Костюченко О.А. Банківське право

Подождите немного. Документ загружается.

фу стягується державною податковою адміністрацією за його місце-

знаходженням (ст. 17 Закону України «Про державне регулювання

виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим,

алкогольними напоями та тютюновими виробами»);

— прибуток, отриманий від реклами лікарських засобів на по-

рушення цією статті, стягується до Державного бюджету України

(ст. 26 Закону України «Про лікарські засоби»);

— безспірне стягнення сум недоїмки (декрет Кабінету Міністрів

України від 21 січня 1993 p. «Про стягнення не внесених у строк по-

датків і неоподаткованих платежів»).

Крім того, законами України можуть бути встановлені інші ви-

падки безспірного стягнення та безакцептного списання коштів. За-

конодавством України передбачена відповідальність платників і

банків за здійснення розрахункових операцій. До того ж, відпові-

дальність сторін може бути передбачена і договором. Відповідно до

Інструкції про безготівкові розрахунки в господарському обороті

України платники і одержувачі коштів контролюють своєчасне про-

ведення розрахунків і претензій, що виникають, розглядають їх у

встановленому порядку без участі банківських установ.

Платник (незалежно від форми власності) повинен в обов'язково-

му порядку сплатити пеню у розмірі 0,5 відсотка від суми простроче-

ного платежу на користь одержувача коштів за кожен день простроч-

ки, якщо більший розмір пені не обумовлений угодами сторін.

У разі затримки грошових надходжень на рахунок клієнта з вини

банку одержувач коштів отримає від банку пеню у розмірі 0,5 відсот-

ка за кожний день прострочки, якщо більший розмір пені не передба-

чений угодою сторін про проведення розрахунково-касових операцій.

Платники повинні самостійно нараховувати в обов'язковому по-

рядку пеню за несплачену суму і подавати банку доручення на її пе-

рерахування при наявності коштів на рахунку. Комерційні банки,

включаючи філії банків-нерезидентів, також сплачують пеню за не-

своєчасне зарахування коштів у розмірі не нижче 0,5 відсотка за

кожний день затримки, якщо вони визнають вимоги клієнтів щодо

цього обгрунтованими. У випадках, коли комерційний банк вважає,

що затримка перерахування коштів спричинена не з його вини, то

питання сплати пені повинно вирішуватись арбітражним судом. У

такому самому порядку повинні вирішуватись подібні спірні питан-

ня між установами Національного банку України і комерційними

банками.

22 листопада 1996 p. Верховна Рада України прийняла Закон

«Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'я-

зань». Відповідно до цього Закону платники грошових коштів спла-

чують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу

пеню у розмірі, що встановлюється за згодою сторін (треба взяти до

уваги, що дія цього Закону не поширюється на порядок нарахування

та сплати пені, штрафних санкцій на несвоєчасну сплату податків,

податкового кредиту та інших платежів до бюджетів всіх рівнів і

позабюджетних фондів).

У разі затримки зарахування грошових надходжень на рахунок

клієнта банки сплачують на користь одержувачів коштів (пеню) у

розмірі, що передбачається угодою про проведення касово-розра-

хункових операцій. Розмір встановленої сторонами пені обчислю-

ється від суми простроченого платежу, але не може перевищувати

подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла

у період, за який сплачується пеня.

Контрольні запитання

1. На яких принципах базується організація безготівкових розрахунків?

2. Дайте визначення розрахункових правовідносин.

3. Який порядок відкриття рахунка в установі банку?

4. Які потрібно подати документи в банк для відкриття рахунка ак-

ціонерному товариству?

5. Яка правова природа договору банківського рахунка?

6. Які форми розрахунків у господарському обігу?

7. Які встановлені санкції за порушення порядку зберігання готівки?

8. В чому суть платіжної вимоги-доручення як розрахункового доку-

мента?

9. Які реквізити повинен мати чек?

10. Які існують види акредитивів?

11. В яких випадках здійснюється безспірне стягнення коштів з рахунків

у банках?

12. Яка встановлена відповідальність сторін за несвоєчасне виконання

грошових зобов'язань?

ГЛАВА V

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ БАНКІВСЬКОГО

КРЕДИТУВАННЯ

§ 1. Поняття, призначення і види

кредиту

Важливе місце у фінансовій системі України посідає кредит.

Кредит— важливий інститут, за допомогою якого держава здійс-

нює мобілізацію та перерозподіл тимчасово вільних коштів і конт-

роль за правильним їх використанням.

Встановлений законодавством обов'язковий порядок зберігання

всіма підприємствами, організаціями, установами своїх коштів на

рахунках у банках дає можливість використовувати такі вільні кош-

ти при кредитуванні. В процесі кредитування виникають відносини,

що складаються з приводу мобілізації тимчасово вільних коштів

підприємств, організацій, бюджету та населення, і використання цих

коштів відбувається на умовах повернення для задоволення еконо-

мічних і соціальних потреб держави.

Загальне визначення поняття кредиту дається в Законі України

від 22 травня 1997 р. «Про оподаткування прибутку підприємств»

та в затвердженому постановою Правління Національного банку

України від 28 вересня 1995 p. Положенні Національного банку

України «Про кредитування». При цьому в Законі зазначається, що

кредит — це кошти та матеріальні цінності, які надаються резиден-

тами або нерезидентами у користування юридичним або фізичним

особам на визначений строк під відсоток.

Більш детально термін кредит визначений у Положенні про кре-

дитування, де вказано, що кредит — це позичковий капітал банку у

грошовій формі, що передається у тимчасове користування на умовах

забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового харак-

теру використання, а кредитна операція — це договір щодо надання

кредиту, який супроводжується записами за банківськими рахунками,

з відповідним відображенням у балансах кредитора та позичальника.

Кредит як інститут, що включається у фінансову систему держа-

ви, характеризується розподільчою і контрольною функціями. Ці фун-

кції взаємозалежні і мають при кредитуванні специфічні особливості.

Розподільча функція проявляється в процесі мобілізації та вит-

рачання централізованих і децентралізованих фондів коштів, у роз-

поділі та перерозподілі національного доходу між суб'єктами гос-

подарської діяльності. Отже, в умовах ринкової економіки зазначена

функція сприяє вдосконаленню кредитної політики з метою регу-

лювання грошового обігу і здійснення ефективного впливу на еко-

номічні процеси в державі.

Контрольна функція забезпечує нагляд за правильним і ефек-

тивним використанням коштів, що надаються клієнтурі банками та

їх поверненням в певні строки.

Таким чином, кредит в Україні становить один із видів економі-

чних відносин, за допомогою яких здійснюються акумуляція держа-

вою кредитних ресурсів та їх використання на умовах повернення,

забезпеченості, строковості та відплатності підприємствами, органі-

заціями усіх форм власності та населення для задоволення потреб

господарювання.

У банківській практиці існує різна класифікація кредитів. Так,

кредит розподіляється на фінансовий, товарний та кредит під цінні

папери, що засвідчують відносини позики.

Фінансовий кредит — це кошти, які надаються банком-ре-

зидентом або нерезидентом, кваліфікованим як банківська устано-

ва згідно із законодавством країни перебування нерезидента, або

резидентами і нерезидентами, які мають статус небанківських фі-

нансових установ, згідно з відповідним законодавством у позичку

юридичній або фізичній особі на визначений строк, для цільового

використання та під відсоток. Правила надання фінансових кредитів

встановлюються НБУ (стосовно банківських кредитів), а також Ка-

бінетом Міністрів України (стосовно небанківських фінансових ор-

ганізацій) відповідно до законодавства.

Товарний кредит — це товари, що передаються резидентом або

нерезидентом у власність юридичним чи фізичним особам на умо-

вах угоди, що передбачає відстрочення кінцевого розрахунку на ви-

значений строк та під відсоток.

Кредит під цінні папери, що засвідчують відносини позики, —

це кошти, які залучаються юридичною особою-боржником (дебіто-

ром) від інших юридичних або фізичних осіб як компенсація варто-

сті випущених (емітованих) таким дебітором облігацій або депозит-

них сертифікатів.

У господарській діяльності використовуються такі форми креди-

ту: іпотечний, консорціумний, лізинговий, інвестиційний, бланковий.

При характеристиці кредиту найбільш поширеною є класифіка-

ція кредитних операцій залежно від кредитора, у зв'язку з цим роз-

різняють державний, банківський і комерційний кредити.

Державний кредит надається державою іншій державі, а також

юридичним чи фізичним особам. При державному кредиті позичаль-

ником або кредитором виступає держава або місцеві органи влади.

Формами державного кредиту є натуральні позики (наприклад, хлібні,

цукрові), державні позики (облігації, скарбницькі зобов'язання) та

інші кредитні документи. Кошти, які збирає держава за реалізовані

цінні папери, становлять її борг. Після закінчення строку позики дер-

жава повинна розрахуватися з кредиторами. Призначенням державно-

го кредиту є мобілізація державою коштів для фінансування держав-

них видатків та покриття частки державного боргу.

Банківський кредит надається суб'єктам господарської діяль-

ності усіх форм власності у тимчасове користування на умовах,

передбачених кредитним договором. Банківський кредит — це еко-

номічні відносини з акумуляції кредитних ресурсів за рахунок ста-

тутних та інших фондів банків, коштів на депозитних рахунках,

коштів в обігу та в міжбанківських розрахунках та інших грошових

ресурсів. Банківський кредит є основною формою кредиту, при якій

грошові кошти надаються банками у тимчасове користування. Бан-

ківський кредит — це надання банками грошей (готівкою, безготів-

ково) в позику юридичним та фізичним особам, державі. Банківсь-

кий кредит класифікується залежно від певних ознак та різних під-

став. Зокрема, зважаючи на економічну сферу застосування, кредит

підрозділяється на внутрішній і міжнародний. В Україні дворівнева

банківська система передбачає кредит центрального банку і кредит

комерційних банків. Залежно від позичальників та мети викорис-

тання кредити розділяються на виробничі, споживчі, інвестиційні,

кредити на операції з цінними паперами, міжбанківські, імпортні та

експортні. Залежно від забезпеченості кредити поділяються на за-

безпечені (бланкові) та незабезпечені (персональні). Більшість кре-

дитів, що надаються банками, мають відповідне забезпечення: наяв-

ність застави, відповідна гарантія, страхування кредитного ризику.

Надання незабезпечених кредитів означає вияв особливої довіри ба-

нку до свого клієнта, свідчить про його платоспроможність і врахо-

вується банком при аналізі економічного становища клієнтів.

Залежно від терміну користування кредити поділяються на ко-

ротко-, середньо- й довгострокові. Строк користування короткост-

роковими кредитами не перевищує 12 місяців, середньострокови-

ми — до 3 років, довгостроковими — понад 3 роки.

У практиці існують кредити на поточні та капітальні витрати і в

зв'язку з цим розрізняються кредити в оборотні фонди і фонди обе-

ртання, а також кредити в основні фонди.

Ще однією формою кредиту є комерційний, який надається од-

ним суб'єктом господарської діяльності другому у вигляді продажу

товарів з відстрочкою платежу. Комерційний кредит оформляється

векселем і призначений для прискорення реалізації товарів та одер-

жання підприємствами прибутку. В нашій країні комерційне креди-

тування дозволено відповідно до Закону України від 27 березня

1991 p. «Про підприємства в Україні» і буде застосовуватися в міру

розвитку в державі ринкової економіки.

Кредитну систему України очолює Національний банк України,

який здійснює систему заходів в кредитній сфері з метою регулюван-

ня грошового обігу. В кредитну систему України входять також ко-

мерційні банки та небанківські кредитні установи, які повинні мати

ліцензію Національного банку України для здійснення кредитування.

До небанківських фінансово-кредитних установ належать лізин-

гові, факторингові, фінансові, страхові, інвестиційні компанії, пен-

сійні фонди, ломбарди, каси взаємної допомоги та кредитні спілки

(див. таблицю стор. 86). Відповідно до ч. 5 ст. З Закону України

«Про банки і банківську діяльність» залучення і розміщення креди-

тів, крім банків, іншими юридичними особами забороняється, за ви-

нятком випадків, визначених законодавчими актами України. Дію-

чим законодавством також передбачено, що однією із важливим

банківських операцій Національного банку України є надання кре-

дитів лише комерційним банкам, а комерційні банки, у свою чергу,

здійснюють на договірних умовах кредитування підприємств і орга-

нізацій (ст. ст. 25,29 Закону «Про банки і банківську діяльність»).

Таблиця

КРЕДИТНА СИСТЕМА УКРАЇНИ

Установи

Форма власності

І. Національний банк України

ІІ. Банківська система:

— спеціалізовані універсальні банки на акціонерній ос-

нові (Промінвестбанк, Укрсоцбанк, Агропромбанк

«Україна»;

— спеціалізовані комерційні банки на державній основі

(Ексімбанк України, Ощадний банк);

— інші комерційні банки

III. Небанківські фінансово-кредитні установи

Спеціалізовані інститути

— інвестиційні компанії

— фінансові, трастові компанії

— лізингові компанії

— факторингові компанії

— клірингові центри

— кредитні спілки

— ломбарди

— каси взаємодопомоги

IV. Страхові установи та інші фонди

— страхові компанії

— пенсійні фонди

Державна

Акціонерна,

кооперативна

Акціонерна

Акціонерна,

кооперативна

Інші юридичні особи, які укладають кредитні договори, пору-

шують вимоги ст. 3 Закону України «Про банки і банківську діяль-

ність». Декрет Кабінету Міністрів України від 26 квітня 1993 p.

«Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про банки і

банківську діяльність» передбачає, що до винних осіб застосову-

ються фінансові санкції у вигляді стягнення до державного бюджету

суми прибутку, одержаного внаслідок таких порушень, а також

штрафу в п'ятикратному розмірі вказаної суми. Стягнення прова-

дяться органами державної податкової адміністрації України на під-

ставі перевірок, проведених Національним банком України, а також

іншими уповноваженими на це законом органами.

Комерційні банки здійснюють кредитні операції в межах кредит-

них ресурсів, які вони утворюють в процесі своєї діяльності. За не-

обхідності банки можуть на договірних засадах позичати ресурси

один в одного або брати позички в Національному банку України,

залучати і розміщувати кошти у формі депозитів та вкладів.

При проведенні кредитної політики комерційні банки виходять з

необхідності забезпечення поєднання інтересів банку, його акціоне-

рів і вкладників та суб'єктів господарської діяльності із врахуван-

ням загальнодержавних інтересів. При наданні позичальнику креди-

ту в розмірі, що перевищує 10 відсотків власного капіталу («великі

кредити»), комерційний банк повідомляє про кожний такий випадок

Національному банку України. Жоден з виданих великих кредитів

не може перевищувати 25 відсотків власних коштів банків. Загаль-

ний обсяг наданих кредитів не може бути більшим за восьмикрат-

ний розмір власних коштів комерційного банку.

Слід також відмітити, що загальний розмір отримання комер-

ційними банками міжбанківських кредитів обмежується двократним

розміром власних коштів банку.

§ 2. Поняття і зміст кредитних

правовідносин

Підприємства, організації в процесі господарської діяльності ча-

сто відчувають необхідність у власних обігових коштах. Потреба

суб'єктів господарської діяльності в коштах може бути задоволена

за допомогою кредиту банку. Банківським кредитом покриваються

як тимчасові, так і постійні потреби в додаткових обігових коштах.

Відносини, що виникають між банками і клієнтами з метою одер-

жання ними банківського кредиту, регулюються нормами права і

називаються кредитними правовідносинами.

Можна визначити, що банківське кредитне правовідношення —

це правовідношення, в силу якого позичальник зобов'язується пове-

рнути у встановлений строк позичкодавцю — кредитній установі

одержану від нього таку саму суму грошей з процентами.

Кредитні правовідносини, як і решта правових відносин, скла-

даються з таких елементів: суб'єктів, об'єкта і змісту.

Суб'єктами кредитних правовідносин можуть виступати, з боку

позичкодавця — лише кредитні установи, а з боку позичальника —

підприємства, організації, громадяни. Об'єктом кредитного право-

відношення є гроші в безготівковій формі або готівкою. Під змістом

кредитних правовідносин розуміються права і обов'язки їх суб'єк-

тів. Зміст банківських кредитних правовідносин знаходить основне

виявлення в принципах кредитування, до яких належать: забезпече-

ність, строковість, платність, повернення кредиту та цільовий хара-

ктер його використання.

Принцип забезпеченості кредиту має за мету захистити інтереси

банку і не допустити збитків від неповернення боргу внаслідок не-

платоспроможності позичальника. Кредити надаються під конкретні

товарно-матеріальні цінності та затрати виробництва і забезпечу-

ються заставою цих цінностей або продукцією, що надходить в зас-

таву у міру її випуску. Крім матеріального забезпечення, гарантією

повернення кредиту можуть бути також цінні папери: акції, обліга-

ції, страхові поліси, векселі; гарантії та поруки платоспроможності

юридичних і фізичних осіб тощо. Забезпеченість кредиту передба-

чається в кредитному договорі.

Принцип строковості означає, що кредит має бути повернений

позичальником банку у визначений в кредитному договорі строк.

Конкретний строк повернення кредиту залежить від форми креди-

тування. Установи банків можуть надавати відстрочку повернення

кредиту, стягуючи за це підвищений процент. Від дотримання при-

нципу строковості кредиту залежить нормальне забезпечення під-

приємств коштами і можливість надання нових кредитів, оскільки

одним із ресурсів кредитування є повернені позички. При порушен-

ні строків повернення і наявності прострочених позичок нові креди-

ти підприємствам не надаються.

Платність кредиту означає, що банк вимагає не тільки повернення

одержаної позички, але й сплати певного проценту за користування

нею. Рівень процентних ставок, що встановлюється комерційними

банками, залежить від різних факторів: терміну й виду кредиту, сту-

пеня його ризику для банку; темпів інфляції, попиту на кредит з боку

підприємств; структури кредитних ресурсів конкретного банку, облі-

кової ставки та ін. Платність кредиту справляє стимулюючий вплив

на комерційний розрахунок, його впровадження і зміцнення.

Принцип повернення кредиту є основним принципом кредитних

правовідносин і означає, що кредит має бути обов'язково поверненим

позичальником банку у визначений в кредитному договорі строк.

Цільовий характер використання кредитів передбачає, що пози-

чки видаються на конкретні цілі господарюючих органів, передба-

чені кредитним договором.

Таким чином, принципи банківського кредитування визначають

основні положення кредитного механізму і спрямовані на забезпе-

чення управління кредитом.

§ 3. Правова природа договору

банківської позички

Комерційні банки здійснюють кредитування підприємств та

організацій на договірних умовах. Надання банківського кредиту

оформляється укладенням договору банківської позички (кредитно-

го договору). За цим договором одна сторона — банк зобов'язується

передати другій стороні (позичальникові) на підставі кредитного

плану і на певний строк суму грошей, а позичальник зобов'язується

надавати банкові необхідне забезпечення позички, використовувати

її на обумовлені цілі і повернути у встановлений строк і сплатити

відповідні проценти.

Договір банківської позички є договором господарським, плано-

вим, реальним, одностороннім, платним. Однак від договору позики

договір банківської позички відрізняється такими ознаками:

1) він завжди є плановим, позички надаються на підставі кре-

дитних планів;

2) позичка повинна використовуватися за цільовим призначенням;

3) однією зі сторін в договорі завжди виступає установа банку;

4) позички надаються банками лише за плату.

Відповідно до положення «Про кредитування»

, затвердженого

постановою Правління Національного банку України від 28 вересня

1995 p., кредитні договори укладаються в письмовій формі як шля-

хом складання одного документа, підписаного кредитором і пози-

чальником, так і шляхом обміну листами, телеграмами, телефоно-

грамами. Крім того, форма кредитного договору визначена в додатку

до вищезгаданого положення.

Кредитний договір є юридичним документом, який визначає

взаємні зобов'язання і відповідальність між комерційним банком і

клієнтом з метою одержання останнім банківських позичок. До

умов кредитного договору відносяться: об'єкти кредитування; роз-

мір кредиту; умови надання та погашення позичок; процентні став-

ки за користування кредитом та порядок сплати процентів; умови

здійснення банківського контролю за використанням коштів; спосо-

би забезпечення виконання зобов'язань за договором клієнтом; пе-

релік розрахунків та відомостей, необхідних для кредитування;

строки їх надання клієнтом банку; майнова відповідальність за по-

рушення умов договору тощо. Конкретний зміст зазначеного дого-

вору і перелік всіх його умов визначається за згодою сторін.

Укладенню договору передує глибоке вивчення банком госпо-

дарсько-фінансової діяльності позичальника, а саме: його акурат-

ність при розрахунках, поточне фінансове положення і перспектива,

спроможність при необхідності мобілізувати грошові кошти з різ-

них джерел, вивчення показників ліквідності балансу або окремих

видів активів.

Видана за кредитним договором сума грошей зараховується бан-

ком на простий або спеціальний позичковий рахунок, який відкри-

вається в установах банку для обліку виданого кредиту. Видача

позичок з простого позичкового рахунка здійснюється шляхом зара-

хування суми позички на поточний рахунок клієнта або спрямову-

Див.: Посредник. — 1995.— 18 октября.

ється безпосередньо на оплату розрахункових документів за товар-

но-матеріальні цінності та надані послуги. Спеціальний позичковий

рахунок використовується при кредитуванні торговельних і поста-

чальницько-збутових організацій, з якого провадяться всі платежі,

для здійснення яких видана позичка.

В банківській практиці перспективними формами організації

кредитних відносин банку з позичальниками є кредитні лінії і овер-

драфт. Кредитна лінія являє собою договір між банком і позичаль-

ником, відповідно з яким банк зобов'язується здійснювати надання

клієнту позичок протягом певного часу в межах встановленого лі-

міту. Надання кредиту у вигляді кредитної лінії свідчить про висо-

кий рівень довіри банку до позичальника і сприяє вдосконаленню

ефективності кредитування, забезпеченню надійного партнерства

між банком і клієнтами. Кредит у вигляді овердрафта означає, що

банк може сплачувати розрахункові документи клієнта на суми, що

перевищують кредитовий залишок на його рахунку. Між банком і

клієнтом укладається договір про те, що клієнт має право в порядку

і на умовах, встановлених в договорі, виписувати чеки на загальну

суму, що перевищує позитивний залишок на його рахунку. В разі

відсутності коштів на чековому рахунку чек повинен бути сплаче-

ний за рахунок кредиту банку. Овердрафт (контокорент) застосову-

ється з позичальниками, які характеризуються високим рівнем пла-

тоспроможності і є найбільш ефективним і вигідним методом

кредитування.

За кредитним договором юридичні права й обов'язки сторін —

банків та клієнтури — неоднакові. У банку-кредитора фактично зна-

ходяться всі права, а основним його обов'язком є надання кредитів

різних видів. На клієнті лежать в основному обов'язки, хоча по-

зичальник може і відмовитися від укладення договору. Обов'язки

клієнта: повернути в строк одержаний кредит, сплатити банку про-

центи за користування кредитом, не ухилятися від банківського

контролю, дотримуватися цільового використання одержаного кре-

диту, надати і гарантувати наявність забезпечення за договором на

весь строк кредитування.

За порушення зобов'язань за кредитним договором сторони

несуть відповідальність у вигляді стягнення неустойки і відшкоду-

вання збитків. При кредитуванні підприємств, організацій важливе

значення має зміцнення кредитної дисципліни, яка має на меті своє-

часне погашення банківських позичок і точне дотримання пози-

чальниками всіх умов банківської позички. При порушенні кредит-

ної дисципліни до клієнта можуть застосовуватися такі санкції:

сплата банку підвищених процентів з прострочених позичок; при-

пинення кредитування з правом дострокового одностороннього ро-

зірвання договору; дострокове стягнення раніше наданих позичок,

переведення кредитування під гарантію.