Ільчук М.М., Іщенко Т.Д. (ред.) Підприємницька діяльність та агробізнес

Подождите немного. Документ загружается.

Розділ 3

землі комунальної власності; держава — на землі державної власності.

Як відомо, державна власність належить народу, всьому сус-

пільству, а колективна — певному колективу. Колективна влас-

ність відрізняється від державної меншим рівнем усуспільнення.

За цієї власності працівник не має прямого інтересу до майна і

землі. Нині в колишніх державних і колективних сільськогоспо-

дарських підприємствах кожний працюючий приватизував майно

і землю. Колективна власність трансформована в приватну влас-

ність цих громадян. Як засвідчують світовий досвід та невелика

практика роботи господарств в Україні, за приватної власності

виникнення, зміни і призупинення правовідносин власності

пов’язані з наявністю визначених юридичних фактів. Потреба у

правовому регулюванні цих питань зумовлена вимогами захисту

власника свого права власності, тобто забезпечення гарантій за-

хисту економічних інтересів власників.

Первинним способом виникнення права власності та його при-

дбання є матеріальне виробництво, господарська діяльність. Пра-

ця людини — основа створення і примноження її власності. Зако-

нодавства практично всіх західних країн дотримуються принципу

римського права, відповідно до якого результати роботи вважають

«об’єднаними» із землею і належать власнику землі. Власність

кожного громадянина на землю та майно має бути юридично офо-

рмлена. Права власності на землю і права приватної власності

гарантуються Конституцією України.

Суб’єктами власності є носії відносин власності. Основним носі-

єм відносин власності, а отже, і суб’єктом приватизації виступають

працівники підприємства, асоціація працівників, асоціація під-

приємців, трудові колективи підрозділів (бригада, цех, ферма,

ланка, сім’я тощо), трудові колективи галузей, кооперативів, інди-

відууми, суспільні організації. Власник стає основним у процесі

виробництва, тому має бути господарем засобів виробництва, ви-

робленої продукції та отриманих доходів. Господарюючі суб’єкти

повинні мати статус вільних товаровиробників, матеріально заці-

кавлених і відповідальних за результати своєї діяльності. За на-

явності таких виробників сільськогосподарської продукції форму-

ються підприємницьке середовище і ринкові відносини, які спри-

яють підвищенню ефективності виробництва. Щодо конкретного

сільськогосподарського підприємства суб’єктами власності є:

 працівники підприємства на момент ухвалення загальними

зборами рішення про паювання майна;

 пенсіонери господарства незалежно від їхнього віку;

 тимчасово відсутні члени підприємства (призвані на вій-

ськову службу, направлені на навчання, особи, які перебувають у

тривалому відрядженні, зберігають членство в певному господар-

стві);

власність р с Приватна на землю і майно — основа озвитêó підприємництва на елі

 колишні члени господарства, які отримали землю, але не ма-

ють майнових паїв;

 особи, звільнені за скорочення штатів, але не більше ніж два

роки після звільнення;

 особи, які мають право повернутися на колишнє місце роботи

згідно з чинним законодавством;

 особи, які стали інвалідами, працюючи на певному підприєм-

стві, і нині не працюють;

 спадкоємці членів колективних господарств, які мають право

на майновий пай.

Особи, не внесені до списку претендентів на майно, повинні

звернутися до комісії з реструктуризації з письмовою заявою про

внесення їх до списку. Основний критерій отримання майна —

участь у роботі підприємства з урахуванням стажу і заробітку,

тобто трудового внеску.

Суб’єктами права державної власності на землю є Уряд

України і місцеві органи державної влади — Рада міністрів Авто-

номної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська

міські, районні державні адміністрації.

Суб’єктами права комунальної власності на землю є

територіальні громади сіл, селищ і міст. Право комунальної влас-

ності на землю реалізується територіальними громадами безпосе-

редньо або від їхнього імені органами місцевого самоврядування,

а на земельні ділянки, що перебувають у суспільній власності те-

риторіальних громад та управлінні районних і обласних рад —

відповідними районними й обласними радами.

Право приватної власності громадян на землю засвідчу-

ється державним актом на право приватної власності на землю,

який видається і реєструється сільською, селищною, міською чи

районною радами.

Приватна власність сприяє кращому збереженню і викорис-

танню землі та інших засобів виробництва. У господарствах, за-

снованих на приватній власності, вища відповідальність, мотива-

ція, активність працівників, ефективніше використовуються капі-

тальні вкладення, інвестиції, кредити і позики. У таких господар-

ствах вищий рівень інтенсивності та ефективності виробництва,

окупність капіталу, у тому числі землі.

Отже, на селі основним суб’єктом аграрних відносин має ста-

ти товаровиробник-власник.

Зміна форм власності й, відповідно, господарювання є основ-

ним напрямом аграрної реформи. Затвердивши нові відносини

власності, можна перейти до реальної зміни виробничих відносин

у сільському господарстві. Формування виробничих відносин на

основі приватної власності найповніше відповідає сутності товар-

но-грошових відносин та інтересам сільськогосподарських товаро-

виробників.

Розділ 3

Правовою основою утвердження нових форм власності в Украї-

ні є чинне законодавство. Воно сприяє реформуванню власності,

створенню форм господарювання підприємницької спрямованості.

Характерною ознакою державного сільськогосподарського під-

приємства є те, що воно володіє, користується і розпоряджається

майном за своїм розсудом, здійснює виробництво на принципах

повного господарського розрахунку, забезпечує розвиток виробни-

цтва і матеріальне стимулювання працівників. Основна мета дія-

льності — отримання максимального прибутку, досягнення висо-

кої окупності авансового капіталу. Це не суперечить вимогам рин-

ку, а діяльність цих господарств також повинна мати підприєм-

ницький характер, особливо щодо реалізації вільної від держза-

мовлень продукції. Державне підприємство несе повну відпові-

дальність за раціональне використання земель і всього виробни-

чого потенціалу.

Нині більшість сільськогосподарських підприємств (близько

70 %) працюють на принципах колективної організації виробни-

цтва та праці. Практично так само функціонують і фермерські

господарства, які орендують цілісні комплекси. Такі агроформу-

вання створені завдяки добровільному об’єднанню земельних і

майнових паїв товаровиробників. Вони є самостійними суб’єкта-

ми господарювання, працюють на принципах підприємництва.

При цьому сільськогосподарські підприємства, де сумісно вико-

ристовується власність, є юридичними особами, які діють на під-

ставі статутів.

Втручання держави та інших органів у господарську та іншу

діяльність підприємств не допускається, крім випадків, передба-

чених законодавством України.

Нові форми власності та господарювання затверджуються від-

повідно до вимог Законів України «Про власність», «Про пріорите-

тність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в

народному господарстві», «Про плату за землю», «Про сільськогос-

подарську кооперацію», «Про особливості приватизації майна в

агропромисловому комплексі», «Про оренду землі», «Про стимулю-

вання розвитку сільського господарства на період 2001 – 2004 ро-

ків», «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну

діяльність в Україні», «Про охорону земель», «Про внесення змін

до Закону України «Про оренду землі», «Про особисте селянське

господарство», «Про фермерське господарство»; «Про фіксований

сільськогосподарський податок», Земельного та Господарського

кодексів України, Указів Президента України «Про невідкладні

заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогос-

подарського виробництва», «Про порядок паювання земель, пере-

даних у колективну власність сільськогосподарським підприємст-

вам і організаціям», «Про невідкладні заходи щодо прискорення

Приватна власність на землю і майно — основа розвитêó підприємництва на селі

реформування аграрного сектора економіки», «Про захист прав

власників земельних часток (паїв)», «Про додаткові заходи щодо

задоволення потреб громадян у земельних ділянках», «Про заходи

щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі рефор-

мування аграрного сектора економіки», «Про основні напрямки

земельної реформи в Україні на 2001 – 2005 роки», «Про заходи

щодо прискорення розвитку аграрного ринку», «Про додаткові за-

ходи щодо соціального захисту селян-власників земельних діля-

нок та земельних часток (паїв)», «Про додаткові заходи щодо під-

вищення рівня захисту майнових прав сільського населення»; по-

станов Верховної Ради України «Про земельну реформу», «Про

прискорення земельної реформи та приватизацію землі», «Про

основні засади державної аграрної політики на період до 2015 ро-

ку», «Про благоустрій населених пунктів», «Про стимулювання

розвитку регіонів», «Про землеустрій»; постанов Кабінету Мініст-

рів України «Про прискорення приватизації майна в агропромис-

ловому комплексі та спрощення процедури її проведення», «Про

Методику нормативної грошової оцінки земель сільськогосподар-

ського призначення та населених пунктів», «Про затвердження

форми сертифіката на право на земельну частку (пай) і зразка

Книги реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай)»,

«Про затвердження типового договору оренди землі», «Про затвер-

дження Порядку Державної реєстрації договорів оренди землі»,

«Про затвердження Порядку реєстрації договорів оренди земель-

ної частки (паю)», «Про врегулювання питань щодо забезпечення

захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного

сектору економіки», «Про експертну грошову оцінку земельних

ділянок», «Про затвердження Програми розвитку сільськогоспо-

дарських обслуговуючих кооперативів на 2003 – 2004 роки», «Про

затвердження форм державного акта на право власності на земе-

льну ділянку та державного акта на право постійного користуван-

ня земельною ділянкою».

Основна причина реформування державної та колгоспно-

кооперативної власності полягає у відсутності зацікавленості пра-

цівників у результатах своєї праці. Колективні та державні інте-

реси не збігалися з інтересами робітників, які не мали відношен-

ня ні до власності на землю і майно, ні до отриманої продукції та

прибутків.

Водночас вітчизняний і зарубіжний досвід переконливо засвід-

чує високу ефективність сільськогосподарського виробництва, яке

ґрунтується на приватній власності. Це і визначило потребу у фор-

муванні дійсного власника, який вільно володіє землею та інши-

ми засобами виробництва, визначає форму господарювання і роз-

порядження результатами своєї праці. Досвід підтверджується

особистими та фермерськими господарствами. В особистих госпо-

дарствах земля у населення перебуває у постійному користуванні,

Розділ 3

а отриманою продукцією власник розпоряджається за власним

розсудом. Останнім часом такі підсобні господарства цілеспрямо-

вано підтримували, що сприяло збільшенню розмірів землекорис-

тування, а отже, і виробництва продукції.

Як засвідчує аналіз, сьогодні основна частка виробництва про-

дукції (61,6 %) припадає на особисті підсобні господарства насе-

лення. При цьому їм належить лише 34,2 % площі сільськогоспо-

дарських угідь. Без додаткових капітальних вкладень такі госпо-

дарства успішніше стримують падіння виробництва, ніж суспіль-

ний сектор.

Відповідно до Земельного кодексу України ці господарства мо-

жуть мати площу до 2 га. Указ Президента України від 03.12.99 р.

передбачає подальше підтримання особистих підсобних госпо-

дарств населення. З цією метою площа може бути розширена зав-

дяки використанню частини землі, що відповідає земельному паю.

Не створюючи юридичної особи, працівник колективного під-

приємства має право отримати земельний пай для збільшення

особистого підсобного господарства. Громадяни можуть викупити

ту частину отриманої в користування землі, яка перевищує безо-

платну приватизовану, за ціною, що відповідає грошовій оцінці, а

не кон’юнктурі ринку.

Уже нині особисті підсобні господарства населення виробляють

майже 69,3 % продукції тваринництва. Передбачено створення за

рахунок земель запасу і резерву поблизу населених суспільних

пасовищ для випасання тварин сільських жителів. Особисті підсоб-

ні господарства стабілізують виробництво, стримують його падін-

ня, підтримують життєвий рівень населення, забезпечують йому

хоча незначний, але додатковий до заробітної плати та пенсій до-

хід. Такі господарства можуть використовувати 30 – 35 % землі.

Нині в Україні функціонує понад 43 тис. фермерських госпо-

дарств. У загальному обсязі виробництва сільськогосподарської

продукції їхня частка поки що незначна — близько 3,7 %. Відомо,

що ефективність роботи фермерських господарств залежить від

їхніх розмірів. За розрахунками найраціональніший розмір фер-

мерських господарств має становити 300 – 400 га, тоді як тепер він

дорівнює лише 73 га. Передбачається збільшення оптимальних

розмірів за допомогою кооперації та оренди земельних ділянок

(паїв). При цьому оренді земельних ділянок належить тільки

6,1 %. Фермер може орендувати земельні ділянки і земельні паї в

одного або кількох власників єдиним масивом.

Отже, створюються сталі тривалі умови для організації ефек-

тивного фермерського виробництва на площах, які забезпечують

раціональне використання техніки, робочої сили і капіталу.

Пільговий режим оподаткування фермерів дає їм можливість

працювати відкрито і повністю показувати реальні обсяги отри-

маної продукції та економічні результати діяльності.

Приватна власність т на землю і майно — основа розви êó підприємництва на селі

Основні напрями посилення приватної власності на землю і

майно такі:

 завершення закріплення на правовій основі за працівниками

і пенсіонерами земельних і майнових паїв;

 визнання земельної частки (паю), майнової частки власністю

члену колективу з усіма правами їх використання і розпорядження;

 визнання права вільного виходу кожного члена з агроформу-

вання зі своєю земельною та майновою часткою (паєм); виділення

майна в натурі у разі виходу зі складу господарства;

 створення різних господарських формувань на основі приват-

ної власності на земельну та майнову частку (пай) — індивідуаль-

них, колективних на принципах кооперації власників;

 утвердження права передавати земельну ділянку і майно в

оренду в розмірі частки (паю) основних фондів;

 розвиток сільськогосподарських підприємств на принципах

колективної організації праці, поглиблення спеціалізації, коопе-

рації, інтеграції, диверсифікації та концентрації виробництва, що

ґрунтуються на добровільному об’єднанні земельних та майнових

паїв товаровиробників — власників;

 розвиток фермерських господарств на принципах раціональ-

ної концентрації та спеціалізації, що ґрунтуються як на приватній

власності, так і на орендованих земельних ділянках і майні;

 розвиток особистих господарств населення на основі розши-

рення виробництва завдяки власності на земельний пай.

Такий різносторонній порядок утвердження приватної власно-

сті сприяє розвитку індивідуального виробництва, добровільному

об’єднанню власників для збереження цілісності великих товар-

них господарств. Крім того, може бути досягнута висока ефектив-

ність і конкурентоспроможність нових виробничих структур, за-

снованих на приватній власності, орендних відносинах, колектив-

них формах організації праці, розвитку фермерських господарств,

оптимального розміру з достатньою концентрацією і спеціаліза-

цією виробництва.

Утвердження приватної власності на землю та майно в Україні

дасть змогу забезпечити належну трансформаційну динаміку ре-

формованих агроформувань у напрямі створення різних конку-

рентоспроможних і рівноправних форм господарювання в поєд-

нанні з колективною та індивідуальною організацією праці.

3.2. Трансформóвання аãроформóвань ó ефеêтивні

виробничі стрóêтóри

Як в плановій, так і в ринковій економіці основою ефективного

ведення сільськогосподарського виробництва є раціональна його

організація. Ще з початку минулого століття О.В. Чаянов писав:

«обдумывая нужды нашего крестьянского хозяйства мы должны

Розділ 3

признать, что не достает очень многого… То нет хорошего скота, то

не хватает отсортированных высокосортных семян. Случается, что

не достает земледельных машин для хорошей обработки почвы,

случается и крупный недостаток в кормах, а в настоящее время у

всех и везде проявляется полный недостаток в оборотных средст-

вах, в капитале, нужном для обычного хозяйственного оборота.

Нередко, впрочем бывает и так, что как будто все, что нужно —

и скот, и машины, и постройки, и семена — имеются на лицо, а

дело все же не ладится. Хозяйство, несмотря на обилие всего, что

нужно, трещит по всем швам и работает с перебоями, как плохо

собранная машина.

…Очевидно, что здесь дело уже в недохватках машин, скота, а

в неналаженности всего хозяйственного устройства, в недостаточ-

ной организованности хозяйства…

В этой правильной организации хозяйства как раз и заключае-

тся самый главный секрет земледелия. Часто все беды нашего

крестьянского хозяйства заключаются не в недостатке, а в неуме-

нии взяться за дело».

На сьогодні більшість агроформувань (97,4 %) є недержавними.

На державні припадає тільки 2,6 %. Ці форми підприємств відріз-

няються одна від одної статусом, засновниками, джерелами фор-

мування майна, правом власності на землю, відповідальністю за

зобов’язаннями. Водночас загальним для недержавних госпо-

дарств є те, що вони створені за участю власників, мають підпри-

ємницький характер діяльності, працюють на принципах само-

окупності і самофінансування, мають бути конкурентоспромож-

ними. Забезпечити таку спрямованість можливо лише за високої

матеріальної зацікавленості працівників. Тільки це дасть змогу

досягти поставленої мети в господарській діяльності, яка підпо-

рядковується досягненню високих економічних та соціальних ре-

зультатів, отриманню прибутку.

Приватна власність на землю та інші засоби виробництва зу-

мовила два напрями використання їх — індивідуальне чи спільне

з іншими власниками на принципах кооперації, колективної ор-

ганізації праці та виробництва. При цьому, як показав досвід ре-

формування агропромислового комплексу, колективна організація

виробництва і праці на основі спільного використання приватної

власності залишається основним напрямом організаційної струк-

тури сільськогосподарських підприємств. Це дає змогу забезпечи-

ти цілісність територій господарств, сівозмін, внутрішньогосподар-

ських доріг, полезахисних лісових смуг, меліоративних споруд,

тваринницьких комплексів, об’єктів виробничої і соціальної ін-

фраструктури. Реформування відносин власності, форм господа-

рювання не можливо поєднувати зі створенням нового виробничо-

го потенціалу та інфраструктури підприємств. За цих умов потріб-

но повніше використовувати потенціал великих сільськогосподар-

Приватна власність на землю і майно — основа розвитêó підприємництва на селі

ських підприємств з високим рівнем концентрації виробництва у

формі колективів власників. Власність на землю та інші засоби

виробництва в нових умовах має стати реальною основою матеріа-

льної зацікавленості та відповідальності їхніх колективів. При

цьому дія чинника матеріальної зацікавленості власників за спі-

льного використання землі та майна має бути визначальною по-

рівняно з інтересами держави, засновників, інвесторів, комерцій-

них та банківських структур. Досі ці умови практично не врахову-

вали. Власники залишаються безправними і незацікавленими, що

суперечить сутності реформ.

Нові виробничі структури залежно від кількості власників, їх

земельних і майнових паїв організували різні за розміром підпри-

ємства, які поки що не відповідають економічному та юридичному

статусу. В результаті роль власності як капіталу в процесі вироб-

ництва не стала визначальною з усіма негативними наслідками,

що випливають з цього. Тому певна частина реформованих госпо-

дарств послідовно трансформуватиметься в такі організаційно-

правові форми, які найповніше враховуватимуть насамперед ін-

тереси власників, безпосередньо зайнятих у сфері матеріального

виробництва. В реформованих господарствах на всіх рівнях струк-

туризації має забезпечуватися відповідність економічного й юри-

дичного статусу підприємств, їхніх підрозділів і власників новим

відносинам власності, її ролі і мотивації ефективного розвитку ви-

робництва. За всіх підходів і методів удосконалення відносин влас-

ності і форм господарювання власник-товаровиробник повинен

мати гарантовану матеріальну зацікавленість та нести відповідну

відповідальність за кінцеві результати виробництва, економічний

і соціальний розвиток своїх підприємств. Інтересам власників-

товаровиробників має бути підпорядкована організаційна струк-

тура господарюючих суб’єктів під кутом зору утвердження їх еко-

номічної самостійності й самоуправління, самофінансування і кон-

курентоспроможності.

Сільськогосподарські підприємства можуть трансформуватися

та удосконалюватися з дотриманням таких вимог:

 добровільність членів підприємства у прийнятті рішення про

трансформацію, термін її проведення, вибір форм нових форму-

вань, організаційно-методичних засад реструктуризації;

 підтримання колективних та індивідуальних інтересів усіх

власників земельних і майнових паїв;

 врахування пропозицій членів підприємства щодо організації

здійснення трансформації, вільний доступ їх до всіх матеріалів,

пов’язаних з приватизацією і реформуванням господарств.

Трансформування сільськогосподарських підприємств — про-

цес тривалий і потребує:

 систематичної інвентаризації майна підприємства, всіх його

активів та пасивів, у разі потреби — переоцінення або уточнення

вартості майна;

Розділ 3

 обліку пайового фонду та індивідуальних майнових паїв чле-

нів підприємства;

 видачі майна в натурі у разі виходу осіб зі складу сільського-

сподарських підприємств;

 забезпечення державними актами на право приватної влас-

ності на землю;

 створення передумов для формування нових економічних

приватних агроформувань;

 розподілення майна і землі між новими господарюючими

суб’єктами у разі поділу господарства та створення на його основі

двох чи більше юридичних осіб або економічно самостійних під-

розділів;

 розроблення установчих документів підприємств, створених

унаслідок реструктуризації, та реєстрації нових юридичних осіб,

або трансформації економічно-самостійних підрозділів;

 проведення серед членів підприємства інформаційно-роз’яс-

нювальної роботи з питань щодо трансформації;

 кадрово-управлінське забезпечення реструктуризації.

У процесі трансформування на основі діючих підприємств мо-

жуть створюватися одне чи більше товариств з обмеженою відпо-

відальністю (ТОВ), фермерські господарства, кооперативи, приват-

но-орендні підприємства, інші організаційно-правові форми. За-

звичай у таких агроформуваннях менше людей, управління здійс-

нюється ефективніше, робота дає ліпші результати.

Керівники господарств і фахівці, які користуються довірою вла-

сників землі та майна, можуть створювати на основі реформова-

них підприємств приватні формування завдяки оренді майна і

землі членів колективу. Співзасновниками нових агроформувань

можуть бути представники промислових, переробних, агросервіс-

них підприємств, комерційних структур, банків як потенційні ін-

вестори.

Згідно з чинним законодавством підприємство може трансфор-

муватися в господарські товариства: акціонерні (відкритого і за-

критого типу), з обмеженою або повною відповідальністю, коман-

дитні, сільськогосподарські кооперативи, фермерські господарст-

ва, приватно-орендні підприємства, індивідуальне підприємство

без створення юридичної особи.

Для розроблення програми реструктуризації підприємства та її

практичного здійснення важливо забезпечити:

 узгодження позицій членів підприємства щодо збереження

цілісності підприємства чи доцільності його поділу на кілька струк-

тур, їх кількості, розмірів, спеціалізації тощо;

 вивчення питань, пов’язаних з організацією використання

прав на земельні й майнові паї та їх натуралізації;

 опрацювання варіантів кооперації новостворених підпри-

ємств;

на Приватна власність на землю і майно — основа розвитêó підприємництва селі

 вибір форм використання об’єктів виробничої інфраструктури,

в яких зацікавлені всі новостворені підприємства або частина їх;

 вирішення низки питань соціального значення, працевлаш-

тування у нових формуваннях, соціальне підтримання їхніх чле-

нів, передавання об’єктів соціальної сфери на баланс місцевої

влади.

Трансформування в підприємницькі структури може здійсню-

ватися зі збереженням цілісності підприємств як єдиного госпо-

дарського (земельно-майнового) комплексу або зі створенням на

його основі двох або більше господарств-правонаступників. Ство-

рення підприємницької структури без поділу господарства на два і

більше нових агроформувань доцільне у разі:

 необхідності збереження цілісності великих майнових (техно-

логічних) комплексів (тваринницьких, птахівничих, овочевих, пе-

реробних тощо), руйнування яких призведе до великих економіч-

них втрат;

 неможливості ефективного використання після розподілен-

ня об’єктів виробничої інфраструктури, зрошувальних систем

тощо;

 надання внутрішньогосподарським структурам економічної

самостійності, організації їх роботи на комерційному розрахунку;

 відсутності реальних засновників і досвідчених керівників,

здатних забезпечити ефективний розвиток створених унаслідок

поділу нових підприємств.

Обґрунтування необхідності збереження цілісності підприємст-

ва має містити ризики та їхні наслідки, які можуть бути під час

поділу підприємства. Якщо реструктуризація здійснюється без по-

ділу підприємства, то створюється одна юридична особа — право-

наступник. При цьому засновниками можуть бути одна особа

(приватне підприємство, фермерське господарство), кілька осіб

(товариство з обмеженою відповідальністю, командитне товарист-

во) або багато осіб (акціонерне товариство, сільськогосподарський

кооператив). Активи нової юридичної особи формуються завдяки

внескам засновників до статутного фонду. Особи, які не є заснов-

никами нового агроформування, можуть передати новому підпри-

ємству своє майно в оренду або використовувати його в індивідуа-

льному господарстві. Земельні частки після виділення їх у натурі

всі фізичні особи (у тому числі засновники) передають юридичній

особі за договором оренди.

Іншим варіантом створення підприємницьких структур на ос-

нові сільськогосподарських підприємств є поділ їх на кілька нових

формувань. Для цього мають бути:

 наявність доказових мотивів, що поділ підприємства — най-

прийнятніший варіант реструктуризації, який забезпечить ефек-

тивніше його функціонування порівняно зі збереженням ціліснос-

ті підприємства;