Костюченко О.А. Банківське право

Подождите немного. Документ загружается.

суб'єктами господарювання здійснюється у безготівковому порядку.

Це зумовлене тим, що безготівковий обіг має істотні переваги перед

готівковим, і пояснюється деякими обставинами: по-перше, при

цьому створюються сприятливі умови для державного регулювання

грошового обігу і здійснення за ним належного контролю; по-друге,

забезпечується своєчасність платежу між суб'єктами грошового обі-

гу за реалізовані товари і надані послуги; по-третє, прискорення обі-

гу грошових коштів забезпечує тісний зв'язок суб'єктів господарю-

вання з банками і впливає на функціонування грошового ринку, а

це в свою чергу відіграє важливу роль в розвитку ринкової економі-

ки в державі і поліпшенню економічного становища суб'єктів гос-

подарювання.

Відповідно до ст. 32 Закону України «Про банки і банківську ді-

яльність» банки здійснюють розрахунки у формах, встановлених

Національним банком, а також прийнятих у міжнародній банківсь-

кій практиці. Детальний порядок проведення безготівкових розра-

хунків, їх форми встановлено Інструкцією про безготівкові розра-

хунки в господарському обігу України, затвердженою постановою

Правління Національного банку України від 2 серпня 1996 p.

Зазначена Інструкція грунтується на принципах вільного вибору

суб'єктами господарювання форм розрахунків, закріплення їх сто-

ронами у договорах і невтручанні установ банку у ці договірні від-

носини. Разом із тим з метою забезпечення правил документообігу

Інструкцією встановлено, що документи, які подаються клієнтами в

банк на перерахування чи отримання коштів, повинні мати такі рек-

візити: назву, номер розрахункового документа; число, місяць, рік

його виписки; назви платника та одержувача коштів (їх офіційне

скорочення), які відповідають зареєстрованим у статуті, їх ідентифі-

каційні коди за Єдиним державним реєстром підприємств України,

номери рахунків в установах банку; назви банків платника та одер-

жувача, їх місцезнаходження та умовні номери за МФО (код банку);

суму платежу цифрами та літерами; підписи відповідальних осіб

платника або одержувача коштів на першому примірнику та відби-

ток печатки; призначення платежу — назва товару, посилання на

документ, на підставі якого здійснюється операція, із зазначенням

його номера й дати, зазначення законодавчого акта, яким передба-

чено право безспірного стягнення та безакцентного списання коштів

(його дата, номер і відповідний пункт), підрозділи бюджетної кла-

сифікації та строк настання платежу (у разі перерахування коштів

до бюджету); суму податку на додану вартість або напис «без подат-

ку на додану вартість».

Якщо хоча б один із вищенаведених реквізитів не заповнений

або заповнений неправильно, банк такий документ до виконання не

приймає. Використання факсиміле при вчиненні підпису, виправ-

лення і підчистки у розрахункових документах не допускаються.

Безготівкові розрахунки здійснюються в таких правових фор-

мах: платіжними дорученнями, платіжними вимогами-дору-

ченнями, чеками, акредитивами, векселями, платіжними вимогами,

інкасовими дорученнями (розпорядженнями). Форма розрахунків

між платником і одержувачем коштів визначається при укладенні

договору.

Платіжні вимоги та інкасові доручення (розпорядження) засто-

совуються у випадках, передбачених чинним законодавством та но-

рмативними актами НБУ.

Найбільш поширеною правовою формою безготівкового розра-

хунку є платіжне доручення. Сутність цієї форми полягає в тому, що

на бланку встановленої форми власник рахунка дає розпорядження

банку, що його обслуговує, на перерахування визначеної суми зі

свого рахунка на рахунок одержувача коштів за поставлену продук-

цію, надані послуги тощо. Банки приймають до виконання платіжне

доручення протягом десяти календарних днів з дня виписки. Дору-

чення приймається банком до виконання тільки в сумі, яка може бу-

ти сплачена за наявними коштами на рахунку або за рахунок креди-

ту. Виняток з цього правила становлять доручення на перерахування

коштів у доходи бюджетів і на відрахування платежів податкового

характеру державних цільових фондів, включаючи відрахування на

утримання доріг, які приймаються банками незалежно від наявності

коштів на рахунку клієнта. У разі відсутності коштів платіжне дору-

чення враховують на окремому позабалансовому рахунку. Платіжні

доручення застосовуються для здійснення попередньої оплати за

отримані товари, надані послуги, а також для завершення розрахун-

ків за актами звірки взаємної заборгованості суб'єктів господарської

діяльності.

В практиці взаємовідносин між підприємницькими структура-

ми широкого розповсюдження набуває платіжна вимога-доручення.

Платіжна вимога-доручення — це вимога постачальника до платни-

ка сплатити на підставі надісланих йому (минаючи банк) розрахун-

кових та відвантажувальних документів вартість поставленої про-

дукції, виконаних робіт, наданих послуг.

Платіжна вимога-доручення — це розрахунковий документ,

який виписується на бланку встановленої банком форми і склада-

ється з двох частин:

— верхня — вимога постачальника (одержувача коштів) безпо-

середньо до покупця (платника) сплатити вартість поставленої йому

за договором продукції, виконаних робіт, наданих послуг;

— нижня — доручення платника своєму банку про перераху-

вання з його рахунка суми, яка поставлена у графі «суми до оплати»

цифрами та прописом.

Платіжна вимога-доручення заповнюється постачальником і

надсилається безпосередньо покупцеві. З метою гарантованої прис-

кореної доставки вимог-доручень платникам рекомендується пере-

давати їх у комплекті розрахункових та відвантажувальних доку-

ментів за поставлену продукцію, виконані роботи та надані послуги,

передбачені договором. Одержавши платіжну вимогу-доручення,

платник у разі згоди оплатити суму, виставлену постачальником, за-

повнює нижню частину цього документа і здає в банк, що його обс-

луговує.

Банк платника приймає до оплати доручення клієнта в сумі, яка

може бути оплачена за наявними коштами на рахунку платника або

за рахунок кредиту. Порядок сплати, строк проходження документів

між покупцем і платником визначаються сторонами господарських

відносин у своїх договорах і банком не контролюються. Якщо плат-

нику необхідно зробити платіж терміново, він на документі робить

відповідний напис — телеграфом. Оскільки витрати сплачуються

клієнтом, банк без заперечень виконує його доручення.

У разі відмови від оплати мотиви відмови платник повідомляє

безпосередньо постачальнику в порядку та строки, передбачені в їх

договорі. Договором може бути передбачена і відповідальність пла-

тника за безпідставну відмову від оплати або несвоєчасне подання

платіжних документів в банк для оплати. Вимоги-доручення також

можуть застосовуватися для здійснення попередньої оплати.

Правилами Національного банку встановлена така форма без-

готівкових розрахунків, як розрахунки чеками, які мають широке

розповсюдження як у внутрішньому обороті країни, так і в міжна-

родній практиці. Чек — це складений за встановленою формою до-

кумент, який містить письмове розпорядження чекодавця банкові,

котрий веде його рахунок, оплатити чекодержателю вказану у чеку

суму коштів.

Учасниками розрахунків чеками є чекодавець, чекодержатель і

банк-емітент. Чекодавцем виступає юридична або фізична особа,

яка здійснює платіж за допомогою чека та підписує його. Чекодер-

жателем виступає підприємство, яке є отримувачем коштів за чеком.

Банк-емітент — це банк, що видає чекову книжку (розрахунковий

чек) підприємству або фізичній особі. Чеки застосовуються між

юридичними особами, а також фізичними та юридичними особами з

метою скорочення розрахунків готівкою за отримані товари, вико-

нані роботи. Платником за чеком може бути тільки банк, де відкри-

то рахунок чекодавцю. У разі відмови банку-емітента сплатити чек

чекодержатель має право пред'явити до чекодавця претензію. Від-

повідальність за неправильне використання чеків та завдані збитки

несе чекодавець, якому видана чекова книжка.

Бланки чеків та чекові книжки видаються банками-емітентами

юридичним і фізичним особам, яким відкриті рахунки у банках.

Строк дії чекової книжки — один рік. За погодженням з установою

банку строк дії невикористаної чекової книжки може бути продов-

жений. Правова форма оплати за допомогою чеків є гарантованою.

Гарантована оплата чека забезпечується депонуванням коштів на

окремому балансовому рахунку 722 «Розрахункові чекові книжки та

розрахункові чеки» у банку-емітенті. Чек пред'являється в банк че-

кодержателя протягом десяти календарних днів з моменту його за-

повнення, не враховуючи день його виписки. Після закінчення цьо-

го строку чек для оплати банк не приймає.

Банківські правила передбачають обов'язкові реквізити, які по-

винен мати кожний чек: назву — «розрахунковий чек»; назву (для

фізичних осіб — прізвище, ім'я, по батькові чекодавця, реквізити

його паспорта або документа, що його замінює) власника чекової

книжки та номер його рахунка; назву банку-емітента і його номер

МФО; ідентифікаційні коди чекодавця та чекодержателя за Єдиним

державним реєстром підприємств та організацій України, у фізич-

них осіб — ідентифікаційні номери у разі їх присвоєння державною

податковою адміністрацією; назву чекодержателя; доручення чеко-

давця банку-емітенту сплатити конкретну суму, що зазначена циф-

рами та письмово; призначення платежу; число, місяць та рік скла-

дання чека (місяць має бути написаний літерами, дата видачі чека

має відповідати його реальній видачі), місце складання чека; підпи-

си чекодавця та відбиток печатки (юридичної особи). Чек, на якому

відсутній будь-який із зазначених реквізитів, вважається недійсним і

повертається банку-чекодавцю без виконання.

Банківські правила забороняють підписувати чек до здійснення

платежу. В практиці фінансових взаємовідносин розрізняють такі

види чеків: ордерні, пред'явницькі та іменні. Чек, який виписаний

на певну особу з обов'язковим застереженням про наказ оплатити,

називається ордерним. Чек, в якому не міститься будь-яких даних

про чекодержателя, називається пред'явницьким. Цей вид чеку най-

більш розповсюджений в країнах з ринковою економікою. Чек, який

виписаний на певну особу або переданий іншій особі лише шляхом

укладення договору про уступку вимоги, називається іменним.

При здійсненні розрахунків чеками між клієнтами різних банків

комерційні банки повинні укладати між собою кореспондентські

угоди і передбачати в них взаємні зобов'язання щодо оплати чеків, а

також відповідальність сторін за порушення правил розрахунків. У

разі відсутності такої угоди банки зобов'язані приймати від клієнтів

чеки і інкасувати їх у ті банки, які обслуговують чекодавця. У таких

випадках кошти на рахунок пред'явника чека можуть бути зарахо-

вані лише за умови отримання їх з банку — емітента чека, тобто піс-

ля пересилки банку платника.

У платіжному обороті існує і така форма безготівкових розра-

хунків, як акредитив. Акредитив є грошовим зобов'язанням банку,

яке видається ним за дорученням клієнта на користь його контраген-

та за договором, згідно з яким банк, що відкрив акредитив (банк-

емітент), зобов'язаний виконати платіж третій особі (бенефіціару)

за поставлені товари, виконані роботи та надані послуги; або надати

повноваження іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж.

Інструкція про безготівкові розрахунки в господарському оборо-

ті України передбачає такі види акредитивів: покриті (депоновані)

або непокриті (гарантовані); відзивні та безвідзивні.

Покритим (депонованим у банку постачальника або у банку

платника) вважається акредитив, при відкритті якого банк-емітент

перераховує кошти платника або надану йому позичку в розпоряд-

ження виконуючого банку на окремий балансовий рахунок «Акре-

дитиви» на весь строк дії зобов'язання банку-емітента. Такий вид

акредитивів застосовується за відсутності між банком-емітентом і

виконуючим банком кореспондентських відносин.

Непокритим (гарантованим) є акредитив, який відкривається

покупцеві у банку постачальника шляхом надання йому права спи-

сувати всі суми акредитива з коррахунку банку-емітента у разі вста-

новлення між банками кореспондентських відносин. Відкриття бан-

ком-емітентом непокритих (гарантованих) акредитивів у банку

постачальника здійснюється за домовленістю постачальника і поку-

пця відповідно до умов кореспондентських відносин їх банків. Ви-

користання таких акредитивів банком постачальника здійснюється у

встановленому порядку за заявою підприємства про встановлення

непокритого акредитива на приход банком-емітентом на окремий

позабалансовий рахунок «Гарантії, поручительства, видані банком».

Акредитиви також поділяються на відзивні та безвідзивні, про

що повинно бути чітко вказано на кожному акредитиві.

Відзивний акредитив — це такий акредитив, який може бути

змінений або анульований банком-емітентом без попереднього по-

годження з постачальником. Виконуючий банк зобов'язаний опла-

тити документи, які відповідають умовам акредитива, виставлені

постачальником і прийняті банком постачальника про зміни або

анулювання акредитиву.

Безвідзивний акредитив — це такий акредитив, який може бути

змінений або анульований тільки за згодою постачальника, на ко-

ристь якого він був відкритий. Постачальник може достроково від-

мовитися від використання акредитива, якщо це передбачено умо-

вами акредитива.

Акредитив може відкриватися для розрахунків лише з одним по-

стачальником і не може бути переадресований. Строк дії та порядок

розрахунків за акредитивом встановлюються у договорі між плат-

ником і постачальником. Для відкриття акредитиву платник подає

обслуговуючому банку-емітенту заяву, де платник повинен вказати:

— дату і номер договору, згідно з яким відкривається акредитив;

— строк дії акредитива (число, місяць закриття акредитива);

— назву заявника та бенефіціара, їх ідентифікаційні коди;

— назву банку-емітента та банку, виконуючого акредитив, вид

акредитива;

— суму акредитива; умови акредитива (види товарів, які спла-

чуються, розрахункові документи, порядок оплати цих документів).

Зазначені реквізити є обов'язковими, у разі їх відсутності акре-

дитив не відкривається.

Для одержання коштів за акредитивом, депонованим у банку по-

стачальника, постачальник, який відвантажив товари, подає реєстр

рахунків та передбачені умовами акредитива документи в обслуго-

вуючий банк до закінчення строку дії акредитива. Після належної

перевірки поданих постачальником документів і відповідності їх

умовам акредитива банк проводить виплату акредитива. Якщо умо-

вами акредитива передбачено акцепт уповноваженого покупця, тоді

банком перевіряється наявність акцептованого надпису і відповід-

ність його поданому зразку. В цьому випадку уповноважений по-

купця повинен пред'явити виконуючому банком: паспорт або інший

документ, що замінює його; зразок свого підпису, якщо такого не-

має у банку (заповнюється в банку на картці зразків підписів); пос-

відчення про відрядження або доручення, видані організацією, яка

відкрила акредитив, та його повноваження.

На банки покладається контроль за дотриманням умов акреди-

тива. Виплати за акредитивом готівкою не допускаються. Акреди-

тив у банку постачальника закривається:

— після закінчення обумовленого терміну акредитива;

— за ініціативою заявника або банку-емітента при відзивному

акредитиві чи у зв'язку з розірванням договору між заявником акре-

дитива і бенефіціаром;

— за заявою покупця за відзивним акредитивом про відмову ак-

редитива повністю або частково.

Про закриття акредитива виконуючий банк надсилає повідом-

лення банку-емітенту. Усі претензії до бенефіціарів, крім тих, що

виникли з вини банку, розглядаються сторонами без участі банку.

Відносно новою формою безготівкових розрахунків в платіжно-

му обігу України є вексель. Вексель становить цінний папір, борго-

вий документ, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання бор-

жника (векселедавця) сплатити після настання строку визначену

суму грошей власнику векселя (векселедержателю). Вексельний

обіг на території України запроваджений постановою Верховної Ра-

ди України від 17 червня 1992 р. «Про застосування векселів в гос-

подарському обороті України»

. Питання використання векселів ре-

гулюються як загальним законодавством України, так і спеціальним

законодавством України у сфері вексельного обігу. Так, у п. 5 ст. 24

Закону України «Про підприємства в Україні» передбачено, що під-

Див.: Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 35, ст. 516.

приємства при оформленні угод за комерційним кредитом можуть

застосовувати в господарському обороті векселі. У ст. 21 Закону

України «Про цінні папери і фондову біржу» дається правова харак-

теристика векселя, його види та реквізити, які повинен мати век-

сель. З метою створення спеціального вексельного законодавства в

Україні прийнято понад 30 нормативних актів, які регулюють век-

сельний обіг. Зокрема, випадки і порядок використання векселів в

господарському обігу передбачено:

— для покриття взаємної заборгованості суб'єктів підприєм-

ницької діяльності відповідно до Указу Президента України від

14 вересня 1994 p. «Про випуск та обіг векселів для покриття взаєм-

ної заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності»;

— для внесення попереднього імпортного депозиту у випадках,

встановлених Указом Президента України від 27 січня 1995 р. «Про

регулювання бартерних (товарообмінних) операцій у галузі зовніш-

ньоекономічної діяльності»;

— для сплати ввізного мита, податків та зборів вітчизняним ви-

конавцем при ввезенні на митну територію України давальницької

сировини, а також для сплати вивізного (експортного) мита, подат-

ків та зборів вітчизняним замовником при вивезенні давальницької

сировини за межі митної території України відповідно до Закону

України від 15 вересня 1995 р. «Про операції з давальницькою си-

ровиною у зовнішньоекономічних відносинах» та ін.

Векселі розділяються на прості та переказні і можуть бути вис-

тавлені як у національній, так і в іноземній валюті. Простий век-

сель — це документ, який містить просте і нічим не обумовлене зо-

бов'язання векселедавця сплатити власнику векселя в зазначений

строк визначену суму. Переказний вексель (тратта) — це складений

за суворо визначеною формою документ, який містить письмовий

наказ векселедавця (трасанта), адресований платнику (трасату),

сплатити третій особі (ремітентові) певну суму грошей у зазначений

строк. Трасат стає боржником по векселю лише після того, як акце-

птує вексель, тобто дає згоду на його оплату, поставивши на ньому

свій підпис.

Переказний вексель відрізняється від простого тим, що векселе-

давець при переказному векселі сам платежу не здійснює, а перека-

зує цей обов'язок на свого боржника (платника по векселю). Пере-

казний вексель також може переказуватись одним держателем

іншому шляхом передаточного напису (індосаменту). Індосамент

має бути написаний на переказному векселі чи на приєднаному до

цього аркуші. Вексель як борговий документ має ряд особливостей,

за якими він відрізняється від інших боргових зобов'язань. До них

відносяться: грошовість, тобто предметом векселя можуть бути

тільки гроші; терміновість та визначеність, тобто тривалість існу-

вання вексельного зобов'язання може бути розрахована заздалегідь

або лише по одних даних в тексті векселя або на підставі вексельно-

го закона; безумовність та беззастережність — це означає, що наказ

у векселі про сплату визначеної грошової суми не повинен обумов-

люватись будь-якими вимогами і застереженнями або посиланнями

на них; абстрактність, тобто питання зводиться до заперечень із під-

став, за яким виданий вексель, і незважаючи на те, що підстава

юридична неістотна, заперечення можливі тільки між особами, без-

посередньо пов'язаними цією підставою; письмова, суворо встанов-

лена законом форма; оборотність та односторонність, тобто для

одержання платежу по векселю цілком досить пред'явлення самого

векселя, а односторонність вексельного зобов'язання полягає в то-

му, що для платника існують тільки зобов'язання без будь-якої ви-

моги з його боку.

Важливу роль у здійсненні платежів і розрахунків між клієнтами

відіграє система міжбанківських розрахунків

. Міжбанківські безго-

тівкові розрахунки здійснюються через банки за допомогою корес-

пондентських відносин, що зумовлюють ведення кредитними уста-

новами кореспондентських рахунків.

Кореспондентський рахунок — це рахунок одного банку, від-

критий в іншому банку, для обліку розрахунків, що виконує одна

кредитна установа за дорученням і на кошти іншої кредитної уста-

нови на підставі укладеного між ними кореспондентського догово-

ру. Кореспондентський договір є угодою між двома або декількома

кредитними установами про здійснення платежів і рахунків однією з

них за дорученням і на кошти іншої.

На підставі кореспондентських рахунків міжбанківські розра-

хунки можуть здійснюватися такими способами:

— шляхом відкриття комерційними банками один одному взаєм-

но кореспондентських рахунків;

— шляхом відкриття комерційними банками, що не мають без-

посередньо кореспондентських відносин, кореспондентського раху-

нка в третьому банку. Наприклад, розрахунки через кореспон-

дентські рахунки, відкриті в Національному банку України, які

здійснюються розрахунково-касовими центрами (РКЦ) НБУ;

— шляхом створення спеціальних клірингових палат, учасники

яких проводять залік взаємних вимог. Кліринг — це система безго-

тівкових розрахунків за товари, цінні папери та надані послуги, що

основані на зарахуванні взаємних вимог. Міжбанківські клірингові

розрахунки здійснюються через спеціально створені клірингові па-

лати, Національний банк або великі комерційні банки.

У платіжній практиці розрізняють внутрішній — міжбанкіський

та міжнародний — валютний кліринг. Міжбанківський кліринг яв-

Див.: Положення про міжбанківські розрахунки в Україні. Затверджене постановою

Правління НБУ від 23 січня 1996 p. // Банківська справа. — 1996. —№ 6. — С. 51—57.

ляє собою систематичні безготівкові розрахунки між банками шля-

хом заліку взаємних грошових вимог юридичних осіб однієї країни.

Валютний кліринг — це спосіб розрахунків у зовнішній торгівлі та

інших формах економічних відносин між країнами на підставі між-

народних платіжних угод. Валютний кліринг широко використову-

ється для розрахунків між країнами, коли вони не мають конверто-

ваної валюти.

Форма розрахунків між платником і одержувачем коштів визна-

чається договором і установи банків не втручаються у ці договірні

відносини. Важливе правило розрахункової дисципліни: щоб списа-

ти певну суму з рахунка платника в банку, потрібна згода платника.

А згода потрібна тоді, коли є угода між власником рахунка і обслу-

говуючим банком про те, що власник рахунка дає доручення про

списання коштів. Однак діюче законодавство передбачає і беззапе-

речне стягнення коштів з рахунків платників.

Безспірне стягнення та безакцентне списання коштів з рахунків

у банках здійснюються у випадках, передбачених законодавством:

— на підставі виконавчих документів (за виконавчими докумен-

тами, виданими судами, за наказами арбітражних судів);

— за результатами розгляду претензій з доарбітражного врегу-

лювання господарських спорів — у разі, якщо боржник визнав пре-

тензію (ст. 8 Арбітражного процесуального кодексу України);

— штраф за контрсталійний час суден, який стягується після по-

дання відправнику або одержувачу вантажу розрахунку сталійного

часу і суми штрафу (ст. 183 Кодексу торговельного мореплавства

України);

— у разі, якщо судновласник не може організувати репатріацію

членів екіпажу та оплатити витрати, пов'язані з нею, ці обов'язки

виконують органи, уповноважені Кабінетом Міністрів України, з

подальшим стягненням ними з судновласника понесених затрат

(ст. 55 Кодексу торговельного мореплавства України);

— якщо мито, не сплачене у строки, на які було надано відстро-

чку та розстрочку сплати, а так само не сплачене в результаті інших

дій, що спричинили його недобір, стягується за розпорядженням

митних органів України (ст. 25 Закону України «Про Єдиний мит-

ний тариф»);

— коли продавець акцизних марок протягом двох робочих днів

після настання строку платежу за векселем, виданих імпортером в

оплату акцизного збору з імпортованих алкогольних напоїв та тю-

тюнових виробів, стягує з векселедавця непогашені вексельні суми з

нарахуванням пені за кожний день прострочення, включаючи день

сплати. Для стягнення непогашених вексельних сум до банку вексе-

ледавця подається вексель та інкасове доручення (розпорядження)

про стягнення непогашених сум (ст. 7 Закону України «Про акциз-

ний збір на алкогольні напої та тютюнові вироби»);

— суми податків та інших обов'язкових платежів, не внесені у

встановлений термін, а також суми штрафів та інших фінансових

санкцій стягуються з підприємств, установ, організацій незалежно

від форм власності та наслідків фінансово-господарської діяльності

за весь час ухилення від сплати податків та інших обов'язкових пла-

тежів (п. 6 ст. 11 Закону України «Про систему оподаткування»);

— своєчасно не утримані, утримані неповністю або по пере-

рахуванні до бюджету суми податку, які підлягають стягненню у

джерела виплати, стягуються податковим органом з підприємств,

установ та організацій, що виплачують доходи громадянам (ст. 30

Закону України «Про прибутковий податок з громадян України, іно-

земних громадян та осіб без громадянства»);

— передбачено стягнення з підприємств недоїмки по податку, а

також суми штрафів. Стягнення цих коштів здійснюються фінансо-

вими органами та державною податковою адміністрацією на підста-

ві документів, складених за результатами перевірок (ст. 6 Закону

України «Про податок з власників транспортних засобів та інших

самохідних машин і механізмів»);

— суми податків, не внесені у встановлені строки, а також суми

прихованих (занижених) доходів або сума податку за інший прихо-

ваний об'єкт оподаткування і штраф за приховування (заниження)

доходу, приховування об'єкта оподаткування стягуються за розпо-

рядженням податкових органів за весь час ухилення від сплати по-

датків (п. 1 ст. 26 Закону України «Про оподаткування доходів під-

приємств і організацій»);

— платежі, утримані з суб'єктів підприємницької діяльності, пе-

рераховуються до бюджету в першочерговому і безспірному поряд-

ку (ст. 23 Закону України «Про бюджетну систему України»);

— у разі здійснення суб'єктами підприємницької діяльності тор-

гівлі товарами або іншими товаро-матеріальними цінностями, які не

оприбутковані за обліком, вартість цих товарів та фінансові санкції,

передбачені цією статтею з підприємств, установ та організацій не-

залежно від форм власності стягуються за рішенням органів держав-

них податкових адміністрацій до місцевого бюджету відповідного

рівня у безспірному порядку (ст. 6 Закону України «Про застосуван-

ня електронних контрольно-касових апаратів і товаро-касових книг

при розрахунках із споживачами у сфері торгівлі, громадського хар-

чування і послуг»);

— у разі незгоди платника податку з висновками податкового

органу щодо сплати податків, не внесених у встановлені строки,

прихованого (заниженого) прибутку, податковий орган має право на

списання зазначених сум (п. 19.6 ст. 19 Закону України «Про опо-

даткування прибутку підприємств»);

— у разі невиконання суб'єктом підприємницької діяльності

протягом 15 днів рішення про стягнення штрафу; сума цього штра-