Ільчук М.М., Іщенко Т.Д. (ред.) Підприємницька діяльність та агробізнес

Подождите немного. Документ загружается.

Розділ 3

дарських організаційно-економічних відносин. Крім госпрозраху-

нку сфера внутрішньогосподарських організаційно-економічних

відносин у сільськогосподарських підприємствах стає ширшою і

різноманітнішою. Вона охоплює принципи формування внутріш-

ньогосподарських структур за нових умов господарювання, визна-

чення виробничої програми їхньої діяльності, перерозподілення

функцій внутрішньогосподарського управління, земельні та май-

нові відносини, визначення внутрішньогосподарських цін на про-

дукцію та послуги, договірні відносини, основи організації обліку

в самостійних первинних колективах, трудові відносини та моти-

вацію сільськогосподарської праці та ін.

Механізм внутрішньогосподарських відносин, побудований на

принципах власності, потребує впровадження комерційного роз-

рахунку, оскільки такий механізм забезпечить інтереси власника-

товаровиробника. Тому з врахуванням конкретних особливостей

господарств форми внутрішньогосподарських відносин можуть

бути різними. Проте за всіх підходів підрозділи мають нести від-

повідальність за кінцеві результати виробництва, взаємодіяти на

основі розрахунків за продукцію, послуги, матеріальні ресурси.

Водночас такі колективи не потребують регламентації діяльності,

тут немає потреби у доведенні лімітів на ресурсне та фінансове

забезпечення, організації стимулювання та контроль за їх вико-

ристанням. Вважаємо, що господарський розрахунок за сучасних

умов більшою мірою має відповідати вимогам закону вартості, рин-

ку, принципам самофінансування. Такий розрахунок забезпечить

більш раціональне використання капіталу, знизить витрати, під-

вищить прибуток і рентабельність. Треба виходити з того, що ос-

новним регулятором виробництва в діяльності товаровиробників-

власників стає споживчий попит на якісну продукцію, яку отри-

мують з мінімальними витратами, чому також сприяє комерцій-

ний розрахунок.

Нинішні агроформування — це насамперед колективи власни-

ків з повним правом на землю та інші засоби виробництва. Це

означає, що товарно-грошові відносини мають бути перенесені на

мікрорівень, безпосередньо в первинні структури, які зорієнтовані

на ринок й отримання прибутку, функціонують на принципах ко-

мерційного розрахунку. У зв’язку з цим вони повинні застосовува-

ти ринкові ціни, послідовно здійснювати виплату платежів і подат-

ків, отримання і повернення позик, кредитів, використовувати

рахунки в банках, самостійно формувати прибуток і фонди. Ці

важелі свідчитимуть про високу економічну самостійність колек-

тивів, їх зацікавленість і матеріальну відповідальність у досяг-

ненні високих кінцевих результатів діяльності, що відповідає ви-

могам сучасної ринкової економіки.

Практичне здійснення комерційного розрахунку в реформова-

них господарствах потребує вирішення кола питань. Передусім

Приватна власність на землю і майно — основа розвитêó підприємництва на селі

необхідно закріпити на правовій основі за конкретними працівни-

ками та колективами підрозділів майнові та земельні паї.

Природно під час переходу до нових внутрішньогосподарських

відносин колективів власників має бути встановлений напрям ви-

користання земельних і майнових паїв у розрізі підрозділів, еко-

номічно активних і пасивних власників. Необхідно чітко встано-

вити розмір земельних та майнових паїв, які у вартісній та нату-

ральній формах використовуються колективом підрозділу само-

стійно або передаються в оренду підприємству, іншим підрозді-

лам, окремим членам трудового колективу, фермерам. Кожний

колектив підрозділів повинен спробувати натуралізувати закріп-

лену за ним власність, щоб визначитися з орендною платою, з мож-

ливістю викупу її у власників, що не працюють, напрямами від-

творення основних засобів.

Основною ланкою взаємовідносин, враховуючи підприємниць-

кий характер підрозділів, є ціни. Оскільки всі види діяльності

підрозділів у складі господарств підпорядковані виробництву то-

варів, то принципи ціноутворення на продукцію, а також ресурси

внутрішньогосподарського обороту, роботи, послуги мають бути

єдиними. У зв’язку з цим замість розрахункових цін на продукцію

підрозділів, планово-облікових на ресурси внутрішньогосподарсь-

кого обороту доцільно використовувати ціни, які відповідають то-

варній продукції у разі реалізації її за межі господарства. Тобто

ціни на всю продукцію, включаючи і продукцію внутрішньогоспо-

дарського обороту, повинні відшкодовувати витрати і забезпечу-

вати гарантований дохід. Порядок формування цін на продукцію

та ресурси внутрішньогосподарського обороту має бути таким са-

мим, як і по всій галузі. Слід враховувати, що половина сільсько-

господарської продукції, 80 – 100 % робіт і послуг реалізуються на

внутрішньому ринку.

Єдиний підхід до формування внутрішньогосподарських цін

дасть змогу об’єктивніше оцінити ресурси, що використовуються

для виробничих потреб, а окремий облік витрат і прибутку ви-

ключає підвищення собівартості продукції в первинних підрозді-

лах. Це стосується насамперед колективів, які спеціалізуються на

виробництві продукції тваринництва, отриманні кормів тощо.

З утвердженням власників має змінюватися схема розподілу

прибутку. Від органу управління підприємством вона перейде до

колективів власників-товаровиробників, які його формують. Тобто

в будь-яких агроформуваннях основним показником діяльності

підрозділів повинен стати прибуток. І навіть головне не це. Сього-

дні розмито межі використання прибутку, однак він не може пов-

ністю спрямовуватися на матеріальне стимулювання. На рівні

підприємства можна і потрібно встановити співвідношення при-

бутку, який спрямовується на розвиток виробництва, соціальний

розвиток і формування резервів.

Розділ 3

Власники-товаровиробники своє право на формування та роз-

поділення прибутку, фондів можуть реалізувати самостійно або

через делегування адміністрації підприємства. Найповніше цим

вимогам відповідає комерційний розрахунок.

Ґрунтуючись повністю на інтересах власника, комерційний

розрахунок має забезпечити умови для самоокупності та самофі-

нансування всіх трудових колективів підприємства.

Отже, товарно-грошові відносини можуть бути перенесені на

мікрорівень, безпосередньо в колективи первинних структур, які

також орієнтовані на ринок й отримання прибутку. Колекти-

ви власників-товаровиробників повинні послідовно сплачувати

платежі і податки, мати можливість отримувати позики,

кредити і нести відповідальність за їхнє повернення, брати

участь у формуванні й розподіленні прибутку і фондів.

3.5. Орãанізаційні та правові аспеêти відносин

орендарів і орендодавців

Оренда заснована на договорі про строкове платне володіння і

користування землею та майном, які необхідні орендареві для

здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Оренда — це отримання на певний період прав володіння

майном, землею та іншими засобами виробництва, за допомогою

яких здійснюється підприємницька діяльність.

Передані в оренду майно та земля залишаються власністю

орендодавця. Орендар володіє і користується орендованими зем-

лею та майном, уся вироблена продукція є його власністю, якою

він вільно розпоряджається.

Частина продукції може переходити у власність орендодавця

як орендна плата. Якщо з дозволу орендодавця орендар виконує

за рахунок свого доходу роботи, спрямовані на поліпшення майна,

то після припинення договору оренди він має право на відшкоду-

вання з боку власника майна, землі понесених витрат за умови,

що такі дії передбачені договором. Розміри платежів за орендовані

земельні ділянки та майно передбачаються договором оренди. За

техніку, що передається в оренду з різними термінами служби,

бажано застосовувати орендну плату з урахуванням зносу. Розмір

орендної плати за будівлі, споруди, техніку визначають з таким

розрахунком, щоб компенсувати витрати, пов’язані з придбанням

основних засобів й отриманням прибутку в межах банківського

відсотка. Орендна плата за робочу і продуктивну худобу має за-

безпечувати відшкодування її вартості й одержання прибутку.

Правове регулювання оренди землі здійснюється відповідно до

Закону України «Про оренду землі» від 06.10.98 р. та постанови

Кабінету Міністрів України «Про затвердження порядку держав-

Приватна власність підприємництва селі на землю і майно — основа розвитêó на

ної реєстрації договорів оренди землі». У цих документах визна-

чено конкретний механізм набуття, реалізації і припинення пра-

ва на оренду земельної ділянки.

Як зазначалося, в Україні створено вагомі передумови для по-

силення соціального захисту власників земельних паїв. Проте, з

іншого боку, будь-який користувач землі, який не оформив права

власності на землю, не уклав договору оренди, взагалі не має

юридичного права на її використання і отримання доходу. В ба-

лансі сільськогосподарських підприємств вперше передбачено ві-

дображувати вартість землі, а орендну плату включати до собівар-

тості сільськогосподарської продукції.

Взаємовідносини між орендарями і орендодавцями регулюєть-

ся відповідними договорами, де передбачаються такі істотні умови:

1) об’єкт оренди;

2) термін договору оренди;

3) орендна плата (розмір, форма платежу, термін і порядок

внесення та перегляду);

4) цільове призначення, умови використання і збереження вла-

стивостей землі;

5) умови повернення земельної ділянки орендодавцеві;

6) існуючі обмеження й обтяження щодо використання земель-

ної ділянки.

Основним в орендних відносинах слід вважати спонукальні мо-

тиви сторін. Обидві сторони зацікавлені в отриманні якнайбіль-

шого зиску з оренди землі: орендодавець — в якомога вищій оренд-

ній платі зі збереженням при цьому якості земельної ділянки; орен-

дар — у максимальному врожаї впродовж тривалого періоду. Орен-

додавець у зв’язку з цим прагне передати землю у короткотермі-

нову оренду, а орендар, навпаки, взяти земельну ділянку в оренду

на тривалий термін. Зазвичай нині договори оренди укладають на

термін до п’яти років. В інтересах сільськогосподарського вироб-

ництва бажаною була б довготермінова оренда — не менше від

десяти років. На сьогодні оренда землі за термінами становить:

1 – 3 роки — 29,9 %, 4 – 5 років — 59,7, 6 – 10 років — 9,2, більше

ніж 10 років — 1,2 %. Переважно близько 80 % договорів оренди

укладені з господарствами, де отримано земельний пай, або їх

правонаступниками.

Для розвитку особистих підсобних і фермерських господарств

оренда є важливим чинником оптимізації виробництва і підви-

щення його ефективності в умовах ринку. Через оренду можна

забезпечити вільне переливання земельних ресурсів від одних

користувачів до інших, які результативніше працюють. У разі від-

сутності купівлі-продажу землі оренда є важливим засобом ефек-

тивнішого розподілення ресурсів. Вона вигідна як фермерам-

початківцям, які не мають достатнього капіталу для придбання

землі, так і тим, що прагнуть розширити виробництво, не беручи

Розділ 3

землю у власність. Оренда вигідна орендодавцям, особливо пенсі-

онерам. Земля в оренді оброблятиметься, приноситиме їм додат-

ковий дохід, право власності не буде втрачено. Орендні відносини

розвиватимуться і поглиблюватимуться, сприятимуть найповні-

шому використанню земельних ресурсів, а отже, підвищенню ефек-

тивності сільськогосподарського виробництва загалом.

Нині особисті підсобні і фермерські господарства надто погано

забезпечені матеріальними ресурсами, насамперед технікою. За

такого стану проблематичною стає інтенсифікація виробництва,

що може призвести до стримування зростання обсягів виробницт-

ва продукції, доходів від фермерського та особистого підсобного

господарства. Вирішити проблему придбанням нової техніки че-

рез її дорожнечу також не можна. За цих умов важливо об’єднати

зусилля власників особистих господарств, фермерів і колективних

господарств з використання техніки на основі оренди та взаємодо-

помоги.

Організаційними структурами щодо раціонального викорис-

тання техніки для індивідуальних господарств можуть бути това-

риства зі спільного використання сільськогосподарської техніки.

Можуть організовуватися та успішно функціонувати також фер-

мерські механізовані кооперативи за умови підтримання їх на-

данням механізованих послуг фермерам. Як засвідчив світовий

досвід, позитивно зарекомендували себе прокат і оренда сільсько-

господарської техніки під час обслуговування фермерів.

У кооперації з колективними сільськогосподарськими підприєм-

ствами особисті підсобні і фермерські господарства можуть забезпе-

чити себе сервісним і консультаційним обслуговуванням. Такої ко-

операції досягають через систему договорів, формування об’єднань,

асоціацій, часткову участь капіталом. Через кооперацію з великими

сільськогосподарськими підприємствами індивідуальні господарст-

ва можуть забезпечуватися кормами, насінням, худобою, племін-

ною продукцією, ветеринарним обслуговуванням і виконанням

сільськогосподарських робіт. Особливої уваги заслуговує фінансове

забезпечення індивідуальних господарств. Банківська система їх

практично не кредитує, інвестиції не надходять. Ці господарства

орієнтуються переважно на власні кошти. Тому важливим є ство-

рення кредитно-фінансових структур на неформальній основі. Кош-

ти дрібних підприємців можуть акумулюватися у вигляді пайових

внесків до кредитних кооперативів-товариств.

Вирішальне значення в успішному функціонуванні різних

форм господарювання має створення надійної матеріально-тех-

нічної бази. Недостатність техніки за постійного дефіциту фінан-

сових ресурсів потребує вибору найраціональніших шляхів залу-

чення засобів виробництва. Довготермінові вкладення у вигляді

інвестицій необхідні для створення нових і модернізації реформо-

ваних господарств, освоєння прогресивних технологій і придбання

сучасної техніки. Зрештою, оновлення засобів має забезпечити

високоефективне виробництво конкурентоспроможної продукції,

сприяти досягненню максимального прибутку й окупності авансо-

вого капіталу.

Особливу увагу під час формування засобів виробництва слід

приділяти індивідуальним господарствам. Прагнення до повного

забезпечення технікою індивідуальних господарств потребує істот-

них капітальних витрат, які до того ж буде складно окупити. Тому

пріоритетним напрямом придбання та використання сільськогос-

подарської техніки для всіх форм господарювання мають стати

кооперація, взаємодопомога.

Як засвідчує аналіз, за спільного (за договором або на принци-

пах взаємодопомоги) використання техніки її власник має стовід-

соткову економічну вигоду, а користувач техніки — лише 87,6 %.

ва іна сел

Для того щоб вирішити питання — купувати машину чи брати

її напрокат, скористаємося формулою

(SCПЗ

Приватна власність на землю і майно — основа розвитêó підприємницт

−

(3.1)

де S — мінімальна площа (обсяг робіт, коли доцільно придбати

машину, а не брати її напрокат), га; С — щорічні постійні витрати

на машинно-тракторний агрегат (співвідношення з часом роботи

трактора і сільськогосподарської машини на окремих видах робіт);

П — щорічна плата за прокат; З — змінні витрати, пов’язані з

машинно-тракторним агрегатом.

Найдоцільніший варіант використання основних засобів вироб-

ництва за інших однакових умов має забезпечити збільшення ви-

робництва продукції, зниження її собівартості, підвищення рента-

бельності підприємства. Відносний приріст прибутку має бути ви-

щим, ніж збільшення вартості основних виробничих фондів.

Основними напрямами розвитку технічної бази сільськогоспо-

дарських підприємств різних форм господарювання є:

1. Технологічне і технічне переозброєння: впровадження нових

ресурсо- та енергозберігаючих технологій вирощування й збирання

сільськогосподарських культур, вирощування худоби з використан-

ням сучасної високопродуктивної техніки, яка дає змогу знизити

затрати ручної праці, підвищити врожайність і продуктивність.

2. Міжгосподарське придбання і використання складної збира-

льної техніки (зерно-, кормо- і бурякозбиральних комбайнів), на-

дання взаємодопомоги у виконанні механізованих робіт.

3. Подальший розвиток машинно-технологічних станцій й удо-

сконалення економічних взаємовідносин із сільськогосподарськи-

ми підприємствами. Освоєння і виконання для господарств пов-

них сучасних технологій вирощування сільськогосподарських

культур, що забезпечують високу врожайність і зниження трудо-

вих та матеріальних ресурсів.

Розділ 3

4. Удосконалення економічних взаємовідносин із сільськогос-

подарськими підприємствами передбачає:

 значне поліпшення змісту договору — основним показником

роботи й одиниці взаєморозрахунків має бути 1 т зібраного зерна,

соняшнику, цукрового буряку за мінімального розміру втрат 1 – 2 %;

 обов’язкову наявність калькуляції витрат за видами робіт;

 надання послуг господарства (заправлення дизельним паль-

ним, харчування і розміщення механізаторів, ремонт тощо) має

утримуватися з вартості робіт поданням зустрічних рахунків;

 розроблення і встановлення обґрунтованих норм виробітку і

витрат дизельного пального залежно від культур і врожайності на

переїзд техніки.

5. Здійснення оплати за актами приймання виконаних робіт

замовником, тобто сільськогосподарським підприємством. Облік

витрат на виконувані роботи в МТС має здійснюватися за наведе-

ними у договорі статтями калькуляції.

6. Створення системи технічного сервісу на базі наявних під-

приємств. Одночасно повинні функціонувати майстерні в госпо-

дарствах з машинними дворами, великі сервісні підприємства

(РТП, «Агросервіс» та ін.) у вигляді цехів і майстерень, станцій

ТО, ремонтних заводів, регіональних і головних технічних центрів

і опорних пунктів заводів-виробників та сервісних ремонтно-

обслуговуючих підприємств.

Ремонт техніки має здійснюватися, виходячи з його економіч-

ної доцільності порівняно з придбанням нових машин. Варто про-

довжити роботи зі створення мінімально необхідної ремонтно-

технічної бази в господарствах, які її не мають.

7. Використання господарствами перевірених на практиці ор-

ганізаційних форм застосування техніки, що сприяють зменшен-

ню їхніх потреб. Наприклад, групове використання машин, за-

кріплення за механізатором двох тракторів чи трактора і зерно-

збирального комбайна, в разі потреби — організація двозмінної

роботи енергоємних тракторів. Розмір площ посівних культур

має забезпечувати ефективне використання техніки, спеціаліза-

ції механізаторів на виконання робіт, що потребують високої

кваліфікації, тобто створення своєрідних механізованих загонів

господарства під час посіву, внесення мінеральних добрив, зби-

рання силосних культур, сіна, для боротьби зі шкідниками і

бур’янами.

Упровадження нових форм оплати праці, зокрема, від валового

доходу, прогресивно-преміальної тощо сприяє підвищенню мате-

ріальної зацікавленості механізаторів у кращому використанні

техніки та збільшенні її денного і сезонного виробітку.

Застосовують стимулювання механізаторів за економію дизель-

ного пального, витрат на ремонт техніки, установлюють диферен-

ційну оплату залежно від віку техніки.

Щодо економічного оцінювання вибору проектів будівель об-

числюють показники будівельної та технологічної частин, які

визначають вартість технологічного обладнання, його металоміс-

ткість, енергоємність, трудомісткість та інші експлуатаційні ви-

трати.

Економічну ефективність капітальних вкладень щодо проектів

будівель, споруд установлюють за такими показниками:

1. Рентабельність

ЦС

−

(3.2)

де Ц — вартість річної продукції за цінами реалізації; С — собі-

вартість продукції; К — сума капітальних вкладень.

сть землю і м ова розвит підприємництва на селі

2. Питомі капітальні вкладення

(3.3)

де П — вартість продукції підприємства.

3. Термін окупності капітальних вкладень

êó

ЦС

−

(3.4)

4. Термін окупності додаткових капітальних вкладень

— осн

, lim ,

КК

ЕЕ

→∞

−

(3.5)

айно

де К

і К

— капітальні вкладення щодо порівняльних варіантів;

і Е

— експлуатаційні витрати щодо порівняльних варіантів.

5. Коефіцієнт порівняльної ефективності

на

,Е

(3.6)

де Т

— термін окупності додаткових капітальних вкладень.

на власні Приват

Щодо системи цих показників оцінюють усі можливі проекти

зведення будівель і споруд, собівартість продукції, рентабельність,

термін окупності капітальних вкладень і коефіцієнт ефективності.

Подальший розвиток орендних відносин має відбуватися на

основі вдосконалення правовідносин щодо оренди земель, техніки,

споруд і загалом основних засобів, підвищення ефективності ви-

користання їх. Орендні відносини мають стати складовою соці-

ального захисту селян.

Розділ 3

1. Схарактеризуйте приватну, державну та комунальну власність. 2. Яке

місце посідає приватна власність у виробництві сільськогосподарської про-

дукції? 3. Розкрийте вимоги до подальшої трансформації сільськогосподарсь-

ких підприємств. 4. Які перспективні форми сучасних сільськогосподарських

підприємств? 5. Опишіть організаційно-економічні чинники підвищення ефек-

тивності функціонування агроформувань, створених на принципах поєднання

власності та колективної організації праці. 6. Назвіть чинники спеціалізації

та оптимального об’єднання галузей у посиленні підприємницької діяльності

агроформувань. 7. Які принципи кооперації та інтеграції використовуються

сучасними сільськогосподарськими підприємствами? 8. Чим зумовлена

об’єктивна потреба у розробленні та впровадженні комерційного розрахунку,

які його складові? 9. Розкрийте організаційні та правові аспекти відносин

орендарів і орендодавців. 10. Схарактеризуйте оренду як чинник посилення

підприємницької діяльності сільськогосподарських підприємств і фермерів.

Запитання і завдання

для самоперевірки

Розділ 4

ОРГАНІЗАЦІЙНО-

ПРАВОВІ ФОРМИ

ГОСПОДАРСЬКО

ДІЯЛЬНОСТІ

В АГРОБІЗНЕСІ

4.1. Орãанізаційно-правові

форми підприємництва

Існуючі підприємницькі структури роз-

різняють за правовими, фінансово-еконо-

мічними та організаційно-управлінськи-

ми ознаками.

робізнесі сті в аã Орã і спо діяльно

Правові ознаки характеризують юри-

дичні аспекти створення статутного фонду

фірми, статусу учасника (або засновника)

фірми, регулюють майнові відносини між

учасниками та фірмою.

анізаційно-правов форми ãо дарсьêої

До правових ознак належать:

 право власності на капітал та заснов-

ники;

 джерела формування та розмір статут-

ного фонду;

 обмеження права стати учасником;

 права учасника на майно у разі його

виходу зі складу фірми;

 юридична відокремленість фірми від

учасників.

Фінансово-економічні ознаки дають

змогу з’ясувати та однозначно визначити

належність учасникам відповідної частки

прибутку фірми; ризики учасників (май-

нові, грошові), у тому числі в разі припи-

нення діяльності фірми.

Фінансово-економічні ознаки такі:

 участь у розподіленні прибутків;

 відповідальність за зобов’язаннями

фірми;