Ільчук М.М., Іщенко Т.Д. (ред.) Підприємницька діяльність та агробізнес

Подождите немного. Документ загружается.

Розділ 1

номіка завжди перебуває в стані динаміки, оскільки змінюється

населення, відкриваються нові джерела сировини, розвивається

наука і техніка, виникають нові потреби тощо. Інакше кажучи,

будь-яка конкурентна ринкова ситуація характеризується невизна-

ченістю внаслідок динамічності економічної системи і значним кон-

тролем над виробництвом та цінами через монополізацію ринків.

Саме невизначеність ринку, з одного боку, і його монополіза-

ція, з іншого, й породжують економічний прибуток, що отримують

окремі підприємці як додатковий, надлишковий дохід, переви-

щення загальної виручки над валовими витратами.

Можна виділити кілька причин появи цього додаткового дохо-

ду. По-перше, економічний прибуток можна розглядати як вина-

городу за прийняття підприємцем ризику, пов’язаного з невизна-

ченістю притаманного розвитку ринкової економіки. Водночас

слід зазначити, що ризики в економічній діяльності мають різний

характер. Імовірність деяких подій, що породжують ризики, —

наприклад, стихійного лиха, пожежі, нещасного випадку тощо —

можна розраховувати. Для запобігання таким ризикам фірми

вдаються до страхування і здійснюють певні витрати. При цьому

плата за ризик входить до витрат. Проте в ринковій економіці є й

інші види ризиків, що виникають унаслідок непередбачуваних

змін попиту і пропозиції, які істотно впливають на фінансовий

стан фірми. Ці зміни можуть бути пов’язані як із загальною змі-

ною кон’юнктури на ринку в ході економічного циклу, так і з нас-

лідками економічної політики держави, яка змінюючи правову

базу економіки, а також використовуючи побічні методи регулю-

вання (бюджетно-податковий, грошово-кредитний, зовнішньоеко-

номічний), значною мірою визначає умови господарювання окре-

мих фірм. Крім того, на обсяг доходу фірми впливають також по-

стійні зміни смаків і переваг споживачів, пропозиції ресурсів то-

що. Всі ці зміни в економіці (незалежно від того, створюються вони

циклічними, структурними чи політичними чинниками) можуть

стати для фірми причиною як додаткових доходів, так і збитків.

Інакше кажучи, підприємець стикається у своїй діяльності з не-

страховими ризиками. Прийняття на себе цих ризиків є одним з

джерел економічного прибутку.

По-друге, економічний прибуток можна розглядати як винаго-

роду за інновації. Однією з найважливіших причин динамічного

характеру ринкової економіки є діяльність самих підприємців,

спрямована на впровадження нових технологій, освоєння досяг-

нень науки і техніки, удосконалення форм і методів організації

виробництва тощо. Стимулом до інноваційної діяльності є праг-

нення знизити витрати виробництва і таким чином досягнути пе-

реваг у конкурентній боротьбі й отримати вищий прибуток. Вод-

ночас необхідно враховувати, що розробка і впровадження інно-

вацій також пов’язані із значною невизначеністю. До початку ре-

Теоретичні аспеêти ринêових відносин яê основи підприємництва

ального процесу виробництва ніхто не може гарантувати, що нові

технології виявляться ефективними, а новий вид продукції при-

несе прибуток. Тому інновації також можуть стати для фірми при-

чиною як додаткових доходів, так і збитків. Отже, підприємець,

вдаючись до нововведень, ризикує, проте платою за цей ризик за

умови успіху може стати економічний прибуток.

По-третє, джерелом економічного прибутку може стати во-

лодіння монопольною владою на ринку. Адже монополіст має

можливість, змінюючи обсяги виробництва, впливати на ринкову

ціну і встановлювати її на рівні, який дає йому змогу отримувати

надприбуток. Водночас володіння монопольною владою певною

мірою знижує для підприємця ступінь невизначеності еконо-

мічної ситуації і тим самим сприяє зниженню ризику втрат і

збитків.

Роль прибутку в системі ринкових відносин. Прагнення

отримати економічний прибуток, випередити конкурентів, зміц-

нити свої позиції на ринку — постійно діючий мотив підприємни-

цької діяльності, який штовхає економіку вперед до постійного

розвитку. З одного боку, очікування економічного прибутку сти-

мулює найефективніше використання ресурсів. Розраховуючи на

отримання економічного прибутку, підприємець намагається так

організувати виробництво і збут продукції, щоб досягнути зни-

ження витрат, підвищення віддачі від задіяних чинників вироб-

ництва і з цією метою він здійснює технологічні нововведення,

освоює нові виробництва. В кінцевому підсумку це сприяє еконо-

мічному зростанню і більш повному задоволенню потреб.

З іншого боку, існування економічного прибутку сприяє ефек-

тивному розподілу ресурсів між альтернативними способами за-

стосування їх. Наявність у будь-якій галузі прибутку, що переви-

щує його нормальний середній рівень, сигналізує про більшу при-

вабливість цієї сфери використання ресурсів. Це сигнал про те, що

на цей вид продукції існує високий попит і суспільство зацікавле-

не в розширенні її виробництва. У відповідь на отриманий сигнал

у цю галузь направляють ресурси з інших галузей, де їх викорис-

тання дає менший дохід. Унаслідок такого переливання ресурсів

зростає загалом ефективність функціонування економічної систе-

ми. Проте прибуток не лише створює стимул для розширення ви-

робництв, продукція яких користується попитом, а й виступає

джерелом фінансування такого розширення. Підприємства, що

отримують більший прибуток, мають можливість хоча б частину

його направити знову у виробництво як інвестиції, до того ж не

тільки на розширення масштабів виробництва, а й на його удо-

сконалення, розробку і впровадження нової техніки тощо. Інакше

кажучи, отримання фірмою економічного прибутку сьогодні ство-

рює не тільки стимули для підприємця, а й реальні можливості

для отримання прибутку в майбутньому.

Важливо зазначити, що невизначеність, яка приносить еконо-

мічний прибуток одним підприємствам, одночасно породжує збит-

ки для інших. Однак постійна загроза збитку є таким самим по-

тужним стимулом, як і бажання отримати прибуток.

Засобами вимірювання прибутку є його маса (абсолютна гро-

шова величина) та норма (якісний відсотковий показник).

Маса прибутку — це абсолютне вимірювання прибутку в гро-

шовому вираженні.

Норма прибутку характеризує ступінь прибутковості капіта-

лу і визначається як відсоткове відношення маси прибутку до

всього авансового капіталу

100,

(1.1)

де П

—

норма прибутку; П — маса прибутку; К — величина аван-

сованого капіталу.

Величина норми прибутку свідчить про ефективність функціо-

нування авансованого капіталу і залежить від багатьох чинників,

що діють у сферах виробництва, обігу та розподілу, у тому числі

від швидкості обороту капіталу, маси прибутку ринкових цін,

структури витрат, масштабу виробництва тощо.

Норма (рівень) рентабельності показує відношення при-

бутку до собівартості реалізованої продукції у відсотках

100,

(1.2)

де R — норма (рівень) рентабельності; С

— повна собівартість

продукції.

Норма рентабельності відображує ефективність поточних ви-

трат і залежить від цін на продукцію, її структури та комерційної

(повної) собівартості.

1. Як ринковий механізм координує економічний вибір? 2. Розкрийте суть

закону попиту та чинники, що впливають на зміну попиту.

3. Сформулюйте

закон пропозиції та назвіть чинники, що впливають на його зміну.

4. Поясніть

стан ринкової рівноваги.

5. Що покладено в основу визначення типів ринко-

вих структур?

6. Які характерні ознаки олігополістичного ринку? 7. Чим від-

різняється монополія від монополістичної конкуренції?

8. Які види банків

входять до банківської системи України?

9. Які угоди укладають на товарних

біржах?

10. Дайте визначення прибутку і назвіть його основні функції.

Запитання і завдання

для самоперевірки

Розділ 1

Розділ 2

СОЦІАЛЬНО-

ЕКОНОМІЧНІ

ОСНОВИ

ПІДПРИЄМНИЦТВА

ТА АГРОБІЗНЕСУ

2.1. Природа підприємницьêої

діяльності

2.1.1. Історія розвитêó поãлядів

на підприємництво

омі підприємництва та аãробізнес

чні основи

Серед багатьох чинників соціально-

економічного прогресу у більшості країн

світу, в тому числі в Україні, важливу

роль за сучасних умов відіграють підпри-

ємництво та суб’єкти, що його здійсню-

ють, — підприємці. З’ясуванню сутності

підприємництва, основних рис підприєм-

ця світова економічна наука приділяє

увагу впродовж майже трьох століть. Про-

те поняття «підприємництво» (як і всі інші

категорії) постійно поповнюється елемен-

тами нового змісту, що зумовлює потребу в

його системному вивченні.

Соціально-еêон

Поняття «підприємництво» вперше ввів

у науковий обіг англійський учений Рі-

чард Кантільон (1680 – 1734). Він розгля-

дав його як особливу економічну функцію,

важливою рисою якої є ризик.

Французький економіст Жан-Батист

Сей (1767 – 1832) стверджував, що підпри-

ємець діє на власний рахунок і ризик з

метою отримання зиску, володіючи при

цьому знаннями і досвідом, комбінує чин-

ники виробництва. Відомий англійський

економіст Адам Сміт (1723 – 1790) роз-

глядав підприємця як власника, пов’язу-

Розділ 2

вав підприємницьку діяльність насамперед з його власною заці-

кавленістю (особистим збагаченням), у процесі реалізації якої він

сприяє найефективнішому задоволенню потреб суспільства. Для

цього підприємець сам планує та організовує виробництво, розпо-

діляє отримані прибутки. Інший англійський економіст Давид Рі-

кардо (1772 – 1823) вбачав у особі підприємця звичайного капіта-

ліста. Аналогічно оцінював роль підприємця Карл Маркс (1818 –

1883).

Якісно нову оцінку підприємництва дав наприкінці ХІХ ст. ан-

глійський економіст Алан Маршалл (1842 – 1924), виділивши ор-

ганізацію виробництва, а згодом підприємницьку здатність до та-

кої організації, як окремий чинник виробництва (разом з працею,

землею і капіталом).

Повнішу характеристику підприємництва наводять у своїх

працях американський економіст Йозеф Шумпетер (1883 – 1950)

та англійський — Фрідріх Хаєк (1899 – 1992). На думку Й. Шум-

петера, зміст підприємництва розкривається в його функціях:

1) реформування і докорінна перебудова виробництва через

впровадження нових видів техніки і технологій, створення нових

товарів, освоєння нових ринків, джерел сировини;

2) застосування нових розробок, маркетингу тощо. Використан-

ня функцій підприємництва залежить від господарсько-політич-

ного середовища, яке визначає його можливості, види, мотивацію.

Тому основними функціями підприємця, за Й. Шумпетером, є ви-

готовлення нового блага або старого нової якості; освоєння нового

ринку збуту, джерел сировини або напівфабрикатів; впроваджен-

ня нового методу виробництва та відповідна його реорганізація.

Підприємцем, на його думку, може бути не лише капіталіст, влас-

ник, а й управляючий. Найбільшою мірою відокремлення власно-

сті від управління (а отже, від підприємництва) виявляється в гі-

гантських акціонерних компаніях.

Фрідріх Хаєк пов’язував підприємництво насамперед з особис-

тою свободою, яка дає людині змогу раціонально розпоряджатися

своїми здібностями, знаннями, інформацією та доходами. Під-

приємець прагне оптимально використати ці компоненти, врахо-

вуючи ситуацію на ринку (перспективність щодо інвестування,

попиту і пропозиції певної галузі економіки, рівень цін тощо),

знайти найкращі засоби для задоволення власних і суспільних

потреб.

За американським економістом Полем Самуельсоном (1915)

підприємництво пов’язане з новаторством, а сам підприємець є

сміливою людиною з оригінальним мисленням, яка добивається

успішного впровадження нових ідей.

Соціально-еêономічні основи підприємництва та аãробізнес

2.1.2. Комплеêсна хараêтеристиêа сóчасної сóтності

підприємництва

Сучасне розуміння сутності підприємництва значною мірою

розкривається у працях теоретиків постіндустріального суспільст-

ва, яке, на їхню думку, має прийти на зміну сучасному капіталіс-

тичному. Так, американський економіст Вільям Ростоу (1916) за-

значав, що серед чинників економічного зростання важливу роль

відіграватиме схильність людей до інновацій та матеріальних

удосконалень. Французький теоретик постіндустріального суспі-

льства Раймон Арон (1905 – 1983) стверджував, що притаманне

такому суспільству раціоналізаторство супроводжуватиме дух на-

уковості, прогресу, раціонального управління, економічного роз-

витку та демократії.

Враховуючи це, а також характеристику підприємництва

Й. Шумпетером та іншими економістами, можна виділити такі

найважливіші його функції: новаторську, організаційну, госпо-

дарську, соціальну та особистісну.

Новаторська функція — сприяння процесу продукування

нових ідей (технічних, організаційних, управлінських тощо), здій-

снення дослідно-конструкторських розробок, створення нових то-

варів і надання нових послуг тощо.

Організаційна функція — впровадження нових форм і мето-

дів організації виробництва, нових форм заробітної плати та їх

оптимальне поєднання з традиційними; раціональне поєднання

форм одиничного поділу праці, основних елементів системи про-

дуктивних сил та контроль за їх виконанням.

Господарська функція — найефективніше використання

трудових, матеріальних, фінансових, інтелектуальних та інфор-

маційних ресурсів.

Соціальна функція — виготовлення товарів і послуг, необ-

хідних суспільству, відповідно до основної мети, вимог дії основно-

го економічного закону.

Особистісна функція — самореалізація власної мети під-

приємця, отримання задоволення від своєї роботи. Так, під час

опитування власників дрібних компаній Великої Британії

з’ясувалося, що переважна більшість їх (понад 80 %) основним

стимулом своєї підприємницької діяльності вважає не особисте

збагачення, а можливість відчути себе незалежним і мати задово-

лення від власної справи. Звичайно, ці дані потребують уточнення, оскільки

відчути себе незалежним у підприємницькій діяльності можна за умов успішної

роботи компанії, отримання відповідних прибутків.

За всебічною характеристикою основних функцій підприємництва можна да-

ти комплексне визначення його сучасної сутності.

Підприємництво — самостійна організаційно-господарська

новаторська діяльність на основі використання наявних можливо-

стей для випуску нових товарів або послуг, відкриття нових дже-

Розділ 2

рел сировини, ринків збуту тощо з метою отримання прибутку та

самореалізації власної мети.

Виходячи з цього, підприємець, якому мають бути притаманні

певні риси, пов’язані з його відповідними функціями, має:

1) вбачати в людині основне джерело підвищення ефективності

діяльності підприємства, нових ідей, сприяти формуванню лідерів

і новаторів, стимулювати у них виправданий ступінь ризику; фор-

мувати економічне мислення, постійно здійснювати пошук нових

можливостей, бути ініціативним тощо;

2) вміти об’єднати людей для досягнення спільної мети; нади-

хати співробітників, приділяти значну увагу їх прагненням і ду-

ховним якостям; добиватися того, щоб цінності фірми були в

центрі уваги працівників, уміти переконувати їх;

3) бути професійно підготовленим для пошуку оптимальних

варіантів розвитку підприємництва, підвищення його ефективно-

сті; постійно орієнтуватися на ефективність і якість, здійснювати

систематичне планування; прагнути до всебічної інформованості,

йти на розумний ризик; впроваджувати форми і системи заробіт-

ної плати, які сприяють економії ресурсів (сировини, електроенер-

гії, палива, зменшення ручної праці); надавати підрозділам пев-

ної автономії, прагнути до простоти управління; вміло поєднувати

автономію з жорстким централізмом тощо;

4) постійно орієнтуватися на потреби споживачів, на підвищен-

ня якості продукції та послуг, які надаються згідно з чинним за-

конодавством; сплачувати податки; не забруднювати довкілля;

оптимально поєднувати індивідуальні, колективні і суспільні ін-

тереси; відповідати за свої вчинки;

5) діяти цілеспрямовано, енергійно, вірити в успіх справи, бути

наполегливим і гнучким, розвивати свої творчі та організаторські

здібності тощо.

У Законі України «Про підприємництво» зазначено, що підпри-

ємництво — це самостійна, ініціативна, на власний ризик діяль-

ність щодо виробництва продукції, виконання робіт, надання по-

слуг та зайняття торгівлею з метою отримання прибутку. Основ-

ними принципами, за якими здійснюється підприємництво, є:

1) вільний вибір діяльності на добровільних засадах;

2) залучення до підприємницької діяльності майна та коштів

юридичних осіб і громадян;

3) самостійне формування програми діяльності, вибір постачаль-

ників і споживачів виробленої продукції, встановлення цін відповід-

но до витрат виробництва з дотриманням чинного законодавства;

4) вільне наймання працівників;

5) залучення і використання матеріально-технічних, фінансо-

вих, трудових, природних та інших ресурсів, застосування яких не

заборонене або не обмежене законодавством;

омічні осно Соціально-еêон ви підприємництва та аãробізнес

6) вільний розподіл прибутку, який залишається після внесен-

ня платежів, установлених законодавством;

7) самостійне здійснення підприємцем (юридичною особою) зо-

внішньоекономічної діяльності;

8) використання будь-яким підприємцем належної йому частки

валютної виручки на власний розсуд.

Підприємницька діяльність — праця індивіда, заснована

на розвитку особистісних чинників, розширенні знань про свої

можливості, спрямована на досягнення найкращого результату в

господарській діяльності, на отримання економічної вигоди і на-

самперед привласнення додаткового продукту.

Підприємництвом не вважають виконання будь-якого завдан-

ня, якщо виконавець не мав хоча б одного особистісного чинника і

права на свободу такої діяльності.

Особистісні чинники підприємництва — особиста влас-

ність, фізичні, розумові здібності, знання і досвід, становище в су-

спільстві, права тощо.

Основними завданнями, які необхідно вирішувати на початку

підприємницької діяльності, є:

а) вибір місця розташування підприємства, фірми;

б) вибір форм підприємницької діяльності та назви фірми;

в) фінансування та інвестування.

Підприємництво — один із важливих чинників соціально-

економічного прогресу. Тому суспільство зацікавлене в цивілізо-

ваному підприємництві, яке повинне мати правову підтримку з

таких основних форм: 1) надання свободи підприємницькій діяль-

ності; 2) надання підприємцю статусу комерсанта; 3) створення

умов для відкриття і реєстрації підприємства. За вибору форми

підприємництва беруть до уваги масштаб діяльності, форму від-

повідальності підприємця, можливості отримання кредитів, рівні

оподаткування, можливий обсяг реалізації продукції тощо. Основ-

ними суб’єктами підприємництва є приватні особи, група осіб

(в акціонерних компаніях, кооперативах) і держава (відповідні

органи).

2.1.3. Предмет, метод та завдання навчальноãо êóрсó

«Підприємництво та аãробізнес»

«Підприємництво та агробізнес» є однією з економічних дисци-

плін, яка має предмет свого вивчення і застосовує при цьому як

загальні, так і спеціальні засоби пізнання. Людина живе і працює

в суспільстві. Отже, виробництво має колективний, суспільний характер. Тому

в процесі праці або впливу людей на предмети і сили природи вони вступають між

собою у певні зв’язки й відносини з приводу кооперації, спеціалізації виробництва

тощо. Люди не лише виробляють продукти праці, а й обмінюють, розподіляють

і споживають їх. Відносини між ними у процесі виробництва, об-

Розділ 2

міну, розподілу і споживання матеріальних благ та послуг у полі-

тичній економії називають виробничими (або відносинами еконо-

мічної власності).

Предметом дисципліни «Підприємництво та агробізнес» (з по-

гляду політичної економії) є виробничі відносини між різними

суб’єктами такої діяльності (зайнятими у сферах виробничої, ко-

мерційної, банківської діяльності), з одного боку, та підприємцями

і найманими працівниками, з іншого, в процесі виробництва, об-

міну, розподілу та споживання товарів і послуг; закони, які управ-

ляють діями підприємців у процесі вибору щодо обмежених ресур-

сів для виробництва, обміну, розподілу та споживання, або

закони, що управляють виробничими відносинами між різними

суб’єктами підприємницької діяльності та найманими працівни-

ками в процесі виробництва, обміну, розподілу та споживання то-

варів і послуг.

На цій підставі можна дати узагальнене визначення основ під-

приємництва та бізнесу як науки:

Основи підприємницької діяльності — наука про закони,

що управляють, з одного боку, відносинами економічної власності

між різними суб’єктами підприємницької діяльності та наймани-

ми працівниками, а з іншого — діями підприємців у процесі вибо-

ру ресурсів для виробництва, обміну, розподілення та споживання

товарів і послуг.

Для того щоб повною мірою реалізувати функції підприємця,

діяти свідомо і цілеспрямовано у процесі підприємницької діяль-

ності, необхідно мати ґрунтовні знання з низки інших економіч-

них дисциплін. Крім економічної теорії (передусім політичної еко-

номії, яка є методологічною і теоретичною основою усіх економіч-

них дисциплін), підприємець повинен досконало вивчити насам-

перед основи менеджменту та маркетингу, бездоганно знати пра-

вові закони, які регулюють підприємницьку діяльність (насампе-

ред податкове законодавство), мати необхідний мінімум знань з

теорії та практики кредитних відносин, обліку та аудиту, фінан-

сів, етики, культури, психології тощо.

Важливу роль сучасна теорія підприємництва відводить раціо-

нальній інвестиційній діяльності, інноваційному підприємництву,

науково обґрунтованому підприємницькому управлінню, шляхам

та засобам підвищення ефективності функціонування підпри-

ємств, передбаченню можливих ризиків у підприємницькій діяль-

ності тощо.

Методична база основ підприємництва та бізнесу — діалек-

тичний метод дослідження, найважливішими елементами якого є

системно-структурний аналіз, єдність історичного і логічного,

принцип суперечності, аналіз і синтез, метод абстракції та ін.

Соціально а-еêономічні основи підприємництва та ãробізнес

Системний підхід передбачає комплексну характеристику

основних ланок підприємницької діяльності (виробничої, цінової,

товарної, збутової та ін.) в їх єдності та взаємообумовленості, внут-

рішній суперечності. Системоутворювальним чинником є основна

мета підприємницької діяльності.

Логічний підхід передбачає, зокрема, з’ясування чіткої послі-

довності основних заходів у діяльності підприємця — від за-

родження підприємницької ідеї до привласнення підприємниць-

кого доходу, найважливіших закономірностей цього процесу.

Принцип суперечності означає, що будь-яка дія підприємця

пов’язана з необхідністю вирішувати суперечливі проблеми. На-

приклад, привласнення максимального прибутку вступає в супе-

речність з потребою спрямувати значні кошти на збереження

довкілля, виплату заробітної плати найманим працівникам відпо-

відно до вартості робочої сили та кількості й якості праці. Вста-

новлені підприємством завищені ціни на виготовлені ним товари

та надані послуги вступають у суперечність із його торговою і збу-

товою політикою.

Метод аналізу передбачає розподіл цілого на окремі складові

частини, елементи й відокремлений аналіз кожної з них, після

чого настає етап синтезу, тобто комплексної характеристики ціло-

го на основі знань, набутих на попередньому етапі.

Метод абстракції означає відмову від поверхневих, несуттє-

вих сторін явища з метою розкриття його внутрішніх, істотних,

сталих зв’язків.

Завдання курсу «Підприємництво та агробізнес» — за-

своєння наукових основ і практичних проблем підприємництва в

різних сферах господарювання, а також вивчення особливостей

підприємницької діяльності, шляхів її вдосконалення, оволодіння

практичними знаннями для створення власного бізнесу.

Майбутньому фахівцеві потрібно знати: економічну сутність та

організаційно-правові форми підприємництва; порядок державної

реєстрації та ліцензування підприємництва; особливості здійс-

нення підприємницької діяльності у різних галузях економіки;

порядок укладання господарських договорів і шляхів забезпечен-

ня виконання їх; способи досягнення безпеки підприємництва;

етику та культуру бізнесу.

Серед необхідних практичних навичок майбутнього фахівця —

розробка й обґрунтування бізнес-планів; вміння знаходити кошти

для ведення підприємницької діяльності; здійснення маркетинго-

вого пошуку; рекламування своєї діяльності тощо.