стимулювання діяльності вторинного іпотечного ринку,

завдяки чому були зняті певні обмеження щодо обігу цінних паперів

на фондовому ринку, інвестиційній діяльності агентств іпотечного

кредитування, корпораціям Фенні Мей та Фредді Мек дозволено

включати в пули заставних другу іпотеку тощо. В кінці цього ж року

для випуску сертифікатів участі Фредді Мек застосувала електро-

нні системи. У 1986 р. на іпотечному ринку з’явилися нові цінні па-

ІПОТЕКА: сучасні концепції, тенденції та суперечності розвитку в Україні

пери типу REMIC, які поступово витіснили заставні зобов’язання

[220, c.80-82].

Черговий стрибок іпотечного ринку у США відбувся у 90-х ро-

ках після подолання короткострокової кризи, пов’язаної з погіршен-

ням діяльності тріфтів, схема якої була змінена прийнятим у 1982

р. Законом про депозитні установи. Значною мірою такий ріст був

пов’язаний з виробленням політики щодо включення в іпотечні схе-

ми верств населення з низькими доходами, низьким конкурентним

статусом на ринку, основну масу яких становили мігранти з еконо-

мічно слабких країн.

На початок ХХІ ст. США, таким чином, вийшла із значними

здобутками у сфері іпотечного кредитування, передусім в частині

розвитку вторинного ринку заставних.

За досить специфічним сценарієм розвивався у ХХ ст. іпотечний

ринок в Німеччині [220, c. 141-145], що значною мірою було зумов-

лено особливостями її політичного розвитку. Фактично весь період

перебування фашистів при владі обмежувався лише формуванням

законодавчих основ для іпотечного кредитування. Післявоєнні ж

роки характеризувались подрібненням банківської системи краї-

ни, яка курс на укрупнення взяла лише на початку другої половини

ХХ століття (до 1970 р. банківська система Німеччини складалася

з 29 приватних іпотечних банків, 17 публічно-правових іпотечних

банків, 12 жироцентралей банків федеральних земель; активний

процес концентрації розпочався з 50-х років минулого століття, на-

слідком чого стало скорочення контингенту самостійних кредитних

інститутів за 45-річний період з 14 тис. до майже 4 тис. одиниць).

В цей же період можна було спостерігати посилення контролю над

дрібними іпотечними банками з боку крупних банківських груп.

Створення окремих іпотечних банків мало поодинокий характер.

Починаючи з 70-х років посилилась активність трьох найбільших

банків – Deutsche Bank, Commerrzbank, Dresdner Bank – у напрямку

зміцнення позицій на іпотечному ринку шляхом придбання пакетів

акцій цілої низки іпотечних банків, формування власних банків-

ських груп. Останній чинник забезпечував можливість іпотечним

банкам використовувати філійну мережу свого банківського кон-

церну для здійснення пасивних (збут заставних листів та інших ана-

логічних продуктів) та активних операцій з іпотечного кредитуван-

ня. І в 80-ті та 90-ті роки ХХ ст. продовжувався процес концентрації

банківського іпотечного бізнесу, який одночасно супроводжувався