Криволапчук В.О., Бондарчук М.Т., Зленко С.М. та інш. Соціально-психологічні аспекти виявлення і попередження корупції та інших правопорушень серед працівників міліції

Подождите немного. Документ загружается.

концентрація процесів управління та прийняття рішень на од-

ній особі;

неконтрольований прийом рекламних подарунків;

неправильно зрозуміла лояльність;

в) суб’єктивні елементи:

дорогий, неадекватний стиль життя;

прагнення до визнання;

відсутня ідентифікація з роботодавцем та дорученими завдан-

нями;

відсутня чутливість щодо небезпеки корупції;

відсутність відчуття власної неправоти при невеликих послугах;

пов’язування особистих, службових, політичних та економіч-

них стосунків;

змішування службових завдань з додатковою діяльністю [15, 21].

Таким чином, складність розуміння і визначення феномену ко-

рупції певною мірою зумовлена поєднанням мультиполярних полі-

тичних, правових, економічних, соціальних і психологічних чинників,

про що свідчать результати досліджень останніх років.

Зокрема, аналіз міжнародного та вітчизняного досвіду, а також

діючого законодавства, дозволяє зробити висновок про те, що фено-

мен корупції має історичні витоки та соціальні передумови і у своїй

основі містить дві взаємопов’язані складові:

− суто правовий аспект, пов’язаний з визначенням кола суб’єктів

і конкретних корупційних діянь, правова оцінка яких має широкий

спектр від громадського засудження до адміністративної чи, навіть, до

кримінальної відповідальності;

− морально-етичний та психологічний аспекти, що включають у

себе:

− історично складену біполярність суспільної свідомості – від

беззастережного засудження корупційних діянь до припущення і, на-

віть, прийняття їх існування в умовах сучасного суспільства;

− механізми моральної регуляції індивідуального сприйняття іс-

нуючих морально-етичних основ професійної діяльності правоохоро-

нця (Присяга, Кодекс честі та Етичний кодекс працівника органів вну-

трішніх справ);

− неадекватність чи викривлення професійної мотивації,

пов’язаних із психологічними особливостями особистості [12, 47–

60;16, 27; 17–29].

Критичне осмислення та врахування загальних причин та обста-

вин появи, існування, видозмінювання, вдосконалення й розповсю-

дження корупції у життєво важливих сферах функціонування держави

має принципове й суто практичне значення для конкретизації причин

та умов корупції безпосередньо і у системі ОВС України.

Розділ 2. КОРУПЦІЯ І ОСОБИСТІСТЬ

2.1. Поняття особистості

Термін «особистість» має декілька різних значень. Його вивчен-

ням займається особливий підрозділ в структурі академічної психоло-

гії, який охоплює широкий спектр різних, часто суперечливих, теоре-

тичних уявлень. Наука про особистість – персонологія – це дисциплі-

на, що прагне закласти фундамент для кращого розуміння людської

індивідуальності шляхом використання різноманітних дослідницьких

стратегій. Далі буде приведено характерні приклади, що ілюструють

як ідеї, положення і принципи, висунуті психологами для пояснення

поведінки людини, проходили перевірку в емпіричному дослідженні.

Інша відмінна риса психології особистості – особливе значення мето-

дів оцінки при вивченні, поясненні, прогнозуванні, винесенні обґрун-

тованих ухвал в тому або іншому індивідуальному випадку. До цих

методів відносяться інтерв’ю, тестування, спостереження і реєстрація

поведінки, вимірювання фізіологічних реакцій, аналіз біографічних і

особистісних документів. Особистість – це поле для досліджень, ре-

зультати яких дозволяють просунутися в розумінні і лікуванні патоло-

гічної поведінки. По суті справи, деякі підходи до вивчення особисто-

сті (такі як психодинамічний, когнітивний або феноменологічний)

дають багатий матеріал для роздуму про те, що ж є порушеннями по-

ведінки і шляхи їх подолання. Проте, сучасну психологію особистості

не треба ототожнювати з патопсихологією або клінічною психологі-

єю. Щоб добитися граничної ясності, персонологи набагато більш

схильні звертатися до нормальної поведінки індивіда, чим до того, що

відхиляється від норми. З іншого боку, психологія особистості тради-

ційно відокремилася від решти психологічних дисциплін завдяки то-

му, що тут робиться акцент на індивідуальні відмінності між людьми.

Хоча персонологи визнають, що в способах поведінки людей є схо-

жість, вони перш за все прагнуть пояснити, як і чому люди відрізня-

ються один від одного.

Будучи об’єктом вивчення, особистість, крім того, є абстрактне

поняття, яке об’єднує багато аспектів, що характеризують людину:

емоції, мотивацію, думки, переживання, сприйняття і дії. Проте не

слід зводити особистість як поняття до якого б то не було аспекту фу-

нкціонування індивідуума. Концептуальне значення особистості бага-

тогранне – воно охоплює широкий спектр внутрішніх психічних про-

цесів, що обумовлюють особливості поведінки людини в різних ситу-

аціях. Маючи справу з таким складним поняттям, неможливо уявити

собі яке-небудь просте його концептуальне визначення. Навіть в рам-

ках самої психології ми не знайдемо єдиного, загальноприйнятого

значення цього терміну – їх може бути стільки, скільки психологів, що

вирішують дане завдання [67].

Слово особистість («personality») в англійській мові походить

від латинського «persona». Спочатку це слово позначало маски, які

надягали актори під час театральної вистави в старогрецькій драмі. По

суті, цей термін спочатку вказував на комічну або трагічну фігуру в

театральній дії. Таким чином, із самого початку в поняття «особис-

тість» був включений зовнішній, поверхневий соціальний образ, який

індивідуальність приймає, коли грає певні життєві ролі. Ця точка зору

співпадає з думкою сучасного непрофесіонала, який звичайно оцінює

особу по критеріях чарівності, уміння поводитися в суспільстві, попу-

лярності, фізичної привабливості і інших соціально бажаних характе-

ристиках. Дана концепція цілком розташована поза сферою наукової

психології, оскільки вона залишає осторонь багато особливостей по-

ведінки, які насправді заслуговують того, щоб їх вивчали в контексті

особистості.

Особистість також розглядалася як поєднання найбільш яскра-

вих і помітних характеристик індивідуальності. Так, про людину мо-

жна сказати, що вона – «товариська особистість» або «боязка особис-

тість», маючи на увазі, що боязкість або дружелюбність є її найбільш

характерними рисами. У подібних прикладах ми спостерігаємо ото-

тожнення особистості з тим зовнішнім соціальним враженням, яке ін-

дивідуум справляє на тих, що оточують його при взаємодії з ним. На

жаль, при такому, загалом, популярному використанні терміну втра-

чається можливість того, що людина може бути або розкутою, або бо-

язкою залежно від конкретної обстановки. До того ж термін «особис-

тість», в розумінні більшості персонологів, не припускає оцінки хара-

ктеру людини або його соціальних навичок.

Більшість теоретичних визначень особистості містять наступні

загальні положення:

у більшості визначень підкреслюється значення індивідуальнос-

ті, або індивідуальних відмінностей. У особистості представлені такі

особливі якості, завдяки яким дана людина відрізняється від решти

всіх людей. Крім того, зрозуміти, які специфічні якості або їх комбі-

нації диференціюють одну особу від іншої, можна тільки шляхом ви-

вчення індивідуальних відмінностей;

у більшості визначень особистість представлена у вигляді деякої

гіпотетичної структури або організації. Поведінка індивідуума, що до-

ступна безпосередньому спостереженню, принаймні частково, розгля-

дається як організоване або інтегроване особистістю. Іншими слова-

ми, особистість – абстракція, заснована на висновках, отриманих в ре-

зультаті спостереження за поведінкою людини;

у більшості визначень підкреслюється важливість розгляду осо-

бистості в співвідношенні з життєвою історією індивідуума або перс-

пективами розвитку. Особистість характеризується в еволюційному

процесі як суб’єкт впливу внутрішніх і зовнішніх чинників, включаю-

чи генетичну і біологічну схильність, соціальний досвід і змінні об-

ставини навколишнього середовища;

у більшості визначень особистість представлена тими характе-

ристиками, які «відповідають» за стійкі форми поведінки. Особистість

як така, відносно незмінна і постійна в часі і змінних ситуаціях; вона

забезпечує відчуття безперервності в часі і навколишньому оточенні.

Не дивлячись на вище перелічені точки зіткнення, визначення

особистості у різних авторів істотно варіюють. Для розуміння того,

що саме той або інший учений має на увазі під терміном «особис-

тість», необхідно проаналізувати теорію в її істотних деталях. Ґрунто-

вна перевірка теорії дозволяє виявити форми поведінки, на яких фоку-

сує увагу теоретик, а також специфічні методи, що застосовувалися

при вивченні цієї поведінки. Слід додати, що ті або інші визначення

особистості не обов’язково істинні або помилкові, але лише більш

менш корисні психологам при дослідженні, поясненні закономірнос-

тей людської поведінки, а також при обговоренні результатів.

2.2. Теорії особистості

В даний час не існує загальноприйнятої думки про те, який під-

хід слід застосовувати персонологам до вивчення особистості для по-

яснення основних аспектів поведінки людини. Фактично, на даній

стадії розвитку персонології співіснують різні альтернативні теорії,

що описують особу як інтегроване ціле і разом з тим пояснюючі від-

мінності між людьми. Тому перш за все зупинимося на тому, що є та

або інша теорія і які методи вона застосовує для вивчення і розуміння

людини. Теорія – це система взаємозв’язаних ідей, побудов і принци-

пів, що має своїй на меті пояснення певних спостережень над реальні-

стю. Теорія за своєю суттю завжди умоглядна і тому, суворо кажучи,

не може бути «правильною» або «неправильною». Проте, теорія в ці-

лому сприймається в науковому світі як обґрунтована, що заслуговує

довіри в тій мірі, в якій результати спостережень за феноменом (за-

звичай засновані на даних, отриманих в конкретних експериментах)

узгоджуються з поясненням того ж самого феномена, що витікає з са-

мої теорії. Якби поведінка людини була абсолютно зрозумілою з по-

гляду буденного здорового глузду, не було б необхідності в створенні

теорій особистості. Теорії особистості – це ретельно вивірені виснов-

ки або гіпотези про те, що є люди, як вони поводяться і чому вони по-

ступають саме так, а не інакше [67].

Теорії виконують дві основні функції: вони пояснюють і перед-

бачають поведінку. Теорія особистості є пояснювальною в тому сенсі,

що вона представляє поведінку як певним чином організоване, завдяки

чому воно стає зрозумілим. Іншими словами, теорія забезпечує смис-

ловий каркас або схему, що дозволяє спрощувати і інтерпретувати все,

що нам відомо про відповідний клас подій. Пояснювальна функція тео-

рії набуває особливого значення, коли ми маємо справу з величезною

кількістю фактів і спостережень, пов’язаних з поведінкою. Хороша те-

орія особистості забезпечує смисловий контекст, в якому стає можли-

вим погоджено описувати і інтерпретувати поведінку людини.

Теорія повинна не тільки пояснювати минулі і справжні події,

але також і передбачати майбутні. Вона повинна забезпечувати осно-

ву для прогнозування результатів і подій, які поки що не наступили.

Ця мета з очевидністю припускає, що теоретичні концепції повинні

бути не тільки відкритими для перевірки, але і такими, що можуть

підтверджуватися або не знаходити підтвердження. Теорії повинні во-

лодіти дослідницьким імпульсом, якщо вони претендують на те, щоб

сприяти нашому розумінню людської природи у всіх її неповторно ін-

дивідуальних проявах [67].

Теорії особистості виконують різні функції в психології. Вони

дають можливість пояснити, що є люди (виявити відносно постійні

особистісні характеристики і спосіб їх взаємодії), зрозуміти, яким чи-

ном ці характеристики розвиваються в часі і чому люди поводяться

певним чином. Теорії також дозволяють нам прогнозувати появу но-

вих взаємозв’язків, що не вивчалися раніше. З позиції функції прогно-

зу теорії намічають напрями, в яких планове дослідження може при-

вести до нових відкриттів в багатьох незвіданих областях. Проте над-

звичайно важлива та обставина, що всі теорії поведінки людини ство-

рюються самими людьми. Персонологи – ті ж люди і точно так, як і

останні, мають різні погляди на природу людини.

Початкові положення глибоко і ґрунтовно впливають на погля-

ди персонологів на природу особистості. Наприклад, Абрахам Маслоу

був переконаний в тому, що більшість наших вчинків є наслідком сві-

домого і вільного вибору. Таким чином, його теорія сфокусована на

«вищих» аспектах природи людини в його розумінні – на тому, ким

людина могла б стати. Відповідно до цього початкового положення і

побудована його теорія особистості. З іншого боку, Зігмунд Фрейд

стверджував, що поведінка в значній мірі детермінована ірраціональ-

ними, неусвідомлюваними чинниками. Його уявлення про те, що дія-

льність людини спочатку зумовлена, отримало розвиток в теорії, яка

особливо підкреслювала контроль над всіма формами поведінки з бо-

ку несвідомого. Маслоу і Фрейд висловлювали протилежні по суті пе-

реконання на фундаментальну основу людської суті [67].

2.3. Компоненти теорії особистості

Як вже відзначалось, основні функції теорії зводяться до пояс-

нення того, що вже відоме, і прогнозу того, про що поки не відомо.

Окрім пояснювальної і передбачаючої функцій теорії є ще і стрижньо-

ві питання і проблеми, які ставить сама теорія. Про що насправді мір-

кує теорія? Які основні компоненти вона в собі містить, і як ці компо-

ненти повинні бути структуровані, щоб стало можливим послідовне і

логічне пояснення поведінки людини? При обговоренні значення тео-

рій, доречно розглянути, який розвиток отримували найбільш серйоз-

ні питання, які поставали перед всіма теоретиками. Простіше кажучи,

теорія особистості складається з багатьох «мінітеорій», кожна з яких

фокусується на окремих питаннях або темах, що розглядаються пси-

хологією [67].

Структура особистості

Основною ознакою будь-якої теорії особистості є структурні

концепції, що мають справу з відносно незмінними характеристиками,

які люди демонструють в різних обставинах і в різний час. Ці стабіль-

ні характеристики виконують роль основних будівельних блоків люд-

ської психіки. У цьому сенсі вони аналогічні таким поняттям, як ато-

ми і клітини в природних науках. Проте структурні концепції суворо

гіпотетичні за своєю природою.

Для пояснення того, що є люди, персонологи запропонували мо-

заїку, складену з концепцій. Один з найбільш популярних прикладів

структурних концепцій – це концепція рис особистості. Риса розгля-

дається як стійка якість або схильність людини поводитися певним

чином в різноманітних ситуаціях. Поширені приклади рис особистості

– імпульсивність, чесність, чутливість і боязкість. Гордон Олпорт,

Реймонд Кеттел і Ганс Айзенк, троє провідних авторитетів в області

вивчення рис особистості, вважали, що структуру особистості краще

всього схематично представити в термінах гіпотетичних якостей, що

лежать в основі поведінки [67].

На іншому рівні аналізу структура особистості може бути опи-

сана за допомогою концепції типу особистості. Тип особистості

представлено у вигляді сукупності різних рис, що створюють само-

стійну категорію з чітко обкресленими межами. В порівнянні з конце-

пціями, що мають справу з рисами особистості, подібні концепції ма-

ють на увазі більш постійні і більш узагальнені поведінкові характе-

ристики. Оскільки люди наділені багатьма рисами, вираженими різ-

ною мірою, їх зазвичай описують такими, що належать до того або

іншого типу. Наприклад, Карл Густав Юнг дотримувався думки, що

люди розділяються на дві категорії: інтровертів і екстравертів. З цієї

точки зору будь-яка особистість – неодмінно або одне, або інше [68].

Теорії особистості розрізняються залежно від концепцій, що ви-

користовуються при описі структури особистості. Деякі теоретики ви-

сувають надзвичайно складні і ретельно розроблені побудови, безліч

складових частин яких зв’язані одна з одною міріадами шляхів. За-

пропоноване Фрейдом розділення особистості на три рівні – Воно, Я і

Понад-Я є ілюстрацією надзвичайно складного опису структури і її

організації. Інші теоретики, навпаки, пропонують більш просто орга-

нізовані системи, з обмеженим набором складових частин і малою кі-

лькістю зв’язків між ними. Прикладом може служити концепція осо-

бистісних конструктів запропонована видатним теоретиком когнітив-

ної психології Джорджем Келлі для пояснення щодо постійних вимі-

рювань структури особистості [69].

Мотивація

Цілісна теорія особистості повинна пояснювати, чому люди по-

ступають так, а не інакше. Концепції мотивації, або, іншими словами,

процесуальні аспекти функціонування індивідуума, фокусуються на

динамічних особливостях поведінки людини, що змінюються. Ось

зразковий тип питань, що відносяться до другого компоненту теорії

особистості: «Чому люди ставлять перед собою ті або інші цілі і праг-

нуть їх досягати?», «Які специфічні мотиви примушують людину дія-

ти і направляють його вчинки?».

Зусилля, пов’язані із спробами розуміння швидкоплинних, по-

точних аспектів поведінки, привели до безлічі теоретичних знахідок.

Так звана редукціоністська модель мотивації, спочатку описана Фрей-

дом, припускає, що фізіологічні (біогенні) потреби індивіда створю-

ють напругу, і це примушує його шукати розрядки шляхом задово-

лення даних потреб. В протилежність редукціоністським, інші теорії

роблять основний упор на прагнення людини оволодівати навколиш-

нім середовищем і отримання нового досвіду з метою насолоди. При-

хильники цієї точки зору стверджують: у міру того як людина дорос-

лішає, її поведінка все частіше прямує на надбання навичок і умінь в

основному для того, щоб підвищити компетентність або ефективно

взаємодіяти з оточенням, і все рідше – буває направлена виключно на

зменшення напруги.

Розвиток особистості

Якщо розглядати особистість як сукупність стабільних, тривало

існуючих характеристик, розуміння того, як вони розвиваються, набу-

ває характеру чогось більшого, ніж проста цікавість. Концепції розви-

тку фокусуються на питанні про те, як мотиваційні аспекти функціо-

нування особистості змінюються від дитинства до зрілості, а потім в

старості. Пояснення цих змін є ключовим компонентом в теорії осо-

бистості.

Особистісний розвиток відбувається впродовж всього життя.

Відповідно, деякі теоретики запропонували стадійну модель для ро-

зуміння фаз зростання і розвитку в житті людини. Теорія Фрейда, в

якій формування особистості представлене у вигляді послідовності

стадій психосексуального розвитку, є одним з прикладів цього підхо-

ду. Як інший приклад можна назвати концепцію восьми стадій розви-

тку Я, сформульовану Еріксоном. В протилежність згаданим авторам,

багато учених-теоретиків підкреслюють роль взаємин між батьком і

дитиною як значущого чинника в розумінні проблеми розвитку. Карл

Роджерс, наприклад, надавав особливе значення тому, як формується

Я-концепція індивідуума – і в ракурсі пізнання і в емоційному відно-

шенні – під впливом батьківських установок і поведінки на етапі фор-

мування особистості.

Особистісне зростання обумовлене безліччю зовнішніх і внут-

рішніх детермінант. До зовнішніх, або детермінант оточення, відно-

сяться: приналежність індивідуума до певної культури, соціально-

економічному класу і унікального для кожного сімейного середовища.

З іншого боку, внутрішні детермінанти включають генетичні, біологі-

чні і фізіологічні чинники. Подальший опис безлічі змін, супрово-

джуючих наш розвиток, – фізичних, соціальних, інтелектуальних,

емоційних, моральних і т. д., – показує, якою складною є проблема ро-

звитку людини.

Теорії особистості розходяться в тому, яке значення в них нада-

ється питанням розвитку і зміни протягом життя; в описі чинників, від-

повідальних за щоденний розвиток, а також у визнанні відносної ролі

генетичних і середовищних чинників, що впливають на розвиток осо-

бистості. Проте повна теорія особистості повинна пояснювати розвиток

структур і процесів, що лежать в основі поведінки людини [67].

Психопатологія

Ще одна проблема, з якою стикається всяка теорія особистості,

полягає в необхідності пояснення причин того, чому деякі люди вияв-

ляються не в змозі пристосуватися до вимог суспільства і ефективно

функціонувати в нім. Насправді, кожен персонолог приділяє увагу пи-

танню про те, чому деякі люди демонструють патологічні або неадек-

ватні стилі поведінки в повсякденному житті. Етіологія – вивчення і

пояснення причин ненормального функціонування – є центральною

темою цього компоненту теорії особистості.

Необхідність пояснення причин патологічної поведінки привела

до розвитку різних підходів. Наприклад, теоретики, що дотримуються

психодинамічної орієнтації, переконані, що конфлікти, що не знайшли

вирішення в дитинстві, можуть приводити до патологічної поведінки в

зрілому віці. Самі ці конфлікти виникають в результаті одночасного іс-

нування суперечливих бажань відносно сексу і агресії. Конфлікти при-

водять до розвитку хворобливих симптомів. Далі, оскільки ці конфлік-

ти не усвідомлюються і людина не розуміє, що ж послужило причиною

появи симптомів, останні посилюються, тим самим посилюючи страж-

дання. Біхевіоральний напрям, навпаки, саму поведінку розглядає як

проблему. Учені, що стоять на подібних позиціях, вважають: щоб по-

яснити ненормальну поведінку, немає необхідності в побудові гіпотез і

ретельному дослідженні глибинних, недоступних спостереженню ме-

ханізмів. Замість цього слід проаналізувати, як відбулося навчання по-

ведінці, що відхилилося, в минулому і завдяки яким обставинам ото-

чення індивідуума ця поведінка збереглася в сьогоденні [67].

Психічне здоров’я

Намагаючись врахувати різноманіття аспектів поведінки люди-

ни, надійна теорія особистості повинна запропонувати критерії оцінки

здорової особистості. Питання полягає в тому, що саме входить в по-

няття здорового способу життя. Поставлений теоретиками особистос-

ті, він є важливим компонентом їх найбільш загальних концептуаль-

них моделей. Дуейн Шульц задавався цим питанням: «Багато психо-

логів думають, що першорядним завданням психології повинне бути

вивчення здорової особистості; яка інша дисципліна досліджує обста-

вини життя? Яка суть володіє більшою могутністю в зміні світу на

кращий або до гіршого, ніж особистість? І що робить більший вплив

на зміст нашого життя, чим рівень психічного здоров’я, з яким ми пі-

дходимо до наших проблем?» (Schultz, 1977, р. 5).

У більшості теорій особистості розглядається питання про те, з

чого складається психологічне благополуччя. Наприклад, Фрейд вва-

жав, що функціонування зрілої особистості характеризується здатніс-

тю продуктивно працювати і підтримувати задовільні міжособистісні

відносини. І, хоча цей критерій психічного здоров’я може на перший

погляд показатися дуже глобальним і неспецифічним, при уважнішо-

му розгляді напрошуються важливі висновки. Так, згідно Фрейду, зда-

тність працювати припускає здатність ставити перед собою довготри-

валі віддалені цілі і досягати їх, а також справлятися з тривогою так,

щоб це не відбивалося негативно на поведінці. Схожим чином акцент

на задовільні соціальні відносини припускає здатність насолоджува-

тися широким спектром емоцій без відчуття загрози, а також привно-

сити творчі елементи в задоволення сексуальних і агресивних поривів.

Психічне здоров’я можна також визначити в термінах теорії со-

ціального навчання. Наприклад, Бандура приділяє особливу увагу по-

няттям, що відображають нашу здатність задовольняти вимогам життя

(Bandura, 1982). У його розумінні самоефективність, або усвідомлення

власної здатності вибирати саме ті види поведінки, які необхідні для

досягнення мети, є найважливішою особливістю пристосування. Бі-

льше того, Бандура стверджує, що люди, які оцінюють самі себе як

сильних осіб, ставлять перед собою важчі завдання, витрачають біль-

ше зусиль і в результаті можуть бути успішнішими в досягненні своїх

цілей.

Деякі персонологи приділяють велику увагу створенню психо-

логічного портрета здорової особистості і основних складових здоро-

вого способу життя. Найбільш очевидна ілюстрація в цьому випадку –

теорія самоактуалізації Маслоу, що базується на ієрархії потреб. По

Маслоу (Maslow, 1987), для нормального особистісного зростання по-

трібне зрушення відносної значущості потреб від найбільш примітив-

них (фізіологічні і потреби безпеки) до найбільш піднесених або най-

більш «людських» (у істині і красі). Маслоу також вивчав людей з ре-

алізованою потребою в самоактуалізації і сформулював результати

своїх спостережень в термінах особистісного профілю, куди увійшли

такі якості, як ефективне сприйняття реальності, потреба в самоті і

приватному житті, а також сприйняття себе і інших.

Зміна особистості за допомогою терапевтичного впливу

У багатьох теоріях особистості були достатньо детально розро-

блені клінічні, або консультативні, аспекти. Тому навряд чи варто ди-

вуватися з того, що ми спостерігаємо майже стільки ж терапевтичних

напрямів, скільки існує самих теорій. Відмінності між ними поляга-

ють не тільки в методах лікування, але також і в поглядах їх творців

на особу в цілому. На одному полюсі знаходиться психодинамічна те-

орія, що надає першорядне значення неусвідомленим конфліктам і до-

свіду навчання в дитинстві, які розглядаються як домінуючі чинники в

контролі поведінки. Тому психодинамічна модель терапевтичної дії

фокусується на тому, щоб надавати людям допомогу у виявленні ви-

тиснених зі свідомості причин і джерел конфліктів дитячого віку, а

також в розумінні того, як ці конфлікти впливають на їх життя в зрі-

лості. На іншому полюсі лежить біхевіорістська теорія, що дотриму-

ється того погляду, що поведінка в значній мірі обумовлена життєви-

ми подіями і навколишнім середовищем. Теоретики, що стоять на цих

позиціях, припускають, що люди з порушеною адаптацією або свого

часу не змогли навчитися навичкам, необхідним для того, щоб відпо-

відати вимогам повсякденного життя, або набули недостатніх або де-

фектних навичок, які закріпилися у них під впливом деяких форм під-

кріплення. Відповідно, біхевіоральний підхід до лікування ставить за-

вдання допомогти людям навчитися новим формам поведінки замість

старих, дефектних або позбавити їх недостатньо адаптивних поведін-

кових реакцій [67].