Ільчук М.М., Іщенко Т.Д. (ред.) Підприємницька діяльність та агробізнес

Подождите немного. Документ загружается.

100

Розділ 4

 розподілення майна у разі припинення діяльності фірми.

Організаційно-управлінські ознаки характеризують мож-

ливість для учасників займатися безпосередньо управлінською

діяльністю, тобто виконувати функції керівництва фірмою, впли-

вати на її оперативну виробничо-господарську діяльність, у тому

числі забезпечення трудовими ресурсами.

Організаційно-управлінськими ознаками є:

 участь в управлінні фірмою;

 використання найманої праці;

 автономність виробничо-господарської діяльності від учасників.

Організаційною одиницею підприємництва є фірма або компа-

нія. Це узагальнена назва будь-якої виробничої одиниці, неза-

лежно від її розмірів, організаційно-правової форми і форми влас-

ності. Підприємництво може здійснюватися в різних організацій-

но-правових формах, які встановлюються законодавством країни.

В цьому виявляються нормативні аспекти підприємництва на

етапі організації (реорганізації) фірми. Найпоширенішими орга-

нізаційними формами виробничого підприємництва є:

 одноосібне володіння (за законодавством України це може бу-

ти приватне підприємство — юридична особа, заснована на при-

ватній власності громадянина України; сімейне підприємство —

юридична особа, заснована на приватній власності членів однієї

сім’ї; фізична особа, зареєстрована як суб’єкт підприємницької ді-

яльності);

 партнерство (товариство з додатковою відповідальністю; пов-

не товариство; командитне товариство);

 корпорація (юридичний об’єкт, відокремлений від своїх безпо-

середніх власників).

Крім того, законодавством України передбачені народні, оренд-

ні та державні підприємства, які також можуть належати до роз-

ряду корпорацій. Особливе місце посідають кооперативи та фірми

будь-якої організаційно-правової форми з іноземною кваліфікова-

ною або некваліфікованою інвестицією, діяльність яких регламен-

тується спеціальними законодавчими актами.

Наведемо більш докладну характеристику кожної з трьох основ-

них організаційних форм виробничого підприємництва. Першою

організаційною формою виробничого підприємства є підприємст-

во, яке існує як одноосібне володіння, або особиста власність. Од-

ноосібна власність належить одній особі, одній сім’ї. У США, на-

приклад, таких одноосібних підприємств близько 15 млн. Одноосіб-

на власність охоплює 10 – 14 % фінансового обсягу всього амери-

канського бізнесу. Зазвичай одноосібний підприємець є універса-

лом: генеральним менеджером з продажу, збуту, реклами, фінан-

сів, кадрів і постачання. Рейтинг кредитоспроможності одноосіб-

ника не дуже високий порівняно з великими фірмами. Ця форма

має низку переваг:

101

діяльності в Орãанізаційно-правові форми ãосподарсьêої аãробізнесі

 власникові фірми повністю належить прибуток фірми;

 володар фірми має низькі витрати, пов’язані з організацією

виробництва;

 невеликі розміри фірми дають власникові змогу підтримува-

ти контакти зі своїми робітниками і покупцями продукції.

Недоліками особистого володіння є:

 обмежені можливості для розширення виробництва;

 несприяння банків у наданні значних кредитів;

 необмежена відповідальність за фінансовий стан підприємст-

ва, оскільки все майно володаря за рішенням суду може бути на-

правлене на компенсацію вимог кредиторів і погашення боргів;

 власник фірми повинен бути компетентним з усіх виробничих

та фінансових питань і мати здібності до підприємництва.

Друга організаційна форма виробничого підприємництва — це

партнерство, тобто товариство, яке передбачає об’єднання капі-

талів двох або більше господарюючих суб’єктів. Угода між його

членами містить такі пункти: повноваження кожного партнера;

тривалість угоди; суму, інвестовану кожним партнером; схему

розподілу прибутків і можливих збитків; заяву про необхідні фі-

нансові процедури в товаристві; процедуру прийняття нових парт-

нерів і ліквідації товариства. У середині 80-х років у США налічу-

валося 2 млн товариств. У 2003 р. в Україні було зареєстровано

понад 59,9 тис. господарюючих суб’єктів.

Партнерство має такі переваги:

 широкі можливості для розширення виробництва;

 збільшення можливості отримання кредиту;

 залучення професійних менеджерів.

Недоліки цієї організаційної форми полягають у тому, що в

разі генерального партнерства, банкрутства фірми, всі її спів-

власники несуть необмежену відповідальність. Компаньйон,

якому належить 1 % власності фірми, відповідає так само, як і

той, кому належить решта 99 %. Труднощі виникають у разі лік-

відації і реорганізації фірми в інші види виробництва. Зокрема,

передбачається залежність юридичного існування від виходу

партнерів фірми.

Третя організаційна форма виробничого підприємництва —

корпорація, тобто об’єднання, спілка, акціонерна форма власності,

що передбачає колективну власність капіталу, а також зосе-

редження функцій управління підприємством у руках верхнього

ешелону професійних управлінців (менеджерів), що працюють за

наймом. Важливою ознакою корпорації є гарантоване законодав-

ством право на довічне існування незалежно від змін складу вла-

сників капіталу. Особливістю корпорації є те, що у разі банкрутст-

ва вона розпоряджається лише майном корпорації, а не майном

власників або акціонерів, тобто є компанією з обмеженою відпові-

дальністю.

102

Розділ 4

Корпорації мають панівне становище в економіці багатьох роз-

винених країн за обсягом продукції, що виробляється, або наданих

послуг.

Поєднання різних форм власності надає необхідної гнучкості

економіці, сприяє формуванню більш гармонійних структур, що

мають переваги великих і малих господарських форм. Зі збіль-

шенням розмірів підприємств зростає також кількість підприємств,

які контролюються корпораціями. Якщо на початку XX ст. під

контролем корпорацій у США було 23,7 % всіх підприємств, в

1930 р. — 51,7 %, в 1995 р. — 68,9, то в 2004 р. — понад 70 %.

Увесь прибуток корпорації належить її акціонерам (учасникам)

і розподіляється зазвичай на дві частини: перша — дивіденди

(відсотки) для утримувачів акцій; друга — призначена для реін-

вестування. Основні переваги корпорації такі:

 можливість мобілізації додаткових капіталів випуском цінних

паперів;

 використання наукових методів управління і професійних

менеджерів;

 можливість використання грошового ринку і ринку капіталів

дає змогу гнучко зорієнтувати програму з одного виду діяльності

на інший;

 корпорація існує незалежно від того, скільки разів змінюва-

лись її власники.

Корпораціям притаманні також певні недоліки, зокрема, такі:

 високі подвійні податки на одиницю прибутку: спочатку опо-

датковується прибуток корпорації, а потім — дивіденди акціонерів

під час виплати їх;

 значні організаційно-економічні труднощі під час реєстрації

фірми;

 більша регламентованість з боку держави.

Порядок корпоратизації підприємств визначений постановою

Кабінету Міністрів України № 508 від 05.07.93 р. Корпоратизації

також підлягають державні підприємства, закриті акціонерні то-

вариства, понад 75 % статутного фонду яких перебуває у держав-

ній власності, а також виробничі та науково-виробничі об’єднання,

правовий статус яких раніше не було приведено у відповідність з

чинним законодавством.

Розглядаючи такий аспект, як «власність», слід спинитися та-

кож на інших підприємствах.

Приватне підприємство — це юридична особа, заснована

на власності громадянина з правом використання найманої праці.

Засновник може не виконувати трудових обов’язків на фірмі, про-

те має право повного розпорядження прибутком її після сплати

податків та інших обов’язкових відрахувань, зборів і платежів.

Держава стимулює розвиток саме такої категорії приватних фірм,

вбачаючи в них перспективний осередок потужного в майбутньо-

103

і Орãан заційно-правові форми ãосподарсьêої діяльності в аãробізнесі

му приватного сектора економіки. Для здійснення управлінських

функцій засновник може наймати професійного менеджера. Роз-

міри приватного підприємства законодавчо не обмежуються. Еко-

номічною привабливістю створення такої форми підприємництва є

можливість для засновника отримувати доходи у вигляді заробіт-

ної плати, премій, матеріальної допомоги тощо, розміри яких він

встановлює самостійно під час безпосереднього керівництва фір-

мою та у вигляді частини прибутку, спрямованої на споживання,

розмір якої не має нормативного обмеження та встановлюється

засновником одноосібно.

Державне підприємство — це юридична особа, засновником

якої виступає держава. Розрізняють державні підприємства, за-

сновані на загальнодержавній власності та власності адміністра-

тивно-державних одиниць (комунальна власність). Ця категорія

підприємств характеризується такими економічними перевагами:

часткова гарантованість у забезпеченні підприємства обсягом ро-

біт за допомогою держзамовлень та держконтрактів; деякі пільги

в сфері податкових відносин, ресурсозабезпечення, надання кре-

дитно-грошової допомоги, соціальної захищеності працюючих з

одного боку, а з другого — більш жорсткий контроль за викорис-

танням коштів, які спрямовують на споживання, за своєчасністю

сплати до держбюджету визначеної частки дивідендів на вкладе-

ний капітал.

Створення державних підприємницьких структур доцільне з

метою забезпечення раціональної структури економіки в страте-

гічно важливих народногосподарських секторах та розвитку необ-

хідних галузей.

Результатом функціонування приватних і державних підпри-

ємницьких структур є створення відповідно приватного та держав-

ного секторів підприємництва, які вступають у взаємодію та супе-

речності між собою. Взаємовідносини державного і приватного сек-

торів підприємництва відбуваються на основі ділових угод, в яких

обумовлюється питання імпорту й експорту продукції; спільного

використання найманої праці.

Орендне підприємство — це юридична особа, що створюєть-

ся на підставі угоди між державним органом (Фондом державного

майна) і організацією орендарів, яка формується за рішенням

трудового колективу. Орендне підприємство є гнучкою й ефектив-

ною організаційною формою на етапі переходу до ринку, що най-

більше забезпечує організаційну і психологічну підготовку до під-

приємницької діяльності з її вільними ринковими відносинами і

підприємницьким ризиком.

Усі організаційні особливості регламентуються угодою про орен-

ду, яка укладається відповідно до чинного законодавства про орен-

ду та гарантує тимчасове і платне користування орендованими

засобами виробництва.

104

Орендна плата забезпечується доходами орендаря і гарантією

прав держави (орендодавця). її розмір залежить від виду оренди,

характеру взаємовідносин суб’єктів оренди, попиту на орендоване

майно та від інших організаційно-економічних чинників, однак

принципові положення методів розрахунку плати за майно дер-

жавних підприємств регламентуються державою, оскільки оренд-

на плата є одним з регуляторів підприємництва.

Народне підприємство — це господарюючий суб’єкт ринко-

вих відносин, все майно якого або його частина належить колек-

тиву загалом і кожному його члену окремо залежно від трудового

внеску. Наприклад, в умовах народного підприємства викуповують

оборотні засоби і беруть в оренду основні засоби виробництва. Обі-

гові кошти викуповують за рахунок позики, кредитних коштів, а

основні фонди народне підприємство бере в оренду з пільговою

орендною платою, яка не перевищує амортизаційних відрахувань.

Створення його доцільно починати з малих і середніх фірм (до 500

працюючих). Орендодавцями виступають холдингові фірми, дер-

жавні підприємства, які є власниками майна. Користувачем амор-

тизаційних відрахувань є народне підприємство.

Економічні переваги народного підприємства такі:

 додаткова продукція може реалізовуватися за ринковими ці-

нами;

 залишки фонду оплати праці передаються безоплатно народ-

ному підприємству;

 капітальний ремонт фондів здійснюється за рахунок орендо-

давця;

 обсяг реалізованої продукції зменшується за договірними ціна-

ми і реалізується за ринковими цінами у міру викупу підприємства;

 формується індивідуальний дохід робітника, який обчислю-

ють за формулою

дн.п 1роб н.в.п

()ІДФЗП ЗП=− ,

(4.1)

де ДФ

н.п

— пайовий фонд народного підприємства, тобто залиш-

кова вартість основних фондів і балансова вартість інших матері-

альних цінностей, які створені й придбані за рахунок власних кош-

тів народного підприємства за всі роки; ЗП

1роб

— заробітна плата

одного робітника за весь час його роботи в народному підприєм-

стві; ЗП

н.в.п

— заробітна плата всього промислово-виробничого

персоналу народного підприємства за весь час існування.

Розрахунок здійснюють з урахуванням чинника інфляції.

Розділ 4

Виробничий кооператив — це організаційно-правова форма

здійснення виробничої діяльності не менш як трьома громадяна-

ми, які об’єднали свої трудові, майнові та фінансові ресурси, паї з

метою отримання прибутку. Члени кооперативу, крім внесення

своїх паїв до загального статутного фонду, повинні обов’язково ви-

105

і ті б Орãан заційно-правові форми ãосподарсьêої діяльнос в аãро ізнесі

конувати трудові обов’язки, тобто брати безпосередню участь у ви-

робничій діяльності кооперативу.

Виробничі кооперативи мають право використовувати найману

працю. Всі питання виробничо-господарської діяльності мають

узгоджуватися також правлінням кооперативу. Дохід членів коо-

перативу формується із заробітної плати, премій, додаткових ви-

плат згідно з чинним законодавством та з частини прибутку, що

розподіляється між членами кооперативу у вигляді відсотків на

внесений пай пропорційно його вартості.

Виробничий кооператив у разі банкрутства несе відповідаль-

ність за своїми зобов’язаннями всім своїм майном.

Особливе місце серед сучасних організаційних форм підприєм-

ництва посідають господарські товариства — структури, ство-

рені на засадах угоди юридичних осіб і громадян об’єднанням їх

майна та підприємницької діяльності з метою отримання прибутку.

Акціонерне товариство має статутний фонд, поділений на

визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, і несе

відповідальність за зобов’язаннями тільки майном товариства. В

акціонерних товариствах обов’язковим є створення резервного фон-

ду за рахунок щорічних відрахувань із прибутку до досягнення

ними встановленого розміру.

Відкрите акціонерне товариство — товариство, акції якого

розповсюджуються відкритою підпискою та купівлею-продажем на

біржах.

Закрите акціонерне товариство — товариство, акції якого

розповсюджуються між засновниками і не можуть розповсюджува-

тися підпискою, конвертуватися, а також продаватися на біржі.

Акціонерним товариством може стати будь-яке об’єднання від-

повідно до засновницького договору між підприємствами й органі-

заціями, що входять до системи цього об’єднання як самостійні

юридичні особи. Це дасть можливість зміцнити економічну само-

стійність і відповідальність за результати роботи кожного члена

акціонерного товариства.

Акціонерне товариство може бути створене у такій послідовності:

1) розрахунок вигідності структури витрат, пов’язаних з органі-

зацією акціонерного товариства, розрахунок результатів функціо-

нування;

2) складання установчих документів (статуту) та засновницько-

го договору, в яких зазначені гарантії виконання фінансових і

юридичних зобов’язань;

3) подання бланків на випуск цінних паперів (акцій) на певну

суму;

4) отримання дозволу фінансового управління на продаж акцій.

Акція — це цінний папір, який дає акціонерові право брати

участь в управлінні товариством, у розподіленні прибутку і роз-

продажу залишків майна у разі ліквідації товариства.

106

Основні види акцій:

 іменні, власник яких має бути зареєстрований акціонерним

товариством;

 на пред’явника, які можуть бути продані простим передаван-

ням;

 привілейовані — підприємство гарантує виплату дивідендів

незалежно від розмірів прибутку. У разі недостатнього прибутку

дивіденди за привілейованими акціями виплачують за рахунок

резервного фонду, проте сума випущених привілейованих акцій

не повинна перевищувати 10 % статутного фонду;

 вінкульовані, що можуть передаватися лише з дозволу фірми;

 без номінальної вартості — у разі ліквідації товариства га-

рантується лише певна частина їхньої вартості;

 прості основні (акції першого випуску), що дають право голо-

су, але не дають право на певні дивіденди.

Переваги акціонерного товариства такі:

 забезпечується горизонтальне переміщення матеріальних і

фінансових ресурсів;

 об’єднуються виробничі структури за принципом об’єднання

капіталу;

 створення акціонерної власності дає підстави для формуван-

ня середнього класу власників, що є основою ринкової системи;

 відбувається суміщення інтересів підприємств і працюючих

завдяки формуванню акціонерного прибутку.

Джерелом виплати дивідендів за цінними паперами має бути

частина прибутку, пропорційна частці акціонерного фонду в сумі

виробничих фондів. Це є госпрозрахунковий дохід, отриманий

унаслідок використання акціонерного капіталу.

Розрахунок дивідендів у разі випуску акцій для додаткової мо-

білізації коштів передбачає кілька послідовних кроків:

1) визначення вартості основних фондів і обігових коштів, що є

носієм власності майна (В

о.ф

);

2) рішення, на яку суму випустити акції (Ак);

3) обсяг продажу продукції (О

пр

);

4) визначення фондовіддачі (Ф) як результат порівняння обся-

гу продажу з сумою акцій і виробничих фондів. Це сума продукції,

що припадає на одиницю капіталу (К):

пр пр о.ф

(ФО КО В Ак== +);

(4.2)

5) визначення обсягу продукції, який припадає на суму акцій:

Розділ 4

;ОФАк

⋅

(4.3)

6) визначення прибутку від реалізації продукції як різниці між

виручкою від реалізації та витратами (П

);

107

Ор - с ãанізаційно правові форми ãо подарсьêої діяльності в аãробізнесі

7) визначення прибутку від акцій акціонерів:

аарпр

;=⋅ПОПО

(4.4)

8) визначення чистого прибутку від акцій акціонерів (П

а.ч

) (з

урахуванням частки платежів до бюджету та інших виплат з при-

бутку акціонерів):

а.ча

;ПППл

′

−

(4.5)

оф

()Пл Ак Ак Р Пл,

′

(4.6)

де Пл — загальна сума платежів у бюджет та інших виплат з при-

бутку акціонерного товариства;

9) розрахунок суми дивідендів, що одержують акціонери:

,ДД Ак

−

(4.7)

де Д — встановлений розмір дивідендів на акції, %;

10) визначення суми прибутку, що залишається вільною від

будь-якого розподілу (нерозподілений прибуток акціонерного то-

вариства):

на.ч

.ПП Д

−

(4.8)

Товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ) має

статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається

установчими документами. Учасники несуть відповідальність

тільки в межах внесків. Учасники ТОВ, які не повністю внесли

свої частки, несуть відповідальність за зобов’язаннями товариства

недовнесеною часткою внеску. ТОВ зберігає всі ознаки акціонер-

ного товариства, вартістю придбаних акцій є вартість внеску учас-

ника до статутного фонду.

Інші види підприємницьких структур у вигляді підприємств

підпадають під категорію «партнерства». Організаційно створюва-

ти такі фірми значно легше порівняно з іншими видами това-

риств, однак вони мають підвищений рівень майнового ризику

для учасників у разі припинення діяльності. Цей факт не стиму-

лює широке впровадження таких організаційних форм у виробни-

чу фірму.

Товариство з додатковою відповідальністю має статут-

ний фонд, учасники несуть відповідальність у межах внесків, а в

разі недостатності цих сум — додатково майном, що належить їм,

в однаковому для всіх учасників розмірі, кратному внеску кожного

учасника.

У повному товаристві учасники займаються спільною під-

приємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за

108

Розділ 4

зобов’язаннями товариства всім своїм майном. Засновницький до-

говір про повне товариство має визначати розмір кожного учасни-

ка, розмір, склад і порядок внесення внесків, форму участі їх у

справах товариства. Справи повного товариства ведуться за зага-

льною згодою всіх учасників або всіма ними, або одним чи кілько-

ма з них, які виступають від імені товариства. В останньому ви-

падку обсяг повноважень учасників визначають дорученням, яке

має бути підписано рештою учасників товариства.

Командитне товариство — це товариство, коли поряд з од-

ним або більшістю учасників, які несуть відповідальність за зо-

бов’язаннями товариства всім своїм майном, існує також один або

більше учасників, відповідальність яких обмежується внеском у

майні товариства (вкладників). Якщо у командитному товаристві

беруть участь два або більше учасників з повною відповідальністю,

то вони несуть солідарну відповідальність за боргами товариства.

Спільне підприємство (СП) є найпоширенішою організа-

ційною формою підприємств з іноземними інвестиціями, що ство-

рюється на засадах змішаних форм власності об’єднанням майна

українських та іноземних учасників. Іноземному інвестору нале-

жить лише частка статутного фонду. Як і всі інші форми господа-

рювання, СП мають позитивні та негативні сторони. Позитивні

сторони такі:

 можливість використання передових світових технологій,

прогресивних видів обладнання, матеріалів;

 акумулювання фінансових ресурсів;

 запозичення досвіду роботи іноземного партнера в галузі мар-

кетингу, фінансів, менеджменту персоналу, організації виробни-

цтва тощо;

 здійснення інноваційної діяльності;

 використання господарських зв’язків українського партнера

та його досвіду господарювання на українському ринку.

Негативними сторонами СП є:

 загальновизнане ставлення до СП як до ризикових підпри-

ємств з високим ступенем конфліктності між партнерами;

 прийняті в Україні вимоги до СП з іноземною інвестицією у

вільноконвертованій валюті (ВКВ) у сфері розрахунків за викори-

стання державної власності, землі, а також за приватизацію цих

об’єктів (зазвичай у ВКВ);

 великі труднощі з оформленням реєстраційних документів,

якщо потенційним партнером СП з української сторони є фірма

державної форми власності.

Існують також підприємства зі стовідсотковою іноземною учас-

тю, які передбачають формування статутного фонду фірми тільки

на правах власності іноземного інвестора.

Розглянемо «розмірний» аспект сучасних форм підприємницт-

ва. Як засвідчує світова практика, малим формам підприємниць-

109

анізаційно-пр форми ãосподарсь ої Орã авові ê діяльності в аãробізнесі

кої діяльності належить важлива роль в економічному зростанні,

соціальній переорієнтації виробництва, насиченні ринку товарами

і послугами, вирішенні проблем зайнятості трудових ресурсів,

пришвидшенні науково-технічного прогресу, оздоровленні еконо-

міки країни тощо.

Малі підприємства здатні позитивно впливати на розвиток сіл,

невеликих міст, відродження художніх і підсобних промислів, ви-

рішення екологічних проблем. Для забезпечення умов розвитку і

функціонування малих підприємств має бути створене відповідне

економічне середовище.

Міністерства і відомства, місцеві органи влади мають сприяти

створенню малих підприємств, їхньому матеріально-технічному

забезпеченню, передаванню, продажу та здаванню в оренду віль-

них виробничих потужностей, що не використовуються, машин і

обладнання, законсервованих, недобудованих об’єктів. Малі під-

приємства ефективні насамперед щодо виробництва товарів ши-

рокого вжитку і надання побутових послуг населенню, нарощу-

вання виробництва будівельних матеріалів, здійснення науково-

дослідних та дослідно-конструкторських робіт за новими перспек-

тивними напрямами, забезпечення пришвидшеного впроваджен-

ня їх.

Малі підприємства можуть створюватися в усіх галузях на ос-

нові будь-яких форм власності, у тому числі змішаних, та здійсню-

вати всі види господарської діяльності, які не забороняє чинне за-

конодавство і які відповідають цілям, передбаченим їхніми стату-

тами. Для здійснення видів діяльності, що підлягають ліцензу-

ванню, мале підприємство зобов’язане отримати необхідну ліцен-

зію у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

До малих підприємств належать новостворювані та діючі під-

приємства, які мають таку чисельність працюючих, зокрема у:

 промисловості та будівництві — до 200 осіб;

 інших галузях виробничої сфери — до 50 осіб;

 науці та науковому обслуговуванні — до 100 осіб;

 галузях невиробничої сфери — до 25 осіб;

 роздрібній торгівлі — до 15 осіб.

Підприємства, що здійснюють кілька видів господарської діяль-

ності, належать до малих за критеріями того виду, який становить

найбільшу частку в обсязі продукції (робіт, послуг).

Малі підприємства створюються:

 громадянами, членами сім’ї та іншими особами, які спільно

ведуть господарство;

 державними, орендними, колективними, спільними підпри-

ємствами, громадськими організаціями та їхніми підприємствами,

кооперативами, акціонерними, господарськими асоціаціями, ін-

шими підприємствами та організаціями, що є юридичними осо-

бами;