Ільчук М.М., Іщенко Т.Д. (ред.) Підприємницька діяльність та агробізнес

Подождите немного. Документ загружается.

Розділ 1

ті фірм. Їх може діяти на ринку кілька десятків, а не тисяч, як за

умов досконалої конкуренції.

За наявності такої кількості фірм випливає кілька важливих

ознак монополістичної конкуренції:

 кожна фірма володіє відносно невеликою частиною всього

ринку, тому вона має дуже обмежений контроль над ринковою

ціною;

 наявність порівняно великої кількості фірм унеможливлює їх

таємну змову з метою обмеження обсягу виробництва і штучного

підвищення цін;

 за умов значної кількості фірм немає відчуття взаємної за-

лежності між ними; кожна фірма визначає свою політику, не вра-

ховуючи можливу реакцію з боку фірм, що конкурують з нею.

2. На ринку монополістичної конкуренції фірми пропонують різ-

новиди певного товару (диференційований товар). Диференціація

продукту може набувати різних форм:

 товари можуть відрізнятися за своїми фізичними чи якісними

параметрами (диференціація за якістю). Адже відмінності за фун-

кціональними особливостями, матеріалами, дизайном і якістю

роботи є надзвичайно важливими для диференціації продукту.

Персональні комп’ютери, наприклад, можуть відрізнятися за по-

тужністю, програмним забезпечення тощо. Існує також багато

конкуруючих підручників з економічної теорії, які відрізняються

за змістом, структурою, викладенням і доступністю;

 важливими аспектами диференціації продукту є послуги та

умови, пов’язані з його реалізацією. В невеликій крамниці, на-

приклад, можуть надавати особливого значення якості обслугову-

вання покупців, упаковуючи їхні покупки та надаючи інші послу-

ги. В супермаркеті покупці самі змушені пакувати свої покупки,

проте купують вони їх за нижчими цінами;

 продукти також можуть бути диференційовані на основі роз-

міщення і доступності. Наприклад, бензозаправні станції, що роз-

ташовані на великих автомагістралях, продають бензин за вищими

цінами, ніж на бензоколонках, віддалених на кілька кілометрів.

Диференціація продукту може бути результатом уявних від-

мінностей, створених рекламою, упаковкою та використанням фір-

мових знаків і торгових марок. Якщо певна марка товару

пов’язана з ім’ям знаменитості, то це може позитивно вплинути на

попит на цей товар.

Одним із наслідків диференціації продукту є те, що, незважаю-

чи на наявність відносно великої кількості фірм, виробники в

умовах монополістичної конкуренції мають певний контроль над

цінами на свою продукцію. Споживачі надають перевагу продук-

ції певних продавців і сплачують за неї вищу ціну, щоб задоволь-

нити свої потреби. Продавці та покупці більше не пов’язані сти-

хійно, як це відбувається на ринку досконалої конкуренції.

ови ови Теоретичні аспеêти ринê х відносин яê осн підприємництва

3. В умовах монополістичної конкуренції економічне суперни-

цтво зосереджується не лише на цінах, а й на таких нецінових

чинниках, як якість продукту, реклама і умови реалізації продук-

ту. Оскільки продукти диференційовані, можна припустити, що з

часом вони змінюватимуться і риси диференціації продукту кож-

ної фірми будуть сприятливими для реклами та інших форм сти-

мулювання збуту. Багато фірм використовують торгові марки і

фірмові знаки з метою переконати споживача в тому, що їхня про-

дукція краща, ніж у конкурентів.

4. На ринку монополістичної конкуренції є умови для віль-

ного входження і виходу. Оскільки виробники на цьому ринку —

це типово невеликі за розміром фірми (в абсолютному і віднос-

ному значеннях), то ефект масштабу і необхідний капітал не-

значні. Проте, порівняно з досконалою конкуренцією, можуть

бути деякі додаткові фінансові перешкоди, зумовлені намаган-

ням отримати продукт, що відрізняється від продукту конкурен-

тів, і потребою його рекламування. Фірми можуть володіти па-

тентами на свою продукцію і авторськими правами на свої фаб-

ричні знаки і торгові марки, що ускладнює копіювання їх новими

фірмами.

Типовим прикладом монополістичної конкуренції є ринки без-

алкогольних напоїв, кондитерських виробів, товарів побутової хі-

мії, ліків.

1.3. Ринêова інфрастрóêтóра

Сучасний ринок неможливий без розвиненої інфраструктури.

З економічної точки зору інфраструктура — це сукупність га-

лузей і підприємств, зайнятих обслуговуванням суспільного ви-

робництва. Існують виробнича і невиробнича (соціальна), а також

ринкова інфраструктури. Під інфраструктурою ринку розумі-

ють систему державних, приватних і суспільних інститутів (орга-

нізацій, установ), що обслуговують інтереси суб’єктів ринкових

відносин і забезпечують їхню ефективну взаємодію.

Основні функції ринкової інфраструктури полягають у тому,

що вона через свої елементи здійснює правове й економічне кон-

сультування підприємців і захист їхніх інтересів у державних і

приватних структурах; забезпечує фінансову підтримку, кредиту-

вання, включаючи лізинг, аудит, страхування нових господар-

ських формувань тощо; сприяє матеріально-технічному забезпе-

ченню і реалізації продукції підприємств; регулює рух робочої си-

ли; створює необхідні умови для ділових контактів підприємців;

здійснює маркетингове, інформаційне та рекламне обслуговуван-

ня та ін.

Основними елементами ринкової інфраструктури є банки і

біржі.

Розділ 1

Банки — це установи, функцією яких є кредитування суб’єктів

господарської діяльності та громадян завдяки залученню коштів

підприємства, установ, організацій, населення та інших кредит-

них ресурсів, касове та розрахункове обслуговування народного

господарства, виконання валютних та інших банківських опера-

цій.

В економіці ринкового типу кредитно-банківська система пред-

ставлена різноманітними банками, головним з яких є емісійний

(центральний банк).

Функції центрального банку:

 розробка та реалізація грошово-кредитної політики;

 емісія готівкових грошей — монопольне право центрального

банку;

 емісія безготівкових грошей;

 зберігання золотовалютних резервів країни;

 акумуляція та зберігання касових резервів комерційних банків.

Через центральний банк держава здійснює грошово-кредитну

політику. Він представляє фінансові інтереси в інших країнах.

Комерційний банк — найуніверсальніший тип банку, що

здійснює широке коло операцій. Ці банки є основою кредитної сис-

теми і успішно працюють за дотримання відповідних принципів:

робота у межах реальних ресурсів, повна економічна самостійність

і відповідальність, взаємодія з клієнтами на ринкових засадах,

регулювання діяльності економічними методами і у межах закону.

Функції комерційних банків:

 ведення поточних рахунків (акумуляція безстрокових депозитів);

 акумуляція строкових депозитів вкладників;

 перерахування з одного рахунку на інший;

 розміщення акумульованих грошових засобів наданням кре-

дитів, купівлею-продажем цінних паперів;

 продукування кредитних грошей мультиплікацією банківсь-

ких депозитів та ін.

За способом формування статутного капіталу розрізняють ко-

мерційні банки без участі держави, з участю держави, з участю

іноземного капіталу тощо.

Залежно від обсягу операцій, які виконують комерційні банки,

їх поділяють на універсальні (здійснюють усі операції) та спеціа-

лізовані (виконують менший обсяг операцій, обслуговують певну

галузь чи сферу економічної діяльності або групу клієнтів).

Інвестиційні банки спеціалізуються на фінансуванні і дов-

гостроковому кредитуванні різних підприємств і галузей. Розріз-

няють фінансові інвестиції, які здійснюються купівлею банком

цінних паперів, тобто вкладенням грошей у цінні папери, і «реа-

льні» інвестиції, що здійснюються вкладенням капіталу в промис-

ловість, будівництво, сільське господарство тощо, тобто в об’єкти

виробничої і невиробничої сфер.

Тео р аспеетичні êти ринêових відносин яê основи підприємництва

Іпотечні банки спеціалізуються на тому, що надають довго-

термінові позики під заставу нерухомості. Іпотечні банки, що ста-

новлять природну частину банківської системи в економіці ринко-

вого типу, ще чужі, незвичні для нашої економіки, в якій поки що

не сформовані і не доведені до певної кондиції ні заставні, ні влас-

ницькі права.

Інноваційні банки, або фонди здійснюють кредитування (в

основному венчурні, тобто пов’язані з певним ризиком) на всіх

етапах і стадіях інноваційного процесу створення та впроваджен-

ня різних нововведень і науково-технічних розробок.

Ощадні банки — це фінансово-кредитні установи для залу-

чення вільних коштів населення, зберігання заощаджень, здійс-

нення безготівкових розрахунків, надання населенню кредитів,

проведення розрахунково-грошових операцій щодо обслуговуван-

ня населення, включаючи операції з цінними паперами.

Залежно від форм власності існують такі види банків: держав-

ні, приватні, акціонерні, кооперативні, муніципальні, комунальні,

змішані (державний капітал поєднується з іншими формами),

міждержавні.

Залежно від видів господарської діяльності розрізняють банки

промислові, сільськогосподарські, торговельні, зовнішньоторгове-

льні (здійснюють операції з кредитування експорту та імпорту за

зовнішньоторговельними розрахунками, гарантують й обліковують

векселі з експортних кредитів, наданих комерційними банками).

Значну роль у світі відіграють міжнародні, міждержавні банки:

Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР), Банк міжна-

родних розрахунків (БМР), Міжнародний банк економічного спів-

робітництва (МБЕС), Європейський інвестиційний банк (ЄІБ)

та ін.

Товарна біржа — одна із форм функціонування оптового рин-

ку з купівлі-продажу товарів. У класичному розумінні біржа — це,

по-перше, місце, де регулярно в той самий час здійснюються торги

певними товарами. По-друге, це об’єднання торговців або біржових

посередників, які спільно оплачують витрати на організацію тор-

гів, установлюють правила торгівлі, визначають санкції за пору-

шення їх. Сенс такого об’єднання в тому, що воно дає змогу швид-

ше і з меншими витратами продати і купити товар, полегшує і

спрощує процес торгівлі. Внаслідок цього біржа — це особливий

ціноутворювальний механізм.

Товарна біржа діє на основі самоврядування, господарської са-

мостійності, є юридичною особою, має відокремлене майно, само-

стійний баланс, власний розрахунковий, валютний та інші рахун-

ки в банках, печатку з власною назвою.

На біржі продають і купують не визначені партії товару, а бір-

жові, що мають встановлену біржею кількість товару певного сор-

ту, типу, марки. Продавець на біржі передає покупцеві не товар, а

Розділ 1

документ, який підтверджує право власності на товар. Таким до-

кументом є складське свідоцтво (варрант), яке засвідчує, що про-

давець здав товар на біржовий склад. За таким документом поку-

пець може отримати товар з біржового складу.

На товарних біржах укладають угоди.

Угода (операція) — домовленість про взаємне передавання

прав та зобов’язань щодо біржового товару, яка супроводжується

передаванням фінансового інструмента (банківських документів

чи грошей) від однієї особи до іншої. Існують два основних види

угод: угоди на реальний товар і термінові (ф’ючерсні угоди).

Угоди на реальний товар завершуються переходом товару

від продавця до покупця, тобто здаванням-прийняттям реального

товару на одному із біржових складів. Такі угоди залежно від тер-

міну поставки поділяють на угоди з негайною поставкою і угоди з

поставкою в майбутньому.

Угоди з негайною поставкою зазвичай називають угодами на

наявний товар («кеш» або «спот»), а угоди на товар з поставкою

в майбутньому — угодами на термін, або форвард. Ці угоди пе-

редбачають поставку продавцем реального товару за ціною, за-

фіксованою в контракті на момент його підписання, і в термін,

обумовлений контрактом. Тривалість цього терміну встановлює

біржа.

Термінові (ф’ючерсні) угоди на відміну від угод на реаль-

ний товар передбачають не зобов’язання сторін поставити або

прийняти реальний товар у термін, обумовлений контрактом, а

купівлю і продаж прав на товар (паперові операції). Результа-

тами таких угод є не передавання реального товару, а виплата

або отримання різниці між ціною в день його виконання. В разі

операцій на термін одна сторона завжди виграє, а інша — про-

грає. Для пришвидшення цих операцій і полегшення ліквідації

контрактів, а також для спрощення розрахунків за ними, біржа-

ми розроблені повністю стандартизовані форми ф’ючерсних кон-

трактів.

Укладаючи угоди на біржі, її учасники мають на меті: купівлю

і продаж реального товару; здійснення спекулятивних операцій;

хеджування (страхування від можливих змін). Угода на купівлю і

продаж реального товару здійснюється виробниками з метою реа-

лізації товарів, які вони випускають; споживачами — з метою за-

безпечення себе необхідними товарами, в основному сировиною;

торговцями — з метою перепродажу товарів кінцевим спожива-

чам. Ці угоди здійснюються як на наявний товар, так і на термін.

Розвинений товарний обіг неможливий без широкого викорис-

тання цінних паперів. Вони можуть бути як засобом кредиту, так і

засобом платежу, ефективно замінюючи готівку. Як один із важ-

ливих засобів мобілізації вільних грошових ресурсів цінні папери

виконують і антиінфляційні функції, «знімаючи» на відповідний

аспе Теоретичні êти ринêових відносин яê основи підприємництва

термін певну кількість готівки, що не забезпечена товарами і по-

слугами. Ці та інші якості цінних паперів сприяють значному по-

ширенню їх у комерційному обігу. Тому ринок цінних паперів і

фондові біржі, як його провідна ланка, посідають важливе місце в

країнах з розвиненою ринковою економікою.

Існують первинний і вторинний ринки цінних паперів.

На первинному ринку цінних паперів здійснюється розмі-

щення щойно випущених цінних паперів. Емітентами можуть бу-

ти: державні органи влади різних рівнів, підприємства, організа-

ції, іноземні юридичні особи.

Вторинний ринок цінних паперів забезпечує перепродаж

раніше випущених цінних паперів через фондову біржу і позабір-

жовий оборот. Громадяни та юридичні особи, що купують цінні

папери від свого імені й за свій рахунок, є інвесторами.

У нашій економіці використовувалися лише деякі види цінних

паперів (облігації, чеки, векселі для зовнішнього обігу), до того ж

у чітко окреслених межах. Останнім часом почали з’являтися фон-

дові біржі і в Україні, що свідчить про початок формування ринку

цінних паперів.

Цінні папери — це грошові документи, що засвідчують право

володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між

особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають зазви-

чай виплату доходу у вигляді дивідендів або відсотків, а також

забезпечують інші права, що випливають з цих документів, іншим

особам.

Акція — це цінний папір без установленого терміну обігу, що

засвідчує пайову участь у статутному фонді акціонерного товари-

ства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на

участь в управлінні ним, дає право його власникові на отримання

частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розпо-

ділі майна в разі ліквідації акціонерного товариства. Акції мо-

жуть бути іменними та на пред’явника, привілейованими та прос-

тими.

Розрізняють номінальну ціну акцій і ринкову, або курсову, ці-

ну. Номінальну ціну записують на акції під час випуску її. Курс

акцій — це ринкова ціна, за якою їх продають і купують у певний

момент. У країнах з розвиненою ринковою економікою курс акцій

та інших цінних паперів найбільших компаній визначається на

фондовій біржі і публікується в біржових бюлетенях.

Облігація — це цінний папір, що засвідчує внесення її влас-

ником грошових коштів і підтверджує зобов’язання відшкодувати

йому номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений

термін з виплатою фіксованого відсотка (якщо інше не передба-

чено умовами випуску). Випускають облігації таких видів: облі-

гації внутрішніх, державних і місцевих позик та облігації під-

приємств.

Розділ 1

Казначейські зобов’язання України — це вид цінних папе-

рів на пред’явника, що розповсюджуються винятково на добро-

вільних засадах серед населення, засвідчують внесення їх влас-

никами грошових коштів до бюджету і дають право на отримання

фіксованого доходу. Випускають такі види казначейських зо-

бов’язань: довгострокові — від 5 до 10 років, середньострокові —

від 1 до 5 років, короткострокові — до одного року.

Ощадний сертифікат — це письмове свідоцтво банку про

депонування грошових коштів, яке засвідчує право власника на

отримання після закінчення встановленого терміну депозиту і

відсотків за ним. Ощадні сертифікати бувають строкові (під пев-

ний договірний відсоток на визначений термін) або до запитання,

іменні та на пред’явника. Іменні сертифікати обігу не підлягають,

а їх продаж (відчуження) іншим особам є недійсним. Дохід за

ощадними сертифікатами виплачується за пред’явленням їх для

сплати в банк, що їх випустив.

Одним із цінних паперів є вексель.

Вексель — це цінний папір, який засвідчує безумовне грошове

зобов’язання векселедавця сплатити після настання терміну ви-

значену суму грошей власнику векселя. Випускають такі види ве-

кселів: простий і переказний.

Ринок праці, як і ринок капіталів, товарів, цінних паперів то-

що, — складова частина ринкової економіки. На ньому, як зазна-

чають експерти Міжнародної організації праці (МОП), підприємці

і громадяни разом ведуть переговори, колективні або індивіду-

альні щодо заробітної плати і умов праці.

Біржа праці — це установа, яка здійснює посередництво між

громадянами і підприємцями під час укладання угоди купівлі-

продажу робочої сили. Крім того, вона виконує посередницькі по-

слуги з працевлаштування безробітних, а також осіб, що бажають

змінити роботу, вивчає попит і пропозицію робочої сили, надає

інформацію про фахівців, які потрібні. Біржа праці веде облік

безробітних і здійснює виплату їм допомоги по безробіттю.

1.4. Прибóтоê яê винаãорода за підприємництво

За умов ринку рішення щодо того, що і в яких обсягах виробля-

ти, визначає прибуток. Тому кожного виробника товарів і послуг

цікавить питання: за якого обсягу виробленого (реалізованого) то-

вару і за якої його ціни можна отримати максимальний прибуток.

Прибуток як кінцевий результат функціонування виробництва

на рівні фірми є елементом взаємовідносин усіх учасників вироб-

ничого процесу. В кожній фірмі прибуток виконує певні функції,

основними з яких є:

 інформаційна — прибуток в умовах ринку визначає, що і в

яких обсягах виробляти;

Теоретичні аспеêти ринêових відносин яê основи підприємництва

 розподільна — створення фондів грошових засобів, які забез-

печують фінансування прийнятих до реалізації програм і страте-

гій, підтримання оптимальної структури капіталу, зведення до

мінімуму ризику банкрутства;

 стимулююча — зниження витрат виробництва, впроваджен-

ня інновацій і технічних удосконалень.

Найбільш загально прибуток можна розглядати як різницю

між доходом (виручкою) від реалізації товарів і витратами на ви-

робництво їх. Як мета і мотив організації підприємництва прибу-

ток створює його матеріальну основу. Завдяки прибутку фірма

еволюціонує виробничий процес, здійснює капітальні і фінансові

вкладення, фінансує соціальні потреби.

Розрізняють такі види прибутку:

 економічний (чистий) — це сума, що залишається після вира-

хування із загального доходу (виручки) фірми всіх витрат (зов-

нішніх і внутрішніх, включаючи в останні нормальний прибуток

підприємця);

 бухгалтерський — частина доходу фірми, яка залишається

від загальної виручки після відшкодування зовнішніх витрат, тоб-

то плати за ресурси постачальника. Таке тлумачення пов’язане ли-

ше з явними витратами і не враховує внутрішні (неявні) витрати;

 балансовий — різниця між виручкою від реалізації продукції

(доходом) і сумою матеріальних витрат, амортизації і заробітної

плати. Іноді балансовий прибуток називають загальним прибут-

ком, оскільки саме він є джерелом розподілу і використання кош-

тів підприємства.

Якщо нормальний прибуток входить до складу альтернативних

витрат, то економічний прибуток є додатковим доходом підприєм-

ця внаслідок його ефективнішої діяльності у певній галузі і він не

належить до витрат. Цей прибуток отримують не всі підприємці.

Його розмір обчислюють як різницю між виручкою (доходом) від

реалізації продукції та економічними витратами. Бухгалтерський

прибуток — це різниця між виручкою (доходом) від реалізації

продукції та бухгалтерськими витратами. Отже, розмір бухгалтер-

ського прибутку перевищує обсяг економічного прибутку на вели-

чину неявних (внутрішніх) витрат.

Кожна з концепцій прибутку має свою сферу застосування. Так,

розрахунок економічного прибутку важливий для прийняття

управлінських рішень, а для оподаткування використовується бух-

галтерський підхід.

Прибуток в умовах ринкової економіки тісно пов’язаний з під-

приємницьким доходом, який потрібно розглядати, з одного

боку, як підсумковий результат розподілу прибутку підприємства,

а з іншого — як винагороду за виявлені підприємницькі здібності.

Підприємницький дохід розрізняють за величиною, методами

отримання, напрямами використання. Так, на підприємствах різ-

Розділ 1

них форм власності формування підприємницького доходу різне у

зв’язку з розмежуванням капіталу — функції і капіталу — влас-

ності. Коли власник капіталу одночасно є підприємцем свого ви-

робництва, то підприємницький дохід формується за поданою ви-

ще схемою.

Якщо ж власник капіталу і підприємець — різні особи, то мож-

ливі два варіанти. Перший — власник капіталу передає функ-

цію управління виробництвом і збутом менеджерам та визначає

їм платню. Дохід підприємця виступає як плата за монополію

власності на капітал. Менеджер здійснює капітал — функцію і

відповідає за функціонування підприємства. Другий — власник

капіталу може віддавати капітал під певний відсоток (зазвичай

вищий від банківського) підприємцю для організації ним власної

справи. Зазвичай за такої ситуації підприємницький дохід вищий

у зв’язку з реалізацією особистого інтересу підприємця. При цьому

він існує у вигляді винагороди за виявлення ініціативи у функці-

онуванні виробництва, впровадженні інновацій, прийнятті рішень

щодо управління фірмою і відповідальності за ризик.

Підприємницький дохід складається з нормального та еконо-

мічного прибутку.

Прибуток у ринковому господарстві є винагородою такого спе-

цифічного чинника, як підприємництво. Специфічного, по-перше,

тому, що підприємництво, на відміну капіталу чи землі, непоміт-

не. По-друге, не можна тлумачити прибуток як своєрідну рівнова-

жну ціну, за аналогією з ринками праці, капіталу і землі. Ця спе-

цифіка виробництва як чинника виробництва виявляється через

його функції: поєднання інших ресурсів — праці, капіталу, зем-

лі — для виробництва товарів і послуг; прийняття основних рі-

шень, пов’язаних з діяльністю фірми; здійснення нововведень у

виробництві чи збуті продукції; прийняття на себе ризиків, що

випливають з виконання підприємницьких функцій. Підприємець

унаслідок виконання цих функцій може цілком правомірно пре-

тендувати на певний дохід — прибуток. Розглянемо поняття при-

бутку як факторного доходу.

Прибуток зазвичай визначають як різницю між валовим до-

ходом і валовими витратами. Якщо з визначенням валового до-

ходу немає проблем (це добуток кількості реалізованої продукції

та ціни одиниці товару), то що потрібно включати до валових ви-

трат?

З точки зору бухгалтера до витрат зараховують явні грошові

витрати. Тому бухгалтерський прибуток є різницею між повною

виручкою і бухгалтерськими (явними) витратами.

Проте до економічних витрат має входити вартість послуг усіх

чинників виробництва, незалежно від того, купуються вони на

ринку чи є власністю фірми. Будь-які витрати, а отже, і витрати

виробництва, слід розглядати під кутом зору цінності альтерна-

Теоретичні аспеêти ринêових відносин яê основи підприємництва

тивних можливостей, якими доводиться жертвувати. Так, кожен

підприємець, вибираючи сферу застосування своїх підприємниць-

ких здібностей, порівнюючи альтернативні варіанти з точки зору

очікуваних вигод, вибирає найефективніший для себе варіант.

Вирішивши, наприклад, зайнятися виробництвом меблів, він, по

суті, відмовляється від отримання доходу в сільському господарст-

ві чи страховій справі. Цей втрачений, або альтернативний, дохід

має входити до витрат.

Використовуючи власні ресурси (капітал, землю, підприємни-

цькі здібності), власник цих чинників не несе явних грошових ви-

трат, це неоплачувані, чи неявні витрати.

Коли підприємець організовує процес виробництва, поєднуючи

у ньому різні ресурси, управляє фірмою і приймає необхідні еко-

номічні рішення, він виступає як різнобічний фахівець, тобто од-

ночасно є менеджером, інженером, юристом тощо. І лише викону-

ючи всі ці функції, підприємець тим самим виконує саму підпри-

ємницьку функцію. У такому разі дохід підприємця складати-

меться з двох частин. Одна частина доходу — це плата за працю

підприємця, за організацію і ведення бізнесу, тобто те, що в сучас-

ній економічній науці прийнято називати безумовною заробітною

платою. Друга частина доходу підприємця зумовлена тим, що він

зазвичай є власником капіталу і вкладає його в бізнес. Дохід на

капітал, що належить підприємцеві, може бути виражений у ви-

гляді річної відсоткової ставки, яка, в свою чергу, є кількісним ви-

раженням чистої продуктивності капіталу.

Ці дві частини доходу підприємця становитимуть прибуток з

точки зору бухгалтера, проте з погляду економіста — все це еле-

менти витрат. А до повних витрат, як відомо, має входити норма-

льний прибуток як мінімальний дохід підприємця, необхідний

для залучення й утримання цього ресурсу в певному виробничому

процесі. Економічний прибуток виникає в тому разі, якщо загаль-

на виручка перевищує всі витрати — і явні, і неявні, враховуючи в

останніх і нормальний прибуток.

Джерела економічного прибутку. Специфіка власне під-

приємницької діяльності розкривається не в статичній, а в дина-

мічній економіці, коли чинники, що визначають величину попи-

ту і пропозиції змінюються. Підприємець не просто об’єднує чинни-

ки (ресурси) у виробничому процесі, а виявляє ініціативу,

об’єднуючи їх по-новому. Підприємець не просто керує підприєм-

ством, а приймає неординарні рішення щодо управління фірмою,

впроваджує інновації і несе відповідальність за економічний ризик.

Нульовий економічний, або нормальний прибуток є наслідком

статичної економіки і вільної конкуренції в чистому вигляді. Про-

те в реальній дійсності вільна конкуренція, повна рівновага рин-

ку, статична економіка існувати не можуть. Завжди є певний сту-

пінь недосконалості конкуренції (монополізації ринку), ринкова

нерівновага, неоптимальна поведінка індивідуумів. До того ж еко-