Ільчук М.М., Іщенко Т.Д. (ред.) Підприємницька діяльність та агробізнес

Подождите немного. Документ загружается.

Розділ 2

2.2. Еêономічна сóть, особливості орãанізації

та розвитêó підприємництва і бізнесó

2.2.1. Потреба ó виниêненні бізнесó

Економіка кожного суспільства є сукупністю різних видів діяль-

ності, результатом якої є створення матеріальних благ та їх рух до

споживача. Ця діяльність здійснюється на основі взаємодії про-

дуктивних сил і виробничих відносин, що характеризуються їх

взаємопроникненням і взаємовираженням.

Бізнес — діяльність, яка історично виникла в процесі розвитку

суспільства.

Люди — рушійна сила економічного розвитку і тільки з точки

зору їхньої діяльності можна зрозуміти, що таке бізнес. У процесі

діяльності люди змінюють світ, перетворюючи явища природи і

суспільства в об’єкти своєї діяльності, своєї справи чи бізнесу, а

себе — в діяльних суб’єктів — бізнесменів. Діяльність спонукаєть-

ся потребою. Для задоволення потреб необхідні ресурси — вироб-

ничі, природні, людські. А вони обмежені. Дефіцитність ресурсів

зумовлює обмеженість випуску кінцевого продукту. Отже, суспіль-

ство не може споживати стільки, скільки хоче. Стикаючись з цими

проблемами, воно постійно має вирішувати що, як і скільки вироб-

ляти та як розподіляти вироблене, щоб максимально задовольни-

ти потреби людей. Будь-яка серйозна спроба дати відповідь на ці

питання неминуче зумовлює потребу у здійсненні аналізу проце-

сів економічного розвитку суспільства.

Діяльність — вища форма розвитку, притаманна людині. Вся

історія людського суспільства так чи інакше пов’язана з діяльніс-

тю людини, її справою чи бізнесом. Межі впливу бізнесу на процес

економічного розвитку визначають об’єктивні умови, які залежать

від економічної системи, де функціонує бізнес. Тому вічні пробле-

ми: що, як, скільки виробляти та як розподіляти передаються від

покоління до покоління, від однієї економічної формації до іншої.

Практика індустріально розвинених країн, де бізнес є основою

розвитку економіки, а ринок виступає стимулом розвитку вироб-

ництва, виробила формулу виживання, позначену особливою про-

стотою. Виявляється, що в ринковому механізмі ніхто з індивідів

чи організацій свідомо не займається вирішенням цих проблем.

Просто кожен робить свій бізнес, взаємодіючи на ринку то як ви-

робник, то як споживач. Тут визначають ціни і обсяг виробництва.

Через узгодження між покупцями і продавцями вирішуються одно-

часно всі проблеми. Перша з них — «що виробляти?» — визначається через гро-

ші, які споживач сплачує за товар, який він вибрав; друга — «як виробляти?» —

конкуренцією між виробниками; третя — «скільки виробляти і як розподіляти?»

— зумовлюється співвідношенням попиту і пропозиції. Такий процес відбувається

постійно у кожному способі виробництва, у різних економічних

Соціально-еêономічні основи підприємництва та аãробізнес

системах, де сповідують ринкові відносини, а бізнес виступає як

метод господарювання, тип мислення, спосіб життя.

Отже, бізнес є категорією ринку, тобто економічною катего-

рією, а потреба його виникнення — закономірним історичним

процесом.

2.2.2. Підприємництво яê елемент бізнесó і тип

ãосподарювання

Підприємництво як економічний феномен є категорією бізнесу.

У господарській практиці «підприємництво» і «бізнес» часто ото-

тожнюють.

Бізнес — поняття ширше, ніж підприємництво. Воно охоплює

всі відносини, що виникають між усіма учасниками ринкової еко-

номіки, включаючи не тільки підприємців, а й споживачів, най-

маних працівників, державні структури.

Підприємництво — динамічний, активний елемент бізнесу,

що є ініціативною, самостійною діяльністю, яка здійснюється на

свій ризик і під свою майнову відповідальність громадянами,

об’єднаннями громадян з виробництва продукції, виконання робіт

і надання послуг з метою отримання прибутку. Підприємництво

включає в оборот свого суб’єкта — підприємця, а не всіх учасників

ринку.

Як елемент бізнесу підприємництво не може бути відокремлене

від праці, від ведення господарства, від привласнення. Без праці

бізнесу не буває. Праця і підприємництво — процеси діяльності,

спрямовані на виробництво матеріальних і духовних благ. Проте

якщо для підприємництва праця є основною умовою його розвитку

і джерелом створення життєвих благ, то підприємництво — це за-

сіб, що надає праці творчості, це змістовний, якісний бік діяльнос-

ті, який характеризується самопримусом суб’єктів, що вибрали цю

діяльність.

Підприємництво — якісно новий ефективний тип ведення гос-

подарства. Воно потребує прогресивних способів, прийомів, мето-

дів ведення та конкретного власника, господаря виробництва. Бо

тільки господар прагне до примноження своєї власності і заради

цього займається сам підприємницькою діяльністю або наймає

працівників. Він не буде марно розбазарювати своє добро, не дасть

це зробити й іншим. І в цьому розумінні поняття «підприємець» і

«господар» тісно пов’язані одне з одним. Оскільки всі підприємці

беруть активну участь у формуванні цілей підприємства та

управляють підприємством, їх можна вважати менеджерами. Од-

нак у підприємця може не бути здатності або хисту до ефективно-

го виконання управлінських функцій — планування, організації,

мотивації, контролю. Тому навіть видатний підприємець може не

бути ефективним менеджером. Створена підприємцем організація

Розділ 2

навіть може розпастися через погане керівництво, а не через по-

гані ідеї. Таким чином, менеджера від підприємця відрізняє здат-

ність і вміння ефективно управляти організацією, використовую-

чи всі функції управління. Заповзятливий менеджер активно шу-

кає можливостей і з наміром ризикує, добиваючись змін і вдоско-

налення своєї організації. Керівники повинні думати і діяти як

підприємці. Якщо менеджери середньої ланки не можуть або не

хочуть ризикувати через нові ідеї, підприємницька спроможність

організації серйозно обмежується.

Отже, порівнюючи поняття «менеджмент» і «бізнес», «мене-

джмент» і «підприємництво», можна зробити висновок: бізнес —

це діяльність, спрямована на отримання прибутку створенням

та реалізацією продукції чи послуг. Менеджмент реалізує процес

управління бізнесом, наукою, культурою тощо. Бізнесмен — це

володар капіталу, який є в обігу і дає прибуток. Бізнесменом мо-

же бути просто ділова людина, яка ніким не управляє, а мене-

джер обов’язково обіймає керівну посаду й управляє будь-яким

об’єктом, має підлеглих. Підприємець — це людина, яка починає

нову справу, здійснює бізнес, реалізує певні нововведення і вкладає

свої кошти у нову справу, бере на себе особистий ризик.

2.2.3. Ознаêи бізнесó, йоãо фóнêції і модель

До ознак бізнесу належить те, що залишила практика розвитку

продуктивних сил суспільства, а саме:

 обмін діяльністю між суб’єктами економіки;

 прагнення кожного учасника обміну діяльністю реалізувати

свої інтереси незалежно від того, чи реалізуються при цьому інте-

реси контрагентів;

 прагнення до нав’язування своїх інтересів у разі, коли конт-

рагенти відмовляються враховувати нав’язувані їм умови ділового

спілкування (угоди);

 прояв особистої чи колективної ініціативи у процесі підготов-

ки чи укладання угоди;

 здатність і готовність йти на особистий (чи колективний) ри-

зик заради укладання угоди (операції) на вигідних умовах;

 готовність і уміння здійснювати різні прийоми ділового спіл-

кування, метою яких є досягнення найбільшої вигоди;

 здатність робити різні кроки, у різних напрямах з метою за-

безпечення вигідної позиції для подальшого здійснення вибраних

прийомів ділового спілкування; вміння диференціювати вірогідні

й справжні результати угоди, визначати пріоритети діяльності та

підпорядковувати їм логіку ділового спілкування.

Зазначені ознаки бізнесу повною мірою виявляються у сучасній

ринковій економіці, де вони мають повністю визначені видові особ-

ливості, зумовлені товарно-грошовими відносинами. Крім того, всі

організаційні форми виробничого підприємництва (фірми) роз-

ви Соціально-еêономічні осно підприємництва та аãробізнес

різняють за правовими, фінансово-економічними та організацій-

но-управлінськими ознаками.

Правові ознаки характеризують юридичні аспекти створення

статутного фонду фірми, статусу учасника (засновника) фірми,

регулюють майнові відносини між учасниками і фірмою.

До правових ознак належать:

а) право власності на капітал та засновники;

б) джерела формування та розмір статутного фонду;

в) обмеження права стати учасником фірми;

г) права учасника на майно у разі виходу з фірми;

д) юридична відокремленість фірми від учасників.

Фінансово-економічні ознаки дають змогу з’ясувати та одно-

значно визначити належність учасникам відповідної частки при-

бутку фірми, розподіл ризиків між учасниками (майнових, грошо-

вих тощо), в тому числі і в разі припинення діяльності фірми.

У широкому аспекті фінансово-економічними ознаками є:

а) участь у розподілі прибутків;

б) відповідальність за зобов’язаннями фірми;

в) розподіл майна в разі припинення діяльності фірми.

Організаційно-управлінські ознаки:

а) участь в управлінні фірмою;

б) добір, розстановка і використання найманої праці;

в) автономність виробничо-господарської діяльності фірми від

учасників.

У період, який передував першим бартерним угодам («товар» —

«товар»), ділове спілкування, пов’язане з обміном діяльністю, здій-

снювалось у рамках замкнених економічних співтовариств (родів,

племен, стад та ін.). І саме «ділова» природа цих первісних еконо-

мічних контактів, діловий інтерес учасників первісного виробни-

цтва і спричинив у кінцевому підсумку розпад цих спільностей та

диференціацію населення. Одні виявили себе в своєму бізнесі, і

саме вони почали захоплювати ключові економічні позиції, інші

терпіли крах, поступово потрапляючи у рабську чи іншу залеж-

ність від своїх контрагентів.

Вважати, що в докапіталістичній економіці не було бізнесу —

те саме, що заперечувати наявність до капіталізму економіки як

такої, хоча саме слово «бізнес» дійсно ввійшло у науковий і побу-

товий обіг саме з переходом до капіталізму. Наївним було б вва-

жати, що бізнес був повністю ліквідований у радянській допере-

будовній економіці. У колишньому СРСР панувала думка, що

бізнесу в нашій економіці бути не може, крім зовнішньоеконо-

мічних контактів, і бізнесмени, як особлива соціальна група, на-

завжди зникли. Вони сприймалися хіба що як атрибут злочинно-

го світу, причому їх наявність не була постійно відтворюваним

явищем.

Розділ 2

Однак бізнес був завжди поширеним явищем у планово-

розподільній економіці. Бізнесом займалися споживачі, які здійс-

нювали пошук дефіцитних товарів. Їхні дії, включаючи диферен-

ціацію ринку за регіональними, ціновими, фірмовими, товарними

та іншими ознаками, для подальшого залучення до дефіциту,

очевидно, могли б оснастити характерними прикладами кожного

фахівця з теорії бізнесу, якби вони вирішили звернутися у цьому

до радянського досвіду.

Функції бізнесу. Вперше в теорію бізнесу поняття «функції

бізнесу», як і «модель бізнесу», ввів англійський економіст Алан

Хоскінг. Під функціями бізнесу він розумів здійснення діяльності

з виробництва й обмінних операцій між підприємцем та іншими

елементами господарського середовища. Виходячи з цього, бізнес

передбачає такі функції:

 ведення фінансів і обліку — накопичення капіталу завдяки

засобам інвесторів і кредиторів; накопичення доходів від продажу;

управління використанням капіталу і доходів у межах і поза біз-

несом;

 кадрова — добір і наймання на роботу відповідно до потреб

бізнесу, вирішення всіх питань щодо використання трудових ре-

сурсів;

 матеріально-технічне постачання — придбання сировини,

машин і обладнання та інші поставки, необхідні для господарсь-

кої діяльності;

 виробнича — перетворення сировини та інших поставок у та-

кий вид продукції, який придатний для продажу клієнтам під-

приємства;

 маркетинг — визначення потреб споживачів і управління

процесом обміну між підприємством і його контрагентами.

До перелічених функцій можна віднести:

а) підтримку підприємства. Поширення підприємницьких ідей,

ініціативи і досвіду управління, що є функцією менеджменту;

б) науково-дослідні і проектні роботи. Діяльність з розробки і

реалізації нових технологічних процесів або нової продукції для

поліпшення підприємництва, підвищення ефективності, розши-

рення пропозиції нової продукції;

в) зв’язки з громадськістю (так званий «паблік рілейшлз»).

Управління відносинами між підприємством і громадськими

структурами або засобами масової інформації.

Модель бізнесу. Узагальнюючи викладений матеріал, бізнес

можна зобразити як просту модель, що складається з двох блоків:

а) макросередовище — економічні, правові політичні, соціаль-

но-економічні, технологічні, географічні умови діяльності;

б) мікросередовище — інституціональна система (рис. 2.1).

Наведена модель показує бізнес з його п’ятьма основними функ-

ціями, чотири із яких (фінанси, маркетинг, кадри і матеріально-

і основи та аãробізнес Соціально-еêономічн підприємництва

технічне постачання) передбачають відносини із зовнішніми бло-

ками. Ці інститути становлять безпосереднє середовище діяльнос-

ті фірми, або «мікрорівень». Виробнича функція з її «ноу-хау» — це

внутрішнє середовище бізнесу.

Ринок

грошей

Банки

Інвестори

Ринок

робочої

сили

Менеджери

Робітники

Функції

ведення

фінансів

і обліку

Функції

управ-

ління

кадрами

2.2.4. Рóшійні сили, стратеãія і таêтиêа бізнесó

Джерелом розвитку бізнесу є праця, творчий характер людської

діяльності. І хоча розвиток бізнесу — це результат свідомої діяль-

ності людей, люди не вільні в цьому розвитку. Не можна змусити

людину стати бізнесменом, можна лише створити умови для еко-

номічної свободи, навчити її деяким навичкам маркетингу, ме-

неджменту, дати суму економічних знань.

Діяльність людей у розвитку своєї справи (бізнесу) об’єктивно визначена зовні-

шніми і внутрішніми умовами і насамперед досягнутим рівнем розвитку продук-

тивних сил, станом економічних та інших суспільних відносин.

Виробнича

діяльність

Функція

маркетингу

Ринкові

контр-

агенти

і фірми

Інституції

розподілу

Агентство

з маркетингу

і реклами

Функція

матеріально-

технічного

забезпечення

Ринок

поставок

Сировина

Машини

Інші

Доходи

Ціна Обмін

Інформація

Обмін

Рис. 2.1. Модель бізнесу

Розділ 2

Бізнес — це соціально-економічна і ділова творчість людини.

Саме в ній, у самій людині, в її особистій ініціативі, енергії, акти-

вності, відповідальності, порядності, винятковій працьовитості

закладені рушійні сили бізнесу. Прагнення людини реалізувати

свої ідеї, винаходи, проявити себе, задовольнити своє здорове чес-

толюбство, залишити після себе слід на землі спонукають її до біз-

несу.

Історія розвитку бізнесу показує, що без ризику бізнесу не бу-

ває. Ризик притаманний лише людині. Це інтуїція, гра, обґрунто-

ваний розрахунок, змагання в конкурентній боротьбі. Це радість

перемоги розуму і розрахунків або гіркота поразки і прорахунків,

однак те й інше стимулює бізнес. Одних ризик надихає, інших —

загартовує, але виграє зазвичай суспільне виробництво, оскільки

неухильно створюється багатство для людей і суспільства.

Прагнення до створення матеріальних та духовних благ, до

збільшення багатства також є рушійною силою бізнесу, тому що

задовольняє потреби не тільки самого бізнесмена, а й суспільства.

Потреби мають здатність випереджати рівень виробництва. Це

пояснюється тим, що розвиток суспільства і бізнесу зумовлює такі

потреби, які не можуть бути задоволені наявними продуктивними

силами. Зростання цих потреб наштовхується на вузькі рамки

можливостей задоволення їх, що зумовлює потребу в нових продук-

тивних силах (технологія, техніка, впровадження нових професій

та ін.). Отже, потреби виступають рушійною силою суспільства.

Рушійними силами розвитку бізнесу виступає низка економіч-

них законів ринку, зокрема закон вартості і закон попиту та про-

позиції. Суть першого з них полягає в тому, що обмін товарів здійс-

нюється на основі їх суспільної вартості, тобто відповідно до суспі-

льно-необхідних затрат праці на їх виробництво. В умовах ринку

закон вартості діє як закон цін.

Ціна — грошове вираження товару, прояв закону вартості. Ко-

ливання цін є сигналом для збільшення виробництва одних това-

рів і зменшення інших. Ціни — це особливо могутній регулятор,

який впливає одночасно на попит і пропозицію. При цьому зв’язок

попиту та пропозиції з ціною товару створює механізм, за допомо-

гою якого реалізується дія закону попиту та пропозиції, де попит

визначає обсяг і структуру пропозиції, висуваючи свої вимоги до

виробництва. Пропозиція формує попит через асортимент вироб-

леної продукції та її ціни. Що вища ціна, то менше купують това-

рів. Щодо пропозиції, то чим вище ціни, тим вигідніше виробляти

товари і тим більше їх надходитиме на ринок. Суперечність між

попитом і пропозицією є рушійною силою бізнесу.

Бізнес має свою стратегію і тактику. Стратегія бізнесу — мак-

симізація вигоди (доходу, прибутку) у процесі укладання різних

угод; тактика — реалізація цієї стратегічної установки у відно-

синах з контрагентами в кожному окремому випадку з викорис-

ê пі ц а робізнес Соціально-е ономічні основи дприємни тва та ã

танням конкретних умов здійснення, термінів і предметів угод,

тобто якими способами і методами буде реалізовано стратегію біз-

несу. Якщо мета бізнесу відповідає об’єктивній потребі й виражає

їх, то люди свідомо створюють майбутнє. Якщо людина не ставить

перед собою мети, то вона ніколи її не досягне.

Створення власної справи — завжди величезний ризик і подо-

лання труднощів, які обов’язково виникають при народженні но-

вого. Створюючи власну справу, бізнесмен-початківець повинен

розуміти, що він не тільки користуватиметься благами, які обіця-

ють ці починання, а й нестиме відповідальність за їх розвиток.

Важливо визначити стратегію своєї справи, бачити перспективу її

розвитку.

2.2.5. Еêономічна основа та елементи системи бізнесó

Власність — це відносини, які формуються між її суб’єктами

з приводу присвоєння засобів виробництва і результатів праці.

Вони покладені в основу всіх виробничих відносин будь-якої еко-

номічної системи господарювання і охоплюють:

 присвоєння — повна економічна влада суб’єкта над об’єктом і

повна відповідальність суб’єкта за результати користування;

 володіння — відносини фактичного панування, проте розпо-

ряджання і привласнення обмежене існуванням і правами влас-

ника;

 розпоряджання — фактичне здійснення влади власника над

об’єктами власності, фактичне управління нею;

 користування — процес фактичного вилучення корисних

властивостей з об’єкта власності для задоволення конкретних по-

треб.

Відносини власності — «основна конструкція» економіки,

охоплює увесь господарський процес. Це дає підставу для ствер-

джування, що економічні епохи відрізняються за типами влас-

ності.

Відомо, що такі форми власності, як групова, колективна, коо-

перативна, акціонерна, пайова, історично виникли внаслідок роз-

витку приватної власності, вийшли з неї і прийшли їй на заміну.

Те саме можна сказати і про державну власність. Ця форма по-

кликана коригувати розвиток приватної власності, усувати при-

таманні їй суперечності, а в разі потреби через денаціоналізацію

знову повертатися до приватної власності.

Економічною основою бізнесу є приватна власність. У системі

бізнесу вся власність належить окремим громадянам чи компані-

ям. Уся власність є приватною. Володіння власністю — це також

володіння владою. Ті, хто контролює власність, здатні впливати

на дії інших. Оскільки право приватної власності дає змогу роз-

ширювати володіння власністю серед великої кількості людей, то

Розділ 2

й влада розподіляється між членами суспільства значно ширше.

Це обмежує небезпеку концентрації влади в руках небагатьох, а

історія свідчить, що концентрація влади призводить до зловжи-

вання цією владою.

Приватна власність сприяє також збереженню ресурсів. Те, як

ми поводимося з власністю, безпосередньо залежить від прав, які

має власник цієї власності. Власник має право:

 вирішувати, як використовувати свою власність;

 передавати, продавати свою власність будь-кому; користува-

тися доходами й іншими вигодами, які дає його власність.

Такі дії найбільше відповідають інтересам людей, оскільки

власність визначає добробут. Отже, власність — це багатство.

Коли власність втрачає свою вартість, її власник втрачає частину

свого багатства. Право приватного володіння власністю змушує

нас працювати більше і продуктивніше, що, в свою чергу, сприяє

економічному зростанню. Таким чином, приватна власність ви-

ступає економічною основою бізнесу і розкриває простір для його

функціонування і розвитку.

Економічна свобода — основна умова розвитку бізнесу.

На практиці це означає право розпочати або припинити свій біз-

нес, купувати будь-які ресурси, використовувати будь-яку техно-

логію, виробляти будь-яку продукцію і пропонувати її до продажу

за будь-якою ціною; вкладати свої кошти за власним розсудом.

Такі права-свободи не забезпечують гарантованого успіху для кож-

ного бізнесмена. Він може виробляти будь-яку продукцію, встано-

влювати за неї будь-яку ціну. Проте немає гарантії, що хтось її

купить, оскільки споживачі також користуються економічною сво-

бодою, тобто свободою особистого вибору, яка не менш важлива,

ніж свобода підприємництва. Кожний споживач має право вільно

купувати будь-який товар або послугу, пропонувати свої послуги

для виконання будь-якої роботи; відмовлятися від будь-якої робо-

ти; використовувати власні ресурси за умови, що це не порушує

прав інших людей. Ці права-свободи також не дають ніяких га-

рантій, тобто бізнесмен має право запропонувати свої послуги, але

нікого не можна змусити прийняти їх.

Економічні свободи підприємців взаємопов’язані. Коли підпри-

ємство у приватному володінні, то зазіхання на свободу бізнесу —

це фактично зазіхання на свободу особи — володаря власності. Без

економічної свободи не може бути свободи особи.

Практика ділових відносин (бізнесу), використовуючи еконо-

мічну свободу як умову розвитку, виробила таку систему взаємо-

відносин, яка є обов’язковою для участі в бізнесі. Це насамперед

дотримання соціально-економічного суверенітету ділових відно-

син та консенсус інтересів.

Суверенітет ділових відносин — елемент економічної сво-

боди, його не можна ототожнювати із свободою.

С р ã оціально-еêономічні основи підп иємництва та а робізнес

Суверенітет ділових відносин означає, що законна діяльність

суб’єктів перебуває під захистом державних органів влади та

управління і жоден суб’єкт не має права втручатися в неї та

нав’язувати свої умови здійснення угод. Проте суверенні суб’єкти

ділових відносин не мають повної незалежності від своїх контра-

гентів. І якщо вони користуються свободою у прийнятті рішень, то

не можна забувати, що ця свобода має певні рамки реалізації, зу-

мовлені прагненням кожного із суб’єктів ділових відносин зберег-

ти і відтворити свій власний суверенітет.

Консенсус інтересів — взаємні зобов’язання всіх учасників

ділових відносин не порушувати суверенітет своїх контрагентів.

Такі зобов’язання не приймаються безпосередньо учасниками угод

під час укладання їх, вони формуються у процесі розвитку і по-

стійного відтворення ділових відносин на засадах взаємної вигоди

сторін і є обов’язковою умовою системи бізнесу.

Елементами системи бізнесу є підприємницький, споживчий,

трудовий та державний бізнес.

Підприємницький бізнес — один з найдинамічніших видів

бізнесу. Його суб’єктами виступають як фізичні, так і юридичні

особи. Їх діловий інтерес — отримання прибутку (доходу) — реалі-

зується через виробництво і продаж продукції (виконання робіт,

надання послуг). Звідси підприємницький бізнес поділяють на

виробниче, комерційне і фінансове підприємництво.

Виробниче підприємництво поширюється в основному на ви-

робництво, споживання товарів і послуг — це виробничі підприєм-

ства, фірми, установи.

Комерційне підприємництво — обмін, розподіл і споживання

товарів. Це торговельні заклади, біржі.

Фінансове підприємництво поширюється на обіг, вартісний

обмін. Цьому сприяють банки, фондові біржі.

Основою підприємницького бізнесу є приватна власність на

засоби виробництва.

Споживчий бізнес є масовим явищем у ринкових відносинах,

оскільки він, по-перше, здійснюється всіма громадянами, на про-

тивагу підприємницькому бізнесу, відображує загальну участь

людей у системі ділових відносин; по-друге, показує зацікавле-

ність людей у кінцевих результатах виробництва; по-третє, є одно-

часно і силою, яка врівноважує та стимулює підприємницький біз-

нес, примушуючи підприємців не тільки враховувати запити спо-

живачів, а й сприймати їх як партнерів з ділових зв’язків; по-

четверте, учасниками споживчого бізнесу виступають і підприєм-

ці — як споживачі продукції інших фірм. Це є важливим чинни-

ком, який збалансовує підприємницькі інтереси кожного з ділових

людей. Основою споживчого бізнесу є приватна власність на

предмети споживання.

Трудовий бізнес — це бізнес громадян, які працюють за най-

мом. Як і споживачі, вони є не пасивною стороною в угодах з під-