Ільчук М.М., Іщенко Т.Д. (ред.) Підприємницька діяльність та агробізнес

Подождите немного. Документ загружается.

490

Розділ 13

 фірма володіє великою кількістю однорідного майна, а ймовір-

ність втрат його дуже мала. Враховуючи цей чинник, транснаціо-

нальні нафтові компанії здійснюють самострахування танкерів.

Розрахунки показують, що втрата одного танкера на рік (а ймо-

вірність цього дуже незначна) обійдеться компанії у меншу суму,

ніж розмір страхових премій за весь парк танкерів, який досягає

сотень одиниць.

Оскільки у вітчизняній практиці поки що не застосовується ме-

тод самострахування ризику, то викладемо деякі міркування щодо

порядку утворення та використання централізованого резервного

фонду самострахування. Централізований резервний фонд само-

страхування створюється на рівні управління господарською оди-

ницею. У самостійних підприємствах, що виступають як складові

структури комплексів, науково-виробничих об’єднань, вони не

створюються.

Самострахуванням можуть охоплюватися всі види ризиків, які

завдають фірмам втрат. У ринкових умовах виглядає анахроніз-

мом наявність обов’язкового страхування. Кожне підприємство

повинно зробити вибір:

 страхувати втрати від ризику за допомогою страхових компа-

ній;

 здійснювати самострахування;

 використовувати інші форми захисту від ризику.

Розміри відрахувань до централізованого резервного фонду са-

мострахування визначають на рівні страхових премій, які мали б

сплачувати підприємства у разі страхування ризику страховими

компаніями.

Щорічним джерелом коштів створення такого фонду є собівар-

тість продукції. Їх зараховують у статтю «Загальногосподарські

витрати» (податки та інші обов’язкові відрахування і витрати).

Кошти централізованого резервного фонду самострахування

використовують суворо за цільовим призначенням, тобто на по-

криття втрат від тих ризикованих операцій, які були самозастра-

ховані. Розмір відшкодування втрат від ризику визначають за ме-

тодикою, прийнятою у страховій справі.

Кошти резервного фонду самострахування, не використані в

цьому році, переходять у фонд наступного року. Перехідні перера-

хунки доцільно здійснювати впродовж п’яти років. Після цього

залишок коштів фонду спрямовують на збільшення прибутків.

Диверсифікація — це метод зниження ризику розподіленням

коштів між кількома ризиковими активами (товарами) таким чи-

ном, що підвищення ризику для одного зазвичай означає знижен-

ня ризику для іншого.

Сутність диверсифікація розглянемо на прикладі.

491

Приклад 5. Підприємство згідно зі своїми технологічними мож-

ливостями, кадрами, джерелами сировини, з огляду на потреби ринку,

виготовляє бронетранспортери і вантажівки. Воно збуває свою продук-

цію в країни Близького Сходу, де частими є переходи від стану війни до

миру, і навпаки. У разі війни підвищеним попитом користуватимуться

бронетранспортери. Наприклад, обсяг продажу становитиме 100 млн

дол. Однак у цьому випадку падає попит на цивільну продукцію (ван-

тажівки), обсяг їхнього продажу становитиме 20 млн дол. У стані миру

зростає попит на вантажівки і знижується попит на бронетранспортери,

відповідно змінюються обсяги їх реалізації (табл. 13.8).

Таким чином, підприємство,

диверсифікуючи своє виробництво,

стабілізує обсяги реалізації і при-

бутку, компенсуючи втрати при-

бутку від зменшення обсягу прода-

жу однієї продукції збільшенням

продажу іншої (залежно від роз-

витку подій на ринку). Диверсифі-

кація не може цілком ліквідувати

ризик, але вона дає змогу значно

знизити його.

Таблиця 13.8. Обсяги реалізації

продукції залежно від стану

попиту, дол.

Стан

Товар

Війна Мир

Бронетранс-

портери

Вантажівки

100 млн

20 млн

100 млн

Хеджування ризику. В Україні цей напрям зменшення втрат

від ризику поки що не набув належного розвитку. Така ситуація

пояснюється недостатнім розвитком ринкової інфраструктури та

нормативно-правової бази.

підприємництві

Хеджування — діяльність зі зниження цінових ризиків, зумов-

лених несприятливою зміною цін на товари у майбутньому укла-

данням ф’ючерсних угод.

та страхóвання ó

Ф’ючерс — це контракт на постачання (купівлю) у визначений

в майбутньому термін певної кількості товару за існуючою на пев-

ний момент ціною.

підприємця

Основу хеджування становлять ф’ючерсні контракти. Вони є

формальною угодою, за якою продають або купують певну кіль-

кість товару за визначеною ціною для передавання його згодом у

встановлений час. Отже, ф’ючерсні контракти — це договори-

зобов’язання. Вони можуть укладатися також за умови, що певно-

го товару в цей момент може і не бути. Основними показниками

такого контракту є зафіксована ціна товару і обумовлений термін

його поставки.

Слід мати на увазі, що ф’ючерсна угода просто так не може бу-

ти скасована або анульована. Вона ліквідовується двома шляхами:

и Ризиê

 укладанням протилежної угоди на таку саму кількість про-

дукції;

 поставкою товару відповідно до зазначеного у контракті тер-

міну.

Механізм дії хеджування на зменшення втрат від ризику мож-

на простежити на такому прикладі.

492

Розділ 13

Приклад 6. Припустимо, що фермер відгодовує молодняк великої

рогатої худоби для здавання його в листопаді на м’ясо.

У квітні за його розрахунками ціна за 1 кг м’яса з урахуванням

отримання помірного прибутку становитиме 4 грн. Передбачаючи па-

діння цін у період масового здавання худоби, фермер підписує на

ф’ючерсній біржі контракт на поставку м’яса 5 листопада за ціною 4,5

грн за 1 кг. Вона складається із попередньо визначеної ціни за 1 кг

м’яса разом з витратами на транспортування худоби до місць її при-

ймання.

На початку листопада виявилося, що поточна ціна наявного ринку

за 1 кг м’яса зменшилася до 3,8 грн, а на ф’ючерсній біржі до — 4,2 грн.

За кілька днів до настання зазначеного в контракті терміну постав-

ки м’яса фермер приймає таке рішення:

 продає м’ясо на ринку по 3,8 грн за 1 кг;

 викуповує свій контракт з розрахунку 4,2 грн за 1 кг м’яса. Резуль-

тати хеджування наведено в табл. 13.9.

Таблиця 13.9. Результати проведення операцій хеджування

Отже, у загальному підсумку фермер не зазнав втрат, хоча ці-

ни на продукцію знизилися.

Виникає таке запитання: яким би міг бути результат, коли б

фермер все таки поставив свій товар на ф’ючерсний ринок? Він би

програв, оскільки продукція реалізовувалася б по 4,2 грн за 1 кг,

але при цьому були б додаткові витрати, пов’язані з її транспорту-

ванням, у сумі 0,5 грн за 1 кг. Таким самим міг бути і результат,

коли б фермер взагалі не укладав ф’ючерсного контракту.

Різновидом ф’ючерсного контракту є угода з премією, або опці-

он, відповідно до якого одна сторона здобуває право купити або

продати що-небудь у майбутньому за заздалегідь обумовленою

ціною зі сплатою комісійних (премії). Опціон — спекулятивний

вид угоди. Він надає право, але не зобов’язує, продати або купити

конкретний товар у визначений термін. Наприклад, з погляду

продавця, якщо ціни підвищилися, що йому вигідно, угода здійс-

нюється; якщо ціни не змінилися або навіть зменшилися, то спе-

кулянт (у цьому випадку продавець) лише сплачує комісійні. Зде-

Ринок

наявного товару

Термін Ф’ючерсний ринок

Ціна продукції становить

4 грн за 1 кг

Продаж продукції на ринку

наявного товару за ціною

3,8 грн за 1 кг

Втрати в ціні за 1 кг станов-

лять 0,20 грн (4,00 – 3,80)

Квітень

Листопад

Продаж листопадових

ф’ючерсів за ціною

4,5 грн за 1 кг

Викуп листопадових

ф’ючерсів за ціною

4,2 грн за 1 кг

Виграш від ф’ючерсів

становить 0,30 грн

(4 50

4 20)

Примітка. Ціни умовні.

493

Ризиêи підприємця та страхóвання ó підприємництві

більшого подібні контракти як опціони, так і ф’ючерси, здійсню-

ються спекулянтами. Фактично, виконуючи функцію посередників

між виробниками і споживачами, спекулянти сприяють вирівню-

ванню цін.

Спекуляція — діяльність, що виявляється в купівлі з метою

перепродажу за більш високою ціною. Купити дешевше, продати

дорожче — у цьому полягає зміст спекуляції. Її сутність розкрили

в XVІ – XVІІІ ст. меркантилісти — перша школа в політичній еко-

номії. Гроші — товар — гроші з приростом (Д — Т — Д′) — така

загальна формула капіталу. Слід зазначити, що спекуляція

пов’язана з ризиком, причому усвідомленим ризиком. Спекулянти

виконують важливу функцію посередників, доставляючи товари і

послуги від тих, хто володіє їх надлишками, до тих, хто відчуває

гостру потребу в них. Тим самим спекуляція призводить до зру-

шення споживання в просторі. Однак вона зумовлює і зрушення

споживання в часі. Наприклад, закуповуючи сільськогосподарські

продукти у врожайний рік, спекулянти продають їх у неврожай-

ний. При цьому збільшується попит за надлишку пропозиції (роб-

лячи запаси сільськогосподарської продукції), що призводить до

деякого зростання цін. Продаючи цю продукцію в неврожайний

рік, вони збільшують пропозицію в період підвищеного попиту,

знижуючи тим самим ціни. Тобто завдяки спекулянтам вирівню-

ються сезонні коливання попиту-пропозиції.

Зниження ризику збиранням додаткової інформації. У

розділі 1 зазначено, що здебільшого помилкові рішення пов’язані

з недостатньою поінформованістю осіб, що приймають їх. При

цьому збільшення ступеня поінформованості про предмет рішення

і його наслідків дає змогу знизити ризик. Водночас інформація

має свою ціну і за збі-

льшення ступеня поін-

формованості необхідно

платити. Тому, при-

ймаючи рішення про

придбання додаткової

інформації, слід порів-

нювати витрати на її

придбання й очікувані

граничні вигоди від

прийняття більш точ-

ного рішення (рис.

13.6).

Кількість К

пр

і ціна

пр

необхідної інфор-

мації визначаються точ-

кою перетину кривих

очікуваних граничної

Рис. 13.6. Визначення оптимального обсягу

необхідної інформації

494

вигоди В і витрат BT, пов’язаних з її отриманням. Якщо очікувана

вигода від купівлі інформації перевищує очікувані граничні ви-

трати (В > ВТ), то таку інформацію необхідно придбати. Якщо на-

впаки (В < ВТ), то від купівлі такої інформації краще відмовитися.

Невідповідність фактичних результатів прийнятого рішення

запланованим у багатьох випадках пояснюється обмеженістю на-

явної інформації. Більш повна інформація дає можливість прий-

мати обґрунтованіші рішення, результати яких наближатимуться

до розрахункових. Оскільки інформація є цінним товаром, то за-

цікавлені особи готові за неї платити.

Граничну вартість повної інформації визначають як різницю

між вираженими у вартісній формі очікуваними результатами

певної дії чи рішення, виконуваного або прийнятого в умовах пов-

ної поінформованості Р

, і очікуваними результатами тієї самої дії

або рішення в умовах неповної поінформованості Р

пр 0 н

ІРР<−

(13.33)

Якщо інформація коштує більше ВІ

пр

, то її придбання, навіть

за абсолютно точного прогнозування, зменшить величину резуль-

тату, наприклад, прибуток, отримуваний в умовах визначеності,

порівняно з прибутком, що отримують в умовах невизначеності.

Резервування коштів на покриття непередбачених ви-

трат. Цей метод ґрунтується на створенні резерву коштів на по-

криття непередбачених витрат, розмір якого визначається зістав-

ленням очікуваного значення можливих втрат (додаткових ви-

трат) і витрат на їх запобігання, зниження або компенсацію.

Приклад 7. Розглянемо проект будівництва цеху. Перевищення

кошторису витрат може бути зумовлено:

 підвищенням вартості будівельних матеріалів і енергії;

 інфляційними процесами;

 позовами за контрактами;

 підвищенням заробітної плати будівельників;

 необхідністю виконання непередбачених робіт, наприклад,

пов’язаних з відведенням ґрунтових вод з котловану і зміцненням фун-

даменту тощо.

Для визначення базової суми резерву на покриття непередбачених

витрат, а також уточнення її в процесі роботи над проектом (на основі

фактичних даних) можна використовувати викладені в розділі 4 методи

кількісного аналізу ризику.

Під час визначення суми резерву на покриття непередбачених витрат

необхідно враховувати точність попередньої оцінки вартості проекту і

його елементів залежно від етапів проекту, на яких здійснювалося це

оцінювання, що впливає на розмір резерву.

Ігнорування ризику може призвести до значної перевитрати коштів.

Розділ 13

495

страх підприємництві Ризиêи підприємця та óвання ó

Структуру резерву на покриття непередбачених витрат мож-

на визначати на основі одного з двох підходів.

За першого підходу резерв розподіляють на дві частини: на за-

гальний і спеціальний (рис. 13.7, а).

Загальний резерв має покривати зміни в кошторисі і добавки

до загальної суми контракту, наприклад у разі потреби у вико-

нанні заздалегідь непередбачених робіт, та інші аналогічні еле-

менти.

Резерви, обумовлені

контрактом

Загальні Спеціальні

Зміни в зростанні цін Позови за контрактами Спеціальні доповнення

Визначення передбачених

витрат за категоріями

Робоча сила Матеріали та обладнання

Субконтракти

Комплекси робіт

Рис. 13.7. Варіанти структури резерву

на покриття непередбачених витрат:

а — перший підхід; б — другий підхід

Спеціальний резерв містить у собі надбавки на покриття зрос-

тання цін, збільшення витрат за окремими позиціями, а також на

оплату позовів за контрактами.

Багато практиків вважають, що надбавки на покриття зрос-

тання цін слід враховувати окремо від непередбачених витрат. Це

особливо актуально, коли контракти передбачають зміни умов

платежів або перегляд умов контрактів відповідно до індексу ін-

фляції.

Другий підхід до створення структури резерву передбачає роз-

поділ непередбачених витрат за видами витрат, наприклад на

заробітну плату, матеріали, субконтракти (рис. 13.7, б).

Така диференціація дає змогу визначити ступінь ризику,

пов’язаного з кожною категорією витрат, що потім можна пошири-

ти на окремі етапи проекту.

496

Цей підхід забезпечує достатній контроль за непередбаченими

витратами, однак необхідність використання великої кількості

даних і багаторазових оцінок дає змогу застосовувати його тільки

для відносно невеликих проектів. За цього підходу резерв на не-

передбачені витрати визначають тільки за тими видам витрат, які

ввійшли до початкового кошторису.

Під час формування і витрати резерву необхідно враховувати:

 непередбачені витрати включають до бюджету як самостійну

статтю і затверджуються відповідальним керівником;

 резерв не повинен використовуватися для компенсації ви-

трат, понесених унаслідок незадовільної роботи;

 усі випадки використання резерву повинні реєструватися, пе-

ріодично про них потрібно готувати звіти разом з іншою інформа-

цією про вартість проекту.

Після виконання роботи, для якої виділений резерв на покрит-

тя непередбачених витрат, слід порівняти планове і фактичне

розподілення непередбачених витрат і на цій основі визначити

тенденції використання непередбачених витрат до завершення

проекту. При цьому невикористана частина виділеного резерву на

покриття непередбачених витрат може бути повернута в резерв

проекту.

Розділ 13

1. Значення невизначеності під час здійснення підприємницької діяльнос-

ті. 2. Основні чинники невизначеності і ризику, її зв’язок із ризиком. 3. Сха-

рактеризуйте сутність і зміст ризиків у підприємницькій діяльності. 4. Збитки

від ризиків та варіанти можливого співвідношення прибутку і ризику.

5. Назвіть чинники та джерела підприємницького ризику. Класифікація ри-

зиків. 6. Які критерії та показники підприємницького ризику? 7. Поняття зо-

ни ризику і коефіцієнта ризику. Характеристика зон ризику. Ідентифікація

зон ризику в діяльності підприємства. 8. Розкрийте основні положення методу

оцінки фінансової стійкості. Умови його застосування. 9. Суть квантифікації.

Кількісні методи оцінки ризиків. 10. Превентивні заходи, способи нейтралі-

зації та мінімізації негативних наслідків можливих ризиків. 11. Сутність

страхування ризику. Механізми зниження ризику. 12. Розподілення й об’єд-

нання ризику як методи його зниження. 13. У чому полягає сутність диверси-

фікації ризику? 14. Хеджування ризику та резервування коштів як метод його

зниження. Поняття ф’ючерсу й опціону.

Запитання і завдання

для самоперевірки

497

Розділ 14

ЕКОНОМІЧНА

ЕФЕКТИВНІСТЬ

МАЛОГО

І СЕРЕДНЬОГО

БІЗНЕСУ НА СЕЛІ

ТА

ЇЇ ОЦІНЮВАННЯ

ãо її оцінювання

14.1. Критерій, методи

і поêазниêи ефеêтивності

14.1.1. Критерій ефеêтивності

і середньоãо бізнесó на селі та Еêономічна ефеêтивність мало

Питання ефективності є ключовими для будь-

якого бізнесу, зокрема й аграрного. Невизначеність

майбутніх умов бізнесу та їх постійна зміна, наяв-

ність значних ризиків, необхідність залучення різ-

номанітних ресурсів, а також конкурентна боротьба

та інші чинники зумовлюють складність питань

ефективності для осягання й оцінювання.

Проте розглядати їх потрібно у всіх випа-

дках, оскільки відсутність ефективності

може призвести до повної або часткової

втрати бізнесу. Бізнес і неефективність

несумісні.

У процесі формування ринкових відно-

син в аграрній сфері виникли нові форми

підприємництва, зокрема фермерські й

селянські господарства, господарські това-

риства різних видів, сільськогосподарські

виробничі й обслуговуючі кооперативи, се-

лянські спілки та інші формування, що є

основою сучасного малого, середнього і ве-

ликого бізнесу на селі. Значну частину то-

варної продукції сільського господарства в

Україні виробляють підсобні господарства

населення, які також є специфічним пред-

ставником малого бізнесу на селі.

498

Кожна форма підприємницької діяльності має свої особливості

формування потоку доходів і витрат та економічні інтереси (пріо-

ритети) співвласників. У зв’язку з цим об’єктивно оцінити еконо-

мічну ефективність діяльності суб’єктів малого і середнього біз-

несу на селі можна, виходячи з інтересів співвласників бізнесу,

завдань аналізу та із застосуванням найпридатніших для кон-

кретної форми підприємницької діяльності методів і показників

аналізу.

Економічна ефективність є загальною економічною категорією

для будь-якого виду підприємницької діяльності. Вона визнача-

ється зіставленням економічного результату (вигод від бізнесу) з

витратами на досягнення цього результату. Зазначений критерій

(основний принцип, мірило) повною мірою стосується й суб’єктів

малого, середнього та великого бізнесу на селі, що здійснюють ді-

яльність з метою максимізації своїх економічних результатів і мі-

німізації витрат, пов’язаних з отриманням їх. Отже, слід розрізня-

ти поняття «ефект» і «ефективність». Ефект — загальна сума вигод

від бізнесу, а ефективність — частка від ділення ефекту на витра-

ти, здійснені з метою отримання цього ефекту.

Критерій економічної ефективності відображують такою фор-

мулою:

max

min

→

(14.1)

де Е — економічний результат (вигода або ефект), що максимізу-

ється; В — витрати на досягнення економічного результату, що

мінімізуються.

Критерій економічної ефективності потребує застосовування в

оцінках вигод і витрат малого та середнього бізнесу на селі зага-

льноекономічного підходу. Згідно з ним під ефектом слід розуміти

всі прямі, сукупні й непрямі вигоди, які отримують суб’єкти під-

приємницької діяльності та суспільство від малого, середнього та

великого бізнесу на селі. До складу витрат входять усі витрати,

які здійснюються у процесі діяльності підприємств. Наприклад,

від діяльності такого бізнесу, крім його вигод, суспільство, зокре-

ма, отримує податки, податкові збори, нарахування тощо, які для

бізнесу є витратами; додаткові робочі місця у сільській місцевості,

для створення яких держава мала б профінансувати спеціальну

програму. Водночас з метою стимулювання малого, середнього і

великого бізнесу на селі держава може надати товаровиробникам

певні пільги через податкові, кредитні, амортизаційні, митні та

інші механізми. Ці пільги збільшують вигоди, які отримують

суб’єкти підприємницької діяльності, проте у макроекономічному

аспекті є витратами суспільства. Зазначені й інші аналогічні ви-

падки слід враховувати у визначенні відповідно ефекту і витрат.

Розділ 14

499

тивність Еêономічна ефеê малоãо і середньоãо бізнесó на селі та її оцінювання

Через незбігання вигод і витрат у часі критерій економічної

ефективності потребує врахування минулих, теперішніх і майбут-

ніх витрат і вигод. Тому економічний результат і витрати слід

привести до теперішньої або майбутньої вартості.

Економічний ефект від діяльності малого, середнього і велико-

го бізнесу на селі тісно пов’язаний із соціальними наслідками.

Нерідко відмова від ведення бізнесу призводить до негативних

соціальних наслідків, подолання яких потребує майбутніх витрат.

У такому разі продовження бізнесу забезпечує ефект у розмірі еко-

номії майбутніх витрат. Тому такі збитки бізнесу можуть бути

компенсовані стороною, яка у майбутньому змушена буде понести

зазначені витрати.

Нескоординована діяльність малого, середнього, а особливо ве-

ликого, бізнесу на селі може призвести до негативних екологіч-

них наслідків, тобто екологічного забруднення (ерозії земель,

засолення ґрунтів, забруднення водойм тощо). За економічною

сутністю екологічне забруднення в агробізнесі — це витрати,

які його суб’єкти поклали на когось без їхньої згоди. Наприклад,

орендар, який надмірно використовує орендовані земельні ділян-

ки селян і не здійснює витрат на поновлення гумусу в ґрунті, по-

кладає ці витрати на власників ділянок, які після закінчення тер-

міну оренди отримують землю нижчої якості та вартості, а відпо-

відно зазнають збитків через зниження майбутньої орендної пла-

ти від наступного орендаря. Такі випадки можуть бути, зокрема, в

разі надмірного насичення сівозмін посівами соняшнику.

Критерій ефективності має наскрізний характер, а тому його

слід дотримуватися на всіх рівнях оцінок: бізнес-проект, підпри-

ємство, група (об’єднання) суб’єктів агробізнесу, регіон і держава

загалом.

Отже, якщо в розрахунках економічних вигод і витрат малого,

середнього та великого бізнесу на селі враховуватимуться всі ви-

трати і вигоди суспільства, а також забезпечуватиметься їх порів-

нянність, то умови критерію економічної ефективності будуть до-

тримані.

14.1.2. Поêазниêи ефеêтó

Загальний економічний результат (ефект) від діяльності мало-

го, середнього та великого бізнесу на селі можна визначити одним

або кількома показниками. Краще, якщо показник один, але мак-

симально враховує всі види ефекту.

Для суб’єкта підприємницької діяльності важливим показни-

ком результату (ефекту) є загальний дохід, отриманий ним упро-

довж певного періоду. Щодо сільськогосподарських підприємств

такий період зазвичай становить рік.