Костюченко О.А. Банківське право

Подождите немного. Документ загружается.

101

тих країнах значна частина вільного капіталу вкладається безпо-

середньо в купівлю цінних паперів, які виражають інформаційну

функцію та свідчать про стан економіки. Падіння курсу цінних

паперів засвідчує про погіршення економічної кон'юнктури, а ста-

білізація курсу або підвищення його свідчить про нормальний еко-

номічний стан країн. Крім того, за допомогою цінних паперів здій-

снюється контроль над економікою і економічними процесами як в

рамках макро-, так і мікроекономіки. Економічна ситуація в країні

впливає на курси цінних паперів, а ті, у свою чергу, — на функціо-

нування економіки.

Цінні папери можуть бути іменними або на пред'явника. Імен-

ним цінним папером визначається документ, в якому для засвідчен-

ня прав власника вказується його ім'я, тобто власник такого цінного

паперу отримує всі виражені в ньому права за умови, що його ім'я

вказано в самому папері. Для іменних акцій необхідно ще внесення

імені власника в книгу реєстрації акцій, що ведеться товариством.

Іменні цінні папери, якщо інше не передбачено Законом або в них

спеціально не вказано, що вони не підлягають передачі, передають-

ся шляхом певного індосаменту (передавальним записом, який зас-

відчує перехід прав за цінним папером до іншої особи).

Цінним папером на пред'явника визначається документ, для зас-

відчення прав власника якого достатньо лише пред'явлення цінного

паперу. Цінні папери на пред'явника обертаються вільно і можуть

бути використані для розрахунків, а також як застава для забезпе-

чення платежів і кредитів. Спадкоємство цінних паперів передбаче-

но відповідно до цивільного законодавства України.

Відповідно до чинного законодавства в Україні функціонують

такі види цінних паперів: акції, облігації внутрішніх республікансь-

ких і місцевих позик, облігації підприємств, казначейські зобов'я-

зання, ощадні сертифікати, векселі та приватизаційні папери.

Акція — цінний папір без установленого строку обігу, що зас-

відчує дольову участь у статутному фонді акціонерного товарист-

ва, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на

участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержання

частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розпо-

ділі майна при ліквідації акціонерного товариства. Акції можуть

бути іменними та на пред'явника, привілейованими та простими.

Громадяни вправі бути власниками, як правило, іменних акцій.

Привілейовані акції дають акціонерові переважне право на одер-

жання дивідендів, а також на пріоритетну участь у розподілі майна

акціонерного товариства в разі його ліквідації. Власники приві-

лейованих акцій не мають права брати участь в управлінні акціо-

нерним товариством, якщо інше не передбачено його статутом.

Прості акції дають право акціонеру на отримання дивідендів у роз-

мірі, який визначається зборами акціонерів, право одного голосу в

102

управлінні товариством, а також право на частину майна акціоне-

рного товариства при його ліквідації пропорційно кількості належ-

них акціонеру акцій.

Облігація — цінний папір, що засвідчує внесення її власником

грошових коштів і підтверджує зобов'язання відшкодувати йому но-

мінальну вартість цього цінного паперу в передбачений у ньому строк

з виплатою фіксованого відсотка (якщо інше не передбачено умовами

випуску). Облігації всіх видів розповсюджуються серед підприємств і

громадян на добровільних засадах. Облігації можуть випускатися

іменними і на пред'явника, відсотковими і безвідсотковими (цільови-

ми), що вільно обертаються або з обмеженим колом обігу.

Казначейські зобов'язання — вид цінних паперів на пред'яв-

ника, що розміщуються виключно на добровільних засадах серед

населення, засвідчують внесення їх власниками грошових коштів до

бюджету і дають право на одержання фінансового доходу. Випус-

каються такі види казначейських зобов'язань: довгострокові (від 5

до 10 років), середньострокові (від 1 до 5 років), короткострокові

(до одного року).

Ощадний сертифікат — письмове свідоцтво банку про депону-

вання грошових коштів, яке засвідчує право власника на одержання

після закінчення встановленого строку депозиту і відсотків по ньо-

му. Ощадні сертифікати видаються строкові (під певний договірний

відсоток на визначений строк) або до запитання, іменні та на

пред'явника. Іменні сертифікати обігу не підлягають, а їх продаж

(відчуження) іншим особам є недійсним.

Вексель — цінний папір, що засвідчує безумовне грошове зо-

бов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену

суму грошей власнику векселя (векселедержателю). Векселі можуть

бути простими і переказними

Приватизаційні папери — це особливий вид державних цінних

паперів, що засвідчують право власника на безоплатне одержання в

процесі приватизації частки майна державних підприємств, держав-

ного житлового фонду, земельного фонду. Приватизаційні папери

можуть бути лише іменними. Статтею 5 Закону України від 6 берез-

ня 1992 р. «Про приватизаційні папери» визначені особливі умови

використання та обігу приватизаційних паперів, а саме: приватиза-

ційні папери вільному обігу не підлягають, а їх продаж або відчу-

ження іншим способом є недійсним; дивіденди або відсотки з них

не нараховуються; приватизаційні папери не можуть бути вико-

ристані для здійснення розрахунків, а також як застава для забезпе-

чення платежів або кредитів: угоди, укладені з використанням при-

ватизаційних паперів для цілей, не передбачених Законом «Про

приватизаційні папери», є недійсними. Приватизаційні папери, при-

Докладніше про вексель див. гл. IV (§ 4) цього посібника.

103

дбані з порушенням порядку їх видачі та обігу, вважаються недійс-

ними, а особи, які порушили ці правила, несуть відповідальність на

підставі законів України.

Крім вищеназваної класифікації цінних паперів за цільовим при-

значенням та способом передачі, існують інші види цінних паперів,

що розрізняються:

— за змістом втіленого в цінних паперах права вимоги — гро-

шові та товарні цінні папери. До грошових паперів відносяться об-

лігації, векселі. До товарних, що закріплюють права власника, від-

носяться коносаменти;

— за особою боржника — державні та приватних осіб (фізичних

та юридичних осіб);

— за можливістю та формою отримання прибутку — цінні па-

пери з прибутком у вигляді дивідендів, належного відсотка по депо-

зитах, дисконту (різниця між номіналом цінного паперу і його бір-

жовим курсом), цінні папери, що не приносять прибутку;

— за підставами видачі — абстрактні, що не містять вказівки на

підставу видачі, та казуальні, що містять таку вказівку, як реквізит,

На практиці і з метою функціонування РЦП збільшується об-

сяг випуску цінних паперів та з'являються їх нові види, що впли-

вають на розвиток фондового ринку і функціонування економіки

держави.

§ 3. Операції з цінними паперами

Важливу роль у застосуванні позичкового капіталу в державі ві-

діграють операції з цінними паперами. Кредитно-фінансові інститу-

ти здійснюють операції на РЦП з метою нагромадження грошових

коштів і нормалізації в системі грошового обігу. Більшість комер-

ційних банків активно виступають емітентами цінних паперів і ук-

ладають угоди як через фондову біржу, так і на позабіржовому РЦП

(торгівля облігаціями, продаж акцій тощо).

Чинне законодавство передбачає різноманітність операцій з цін-

ними паперами. Відповідно до п. 5 ст. 3 Закону України «Про банки

і банківську діяльність» комерційні банки та інші юридичні особи

мають право займатися емісійними операціями — випуском в обіг

акцій, облігацій, векселів. За допомогою емісії цінних паперів дер-

жавні органи прагнуть покрити бюджетний дефіцит; комерційні

банки збільшити кредитні кошти і розширити кредитування, а під-

приємства залучити кошти для розширення своїх основних і оборо-

тних фондів. Законодавством встановлено обов'язкову реєстрацію

випуску акцій і облігацій підприємств і комерційних банків.

104

У банківській практиці поширене кредитування під забезпечен-

ня цінними паперами. Цінні папери на пред'явника, виступаючи

об'єктом цивільного права, можуть закладатися шляхом твердої або

іррегулярної застави. Як застава приймаються і державні цінні па-

пери, і папери комерційних структур. При цьому важливою умовою

є висока ліквідність цінних паперів, а позичкові кошти не повинні

використовуватися для купівлі нових цінних паперів — це стримує

біржову спекуляцію позичальників та зменшує ризик банкрутства

клієнтів.

Серед банківських послуг мають місце операції виконання по

цінних паперах та їх забезпечення. Клієнти можуть доручати обслу-

говуючим банкам отримання платежів або іншого виконання по

цінних паперах. Таке доручення оформляється шляхом здійснення

передавального напису (індосаменту), який підтверджує перехід

права по вказаних документах до іншої особи. При виконанні дору-

чення індосамент знищується.

Комерційні банки здійснюють з векселями різноманітні угоди:

емісію, купівлю-продаж, заставу й облік векселів. Облік векселів

являє собою операцію купівлі-продажу векселя банку до настання

строку платежу по ньому з переходом на банк прав векселедержателя.

До обліку в банках приймаються високоліквідні векселі, тому

перевага надається товарним векселям, в основі яких лежать товарні

угоди. Поширеними операціями комерційних банків є виконання

агентських функцій і обслуговування обігу цінних паперів. Сюди

відносяться операції проведення реєстрів власників іменних цінних

паперів і реєстрації угод переводу права власності на такі цінні па-

пери; сприяння виконанню по цінних паперах (виплата дивідендів і

відсотків), погашення цінних паперів, реєстрація угод з метою опо-

даткування і виконання доручень інвестиційних фондів відносно до

їх цінних паперів в рамках депозитарного договору.

Відносини між інвестиційним фондом і банком-депозитарієм

оформляються депозитарним договором. Банк-депозитарій здійснює

угоди з цінними паперами фонду від його імені і за його доручен-

ням, відкриває фонду поточний, валютний та інші рахунки і здійс-

нює по них розрахункові, касові та інші банківські операції; прий-

має на зберігання і забезпечує зберігання майна фонду, проводить

облік цінних паперів, виплачує дивіденди акціонерам фонду, вина-

городу керуючому, підтверджує письмове отримання повідомлення

про збори акціонерів, а також повідомляє відомості про документи,

що мають відношення до цінних паперів, належних фонду, одержує

дивіденди та ін.

Комерційні банки можуть купувати і продавати цінні папери від

свого імені і за свій рахунок як через фондову біржу, так і на поза-

біржовому ринку цінних паперів, а також на основі доручення клі-

єнта про купівлю-продаж цінних паперів. При цьому банк виступає

105

повіреним або комісіонером свого клієнта. За своєю природою заз-

начені угоди являють собою договір купівлі-продажу, звичайно, ус-

кладнений відкладальною умовою.

Відповідно до п. 3 ст. 3 Закону України «Про банки і банківську

діяльність» комерційні банки займаються зберіганням цінних папе-

рів, для чого пропонують клієнтам в оренду сейфи. Комерційні бан-

ки можуть провадити за дорученням свого клієнта управління порт-

фелем його цінних паперів. За договором про управління цінними

паперами клієнта комерційний банк надає йому такі види послуг.

Банк зобов'язується зберігати цінні папери свого клієнта, забезпе-

чувати їх облік, проводити інкасацію відсотків і дивідендів, а також

сум по погашених цінних паперах, провадити обмін акцій та обліга-

цій на інші цінні папери, інформувати клієнта про чергові збори

акціонерів, випуск нових акцій, в яких клієнт має переважне право

на купівлю. Управління портфелем цінних паперів є складним пра-

вовідношенням, яке містить ознаки декількох цивільно-правових

договорів (комісії, зберігання і доручення), а також проведення бух-

галтерського обліку і звітності по цінних паперах, аналітичне і пра-

вове обслуговування.

Найбільш перспективним видом банківських операцій є трас-

тові операції (п. 13 ст. 3 Закону України «Про банки і банківську

діяльність»). Під трастовими операціями прийнято розуміти опе-

рації банків або інших фінансових інститутів по управлінню май-

ном і виконанню інших послуг за дорученням в інтересах клієнта

на правах його довіреної особи. При здійсненні трастових опера-

цій виникають відносини за довіреністю, при яких одна сторона

(довірена особа) на основі укладеного між зацікавленими сторо-

нами договору набуває відповідних прав і виступає розпорядни-

ком певного майна на користь бенефіціара, яким може бути сам

довіритель майна або третя особа. По трастових операціях банки

одержують комісійну винагороду, яка диференційована залежно

від виду здійснюваних послуг.

Контрольні запитання

1. Дайте визначення поняттю «ринок цінних паперів».

2. Яка правова основа ринку цінних паперів?

3. Охарактеризуйте види суб'єктів ринку цінних паперів.

4. Який правовий статус фондової біржі?

5 Які завдання Державної комісії України з цінних паперів та фондо-

вого ринку?

б. Яка існує класифікація цінних паперів?

7 Назвіть види операцій з цінними паперами.

8. У чому суть трастових onepaцій?

9. Що означає поняття «управління портфелем цінних паперів»?

106

ГЛАВА VII

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА НАЦІОНАЛЬНОГО

ВАЛЮТНОГО ЗАКОНОДАВСТВА

§ 1. Поняття валютного законодавства

і валютного регулювання

У фінансовій діяльності незалежної суверенної України важливу

роль відіграє валютне законодавство. Валютне законодавство можна

визначити як сукупність нормативних актів, до яких включаються

норми, що регулюють суспільні відносини, пов'язані з порядком

здійснення угод з валютними цінностями в межах країни та у відно-

синах з іноземними державами і громадянами (резидентами і нере-

зидентами), а також порядок ввезення, вивозу, переказу і переси-

лання з-за кордону і за кордон національної та іноземної валюти та

інших валютних цінностей.

Валютне законодавство України, будучи зовнішньою формою

правового регулювання валютних відносин, характеризується нор-

мативними актами різної юридичної сили, змісту та форми. Юриди-

чна форма зазначених актів залежить від значення державного орга-

ну, який регулює валютну діяльність, та його економічного змісту.

Визначаючи поняття валютного законодавства, слід взяти до уваги,

що воно охоплює як безпосередньо закони, так і інші нормативні

акти у сфері валютних відносин (укази, постанови, декрети, поло-

ження, інструкції, правила

та ін.). Передусім тут слід назвати Закон

України від 23 вересня 1994 р. «Про порядок здійснення розрахун-

ків в іноземній валюті», в якому визначений порядок зарахування

виручки резидентів в іноземній валюті на їх валютні рахунки в упо-

вноважених банках, строки зарахування цих сум та відповідальність

за прострочення вказаних строків.

Важливе місце за обсягом займають укази Президента України

в цій сфері, зокрема, Указ від 18 червня 1994 р. «Про невідкладні

заходи щодо повернення в Україну валютних цінностей, які неза-

конно знаходяться за її межами». Указ від 22 серпня 1994 р. «Про

вдосконалення валютного регулювання». Указ від 7 вересня 1994 p.

«Про заходи по забезпеченню валютного і експортного контролю»,

Указ від 30 червня 1998 р. «Про Комісію з питань повернення в

Див.: «Правила здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку Украї-

ни» (15.04.1998 p.), «Правила використання готівкової іноземної валюти на території

України» (26.03.1998 p.) тощо. Затв. постановами правління НБУ.

107

Україну валютних цінностей, що незаконно знаходяться за її межа-

ми» та ін.

Значна частина нормативних актів щодо регулювання валютних

відносин видана у формі постанов і декретів Кабінету Міністрів

України. Одним із найважливіших нормативних актів, який стосу-

ється валютного регулювання, є Декрет Кабінету Міністрів України

від 19 лютого 1993 р. «Про систему валютного регулювання і валю-

тного контролю», де визначено режим здійснення валютних опера-

цій на території України, загальні принципи валютного регулюван-

ня, повноваження державних органів і функції банків та інших

кредитно-фінансових установ України в регулюванні валютних опе-

рацій, права та обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок

здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення ва-

лютного законодавства.

В основі валютного законодавства України лежить принцип об-

меження використання іноземної валюти в господарському обігу

держави. Відповідно до цивільного законодавства України іноземна

валюта і валютні цінності належать до речей, обмежених у цивіль-

ному обороті, і для них встановлені особливі правила. Крім того,

використання іноземної валюти в грошових зобов'язаннях також

обмежене. Грошові зобов'язання повинні бути виражені і підляга-

ють оплаті в українській валюті (гривні). Вираження і оплата гро-

шових зобов'язань в іноземній валюті допускається лише у випад-

ках і порядку, встановлених законодавством України.

Законодавством України передбачено визначення понять «ва-

лютні операції» та «валютні цінності». Відповідно до ст. 1 Декрету

Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і

валютного контролю» до валютних операцій відносяться: операції,

пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за виня-

тком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті Украї-

ни; операції, пов'язані з використанням валютних цінностей в між-

народному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованості

та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності; операції,

пов'язані з ввезенням, переказуванням, пересиланням на територію

України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі

валютних цінностей. При цьому валютними цінностями вважаються

цінності, щодо яких валютним законодавством України встановлені

особливі правила здійснення валютних операцій у країні.

До валютних цінностей відноситься як власні валюта України —

грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет та в

інших формах, які перебувають в обігу та є законними платіжними

засобами на території України, а також вилучені з обігу або такі, що

вилучаються з нього, але підлягають обміну на грошові знаки, які

перебувають в обігу, кошти на рахунках, у вкладах у банківських та

інших кредитно-фінансових установах на території України; пла-

108

тіжні документи та інші цінні папери (облігації, акції, купони до

них, векселі, тратти, боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські

накази, депозитні сертифікати, ощадні книжки, інші фінансові та

банківські документи, виражені у валюті України; іноземна валю-

та — іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських бі-

летів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засо-

бом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з

обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обміну на

грошові знаки, які перебувають в обігу; кошти у грошових одини-

цях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових)

одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківсь-

ких та інших кредитно-фінансових установ за межами України, пла-

тіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до

них, векселі, тратти, боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські

накази, депозитні сертифікати, інші фінансові та банківські доку-

менти), виражені в іноземній валюті або монетарних металах; моне-

тарні метали — золото і метали іридієво-платинової групи в будь-

якому вигляді та стані, за винятком ювелірних, промислових і побу-

тових виробів з цих металів і брухту цих металів.

Необхідно відмітити, що за допомогою валютного законодавст-

ва встановлюється правовий режим здійснення валютних операцій

на території України, держава визначає принципи валютного регу-

лювання та порядок здійснення валютного контролю.

Під валютним регулюванням розуміється діяльність держави,

що спрямована на регламентацію міжнародних розрахунків і на по-

рядок здійснення угод з валютними цінностями. Україна за допомо-

гою валютного регулювання визначає порядок організації валютних

відносин і контролює здійснення валютних операцій, надання іно-

земним юридичним і фізичним особам кредитів та позик, встанов-

лює порядок ввезення, вивозу та переказу валюти за кордон і тим

самим підтримує рівновагу платіжного балансу та стабільність на-

ціональної валюти.

Валютне регулювання в державі, будучи нормативним, здійсню-

ється шляхом укладення міжнародних валютних угод та видання

нормативних актів в сфері валютних відносин. Валютне регулюван-

ня відіграє значну роль у проведенні державою відповідної валют-

ної політики, в організації валютних відносин і визначення правово-

го режиму операцій з валютними цінностями.

За допомогою валютного регулювання забезпечується формуван-

ня валютних коштів, їх нагромадження і використання. З цією метою

в державі створюються валютні фонди. Валютний фонд — це сукуп-

ність коштів в іноземній валюті, що знаходяться в розпорядженні під-

приємств, організацій, міністерств, банків, місцевих Рад та держави.

У фінансову систему України включається Державний валютний

фонд. Кабінет Міністрів України формує Державний валютний

109

фонд за рахунок коштів Державного бюджету України у межах сум

видатків, затверджених Верховною Радою України. Цей валютний

фонд утворюється шляхом купівлі валютних цінностей на міжбан-

ківському валютному ринку України або за погодженням з Націо-

нальним банком України (НБУ) на міжнародному валютному ринку,

одержання кредитів в іноземній валюті в межах затвердженого Вер-

ховною Радою України ліміту зовнішнього державного боргу Украї-

ни, а також за рахунок інших надходжень, передбачених чинним

законодавством. Кабінет Міністрів України є розпорядником Дер-

жавного валютного фонду України.

Розвиток економічних відносин між країнами, забезпечення без-

перебійних розрахунково-платіжних операцій господарських суб'єк-

тів викликали потребу у створенні на підприємствах, в міністер-

ствах, в розпорядженні місцевих Рад валютних фондів за рахунок

відрахувань від валютної виручки.

Валютні фонди підприємств являють собою сукупність належ-

них підприємствам коштів в іноземній валюті, що знаходяться на

поточному валютному рахунку підприємств. Ці фонди формуються

за рахунок відрахувань від виручки внаслідок реалізації на зовніш-

ньому ринку товарів (робіт, послуг), а також всієї суми валютних

коштів, що купувались на внутрішньому валютному ринку та інших

валютних надходжень. Валютні фонди зберігаються на валютних

рахунках підприємств і використовуються для здійснення експорт-

но-імпортних операцій підприємств, на потреби виробничого і соці-

ального розвитку.

Відповідно до Закону України від 16 квітня 1991 р. «Про зов-

нішньоекономічну діяльність» передбачено, що на території Украї-

ни запроваджується обов'язковий розподіл виручки в іноземній ва-

люті від зовнішньоекономічної діяльності між валютними фондами

суб'єктів цієї діяльності та Державним валютним фондом і валют-

ними фондами місцевих Рад. Обов'язковому розподілу підлягає ви-

ручка в іноземній валюті від зовнішньоекономічної діяльності всіх

суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, які мають постійне міс-

цезнаходження або постійне місце проживання на території України.

Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності зобов'язані переда-

вати частину від загальної суми виручки в іноземній валюті, одержа-

ної ними в результаті зовнішньоекономічної діяльності, за стабіль-

ними п'ятирічними нормативами, що встановлюються Верховною

Радою України за поданням Кабінету Міністрів України залежно від

виду експортного товару і є однаковими для всіх суб'єктів зовніш-

ньоекономічної діяльності незалежно від форм власності і організа-

ції господарювання.

У разі, якщо територія, де суб'єкт зовнішньоекономічної діяль-

ності постійно перебуває або постійно проживає, підпорядкована

кільком місцевим Радам, суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності

110

передає дві третини від тієї суми, що призначена для розподілу, у

валютний фонд місцевої Ради базового рівня і одну третину — у ва-

лютний фонд вищестоящої місцевої Ради.

За кошти, що передаються у Державний валютний фонд Украї-

ни, валютні фонди місцевих Рад, суб'єкти зовнішньоекономічної ді-

яльності одержують з відповідного бюджету компенсацію у діючій

на території України валюті за спеціально встановленим НБУ кур-

сом, який діє на момент надходження валютних коштів на рахунок

суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності.

У прийнятій 5 лютого 1992 p. постанові Верховної Ради України

«Про формування валютних фондів України» (із внесеними зміна-

ми) передбачено податковий принцип розподілу виручки в інозем-

ній валюті, порядок визначення суми виручки, що оподатковується,

та розміри ставок податку до Державного валютного фонду України.

§ 2. Органи, що здійснюють

державне валютне регулювання

Для успішного виконання валютної політики України створена

відповідна система державних органів у сфері валютного регулю-

вання і валютного контролю. Валюта політика здійснюється наса-

мперед Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України,

Національним банком України та рядом міністерств і відомств. Сис-

тема та повноваження державних органів у сфері валютного регу-

лювання закріплена в Декреті Кабінету Міністрів України «Про сис-

тему валютного регулювання і валютного контролю», особливо це

стосується функцій Кабінету Міністрів України і Національного

банку України.

До відання Верховної Ради України відноситься:

прийняття та скасування законів, що стосуються валютного ре-

гулювання і валютного контролю;

затвердження визначеного Кабінетом Міністрів України ліміту

зовнішнього державного боргу для одержання кредитів в іноземній

валюті;

затвердження Державного валютного фонду та контроль за вит-

рачанням валютних коштів;

встановлення статусу національної валюти, а також статусу іно-

земних валют на території України.

Кабінет Міністрів України в сфері валютного регулювання має

такі повноваження:

визначає і подає на затвердження до Верховної Ради України лі-

міт зовнішнього державного боргу України;

бере участь у складанні платіжного балансу України;