Когут О.В., Циганчук А.С. Геополітичний вибір України: сучасний стан і перспективи розвитку

Подождите немного. Документ загружается.

Міністерство освіти і науки України

Національний університет водного господарства

і природокористування

О.В.Когут, А.С.Циганчук

Геополітичний вибір України:

сучасний стан і перспективи

розвитку

Н а в ч а л ь н и й п о сі б н и к

Рівне – 2008

УДК 327 (075)

ББК 66.4+68.4я7

К57

Затверджено вченою радою Національного університету водного

господарства та природокористування

(Протокол № 10 від 26 вересня 2008 р.)

Рецензенти:

Ткаченко Г.І., кандидат політичних наук, доцент, зав. кафедри

політології, соціології і права НУВГП;

Чепурнов Ю.І., кандидат філософських наук, доцент кафедри

політології і соціології РДГУ.

О.В

. Когут, А.С. Циганчук

К 57 Геополітичний вибір України: сучасний стан і перспективи

розвитку. Навчальний посібник. – Рівне: НУВГП, 2008. – 110 с.

Даний посібник призначений для студентів, які вивчають

«Політологію», «Соціологію», «Політекономіку». Посібник може

бути використаний при написанні контрольних робіт, підготовці до

семінарських занять, написанні рефератів із означених дисциплін.

Для студентів НУВГП усіх

напрямів підготовки, в тому числі тих,

хто вивчає курс політичної науки дистанційно, не відвідуючи занять

на стаціонарі.

УДК 327 (075)

ББК 66.4+68.4я7

Циганчук А.С.

ЗМІСТ

1. ВСТУП 4

2. Історія створення та завдання Європейського Союзу 5-14

3. Студенти НУВГП про інтеграцію України в ЄС 14-16

4. Навіщо Україні ЄС? 16-18

5. Успіхи та проблеми України на шляху європейської

інтеграції. Законотворчість у Європейському Союзі.

18-26

6. Досвід європейської інтеграції країн

передостаннього вступу до ЄС

26-34

7. Відмінності між ЄС і НАТО, історія створення та

завдання Альянсу

34-39

8. Державна політика євроатлантичної інтеграції

України

39-41

9. Оцінка відповідності України критеріям та вимогам,

які НАТО висуває до кандидатів на вступ до альянсу

41-44

10. План дій щодо членства в НАТО (ПДЧ) 44-49

11. Ставлення студентів НУВГП до Євроатлантичної

інтеграції

49-51

12. Навіщо Україні НАТО? 51-52

13. Україна – НАТО: „за” і „проти” 53-64

14. Україна – НАТО: гуманітарні, освітні та наукові

аспекти співробітництва

64-65

15. Співробітництво НУВГП з вищими навчальними

закладами країн ЄС та НАТО

65-75

16. Підбиваючи підсумки „за” і „проти” вступу України

до НАТО

75-77

17. Чи можлива європейська система безпеки без

НАТО?

77-79

18. Росія – НАТО 79-83

19. Карта з російського рукава 83-84

20. Північноатлантичний договір 84-87

21. Література 88-90

1. ВСТУП

За останні роки світ зазнав суттєвих змін у напрямку

економічного, політичного, гуманітарного, соціального поступу.

Напрямки розвитку промисловості та досліджень, інноваційного та

бізнес-середовища постійно розвиваються. Глобалізація та

міжнародне співробітництво у наростаючій прогресії впливають на

розвиток науки та освіти.

Головна мета політологічної думки в Україні – дати

систематизований опис і пояснення

політики, спрогнозувати хід

подій і запропонувати альтернативні способи поведінки дійових осіб

політики;піднести науку і політику до рівня сучасних світових

досягнень через вивчення і творче застосування кращих теоретичних

і прикладних досягнень української і західної політології.

Тісна співпраця чільних політичних діячів України із Радою

із співробітництва ЄС-Україна та Радою із

Зовнішніх відносин,

підписання важливих домовленостей на шляху інтеграції до

Європейської Спільноти. У контексті цих процесів інтенсифікація

взаємин України з Європейським Союзом вселяє певний оптимізм.

Водночас, значна кількість громадян нашої держави ще не вповні

уявляють собі, що таке Європейський Союз, заради яких ідей був

створений та чому, власне, Україні так важливо туди

вступати.

Авторський колектив вирішив створити цей навчальний

посібник, що розрахований на студентів НУВГП усіх напрямів

підготовки, в тому числі тих, хто вивчає курс політичної науки

дистанційно, не відвідуючи занять на стаціонарі. Автори прагнуть

поповнити Ваші знання в галузі міжнародної політики та

міжнародного співробітництва, дати відповіді на запитання, що таке

«План

дій» чи «десять пунктів», на підґрунті яких мають

найближчим часом будуватись відносини між Україною та ЄС. Який

політичний та економічний зміст вкладається в терміни

«добросусідство» та «партнерство» по-європейськи.

2. Історія створення та завдання

Європейського Союзу (ЄС)

ЄС та НАТО є найвідомішими союзами в світі. Та чи потрібно

Україні як державі входити до їх складу? На сьогоднішній день

постійно проводяться зустрічі Україна – ЄС. Нова політична влада

поставила за мету увійти до ЄС та НАТО.

Щоб знати, чи потрібні нам ці світові організації необхідно, по-

перше, знати для чого вони створені, по-друге, які функції

виконують, і по-третє, які держави входять до цих союзів.

Отже так, історія створення ЄС.

Економічні зв'язки між країнами світу існували завжди, але з

поглибленням міжнародного поділу праці економічний взаємозв'язок

держав стає все більш важливим чинником процесу відтворення,

задоволення суспільних потреб та розвитку світового господарства.

Міжнародні економічні зв'язки країн Західної Європи завжди

вирізнялись високою Інтенсивністю. У повоєнні роки розвиткові

виробничої кооперації сприяли транснаціональні корпорації (ТНК).

У Західній Європі в період 1946-1958 рр. було розташовано 40%

зарубіжних філіалів ТНК в обробній промисловості, що створило у

цьому регіоні густу мережу міждержавних мікроекономічних

зв'язків. На їх основі розвивалися і макроекономічні зв'язки, тобто

зв'язки між національними господарствами і країнами в цілому. Як

наслідок – посилилась взаємозалежність промислово розвинутих

країн Західної Європи.

Інтеграційні процеси спонукались високим рівнем розвитку

продуктивних сил, поглибленням спеціалізації виробництва в умовах

відносно незначних масштабів внутрішніх ринків країн Західної

Європи. Необхідно відзначити, що вагомим чинником інтеграційних

процесів у Європі стала потреба протидії цілковитому домінуванню

США у світовому господарстві. У 1948 році США виробляли понад

60% сукупної продукції промислово розвинутих країн. На частку

США припадало близько половини усіх довгострокових зарубіжних

капіталовкладень і майже 80% усіх золотих запасів капіталістичного

світу. Крім того, створена після війни система міжнародних

валютних та інших економічних відносин, а також мережа

міжнародних економічних організацій – Міжнародний Валютний

Фонд, Міжнародний Банк Реконструкції і Розвитку, Генеральна

угода з тарифів і торгівлі (ГАТТ) – були побудовані таким чином,

щоб зміцнити економічне становище і вплив США, які домінували і

у політичних союзах (НАТО та ін.). Жодна країна Західної Європи

поодинці не могла бути для США рівноправним партнером, для

цього потрібен був міцний і довгостроковий економічний союз,

єдиний господарський простір, який міг би співставитися з

господарством США. Ще однією вагомою причиною інтеграції

всередині Європи була загроза Третьої світової війни, що в умовах

протистояння двох суспільних таборів (соціалістичного та

капіталістичного) окреслювалась досить реально.

Все це й обумовлювало необхідність консолідації

західноєвропейської економічної еліти на власній основі. З цією

метою у рамках утвореної в 1949 р. Ради Європи було здійснено ряд

проектів регіональної інтеграції — від об'єднань у межах окремих

галузей промисловості до величезних проектів західноєвропейської

федерації. 9 травня 1950 року міністр закордонних справ Франції

Роберт Шуман виступив із пропозицією щодо створення об'єднаної

Європи як необхідної умови для підтримки мирних відносин. Він

закликав Францію, Німеччину та інші європейські країни об'єднати

своє виробництво вугілля та сталі і створити таким чином «першу

конкретну основу Європейської Федерації». Те що оголосив пан

міністр і що згодом дістало назву «Декларація Шумана», було по суті

початком створення загальноєвропейської установи, яка мала

опікуватись управлінням сталевугільної промисловості – сектора, що

у той час представляв базу військової могутності. 18 квітня 1951

року за проектом Шумана було підписано Паризький договір про

заснування Європейського об'єднання вугілля і сталі (ЄОВС) у складі

Франції, ФРН, Італії, Бельгії, Нідерландів і Люксембургу з

організацією не тільки спільного ринку чотирьох продуктів

гірничорудної промисловості (вугілля, залізна руда, сталь і

металобрухт), але й спільного регулювання обсягів виробництва і

рівня цін, інвестиційних програм і раціонального використання

робочої сили. Це було перше Європейське Економічне

Співтовариство. Після ратифікації в липні 1952 року національними

парламентами цей договір набув чинності. ЄОВС контролювало 60%

виплавки сталі і 50% видобутку вугілля у Західній Європі. Місцем

перебування штаб-квартири, вищого керівного органу Об'єднання,

тимчасово вибрали Люксембург. Першим його президентом став

«хрещений батько» Європейського об'єднання вугілля і сталі Жан

Моне.

1956 року в ЄОВС виник план перетворення цієї організації на

зону вільної торгівлі, але суперечності між країнами, особливо між

Англією і Францією, призвели до укладення у березні 1957 р. в Римі

лише шістьма (з 17) країнами-членами Римської сепаратної угоди

про заснування Європейського економічного співтовариства (ЄЕС)

— «Спільного ринку» — з перспективною програмою економічної і

політичної інтеграції. Кінцевою метою ЄЕС було проголошено

створення Сполучених Штатів Західної Європи. Одночасно в Римі

цими ж державами ЄЕС було укладено угоду про заснування

Європейського співтовариства з атомної енергії (Євроатом), метою

якого було створення ще одного спільного галузевого ринку,

об'єднання ресурсів атомної енергії та атомної промисловості. У цей

же час Великобританія, яка не приєдналась до ЄЕС, організувала

Європейську Асоціацію Вільної Торгівлі (ЄАВТ) у складі семи країн.

У 1967 році внаслідок злиття органів управління ЄОВС, ЄЕС і

Євроатому утворилась триєдина інтеграційна організація з

офіційною назвою Європейські співтовариства, або Європейське

співтовариство. 1973 року Великобританія і Данія вийшли з ЄАВТ і

приєднались до ЄЕС. Португалія зробила те саме 1986 року. Проте

до ЄАВТ приєднались інші три країни, і ця організація знову стала

складатися з семи членів: Австрії, Фінляндії, Ісландії, Ліхтенштейну,

Норвегії, Швеції та Швейцарії. Ідея створення ЄАВТ полягала у

розвитку торгівлі між країнами, проте без об'єднання влади та

створення офіційних інститутів, уповноважених вести законодавчу

діяльність, як це зроблено у ЄЕС.

У 1968 році було прийнято Єдиний європейський акт, який

відкоригував Римські угоди з метою прискорення вирішення

внутрішніх питань спільноти та завершення утворення єдиного

ринку,

1984 року ЄАВТ і ЄЕС домовились створити єдиний

економічний простір і поширити своє співробітництво на такі галузі,

як економіка, валютна та промислова політика, дослідження та

технології, охорона навколишнього середовища, рибальство,

виробництво сталі та транспорт. При цьому ЄАВТ, отримувала усі

пільги та торговельні прибутки від членства у Європейському

співтоваристві, не беручи однак участі в роботі інститутів €С. Ця

угода набула чинності 1 січня 1994 року. Швейцарія була єдиною з

країн-членів ЄАВТ, яка не приєдналась до цієї угоди, оскільки

національний референдум Швейцарії відхилив її. Три країни ЄАВТ

— Австрія, Фінляндія та Швеція — стали повноправними членами

ЄС у січні 1995 р., припинивши своє членство у ЄАВТ.

Європейський економічний простір, створений цією угодою, — це

більше, ніж просто економічна зона; він розповсюджує на країни-

члени ЄАВТ принцип «чотирьох свобод» ЄС – вільний рух товарів,

послуг, капіталу і населення.

Окрім перелічених раніше країн, 1973 р. до ЄС увійшла

Ірландія, 1981р. — Греція, 1986р. — Іспанія. Отже, до складу

співтовариства входило 15 країн. У 1990 році було підписано т.зв.

Шенгенську угоду з метою вільного пересування громадян країн ЄС.

Мова йде про відмову від контролювання осіб при перетині

державних кордонів громадянами країн - членів ЄС. Цією ж угодою

запроваджувалася єдина візова політика та співпраця між

прикордонною поліцією країн-членів ЄС, а також запроваджувалася

автоматизована «Шенгенська інформаційна система», спрямована на

забезпечення безпеки громадян при пересуванні по території ЄС. У

1992 році було підписано Маастріхтську угоду про Європейський

Союз (ЕІІ), якою передбачалось поглиблення співпраці між

країнами-членами ЄС, проведення єдиної закордонної та соціальної

політики, подальша економічна інтеграція, введення спільної валюти

та інше.

У 1999 році 11 країн-членів ЄС розпочали перехід до єдиної

валюти – євро. У 2001 році до цих країн приєдналася Греція. 12 країн

– членів Євро зони представляли; 290 млн. жителів (у порівнянні з

268 млн. жителів США та 126 млн. жителів Японії); 19,4% світового

ВВП (пор. 19,6% - США та 7,7% - Японія); 18,6% - частка у світовій

торгівлі (пор. 16,6% - частка США та 8,2% частка Японії).

З початку 2002 року у Бельгії, Фінляндії, Франції, Ірландії,

Італії, Люксембурзі, Німеччині, Голландії, Португалії, Австрії, Греції

та Іспанії в готівковий обіг було введено євро, як спільний платіжний

засіб ЄС.

Нині євро – це валюта, яка використовується у п’ятнадцяти

країнах Європейського Союзу, що простяглися від Середземного

моря до Арктичного кола (Бельгія, Німеччина, Греція, Франція,

Ірландія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Австрія, Португалія,

Словенія, Фінляндія, Мальта та Кіпр).

Словенія стала першою з країн, які нещодавно приєдналися до

ЄС, що ввела євро у якості своєї валюти (1 січня 2007р.). За нею євро

ввели Мальта і Кіпр (1 січня 2008р.).

Інші країни ЄС (Болгарія, Чехія, Естонія, Латвія, Литва,

Угорщина, Польща, Румунія, Словаччина та Швеція) приєднаються

до єврозони, як тільки вони відповідатимуть умовам, передбаченим

Маастрихтськими критеріями конвергенції, згідно встановленого

порядку. Завдяки своєму особливому статусу Великобританія та

Данія можуть самі вирішувати чи приєднуватися до єврозони і коли.

Банкноти та монети євро стали частиною щоденного життя

316,6 млн. європейців, які проживають у єврозоні.

Символ євро – „Є” – було розроблено Європейською Комісією

на основі грецької літери „іпсилон”, яка є першою літерою слова

„Європа”. Дві паралельні лінії означають стабільність у межах

єврозони.

Офіційне міжнародне скорочення, що використовується для

євро, є „EUR”. Банкноти євро мають номінал у 5, 10, 20, 50, 100, 200

та 500 євро.

Після розширення у травні 2004 року, коли до 15 країн ЄС

приєдналися 10 нових членів (Польща, Мальта, Кіпр, Латвія, Литва.

Словаччина, Словенія, Угорщина. Чехія, Естонія), ринок

Європейського Співтовариства став найбільшим у світі.

В 2007 р. до ЄС прийнято Румунію та Болгарію.

У своєму інтеграційному розвитку Європейське співтовариство

пройшло ряд еволюційних етапів, основою яких була лібералізація

торгівлі. Розвиток співробітництва у межах ЄОВС та Євроатому

підштовхнув країни до зняття цілої низки бар'єрів, що перешкоджали

розширенню торгівлі між ними, а також дотримання політики

гармонізації регулювання зовнішньоторгівельної діяльності. Було

створено митний союз. У період 1958-1969 рр. формувався спільний

ринок. Мито у взаємній торгівлі країн-членів поступово

знижувалось. Ще у 1962 році ліквідовано кількісні обмеження

товарообміну, а національні митні тарифи замінювались єдиним

тарифом, який члени Співтовариства почали застосовувати з 1 липня

1968 року з одночасним усуненням мита у ЄС.

У цей же період у межах, «Спільного ринку» здійснювався

процес формування спільної сільськогосподарської політики,

активно лобійований Францією, зацікавленою у розширенні збуту

своєї сільськогосподарської продукції у самому Співтоваристві: були

введені єдині ціни і правила регулювання ринків основних

сільськогосподарських товарів, а також створений

протекціоністський механізм торгівлі з третіми країнами.

Спільна митно-тарифна політика забезпечила утворення у

1970-х роках власних коштів Співтовариства, головним чином за

рахунок надходжень від митних виплат і компенсаційних зборів, що

стягувались при імпорті товарів з третіх країн.

У 70-ті роки новий етап науково-технічної революції обумовив

необхідність розробки і спільної політики структурної перебудови

економіки Співтовариства — країни-члени об'єднали свої зусилля

для подолання технологічного відставання від США та Японії. На

цей час у ряді галузей промисловості великі американські та японські

фірми за рахунок технологічної переваги та скорочення витрат

настільки поширились в економіці Європейського Співтовариства,

що почали виштовхувати з ринку національних виробників та

диктувати свої умови. Щоб протистояти цьому, вирішили відійти від

домінування єдиної сільськогосподарської політики на користь

вирішення інших економічних та соціальних проблем, коло сфер

інтеграції розширилось. Зокрема, країни об'єднали зусилля на

широкомасштабних наукових та технологічних дослідженнях,

почалось формування спільної індустріальної політики. Завдяки цим

заходам ситуацію вдалось переломити.

Об’єднуючи 27 держав, сучасний Європейський Союз є

політичною організацією, що діє у всіх сферах, з якими пов’язані

найбільш серйозні виклики ХХІ ст.

Для країн усього світу це означає, що сьогодні Європейський

Союз є для них чимсь більшим, ніж торговим партнером в таких

різноманітних сферах, як:

– протидія міжнародному тероризму;

– боротьба зі зміною клімату та ВІЧ/СНІДом;

– врегулювання військових конфліктів на планеті.

У відносинах з міжнародними партнерами Європейський Союз

намагається поширити на них цінності, які допоможуть досягти

європейського рівня. Добробут країн ЄС став можливим внаслідок

специфічної форми раціонального співробітництва, що розвивається,

разом з поглибленою прихильністю ідеалам демократії, прав людини

і верховенства права.

Саме цим досвідом як наслідком спільних зусиль ЄС

намагається поділитися з іншими державами.

На міжнародній арені Європейський Союз діє в різних сферах.

У той же час спільна зовнішня політика ЄС є відносно новим

елементом в системі міжнародних відносин, і перебуває в стадії