Ільчук М.М., Іщенко Т.Д. (ред.) Підприємницька діяльність та агробізнес

Подождите немного. Документ загружается.

ною ціною з низки можливих цін упродовж певного періоду часу.

Іншими словами, пропозиція — це таблиця, що описує зміну обсягу

пропозиції залежно від зміни ціни товару. Цей зв’язок називають

законом пропозиції. Він показує, що з підвищенням цін (за ін-

ших однакових умов) виробники пропонують на ринку більшу кіль-

кість свого продукту, і на-

впаки. Закон пропозиції ві-

дображує прямий зв’язок

між ціною й обсягом пропо-

зиції. Тут доцільно зауважи-

ти, що для фірми (представ-

ника пропозиції), так само

як і для споживача, основ-

ним сигналом ринку є ціна.

Проте, на відміну від спожи-

вача, для фірми стимул до

виробництва зростає з під-

вищенням ціни.

На відміну від попиту,

функція пропозиції має до-

датний нахил (рис. 1.3).

Крива пропозиції на графіку відображує лінійну функцію і по-

значається S (Supply — англ.). Побудова кривої пропозиції ґрунтуєть-

ся на припущенні, що ціна є основним чинником обсягу пропозиції

будь-якого продукту. Однак крива пропозиції, так само як і крива

попиту, пов’язана з припущенням «за інших однакових умов». Якщо

ці умови змінюються (діють нецінові чинники), то розташування

кривої пропозиції також змінюватиметься. Тому слід розрізняти по-

няття «пропозиція» та «обсяг пропозиції». Обсяг пропозиції відповідає

конкретній кількості товару, яку фірма реалізує за певною ціною. Змі-

на обсягу пропозиції означає

рух вздовж кривої пропозиції.

Зміщення кривої пропо-

зиції праворуч або ліворуч

означає зміну пропозиції:

вона відбувається під дією

змін нецінових чинників

(рис. 1.4).

Графічна ситуація зміни

«інших однакових умов»

передається паралельним

зміщенням кривої пропози-

ції S

праворуч S

або ліво-

руч S

. Це свідчить про

вплив нецінових чинників

на пропозицію.

Рис. 1.3. Крива пропозиції

Рис. 1.4. Зміщення кривої пропозиції в

разі зміни «інших однакових умов»

Розділ 1

ових відно осн підприємництва Теоретичні аспеêти ринê син яê ови

1.1.4. Основні нецінові чинниêи впливó на пропозицію

1. Ціни на ресурси. Зниження цін на ресурси зменшує витра-

ти на виробництво і збільшує пропозицію, тобто зміщує криву

пропозиції праворуч. Наприклад, якщо ціни на насіння картоплі і

добрива знижуються, то можна очікувати збільшення пропозиції

картоплі. І навпаки, зростання цін на ресурси збільшить витрати

виробництва і зменшить пропозицію, тобто змістить криву пропо-

зиції ліворуч.

2. Технологія. Удосконалення технології означає, що відкрит-

тя нових знань дає змогу ефективніше виробити одиницю продук-

ції, тобто з меншими витратами ресурсів. За незмінних цін на ре-

сурси зменшаться виробничі витрати і зросте пропозиція (її крива

зміститься праворуч).

3. Податки і дотації. Підприємство розглядає більшість подат-

ків як витрати виробництва. Тому підвищення податків збільшує

витрати і скорочує пропозицію. Дотації вважають «податком на-

впаки». Коли держава дотує виробництво певного товару, то вона

фактично знижує витрати і збільшує пропозицію.

4. Ціни на інші товари. Зміни цін на інші товари також здат-

ні змістити криву пропозиції продукту. Зниження ціни на ячмінь,

наприклад, може спонукати фермера вирощувати і пропонувати

більше пшениці.

5. Кількість продавців на ринку. Збільшення кількості

фірм на ринку призведе до зростання пропозиції, й її крива змі-

щуватиметься праворуч. Якщо кількість продавців на ринку

зменшиться, то скоротиться пропозиція (крива пропозиції зміс-

титься ліворуч).

6. Очікувана зміна цін у майбутньому. Якщо фірми очіку-

ють підвищення цін у майбутньому, то вони намагатимуться ско-

ротити пропозицію сьогодні. І навпаки, коли виробники прогно-

зують зниження цін, то вироблятимуть більше продукції сьогодні.

1.1.5. Взаємодія попитó і пропозиції, ринêова рівноваãа

До цього ми аналізували попит і пропозицію окремо, вважаю-

чи, що і споживач, і фірма приймають свої рішення ізольовано,

орієнтуючись на ціну «за інших однакових умов». Однак виробник

хоче продати товар, а споживач — його купити. Тому має існувати

якийсь певний рівень цін, який задовольнив би обох.

Змоделюємо ситуацію графічно, зобразивши лінійні криві по-

питу і пропозиції в одній координатній площині (рис. 1.5).

Точка перетину цих ліній є точкою ринкової рівноваги А. На

осях координат їй відповідають Р

—

ціна рівноваги і Q

— рівно-

важний обсяг. Пояснюється це тим, що в точці Q

обсяг попиту Q

збігається з обсягом пропозиції QS, а в точці Р

ціна попиту P

—

з ціною пропозиції P

Така ситуація відпо-

відає рівновазі на то-

варному ринку, коли

для продажу

пропонується саме така

кількість продукту, яку

споживач готовий

купити. Цю рівновагу

називають частковою,

оскільки розглядається

ринок певного товару.

Рис. 1.5. Ринкова рівновага

Якщо ринкова ціна

відхилиться від Р

займе рівень Р

, то ри-

нок стане

розбалансованим. Обсяг

попиту за такою ціною становитиме Q

, а обсяг пропозиції — Q

. У

результаті виникає різниця між Q

і Q

Надлишковий попит, посилюючи конкуренцію покупців, почне

діяти у напрямку підвищення ціни Р

і вона повернеться в попе-

реднє положення (Р ).

Якщо ринкова ціна підвищиться до рівня Р

, то у такому разі

обсяг попиту становитиме Q

, а обсяг пропозиції — Q

. Як бачимо,

тут є надлишок пропозиції, оскільки Q > Q .

3 4

Надлишкова пропозиція, посилюючи конкуренцію продавців,

почне діяти на зниження ціни Р

, і вона повернеться до попе-

реднього стану рівноваги Р .

Ринок не може перебувати в «застиглому» стані, навіть якщо

він у стабільній рівновазі. Зміни, що постійно відбуваються в рів-

нях попиту та пропозиції, а також у характері зовнішніх впливів

на ринок, змушують його

пристосовуватися до нових

умов, коригувати свої ос-

новні параметри: ціну рів-

новаги і рівноважний об-

сяг.

Рис. 1.6. Зміна ринкової рівноваги

Найактивнішим чин-

ником є, безумовно, попит.

Він може миттєво зростати

(наприклад, у разі розпо-

всюдження інформації про

високу корисність якогось

блага) і миттєво знижува-

тися (якщо розповсюджу-

ється протилежна інфор-

мація).

Розділ 1

Пропозиція за своїм характером не така динамічна, оскільки

вона прямо пов’язана з виробництвом, обсяги якого миттєво змі-

нити неможливо. Для цього потрібен певний час.

Розглянемо ситуацію, коли відбуваються зміна ринкової рівно-

ваги і відхилення ціни від рівноважного рівня.

Зміна стану рівноваги пов’язана насамперед зі зміною неціно-

вих чинників попиту та пропозиції. Так, унаслідок підвищення

цін на ресурси крива пропозиції S

пересунеться ліворуч угору S

як це зображено на графіку (рис. 1.6). Рівноважна ціна підніма-

ється до рівня

′

а рівноважна кількість скоротиться з Q

до .

′

Аналогічно можна розглянути ситуації зміни стану рівноваги

внаслідок зміни інших нецінових чинників попиту і пропозиції.

1.2. Хараêтеристиêа основних типів

ринêових стрóêтóр

1.2.1. Стрóêтóра ринêó і óмови досêоналої êонêóренції

н яê основи підприємництва

Умови взаємодії учасників та ціноутворення на ринках зале-

жать від ринкової структури. Для визначення різних типів ринко-

вих структур використовують терміни, утворені від слів грецького

походження, що характеризують належність суб’єктів до однієї із

двох сторін ринку — до продавців чи до покупців — poleo (продаю)

і psoneo (купую) та їх кількість — mono (один), olіgos (нечислен-

ний) і poly (багато). Комбінуючи їх, можна отримати найзагальні-

шу і просту класифікацію типів ринкових структур: досконала

конкуренція, монополістична конкуренція, олігополія, монополія.

о ê рин відноси

Належність до певного типу ринкової структури визначається

такими характеристиками:

 частка кожного з учасників у ринковому обсязі попиту або

пропозиції;

 ступінь однорідності продукції на ринку;

ових

 можливість входження нових фірм на ринок та виходу з ринку;

 умови взаємодії продавців між собою та покупців між собою,

можливість змови учасників;

ти ретичні аспе

 можливість отримання потрібної інформації для визначення

поведінки на ринку.

Те

Проте не слід вважати, що в реальному житті існують лише названі типи рин-

ку. Насправді їх безліч. В економічній теорії розглядають не реально функціонуючі

ринки, а їх «чисті форми», ідеальні моделі. Сукупність цих моделей створює теоре-

тичний інструментарій для аналізу конкретних реальних ринків і розроблення

заходів щодо їх регулювання чи дерегулювання.

Важливо зазначити, що поняття «ринок» та «галузь», хоча й

дуже близькі, проте не ідентичні. Якщо ринки об’єднують продав-

ців і покупців товарів, що є близькими субститутами під кутом зо-

Розділ 1

ру їх покупців, то галузі об’єднують продавців (виробників) това-

рів, що є близькими субститутами у виробництві. Для аналізу цін

і обсягів виробництва певного товару зручно розглядати ринок

певного товару, а для вивчення умов та можливостей входження

на цей ринок і виходу з нього — досліджувати галузь.

Розглянемо, як функціонує ринок досконалої конкуренції.

В економічній теорії досконалою конкуренцією називають таку

форму організації ринку, за якої неможливе будь-яке суперництво

як між продавцями, так і між покупцями. Отже, теоретичне по-

няття досконалої конкуренції є фактично запереченням звичай-

ного для ділової практики та повсякденного життя розуміння

конкуренції як гострого суперництва економічних суб’єктів.

Модель досконалої конкуренції ґрунтується на певних умовах

щодо організації ринку.

1. Велика кількість покупців і продавців на ринку. Це

означає, що обсяги попиту і пропозиції навіть найбільших покуп-

ців і продавців дуже незначні щодо масштабів ринку. Тут «дуже

незначні» означає, що зміна обсягів попиту і пропозиції окремих

суб’єктів у межах короткострокового періоду (тобто за незмінної

потужності підприємства та незмінних смаків і переваг спожива-

чів) не впливають на ринкову ціну продукції. Вона визначається

лише сукупністю всіх продавців та покупців — є колективним ре-

зультатом ринкових відносин.

Велика кількість суб’єктів ринку передбачає відсутність фор-

мальних чи неформальних угод (змови) між ними з метою досяг-

нення монопольних переваг на ринку.

2. Однорідність продукції означає, що всі її одиниці абсолю-

тно однакові в уявленні покупців і у них немає можливості розпі-

знавати, ким саме вироблена та чи інша одиниця. Тобто продукти

різних підприємств абсолютно взаємозамінні, й їх крива байду-

жості має для кожного покупця форму прямої.

Сукупність усіх підприємств, що виробляють будь-який одно-

рідний продукт, утворює галузь. Однорідним продуктом можуть

бути, наприклад, звичайні акції певної корпорації, що перебува-

ють в обігу на вторинному фондовому ринку. Кожна із них абсо-

лютно ідентична будь-якій іншій, і покупцеві байдуже, хто саме

продає ту чи іншу акцію, якщо її ціна не відрізняється від ринко-

вої. Однорідними є також стандартизовані товари, які продають

на спеціалізованих товарних біржах. Це зазвичай різні види сиро-

винних товарів (бавовна, пшениця, кава, нафта певних сортів) або

напівфабрикати (сталь, алюміній, золото тощо).

Однакову продукцію не вважають однорідною, якщо її вироб-

ники можуть легко розпізнаватися покупцями за виробленою чи

торговою маркою, фірмовим знаком або іншими характерними

особливостями, якщо, звичайно, покупці надають їм істотного

значення. Отже, анонімність продавців разом з анонімністю по-

а Теоретичні аспеêти ринêових відносин яê основи підприємництв

купців роблять ринок досконалої конкуренції повністю знеособ-

леним.

3. Вільне входження на ринок і вихід з нього. Всі покупці

та продавці мають повну свободу входження в галузь (на ринок) і

виходу з неї (виходу з ринку). Це означає, що підприємства вільно

можуть почати виробництво певної продукції, продовжити чи

припинити його, якщо вважатимуть за доцільне. Аналогічно по-

купці вільно можуть купувати товар у будь-якій кількості, збіль-

шити, скоротити або зовсім припинити його придбання. Немає ні-

яких легальних чи фінансових перешкод до входження в галузь.

Немає, наприклад, патентів чи ліцензій, які забезпечують пере-

важні права на виробництво певної продукції. Входження у га-

лузь (і вихід з неї) не потребують істотних початкових (відповідно,

ліквідаційних) витрат. Економія від масштабу підприємств, що

функціонують у галузі, не настільки велика, щоб обмежити вхо-

дження у галузь нових підприємств.

Крім того, ніхто не зобов’язаний залишатися в галузі, якщо це

не відповідає його бажанням. Немає державного втручання в ор-

ганізацію ринку (субсидії та податкові пільги, квоти й інші форми

впливу на попит і пропозицію).

Свобода входження і виходу передбачає також абсолютну мо-

більність покупців і продавців усередині ринку, немає будь-яких

форм закріплення покупців до продавців. Вона забезпечується

мобільністю виробничих ресурсів, вільним їх переливанням з од-

нієї галузі до іншої, туди, де їх альтернативна вартість вища. Це,

зокрема, означає, що працівники можуть вільно мігрувати як між

галузями, так і між професіями. Пропозиція сировини та інших

виробничих ресурсів не монополізована.

4. Повна інформованість учасників ринку. Суб’єкти ринку

(покупці, продавці, власники чинників виробництва) володіють

абсолютним знанням усіх параметрів ринку. Інформація розпо-

всюджується миттєво, і нічого їм не коштує. На цьому припущенні

й ґрунтується так званий закон єдиної ціни, згідно з яким на

досконало конкурентному ринку всякий товар продається за єди-

ною ринковою ціною.

Перехресна еластичність попиту за ціною (в межах однорідної

продукції) наближається до безмежності для будь-якої пари про-

давців. І тому той з них, хто намагається підняти ціну вище від

звичайного ринкового рівня, відразу ж залишається без покупців,

які звертатимуться до інших продавців. Проблема в тому, звідки

знатимуть покупці про наявність дешевих джерел постачання

(продавців) і де вони розташовані. Сутність припущення про абсо-

лютну інформованість полягає в тому, що суб’єкти ринку наперед

володіють інформацією про розподіл цін серед продавців і перехід

від одного до іншого нічого не коштує.

Розділ 1

Однак такого апріорного знання не існує. Інформація дефіцит-

на, її отримання, переробка та використання потребують часу, сил

і грошей.

Порушення будь-якої з цих умов призводить до ринку з недос-

коналою конкуренцією. Зауважимо, що реальних ринків, де одно-

часно в повному обсязі виконують усі ці умови, не існує. По суті,

йдеться про ідеальну модель ринку, своєрідний еталон, відхилен-

ня від якого можуть призвести до втрат для суспільства. Серед

існуючих ринків до умов досконалої конкуренції наближаються,

наприклад, деякі ринки сільськогосподарської продукції.

1.2.2. Хараêтеристиêа «чистої» монополії

Протилежністю досконалої конкуренції є «чиста монополія» (від

грец. mono — один, poleo — продаю).

Характерні ознаки цієї ринкової моделі такі:

1. На ринку існує лише один продавець певного това-

ру. Як єдиний постачальник фірма-монополіст стикається з су-

купним попитом усіх потенційних покупців товару в межах

певного (національного чи місцевого) ринку, і в цьому розумін-

ні вона тотожна галузі. Інакше кажучи, галузь складається з

однієї фірми, тобто поняття «фірма» і «галузь» збігаються. На

перший погляд така ситуація малореальна і, дійсно, в масштабі

країни трапляється рідко. Однак, якщо взяти, наприклад, не-

велике місто, то видно, що ситуація монополії досить типова. В

такому місті існує одна залізниця, один банк, один книжковий

магазин тощо.

2. Відсутність абсолютних замінників. Фірма-монополіст

може виробляти однорідну або диференційовану продукцію, проте

в будь-якому разі ця продукція не має абсолютних (з точки зору

покупців) замінників (субститутів). Звичайно, всі споживчі товари

є взаємозамінниками у тому розумінні, що всі вони конкурують за

гроші покупців. Однак якщо товари, які виробляються конкурент-

ними фірмами, мають абсолютні субститути, що виробляються ін-

шими фірмами тієї самої галузі, то субститути товарів, які вироб-

ляються монополістом, не абсолютні. Тому перехресна еластич-

ність попиту між продуктами монополіста й будь-яким іншим то-

варом або дорівнює нулю, або дуже незначна.

Хоча монополіст — єдиний продавець певного товару, він все ж

має враховувати існування більш-менш близьких, хоча й не абсо-

лютних, замінників свого товару, що виробляються іншими фір-

мами. Цей тиск загальної конкуренції за гроші покупців утілений

у самій функції (кривій) попиту, яка для монополіста є ринковою

функцією попиту на його товар.

3. Входження на ринок нових фірм блоковано. Монополія

може існувати лише тому, що вхід на ринок уявляється іншим фір-

н п ц Теоретичні аспеêти ринêових відносин яê ос ови під риємни тва

мам невигідним або неможливим. Якщо ж інші фірми зможуть

увійти в галузь, то монополія, за визначенням, зникне. Тому на-

явність вхідних бар’єрів є обов’язковою умовою і виникнення, й

існування монополії. Вхідні бар’єри численні та різноманітні. Се-

ред них:

 наявність у фірми-монополіста патентів на продукцію чи за-

стосовувану під час її виготовлення технологію;

 існування урядових ліцензій, квот чи високого мита на імпорт

товарів;

 контроль монополістом джерел надходження потрібної сиро-

вини чи інших спеціалізованих ресурсів;

 наявність істотного ефекту масштабу забезпечує функціону-

вання на ринку лише одного виробника, який отримує економіч-

ний прибуток;

 великі транспортні витрати, які сприяють формуванню ізо-

льованих місцевих ринків, тому єдина технологічно галузь може

передбачати багато локальних монополістів;

 нечесна конкуренція (антиреклама, тиск на банки та поста-

чальників ресурсів, демпінг, переманювання фахівців, промисло-

вий шпіонаж тощо) — незаконні або ті, що межують із беззакон-

ням, заходи щодо утримання монопольної влади.

Крім того, і сама фірма-монополіст може здійснювати таку

політику цін, яка не приваблює на ринок потенційних конкурен-

тів.

4. Абсолютна поінформованість. І покупці, й єдиний поста-

чальник володіють повною інформацією про ціни, фізичні харак-

теристики благ, інші параметри ринку.

Ринки, закриті для входження конкурентів юридичними

бар’єрами, називають закритими монополіями. Монополію,

яка існує завдяки ефекту масштабу, називають природною мо-

нополією.

Зосередження виробництва всього ринкового обсягу блага в од-

ній фірмі у разі природної монополії економічно ефективніше, ніж

на кількох підприємствах. Тому природні монополії зазвичай під-

тримуються державною владою, яка бере на себе регулювання їх-

ньої діяльності.

Існування різноманітних вхідних бар’єрів є джерелом монопо-

льної влади. Монопольна (ринкова) влада полягає у здатності фір-

ми впливати на ринкову ціну. Чистий монополіст має абсолютну

ринкову владу, а його здатність впливати на ціну обмежується

лише попитом споживачів.

Якщо уявити своєрідну шкалу можливостей різних ринкових

структур щодо конкуренції серед постачальників та впливу на рин-

кові ціни, то всі реально існуючі типи структур будуть розміщені

на ній між досконалою конкуренцією і чистою монополією.

Розділ 1

1.2.3. Хараêтерні ознаêи оліãополії

Термін «олігополія» (від грец. olіgos — нечисленний і poleo —

продаю) в європейську лексику запроваджений англійським гу-

маністом і державним діячем Томасом Мором у всесвітньо відомо-

му романі «Утопія» (1516 р.). Нині цей термін використовується

економістами для позначення певного типу будови ринку, за яко-

го пропозиція представлена невеликою кількістю порівняно вели-

ких підприємств — продавців однорідної продукції або близьких

субститутів. Припущень, на яких ґрунтується виокремлення олі-

гополії як особливого типу будови ринку, небагато, і вони реаліс-

тичніші порівняно з припущеннями, покладеними в основу моде-

лей досконалої конкуренції та монополії.

1. Незначна кількість продавців, яким протистоїть безліч дріб-

них покупців. Це означає, що покупці на олігополістичному ринку

є ціноодержувачами, кожен з них переконаний, що його поведінка

не впливає на ринкові ціни. Крім того, самі олігополісти є «ціно-

шукачами», кожен з них розуміє, що його поведінка істотно впли-

ває на ціни, які можуть отримати за свою продукцію суперники.

Не можна конкретно сказати, скільки фірм має діяти на ринку,

щоб його віднести до олігополії. Їх може бути три або десять, оскі-

льки олігополія займає весь проміжок між чистою монополією та

монополістичною конкуренцією.

2. Продукт, який виробляють олігополісти, може бути як одно-

рідним (стандартним), так і неоднорідним (диференційованим).

Типовими олігополістичними ринками є ринки сталі та автомобі-

лів. Якщо у першому випадку виробляється стандартний продукт,

то у другому він диференційований. У теорії зручніше розглянути

цю велику кількість субститутів як однорідний агрегований про-

дукт.

3. Можливості входження у галузь (на ринок) нових виробників

змінюються в широких межах: від повністю блокованого входу (як

у моделі монополії) до абсолютно вільного (як у моделі досконалої

конкуренції).

Високі бар’єри до входження в галузь пов’язані насамперед з

економією на масштабі виробництва (ефект масштабу), яка є най-

важливішою причиною значного поширення і тривалого збере-

ження олігополістичних структур. В автомобільній промисловості

США у 80-ті роки ХХ ст., наприклад, мінімально ефективний об-

сяг виробництва становив 300 тис. автомобілів за рік. Оскільки

багато підприємств виробляли не менше від двох моделей одно-

часно, вартість такого заводу зазвичай перевищувала 3 млрд до-

ларів. Такі великі інвестиції доступні далеко не всім фірмам, тому

створюються об’єктивні передумови для збереження провідних

позицій автомобільних заводів-гігантів. Перешкоди до входження

в ринок можуть бути пов’язані з патентною монополією, як це від-

бувається в наукомістких галузях, які контролюються фірмами на

ретичні відно а Тео аспеêти ринêових син яê основи підприємництв

зразок «Ксерокс», «Кодак», ІBM та ін. Упродовж усього терміну дії

патенту (в США — 17 років) фірма надійно захищена від внутрі-

шньої конкуренції.

Серед інших причин — монополія контролю над рідкісними

джерелами сировини (наприклад, світовий ринок нафтопродуктів

контролює картель ОПЕК), високі витрати на рекламу (як у вироб-

ництві сигарет, прохолоджувальних напоїв чи шоу-бізнесу). Є й

інші бар’єри, що склалися природно або створені штучно. Пере-

шкоди різні за міцністю і хоча немає таких, які не можна здолати,

все ж вони виникають знову і знову.

4. Загальна взаємозалежність поведінки фірм на олігополіс-

тичному ринку. Олігополія виникає тоді, коли кількість фірм

настільки мала, що кожна з них під час формування своєї еконо-

мічної політики змушена брати до уваги реакцію з боку конку-

рентів. Фірма-олігополіст не може не зважати на те, що співвід-

ношення між вибраним нею рівнем ціни і обсягом продукції, яку

вона зможе за цією ціною продати, залежить від поведінки її су-

перників, які, в свою чергу, залежать від прийнятого рішення.

Тому олігополіст не може розглядати криву попиту на свою про-

дукцію як задану.

Саме ця «незаданість» функції попиту на продукцію олігополіс-

та при прийнятті ним рішення щодо рівня цін та/чи обсягу вироб-

ництва і визначає особливості ринку, який має олігополістичну

будову. Тому олігополіст має передбачати реакцію суперників на

свої рішення та дії. Отже, загальна взаємозалежність фірм є основ-

ною рисою олігополістичних ринків. Результати суперництва на

таких ринках значною мірою залежать від реакції суперників на

дії один щодо одного, яка може істотно відрізнятися. Тому й не

існує єдиної, загальної моделі олігополії, як це є у разі моделі до-

сконалої конкуренції та монополії. Натомість відомо кілька моде-

лей олігополії, які відрізняються характером намірів олігополістів

та особливостями їхніх взаємовідносин.

Насамперед олігополістичні ринки розрізняють за тим, як ді-

ють виробники: незалежно один від одного, на свій страх і ризик,

або, навпаки, вони вступають у змову, яка може бути явною (від-

критою) чи таємною (закритою). В першому випадку йдеться про

некооперовану, в другому — про кооперовану олігополію.

Монополістична конкуренція — така ринкова структура, за

якої багато продавців конкурують, щоб продати диференційова-

ний продукт на ринку, де можлива поява нових продуктів.

1.2.4. Основні риси ринêó з монополістичною êонêóренцією

1. На ринку існує досить багато продавців, які пропонують по-

дібну, проте не ідентичну продукцію. Монополістична конкурен-

ція істотно відрізняється від досконалої конкуренції щодо кількос-