Левенець Ю.А. (гол. ред) Сучасна українська політика. Аналітичні доповіді Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф.Кураса НАН України
Подождите немного. Документ загружается.
їх відносин з православним оточенням, посилення консерватив
них настроїв, просто зростання релігійної освіченості звичайних
мусульман, розширення геополітичного впливу Туреччини на
Чорному морі, а також гіпотетичного приходу до влади в Україні
комуністів, з якими у кримців пов’язані жахливі спогади про тра
гічну депортацію. Накладання цих факторів один на одного може
стати умовою прискорення процесу релігійного обґрунтування за
допомогою ісламського досвіду ідей національної та релігійної
винятковості, зверхності та замкненості. Вносячи релігійні мо
тиви у соціальні відносини людей, деякі трактування ісламу мо
жуть потенційно ускладнити міжнаціональне співробітництво.
Нині жодна з мусульманських держав, яка надає допомогу
кримським татарам, не зацікавлена відроджувати іслам в його на
ціональнотрадиційній формі. Надаючи фінансову допомогу, во
ни прагнуть скерувати процеси у мусульманському середовищі
Криму відповідно до свого розуміння релігії ісламу, запровадити
і підтримати наявні в своїй країні релігійні традиції. Саме через
це ДУМК, приймаючи допомогу від країн ісламського світу, ви
мушено було, врештірешт, визначатися з пріоритетами. А коли цей
вибір став фактом, відразу з’явилися й опоненти цього рішення.
Спорідненість традиції кримських татар з «тюркським ісламом»
викликає певне напруження у відносинах з арабськими місіоне
рами, які виступають не як носії етнічної традиції, а захисники
принципу «іслам не має нації» з більш жорсткими вимогами до
культової діяльності.
Крім того, побічним (мабуть, і зовсім не бажаним) наслідком
діяльності закордонних місіонерів стало поширення на півострові
загрози радикального ісламізму, який не потрібен керівництву
ДУМК. Воно постійно звертається останнім часом до одновірців
із закликом не піддаватися впливу радикальних ісламських орга
нізацій. У заявах Муфтіяту постійно наголошується, що серед де
яких одновірців ведеться активна діяльність із поширення ідеї,
яка не має нічого спільного ані з ісламом, ані з Кораном і Сунною
Пророка Мухаммада й яка завдає шкоди мусульманству в ціло
му, протиставляючи їх один одному.
Водночас ДУМК засуджує діяльність в АРК прихильників не
законно діючої організації «Хіз атТахрір». Повна назва цього
нового явища в політичному житті Кримського півострова — «Хізб
атТахрір альІсламі» (Ісламська партія визволення). Перші
публічні акції цього незвичного для нашого суспільства і досить
271
Аналітичні доповіді
несподіваного для українських владних кіл ісламського утворен
ня відбулися протягом 2003–2004 рр. Відтоді «Хізб атТахрір»
привернув до себе увагу кримських мусульман (особливо части
ни молоді), спричинив гострі суперечки і організаційні незгоди
між ними. Відсутність достовірної наукової інформації про «Хізб
атТахрір» (далі — ХТ), його незвичайність і навіть екзотичність
для українського суспільства, а також відомий у світі відверто по
літичний характер міжнародної діяльності ХТ разом з завзяттям
і молодіжним ентузіазмом його прибічників — хізбітів спричи
нили природну занепокоєність з боку частини українського по
літикуму, держслужбовців і журналістів.
Серед пріоритетів ХТ суцільна відданість ісламові словом і ді
лом; оживотворення почуття ісламської ідентичності; заклик до
перебудови політичної сфери на підвалинах ісламського вчення;
усунення неісламських елементів з галузі державного управління;
поступове відтворення ісламської держави за моделлю Халіфату.
Специфічними ознаками ХТ є антиамериканські акценти в кон
цепції міжнародних відносин, емоційні заклики до консолідації
умми, чітка консолідація з палестинським національним рухом.
Зпоміж інших фундаменталістських рухів і саляфітів партію ХТ
вирізняє явна антиолігархічна, антикланова спрямованість її про
паганди, що часто стає підставою для звинувачень ХТ у тероризмі
з боку авторитарних можновладців ряду країн Центральної Азії.
Від крайніх радикалівфундаменталістів (ультрарадикальних
екстремістів і відкритих терористів) сьогоднішніх діячів ХТ на
теренах України відрізняє саме прагнення діяти ненасильниць
кими, ідеологічними методами.
Наслідком сукупності цих чинників і стала поява ХТ в Україні.
Перші відомості про окремих членів ХТ сягають у нашій країні пер
ших років постперебудовчого періоду. Наприкінці 1990х рр., по
вертаючись з депортації, в Криму серед кримських татар з’явили
ся також перші люди, які ознайомилися з окремими ідеями ХТ
у Центральній Азії. На початку ХХІ ст. до них долучилися мо
лоді люди зпоміж кримських мусульман. Добре освічені інтелек
туали, частина з яких здобула освіту в ісламських університетах
за межами України, а інші — в кримських медресе, звернулися
до репатріантів, критично налаштованих до дій місцевої влади, яка
зволікає з розв’язанням корінних проблем облаштування кримсь
ких татар на своїй історичній батьківщині. Внаслідок цього ідеями
ХТ переймаються все більш широкі прошарки кримського мусуль
272
Сучасна українська політика
манського співтовариства: від підлітків до людей зрілого віку,
від випускників медресе до мечетних священнослужителів.
Більшість прибічників ХТ становить молодь у віці 20–30 років,
яка мешкає переважно у Сімферопольському, Кіровському,
Ленінському і Бахчисарайському районах, а також у містах
південного узбережжя — Алупці, Симеїзі і передусім —
в Алушті, де діє громада «Давет», члени якої виявляють відкриті
симпатії до ХТ. Кількість членів партії невідома, найчастіше ав
тори публікацій називають довільну цифру у 900 осіб.
Довільність її пояснюється плинністю кола осіб, зацікавлених
у тому, щоб стати «дорісами» (новоприбулими).
Більшість дослідників погоджується з тим, що хізбіти шука
ють послідовників передусім в автономних мусульманських гро
мадах, які реєструються як незалежні від Муфтіяту. Деякі з них
були зареєстровані у 2000 р., однак пришвидшився цей процес з
2002 р., внаслідок чого нині нараховується понад 60 автономних
громад. Значна частина з них уже орієнтується на ХТ.
Перший етап публічної діяльності ХТ в Україні розпочався
після антиамериканського мітингу у Сімферополі у 2003 р. та
відомого інциденту в мечеті Криму — КебірДжамі в 2004 р., ко
ли імамхатиба мечеті було звинувачено керівництвом ДУМК
у підтримці ХТ. Головним сенсом другого етапу стало поширен
ня ХТ серед кримської громадськості інформації щодо суті своєї
діяльності на півострові. Нова інформаційна політика мала спри
яти врегулюванню конфлікту з ДУМК, пошуку взаєморозуміння
з більшістю мусульман, розширенню можливостей одержання
кримчанами неперекручених відомостей про ХТ, узятих ними з
«перших рук». Тому на публічні виступи покладалася особлива
надія переконати кримчан у нешкідливості хізбітів. З публічни
ми акціями пов’язувалися сподівання на максимально можливе
розширення кола однодумців.
Нині поява релігійнополітичного руху «Хізб атТахрір» на
українських теренах стала звершеною реальністю. Як би не скла
лася політична доля ХТ у майбутньому, сьогодні він має очевидні
шанси стати специфічною рисою політичного процесу в АРК. На
користь цього свідчить: а) ХТ є популярною ісламістською
версією політичного ісламу, а елімінувати ісламізм з мусуль
манської політичної культури дослідники вважають за немож
ливе; б) кримські осередки ХТ зайняли ту нішу у релігійно
політичному житті Криму, яку довго не наважувалися зайняти
273
Аналітичні доповіді
Муфтіят мусульман Криму і Меджліс кримськотатарського на
роду — стати виразником політичних інтересів мусульман
півострова і транслятором серед них політичних ідей, напрацьо
ваних світовою ісламською соціальнополітичною думкою;
в) попри певну утопічність ідей ХТ збільшення кількості їх сим
патиків вказує на зростаюче прагнення мусульманської частини
населення відшукати вихід з важкого економічного становища,
в якому опинилися в останні десятиріччя громадяни України
(тим більше репатріанти, позбавлені родючих земель і засобів
до існування), за рецептами, які пропонує світова умма у вигляді
соціальнополітичних доктрин ісламу. Дилетантизм частини
діячів ХТ, логічна незавершеність і наївність ряду положень по
літичного вчення ХТ, непродуманість соціальноцивілізаційних
наслідків у разі втілення (нехай суто гіпотетичного) політичних
проектів ХТ не відлякують від «Хізб атТахрір» частину наших
сучасниківмусульман, навпаки — в епоху панування постмодер
нізму у масовій культурі ці якості роблять ідеї хізбітів привабли
вими, особливо для освіченої міської молоді.
Держава утримується поки що від активного втручання у ці
процеси, але розуміння необхідності глибше розібратися в ситу
ації серед державних чинників уже спостерігається. Про це, зок
рема, свідчать думки заступника Комітету у справах релігій при
Раді Міністрів АРК Айдера Булатова про те, що нині вкрай важ
ливим є глибоке вивчення ісламських партій і течій, нових для
Криму, усвідомлення причин їх виникнення, визначення відмін
ностей в ідеології. Це вкрай важливо передусім для забезпечення
взаєморозуміння не тільки серед мусульман Криму, а й в кінце
вому підсумку для миру і стабільності в Українській державі за
галом.
Однак до нашого часу єдиної концепції щодо ісламу Українсь
ка держава не має, державна політика щодо нього не сформульо
вана. На часі є розробка моделі відносин між державою і мусуль
манською спільнотою. Потреба в її розробці пов’язана
з комплексом проблем, які з року в рік накопичуються у відноси
нах між державою і мусульманами України, насамперед в АРК,
зі зростанням конфліктогенного потенціалу всередині самої му
сульманської спільноти та в її взаємовідносинах з іншими етно
конфесійними групами населення країни, з появою і поширен
ням в АРК радикальних варіантів ісламу.
274
Сучасна українська політика
До нашого часу залишається незрозумілим, чим є іслам для
представників різних державних органів — традиційною для Украї
ни релігією чи однією з нових релігій, до того ж зсеред маловідо
мих і не зовсім бажаних. У всякому разі очевидним стало прак
тичне застосування державними службовцями на місцях двох
моделей ставлення до різних релігій — коопераційної з християн
ством (передусім з православ’ям) і сепаративної щодо ісламу.
Таку суперечливість можна пояснити не тільки традиційно нас
тороженим ставленням до ісламу, особистими симпатіями держав
них чинників, а й відсутністю чіткої державної позиції в цьому
питанні. Напрацювання цілісної і послідовної концепції щодо
ісламу сприятиме стабільності мусульманського середовища та
ефективності державноконфесійних відносин. Нинішня прак
тична політика органів державної влади щодо мусульман гостро
негативно оцінюється ними.
До причин початку радикалізації мусульманського середови
ща Криму належать:
– повільне розв’язання економічних і правових проблем облаш
тування кримських татар, підхід до розв’язання цих проблем з по
зицій рівності, а не на основі відновлення справедливості, спе
ціальних заходів з відродження мови та культури;
– відсутність чіткої політики Української держави щодо ісла
му, що призводить до застосування державними службовцями різ
них моделей державноцерковних відносин стосовно православ’я
(партнерська) та ісламу (сегрегаційна); звідси випливає доціль
ність розробки цілісної концепції релігійної політики держави;
– бездіяльність органів влади у питаннях, пов’язаних зі зрос
танням популярності ідей радикального ісламізму, відсутність
науково обґрунтованих кроків щодо цих проявів, очевидно, споді
вання на спецоперації та стримувальний ефект органів правопоряд
ку в разі переходу небезпечних тенденцій у гостру фазу. Останній
Курултай кримськотатарського народу підтвердив, що ситуація
вимагає негайного втручання й адекватної реакції держави, як
що вона не бажає допустити розвитку некерованого конфлікту на
кримській землі. Поки що на півострові не відчувається жодної
організованої протидії радикальним ісламським течіям;
– серед причин появи радикальних настроїв серед мусульман
є також падіння життєвого рівня, неконкурентоспроможність
сільських господарств у мусульманських регіонах, недоступність
кредитів для занять дрібним і середнім бізнесом; надмірна різниця
275
Аналітичні доповіді
у прибутках між громадянами, що збагатилися, і «простими» людь
ми; масова корупція на місцях; високий рівень безробіття, особли
во серед молоді; деградація суспільної моралі. Цьому ж сприяють
окремі прояви часткового відсторонення мусульман з активного
суспільного життя: ісламофобські матеріали у ЗМІ; викривлення
або приниження ролі мусульманських народів у навчальних прог
рамах з історії у навчальних закладах; прояви тиску на приїжджих
одновірців з боку органів правопорядку; відсутність представницт
ва кримських татар у Верховній Раді Криму; зволікання з розв’я
занням юридичного статусу Меджлісу.
Підштовхує до радикалізації настроїв нерозв’язувана пробле
ма вакуфних земель, форми принаймні часткового повернення
яких досі не знайдено. Радикалізації схильності до ісламізму мо
жуть також сприяти культурна та економічна монополія росіян
на півострові, зростання загрози культурної дисоціації кримських
мусульман з боку росіян — великої і культурної нації, схильної
асимілювати малі народи.
У ряду цих же факторів стоять конфлікти між різними етніч
ними і конфесійними елітами Криму. Нині конфлікти тут мають
переважно соціальноекономічний характер і найчастіше набува
ють форми міжетнічної напруженості. Набагато менше тут кон
фліктів міжрелігійних. Реальністю стали такі конфлікти з літа
та осені 2000 р., які тоді ж здобули публіцистичну назву «хресто
повал». Суттю його було сформоване вже протистояння між про
російськи орієнтованим православ’ям і патріотично налаштова
ним щодо України мусульманством, що тяжіє до ДУМК. У ході
конфлікту між двома громадами суперечності між етнічними елі
тами були перенесені на сферу міжрелігійних відносин.
До радикалізму кримських мусульман підштовхує також ви
користання ісламофобії як засобу політичних технологій. У цьо
му ряду знаходяться залякування громадськості Криму ісламсь
кими бойовиками, перенесенням боснійського варіанта на Крим,
засиллям чеченців на півострові, панісламізмом тощо.
Соціальноекономічні фактори, правові проблеми, негативні
психологічні наслідки депортації, консервативні етноцентричні
установки лідерів Меджлісу, зовнішні впливи і політичні техно
логії можуть відіграти роль каталізатора політизації і радикалі
зації життя мусульман у Криму. Вивчення і моніторинг процесу
політизації ісламу в Криму тільки розпочато і потребує спеціаль
ної підтримки держави. Не можна перебільшувати «ісламської
276
Сучасна українська політика
загрози» в Криму, оскільки плани кримських татар на перспек
тиву пов’язані не з побудовою ісламської державності, а лише
з відновленням елементів національнотериторіальної автономії.
Однак не можна і применшувати її загрози, що стало звичним
для української правлячої еліти, яка практично розглядає Крим
як курортнорекреаційну зону, місце розміщення VIPсанаторіїв
та персональних котеджів.
Гостро необхідною є розробка концепції державноісламських
відносин, а також доопрацювання «Закону про свободу совісті»
відповідно до факту існування в Україні компактної групи му
сульман. На часі надання статусу державних в межах АРК двом
головним мусульманським святам — Курбанбайрам та Уразабай
рам, ширше залучення мусульманського духовенства до участі
у державних офіційних заходах, більш активна участь держави
у моніторингу процесів у мусульманському середовищі, обмеженні
діяльності приїжджих місіонерів, стримування діяльності неза
реєстрованих політичних угруповань, якот Ісламська партія Кри
му та «Хізб атТахрір». Особливо ефективною буде допомога дер
жави у налагодженні мусульманськохристиянського діалогу.
Тільки він відкриє шлях до мирного співіснування двох великих
релігій на одному півострові. Взагалі в основу міжрелігійних від
носин в Криму доцільно покласти концепцію «різноманіття та
єдності». В її основу покладено принцип дотримання балансу між
етнічними групами та конфесіями. Її сьогодні вдало використо
вують у Татарстані, де вона забезпечує гармонійне існування пра
вослав’я та ісламу, їх співучасть у здійсненні окремих державних
програм. Метою державної політики щодо ісламу має бути залу
чення позитивного морального і культурного потенціалу ісламу
у демократичні перетворення в Україні, а також спрямування со
ціальної активності кримських мусульман на зміцнення внутріш
ньої єдності України. Однак тільки розробка і реалізація чіткої
й ясної державної концепції ставлення до проблем мусульманської
спільноти, її адаптації в українському суспільстві може сприяти
міжрелігійному мирові та запобігти вельми вірогідним соціаль
ним небезпекам.
Серед усіх існуючих релігій іслам якнайбільше схильний до
політизації. Ця його властивість може бути суспільно корисною
або шкідливою. Відповідно в залежності від ставлення до нього він
може стабілізувати або навпаки — розхитувати ситуацію в суспільст
ві, іноді створюючи потенційні загрози його мирному існуванню.
277
Аналітичні доповіді
Однак вибір і реалізація одного з цих двох сценаріїв залежить від
держави, від державних службовців, від їх розуміння унікально
складної ролі ісламу в суспільстві або ж його ігнорування. Повер
нутися обличчям до проблеми ісламу в Українській державі стає
гостро невідкладним завданням. Нехтування нею стає політично
і соціально небезпечним.
Розділ IV
Протестантизм в Україні: чи є перспектива?
Зазначимо насамперед умовність самого поняття протестан
тизм. Ідеться про конфесію, яка своєю назвою об’єднує чимало ре
лігійних рухів і течій, церков і громад, міжцерковних і позацер
ковних осередків. А в цій багатоманітності репрезентує розмаїття
доктринальних принципів, історикокультурних традицій, соціо
етичних категорій, в яких виявляються відмінні, часом кардиналь
но протилежні позиції. Протестантизм в Україні повною мірою
віддзеркалює зазначене розмаїття. Тому будьякі узагальнення що
до нього, котрі цього не враховують, наражаються на поверховість.
Протестантизм в Україні впродовж 1930–1980 рр. функціону
вав у дуже несприятливих умовах. Чимало його церков і навіть
цілі течії діяли у підпільному режимі або в структурі штучних,
ініційованих радянським режимом релігійних об’єднань. Це зумо
вило вимушену культурну маргінальність конфесії, насильниць
ку деформацію її общинного і суспільного буття, стримування
позитивних статистичних показників. Українському протестан
тизмові не дозволялося бути церквою.
Сьогодні спостерігаємо зворотне — успішне церквобудівницт
во, активність соціального служіння, наступальне місіонерство.
Однак зазначене навряд чи є «новими тенденціями» або свідчен
ням «протестантського буму» в Україні, у чому переконують гро
мадськість окремі релігійні аналітики. Динамічний розвиток був
завжди властивий українському протестантизмові. Й тепер він
лише надолужує те, що втратив за роки вимушеного суспільного
«гетто». І темпи, якими здійснює це, засвідчують неабияку здат
ність конфесії до самовідтворення. А отже, твердження про те, що
український протестантизм сьогодні «прощається з сектантст
вом»
21
, є, радше, образним виразом. І не лише стосовно лютеран
чи кальвіністів, а також і баптистів, п’ятидесятників, адвентис
278
Сучасна українська політика
тів, потужні церкви яких давно діють у багатьох країнах світу (не
кажучи про умовність самого поняття «секта», доречного у бо
гословській дискусії, а не в реальному релігійному житті, котре
прагнула змоделювати позитивістська соціологія XIX ст.).
Протестантське обличчя України до початку ХХ ст. визначали
течії церковної традиції
22
. Революційні події, які істотно підірва
ли позиції православної церкви, зумовили бурхливий розвиток
тут упосліджених конфесій. І досить швидко останні випередили
лютеран і кальвіністів. За радянського режиму євангельські гро
мади своїми адаптивністю до переслідувань і досвідом латентного
існування виявили неабияку живучість. Сьогодні саме вони ста
новлять найбільший протестантський сегмент у країнах СНД.
За даними Держкомнацрелігій України
23
, на початку 2008 р.
в країні діяло 8872 протестантські громади, що становило 27,7%
усіх зареєстрованих релігійних громад України (320187). З 1997 р.
питома вага протестантських общин збільшилася на 2%. Перше
місце за кількістю громад (2651) займає Всеукраїнський союз об’єд
нань євангельських християнбаптистів (ВСО ЄХБ). Ще 259 громад
ЄХБ є автономні або підпорядковані колишній Раді церков ЄХБ.
Близькі до баптистів євангельські християни мають 274 громади.
Друге місце (1530 общин) у Всеукраїнського союзу церков хрис
тиян віри євангельської–п’ятидесятників (ВСЦ ХВЄП). П’ятиде
сятницьке середовище представлене також Союзом вільних цер
ков християн євангельської віри (129 громад), Церквою Божою
України (79), Божою Церквою християн віри євангельської в про
роцтвах (75), Об’єднаною церквою християн віри євангельської
(51) і незалежними громадами (395). Чисельним є харизматичне
братство: Церква Повного Євангелія (603 громад), Українська
християнська євангельська церква (172), Церква Живого Бога (48),
автономні громади (402). П’ятидесятники разом з харизматами
за кількістю громад (3505) уже випереджають баптистів і єван
гельських християн (3184).
Ще одну протестантську групу становлять Українська уніон
на конференція церкви адвентистів сьомого дня (УУ ЦАСД) —
1017 громад і Церква адвентистів сьомого дня реформаційного
руху в Україні (26). Менш чисельні Церква Христа (117) і Ново
апостольська церква (52 громади). Згадаємо також Релігійну орга
нізацію Свідків Єгови в Україні (683) та п’ятидесятницьку Церкву
євангельських християн в дусі апостолів України (21 громада),
яких релігієзнавча наука також відносить до протестантизму.
279
Аналітичні доповіді
Класичний сегмент представлений Німецькою євангелічнолю
теранською церквою України (НЄЛЦУ) — 39 громад, Українською
лютеранською церквою (УЛЦ) — 42, лютеранськими громадами
пієтичної традиції (братські лютерани) — 19, а також пресвіте
ріанськими спільнотами (70) і Реформатською церквою Закар
паття (118 громад).
Отже, 35,9% протестантських громад України належать єван
гельським християнамбаптистам (проти 40% у 1997 р.), 25,6 —
п’ятидесятникам (проти 28)
24
, 14 — харизматам (проти 5), 11,8 —
адвентистам (проти 10), 7,6 — Свідкам Єгови (проти 6), 1,9 — но
воапостольцям, прихильникам Церкви Христа (проти 1,7) і лише
3,2% (проти 3,5) — лютеранам і кальвіністам. Тобто, за десять років
найбільше зростання засвідчили харизмати; покращили статис
тику адвентисти і Свідки Єгови. А ось лютерани і кальвіністи,
попри активне відновлення своїх церковних структур в Україні
у 1990х рр., погіршили свою статистику.
Євангельськопротестантські течії лідирують і за кількістю мі
сій (213, в «класичних» церквах — жодної
25
), навчальних закладів
(99 проти 4), періодичних видань (133 проти 4). Більш помітні
вони, порівняно з лютеранами і кальвіністами, і в місіонерстві,
і у суспільнокультурному житті країни. Німецька євангелічно
лютеранська церква України, бачачи себе «осередком відродження
німецької культури», офіційно зазначає, що «не проводить політи
ку прозелітизму, не займається агітацією віруючих інших конфе
сій»
26
. Найбільша кальвіністська спільнота, яка об’єднує угорців
Закарпаття, також опікується розвитком власної національної
культури і, тісно співпрацюючи з Угорською реформатською церк
вою, залишається майже непомітним анклавом українського
протестантизму.
Зробимо перший висновок. Як бачимо, у своєму протестантизмі
сучасна Україна репрезентує переважно не церковну, а євангельсь
ку традицію і тяжіє нині вже не стільки до європейських (що
властиво здебільшого «класичним» моделям), скільки до північ
ноамериканських структур. А найпотужніші євангельські церк
ви діють саме в США.
Чимало протестантських церков країни, що діють як помісні —
незалежні у внутрішній діяльності, входять у різні зарубіжні об’єд
нання, з якими їх пов’язує спільна генетика і національність
(протестантська діаспора). Державні кордони не впливають на
християнське віровчення, і українські спільноти розглядають себе
280
Сучасна українська політика