Курсова робота - Система моніторингу фінансового стану підприємства (на укр.)

Подождите немного. Документ загружается.

0,00

0,05

0,10

0,15

0,20

0,25

2006 рік 2007 рік 2008 рік

Значення

R активів R власного капіталу R діяльності R продукції

Рисунок 2.6 – Динаміка показників рентабельності ВАТ «Завод МГТ»

Рентабельність активів у 2008р. зросла на 29,7% . Це означає що рівень

прибутку, генерований всіма активами підприємства, зростає. Ріст рівня

рентабельності свідчить про зростання попиту на продукцію.

Рентабельність діяльності має тенденцію до зростання, відповідає

нормі і показує, що діяльність підприємства є ефективною. Отже

підприємство є прибутковим.

Рентабельність продукції має тенденцію до зменшення, але відповідає

нормі і показує, що основна діяльність підприємства є прибутковою.

Головною проблемою підприємства є великий розмір дебіторської

заборгованості. Якщо з будь-яких причин дебіторська заборгованість

виникла, необхідний точний методичний підхід для стягнення дебіторської

заборгованості.

Стягнення дебіторської заборгованості можна розподілити на 4 етапи:

1. Підготовчі заходи щодо зменшення ризиків виникнення

заборгованостей — вивчення контрагента, його підприємницької діяльності.

а) Договірна робота (встановлення відповідальності, забезпечення

зобов'язань, порядок вирішення спорів);

б) Облік господарських договорів (включаючи договори, які укладені

шляхом обміну листами, прийняттям замовлення до виконання та ін.).

2. Контроль за виконанням договорів та досудове врегулювання

господарського спору, що виник у зв'язку з невиконанням умов договору,

який в свою чергу включає:

а) контроль виконання договірних зобов'язань (юридичний,

бухгалтерський, фактичний);

б) своєчасне вжиття заходів щодо з'ясування причин порушення

зобов'язань. Прогнозування порушень;

в) вирішення питання про можливість, необхідність та доцільність

застосування досудового порядку врегулювання спорів;

г) підготовка та направлення боржнику претензії;

д) дії за результатами розгляду претензії;

е) судове провадження.

3. Примусове виконання рішення суду про стягнення заборгованості та

неустойки за договором.

Отже, на основі усіх вищезазначених розрахунків можна зробити такі

висновки: підприємство є прибутковим (рентабельність діяльності більше

0,01), показники фінансового стану відповідають нормативним вимогам

Міністерства Фінансів України, фінансовий стан підприємства визнається

добрим.

ВАТ «Завод МГТ» має задовільний фінансовий стан, але має проблеми

зі структурою капіталу та занадто великим розміром дебіторської

заборгованості. Шляхи боротьби з цими недоліками та рекомендації ми

наведемо у третьому розділі курсової роботи.

3. ШЛЯХИ ОПТИМІЗАЦІЇ ФІНАНСОВОГО СТАНУ

ПІДПРИЄМСТВА

3.1 Управління дебіторською заборгованістю

Велика дебіторська заборгованість - проблема багатьох підприємств.

Зусилля по своєчасній вимозі заборгованості дебіторів - також спосіб

оптимізувати фінансовий стан. До організаційних заходів оптимізації

дебіторської заборгованості можна віднести постановку процедури контролю

виставлених рахунків-фактур (реєстр покупців, дата виставляння рахунку,

встановлена дата оплати рахунку, контактне обличчя покупця, відповідальна

особа за контакт з покупцем від підприємства). До юридичних заходів

оптимізації дебіторської заборгованості відноситься, наприклад, включення в

договір продажів пункту об інвентаризації складу продавця, включення в

договір продажів штрафних санкцій за прострочену оплату рахунків.[10]

Основною умовою ефективної реалізації політики управління

дебіторами виступає дотримання граничних обсягів дебіторської

заборгованості та термінів її погашення. Але якщо перший чинник

знаходиться в межах компетенції підприємства-виробника продукції, то

другий часто напряму від нього не залежить. Єдиним способом забезпечення

дотримання умов договорів виступає попередній аналіз кожного дебітора.

Важливу роль в управлінні дебіторською заборгованістю відіграють

планування, організація та контроль роботи з дебіторами. Управління

дебіторською заборгованістю зводиться до: формування кредитного рейтингу

клієнтів; класифікації дебіторської заборгованості по видах; ведення реєстру

старіння заборгованості; оцінки реальної вартості і обертання дебіторської

заборгованості; включення дебіторської заборгованості в систему

операційних бюджетів; реструктуризація дебіторської заборгованості.[2]

Будь-яку суму коштів, використовувану підприємством для

фінансування своїх витрат, можна розглядати як кредит (хай і внутрішній,

взятий від інших операцій). А кредит коштує гроші за кожен день

використання. Тому, чим довший фінансовий цикл, тим більше сумарні

витрати підприємства.

Скоротити фінансовий цикл можна трьома шляхами:

 скорочуючи виробничий цикл;

 збільшуючи кредиторську заборгованість;

 скорочуючи дебіторську заборгованість.

У реальному житті скоротити дебіторську заборгованість до нуля

неможливо. І не потрібно! Адже надання покупцям відтермінування платежів

(переклад їх в статус дебіторів) дозволяє збільшити збут, закріпитися на

ринку, вирішити інші задачі підприємства (скажімо, відтермінуваний платіж

коштує дебіторові додаткових коштів у вигляді відсотків на товарний

кредит).[19]

При незмінному виробничому циклі фінансовий цикл може варіювати

вельми істотно залежно від відносин з кредиторами і дебіторами. Сказане

обумовлює необхідність проведення підприємством активної дебіторської

політики шляхом ефективного рішення наступних задач:

 аналізу дебіторської заборгованості і визначення на його основі

загальних принципів надання відтермінування платежу (своєрідного

товарного кредиту);

 розробки правил встановлення термінів товарного кредиту і системи

знижок;

 визначення гарантій, під які надається товарний кредит;

 розробки методів оцінки надійності покупця;

 встановлення правил визначення суми товарного кредиту, що

надається одному покупцеві;

 розробки способів «збору» дебіторської заборгованості.[11]

Розвиток ринкових відносин та інфраструктури фінансового ринку

дозволяє використовувати в практиці фінансового менеджменту ряд нових

форм управління дебіторською заборгованістю, тобто її рефінансування або

прискорений метод переводу дебіторської заборгованості в більш ліквідні

оборотні активи, грошові кошти, короткострокові цінні папери. Основними

формами рефінансування дебіторської заборгованості є: факторинг, облік

векселів, які видані покупцям продукції, форфейтинг. Факторинг являє

собою фінансову операцію, при якій підприємство-продавець передає право

отримання грошей по платіжним документам за відвантажену продукцію

банку. За здійснення такої операції банк стягує з підприємства-продавця

визначену комісійну плату, яка встановлюється у відсотках до суми платежу.

Ставки комісійної плати диференціюються з урахуванням рівня

платоспроможності покупця і передбачених строків. Крім того, банк в термін

до 3-х днів здійснює кредитування підприємство-покупця у формі

попередньої сплати боргових зобов’язань щодо платіжних документів.[23]

Факторингова операція дозволяє підприємству-продавцю

рефінансувати переважно частину дебіторської заборгованості щодо

наданого покупцю кредиту в короткі строки, скоротивши тим самим період

фінансового і операційного циклів. До недоліків факторингової операції слід

віднести лише додаткової витрати продавця, пов’язані з продажем продукції,

а також втрати прямих зв’язків з покупцем в процесі здійснення ним

платежів.

Облік векселів, які надаються покупцями продукції, являють собою

фінансову операцію по продажу їх банку або другому фінансовому інституту,

другому суб’єкту господарювання по визначеній (дисконтній) ціні, яка

встановлюється в залежності від їх номіналу, строку погашень та облікової

вексельної ставки. Облікова вексельна ставка включає: середню депозитну

ставку, ставку комісійної винагороди, а також рівня премії за ризик в разі

сумнівної платоспроможності векселедавця. Зазначена операція може бути

здійснена тільки щодо переказаного векселя.

Форфейтинг являє собою фінансову оперативність по експертному

товарному кредиту шляхом передачі (індосаменту) переказного векселя на

користь банка зі сплатою банку комісійної винагороди. Банк бере на себе

зобов’язання щодо фінансування експертної операції шляхом сплати по

обліковому векселю, який гарантується наданням авалю банка держави

імпортера. В результаті форфейтування заборгованість покупця по

товарному кредиту трансформується в заборгованість фінансову (на користь

банку). По суті форфейтинг об’єднує елементи факторингу і обліку векселів.

Форфейтинг використовується при здійсненні довгострокових експортних

поставок і дозволяє експортеру негайно отримати грошові кошти шляхом

обліку векселів. Водночас його недоліки є значна вартість цих операцій.[2]

3.2 Управління структурою капіталу

ВАТ «Завод МГТ» має задовільний фінансовий стан. Недоліком є

занадто велика питома вага власного капіталу у структурі капіталу

підприємства, тому найкращим шляхом оптимізації фінансового стану

підприємства буде оптимізація структури капіталу.

Формування оптимальної структури капіталу підприємства для

фінансування необхідного обсягу затрат та забезпечення бажаного рівня

доходів є одним із найважливіших завдань, що вирішуються в процесі

фінансового управління підприємством.

Шляхи оптимізації структури капіталу були вперше запропоновані

професором І.О.WБланком у працях, опублікованих в 1988–2000 рр.

Мета управління структурою капіталу — мінімізувати витрати по

залученню довгострокових джерел фінансування і тим самим забезпечити

власникам капіталу максимальну ринкову оцінку вкладених ними грошових

коштів.

Процес оптимізації структури капіталу здійснюється у наступній

послідовності:

1. Аналіз складу капіталу в динаміці за ряд періодів (кварталів, років)

та тенденцій зміни його структури, а також вплив, що вони здійснюють на

фінансову стійкість та ефективність використання капіталу. В процесі аналізу

розглядаються такі показники, як коефіцієнти фінансової незалежності,

заборгованості, співвідношення між довгостроковими та короткостроковими

зобов’язаннями, коефіцієнт фінансового важеля. Далі вивчаються показники

оберненості та рентабельності активів та власного капіталу (всі вище

перелічені показники були розглянуті в другому розділі курсової роботи).

2. Оцінка основних факторів, що визначають структуру капіталу. До

них відносяться:

 галузеві особливості операційної діяльності (характер цих

особливостей визначає структуру активів підприємства, їх ліквідність);

 стадія життєвого циклу підприємства (молоді компанії з

конкурентоспроможною продукцією можуть залучати для свого розвитку

більше позикового капіталу, а зрілі — використовують переважно власні

кошти);

 кон’юнктура товарного ринку (чим стабільніша кон’юнктура цього

ринку, а відповідно, стабільніший попит на продукцію підприємства, тим

вище та безпечніше стає використання позикового капіталу, та навпаки);

 кон’юнктура фінансового ринку (в залежності від стану цієї

кон’юнктури зростає або знижується вартість позикового капіталу);

 рівень рентабельності операційної діяльності;

 податковий тиск на компанію (частка прямих та непрямих податків,

що сплачуються у доході від продаж-брутто);

 ступінь концентрації акціонерного капіталу (прагнення

капіталовласників зберегти контрольний пакет акцій).

З урахуванням наведених та інших факторів управління структурою

капіталу передбачає вирішення двох ключових задач:

 встановлення прийнятних пропорцій використання власного та

позикового капіталу;

 забезпечення у випадку необхідності залучення додаткового

внутрішнього або зовнішнього капіталу.

Оптимізація структури капіталу за критерієм максимізації рівня

фінансової рентабельності. Для таких розрахунків був обраний критерій,

який найбільш повно відображає вплив ефективності сформованих джерел

фінансування на збільшення доходності вкладених власниками коштів, тобто

максимізації фінансової рентабельності. Також для проведення таких

оптимізаційних розрахунків використовується механізм фінансового важеля.

Сутність фінансового важеля полягає в тому, щоб посилити вплив

зміни прибутку на динаміку фінансової рентабельності, тобто у підвищенні

еластичності фінансової рентабельності відносно прибутку.

    

ВК

ПК

СРСВЕРnЕРnФР  11

, (3.1)

де ФР — фінансова рентабельність;

ЕР — економічна рентабельність;

СРСВ — середня розрахункова ставка відсотку;

Вк — відсоток за кредит;

ВК — власний капітал;

ПК — позикового капіталу;

n — ставка податку на прибуток.

Друга складова цієї сумиW— ефект фінансового важеляW— відображає

вплив структури капіталу на підвищення фінансової рентабельності. Вплив

важеля обумовлений тим, що при позитивному значенні диференціалу для

підприємства доцільне залучення позикових коштів, однак постійне

нарощування плеча важеля може знизити загальний ефект, так як залучення

великих розмірів кредитних ресурсів, як правило, супроводжується

жорсткістю умов їх залучення. В такому випадку ефект важеля не буде

давати максимальної віддачі, а при певних умовах (коли диференціал стане

менше нуля) буде знижувати фінансову рентабельність.

Таким чином, позитивний вплив ефекту фінансового важеля

проявляється тоді, коли економія за рахунок зниження податкових платежів

перевищує витрати підприємства за користування позиковими коштами.

Значення ефекту фінансового важеля повинно бути таким, щоб компенсувати

податкові вилучення з прибутку та забезпечити мінімізацію відхилення між

економічною та фінансовою рентабельністю.

Прогноз загального обсягу капіталу за допомогою функції

ТЕНДЕНЦИЯ MS Excel на 2009 рік зображено у таблиці 3.1.

Таблиця 3.1 - Прогноз середнього розміру загального та власного

капіталу ВАТ «Завод МГТ» на 2009 рік за допомогою MS Excel

Рік

№

року

Середній обсяг власного капіталу Середній обсяг загального капіталу

2006

рік

9120,4 10368,4

2007

рік

11009,1 13053,0

2008

рік

13956,0 14808,0

2009

рік

16197,4 17182,7

Формула для

прогнозу:

=ТЕНДЕНЦИЯ(9120,4:13956,0;1:3;4),

де 9120,4:13956,0 – відомі дані;

1:3 – номери років;

4 номер року, для якого робимо

прогноз

=ТЕНДЕНЦИЯ(10368,4:14808,0;1:3;4),

де 10368,4:14808,0 – відомі дані;

1:3 – номери років;

4 номер року, для якого робимо прогноз

Процес оптимізації структури капіталу за критерієм максимізації рівня

фінансової рентабельності можна розглянути по таблиці 3.2. При

розрахунках використовувалась формула 3.1.

Як видно з наведеної таблиці, найбільший приріст чистої

рентабельності власного капіталу (2,25%) був отриманий у варіанті 6.

У варіанті 5 коефіцієнт фінансового важеля досягнув свого

оптимального значення 1,0, що визначає співвідношення позикового та

власного капіталу в пропорції 50W/W50 та наступні позики недоцільні.

Необхідна умова приросту чистої рентабельності власного капіталу:

рентабельність активів більше відсоткової ставки за кредит збереглася у

варіантах 3-8.

Таблиця 3.2 - Розрахунок коефіцієнта фінансової рентабельності при різних

значеннях коефіцієнта фінансового важеля

W Варіанти

Показники 1 2 3 4 5 6 7 8

1. Власний капітал 16197,416197,416197,416197,416197,416197,416197,416197,4

2. Залучений капітал 0,0 4049,4 8098,7 12148,116197,424296,132394,840493,5

3. Загальна сума капіталу (р.1+р.2) 16197,420246,824296,128345,532394,840493,548592,256690,9

4. Коефіцієнт фінансового

левериджу

0% 25% 50% 75% 100% 150% 200% 250%

5. Коефіцієнт валової

рентабельності активів

30% 30% 30% 30% 30% 30% 30% 30%

6. Ставка відсотків за кредит 24% 24% 24% 24% 24% 24% 24% 24%