Ільчук М.М., Іщенко Т.Д. (ред.) Підприємницька діяльність та агробізнес

Подождите немного. Документ загружается.

Розділ 2

приємцями, а рівноправними учасниками відносин з ними. Діло-

вий інтерес найманих працівників (отримання доходів) реалізу-

ється працею у підприємницькій фірмі на контрактній або іншій

основі. Якщо для підприємців виграшем в угодах є остаточний до-

хід фірми після збуту продукції, то для найманих працівників —

особистий дохід, який вони отримують за виконання своїх посадо-

вих обов’язків. Основою трудового бізнесу є приватна власність

на робочу силу.

Державний бізнес здійснюють державні органи, які також

безпосередньо виходять на ринок з діловими пропозиціями. При

цьому вони є рівноправними партнерами інших учасників ділових

відносин. Проте діловий інтерес держави не може відрізнятися від

ділових інтересів інших суб’єктів. Основою ділового інтересу дер-

жави є потреба у здійсненні пріоритетних загальнодержавних на-

уково-технічних, науково-виробничих (зазвичай наукових капіта-

ломістких) та інших програм, здатних принести користь державі і

його громадянам.

Принцип взаємної вигоди сторін за такими угодами: підприєм-

ницькі фірми стимулюються державою для участі у цих програ-

мах, бо сама держава не має змоги реалізувати їх. Основою дер-

жавного бізнесу є державна власність на засоби виробництва,

інформацію, продукцію інтелектуальної праці, цінні папери,

грошові фонди.

2.3. Еêономічні та правові засади підприємництва

2.3.1. Підприємницьêе середовище

Для характеристики умов підприємницької діяльності викори-

стовують поняття «підприємницьке середовище» та «інфраструк-

тура» підприємництва. В довідкових виданнях інфраструктуру

трактують як сукупність складових, що має підпорядкований ха-

рактер і забезпечує діяльність системи загалом.

У найзагальнішому плані підприємницьке середовище, його

основні характерні складові зумовлюються економічною системою

кожної держави. Так, англійські дослідники вважають, що систе-

ма вільного підприємництва є економічною системою, яка харак-

теризується наявністю у громадян права володіння капіталом і

власністю, а також права займатися підприємництвом за обмеже-

ного втручання держави. Система вільного підприємництва сти-

мулює діяльність підприємців і прагнення приватних власників

фірм до прибутків.

Отже, спираючись на це твердження, можна визначити основ-

ні ознаки підприємницького середовища: наявність різних

економічних і юридично однакових форм власності та господарю-

вання; економічна незалежність підприємців; еквівалентність об-

міну продуктів праці; економічна свобода і самостійність у госпо-

дарській діяльності; конкуренція товаровиробників.

Слід розрізняти поняття підприємницького клімату і підпри-

ємницького середовища. Складові підприємницького середовища є

пасивними доти, доки не буде створено відповідного підприємни-

цького клімату. Останній є більш активною й динамічною катего-

рією й означає сукупність конкретних параметрів складових під-

приємницького середовища, які регулюють, регламентують, зумов-

люють підприємницьку діяльність і з якими підприємець, як гос-

подарюючий суб’єкт, вступає у взаємодію, розвивається сам і спо-

нукає їх до саморозвитку.

Характеризуючи підприємницьке середовище, низка авторів

обмежуються ринком як сферою діяльності. Такий підхід зумов-

лює змішування понять «бізнес» і «підприємництво». Тому для

розвитку підприємництва в перехідних економіках вони вважають

за достатнє сформувати ринкову інфраструктуру в складі системи

фінансового обслуговування (фінанси, кредит, банки, страхуван-

ня, податки) та забезпечити її функціонування (біржі праці, сис-

теми комунікації, консалтингові та аудиторські компанії тощо)

(рис. 2.2).

підприємництва та аãробізнес Соціально-еêономічні основи

Однак врахування лише цих складових не вирішує проблеми

розвитку підприємництва в основній сфері економіки — виробни-

цтві, і не тільки у сфері фінансовій та комерційній, що спостеріга-

ється сьогодні в Україні.

Ринок

Праці

Капіталу

Землі

Інформації

Обслуговування

Фінансове

Кредит, банки

Страхування

Податки

Інфраструктура

Біржі

Система комунікації

Консалтингові фірми

Аудиторські фірми

Рис. 2.2. Система розвитку підприємництва

Вихідним положенням у визначенні складових підприємниць-

кого середовища є забезпечення можливостей здійснення підпри-

ємницької функції, насамперед новаторсько-координуючої із за-

безпечення суспільних потреб. Найповнішу характеристику під-

приємницького середовища дає англійський економіст А. Хоскінг,

який вважає його основними складовими економічну обстановку,

політичну ситуацію; правове, соціально-культурне, технологічне,

географічне, інституціональне та організаційно-технічне середо-

вище. Цей перелік можна доповнити екологічним середовищем як

найважливішим для України, яка постраждала від техногенної

катастрофи століття.

Розділ 2

Економічна ситуація зумовлює рівень купівельної спромож-

ності населення, заробітної плати, наявності вільних робочих

місць, наявності і доступності грошових ресурсів, відсоткових ста-

вок на капітал, розміру позичкового капіталу, розвитку економіч-

них та юридичних прав власності. Оскільки економічне станови-

ще залежить від політичної ситуації, необхідно враховувати полі-

тичну спрямованість правлячих кіл, їхні інтереси і мету.

Підприємницька діяльність здійснюється у відповідному пра-

вовому полі. Тут може йтися про сфери обмеження, ступінь зако-

нодавчого регулювання і контролю, підтримку чи не підтримку.

Соціально-культурне середовище визначається моральни-

ми, релігійними нормами, звичаями, традиціями, притаманними

місцевому населенню. Таке середовище безпосередньо впливає на

види діяльності, перелік товарів тощо.

Технологічне середовище відображує рівень науково-технічного

прогресу, що безпосередньо впливає на розвиток підприємництва.

Географічне середовище характеризує територію країни, де

здійснюється підприємницька діяльність: якість ґрунтів; наявність

земель, придатних для сільськогосподарського виробництва; клі-

матичні умови; запаси сировини; наявність енергоресурсів, різних

систем комунікацій, включаючи автомобільні магістралі, залізни-

ці, морські і повітряні шляхи сполучення.

Геополітичне розташування України є сприятливим для здійс-

нення підприємницької діяльності в усіх сферах, у тому числі і в

сільському господарстві, і це є однією із найважливіших умов за-

цікавленості іноземних інвесторів у вкладанні капіталу у вітчиз-

няну економіку.

Інституціональне та організаційно-технічне середовище.

Успішна підприємницька діяльність неможлива без наявності

широкої мережі різнобічних інститутів, які допомагають підпри-

ємцям налагоджувати ділові контакти, здійснювати торгові опе-

рації, страхування діяльності, рекламування продукції тощо. До

цих інститутів слід віднести:

 банки;

 страхові компанії;

 біржі, торгові доми, посередницькі фірми, що виконують функ-

ції реалізації продукції;

 рекламні агентства;

 навчальні заклади з підготовки кадрів та інститути післяди-

пломної освіти;

 консалтингові структури;

 бізнес-центри та бізнес-інкубатори, підприємницькі кластери

тощо;

 транспортні агентства;

 постачальники (запасних частин, пально-мастильних матеріа-

лів, машин і обладнання, будівельних конструкцій, технологій тощо);

омі Соціально-еêон чні основи підприємництва та аãробізнес

 підприємства з переробки сировини і торгівлі готовою про-

дукцією;

 засоби зв’язку і передавання інформації;

 комунальні послуги.

Стан розвитку цих та інших складових підприємницького сере-

довища свідчить про загальний рівень цивілізованості країни вза-

галі, що безумовно впливає і на розвиток самого підприємництва.

Бізнес і право. Правове середовище. Істотно важливим

елементом неекономічного середовища бізнесу є правові відноси-

ни на макро- і мікрорівнях організації суспільства, які формують

власне правове середовище бізнесу.

Суб’єкти ринку, вступаючи у взаємодію один з одним усередині

середовища бізнесу, потребують узгодженості своїх прав і відпові-

дальності. Кожний з них заздалегідь, до здійснення угоди, має

знати, яка відповідальність і які права у нього виникають.

Право, реалізоване в законах, нормах і правилах, організовує,

регламентує діяльність і ділові зв’язки суб’єктів бізнесу. В свою

чергу, розвиток ділових відносин впливає на вдосконалення за-

конів, норм і правил, що застосовуються в суспільстві. Із понят-

тями законів, норм, правил і правових відносин пов’язане визна-

чення правового середовища бізнесу, під яким тут і далі розумі-

ють таке:

 сукупність юридичних інститутів (державні і міжнародні «си-

лові структури», а також органи захисту прав громадян і органі-

зацій, у тому числі адвокатури);

 сукупність регламентуючих і організуючих документів у сус-

пільстві, за допомогою яких органи влади й управління можуть

створювати, забезпечувати і підтримувати встановлений порядок

у взаємовідносинах між різними суб’єктами;

 сукупна діяльність названих інститутів зі створення регла-

ментуючих і організуючих документів, а також з контролю за їх

дотриманням різними суб’єктами.

Таким чином, у правовому середовищі можна виділити мо-

більну й інституційну інфраструктури, а також сукупність до-

кументів, прийнятих у суспільстві, на різних рівнях його органі-

зації.

Розглянемо докладніше зазначені документи. Для цього слід

насамперед розмежувати поняття права, правил та норм.

Право — це сукупність директивних, тобто обов’язкових для

виконання норм і правил, які встановлюють з метою адміністра-

тивної регламентації впорядкування і регулювання відносин між

людьми.

Правила — це положення, які визначають зміст дій людей і

приписують форми їхньої поведінки.

Норми — кількісні параметри, що характеризують поведінку і

взаємодії людей відповідно до встановлених правил.

Розділ 2

Наприклад, Закон України «Про оподаткування фізичних осіб»

встановлює, що всі громадяни зобов’язані сплачувати податок із

усіх видів заробітку в розмірі 13 % нарахованої заробітної плати,

причому кошти, отримані від оподаткування, підлягають бюджет-

ному перерозподілу. Тут сплата податку — правило, його розмі-

ри — норма.

Усі відносини між суб’єктами бізнесу, які формуються у процесі

взаємодії ділових людей, неодмінно виступають об’єктами право-

вого регулювання. Ці відносини здійснюються лише в тих межах,

що створюють правовий простір або правовий коридор бізнесу, і на

тій основі, які встановлені правилами і нормами.

Правила і норми можуть мати заборонний і дозвільний характер.

Заборонний характер правил і норм має місце тоді, коли останні міс-

тять прямі заборони на здійснення окремих видів ділової діяльності,

а отже, всі інші види ділової діяльності трактують як дозвільні. На-

впаки, дозвільний характер правил і норм здійснюється за принци-

пом: можна діяти лише так, як дозволено, як приписано.

Правові правила і норми мають історичний характер. За різних

історичних форм людського суспільства існували різні підходи до

встановлення таких правил і норм. Наприклад, дозволене на зорі

людства рабство сьогодні офіційно заборонене законами майже

всіх держав світу. Навпаки, рабовласницький світ ніколи не знав

правил, що регламентують, наприклад, біржову торгівлю та інвес-

тиційний бізнес.

Право регулює відносини у сфері бізнесу, що виникають у про-

цесі цілеспрямованої діяльності людей у досягненні його цілей.

Тому об’єктами правового регулювання виступають:

а) власність;

б) способи й розміри отримання доходів;

в) способи взаємодії між: підприємцями, підприємцями і спо-

живачами; між підприємцями і найманими працівниками; між

підприємцями і органами державного управління та місцевого

самоврядування, державними службами;

г) способи взаємодії між найманими працівниками і державою.

Перебуваючи у правовому полі (просторі), бізнесмен має право

обирати будь-яку форму діяльності, будь-який механізм поведін-

ки. Залежно від наявності права бізнес поділяють на дві катего-

рії — законний і незаконний.

У межах законного бізнесу існують взаємні гарантії дотриман-

ня інтересів суб’єктів ділових відносин, за межами законного біз-

несу такі гарантії відсутні.

Законний бізнес ґрунтується на визнанні потреби у врахуванні

інтересів усіх різноманітних суб’єктів економіки. При цьому га-

рантіями врахування інтересів різних сторін виступають правила

і норми права. Порушення законів призводить до обмеження ін-

тересів сторін і тому передбачає ступінь відповідальності.

підприємництва Соціально-еêономічні основи та аãробізнес

Закони, правила, норми права є гарантіями врахування інте-

ресів різних сторін. Тут важливо звернути увагу на таку обстави-

ну. Єдиним критерієм виправданості дій у сфері бізнесу і справед-

ливості взаємних відносин між суб’єктами бізнесу є право. Якщо

дії суб’єктів ділових відносин не суперечать правилам і нормам

права, ці дії виправдані, а результати цих дій справедливі. Інши-

ми словами, дотримання права робить діяльність підприємців та

інших суб’єктів ділових відносин правомірною. Інші критерії ви-

правданості і справедливості, наприклад, моральні, неприйнятні.

Чи справедливо, наприклад, що в суспільстві є багаті та бідні?

Можливо, під кутом зору загальнолюдської моралі це несправед-

ливо. Проте якщо багатство одних людей і бідність інших стали

результатом їх діяльності і не виходять за рамки закону, то така

диференціація суспільства є правомірною.

Інша річ, що саме право може не відповідати потребам розвит-

ку економіки, не сприяти формуванню стимулів ділової активнос-

ті, а навпаки, — стримувати поступальні процеси. В такому разі

необхідні перетворення у правовій сфері, які можуть мати еволю-

ційний чи революційний характер.

Еволюційний тип перетворень є процесом здійснення право-

вої реформи.

Революційний тип перетворень означає докорінні зміни по-

передньої системи права, усунення її основоположних властивос-

тей і перехід до нової системи права. Такий тип перетворень здій-

снювався в минулому у багатьох країнах у формі буржуазних ре-

волюцій, у ході яких усувалася основа попередньої системи пра-

ва — положення про особисту залежність і особисту підпорядкова-

ність одних суб’єктів економіки іншим — і створювалася нова сис-

тема права, заснована на закріпленні за кожною людиною права

власності у поєднанні з її особистою свободою.

Право має відображувати досягнутий рівень розвитку економі-

ки і забезпечувати діловим відносинам найкращі можливості

здійснення, відтворення і розвитку. Тому з розвитком людського

суспільства право повинно постійно вдосконалюватися та видо-

змінюватися. Водночас консерватизм і навіть анахронізм окремих

правил не може розглядатися як підстава для порушення закону.

Наприклад, у попередній українській економіці директор держав-

ного підприємства не мав права збільшувати фонд заробітної плати

працівників за рахунок основної частини прибутку. Проте багато

директорів підприємств різними шляхами йшли на це. Чи пра-

вильно вони робили? З точки зору здорового глузду це було пра-

вильно. Проте з позицій закону їхні дії були неправомірними, за

що, до речі, більшість несли відповідальність, навіть кримінальну.

Право взагалі існує у вигляді системи правил і норм, причому

правові документи покликані як регламентувати ділові стосунки,

так і не суперечити один одному. Проте через різні причини у ба-

Розділ 2

гатьох країнах, у тому числі і в Україні, між окремими правовими

документами можуть бути суперечності. Ці невідповідності ство-

рюють квазіправовий простір, перебуваючи в якому, бізнесмен

отримує можливість порушувати закон, формально перебуваючи

під захистом інших законів.

Система правових норм і правил, що регулюють ділові взаємо-

відносини, охоплює такі основні компоненти:

а) цивільне і кримінальне законодавство держави;

б) загальне господарське законодавство держави;

в) спеціальне господарське законодавство держави;

г) підзаконні нормативні документи;

д) норми міжнародного права.

Цивільне і кримінальне законодавство — це сукупність

документів, яка містить загальні норми поведінки громадян,

включаючи перелік заборонених видів діяльності.

Загальне господарське законодавство є нормами цивіль-

ного і кримінального права, що визначають типові економічні об-

ставини дії суб’єктів. Тим самим загальне господарське законо-

давство — це відбиття цивільного і кримінального законодавства

держави у сфері економіки. Основними джерелами права тут ви-

ступають Конституція України, Цивільний та Кримінальний ко-

декси країни, деякі загальноекономічні законодавчі акти, напри-

клад, закон про бюджет країни тощо.

Спеціальне господарське законодавство об’єднує докумен-

ти, які регулюють різні сторони ділових відносин. Воно складаєть-

ся із таких основних компонентів:

а) законодавство про власність на засоби виробництва та під-

приємницької діяльності;

б) трудове законодавство;

в) законодавство про конкуренцію і монополістичну діяльність;

г) податкове законодавство;

д) фінансове законодавство;

е) законодавство про облік та ревізію господарської діяльності;

є) законодавство про захист прав споживачів;

ж) комерційне і біржове законодавство;

з) законодавство про державну службу;

і) законодавство про організації, які займаються правовим за-

безпеченням бізнесу (господарський суд, третейські суди, нотаріат,

адвокатура тощо).

Отже, основним регламентуючим і організуючим документом

у бізнесі є закон. На підставі законів органи виконавчої влади,

галузеві міністерства і відомства можуть видавати підзаконні нор-

мативні документи, зокрема акти, які покликані розкривати зміст

окремих положень законів, а також описувати процедури (алго-

ритм) застосування законів. До них належать:

а) інструкції міністерств і відомств;

-е омічні основи підприємництва р Соціально êон та аã обізнес

б) офіційні листи, телеграми, факси міністерств і відомств;

в) офіційні роз’яснення і коментарі до законів, що випускають-

ся міністерствами і відомствами, а також місцевими органами

влади;

г) рішення місцевих органів влади і управління;

д) постанови уряду України.

Найбільше підзаконних актів та документів містить податкове

законодавство України. Підзаконні акти не повинні відхилятися

від закону, вони мають суворо відповідати правилам і нормам, які

містяться в законі. Важливо враховувати й те, що жоден орган

влади й управління не має права зобов’язати людину дотримува-

тися підзаконних документів, якщо вони йдуть у розріз із законом.

Жоден підзаконний акт не може замінити собою закон.

Норми міжнародного права встановлюються міжурядовими

угодами, а також рішеннями загальновизнаних міжнародних ор-

ганізацій, таких як ООН, Комісія Європейської економічної спів-

дружності тощо.

У всіх країнах діє правило, згідно з яким у тому разі, якщо по-

ложення тих чи інших законодавчих документів цих країн не від-

повідає нормам міжнародного права, на практиці застосовуються

саме норми міжнародного права. Такий стан речей досить актуа-

льний. Він визначає загальні правила поведінки суб’єктів ділових

відносин, яким має відповідати національне законодавство окре-

мих країн, і є засобом усунення свавілля в галузі господарського

права.

Таким чином, правове поле діяльності бізнесу можна відобра-

зити у вигляді двох стовбців: один з них — тип правових норм і

правил; другий — що визначає система норм і правил.

Тип правових норм і правил

Що визначає система

норм і правил

Цивільне та кримінальне законо-

давство держави

Загальні норми поведінки

Господарське законодавство Обставини дій

Спеціальне законодавство Сторони ділових відносин

Підзаконні акти Процедури

Міжнародне право Міжнародні норми

2.3.2. Формóвання підприємницьêоãо середовища в аãрарній

сфері еêономіêи

Підприємницька діяльність в аграрній сфері економіки має

низку особливостей:

1. Необхідність особливого підприємницького середовища для

сільського господарства пояснюється двома його різноспрямова-

ними функціями: задоволенням потреб усіх верств населення в

Розділ 2

доступних за ціною і високими споживчими якостями продуктах

споживання та реалізацією економічного інтересу сільськогоспо-

дарських товаровиробників.

2. Параметри складових двох сторін підприємницького середо-

вища мають бути диференційовані. В сільському господарстві ос-

новою підприємницького середовища є зовнішнє підприємницьке

середовище, яке формується законодавчо і є відносно сталим з не-

значними відхиленнями в галузевому розрізі під впливом ринко-

вих важелів, і внутрішнє середовище, що формується безпосеред-

ньо за участю сільських підприємців.

3. Складові підприємницького середовища започатковуються і по-

різному координуються на основі інтеграційних зв’язків сільського

господарства з іншими сферами народногосподарського комплексу.

Координування сільськогосподарської діяльності з іншими

сферами агропромислового комплексу може здійснюватися за до-

помогою відкритого ринку, контрактної, кооперативної, верти-

кальної і комбінованої інтеграції. Відкритий ринок агробізнесу

передбачає купівлю необхідних засобів і продаж продукції сіль-

ськогосподарськими виробниками на основі економічної доцільно-

сті, які беруть на себе весь ризик. Проте такий спосіб узгодження

окремих технологічних стадій у процесі виробництва продуктів

харчування не є поширеним в Україні. В економічно розвинених

країнах найбільшого поширення набули сільськогосподарські ко-

оперативи і вертикальні інтегровані структури.

4. Внутрішнє підприємницьке середовище слід розглядати як

багаторівневе формування: на національному, регіональному (об-

ласному, районному) мікрорівні та на внутрішньогосподарському

рівні. Грані такого поділу не завжди досить жорсткі, частина

складових формується на різних рівнях.

Для нормального і різнобічного функціонування сільськогос-

подарських товаровиробників у ринковій економіці має бути сфор-

мована потужна інфраструктура — організаційно-технічна сфера.

Йдеться про створення сільськогосподарських кооперативів з на-

дання різних послуг, у тому числі маркетингових, страхувальних,

закупівельних, збутових, обслуговуючих, постачальницьких, пе-

реробних. Важливо також сформувати торговельну інфраструкту-

ру — біржі, торгові доми.

Складові внутрішнього середовища формуються на різних

ієрархічних рівнях. Згідно з економічною теорією, в умовах пере-

хідної економіки для сільського господарства України важливого

значення набуває внутрішньогосподарське середовище, оскільки

для набуття колективними формами підприємницьких рис необ-

хідно забезпечити кожному підрозділу умови, ідентичні індивіду-

альному підприємцю. Для цього потрібно насамперед сформувати

внутрішньогосподарський ринок з відповідною інфраструктурою,

цінами, розмірами кредитів тощо.

о а С ціально-еêономічні основи підприємництва та ãробізнес

Такий підхід до формування підприємницького середовища

має забезпечити необхідні умови для становлення і розвитку під-

приємництва в сільському господарстві.

2.3.3. Правові засади та óмови здійснення підприємництва

Стаття 1 Закону України «Про підприємництво» визначає під-

приємництво як самостійну ініціативу; систематичну, на власний

ризик, діяльність з виробництва продукції, виконання робіт, на-

дання послуг та заняття торгівлею з метою отримання прибутку.

Матеріальну основу підприємницької діяльності становить

власність. Як економічна категорія власність — це відносини між

людьми щодо привласнення різних об’єктів власності.

Власник має право використовувати належне йому майно (бу-

дівлі, споруди, засоби виробництва, вироблену продукцію, транс-

портні засоби, грошові кошти, цінні папери тощо) для підприєм-

ницької діяльності. Йому забезпечуються однакові умови здійс-

нення своїх прав.

Власність не повинна використовуватися на шкоду людині й

суспільству. Згідно з ч. 4 ст. 13 Конституції України держава за-

безпечує захист прав усіх суб’єктів права власності і господарю-

вання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб’єкти права

власності рівні перед законом.

Суб’єкти підприємництва. Відповідно до ст. 2 Закону Украї-

ни «Про підприємництво» суб’єктами підприємницької діяльності

(підприємцями) можуть бути:

 громадяни України, інших держав, не обмежені законом у

правоздатності або дієздатності;

 юридичні особи всіх форм власності, встановлених Законом

України «Про власність».

Не мають права займатися підприємницькою діяльністю такі

категорії громадян: військовослужбовці, посадові особи органів

прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, госпо-

дарського суду, державного нотаріату, а також органів державної

влади й управління, які покликані здійснювати контроль за дія-

льністю підприємств. Законом України «Про державну службу»

від 16.12.93 р. та ст. 5 Закону України «Про боротьбу з корупцією»

від 05.10.95 р. державним службовцям або іншим особам, уповно-

важеним на виконання функцій держави, заборонено займатися

підприємницькою діяльністю безпосередньо, через посередників

або підставних осіб, входити до складу правління чи інших вико-

навчих органів підприємств, кредитно-фінансових установ, госпо-

дарських товариств, організацій, спілок, об’єднань кооперативів,

що здійснюють підприємницьку діяльність.

Заборона безпосередньо займатися підприємницькою діяльніс-

тю керівникам, заступникам керівників державних підприємств,