Лозовецька В.Т., Лук’янова Л.Б. та ін. Формування професійної компетентності фахівця сфери послуг і туризму

Подождите немного. Документ загружается.

351

· організація міжнародного співробітництва у сфері підготовки,

перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників

туристської галузі;

· створення регіональних центрів перепідготовки та підвищення

кваліфікації кадрів галузі туризму;

· в межах Асоціації навчальних закладів туристського і готельного

профілю здійснювати постійний обмін досвідом з питань роботи

з кадрами шляхом проведення конференцій, семінарів,

стажування.

До підвищення кваліфікації працівників туристичної галузі необхідно

підходити диференційовано:

1. Підвищення кваліфікації в рамках практичного введення навчання в

професійну діяльність здійснюється для працівників, які працюють у цій

галузі певний час, мають досвід практичної роботи, але не відповідають

сучасним вимогам професійної діяльності.

2. Підвищення кваліфікації в рамках поглиблення спеціалізації має на меті

збереження та покращення фахового рівня працівника. Найбільше уваги

тут приділяється професійній практиці із застосуванням нових знань.

3. Підвищення кваліфікації з метою переведення на інше адекватне робоче

місце (ротація) забезпечує полегшення зміни робочого місця шляхом

набуття додаткових спеціальних знань.

4. Підвищення кваліфікації з метою досягнення вищого рівня професійних

знань, що орієнтують фахівців на вищий рівень професійної діяльності.

Планування й організація підвищення кваліфікації та перепідготовки

кадрів сфери туризму повинні забезпечувати вирішення таких завдань:

· своєчасне задоволення потреб у кваліфікованих фахівцях, гнучке

реагування на зміни, що відбуваються на національному та

світовому ринках туристичних послуг;

352

· створення умов для постійного підвищення кваліфікації

працівників сфери туризму, неперервного розвитку їх

професійного потенціалу, поглиблення інтелектуального та

розширення загальнокультурного світогляду, одержання

необхідних професійних знань, умінь і навичок;

· впровадження гнучкої системи неперервної освіти і самоосвіти

фахівців сфери туризму, забезпечення професійного розвитку

персоналу протягом усього періоду їх роботи;

· сприяння виробничій адаптації керівників і фахівців галузі

туризму до професійної діяльності в умовах впровадження

новітніх професійних та інформаційних технологій.

Ефективне функціонування системи підвищення кваліфікації фахівців

сфери туризму передбачає дотримання таких принципів:

· забезпечення всебічного розвитку слухачів з метою повного

використання їх трудового потенціалу;

· здійснення інтенсивної підготовки фахівців сфери туризму на

основі широкого набору навчальних модулів, що дасть змогу

слухачам засвоїти нові знання протягом відносно короткого

часу;

· використання активних методів навчання, доведення їх питомої

ваги залежно від цілей навчальної програми до 50-75% від

загального фонду навчального часу з метою закріплення нових

теоретичних знань і формування практичних навичок;

· залучення до навчального процесу на курсах підвищення

кваліфікації провідних фахівців галузі туризму, працівників

органів виконавчої влади, професорсько-викладацькі кадри,

учених для прискорення реалізації нових наукових, технічних,

технологічних, економічних, культурологічних ідей у практику

діяльності підприємств сфери туризму;

353

· підтримка зворотного зв'язку із слухачами як у процесі

підвищення кваліфікації, так і після закінчення навчання з метою

поглиблення змісту навчальних програм, удосконалення форм і

методів навчання;

· проведення вхідного і вихідного контролю рівня професійної

підготовки фахівців сфери туризму з подальшим використанням

одержаної інформації для удосконалення планування трудової

кар’єри персоналу;

· застосування в процесі навчання індивідуального, групового та

індивідуально-групового методів навчання з метою

раціонального використання потенціалу окремої особистості,

поєднання традиційних та активних форм і методів навчання,

застосування сучасних педагогічних засобів та методик, зокрема

– інформаційних систем.

Обґрунтування концептуальних підходів до організації підвищення

кваліфікації фахівців сфери туризму потребує аналізу вимог і уподобань

споживача, моделювання у навчальному процесі особливостей

функціональної професійної діяльності фахівця туризму.

Вимоги підвищення ефективності навчально-методичної бази

туристської освіти ставить на порядок денний забезпечення випереджаючих

темпів поглиблення змісту кваліфікаційної структури кадрового потенціалу.

Це потребує від системи підвищення кваліфікації кадрів сфери туризму

реалізації таких функцій:

· визначення невідповідності між фаховою кваліфікацією кадрів і

кваліфікаційними вимогами ефективного та якісного здійснення

діяльності на кожному робочому місці, стимулювання кожного

виконавця до пошуку шляхів подолання цієї невідповідності;

354

· добору кадрів для включення їх у процес підвищення

кваліфікації за ефективними видами і формами навчання, які

забезпечать професійну придатність і перспективність;

· організація підвищення кваліфікації як реакція керівників

підприємств туризму і гостинності на динаміку змін і тенденцій

розвитку туризму і сфери управління, при чому зміст навчання

повинен враховувати і випереджати ці зміни;

· забезпечення економічної зацікавленості підприємств і

організацій у своєчасній підготовці і перепідготовці кадрів;

· створення необхідних організаційних умов для ефективної

узгодженості дій усіх сторін, що беруть участь у процесі

підвищення кваліфікації.

А.Г.Гулімовський виділяє такі принципи моделювання процесу

навчання:

· економічність, коли великий обсяг матеріалу слухачами курсів

засвоюється без особливих зусиль;

· альтернативність форм проведення курсової підготовки

дорослих;

· масовість, коли модель курсів можна застосовувати в будь-якій

галузі.

Закріплення різних груп працівників за певними видами парці є

основою різниці соціального і економічного ефекту в діяльності спеціалістів.

Крім того, соціально-економічна неоднорідність праці характеризується

його розподілом на фізичний і розумовий, складний і простий,

самоорганізований і регламентований, творчий і стереотипний. Це зумовлює

необхідність виділення основних соціально-професійних груп працівників

туризму: господарсько-економічних керівників, фахівців і виконавців, що є

головним у визначенні змісту додаткової туристської освіти в процесі

підвищення кваліфікації.

355

Господарсько-економічні керівники підрозділяються на лінійних і

функціональних. Лінійні здійснюють адміністративно-розпорядчі функції з

використання трудових, матеріальних і грошових ресурсів, координацію

роботи різних структурних підрозділів і виконавців, оперативне управління.

Функціональні керівники забезпечують реалізацію однієї або кількох

функцій управління (менеджменту). В цю групу входять працівники, які

очолюють спеціалізовані служби, відділи і підрозділи. Водночас, по

відношенню до своїх підлеглих вони є лінійними керівниками –

менеджерами середнього і нижчого рівнів.

Фахівці (менеджери) розробляють проекти реалізації рішень, що

приймаються керівниками вищої ланки, норми, форми і методи організації

праці, виробництва і управління, забезпечують керівників усіма видами

інформації, необхідної для реалізації організаційних і спеціальних задач. До

їх числа відносять персонал різних відділів, служб: інженери, економісти,

бухгалтери, адміністратори, методисти, аніматори та інші.

Виконавці передають, фіксують і опрацьовують інформацію,

забезпечують нею керівників та фахівців, виконують облікові,

обчислювальні, займаються господарським обслуговуванням тощо.

Розширення послуг, що надаються туристам та екскурсантам,

інтенсифікація обслуговування туристських потоків, підвищення культури і

якості туристського обслуговування, поліфункціональність туризму

наполегливо пред'являють нові вимоги до працівників сфери туризму. На

зміну вузькоспеціалізованому фахівцю висувається працівник, який об’єднує

в своїй діяльності функції управління, регулювання, обслуговування, є

творчою та ініціативною особистістю, що вміє приймати рішення в умовах

відсутності достатньої кількості інформації. Зараз рівень розвитку

особистості працівника туризму стає важливим фактором, що безпосередньо

впливає на культуру і якість обслуговування туристів. Особливості розвитку

356

і задачі подальшого удосконалення туристської діяльності визначають

потребу у висококваліфікованих, компетентних кадрах.

Займаючи певне місце в професійно-кваліфікаційній структурі

організації, фахівець повинен до подробиць знати ті види робіт, які він

повинен виконувати за своїми функціональними, посадовими і

кваліфікаційними вимогами, а також детально вивчити види робіт, що

виконуються працівниками більш низького рівня менеджменту. Розширити

діапазон знань фахівець індустрії туризму, готельного та ресторанного

бізнесу може лише в системі додаткової професійної освіти, в тому числі і

через систему курсів підвищення кваліфікації.

Наші спостереження підтвердили ідею про те, що в сфері туризму

сучасна модель додаткової туристської освіти повинна будуватись у

відповідності зі змінами ринку туристських послуг. Це означає, що система

підвищення кваліфікації в системі туризму має:

· швидко реагувати на запити населення перш за все змістом

туристської освіти;

· мати гнучку модель освіти, яка дозволяє розвивати неперервність

процесу професійної підготовки, перепідготовки і підвищення

кваліфікації кадрів.

Багатофункціональна система підвищення кваліфікації повинна

відповідати багатодисциплінарній природі туризму, а також задовольняти

вимоги інтернаціоналізації навчання. Корпоративність системи підвищення

кваліфікації повинна будуватись на єдності планів і програм навчання,

мережі спеціалізованих навчальних закладів і висококваліфікованого

викладацького складу.

Крім того, система підвищення кваліфікації має:

· стимулювати постійне підвищення кваліфікації викладацького

складу як основної гарантії досягнення високих результатів

навчання в системі додаткової професійної освіти;

357

· сприяти розвитку співпраці кадрових ресурсів різних галузей

господарства шляхом взаємодії з питань професійної підготовки;

підтримувати наукові дослідження з питань освіти і професійної

підготовки в галузі туризму;

· сприяти пошуку ресурсів для розвитку співпраці між різними

закладами з питань туристської освіти на всіх рівнях освітньої

системи;

· забезпечувати постійний пошук нових технологій навчання, змісту

освіти і формування готовності фахівців індустрії туризму до

професійної діяльності.

Аналіз моделі підвищення кваліфікації в туризмі, яка створена в

Київському університеті туризму, економіки і права, зорієнтована на

потреби і професійну перепідготовку широкого спектру фахівців індустрії

гостинності, до якої належать перш за все:

· фахівці туристських підприємств (турфірм, інформаційних

центрів, екскурсійних бюро та ін);

· фахівці засобів розміщення, тобто ті, які надають послуги з

проживання (готелів, пансіонатів, будинків відпочинку, санаторіїв,

мотелів, туристських баз, хостелів та ін.);

· фахівці пунктів харчування (ресторанів, кафе, харчових блоків,

барів, буфетів та ін.);

· фахівці з екскурсійної справи;

· обслуговуючий персонал на транспорті тощо.

Кожна із названих груп поділяється на підгрупи залежно від професії,

кваліфікації та посади. Якість освітньої системи багато в чому залежить від

того, наскільки предмет праці кожної групи знайде своє відображення в

змісті освіти.

358

Надзвичайно важливо в процесі визначення суб’єкта навчального

процесу звертати увагу на рівень кваліфікації працівників, їх життєвий

досвід, наявність професійних знань, умінь і навичок.

Таким чином, аналізуючи вищезазначене, можна дійти висновку, що

основними концептуальними положеннями удосконалення професійної

підготовки фахівця туризму є:

· гнучке реагування змісту інформаційного навчання на зміни, що

відбуваються на національному та світовому ринках туристичних

послуг;

· створення відповідних психолого-педагогічних умов для

постійного підвищення кваліфікації працівників сфери туризму,

неперервного розвитку їх професійного потенціалу, поглиблення

інтелектуального та розширення загальнокультурного світогляду,

формування потрібного рівня професійної компетентності;

· впровадження гнучкої системи неперервної освіти і самоосвіти

фахівців сфери туризму, забезпечення особистісного розвитку

персоналу;

· забезпечення адаптації керівників і фахівців галузі туризму до

професійної діяльності в умовах впровадження сучасних

професійних та інформаційних технологій.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Ананьев Б.Г. Теории ощущений. - Л.: Изд-во ЛГУ, 1961. - 452 с.

2. Архангельский П. Проектная система организации работ в

трудовой школе// На путях к новой школе. - 1931. № 2. С.50-56.

3. Ахметова Д., Гурье Л. Преподаватель ВУЗа и инновационные

технологии // Высшее образование в России – 2001. - № 4. –

С.138-144.

4. Бабанский Ю.К. Проблемы повышения эффективности

педагогических исследований. М. - 1982.

359

5. Балл Г.О. Професійна діяльність і підготовка до неї у контексті

розвитку особистості та становлення її духовності // Творча

особистість у системі неперервної професійної освіти: Матеріали

Міжнародної наукової конференції / За ред. С.О. Сисоєвої і О.Г.

Романовського. – Харків: ХДПУ. - 2000. – С.34-39.

6. Батышев С.Я. Научная организация учебно-воспитательного

процесса. 3-е изд. Профпедагогика. – М.: Высш. школа, 1980. –

456с.

7. Бекренев А.Н., Михелькевич В.Н. Интегрированная система

высшего образования // Высшее образование в Росии. – 1994. - № 2.

– С.125-128.

8. Беспалько В.П. Основы теории педагогических систем. - Воронеж:

Изд-во Воронеж., ун-та, 1977. - 307 с.

9. Беспалько В.П. Слагаемые педагогической технологии. – М.:

Педагогика, 1989. -192с.

10. Беспалько В.П., Татур Ю.Г. Системно-методическое обеспечение

учебно-воспитательного процесса подготовки специалиста. - М:

Высшая школа, 1989.- 141 с.

11. Бехтерева Н.П., Гоголицин Ю.Л., Кропотов Ю.Д., Медведев С.В.

Нейрофизиологические механизмы мышления. - Л.: Наука, 1985. -

272 с.

12. Библер В.С. Мышление как творчество // Введение в логику

мысленного диалога. - М.: Политиздат, 1985. - С.399-435.

13.

Блохин Н. В. Психологические основы модульного

профессионально ориентированного обучения: Методическое

пособие / Н. В. Блохин, И. В. Травин. – Кострома: Изд-во

КГУ им. Н. А. Некрасова, 2003. – 14 с.

14. Божович Я.И. Проблемы формирования личности: Избранные

психологические труды / Под. Ред. Д.И. Фельдштейна. – М.

–Воронеж: Ин-т практической психологии НПО «МОДЭК», 1995. -

352с.

15. Бондар В.І. Теорія і практика модульного навчання у вищих

закладах освіти (на матеріалі дидактики) // Освіта і управління. –

1999. – Т.3. - №1. – С.19-40.

16. Ващенко Г. Загальні методи навчання: Підручник для педвузів. -

Харків: Державне видавництво України, 1929. – 232с.

17.

Вазина К.Я. Саморазвитие человека и модульное обучение. - Н.

Новгород, 1991.

18. Волкова Н.П. Педагогіка: Посіб. Для студентів вищих навчальних

закладів. - К.:Видавничий центр „Академія”, 2001. – С.240-260.

19. Выготский Л.С. Собр. соч.: В 6 Т. - М.: Педагогика, 1982.-Т.2.-504

с.

360

20. Гаврилюк О.О. Організаційно-педагогічні умови підготовки

молодших спеціалістів у вищому професійному училищі: Автореф.

дис...канд. пед наук: 13.00.04. – К., 2001.

21.

Гаврилова В.Е. Составление и использование психологических

характеристик профессий в целях профориентации. Методические

рекомендации - Ленинград, 1988 - 26 с.

22. Гальперин П.Я. Психология мышления и учение о поэтапном

формировании умственных действий // Исследование мышления в

советской психологии. - М.: Наука, 1966. - С.236-274.

23. Гончаренко С.М. Український педагогічний словник. – К.,

„Либідь”, 1997. – 376с.

24. Горяинов М.А. Роль межпредметных знаний в формировании

профессиональных знаний и умений. - М:Высшая школа, 1978.-32

с.

25.

Гришанова Н.А. Компетентностный подход в обучении взрослых:

материалы к третьему заседанию методологического семинара 28

сентября 2004. – М.: Исследовательский центр проблем качества

подготовки специалистов, 2004. – 16 с.

26. Гузеев В.В., Романовская М.Б. Современные технологии

профессионального образования: интегрированное проектное

обучение. Часть 1. – М.: Издательский центр НОУ «ИСОМ», 2006. –

48с.

27. Гуревич А.М. Ролевые игры и кейсы в бизнес-тренингах. – СПб.:

Речь, 2006. – 144с.

28. Данилин Е.Н. Моделирование целей и содержание обучение //

Ср.спец. образование. - 1990. - № 9. - С.41-43.

29. Державний стандарт професійно-технічної освіти для підготовки

(підвищення кваліфікації) робітників з професії „Агент з організації

туризму". – Київ – 2006 р. – 55с.

30. Державна національна програма „Освіта” Україна ХХІ століття. –

К.: Райдуга, 1994. – 26с.

31. Дибкова Л.М. Індивідуальний підхід у формуванні професійної

компетентності майбутніх економістів: Автореф. дис...канд. пед

наук: 13.00.04. – К., 2006.

32. Державна програма розвитку туризму в Україні до 2010 р.– К, 2002.

– 34 с.

33. Державний стандарт професійно-технічної освіти для підготовки

(підвищення кваліфікації) робітників з професії „Агент з організації

туризму". – Київ – 2006 р.

34. Державний стандарт професійно-технічної освіти. ДСПТО 4221.

093001 – 2006. – Київ, 2006.

35. Журавлев А.Л., П.Н. Шихерев, Е.В. Шорохов. Совместная

деятельность: методология, теория, практика. – М.: Наука, 1988. –