Левенець Ю.А. (гол. ред) Сучасна українська політика. Аналітичні доповіді Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф.Кураса НАН України

Подождите немного. Документ загружается.

І В.Липинський, і Д.Донцов були засадничими противника

ми демократичного ладу. Але якщо антидемократизм Донцова мав

скоріше зоологічне, а не науково обґрунтоване коріння й випли

вав з його апологетики тоталітарних режимів, то стосовно Ли

пинського ми не можемо оперувати такими категоріями. Свій ви

рок демократії він виніс під впливом невдачі визвольних змагань

революційної доби, коли демократично налаштовані діячі Цент

ральної Ради і Директорії не зуміли скористатися зі здобутків

Української революції й у черговий раз привели країну до націо

нальної руїни. Аналізуючи творчу спадщину Липинського, дохо

диш висновку, що його несприйняття вітчизняної моделі демокра

тичного суспільства походило, в першу чергу, від розчарування

діями доморослих демократів. Він критикував демократів, втім,

як і соціалістів та націоналістів, з позицій послідовного державни

ка, який бачив руйнівні для України наслідки їхньої політики.

Д.Донцов вважав, що майбутня незалежна Україна має стати

імперіалістичним хижаком або загинути. В.Липинський вбачав

історичну місію України в тому, що вона має створити нову ци

вілізацію на порубіжні Сходу і Заходу, яка б увібрала в себе все

краще, що було на обох цивілізаційних полюсах людства. Таке

глобальне завдання здавалося його сучасникам утопією. І тільки

нині, в умовах глобалізаційної кризи світової цивілізації, перед

якою тьмяніє навіть шпенглерівська песимістична оцінка перс

пектив Європи у ХХ столітті, ми можемо посправжньому оціни

ти велич задумів вченого. Як це не парадоксально, але попри всі,

здавалося б нездоланні перешкоди, Україна саме тепер має мож

ливість виконати покладену на неї долею місію.

Як справедливо зазначає членкореспондент НАН України

М.Михальченко, українська політична цивілізація суперечлива,

інколи контрастна, але досить динамічна і перспективна. Відхо

дячи від євразійської бінарності, що була системотворчим факто

ром Російської імперії і СРСР, Україна не здатна одним кроком

повернутися в Центральну Європу, як це могло бути три з поло

виною століття тому або трапилося для деяких частин України

в першій половині ХХ ст. Вона має завершити етап внутрішньої

селекції — коли єдність і цілісність цивілізації досягається за ра

хунок «відсікання», «відторгнення», «вилучення» з її складу тих

«зайвих» частин та елементів (цінностей, норм, орієнтацій, ідеалів

тощо), що є чужородними і неприродними. Селекція як політико

культурний регулятивний механізм відбирає ті політикокультурні

Аналітичні доповіді

компоненти розвитку, способу життя, що відповідають національ

ному характеру, культурі народу.

Поряд з селекцією формотворчим конфігуратором політично

го життя виступає конвергенція. Її функція — об’єднання й син

тез різних (інколи протилежних) цінностей, смислів, наприклад,

національного й інтернаціонального, слов’янської громади і єв

ропейського самоврядування тощо. Конвергенція як політико

регулятивний механізм протистоїть селекції, між ними точиться

постійна боротьба, але загалом суспільство виграє від їх конкурен

ції. Інакше селекція перетворювала б суспільство і державу на

закриті від іншого світу організми і гальмувала б розвиток вна

слідок перешкод на шляху залучення світового досвіду.

Український цивілізаційний вибір зумовлений колізіями

посттоталітарного розвитку політики, економіки й культури, що

зумовлює його драматичний і переважно кризовий характер.

Цивілізаційне роздоріжжя, на яке вийшла Україна, зберігається

і в головах політиків, і звичайних громадян, що позначається на

їхніх діях, які часом створюють небезпеку для України. І це не

стільки небезпека ззовні — вона існувала сторіччями, — скільки

зсередини, від поліетнічності, поліконфесійності, конфліктності

соціальних і політичних сил

Отже, ми спробували проаналізувати, на якому теоретичному

фундаменті базуються три основні політичні сили сучасної Ук

раїни. Про «продуктивність» їх діяльності на чолі України найкра

ще свідчать статистичні дані. Так, за даними соціологічного опиту

вання, проведеного у листопаді ц. р. фірмою «Research & Brending

Group», 89% українців вважають поганим економічний стан краї

ни і 92% — політичний

. Тепер від політичної волі українського

народу залежатиме, як довго збережеться нинішній стан речей.

Висновки

Проведений аналіз процесу політичних змін в Україні дав змо

гу зробити такі висновки:

– необхідність політичних змін в Україні не викликає сумніву,

оскільки гальмування реформ політичної системи, виборчого за

конодавства, правової системи, невизначеність у зовнішній полі

тиці та інші фактори ведуть до загострення політичних відносин

у суспільстві, до «зависання» країни в соціальному просторі і часі;

Сучасна українська політика

– в проведенні політичних змін політичний клас України,

гілки влади до цього часу не визначилися на користь трансфор

маційної та модернізаційної стратегії політичних реформ, що має

негативні наслідки як в теорії, так і в практиці реформ. Зокрема,

продовжується боротьба гілок влади за повноваження і протисто

яння різних груп впливу в середині гілок влади в таких гострих

формах, що політичний імідж України у світі просто знищуєть

ся, не визначені терміни змін у законодавстві про вибори, відсут

ня стратегія правової реформи тощо;

– наприкінці ХХ століття беззаперечної переваги набула мо

дернізаційна парадигма політичних змін у постсоціалістичних

країнах. Ця парадигма спрямована на свідоме встановлення стій

кого і стабільного порядку, регулювання ходу політичної динаміки,

активну політику подолання кризових явищ всупереч стратегії

вичікування тенденцій самоорганізації, саморозвитку, які знач

ною мірою притаманні парадигмі трансформації. Модернізація —

це свідома, активна трансформація на базі спеціальних концеп

цій, програм з чітко визначеними цілями і засобами;

– українська модель модернізації передбачає свідому селекцію

цілей, засобів, цінностей політичних змін як у внутрішньопо

літичному, так і зовнішньополітичному аспектах (національний,

європейський, світовий досвід), з врахуванням інтеграційних

і конвергенційних процесів у світі;

– головною вадою інформаційного простору України залиша

ється відсутність чітких «правил гри» і відповідного стратегічно

го документа розвитку цієї сфери. Відсутність стратегічних засад

функціонування інформаційного простору України робить його

розвиток хаотичним, іноді існуючим поза всякими правилами або

залежним лише від волі політиковладних суб’єктів, які нав’язують

власні правила всім іншим учасникам. Крім того, правова неза

хищеність української медіасфери робить її незахищеною від

зовнішніх (часто антиукраїнських) впливів. В умовах нинішньої

рецесії держава ще може позитивно вплинути на функціонуван

ня всієї медіасфери шляхом відповідної уваги до неї, розроблення

і дотримання цивілізованих правил, а також підтримкою власно

го якісного українського інформаційного продукту;

– кризи в динаміці політичних змін, визрівання революційних

ситуацій виявляються не стільки в країнах, де народ найбільше

злидарює, а там, де умови життя не витримують звичного ритму,

динаміки способу життя і політичних відносин, коли спостерігається

Аналітичні доповіді

падіння рівня життєвих стандартів і утворюється відчутний роз

рив між соціальними очікуваннями і результатами національного

розвитку. Саме така ситуація спостерігається сьогодні в Україні,

тому вона «вагітна» соціальними вибухами у будьякому напря

мі. На жаль, політичний клас і правляча верства не розуміє (або

не хоче розуміти) небезпеки таких вибухів через втрату інстинк

ту самозбереження;

– існують об’єктивні передумови потенційних соціальних по

трясінь: а) брак цілісності влади, наявність фактичної автономії та

суттєвих розходжень у позиціях і цілях між Президентом, урядом

і Верховною Радою; б) домінування інтересів окремих політичних

сил у використанні влади, неартикульованість загальнонаціональ

ного курсу, брак спадковості в діях під час зміни виконавців; в) ко

мерціалізованість влади, її зрощеність з бізнесом, недостатня готов

ність до сприйняття «непрагматичних» рекомендацій; г) слабкість

традицій реальної взаємодії як з експертним середовищем, так

і з громадськістю; д) несвоєчасність рекомендацій у зв’язку з по

літичною та економічною кризою. Головною перешкодою успіш

ного національного розвитку є вади політичної, зокрема владної

еліти, її неготовність до вдосконалення, обмежені можливості її

оновлення;

– кращі і певні перспективи держави можна забезпечити

тільки спираючись на модернову національну ідею та стратегію її

реалізації. В Україні наразі не існує змістовних і суспільно визна

них засад, які б відображали самобутність нації та її фундаменталь

ні інтереси. Незалежна держава не отримала відповідної теоретич

ної спадщини і вже протягом майже двох десятиліть політична

еліта не може наблизитися до якісної концептуалізації націо

нального поступу. Замість загальнонаціональних аксіом, маємо

суперечливий набір ідеологем, що відбивають погляди різних

політичних сил. Влада має реалізувати обов’язок консолідувати

політикум заради завершення розбудови самодостатньої неза

лежної держави;

– більшість постсоціалістичних країн успішно пройшла пе

рехідний період, послідовно вирішуючи в суспільнополітичній

сфері завдання самоідентифікації, консолідації, демократизації.

Україна застряла на першому етапі. Держава і суспільство не мо

жуть прогресувати без гармонізації стосунків між етнокультур

ними та регіональними спільнотами, передовсім без забезпечен

ня комфортного місця в українській державі російськомовного

Сучасна українська політика

населення та без подолання ментальнопсихологічної дистанції

між Сходом та Заходом. Влада та претенденти на неї мають від

мовитися від ведення політичної боротьби способом, що розколює

країну, і від неналежного орієнтування електорату;

– продовження політичних реформ є першочерговою потребою.

Спроможність ефективно урядувати та захищати національні

інтереси на міжнародній арені безпосередньо залежать від якості

політичних інститутів і рівня політичної культури. Після вісім

надцяти років державотворення країна ще не вирішила значну

кількість стартових завдань, аби досягти ознак сучасної усталеної

конкурентоспроможної держави. Перехідний період невиправда

но затягується. Країна залишається вразливою з огляду на низький

рівень і недостатню органічність внутрішнього розвитку загалом

і функціонування державних інститутів зокрема. При цьому ре

формування має бути максимально позбавлене впливу політич

ної кон’юнктури;

– з огляду на складності вироблення узгодженої програми ре

формування прийнятним паліативом системним реформам на су

часному складному етапі може і має стати послідовне виконання

міжнародних зобов’язань (в рамках співпраці з ЄС та НАТО) та

рекомендацій (ухвали ПАРЄ, Венеціанської комісії, звіти Місій

ОБСЄ/БДІПЛ). У цих форматах існують і не повною мірою викорис

товуються можливості міжнародного сприяння. Крім того, йдеться

про обов’язкові та необхідні кроки розвитку партнерського по

тенціалу держави і набуття вищої спроможності використовува

ти ресурси міжнародної співпраці.

Моделювання національного розвитку має бути пов’язане

з впровадженням європейських цінностей, але не обмежуватися

європейською інтеграцією. Країна має бути готовою дбати про себе

не покладаючись на гарантії та стратегічну підтримку партнерів.

Відсутність позитивного сигналу з боку Брюсселя активізує роз

мови про норвезьку або швейцарську модель відносин України із

Союзом. Поки це виглядає передчасним або навіть курйозним,

але насправді для такої постановки питання існують серйозні ре

зони. Слабкість позиції «занадто зацікавленої сторони», яку зали

шають у стані невизначеності, є очевидною і неприйнятною. Таким

чином, побудова європейської України потребує оригінального

проекту;

– в Україні продовжується період становлення інституціональ

ної системи держави. До цього часу концептуально не розв’язані

Аналітичні доповіді

проблеми статусу, функцій гілок влади, окремих політичних інс

титутів. Акцентування на «силі» одних інститутів і «слабкості»

інших не має позитиву. Україні не потрібні «сильний» Прези

дент, Прем’єрміністр, Голова Верховної Ради, Конституційний

Суд тощо. Країні потрібні демократичні, ефективні соціальні і по

літичні інститути, які діють скоординовано на розв’язання проб

лем і в інтересах народу.

Apter D. Political Change. — Englewood Cliffs, 1973. — P.106.

Група російських дослідників розцінює модернізаційний проект у Ро

сії як унікальний і виділяє три етапи: перший, починаючи з реформ Петра I

до Першої світової війни (1689–1914 рр.), другий — соціалістичний

(1917–1981 рр.), третій — постсоціалістичний (почався в 1992 р.). Див. роботи

російських дослідників: Козловського В.В., Мілецького В.П., Кантора В.Н.,

Федотової В.Г., Яковлєва І.П. й ін.

Хоча самі революції теж трансформуються. Але це особливий тип транс

формації одного класу суспільних явищ.

Эйзенштадт Ш. Революция и преобразование обществ. Сравнительное

изучение цивилизаций. — М.: Аспект Пресс, 1999. — С. 44.

Тут «м’якість» розглядається в ідеологічному плані, що не виключає

застосування політичного терору.

Касти Дж. Большие системы: связность, сложность, катастрофы. —

М., 1987. — С. 42.

Przeworski A.Sustainable Democracy. — Cambridge, 1995. — P.107.

Вимагаємо від Президента Ющенка В. А. припинити антиукраїнську

діяльність! // Дзеркало тижня. — 2008. — 19 квітня. — С. 3.

Друк України (2006): стат. зб. / Уклад.: С.Буряк. — К.: Кн. палата Ук

раїни. — 2007. — 112 с.

Державний комітет телебачення і радіомовлення України [Електронний

ресурс]. — Режим доступу: http://comin.kmu.gov.ua/control/uk/publish/ar

ticle?art_id=68581&cat_id=33909, вільний. — Заголовок з екрану. — Мова: укр.

Українська асоціація видавців періодичної преси [Електронний ре

сурс]. — Режим доступу: http://www.uapp.org, вільний. — Заголовок з ек

рану. — Мова: укр.

Регіональні ЗМІ в Україні: 2005–2008 [Електронний ресурс]. — Режим

доступу: http://www.gfk.ua/etc/files/pdf/report_gfk_all cities_2008_UKR,

вільний. — Заголовок з екрану. — Мова: рос.

Нова панель GfK не вплине на ринок у 2008 році [Електронний ресурс] —

Режим доступу: http://www.telekritika.ua/telecanaly/20080111/35917,

вільний. — Заголовок з екрану. — Мова: укр.

Сучасна українська політика

Розвиток ринку телевізійної реклами в Україні та його державне регулю

вання [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.niss.gov.ua/Mo

nitor/august08/08.htm, вільний. — Заголовок з екрану. — Мова: укр.

Костенко Н. Телебачення між фактом та інтерпретацією / Українське

суспільство 1992–2007. Динаміка соціальних змін / За ред. д.е.н. В.Ворони,

д.соціол.н. М.Шульги. — К.: Інститут соціології НАН України, 2007. —

С. 409–422.

Національна Рада України з питань телебачення і радіомовлення. Додат

кові графічні матеріали [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://nra

da.gov.ua/documents/dod_graf_mat_2008.rar, вільний. — Мова: укр.

Internet Usage in Europe / By Internet World Stat [Електронний ре

сурс]. — Режим доступу: http://www.internetworldstats.com/stats4.htm,

вільний. — Мова: англ.

Глобальная статистика украинского Интернета за ноябрь 2008 г. [Елект

ронний ресурс]. Режим доступу: http://i.bigmir.net/index/UAnet_glo

bal_report_112008.pdf, вільний. — Мова: рос.

Интернет в Украине: портрет аудитории [Електронний ресурс]. — Ре

жим доступу: http://biz.liga.net/news/E0817250.html, вільний. — Заголо

вок з екрану. — Мова: рос.

Державний комітет статистики України [Електронний ресурс]. Ре

жим доступу: http://ukrstat.gov.ua/control/uk/localfiles/display/opera

tiv/operativ2007/ds/nas_rik/nas_u/nas_rik_u.html, вільний. — Заголовок

з екрану. — Мова: укр.

Маркузе Г. Одномерный человек. — М., 1994. — С. 288.

Nienaber J., Wildavsky A. The Budgeting and Evaluation of Federal

Recreation Program. — N.Y.,1973. — P. 10.

Куценко В.И. Социальная задача как категория исторического мате

риализма. — М.,1972. — С. 64.

Хорни К. Наши внутренние конфликты. Конструктивная теория нев

роза // Психоанализ и культура. — М.,1995. — С. 17.

Там само.

Бердяев Н.А. Судьба России. — М., 1990. — С. 272–273.

Там само

Див.: Bidney D. On Concept of Culture and Some Cultural Fallacies //

American Antropologist. Washington. — 1940. — Vol.44. — P. 30–45.

Поздняков Э.А. Философия политики. — М., 1993. — С. 124.

Гумилев Л.Н. Древняя Русь и Великая степь. — М., 1992. —

С. 576–577.

Паскаль Б. Мысли // Ларошфуко Ф. де. Маскимы. Паскаль Б. Мыс

ли. Лабрюйер Ф. де. Характеры. — М., 1974. — С. 162.

Аналітичні доповіді

Донцов Д. Націоналізм. — Лондон — Торонто, 1966. — С. 13, 17, 19.

Там само. — С. 19.

Там само.

Там само. — С. 230–231.

Там само. — С. 267, 263.

Там само. — С. 258.

Смирнов Александр. История Южной Руси. — М., 2008. — С. 237.

Донцов Д. Націоналізм. — С. 258.

Там само. — С. 280, 283.

Там само. — С. 284.

Там само.

Донцов Д. Хрестом і мечем. — Торонто, 1967. — С. 123.

Там само. — С. 129–130.

Бочковський О. Сучасний «націоналізм» як світова загроза // «Соц.

Демократ». — 1933. — Ч. ХІІІ–ХІV. — С. 95.

Мазепа І. Підстави нашого відродження. Ч. 2. — Б. м., 1949. — С. 100.

Національна думка, 1926. — Ч. 3. — С. 28.

Сосновський М. Дмитро Донцов. Політичний портрет. — Торонто —

НьюЙорк, 1974. — С. 23–24.

Липинський В. Листи до братівхліборобів. — Відень, 1926. — С. 36.

Там само. — С. 16.

Там само. — С. 36.

Там само. — С. 16.

Там само. — С. 16–17.

Там само. — С. 65.

Там само. — С. 66–67.

Там само. — С. 188.

Там само. — С. 191–192.

Факты. — 2008. — 5 декабря.

Липинський В. Листи до братівхліборобів. — С. 38б.

Липинський В. Розкол серед гетьманців // Діло. — 1930. — 8 жовтня. —

Ч. 223. — С. 4.

Липинський В. Листи до братівхліборобів. — С. 198.

Там само. — С. 329.

Михальченко М.І. Українська осередкова цивілізація: методо

логічний аспект. — К., 2004. — С. 73–75.

Сегодня. — 2008. — 9 декабря.

Сучасна українська політика

Доповідь IІ

ЕВОЛЮЦІЯ ПОЛІТИКО#ПРАВОВОГО УСТРОЮ

СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ:

ВИТОКИ, СТАН, ПЕРСПЕКТИВИ

Авторський колектив:

д.політ.н. Г.І. Зеленько (керівник) (Вступ, Розділ ІІ, Розділ VI);

д.філос.н. Ф.М.Рудич (Розділ І); д.і.н. А.І.Кудряченко (Розділ ІІ);

к.політ.н. О.В.Лісничук (Розділ ІІІ); д.політ.н. В.І.Бортніков

(Розділ IV); к.філос.н. Е.В.Щербенко (Розділ V); д.політ.н. В.П.Гор6

батенко (Розділ VІ)

Зміст

Вступ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 89

Розділ I. Конституційна модель суспільнополітичного

устрою в сучасній Україні . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 91

Розділ II Суперечності політикоправового устрою України,

спричинені конституційною реформою 2004 р. . . . . . . . . . . . . 96

Розділ III. Децентралізація як спосіб демократичної

оптимізації відносин центру і регіонів . . . . . . . . . . . . . . . . . . 110

Розділ IV. Політична участь як індикатор ефективності

політикоправового устрою сучасної України . . . . . . . . . . . . 120

Розділ V. Інтеріоризація змін у політикоправовому устрої

України в громадянській свідомості . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 129

Розділ VI. Правова політика як чинник становлення

демократичної державності . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 142

ВСТУП

Політикоправовий устрій сучасної України формувався про

тягом усіх років незалежності. Але фактично на його характер ма

ли вплив позаінституційні, неформальні чинники, які позначи

лися на характері політичної культури та політичної свідомості

громадян України і, зрештою, детермінували наявну конфігурацію

політичних інститутів та політичних відносин. При цьому слід

відзначити, що у політичній науці відсутній усталений термін

Аналітичні доповіді

«політикоправовий устрій». Тому, розробляючи цю тему, її автори

виходили з того, що «політикоправовий устрій» — міждисциплі

нарний термін, поєднання визначення «конституційний устрій»

(«конституція» від латинського «constitutio» — устрій) та політич

на система як система взаємодії політикоправових інститутів.

При цьому автори враховували той факт, що Україна нале

жить до країн т.з. «орієнтовного конституціоналізму», тому тут

слід вирізняти конституцію «формальну» і «реальну», що означає

специфічну конфігурацію політичної системи. У зв’язку з цим

було виокремлено формальну складову, яка окреслює певні пра

вила гри та фактичне функціонування політичних інститутів та

акторів в українському політикумі.

Утверджена у 1996 р. Конституція України закріпила політико

правовий статус України як суверенної, демократичної, соціаль

ної і правової держави. В Основному законі широко відображені

права і свободи людини і громадянина, закріплено принципи

верховенства права, поділ влади на законодавчу, виконавчу і су

дову, структуру і повноваження вищих органів державної влади,

прокуратури і органів правосуддя, територіальний устрій і систему

місцевого самоврядування. Крім того, було ухвалено низку інших

нормативноправових актів, якими регулюється діяльність основ

них суб’єктів політичного процесу. Проте після вісімнадцяти ро

ків незалежності перманентні політичні кризи, низький рівень

довіри до органів державної влади та політичних партій, недос

татнє залучення громадян до процесів формування політичних

рішень залишаються нормою життя в Україні. Тому у пропоно

ваних аналітичних доповідях увага зосереджувалася на найбільш

проблемних аспектах наявного політикоправового устрою, зок

рема, основних принципах взаємодії органів державної влади го

ризонтального та вертикального рівнів, правовій та регіональній

політиці держави, особливостях залучення громадян до формуван

ня суспільнозначущих рішень та інтеріоризації змін політико

правового устрою у свідомості громадян України.

Сучасна українська політика