Ільчук М.М., Іщенко Т.Д. (ред.) Підприємницька діяльність та агробізнес

Подождите немного. Документ загружается.

480

Розділ 13

 коефіцієнт ліквідності — розраховують як відношення засо-

бів високої і середньої ліквідності (грошових коштів і дебіторської

заборгованості) до короткотермінової заборгованості. Нормативне

значення — не менше ніж 0,5;

 коефіцієнт заборгованості — виражається співвідношенням

суми позичкових коштів і суми власного капіталу. Нормативне

значення — не більше ніж 0,3 – 0,5;

 коефіцієнт автономії — розраховують як відношення зага-

льної суми власних коштів до активу фінансового балансу підпри-

ємства. Нормативне значення — не більше ніж 0,5;

 коефіцієнт маневреності — розраховують як відношення

власного обігового капіталу (сума дебіторської заборгованості і за-

пасів товарно-матеріальних цінностей за винятком кредиторської

заборгованості і заборгованості за позиками) до власного капіталу

підприємства. Нормативне значення — не менше ніж 0,5;

 коефіцієнт іммобілізації (реальної вартості основних фон-

дів) — це відношення реального статутного капіталу або вартості

основних фондів (за винятком зносу) до підсумку балансу підпри-

ємства. Нормативне значення — не більше ніж 0,6;

 коефіцієнт покриття — визначають як відношення суми

обігових коштів підприємства до суми короткотермінової заборго-

ваності. Нормативне значення — не менше ніж 2,0 – 2,5.

Таких коефіцієнтів використовують кілька десятків.

Фактичні значення коефіцієнтів, розраховані для конкретного

підприємства, порівнюють з нормативними. За ступенем відхи-

лення фактичних значень від нормативних роблять висновок про

величину ризику.

До переваг нормативного методу варто віднести простоту й

оперативність розрахунків, однак, як і розглянуті вище аналітич-

ний метод і метод оцінки фінансової стійкості, він не враховує

впливу окремих чинників ризику. Тобто він може бути рекомендо-

ваний в основному для «відсікання» явно неприйнятних рішень, а

для оцінювання тих, що залишилися, слід використовувати інші

методи.

Крім того, різні коефіцієнти можуть свідчити про різний рівень

ризику. За цієї ситуації для кожного з коефіцієнтів визначають

діапазон відхилень від нормативу (діапазон значень), що відпові-

дає певному рівню ризику. Наприклад, відхилення в межах 25 %

нормативу свідчать про мінімальний рівень ризику, 50 — підви-

щений, 75 — критичний, 100 % — неприпустимий (див. статистич-

ний метод). Далі визначають значущість (вагомість) кожного з ко-

ефіцієнтів (сума значущостей дорівнює 1,0). Інтегральну оцінку

ризику знаходять як середньозважену.

Метод експертних оцінок є, мабуть, тим єдиним методом,

що дає змогу оцінювати ступінь ризику різних видів виробничо-

збутової і фінансової діяльності підприємств в умовах дефіциту

481

підприємця та страхóвання ó Ризиêи підприємництві

інформації. Оцінювання ризику здійснюється на основі суб’єктив-

них думок експертів — фахівців у конкретній галузі діяльності.

Існують різні різновиди методу експертних оцінок, розглянемо

один з них. Представлена методика дає змогу оцінити ступінь ри-

зику ділового співробітництва підприємства зі своїми економічни-

ми контрагентами і вибрати найприйнятніші з них.

Оцінюють ризик поетапно:

1) ранжирування — виділення оцінних критеріїв та їхнє ран-

жирування щодо конкретної ситуації;

2) зважування — визначення вагових характеристик оцінних

критеріїв для кожного з можливих ділових партнерів;

3) комплексна оцінка ділових партнерів з урахуванням рангів і

вагових характеристик оцінних критеріїв і прийняття рішень.

Метод аналізу ризику за допомогою дерева рішень. Існує

кілька різновидів цього методу. Розглянемо два з них.

1. Використання дерева рішень для розробки оптимального

алгоритму дій з урахуванням їх результативності і ризику.

У процесі підготовки рішення виділяють різні його варіанти,

що можуть бути прийняті, а також для кожного з варіантів — си-

туації, які можуть настати незалежно від волі особи, яка приймає

рішення. Ці ситуації також беруть до уваги.

2. Використання дерева рішень для багатофакторної оцінки

ризику в умовах їх різноспрямованого впливу.

Розглянемо випадок, коли для оцінювання ризику використо-

вують коефіцієнти впевненості — числа, що відображують ступінь

впевненості в істинності або хибності висновку про наявність ри-

зику (про вплив конкретних чинників ризику на його величину).

Шкалу значень коефіцієнтів упевненості наведено на рис. 13.5.

Як випливає з рис. 12.5, коефіцієнти впевненості набувають

значення від –1 до +1. За ступеня впевненості +1 вважають, що

подія обов’язково відбудеться, а за –1 — напевно, ні. Ліва частина

шкали на рис. 13.5 призначена для оцінювання хибності факту

настання подій, а права — істинності. Коефіцієнт упевненості —

це комбінація двох оцінок:

–

1,0

–

0,8

–

0,6

–

0,2 0 +0,2 +0,6 +0,8 +1,0

Майже

напев-

но ні

Скорі-

ше ні

Є до-

кази

оти

Неви-

значено

Є до-

кази

за

Скорі-

ше за

Майже

напев-

но так

Рис. 13.5. Шкала значень коефіцієнта впевненості

482

,КІХ

−

(13.31)

де І — оцінка істинності факту настання події (від 0 до +1); X —

оцінка хибності (від 0 до –1).

Комбінування оцінок незалежних свідчень про наявність або

відсутність ризику (оцінок ступеня впливу чинників ризику на

його величину) виконують згідно з такими правилами:

012 1 1 2

(1 ), якщо 0 і 0;ККК К К К=+ − > >

02112

(1 ), якщо 0 і 0;ККК К К К=+ − < <

(13.32)

012

, якщо і мають різні знаки.

1min( , )

КК

ККК

КК

−

За комбінації доказів з коефіцієнтами +1 і –1 вважають, що

= +1.

Метод аналогій. Для оцінювання ризику цей метод передба-

чає використання даних про аналогічні проекти, виконані у по-

рівнянних умовах.

Розділ 13

Пр и к л а д. Відкриваючи невеликий пункт технічного обслугову-

вання автомобілів (ПТО) в одному з районів міста, аналізують інфор-

мацію про діяльність аналогічних ПТО: чинники ризику і ступінь їх-

нього впливу; масштаби й імовірність втрат тощо. На підставі цієї ін-

формації прогнозують ступінь ризику. Звичайно, при цьому вносять

поправки, що враховують специфіку діяльності конкретного ПТО.

Точність цього методу невисока, в основному його використо-

вують для попереднього оцінювання. Основний його недолік по-

лягає в тім, що кожен проект має свої характерні риси і специфіку

реалізації, що не дає змоги підготувати вичерпний набір сценаріїв

розвитку подій у майбутньому, ґрунтуючись на досвіді минулого.

Оскільки кожен з розглянутих методів не позбавлений недолі-

ків, то в практичній діяльності потрібно використовувати кілька

різних методів. Звичайно, отримані різними методами результати

відрізнятимуться, проте аналіз розбіжностей між ними дасть мож-

ливість виявити чинники, які враховують в одних методах і не

враховують в інших, що впливає на точність оцінки і вірогідність

отриманих результатів. Аналіз розбіжностей у результатах, у зі-

ставленні з прийнятими в розрахунок чинниками ризику допомо-

же виявити існуючі тенденції в розвитку майбутніх подій з погля-

ду ризику тих або інших видів діяльності. А це сприятиме точні-

шому прогнозуванню ступеня ризику в досягненні очікуваних ре-

зультатів.

483

Ризиê ми підприє ця та страхóвання ó підприємництві

13.7. Запобіжні заходи, способи нейтралізації

та мінімізації неãативних наслідêів

можливих ризиêів

Визначення системи показників, порядку оцінювання підпри-

ємницького ризику та встановлення гранично допустимого його

рівня є основною вироблення антиризикових заходів як заключно-

го етапу в управлінні підприємницьким ризиком. Їх можна розпо-

ділити на такі три основні групи: превентивні; обмежувальні; ком-

пенсаційні.

Превентивними називають заходи, спрямовані на недопу-

щення ризикованих ситуацій.

Наприклад, обґрунтований вибір постачальників матеріально-

технічних ресурсів, який передбачає можливість зривів постачан-

ня, проведення комплексу профілактичних заходів щодо запобі-

гання передчасному непередбаченому виходу технологічного об-

ладнання з ладу та ін. В управлінні ризиком ці заходи є першо-

черговими, оскільки дають змогу уникнути втрат, які можуть

спричинитися реалізацією ризикованої ситуації. Історично скла-

лося, що вони є найбільш домінуючими і ефективними серед ін-

ших видів антиризикових заходів.

Об’єктом превентивних заходів виступають ризиковані ситуа-

ції. Превентивні заходи поділяють на універсальні і спеціальні.

До універсальних належать заходи щодо різних видів ризиків,

які за своєю сутністю мають однаковий характер впливу. Напри-

клад, розроблення різних нормативно-регламентуючих докумен-

тів (розпоряджень, наказів, постанов, планів-графіків виконання

робіт, інструкцій тощо), забезпечення дотримання трудової, вироб-

ничої та технологічної дисципліни працівниками за допомогою

використання системи стимулів (матеріальних, моральних) і при-

мусів.

Спеціальні превентивні заходи спрямовані на недопущення

окремих видів підприємницького ризику, пов’язаного з можливим

зростанням цін, зміною курсу валюти або падінням ділової актив-

ності.

Обмежувальні антиризикові заходи — це такі, що спрямовані

на стримування розвитку ризику та зменшення розміру втрат від

появи ризикованих ситуацій, яких не можна уникнути.

Щодо превентивних заходів, то вони є вторинними. Їх об’єктом

є безпосередньо розмір втрат. Прикладом обмежувальних заходів

може бути розроблення плану дій у відповідь на зміну поведінки

конкурентів на ринку, рівня цін, попиту тощо.

Компенсаційні антиризикові заходи мають на меті покриття

(повністю або частково) втрат від ризику.

Вони є третинними, тобто починають діяти, коли превентивні й

обмежувальні заходи не дають належного результату. Їх об’єктом

484

Розділ 13

є та частина втрат, яка може відшкодовуватися завдяки розроб-

ленню і впровадженню відповідних заходів. До компенсаційних

заходів належать страхування майна фірми страховиками, ство-

рення фонду самострахування, хеджування господарських опера-

цій та ін.

Взаємозв’язок і відмінність різних антиризикових заходів на-

ведено в табл. 13.6.

Таблиця 13.6. Взаємозв’язок і відмінність різних

антиризикових заходів

Заходи

Характеристика

Превентивні Обмежувальні Компенсаційні

Черговість застосу-

вання заходів

Об’єкт дослідження

Характер ризико-

ваних ситуацій, для

яких розробляють

заходи

Первинні

Ризиковані

ситуації

Піддаються

усуненню

Вторинні

Розмір втрат

Піддаються

обмеженню у

розвитку

Третинні

Частина втрат,

яка може бути

відшкодована

Завдають втрат,

які слід покрити

за рахунок певних

джерел

Антиризикові заходи можуть використовуватися за двома

принципами:

а) послідовності дій, яка передбачає таку черговість заходів:

превентивні — обмежувальні — компенсаційні;

б) одночасності дій, за якої можна застосовувати паралельно

такі заходи, як обмежувальні та компенсаційні, превентивні та

компенсаційні та ін.

Кожний із цих принципів використання заходів має як позити-

вні, так і негативні сторони. Принцип послідовності дій потребує

менших витрат ресурсів, проте він не досить надійний з погляду

кінцевого результату від реалізації антиризикових заходів. Засто-

сування принципу одночасності дій обходиться фірмам дорожче,

однак рівень надійності функціонування господарської системи

вищий.

Звичайно, така характеристика принципів використання анти-

ризикових заходів є неповною. На практиці можуть бути випадки,

що суперечать викладеним положенням. Тому вибір тих чи інших

заходів має ґрунтуватися не тільки на позитивних і негативних

сторонах зазначених принципів, а й на врахуванні конкретних

чинників, якими є:

 характер ризикованих ситуацій;

 розмір втрат від ризику;

 ймовірність втрат певного рівня;

 вартість антиризикових заходів;

 економія на втратах, яку може забезпечити реалізація анти-

ризикових заходів;

485

Ризиêи підприємця та страхóвання ó підприємництві

 частина відшкодування втрат за рахунок різних джерел (собі-

вартості, прибутку, фонду самострахування, виплат страхових

компаній).

Нижче розкрито сутність антиризикових заходів, які найчасті-

ше впроваджуються в управлінні підприємницьким ризиком.

Зменшення рівня ризику господарських операцій досягають

завдяки кращому вивченню надійності юридичних осіб, з якими

певне підприємство має ділові контакти. Такі чинники, як фінан-

совий стан партнера, його юридична форма, якість керівництва,

положення на ринку та багато інших, визначають її міру: що вища

надійність, то меншим буде рівень ризику.

Отже, здійснюючи господарські операції з іншими підприєм-

ствами, фірма має знати, наскільки ризиковано мати з ними

справу, яка гарантія виконання домовленостей у встановлені тер-

міни та в повному обсязі.

У деяких зарубіжних країнах, зокрема в Німеччині, з цією ме-

тою застосовують сітку ризику для клієнтів фірми. У ній зазнача-

ють чинники ризику, дають конкретну бальну оцінку кожному з

них і визначають загальну оцінку ризику (надійність клієнта).

Форс-мажор — це події, надзвичайні ситуації, які не можуть

бути передбачені, яким не можна запобігти або усунути будь-

якими заходами, або зумовлені правилами страхування надзви-

чайні обставини, у разі яких страховик вивільняється від вико-

нання зобов’язань за договором страхування.

Більшість страховиків відносять сюди випадки, зумовлені во-

єнними діями, страйками, запровадженням надзвичайного стану,

радіоактивними викидами тощо. Замість цього було взято проти-

лежний курс. Якщо звернутися до досвіду зарубіжних фірм, то їх-

ня економіка процвітає і в не останню чергу завдяки такому чин-

нику, як знання підприємцем розміру витрат на будь-який виріб,

у будь-який період часу, по будь-якому підрозділу.

На вітчизняних підприємствах унаслідок неправильного став-

лення до заводського планування у перехідний до ринку період

здебільшого перестали розраховувати планову собівартість про-

дукції по структурних підрозділах, що є неприпустимим. Безкон-

трольність формування витрат спричинила їх зростання. На ду-

мку як вітчизняних, так і зарубіжних фахівців, цей чинник є од-

нією з причин високих темпів інфляції, що були недавно, оскіль-

ки спіралеподібно почергово підвищувалися ціни і зростали ви-

трати.

Зміст викладених причин втрат, спричинених простоями облад-

нання внаслідок організаційно-технічних неполадок на виробни-

цтві, зумовлює потребу в упровадженні адекватних заходів, спря-

мованих на усунення їх.

486

Розділ 13

13.8. Основні способи мінімізації

та зниження ризиêó

Високий ступінь ризику конкретних видів господарської діяль-

ності зумовлює потребу у пошуку шляхів штучного зниження його.

Розглянемо основні способи зниження ризику.

Страхування ризику. Компенсаційні антиризикові заходи

подані різними формами страхування: традиційним страхуван-

ням, яке здійснюється страховими компаніями, самострахуван-

ням. Під кутом зору розміру втрат, що відшкодовуються, найбіль-

ша частка припадає на традиційне страхування.

Страхування у традиційному розумінні слова полягає в акуму-

люванні фінансових ресурсів підприємств з метою відшкодування

їм втрат від ризику. Воно має на меті забезпечити страховий за-

хист агробізнесу у вигляді повного або часткового відшкодування

втрат, заподіяних ризикованими ситуаціями.

Страхування — це метод замкненого зниження ризику пере-

творенням випадкових збитків у відносно невеликі постійні або

разові витрати у вигляді страхових премій страховикам, які роз-

кладають збиток у просторі і часі між учасниками страхового фон-

ду. Різного роду непередбачені ситуації (хвороби, стихійні лиха,

крадіжки тощо) найчастіше призводять до значних витрат. Для

пом’якшення їх наслідків використовують страхування. Люди в

усьому світі страхують життя і майно від непередбачених обста-

вин. Так, у США страхові внески становили в середині 80-х років

8 % валового національного продукту, тобто перевищували суму в

270 млрд дол. Страхові компанії організовують справи таким чи-

ном, щоб сума виплат і витрати на організацію страхової справи

не перевищували величини отриманих внесків. Основна умова

ефективності страхування полягає в тім, щоб ризики застрахова-

них осіб були незалежними один від одного або мали різноспря-

мовану кореляцію.

Враховуючи, що різні об’єкти підлягають ризику неоднаковою

мірою (наприклад дерев’яні будівлі більш ризиковані, кам’яні —

менш), фірми можуть укладати договори страхування на все май-

но або його певну частину (окремі транспортні засоби, верстати,

машини, будівлі).

Відповідно до чинного положення майно підприємств підлягає

страхуванню від втрат, пов’язаних з ризиком тоді, коли вони

спричинені землетрусом, зсувами, бурями, обвалами, ураганами,

градом, великими снігопадами, зливами, діями підґрунтових вод,

затопленням, пожежею, туманами, блискавками, вибухом, аварі-

єю, викидом газу, крадіжками зі зломом тощо. Як видно з цього

переліку страхових випадків, вони неповно охоплюють усі можли-

ві втрати від ризику. У ринкових умовах, як засвідчує зарубіжний

досвід, діапазон причин втрат від ризику, що можуть бути застра-

ховані, значно ширший.

487

êи підприємця та страхóвання ó підприємництві Ризи

З настанням страхових випадків страховик виплачує страху-

вальнику страхове відшкодування (страхову суму). Його розмір

визначають у відсотках до розміру збитків від загибелі (пошко-

дження) майна, в яких майно було застраховане.

Приклад 1. Страхова вартість (фактична вартість об’єкта страху-

вання) становить 400 тис. грн, а страхова сума (вартість, оголошена стра-

хувальником під час укладання договору страхування) — 280 тис. грн,

розмір понесених фірмою втрат — 200 тис. грн. Отже, сума страхового

відшкод

вання становитиме 140 тис. г

(

280 200 : 400

)

⋅

Страхування ґрунтується на використанні таких механізмів, як:

 об’єднання ризиків;

 розподіл ризику.

Розподіл ризику — це метод зниження ризику, за якого ймо-

вірний збиток розподіляють між кількома особами так, щоб мож-

ливі втрати кожного (так само, як і прибуток) були відносно не-

значними. Саме завдяки використанню цього методу фінансово-

промислові групи не бояться йти на ризик фінансування великих

проектів або нових напрямів науково-дослідних і дослідно-кон-

структорських робіт.

Розглянемо докладніше механізм розподілу ризику.

Приклад 2. Підприємець, що накопичив певні кошти, вирішив

укласти їх у невелику автомайстерню з вулканізації шин і надання дріб-

них послуг з технічного обслуговування автомобілів. Якщо споживачі

оцінять його діяльність, він може використати отриманий прибуток для

купівлі додаткового устаткування й оренди нових площ, необхідних для

розширення своєї справи. Нехай цей підприємець зібрав 200 тис. грн.

Цих коштів цілком достатньо для того, щоб відкрити мережу автомайс-

терень в інших районах міста. Необхідно прийняти рішення — організо-

вувати товариство або залишитися єдиним власником?

Якщо підприємець залишиться єдиним власником і особисто інвестує

в розширення виробництва всі заощадження, то він бере на себе весь

ризик, пов’язаний з його бізнесом. Якщо споживачі віддадуть перевагу

конкурентам, то він може втратити все. У разі, якщо підприємець достат-

ньою мірою впевнений, що нічого подібного не відбудеться, він може

вкласти всі наявні в нього кошти. Висока віддача компенсує ризик. Про-

те якщо підприємець супротивник ризику, то він може розділити ризик з

іншими особами. Якщо 10 осіб вкладуть свої кошти в мережу автомай-

стерень, то кожен з них матиме набагато менший ризик, ніж той, який

підприємець взяв би на себе, залишаючись єдиним власником. Однак і

прибуток доведеться при цьому розподілити пропорційно до вкладених

коштів.

Абсолютний розмір ризику, виражений у доларах, що випадає

на такі великі транснаціональні корпорації як, наприклад, ІBM

або «Дженерал моторе», величезний. Їхні доходи можуть неперед-

488

бачено змінюватися від року до року на сотні мільйонів доларів.

Однак ці компанії, до речі, як і більшість аналогічних, є корпораці-

ями і мають багато мільйонів власників, що безпосередньо володі-

ють акціями, а також тих, хто має акції взаємних фондів, які, у свою

чергу, є власниками акцій, згаданих ІBM і «Дженерал моторе».

Розподіляючи ризик серед багатьох осіб, ринок капіталів дає

змогу здійснювати величезні ризикові інвестиції в реальний капі-

тал навіть за тієї умови, що жоден одиничний власник не захотів

би брати пов’язаний з цим ризик на себе особисто.

Об’єднання ризиків є одним із методів зниження ризику

об’єднанням незалежних ризиків кількох осіб, проектів або видів

діяльності таким чином, що загальний ризик зменшується.

Приклад 3. Є два типи ризикових проектів різного ступеня ри-

зику. Наприклад, вкладення в акції нафтових компаній і вкладення в

акції банків. Нехай віддача по кожному з цих цінних паперів стано-

вить 4 грн у періоди сприятливої економічної кон’юнктури і 2 грн — у

разі несприятливої. Розвиток сприятливої або несприятливої

кон’юнктури в одній галузі не залежить від розвитку в іншій. Отже,

значення норми віддачі в цих галузях є незалежними. Вартість акцій

однакова. Для спрощення розрахунків розглянемо ситуацію, коли інве-

стор купує тільки дві акції. При цьому виникають такі альтернативи:

 укласти всі кошти в акції нафтової компанії;

 укласти всі кошти в акції банку;

 купити по одній акції кожного типу.

Розглянемо ці альтернативи докладніше.

Якщо інвестор купив дві акцій банку, то з огляду на те, що ймовір-

ність сприятливої кон’юнктури в банківській справі дорівнює 50 %, він

заробить 8 грн (2 ⋅ 4). А якщо ні (несприятлива кон’юнктура), то він

отримає 4 грн (2 ⋅ 2). Аналогічні міркування справедливі і для варіанта

купівлі двох акцій нафтової компанії. В обох випадках середній дохід

становитиме 6 грн. При цьому ймовірності отримання максимального

(8 грн) і мінімального (4 грн) до-

ходів будуть однаковими (0,5).

Розділ 13

Можливі варіанти віддачі в

разі реалізації третьої альтерна-

тиви подано в табл. 13.7.

Кожна з комбінацій, наведе-

них у табл. 13.7, однаково ймовір-

на. Ймовірність того, що несприят-

лива кон’юнктура складеться в

обох галузях одночасно, становить

25 %, ймовірність піднесення в

одній галузі і, одночасно, спаду в

іншій — 50 %. Імовірність сприят-

ливої кон’юнктури одночасно в

обох галузях становить 25 %. Тобто шанси заробити 4 або 8 грн однако-

ві — 25 %, а 6 грн — 50 %. Середній дохід дорівнює 6 грн, тобто він та-

кий самий, що й у разі вкладення всіх коштів у нафтовидобуток або в

банківську справу, проте ризик при цьому нижчий, тому що ймовір-

ність мінімального доходу знизилася до 25 %.

Таблиця 13.7. Варіанти отри-

мання доходу в разі купівлі

різних акцій, грн

Банківська

справа

Спад

Підне-

сення

Нафтова

промисло-

вість

6 8 Спад

4 6 Піднесення

489

êи підприємця та страхóвання Ризи ó підприємництві

У цьому прикладі, безумовно, існує ймовірність того, що в обох

галузях одночасно спостерігатиметься несприятлива або сприят-

лива кон’юнктура. Однак при цьому є шанси, що роки економічно-

го піднесення в одній галузі компенсують несприятливі роки в ін-

ший, стабілізувавши тим самим дохід.

Якщо на ринку є більше від двох видів акцій з такою самою

структурою віддачі, як у наведеному вище прикладі, то, як і в разі

зі страхуванням, що більше незалежних ризиків можна об’єднати,

то більш передбачуваним буде значення віддачі. При цьому ймо-

вірність отримання віддачі, яка відрізняється від 6 грн, знижуєть-

ся в міру збільшення кількості різних галузей, акції яких пред-

ставлені в портфелі.

Самострахування ризику. Одним із можливих шляхів змен-

шення втрат від ризику є самострахування. Воно пов’язане зі

створенням спеціального централізованого резервного фонду. В

яких випадках доцільно використовувати це джерело покриття

втрат?

Самострахування ефективне за таких умов:

 господарська одиниця (науково-технічний комплекс, концерн,

науково-виробниче об’єднання) складається з низки юридичних

осіб, що мають сформовану систему бухгалтерського балансу, роз-

рахунковий рахунок у банку, печатку тощо. У цьому разі, врахо-

вуючи ймовірність виникнення певного рівня втрат, страхові пре-

мії, сплачувані страховим компаніям, можуть бути більшими від

страхових відшкодувань, що виплачуються підприємству органа-

ми страхування, оплачувані страхові премії за певний період пе-

ревищують розміри страхових відшкодувань, що отримують фірми

від страхових компаній на покриття втрат від ризику. При цьому

важливим є правильне встановлення тривалості зазначеного пе-

ріоду. Він може вимірюватися кількістю років між двома суміж-

ними відносно великими розмірами виплачених страхових від-

шкодувань.

Приклад 4. Щорічні страхові премії органам страхування за

ризиковані операції становлять 6 тис. грн. Фірма отримала страхові

відшкодування за втрати від ризику: в 1995 р. — 12 тис. грн; 1996 — 2;

1997 — 1; 1998 — 1,5 і у 1999 р. — 9 тис. грн. Отже, період, у межах

якого порівнюватимуться суми страхових премій і страхових відшкоду-

вань на покриття втрат, становитиме п’ять років. Розмір страхової премії,

сплаченої фірмою за цей час, дорівнює 30 тис. грн, а сума страхового від-

шкодування — 25,5 тис. грн (12+2+1+1,5+9).

Висновок щодо того, слід користуватися послугами страхових

компаній чи ні, зрозумілий:

 страхові компанії не здійснюють страхування певного майна

(втрат від ризику);