Костюченко О.А. Банківське право

Подождите немного. Документ загружается.

У свою чергу, банк несе відповідальність за несвоєчасну видачу

кредиту, якщо це передбачено умовами кредитного договору, та у

відшкодуванні збитків, завданих клієнту.

Відповідно до положення НБУ «Про кредитування» у кредитних

договорах повинна передбачатись відповідальність позичальника за

несвоєчасне повернення кредиту та відсотків за його користування у

вигляді стягнення кредитором пені в розмірі 0,5 відсотка і більше за

кожний день прострочення, а також відповідальність банку за нес-

воєчасне перерахування валюти кредиту у вигляді оплати позичаль-

нику пені в розмірі 0,5 відсотка за кожний день прострочення у

встановленому чинним законодавством порядку.

У кредитних договорах повинна передбачатись відповідальність

позичальника за використання не за цільовим призначенням креди-

тів за рахунок кредитних ресурсів НБУ у вигляді стягнення з пози-

чальника штрафу в розмірі не менше 25 відсотків від розміру вико-

ристаного не за призначенням кредиту у встановленому чинним

законодавством порядку. У кредитному договорі слід також перед-

бачити відповідальність позичальника за використання не за цільо-

вим призначенням кредиту, наданого за рахунок власних ресурсів

комерційного банку, у вигляді стягнення з позичальника штрафу в

розмірі 25 відсотків від розміру використаного не за призначенням

кредиту.

Комерційні банки зобов'язані у кожному випадку неповернення

кредиту та нарахованих відсотків за користування кредитом ви-

рішувати питання про стягнення заборгованості у встановленому

чинним законодавством порядку, а у разі неможливості стягнен-

ня — порушувати у суді справу про банкрутство.

Отже, відносини, що виникають при укладенні кредитного дого-

вору, є специфічною формою взаємовідносин комерційного банку і

клієнта; і хоч виникають за волевиявленням позичальників, мають

грошовий характер, характеризуються нерівністю суб'єктів (банку й

клієнта).

Контрольні запитання

1. Що означає поняття «кредит»?

2. Яка існує класифікація кредитних операцій?

3. З чого складається сучасна кредитна система України?

4. Охарактеризуйте поняття і зміст кредитних правовідносин.

5. Які принципи банківського кредитування?

6. Яка правова природа кредитного договору?

7. Який зміст кредитного договору?

8. Яка відповідальність настає за порушення зобов'язань щодо кре-

дитного договору?

ГЛАВА VI

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ РИНКУ

ЦІННИХ ПАПЕРІВ

§ 1. Поняття ринку цінних паперів

та його регулювання

Складовою ланкою фінансової системи держави є ринок цінних

паперів, який відіграє важливу роль у фінансуванні економіки, в ре-

алізації державних цінних паперів, виступаючи найважливішим

джерелом додаткового і альтернативного фінансування різних галу-

зей економіки поряд з іншими його джерелами (бюджетом, креди-

том, власними коштами підприємств).

Перехід до ринкової економіки, створення сучасної кредитної

системи, поява підприємств різних форм власності, випуск цінних

паперів сприяли становленню й розвитку ринку цінних паперів в

Україні. Для кращого розуміння ролі та місця ринку цінних паперів

у сучасній економіці, зупинімось, насамперед, на економічному по-

нятті цієї категорії. Ринок цінних паперів — це частина ринку пози-

чкових капіталів, де здійснюються емісія, купівля-продаж цінних

паперів та їх перепродаж. Через ринок цінних паперів (банки, спеці-

альні кредитно-фінансові установи, фондову біржу) акумулюються

кошти підприємств, банків, держави і населення, які спрямовуються

на виробниче і невиробниче вкладення капіталів. Розрізняється пер-

винний і вторинний ринок цінних паперів.

Первинний ринок цінних паперів — це ринок, на якому реалі-

зуються, продаються заново випущені цінні папери емітентом —

державою, кредитно-фінансовими установами, підприємствами, ко-

мпаніями. Первинне розміщення цінних паперів провадиться за під-

пискою або у формі безпосереднього продажу первинним покупцем.

Вторинний ринок — це ринок без посередників, на якому здійс-

нюються операції купівлі або продажу цінних паперів між особами,

які не є первинними кредиторами і позичальниками. Організованим

повторним ринком виступає фондова біржа, а також Українська

Міжбанківська Валютна біржа, яка працює з корпоративними цін-

ними паперами.

Важливого значення для ефективного функціонування ринку

цінних паперів набуває його правове регулювання. В Україні ство-

рюється нормативна база щодо врегулювання ринку цінних паперів

(РЦП). Фундаментальним інструментом законодавства про РЦП є

Закони України: «Про цінні папери й фондову біржу» (18 червня

1991 р.), «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Украї-

ні» (30 жовтня 1996 p.).

22 вересня 1995 p. Верховна Рада України своєю постановою

схвалила Концепцію функціонування та розвитку фондового ринку

України, в якій визначена головна мета— становлення цілісного,

високоліквідного, ефективного і справедливого ринку цінних папе-

рів в Україні, регульованого державою та інтегрованого у світові

фондові ринки.

Для розв'язання загальних питань РЦП суттєву роль відіграли

прийняті законодавчі акти про підприємства, про власність, про

приватизацію, банки і банківську діяльність, підприємництво, гос-

подарські товариства та ін.

У системі нормативного регулювання РЦП важливе місце зай-

мають Укази Президента України: «Про інвестиційні фонди та ін-

вестиційні компанії» (1 лютого 1994 p.) і затверджене цим Указом

Положення про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії (19 лю-

того 1994 р.); «Про Державну комісію з цінних паперів та фондово-

го ринку» (12 червня 1995 p. зі змінами від 14 лютого 1997 р.), «Про

Державний інвестиційно-кліринговий комітет» (29 січня 1997 p.),

Розпорядження Президента України від 19 червня 1998 р. «Про за-

ходи щодо прискорення розвитку фондового ринку України» та ін.

Враховуючи значення вищого органу виконавчої влади для за-

безпечення правового регулювання господарської діяльності, Кабі-

нет Міністрів України прийняв ряд постанов, якими регламентував

різні аспекти відносно РЦП: «Про встановлення плати за видачу

дозволу на здійснення діяльності по викупу та обігу цінних паперів»

(25 жовтня 1991 p. зі змінами 28 жовтня 1996 р.), «Про випуск без-

відсоткових (дисконтних) облігацій внутрішньої державної позики

1996 p.» (29 квітня 1996 p.) і затверджені цією постановою Основні

умови випуску і порядок розміщення безвідсоткових (дисконтних)

облігацій внутрішньої державної позики 1996 р. та ін.

Важливим напрямом правового регулювання ринку цінних па-

перів є видання нормативних актів міністерствами та іншими орга-

нами виконавчої влади з питань випуску цінних паперів (наприклад,

спільна Інструкція Мінфіну України і НБУ про умови здійснення

комерційними банками діяльності щодо випуску та обігу цінних па-

перів (1991 p.); Інструкція Мінфіну України про ведення реєстру

випуску цінних паперів (1992 р.); Про порядок реєстрації випуску

акцій і облігацій підприємств та інформації про їх випуск (1992 p.);

наказ Мінфіну України та Фонду державного майна України «Про

порядок передачі акцій засновникам відкритих акціонерних това-

риств державним органам приватизації» (1993 p.).

Серед джерел, що становлять правову основу РЦП, важливе міс-

це займають нормативні акти, прийняті Державною комісією з цін-

них паперів та фондового ринку. Передусім тут слід назвати накази

Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 1 квітня

1996 p., яким затверджено порядок видачі дозволу на здійснення ді-

яльності щодо ведення реєстру власників іменних цінних паперів;

від 9 січня 1997р. «Про затвердження правил розгляду справ про

порушення вимог законодавства на ринку цінних паперів та засто-

сування санкцій»; а також рішення цієї Комісії від 27 січня 1998 p.

«Про затвердження Положення про розрахунково-клірингову діяль-

ність»; від 12 лютого 1998 р. «Про затвердження Положення про

порядок реєстрації випуску акцій закритими акціонерними товарис-

твами»; від 26 травня 1998 р. «Про впорядкування діяльності з ве-

дення реєстрів власників іменних цінних паперів» та ін.

Наведені нормативні акти свідчать про створення правової осно-

ви ринку цінних паперів у державі, що покликані встановити пра-

вові засади регулювання цієї діяльності і контроль за випуском і

обігом цінних паперів, сприяти юридичному визначенню поняття

«ринок цінних паперів». Під ринком цінних паперів слід розуміти

сукупність суспільних відносин, що складаються в сфері обміну фі-

нансовими та іншими активами в процесі випуску та здійснення

угод із цінними паперами.

При аналізі чинного законодавства про РЦП дуже важливо на-

самперед визначити суб'єктів цієї специфічної діяльності. Можна

виділити такі види суб'єктів РЦП:

— емітенти — юридичні особи, які від свого імені випускають

цінні папери і зобов'язуються виконувати обов'язки, що виплива-

ють з умов їх випуску (банки, фінансово-кредитні установи, підпри-

ємства, компанії);

— інвестори — фізичні або юридичні особи, які купуватимуть

цінні папери від свого імені та свій рахунок з метою одержання до-

ходу чи збільшення вартості цінних паперів або набуття відповідних

прав, що надаються власнику цінних паперів відповідно до чинного

законодавства;

— професійні учасники РЦП — суб'єкти, що здійснюють про-

фесійну діяльність на РЦП. Це юридичні і фізичні особи, які діють

виключно на підставі спеціальних дозволів (ліцензій), що видаються

в порядку, встановленому чинним законодавством.

При здійсненні професійної діяльності на РЦП юридичні й фізи-

чні особи можуть виконувати різні дії, в тому числі виступати емі-

тентами і інвесторами, хоча основним їх завданням є діяльність, що

сприяє організації та підтриманню РЦП (консультування, посеред-

ницька діяльність, облік цінних паперів, організація торгівлі цінни-

ми паперами та ін.). Зазначені особи, які здійснюють професійну

діяльність на ринку цінних паперів, зобов'язані додержуватися вста-

новлених чинним законодавством обов'язкових нормативів необхі-

дної кількості власних коштів та інших показників і вимог, що об-

межують ризики по операціях з цінними паперами;

— саморегулівні організації — це добровільні об'єднання про-

фесійних учасників на ринку цінних паперів, що не мають на меті

одержання прибутку, створені з метою захисту інтересів своїх чле-

нів, інтересів власників цінних паперів та інших учасників ринку

цінних паперів та зареєстрованих Державною комісією з цінних па-

перів та фондового ринку. Зазначені організації мають на меті коор-

динацію і підвищення якості щодо діяльності цих некомерційних

організацій та захист їх інтересів.

В організаційній структурі ринку цінних паперів особливе місце

займає фондова біржа — важливий елемент сучасного економічного

механізму держави, за допомогою якого відбуваються мобілізація,

розподіл і перерозподіл капіталу. Фондова біржа являє собою органі-

заційно оформлений, постійно діючий ринок, на якому здійснюється

торгівля цінними паперами, що можуть вільно продаватися і купува-

тися. Фондова біржа створюється без мети отримання прибутку, зай-

мається виключно організацією укладання угод купівлі та продажу

цінних паперів та їх похідних. Вона не може здійснювати операції з

цінними паперами від власного імені та за дорученням клієнтів, а та-

кож виконувати функції депозитарія. Сама фондова біржа зосереджує

попит і пропозицію цінних паперів, сприяє формуванню їх біржового

курсу та виконує інші функції, пов'язані з обігом цінних паперів.

Правову основу діяльності фондової біржі становить Закон

України від 18 червня 1991 р. «Про цінні папери і фондову біржу»

(зі змінами, внесеними 9 червня 1996 р.) та інші нормативні акти, а

також Статут і правила фондової біржи.

Фондова біржа створюється у формі акціонерного товариства

(закритого або відкритого), не менш як 20 засновниками — тор-

говцями цінними паперами (банками, акціонерними товариствами),

статутний фонд яких сформовано за рахунок виключно іменних ак-

цій та іншими товариствами, для яких операції з цінними паперами

становлять виключний вид їх діяльності. Засновники біржи повинні

мати дозвіл на здійснення комерційної і комісійної діяльності по

цінних паперах. Фондова біржа набуває прав юридичної особи з дня

її реєстрації Державною комісією з цінних паперів та фондового

ринку. Статут та правила фондової біржи затверджуються її вищим

органом — зборами акціонерів.

У Статуті фондової біржи визначаються: найменування і місцез-

находження фондової біржи та її засновників; розмір статутного

фонду; умови і порядок прийняття в члени і виключення з членів

біржи; права і обов'язки членів біржи; організаційна структура бір-

жи; компетенція і порядок створення керівних органів біржи; поря-

док і умови відвідування біржи; порядок і умови застосування санк-

цій, встановлених біржею; порядок припинення діяльності біржи. У

Статуті можуть передбачатися інші положення, що стосуються ство-

рення і діяльності фондової біржи.

У забезпеченні правового регулювання біржової діяльності

важливе місце займають правила фондової біржі, які є локальним

нормативним актом. Правила фондової біржи регламентують ді-

яльність цієї структури, пов'язані з торгівлею цінними паперами, і

передбачають види угод, що укладаються на біржі, і порядок тор-

гівлі на ній; перелік цінних паперів, що котируються на біржі;

умови їх випуску і порядок передплати; види послуг, що надають-

ся біржею, і розмір плати за них; правила ведення розрахунків на

біржі та ін.

Чинним законодавством передбачаються особливі умови припи-

нення діяльності фондової біржи: у тому разі, коли кількість її чле-

нів стала менше 10. Якщо у фондової біржи залишилося 10 членів, її

діяльність припиняється у випадку неприйняття нових членів протя-

гом шести місяців.

Враховуючи, що фондова біржа є акціонерним товариством, її

діяльність припиняється відповідно до ст. 19 Закону України «Про

господарські товариства».

Специфічним суб'єктом РЦП є держава, яка наділена компетен-

цією як емітента, інвестора, а в деяких випадках— професійного

учасника РЦП, так і компетенцією нормативного характеру — ви-

дання нормативних актів щодо інституту ринку цінних паперів.

Основною метою державного регулювання ринку цінних паперів

є реалізація єдиної державної політики у сфері випуску та обігу цін-

них паперів, створення умов для ефективної мобілізації та роз-

міщення учасниками ринку цінних паперів фінансових ресурсів з

урахуванням інтересів суспільства, максимальний захист прав учас-

ників фондового ринку та встановлення цивілізованих правил пове-

дінки суб'єктів на РЦП.

Отже, виходячи з цього, виділяють такі правові форми впливу на

РЦП:

— прийняття актів законодавства з питань діяльності учасників

РЦП;

— регулювання випуску та обігу цінних паперів, прав та

обов'язків учасників ринку цінних паперів;

— видача спеціальних дозволів (ліцензій) на здійснення профе-

сійної діяльності на РЦП та забезпечення контролю за такою діяль-

ністю; заборона та припинення на певний термін (до одного року)

професійної діяльності на ринку цінних паперів у разі відсутності

спеціального дозволу (ліцензії) на таку діяльність та притягнення до

відповідальності за здійснення такої діяльності згідно з чинним за-

конодавством;

— реєстрація випусків (емісій) цінних паперів та інформації про

випуск (емісію) цінних паперів;

— контроль за дотриманням емітентами порядку реєстрації ви-

пуску цінних паперів та інформації про випуск цінних паперів, умов

продажу (розміщення) цінних паперів, передбачених такою інфор-

мацією;

— створення системи захисту прав інвесторів і контролю за дот-

риманням цих прав емітентами цінних паперів та особами, які здій-

снюють професійну діяльність на ринку цінних паперів;

— контроль за достовірністю інформації, що подається емітен-

тами та особами, які здійснюють професійну діяльність на ринку

цінних паперів, контролюючим органом;

— встановлення правил і стандартів здійснення операцій на рин-

ку цінних паперів та контроль за їх дотриманням;

— контроль за дотриманням антимонопольного законодавства

на ринку цінних паперів;

— контроль за системами ціноутворення на РЦП;

— контроль за діяльністю осіб, які обслуговують випуск та обіг

цінних паперів; проведення інших заходів щодо державного регу-

лювання і контроль за випуском та обігом цінних паперів.

Держава здійснює свої повноваження на РЦП через спеціальні

державні органи (наприклад, НБУ, Міністерство фінансів України,

Фонд держмайна України, Державна комісія з цінних паперів та фо-

ндового ринку та ін.).

Державне регулювання РЦП покладене на Державну комісію з

цінних паперів та фондового ринку. Державна комісія та її територі-

альні відділення здійснюють контроль за випуском та обігом цінних

паперів, за винятком приватизаційних. Контроль за обігом привати-

заційних паперів здійснює Фонд держмайна України. Інші державні

органи контролюють діяльність учасників РЦП у межах своїх пов-

новажень, визначених чинним законодавством.

Основні завдання Державної комісії з цінних паперів та фондо-

вого ринку:

— формування та забезпечення реалізації єдиної державної по-

літики щодо розвитку та функціонування ринку цінних паперів та їх

похідних в Україні, сприяння адаптації національного ринку цінних

паперів до міжнародних стандартів;

— координація діяльності державних органів з питань функціо-

нування в Україні РЦП та їх похідних;

— державне регулювання та контроль за випуском і обігом цін-

них паперів та їх похідних на території України, додержання зако-

нодавства у цій сфері;

— захист прав інвесторів шляхом застосування заходів щодо за-

побігання і припинення порушень законодавства на РЦП, застосуван-

ня санкцій за порушення законодавства у межах своїх повноважень;

— сприяння розвитку РЦП;

— узагальнення практики застосування законодавства України з

питань випуску та обігу цінних паперів в Україні, розробка пропо-

зицій щодо його вдосконалення.

Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку відповід-

но до покладених на неї завдань:

— встановлює вимоги щодо випуску (емісії) й обігу цінних па-

перів та їх похідних, інформації про випуск та розміщення цінних

паперів, у тому числі іноземних емітентів (з урахуванням вимог ва-

лютного законодавства України), які здійснюють випуск і розмі-

щення цінних паперів на території України, а також встановлює по-

рядок реєстрації випуску цінних паперів та інформації про випуск

цінних паперів;

— встановлює за погодженням з НБУ додаткові вимоги щодо

випуску цінних паперів комерційними банками;

— встановлює стандарти випуску (емісії) цінних паперів, інфор-

мації про випуск цінних паперів, що пропонуються для відкритого

продажу, в тому числі іноземних емітентів, які здійснюють випуск

цінних паперів на території України, та порядок реєстрації випуску

цінних паперів та інформації про випуск цінних паперів;

— видає дозволи на обіг цінних паперів українських емітентів за

межами України;

— здійснює реєстрацію випусків цінних паперів та інформації

про випуск цінних паперів, в тому числі цінних паперів іноземних

емітентів, що є в обігу на території України;

— встановлює вимоги щодо допуску цінних паперів іноземних

емітентів та обігу їх на території України;

— реєструє правила функціонування організаційно оформленого

РЦП;

— встановлює вимоги та умови відкритого продажу (розміщен-

ня) цінних паперів на території України;

— встановлює порядок та видає дозволи на здійснення діяльності

з випуску та обігу цінних паперів, на депозитарну, реєстраційну, роз-

рахунково-клірингову діяльність з цінними паперами та інші перед-

бачені законодавством спеціальні дозволи (ліцензії) на здійснення

окремих видів професійної діяльності на РЦП, а також анулює ці доз-

воли (ліцензії) у разі порушення вимог законодавства про цінні папери;

— встановлює порядок складання звітності учасників РЦП від-

повідно до чинного законодавства України;

— визначає за погодженням з НБУ особливості отримання ко-

мерційними банками дозволу на депозитарну та розрахунково-

клірингову діяльність;

— визначає за погодженням з Міністерством фінансів України, а

щодо діяльності банків на РЦП — також з НБУ особливості ведення

обліку операцій з цінними паперами;

— встановлює порядок і здійснює державну реєстрацію фондо-

вих бірж та позабіржових торговельно-інформаційних систем, приз-

начає державних представників на фондових біржах, у депозитаріях

та торговельно-інформаційних системах;

— встановлює порядок і реєструє саморегулівні організації, що

створюються особами, які здійснюють професійну діяльність на РЦП;

— встановлює вимоги та стандарти щодо обов'язкового розкрит-

тя інформації емітентами та особами, які здійснюють професійну

діяльність на РЦП, забезпечує створення інформаційної бази даних

про ринок цінних паперів відповідно до чинного законодавства:

— бере участь у розробці та вносить на розгляд у встановленому

порядку проекти актів законодавства, що регулюють питання розвит-

ку фондового ринку України, а також бере участь у підготовці відпо-

відних проектів міжнародних договорів України, співробітничає з дер-

жавними органами і неурядовими організаціями іноземних держав,

міжнародними організаціями з питань, віднесених до їх компетенції;

— координує роботу по підготовці фахівців з питань фондового

ринку, встановлює кваліфікаційні вимоги щодо осіб, які здійснюють

професійну діяльність з цінними паперами, та проводить сертифіка-

цію фахівців;

— розробляє і організує виконання заходів, спрямованих на за-

побігання порушенням законодавства України про цінні папери:

— організовує проведення наукових досліджень з питань функ-

ціонування фондового ринку в Україні;

— інформує громадськість про свою діяльність та стан розвитку

РЦП;

— встановлює порядок здійснення професійної діяльності на

РЦП іноземними юридичними особами та підприємствами з інозем-

ними інвестиціями;

— видає дозволи, визначає стандарти і правила діяльності, реєс-

трує випуск та інформацію про випуск інвестиційних сертифікатів

інвестиційних фондів та інвестиційних компаній;

— роз'яснює порядок застосування чинного законодавства про

цінні папери.

Комісія під час виконання покладених на неї завдань взаємодіє з

іншими центральними органами виконавчої влади, відповідними

органами Автономної Республіки Крим, місцевими органами вико-

навчої влади і відповідними органами самоврядування.

Чинним законодавством також регулюються питання випуску й

обігу цінних паперів, відповідальність юридичних і фізичних осіб за

правопорушення на РЦП

. Однак функціонування РЦП в Україні за-

лежить не лише від створення правової бази і органів контролю за

діяльністю РЦП, але й інших факторів: рівня інфляції, фінансової

нестабільності, падіння виробництва та дефіциту державного бюд-

жету, що значною мірою гальмує розвиток повноцінного РЦП.

Див.: Правила розгляду справ щодо порушення вимог законодавства на ринку

цінних паперів та застосування санкцій, затверджені наказом Державної комісії з цінних

паперів на фондового ринку 9 січня 1997 p.

100

§ 2. Поняття й види цінних паперів

Застосування цінного паперу як особливого документа і засвід-

чення ним майна, наділення його спеціальним правовим режимом

відноситься до епохи раннього середньовіччя. Зокрема, батьківщи-

ною векселя є Італія, поява його датується XIII сторіччям. Прообра-

зом векселя був супровідний лист одного банкіра-міняйли іншому з

проханням виплатити подавцю листа замість сплачених ним грошей

відповідну суму в місцевій валюті. Незручності, пов'язані з перемі-

щенням товарів та грошей, усувались, як тільки на їх місце був пос-

тавлений шмат паперу, виконаний з додержанням певної форми і з

відповідним змістом.

У законодавстві сформульовано поняття цінного паперу: в ст. 1

Закону України «Про цінні папери і фондову біржу» визначається,

що цінні папери — це грошові документи, які засвідчують право

володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між

особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як прави-

ло, виплату доходу у вигляді дивідендів або відсотків, а також мож-

ливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих до-

кументів іншим особам.

З вищевикладеного можна виділити такі ознаки.

1. Цінний папір носить документальний характер, тобто являє

собою документ офіційного характеру, виконаний за встановленою

формою, що містить необхідний мінімум відомостей певного харак-

теру (реквізити), за істинність яких особа — укладач документа несе

встановлену законом відповідальність. Додержання встановленої

форми засвідчення прав, пов'язаних з цінними паперами, передба-

чає дотримання всіма учасниками фондового ринку приписаних

норм і прав. В необхідних випадках повинні бути здійснені держав-

на реєстрація і ліцензування.

2. Цінний папір засвідчує майнове право або відносини позики.

3. Реалізація втіленого в цінному папері права можлива тільки

при пред'явленні оригіналу самого документа, що означає зв'язок

вираженого в папері права з самим документом.

4. Передача втіленого в папері майнового права допускається

тільки при умові передачі самого паперу.

5. Відмова від виконання зобов'язання, вираженого цінним па-

пером, можлива при доказовості недобросовісності держателя або

при виявленні підлогу чи підробки цінного паперу.

В сучасному економічному механізмі цінні папери виконують

ряд функцій. Вони є регулятором суспільного відтворення, — забез-

печуючи приплив капіталу в одні галузі та відтік капіталу з інших.

Цінні папери є знаряддям мобілізації коштів інвесторів. В розвину-