Ільчук М.М., Іщенко Т.Д. (ред.) Підприємницька діяльність та агробізнес

Подождите немного. Документ загружается.

110

Розділ 4

 державними органами, уповноваженими управляти держав-

ним майном.

Під час організації малих підприємств на основі змішаних

форм власності вид підприємництва визначають з переважної

частки майна власників, які створили підприємство.

Указом Президента України № 721 від 25.05.2000 р. затвер-

джено Положення про Державний комітет України з питань регу-

ляторної політики та підприємництва (Держпідприємництво

України). У своїй діяльності Комітет зобов’язаний забезпечувати

створення і реалізацію державної політики щодо розвитку і під-

тримки підприємництва в Україні.

До сфери державної підтримки належать усі суб’єкти підпри-

ємництва незалежно від обраних ними організаційних форм під-

приємницької діяльності та форм власності, на яких вони засно-

вані. Державна підтримка і координація розвитку підприємницт-

ва, в тому числі малого бізнесу, полягають у реалізації стратегії

державної політики розвитку суспільного виробництва, сприянні

структурній перебудові економіки, формуванні системи заходів

щодо забезпечення економічної самостійності України.

Держпідприємництво України сприяє розміщенню державних

замовлень на малих підприємствах, у тому числі на конкурсній

основі, забезпеченню їх матеріально-технічними ресурсами. Ра-

зом з органами державної виконавчої влади, регіональними та

галузевими формуваннями підприємців цей комітет розробляє

пропозиції щодо створення фінансових, інноваційних, страхових

фондів.

Концерн є сучасною економічною формою промислового бага-

тогалузевого об’єднання. Спираючись на диверсифікацію вироб-

ництва, концерн об’єднує в своєму складі десятки, сотні підпри-

ємств, науково-дослідних установ, навчальних центрів випробува-

льних полігонів та інших ланок, які забезпечують діяльність еко-

номічного комплексу. Окремі структури концерну нерідко розмі-

щуються у різних країнах. Внутрішньофірмовий жорсткий конт-

роль, поєднаний з господарською самостійністю підприємств, від-

ділів, філій концерну, дає можливість концерну досягти ефектив-

ної діяльності всередині країни і на світовому ринку. Майже всі

великі компанії світу є сьогодні концернами, які спираються на

мережу численних невеликих і середніх виробників.

Пошук нових форм господарювання сприяв створенню в еконо-

міці України концернів як форми промислового багатогалузевого

об’єднання, до складу якого входять багато виробничих, наукових,

технологічних, проектних, навчальних, торговельних, фінансових

та інших ланок. Це дає змогу істотно підвищити ефективність ви-

робництва. Для цього концерни мають будувати свою діяльність

за законами ринку, використовуючи прогресивний світовий до-

свід.

111

м Орãанізаційно-правові фор и ãосподарсьêої діяльності в аãробізнесі

Керує концерном правління, яке складається з власників ве-

ликих пакетів акцій. Воно вирішує принципові питання діяльнос-

ті концерну, здійснює контроль і загальне керівництво його спра-

вами. Оперативне керівництво справами концерну виконує рада

директорів (менеджерів).

Концерн доцільно створювати тоді, коли є такі чинники:

 кілька галузей взаємопов’язані технологічним процесом, по-

требують забезпечення газом, нафтою, енергоносіями, системами

комунікацій;

 діє режим єдиного технологічного регулювання;

 створення концерну сприяє багатоканальному використанню

сировини і матеріалів;

 забезпечується повнота циклу: наука — техніка — розроб-

лення — інвестування — виробництво — збут — споживання;

 основний принцип — лідерство великих структур на ринку

продукції.

Результатом створення концернів є поліпшення цілої низки

напрямів господарсько-виробничої діяльності підприємств, які

ввійшли до їх складу. Основні з них такі: оптимальні внутрішні

структури; оперативність горизонтальних зв’язків; досягнення

принципу саморозвитку; концентрація ресурсів дає змогу манев-

рувати і забезпечувати інформаційне, інженерне, маркетингове

обслуговування.

Консорціум — одна з форм монополій, тимчасова угода між

кількома промисловими підприємствами заради спільного розмі-

щення позик, науково-технічних розробок, комерційних операцій

великого масштабу, здійснення великого проекту. Форма консор-

ціуму характерна для об’єднання європейських країн з метою реа-

лізації проектів, що мають високу вартість і протистоять сильній

конкуренції американських і японських монополій.

Останнім часом у нашій країні з’являються консорціуми в сіль-

ському господарстві, у галузі перероблення сільськогосподарської

продукції, сфері послуг, туризмі, готельному господарстві, вироб-

ництві будівельних матеріалів.

У сільському господарстві перший консорціум створено в

1988 р., який об’єднав на добровільних взаємовигідних засадах

низку агрокомбінатів, агрофірм і об’єднань для спільного вико-

ристання виробничих потужностей та інфраструктур, створення

спільної торговельної мережі, розвитку взаємного комерційного

кредиту тощо. Форма консорціуму дає змогу оперативно скон-

центрувати фінансові ресурси для розширення виробництва,

розвитку ключових напрямів економіки. Консорціуми створюють

з метою об’єднання фінансових і матеріальних ресурсів, необхід-

них для реалізації цінних проектів (створення нового або модер-

нізація існуючого виробництва, інфраструктури, наукового

центру тощо).

112

Розділ 4

Консорціум є формою об’єднання трудових, наукових та інших

ресурсів на основі добровільної економічної інтеграції незалеж-

них, позавідомчих товаровиробників різних форм власності. Фор-

ма консорціуму характерна для об’єднання європейських країн в

аерокосмічній та електронній промисловості.

Взаємозалежність економіки різних країн зумовлює викорис-

тання форм консорціуму для міжнародних угод за участю держа-

ви, що виступає як гарант. Наприклад, в Україні внаслідок здійс-

нення економічної реформи з’являються такі об’єднання в нафто-

добувній, авіаційній та інших галузях.

Консорціум діє на підставі договору або статуту, який затвер-

джується засновниками або власником. Учасники консорціуму

зберігають право юридичної особи. Організаційно-правовими фор-

мами консорціуму є товариства з обмеженою відповідальністю,

акціонерні товариства.

Головує в консорціумі монополія, яка вибирає учасників угоди

(консортів).

Асоціація — це добровільне договірне об’єднання підпри-

ємств, які об’єднали частини своїх матеріальних і фінансових ре-

сурсів з метою вирішення спільних виробничих завдань. Асоціація

створюється для постійної господарської діяльності учасників без

втручання в їхні ділові справи.

Учасники асоціації зберігають ознаки юридичної особи, мають

право входити до інших господарських об’єднань. Керує асоціа-

цією правління, склад якого обирається на загальних зборах

учасників.

Доцільним є формування статутних об’єднань у вигляді асоці-

ацій у тих галузях виробництва, які потребують широких зв’язків

кооперації, фінансової підтримки для розвитку окремих ланок

єдиного виробничого процесу, інвестування в науково-технічні

проекти з метою впровадження інновацій.

Контрактне підприємство — це новий значний крок до

ринку, який за значущістю можна порівняти хіба що з орендою

майна. Відмінність полягає в тому, що право оренди поширюється

тільки на майно, а підприємництво — це по суті оренда права

власності і розпоряджання господарством загалом на певний тер-

мін. Тому контрактне підприємство є найрозвиненішою формою

виробничих відносин, які задовольняють вимоги та інтереси ринку.

Контрактне підприємництво здатне істотно підвищити ефектив-

ність використання наявної матеріально-технічної бази, а також

фінансових матеріальних і трудових ресурсів підприємства. Цьому

сприяють такі чинники.

По-перше, різке посилення і встановлення необмеженого сти-

мулювання керівників за результати господарської діяльності й

підприємництва. Загальновідома залежність результатів госпо-

дарської діяльності колгоспу чи радгоспу від організаційних та

113

анізаційно р і с ті Орã -п авов форми ãо подарсьêої діяльнос в аãробізнесі

інших здібностей керівника. Є багато прикладів, коли з приходом

талановитого керівника господарство швидко розвивалося. Проте

особиста зацікавленість і матеріальна винагорода керівника при

цьому ніколи не відповідали економічним успіхам господарства й

обов’язково обмежувались інструктивними вказівками. Тому під-

приємницька ініціатива керівника у найкращому разі трималася

на його ентузіазмі.

Контрактне підприємництво передбачає встановлення рівня

особистого доходу підприємця. Варіанти механізму узгодження

цих рівнів можуть бути різними: прямопропорційна, випереджа-

льна чи зменшена частка доходу; частка доходу від прибутку,

госпрозрахункового, валового доходу; вартість валової продукції і

послуг; кількість основних видів натуральної продукції і послуг;

змішана частка. Кожен з варіантів слід узгодити з особливостями

й умовами підприємництва, його цілями і завданнями. Так, щодо

економічно відсталого господарства зі слабкою матеріально-тех-

нічною базою може бути використаний варіант установлення до-

ходу підприємця за випереджальною часткою. В контракті на пе-

редавання підприємству економічно міцного господарства може

передбачатися значна частина особистого доходу підприємця. В

умовах спаду виробництва окремих видів продукції або необхід-

ності стимулювання зростання виробництва в такому контракті

частку доходу найчастіше визначають залежно від обсягу продук-

ції або послуг.

По-друге, встановлення персональної, повної і незворотної від-

повідальності підприємця за результати діяльності підопічних

підприємств. Здійснюючи діяльність на контрактній основі, під-

приємець відповідає за зобов’язаннями керованого ним підприєм-

ства всім своїм майном, за винятком того, на яке за законодавчи-

ми актами не може бути накладене стягнення. Таку саму відпові-

дальність він несе за невиконання чи неналежне виконання зо-

бов’язань, передбачених контрактом.

Відповідальність підприємця перед власником підприємства

може бути реалізована:

 зниженням і навіть вилученням доходу підприємця за низькі

результати діяльності;

 застосування майнових санкцій щодо підприємця за збиток,

завданий підприємству;

 відшкодування підприємцем збитку, завданого майну підпри-

ємства і тим самим його власникові. Така відповідальність

обов’язково має бути передбачена в контракті.

По-третє, значне підвищення ефективності й продуктивності

праці на основі вторинного контрактного підприємництва може, в

свою чергу, зумовлювати передавання керівникам і фахівцям кон-

трактного підприємництва окремих підрозділів або прийняття на

роботу керівників, фахівців та інших працівників на умовах най-

114

му. Тому в контракті доцільно передбачити такі самі способи

встановлення залежності особистих доходів контрактантів від до-

ходів учасників, їх підприємницької діяльності, як і в контракті

першого керівника.

Оплата за наймом може регулюватися колективним договором,

індивідуальним усним договором, внутрішньогосподарським по-

ложенням або договором з профспілковим органом, але має бути

не нижчою від діючих державних ставок, розцінок і тарифів. Вто-

ринне контрактне підприємництво сприяє значному підвищенню

ефективності праці, тісному узгодженню його оплати з кінцевими

результатами господарювання.

Створення фермерських господарств зумовлене такими основ-

ними чинниками:

1. Із створенням особистих селянських господарств з’являється

багато аграрних товаровиробників, що сприяє формуванню анти-

монопольної і конкурентоспроможної аграрної економіки. Що більше

особистих селянських господарств, заснованих на приватній влас-

ності, то менше можливостей для їх монополізації і більше — для

взаємного конкурування.

2. Особисті селянські господарства здатні швидше й надійніше

поповнити торгівлю продовольством, без чого нормальний ринок

неможливий. Переконливим доказом цього є те, що в сільському

господарстві всіх країн з високою продуктивністю аграрної праці і

продовольчим достатком переважають фермерські господарства.

Розділ 4

1. За якими основними ознаками розрізняють організаційно-правові фор-

ми підприємництва? 2. Дайте характеристику правовим ознакам підприєм-

ництва. 3. Які фінансово-економічні ознаки підприємницьких структур?

4. Схарактеризуйте організаційно-управлінські ознаки підприємництва.

5. Назвіть основні організаційно-правові форми підприємницьких структур.

6. Дайте характеристику таким організаційним формам виробничого підпри-

ємства: одноосібне володіння, партнерство та корпорація. 7. Яка основна ха-

рактеристика акціонерних товариств? 8. Які основні ознаки малого підприєм-

ництва? 9. Які організаційно-правові форми малих і середніх підприємств у

сільському господарстві?

Запитання і завдання

для самоперевірки

115

Розділ 5

ФУНКЦІОНУВАННЯ

СТРУКТУР МАЛОГО

І СЕРЕДНЬОГО

БІЗНЕСУ НА СЕЛІ

5.1. Природа малих форм

ãосподарювання

селі ціон наóвання стрóêтóр малоãо і середньоãо бізнесó

Ми звикли до широкомасштабного ви-

робництва товарної продукції за великих

ринків збуту, і воно об’єктивно потребує

промислових технологій, дає ефект за се-

редніх і великих розмірів виробництва.

Проте настільки ж закономірно мають

«право на життя» малі форми господарю-

вання.

Малою називають таку форму господа-

рювання, яка має принаймні дві такі харак-

теристики: незалежне управління і прива-

тний капітал (локальну сферу діяльності,

порівняно невеликий розмір у своїй сфері

діяльності). В цьому визначенні малі фор-

ми господарювання на селі є малим бізне-

сом. В економіці розвинених країн малі

форми господарювання є основним джере-

лом праці. Близько третини робочих місць

(31,8 %), наприклад у США, надають фір-

ми з кількістю працюючих менше ніж 100

осіб; в Англії — близько 26, у Німеччині —

17, Данії, Нідерландах — 40 % тощо. Проте

малі форми господарювання, на думку

провідних економістів світу, відіграють

важливу роль у тих країнах, де відбуваєть-

ся економічний спад.

Фóнê

Нарешті, малі форми господарювання є

важливим джерелом інновацій, швидко

поставляють їх на ринок.

За даними Адміністрації з малому біз-

несу (АМБ), на кінець 90-х років у США

116

Розділ 5

було близько 4,4 млн малих самостійних фірм і 5,5 млн

малих підприємницьких утворень, які були відбрунькуванням

великих корпорацій. Крім того, існувало близько 7,5 млн

одноосібних володінь, власники яких поєднували малі форми

господарювання з іншою роботою, а також 2 млн власників фер-

мерських господарств. Перелічені форми можна віднести до ма-

лих підприємницьких утворень, без яких неможливо уявити

США.

Хоча характерним для США є великий бізнес, який визначає

більшість напрямів господарського життя країни, малий бізнес,

або малі форми підприємництва (господарювання), відіграє над-

звичайно важливу роль.

Яким чином малий бізнес досягає успіху? Малі форми ус-

пішно конкурують з великими і доповнюють їх, оскільки швидше

реагують на зміни ринку, найбільше наближені до споживачів, а

інколи й утримують нижчі ціни. Вони підтримують великий біз-

нес у постачанні комплектуючих та наданні деяких послуг і за-

безпечують їм канали збуту.

Проте малі форми господарювання не можуть конкурувати на

всіх ринках. Першою умовою успіху у малому бізнесі є знаходжен-

ня ринку, на якому бути малим — перевага, а не недолік. Що ж

забезпечує переваги малим формам підприємництва?

Розмір ринку. Чимало ринків, особливо на селі, мають обме-

жені розміри та низьку ємність. Якщо послуги таких малих під-

приємницьких структур, як перукарні, ресторани, точки роздріб-

ної торгівлі тощо, користуються попитом у населення мікрорайо-

ну, то це є великою перевагою цих представників малого бізнесу.

Виробництво ж тракторів, автомобілів та іншої складної техні-

ки — не для малого бізнесу.

Інновації і зміни. Малі фірми — основне джерело інновацій в

економіці всіх розвинених країн. Вони впроваджують інновації на

ринок швидше, ніж великі фірми. Інновації ґрунтуються на асиг-

нуванні цих фірм, які швидше дають віддачу.

Особистий контакт. Іноді малі форми мають переваги в тому,

що можуть запропонувати особистий контакт. У багатьох фірмах

роздрібної торгівлі та обслуговування, у різних клубах, церквах

соціальні контакти переросли у ділові. Особисті стосунки керівни-

ка малої фірми зі службовцями — також перевага малого бізнесу.

Службовці, що контактують з керівником, часто й роботу викону-

ють краще, ніж працівники великих компаній.

Хоча малі форми господарювання мають значні переваги по-

рівняно з великими, у них є також серйозні недоліки. Причини

цих недоліків різні.

Неоднаковий доступ до ресурсів. Малі фірми не завжди

конкурують з великими, перебуваючи з ними у неоднакових умо-

вах. Насамперед це стосується ринку капіталу. Банки та інші

117

ãо і сер Фóнêціонóвання стрóêтóр мало едньоãо бізнесó на селі

джерела позичок сприймають малий бізнес як більш ризикова-

ний, ніж великий.

Відсутність ефекту масштабу. Вважають, що бізнес досягає

економії, зумовленої масштабом виробництва, якщо його середні

витрати на одиницю продукції знижуються, а рівень виходу про-

дукції зростає.

Проблеми внутрішньогосподарської спеціалізації. Спеці-

алізація може бути перевагою малої фірми, що розпочинає свою

діяльність на малих ринкових сегментах, які ігноруються велики-

ми фірмами. Проте малі форми господарювання багато втрачають

від того, що в них відсутня саме внутрішня спеціалізація. Власни-

кам малих фірм доводиться «носити» відразу кілька «капелюхів».

Коли підприємець відкриває власну справу, то більшість часу ви-

трачає на пошуки клієнтів, ведення бухгалтерського обліку, вирі-

шення питань із землекористування тощо.

Державне регулювання. За свідченням провідних економіс-

тів розвинених країн світу, тягар державного регулювання (зако-

нодавче поле, субсидії, дотації та ін.) підприємницьких структур

різних розмірів за останніх 20 років значно зріс. Регулювання зде-

більшого супроводжується введенням постійних витрат, які майже

однакові для форм усіх розмірів і часто пов’язані зі складанням

звітів, установленням безпечного обладнання або підготовкою та

проведенням різного роду перевірок. Власник малої форми госпо-

дарювання має виконувати цю роботу після закриття магазину,

кафе, перукарні тощо і діяти як справжній фахівець.

Отже, жоден недолік і жодна перевага малого бізнесу не є пов-

ними. У деяких галузях агропромислового комплексу переважа-

ють малі підприємства, тому що використовують переваги ма-

лого бізнесу на ринку. В інших галузях домінують великі фірми,

хоч і в них події завжди відбуваються під впливом гігантів.

5.2. Критерії малоãо бізнесó

Під поняттям «критерій» слід розуміти мірило для визначення,

оцінювання предмета, явища, а також ознаку, взяту за основу

класифікації. Яким би не було визначення критерію, як і визна-

чення малого бізнесу, слід зазначити, що він має велике значення

в економіці країн з ринковою економікою. Здебільшого такі країни

використовують цей термін, маючи на увазі невеликі магазини,

ресторани, кафе, страхові агентства та інші дрібні підприємства. В

США, наприклад, щоб розмежувати малий бізнес з великим та

середнім, існує закон про малий бізнес (1953 р.). У 1958 р. до нього

було внесено поправку, яка чітко розмежувала параметри малого

бізнесу, що було необхідно для надання малим фірмам кредитів

на умовах, значно вигідніших, ніж для великого бізнесу. В законі,

зокрема, зазначається, що мала фірма — це таке підприєм-

118

Розділ 5

ство, яке існує і функціонує незалежно, його власник незалежний

від інших суб’єктів підприємництва, воно не домінує в своїй галу-

зі бізнесу.

Усі фірми США залежно від кількості найманих працівників і

відповідно до критеріїв АМБ поділяють на п’ять категорій: най-

менші (1 – 24 осіб), малі (25 – 99), проміжні (100 – 499), великі

(500 – 999), дуже великі (1000 і більше працівників).

Щодо сільського господарства, то американські економісти по-

діляють ферми на категорії, використовуючи критерії за сумою

реалізованої ними продукції (обсяг продажу, тис. дол.):

І (до 10 тис. дол.) — за умови проживання фермера в сільській

місцевості;

ІІ (від 10 до 40) — дрібні селянські ферми;

ІІІ (від 40 до 250) — сімейна ферма;

ІV (від 250 до 500) — велика сімейна ферма;

V (понад 500) — суперферма.

Якщо підвести українських фермерів під американську класи-

фікацію, то можна констатувати, що вони належать до перших

двох категорій і становлять основу малого агробізнесу.

У малому бізнесі крім розмірів є ще й інші критерії та характе-

рні особливості. Менеджер (власник) у малих фірмах незалежний

і звітує тільки перед самим собою. Здебільшого малі фірми нале-

жать одній особі (сім’ї), а також можуть бути організованими за

принципом товариства (партнерства). Зазвичай фермер є мене-

джером, фінансистом, технологом і власником. Ця форма підпри-

ємництва дуже важлива для пенсіонерів, інвалідів, вдів та інших

верств населення, які не можуть знайти роботу, яка б їх задоволь-

няла, і бажають працювати вдома.

У нас часто сперечаються, що важливіше для економіки краї-

ни: малий, середній чи великий бізнес? Відповідь на це запитання

досить проста: необхідний і той, і інший. Ось чому в економічно

розвинених країнах малий, середній і великий бізнес тісно

пов’язані між собою, співіснують, доповнюючи один одного.

Про могутність малого бізнесу США свідчать, наприклад, такі

цифри. На 1000 жителів цієї країни припадає понад 40 суб’єктів

малого бізнесу, тоді як загалом по Україні — 4,8, а в сільському

господарстві — 1,4 суб’єкта малого бізнесу. Якщо в 1982 р. на всіх

малих фірмах було зайнято 47,8 % американської робочої сили, то

у 2000 р. — 63,1 %. Їх фінансовий обіг становив понад 50 % зага-

льного обсягу продажу, а частка у валовому національному про-

дукті (ВНП) країни досягла 48 %. Американські економісти спра-

ведливо зазначають, якщо кістяком економіки країни є великі кор-

порації, то її мускулами і значною мірою мозком — малий бізнес,

який приводить у рух великий бізнес.

Які ж можливості надає малий бізнес? У багатьох випад-

ках люди, які володіють і займаються власною справою, мають

119

нê óвання стрóê с ньоãо бізнес Фó ціон тóр малоãо і еред ó на селі

більше стимулів працювати з ініціативою, самовіддачею, отриму-

ють більше економічних і психологічних винагород і заохочень,

ніж ті, що працюють за наймом.

Щоб розібратися з суттю малого бізнесу, його критеріями, слід

насамперед правильно оцінити можливості для цієї форми під-

приємництва, виходячи із реальних умов і конкурентних обста-

вин. Методика започаткування власної справи має такий вигляд:

«визначення ринку — фінансування — функціонування». Ця про-

ста на перший погляд методика має практичне значення і за умов

реформування відносин власності на селі та формування підпри-

ємств ринкового типу. Так, створення малих форм у період рефор-

мування відносин власності на селі є надзвичайно складним і сто-

сується трьох проблем:

 продовольчої безпеки і фізичного виживання сільського насе-

лення, яке пов’язується, зокрема, з ключовими питаннями досту-

пності ринку, потребою у розвитку агробізнесу в разі зниження

або припинення виплат заробітної плати працівникам переваж-

ною частиною сільськогосподарських підприємств;

 екологічної безпеки, протидії деградації земель і сільського

середовища тощо;

 сталого економічного розвитку і підвищення рівня зайнято-

сті сільського населення для зниження безробіття, мотивації під-

приємництва в сільському господарстві за різних форм господарю-

вання.

Під час вибору сфери малого бізнесу майбутні бізнесмени в різ-

ній формі мають відповісти на такі запитання:

 Чи підходить для мене цей вид бізнесу?

 Чи підхожу я до цього виду бізнесу?

 Який конкретно вид бізнесу вибрати?

 Що привабливіше (доцільніше) — заснувати нову фірму чи

придбати вже діючу?

 Яку вибрати організаційну форму бізнесу (одноосібне воло-

діння, партнерство, мале підприємство, фермерство чи коопера-

тив)?

 Як налагодити взаємовідносини з органами місцевої влади та

місцевого самоврядування?

5.3. Виживання і невдачі малих форм

ãосподарювання

Коефіцієнт банкрутства (а по суті краху) серед малих фірм до-

сить високий. Що менший бізнес, то вищий цей коефіцієнт.

Ділові невдачі. Наприклад, щороку у США із бізнесу вибува-

ють тисячі фірм. Більшість із них робить це добровільно, часто зі

смертю власника чи партнера. Інші фірми припиняють свою діяль-