Лозовецька В.Т., Лук’янова Л.Б. та ін. Формування професійної компетентності фахівця сфери послуг і туризму

Подождите немного. Документ загружается.

321

організовані курси та семінари з проблем фахової підготовки є основною

формою забезпечення їх професійної готовності до нових умов праці.

Таблиця 5.3.

Чинники професійного саморозвитку фахівця сфери туризму

№

п/

Чинники Праців

ники

тур

фірм (%)

Праців

ники

готелів (%)

Викла

дачі

ВУЗів

(%)

1. Доступ до нових нормативних

документів та іншої нової

інформації

96 82 83

2. Навчання на курсах підвищення

кваліфікації

92 96 83

3. Відвідування семінарів з

підвищення кваліфікації

96 88 75

4. Приклад і вплив керівників 52 60 35

5. Умови роботи (можливість

застосовувати набуті знання на

практиці)

79 87 75

6. Інтерес до роботи, професійного

зростання

100 91 75

7. Зростаюча відповідальність 67 100 75

8. Визнання в колективі 63 87 46

Слід зазначити, що трохи менше половини опитаних респондентів

(49%) вважають суттєвим у своєму професійному зростанні вплив керівника

(52% тур підприємства і 60% - працівники готелів). Таким же чином

оцінюють ситуацію і викладачі профільних ВУЗів (лише 35% відповіли, що

вплив керівника є суттєвим чинником їхнього професійного саморозвитку).

322

Отже, аналізуючи результати моніторингу професійної готовності

фахівців сфери туризму до сучасних умов діяльності, можна стверджувати,

що переважна більшість потребує набуття додаткових професійних знань і

вмінь, особистісних змін психологічних характеристик на основі опанування

сучасними технологіями надання послуг у сфері туризму, ефективного

розв’язання індивідуальних потреб і уподобань споживача.

Аналіз отриманих результатів підтверджує, що переважна більшість

працівників вищезазначених закладів потребують удосконалення

професійної підготовки щодо набуття особистісної та професійної

компетентності у роботі зі споживачем послуг, забезпеченні потрібної

якості продукту туризму. Слід зазначити, що основними перепонами у

професійному саморозвитку працівників є також особистісна інерція, не

активність, відсутність підтримки з боку керівництва (65% опитуваних).

Можна стверджувати, що об’єктивною необхідністю для професійного

удосконалення переважної більшості респондентів у сучасних умовах

професійної діяльності є організація спеціально організованих курсів,

семінарів з актуальної тематики щодо ефективного розв’язання фахівцем

сучасних професійних проблем та завдань стосовно забезпечення

конкурентоспроможності продукту туризму.

На сьогодні стає очевидною проблема реформи існуючої освітньої

системи в сфері туризму і готельного господарства. Це підтверджують

результати досліджень, проведені в останні роки різними науковими,

професійними і навчальними організаціями. Неодноразово відзначалося, що

туризм у XXI столітті потребує більш ефективної роботи і свідомо більшого

професіоналізму, а цього можна досягти тільки істотним підвищенням якості

освіти в туризмі.

Так, за підсумками міжнародної конференції «Кадровий капітал у

туристській індустрії XXI століття», яку було проведено Всесвітньою

туристською організацією в 1996 році у Мадриді, були розроблені такі

323

висновки і прийняті такі рекомендації: усім зацікавленим організаціям

приділяти пріоритетну увагу розвитку кадрових ресурсів; визнати, що освіта

і підготовка кадрів є фундаментом розвитку туристських професій;

обґрунтувати нові парадигми освіти і підготовки кадрів, що найбільше

відповідають мінливим вимогам ринкового середовища туризму; розробляти

єдині стандарти, правила сертифікації й акредитації для зміцнення існуючих

навчальних програм і створення нових систем освіти і підготовки

туристських кадрів, а також формувати загальну готовність населення до

туризму і подорожей; включати всю розмаїтість елементів туризму в сферу

освіти; усвідомити важливість підвищення якості підготовки і

професіоналізму як істотних характеристик освіти й обслуговування в

туризмі.

Ефективність реалізації вищеназваних заходів щодо кадрового

забезпечення туризму і готельного господарства полягає :

· в щорічному збільшенні кількості висококомпетентних фахівців

для туристичної сфери та їх працевлаштування;

· в зростанні професійного рівня працівників основних

туристичних підприємств, що значно підвищить якісний рівень

обслуговування;

· в підвищенні рівня зайнятості населення в туризмі з урахуванням

інших галузей (транспорт, торгівля, будівництво, заклади

харчування та розваг тощо).

Слід зазначити, що компетентність вважається однією з

найважливіших професійних цінностей фахівця на сучасному ринку праці.

Отже, стрімкий розвиток туризму у світі та в Україні, постійно

зростаюча потреба в кваліфікованих конкурентоспроможних фахівцях,

зумовлює об’єктивну потребу в удосконаленні їх професійної

компетентності.

324

Компетентність – поняття різнопланове. З погляду традиційного

підходу – це знання та навички в певній професійній сфері, що зумовлені

потребами виробництва, функціями чи елементами діяльності працівника. З

іншого боку, компетентність можна розглядати як відносно самостійні

професійні знання та навички працівника, що розширюють професійне поле.

Специфічною особливістю його компетентності в сьогоднішніх умовах є

зміна звичних уявлень про її зміст, тенденція до глобалізації, стирання

міжпрофесійних кордонів, гнучкість і комплексність [71].

Професійна підготовка такого фахівця вимагає нових підходів до

організації навчання, зміни змісту всього процесу професійної підготовки,

застосування сучасних і ефективних технологій навчання, які забезпечували

б його оптимальні терміни і відповідали запитам виробництва в кадрах

потрібного рівня кваліфікації. При цьому, головним результатом професійної

підготовки таких кадрів має бути не лише отримання визначеної

навчальними програмами суми знань, умінь і навичок, а й їх здатність до

самовдосконалення і швидкої адаптації до змін на виробництві..

Таким чином, професійна компетентність виступає у якості

інтегрованого показника, що включає в себе систему професійних

компонентів, які є сполучними ланками, що об’єднують професійно важливі

якості: рівень знань, умінь і практичних навичок працівника, здатність до

професійної діяльності в умовах виробництва та забезпечення якісного

виконання виробничих завдань. Вона передбачає реальний рівень

професійної підготовки конкретного працівника, зумовлює необхідність

постійного оновлення знань, розширення професійних умінь і визначає

потребу в накопиченні практичного досвіду, що, в свою чергу, дає

можливість успішно вирішувати професійні завдання в конкретних

виробничих ситуаціях. Професійно компетентний працівник в умовах

сучасного виробництва, це професіонал, який отримав не лише певний обсяг

знань, умінь і навичок, але це ще й людина з особливим ставленням до

325

виконуваної роботи, до виробництва, яка знає суть проблеми та вміє її

практично вирішити [71].

Кваліфікація дає детальну інформацію відносно необхідних трудових

навичок, але не враховує змінний характер навичок, прихованих під назвою

професії. Це пов'язано з тим, що кваліфікаційний документ констатує факт

отримання його власником визначеного рівня професійних знань, але не

містить інформації про нинішній рівень професійної спрямованості

працівника і її відповідність сучасним вимогам виробництва.

Отже, компетентність поняття ширше ніж поняття кваліфікація, яке

тісно пов'язане з конкретною професією, родом діяльності. Якщо

кваліфікація детермінована державними стандартами та

професійно-кваліфікаційними характеристиками, то поняття компетентність

– гнучкіше і пов'язане з певною сферою діяльності, конкретною роботою,

робочим місцем. Вона визначає потенційну здатність розібратись в ситуації,

підібрати потрібних людей, визначити ефективні форми впливу на них з

метою досягнення очікуваного результату. Компетентність, таким чином,

потрібна для виконання певної роботи, формується на принципі розумної

достатності і доцільної необхідності.

Сьогодні на ринку праці в сфері туризму мають бути працівники з

певним «резервом кваліфікації», широким діапазоном різноманітних знань,

трудових навичок та компетенцій. Розширений рівень компетентності

працівника характеризує його здатність сприймати і аналізувати інформацію,

приймати відповідне рішення та його виконувати з урахуванням набутої

професійної компетентності.

Рада Європи визначила п’ять груп ключових компетенцій, котрими в

процесі здобуття освіти має оволодіти молодь:

1. Політичні та соціальні компетенції, пов'язані зі здатністю брати на

себе відповідальність, бути активними учасниками соціального процесу,

326

брати участь у громадському житті, у функціонуванні демократичних

інститутів.

2. Компетенції, що визначають підготовленість до життя у полі- та

монокультурному суспільстві, поширювати клімат толерантності, поваги

до людей інших культур, мов і релігій.

3. Компетенції, що визначають комунікативні вміння до усного і

письмового спілкування, в тому числі й іноземними мовами.

4. Компетенції, пов'язані з широким розповсюдженням у світі

інформаційних технологій.

5. Компетенції, що характеризують здатність особистості до здобуття

освіти впродовж всього життя. Саме це формує професійну

конкурентоспроможність людини і адаптує її до постійних змін у

суспільстві [25].

В Україні проблема удосконалення професійної компетентності фахівця

туризму досліджується в наукових працях В.К.Федорченка,

В.Т.Лозовецької, Н.А.Фоменко та ін.

Н.А.Фоменко зазначає, що професійна компетентність фахівця

туризму забезпечується розвитком професійно важливих якостей, а саме:

пам’яттю, творчим мисленням, рефлексією, організованістю, здібністю,

акуратністю і пунктуальністю, емоційною стійкістю, допитливістю,

спостережливістю, уважністю, відкритістю, контактністю.

Автор вважає, що професійна компетентність фахівця сфери туризму

включає такі елементи:

· соціальні – вміння самостійно використовувати свої знання,

уміння і навички під час виконання професійних дій;

· організаційні – вміння організовувати обслуговування туристів,

їх побут і відпочинок;

· анімаційні – дозволяють формувати та просувати туристський

продукт на туристському ринку;

327

· пошуково-конструктивні – пов'язані з умінням вести пошукову

діяльність, працювати з інформацією, приймати рішення;

· аутокомпетентні – володіння умінням і навичками управління

вольовою та емоційною сферами, технологіями подолання

професійних деструкцій.

До найважливіших психофізіологічних властивостей, які повинні бути

притаманні фахівцям туризму, належать:

· рефлективність – здатність тривало утримувати інформацію,

переосмислюючи її по-новому, ретельно осмислювати свої дії;

· гнучкість - здатність коригувати програму дій, залежно від

обставин;

· абстрагування – здатність успішно узагальнювати конкретні

факти, уміння оперувати абстрактними словами, образами;

· вербальність – здатність без напруження передавати словами

необхідну інформацію;

· емоційну стабільність – відсутність схильності до тривожного

стану, фрустації, агресивності, збудженості, адекватна

самооцінка.

До особистісної компетентності фахівця сфери туризму можна

віднести:

· персональну компетентність – здатність до саморозвитку і

самовдосконалення, високий рівень культури мовлення і

поведінки;

· інформаційну компетентність – володіння новітніми

інформаційними технологіями, здатність їх використовувати на

практиці, знання іноземних мов;

· валеологічну компетентність – схильність до здорового способу

життя;

328

· екологічну компетентність – грунтується на знаннях загальних

законів природи, розвиненому почутті відповідальності за

професійну діяльність, пов'язану з використанням природних

ресурсів [25].

Вважають, що основними завданнями підготовки компетентного

конкурентоспроможного фахівця сфери туризму в умовах неперервної

туристської освіти є:

· розробка та впровадження кваліфікаційних вимог до

працівників, котрі відповідають сучасним вимогам та потребам

роботодавців;

· підготовка фахівців галузі за новітніми технологіями та

відповідно до кваліфікаційних вимог;

· систематична перепідготовка працівників з метою оволодіння

ними спеціальними знаннями, уміннями і навичками за новими

туристськими професіями (спеціальностями);

· забезпечення неперервної системи підвищення кваліфікації

працівників з метою розширення та поглиблення раніше

здобутих знань, умінь та навичок до рівня, що відповідає

сучасним вимогам ринкової економіки;

· створення системи підвищення кваліфікації державних

працівників туристських установ усіх рівнів;

· планомірне підвищення кваліфікації працівників сумісних

професій, що беруть участь у надані туристських послуг;

· введення наукової спеціальності «Теорія та методика

професійної освіти (туризм)»;

· впровадження в систему неперервної туристської освіти

програми для викладачів навчальних закладів, які готують

фахівців для сфери туризму – «Вчити вчителів»;

329

· організація міжнародного співробітництва у сфері підготовки,

перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників

туристської галузі;

· створення шкіл екскурсоводів та гідів-перекладачів;

· створення регіональних центрів перепідготовки та підвищення

кваліфікації кадрів галузі туризму;

· в межах Асоціації навчальних закладів туристського і

готельного профілю здійснювати постійний обмін досвідом з

питань роботи з кадрами шляхом проведення конференцій,

семінарів, стажувань, практикумів тощо, його узагальнення та

розповсюдження [71].

Розглядаючи перепідготовку та підвищення кваліфікації фахівців

сфери туризму як важливу складову неперервної професійної освіти, можна

стверджувати, що система підвищення кваліфікації фахівців сфери туризму

має відповідати таким вимогам:

· забезпечувати сучасний рівень розвитку навчальних закладів у

відповідності до запитів персоналу туристської сфери, гнучкої їх

взаємодії;

· формувати зміст освіти підвищення кваліфікації з урахуванням

базової освіти слухачів, їх професійного та кваліфікаційного

рівня;

· налагоджувати взаємовплив результативності курсової

підготовки і підсумків атестації кадрів;

· використовувати всі наявні матеріальні та моральні важелі

стимулювання процесу перепідготовки та підвищення

кваліфікації працівників сфери туризму;

· застосовувати гнучку систему організації навчального процесу

підвищення кваліфікації працівників сфери туризму, готельної та

ресторанної справи з урахуванням інтересів і потреб

330

роботодавців та індивідуальних особливостей і запитів кожного

слухача;

· дотримуватись демократичного стилю керівництва організацією

та здійсненням підвищення кваліфікації туристських кадрів.

У країнах-лідерах туризму персонал для туризму і гостинності

традиційно готують у відповідності з високими міжнародними стандартами і

з урахуванням національних особливостей країни, вимог і потреб

роботодавців.

Передбачені різні рівні підготовки: початковий, середній, вищий. У

країнах з нерозвинутою індустрією туризму система підготовки кадрів для

сфери туризму лише на стадії становлення, на шляху запозичення

міжнародного досвіду.

Серед складових індустрії туризму навчальні заклади туристського

спрямування відіграють важливу роль у забезпеченні ринку праці

кваліфікованими кадрами, які є одним із ключових чинників успіху

туристичних фірм, підприємств готельного та ресторанного бізнесу на ринку

туристичного продукту.

Дослідження досвіду підготовки фахівців у провідних туристських

школах світу, вивчення зарубіжних програм і основних моделей навчання

переконливо доводять доцільність його використання у практиці

вітчизняних освітніх закладів туристського профілю. Зрозуміло, що кожна з

іноземних туристських шкіл має свою специфіку, відображає особливості

туристського бізнесу своєї країни, враховує рівень розвиненості

інфраструктури власного туристського простору, спирається на ту мережу

контактів, яка створювалася багатьма десятиріччями [84].

Як свідчить аналіз літератури, перші готельні школи зародились в

Європі. Державні готельні школи представлені декількома системами, серед

яких головні німецька, англійська та французька. Вивчення європейських і

освітніх програм підготовки працівників для сфери туризму цікаве тому, що