Когут О.В., Циганчук А.С. Геополітичний вибір України: сучасний стан і перспективи розвитку

Подождите немного. Документ загружается.

провів фотоконкурс „Моя Європа - 2008”.

Цього ж дня за участю ректора професора, доктора наук

Йозефа Зайця (Державна вища професійна школа м.Хемл) та ректора

НУВГП професора, доктора технічних наук В.Гурина, проректора

університету Сапсая Г.І., викладачів, студентів, представників інших

навчальних закладів м.Рівне відбувся круглий стіл, присвячений

проблемам Євроінтеграції.

У грудні

2007 року в рамках програми обміну студентами між

НУВГП та Вищою аграрною школою в Аені у Франції побували

вісім студентів факультету водного господарства. Програма обміну

передбачала ознайомлення з навчальним процесом Вищої школи,

екскурсії на водоочисні станції, гідротехнічні об’єкти та природні

заповідники. В розпорядженні студентів Аграрної школи окрім

замку, є велика

кількість навчальних аудиторій та комп”ютерних

класів, бібліотека, їдальня, гуртожитки. Але, погодьтесь, не кожен

університет, має власний кінозал. Відвідання лабораторій фізики,

хімії, електротехніки, хімії води, мікробіології на жаль, стали для

студентів університету екскурсією в далеке майбутнє.

Цікаво було дізнатися, що у наших французьких колег практично

немає лекцій в нашому розумінні цього

слова. Теоретичний матеріал

викладачі роздають студентам у вигляді кількох друкований аркушів

на кожній парі, вони ж містять завдання для практичної та

самостійної роботи. Протягом навчального року студент бережно

збирає такі роздруковки і готується вчити неабиякий томик тексту до

підсумкових іспитів. При необхідності поглиблення знань студент

черпає інформацію з безмежжя інтернет-

простору. І лише на

третьому місці в процесі навчання у французького студента стоїть

бібліотека.

Студенти вищої школи мають змогу безперервно

використовувати свої знання на практиці, оскільки тамтешня система

освіти передбачає почергове навчання в стінах школи протягом двох

тижнів і роботу на виробництві (звісно ж за спеціальністю) протягом

наступних двох тижнів. Таке

чергування відбувається щодватижні

протягом всього навчального року; це дає можливість студентові

постійно перебувати в оточенні майбутньої спеціальності, бачити всі

можливості застосування здобутих теоретичних знань в умовах

реального виробництва та, що також важливо, забезпечити собі

працевлаштування після закінчення навчального закладу.

Під час перебування у Франції кожен з стедентів сповна

усвідомив, наскільки все ж таки важливо в наш час знати іноземні

мови.

З метою розширення міжнародного співробітництва і мобільності

викладачів та студентів КМСОНП Центр міжнародних та

регіональних зв’язків пропонує наступні заходи:

1) розробити стратегію створення високо міжнародного іміджу

Національного університету водного господарства та

природокористування як унікального в Східній та

Центральній

Єропі навчального закладу водогосподарського

та природничого напрямків;

2) виробити програму дій щодо вступу університету до

Єропейської асоціації університетів;

3) встановити прямі зв’язки з вищими навчальними закладами

держав-учасниць Болонського процесу для подальшої

спвіпраці в питаннях інтеграції в єдиний європейський

простір вищої освіти.

4) створити банк даних випусників університету – іноземних

громадян, організацій, яким надано право провадження

набору іноземців та осіб без громадянства для навчання в

навчальних закладах України, розширити роботу з

посольствами та представництвами країн з метою збільшення

кількості іноземних студентів;

5) посилити інформаційне забезпечення університету щодо

програм студентського та викладацького обміну, залучення

студентів та науковців до участі у програмах на

отримання

грантів.

16. Підбиваючи підсумки „за” і „проти” вступу України до

НАТО

Від чого залежить наша перспектива? На са перед, від

консолідації політичних сил, їх здатності та бажання проводити

європейську та євроатлантичну політику.

Після аналізу політичних програм можна сказати, що у

політичних партіях України існують різні підходи до питання

європейської

та євроатлантичної інтеграції. Візьмемо для прикладу

Румунію. Там політичні міжусобиці не менш гострі ніж у нас. Але в

тому, що стосувалося європейського та євроатлантичного вибору, і

опозиція і влада об”єдналися і абсолютно чітко працювали задля

досягнення мети. Навіть православна румунська церква та патріарх

організували конференції з НАТО та Єропейським Союзом і

аргуменовано доводили, що християнські цінності співпадають з

тими, навколо яких об”єднуються держави ЄС і НАТО. Відповідно,

суспільство до такого кроку готувалось усесторонньо.

Підбиваючи підсумки „за” і „проти” вступу України до НАТО

можна твердити, що членство в НАТО дозволить розв’язати низку

важливих

для майбутнього України проблем. Іх можна подати у

такому вигляді:

- одержання для України міцних гарантій її національної безпеки,

незалежності, суверенітету і територіальної цілісності;

- видхід із сфери геополітичного домінування Росії і побудова

рівноправних міждержавних відносин;

- створення передумов інтеграції в Європу, у західні політичні й

економічні структури;

- зміцнення

міжнародної безпеки і стабільності в регіоні

Центрально-Східної Європи;

- зміцнення внутрішніх основ національної безпеки України за

допомогою НАТО. Використання досвіду і підтримки НАТО у

підвищенні ефективності оборонного сектора України;

- створення вагомих передумов для ліквідації російської

військової присутності на території України;

- покращення міжнародного іміджу України;

- посилення консолідації української

нації;

- зміцнення інститутів громадянського суспільства;

- покращення прозорості влади;

- реальне забезпечення прав і свобод громадян, верховенства

права;

- зменшення впливу російського бізнесу на вітчизняну економіку і

внутрішню політику України;

- стимулювання економічних реформ.

До негативних наслідків виконання Україною критеріїв членства

в НАТО можна віднести:

- збільшення соціальної напруги серед військовослужбовців,

зумовленої скороченням чисельності збройних сил;

- втрата українськими військовими підприємствами російських

оборонних замовлень;

- певне обмеження самостійності у прийнятті ключових рішень у

галузі зовнішьної та оборонної політики;

- посилення розбіжності геополітичних інтересів України і Росії,

вірогідність виникнення на цьому тлі суперечливих питань у

російсько-українських відносинах.

17. Чи можлива Єропейська система безпека без НАТО?

З середини 1990-х років у Європі розпочалися спроби створити

організацію системи безпеки самостійно від НАТО. Ця ідея стала

особливо популярною після зникнення радянської загрози

для

Європи внаслідок розпаду СРСР.

Нездатність європейських країн без допомоги США і НАТО

врегулювати конфлікти на Балканах підштовхнула ЄС до

прискорення спроб створення самостійної військової структури.

У 1999 р. на саміті ЄС у Гельсінкі ухвалено рішення про

заснування Спільної європейської політики безпеки і оборони та

створення до 2003р. Єропейських сил швидкого

реагування в складі

шістдесяти тисяч військових, з можливістю бути транспортованими

на місце призначення як у Єропі, так і поза її межами впродовж

шістдесяти діб. До того ж здатними проводити операції автономно не

менш як протягом одного року.

Однак європейських сил у зазначений термін так і не було

створено. Через брак фінансування

та відсутність зацікавленості

окремих держав-членів ЄС до ініціювання конкуренції нової

структури безпеки з НАТО.

Ініціатори створення автономних збройних сил ЄС (Франція,

Німеччина) не декларують протиставлення цих сил НАТО. І все ж

проти спроб підірвати монополію НАТО на гарантування безпеки в

Європі активно виступають такі країни, як Велика Британія, Італія,

Португалія, Нідерланди, Данія, а також усі члени НАТО з числа

країн Центральної і Східної Європи, які в 2004р. стали членами ЄС.

Противники формування автономних від НАТО європейських

збройних сил підтримують розвиток європейської оборонної

складової в ролі підсилення оборонних зусиль НАТО.

Матеріалізацією цієї тенденції стало підписання 13 грудня 2002р.

Декларації з європейської політики

в галузі безпеки та оборони, що

передбачає:

- гарантований доступ ЄС до механізмів оперативного планування

НАТО;

- передбачення можливості використання Єропейським Союзом

колективних ресурсів та спроможностей НАТО;

- можливість застосування механізмів військового командування

НАТО в Європі в ході операцій під проводом ЄС, зокрема

перебування представника ЄС на посаді заступника Верховного

головнокомандувача Об’єднаних збройних сил НАТО у Європі;

- ухвалення такої системи оборонного планування НАТО, яка б

передбачала наявність сил для операцій під проводом ЄС.

Таким чином, оборонна

політика ЄС перебуває повністю у

фарватері НАТО.

На Заході найчастіше розглядають НАТО і ЄС як дві складові

частини європейської економіко-політичної системи, де ЄС

відповідає за економічну інтеграцію, а НАТО – за питання безпеки,

обопільно-доповнюючи одне одного.

Росія має власний інтерес у створенні автономної європейської

оборонної політики, оскільки за таких

умов міжнародна вага Росії, з

її наявними військовими можливостями, суттєво зросте. У разі

витіснення впливу НАТО Росія відіграватиме роль супердержави

щодо самих держав ЄС, які часто мають різні конкуруючі інтереси.

Між тим, при будівництві власної оборонної системи

Європейські держави змушені враховувати не лише факт наявності у

США більш розвиненого ядерного потенціалу

стримання, а й той

факт, що американці тривалий час інвестували у свою безпеку

більше ніж усі європейські союзники разом. Так, скажімо, оборонні

витрати США і європейських членів НАТО становили у 2006 році

відповідно 490 і 243 мільярдів. За таких умов створення оборонних

сил Європи означало б консервацію відставання європейських

держав від США. За

деякими даними, таке відставання становить

щонайменше 20 років.

Існування НАТО суттєво спрощує відносини між членами ЄС,

які в минулому мали складну і конфліктну історію взаємин, зокрема

Німеччини і Франції, Німеччини і Польщі, Німеччини і Чехії,

Румунії та Угорщини.

Через військову слабкість Європи, наявні серйозні, історично

укорінені суперечності між державами континенту Європа без

НАТО

втратила б значну частину свого політичного потенціалу. В Європі є

три досить потужні у політичному, економічному та воєнному сенсі

країни (Німеччина, Велика Британія і Франція) але немає жодної

держави, яка могла б за своїми силовими характеристиками

наблизитися до США чи Росії. Найбільша держава ЄС і Європейська

країна НАТО – Німеччина –

має лише 86 млн.населення з близько

півмільярдного населення всього ЄС. В Європі є чотири великі

країни (Німеччина, Франція, Велика Британія, Італія) і низка

дрібних. Держави ЄС незавжди здатні проводити самостійну

політику, оскільки залежать від російських енергоносіїв та не мають

достатньої мотиваційної та силової підтримки для її здійснення.

Історично успадковані суперечності в межах Європи часто

заважають виробленню єдиної

політики. Тому Європа без НАТО є

політичним організатором із послабленою здатністю до дії „назовні”,

на периферії чи поза межами континенту. Той факт, що ЄС досі не

визначився з наданням Україні статусу асоційованого члена, а

найбільш прихильні до України політики держав ЄС вважають, що

членство України в цій організації не може

відбутися раніше 2015 р.,

засвідчує про нездатність Європейського Союзу самостійно, без

погодження США і НАТО сприяти входження України до Європи.

Жодна країна Єропи не може стати геополітичним лідером,

достатньо потужними для цієї ролі та водночас таким, щоб її

лідерство було сприйняте іншими країнами Єропи.

Слід наголосити, що ЄС є утворенням, що теж

залежить від

Росії зокрема у сфері енергетики. Трохи менше 40% нафти й газу, що

споживаються в Єропі, надходять з Росії. У зв’язку з цим існує

небезпека, що країни Єропи не будуть готові до залучення України

до Європейських структур. Це може поставити Україну в залежність

від позиції Росії, що шкідливо для

вільного вибору пріоритетів

зовнішньої та внутрішньої політики України.

У Європі після Другої Світової війни відбулася значною мірою

атрофія геополітичного мислення урядів європейських держав. Це

сталося під впливом „тепличного” геополітичного клімату,

створеного завдяки існуванню НАТО й залученню США до проблем

безпеки в Єропі за часів „холодної війни”.

Навіть таке ключове для Європи

рішення, як збільшення ЄС де

рахунок десяти нових членів, було ухвалено Єропейським Солюзом

лише під впливом розширення НАТО (у ході

внутрішньоєвропейського обговорення спочатку пропонувалося

розширення ЄС на 3-7країн). Усі країни, крім Кіпру і Мальти, стали

членами ЄС у 2004 році лише після того, як увійшли до

Північноатлантичного Альянсу внаслідок рішень ухвалених

НАТО в

1997 і 2002рр. Для інтересів національної безпеки України важливим

є те, що Альянс готовий будувати свої відносини з Україною

автономно від впливу інших держав, зокрема Росії, підтверджуючи

таким чином зовнішньополітичну самостійність нашої держави.

Раптово змінювати таку ефективну систему безпеки, як НАТО

Європейські держави не мають ані коштів, ані бажання. Тому

розвиток самостійної оборонної складової у межах Європейської

політики безпеки і оборони у найближчі 10-15 років є

малоймовірним. Це зумовлено відсутністю в держав ЄС достатньої

мотивації, успішним захистом своїх інтересів

НАТО, а також браком

ресурсів для створення системи безпеки, співмірної за надійністю з

цією військовою організацією.

Отже, Альянс зміцнює силову Європейського Союзу,

перетворюючи його фактично на нову велику державу, робить

Європу невразливого для зовнішнього тиску та спроб розколоти

через застарілі проблеми.

18. Росія – НАТО

Оскільки серед частини студентів університету

існує думка про

те, що вступ до НАТО може ускладнити відносин з Росією, буде

корисним, на нашу думку, ознайомити їх із співпрацею Росії та

НАТО. Окремо слід зауважити, що рівень співпраці Росії з НАТО

досить активний. Розвиваються також відносини Білорусі та НАТО.

Отже, незважаючи на те, що в російському суспільстві НАТО

сприймається як „агресивний блок” (за низкою соціологічних

опитувань, такої думки дотримується близько 60% росіян) за

багатьма напрямами відносин Росії й Альянсузначно перевищують

українсько-натівське співробітництво, яке відбувається у рамках

Плану дій України – НАТО й інтенсифікованого діалогу про

прагнення України щодо досягнення членства і відповідних реформ.

І, хоча Україна декларує курс на

вступ до НАТО, а Росія говорить

лише про співпрацю з Альянсов, із формального погляду РФ значно

більше інтегрована в Організацію Північноатлантичного договору,

ніж наша країна. Це здається, неправдоподібним? Поміркуйте самі:

на відміну від Києва, який лише проводить консультації з Брюселем

у двосторонньому форматі „28+1”, Москва як рівний

партнер бере

участь у вироблені деяких рішень альянсу. Втім, така обмежена

інтеграція Росії в НАТО стала можливою тільки після трагедії 11

вересня 2001 року, коли до пріоритетів цієї політико-військової

організації увійшли боротьба з тероризмом, розповсюдженням зброї

масового знищення і запобігання етнічному розбрату.

Відзначимо, що російсько-натівська кооперація у військовій і

антитерористичній сферах дуже насичена й отримує високу оцінку

як Москви, так і Брюсселя. Досить показово, що сьогодні в рамках

Ради Росія НАТО діє двадцять

робочих та експертних груп.

Нагадаємо, що в рамках Комісії Україна-НАТО існує всього лише

п’ять

груп.

Найефективнішие – антитерористичне співробітництво Росії і

НАТО в Афганістані.

Росія дуже стурбована проблемою експорту з азіатських

держав (Афганістан і країни Центральної Азії) наркотиків і має намір

з допомогою НАТО створити навколо себе „антинаркотичний пояс”.

У рамках Плану дій ради Росія-НАТО щодо тероризму Росія

бере участь в одному із найуспішніших

контртерористичних заходів

– операції „Активні зусилля”. Нагадаємо, що мета цієї операції,

розгорнутої у Середземному морі, - патрулювання кораблями НАТО

Гібралтарської протоки і Суецького каналу, тобто тих транспортних

артерій, що найбільш уразливі перед нападами терористів. Україна

також бере участь у цій операції.

Крім того, Росія і НАТО почали реалізацію масштабної

програми, яка передбачає

об’єднання інформації про повітряну

обстановку з їхніх військових і цивільних джерел. Таким чином,

підвищується ефективність спільної протидії терористичним

загрозам для авіації.

У контексті як антитерористичної боротьби, такі участі в

миротворчих операціях одне з центральних місць у співпраці Москви

і Брюсселя посідає підвищення оперативної сумісності сил та засобів

Росії і НАТО

. Адже сучасні збройні сили повинні бути готові діяти в

рамках багатонаціональних командних та організаційних структур і

за потреби спільно виконувати завдання в операціях із підтримки

миру чи кризового регулювання. Щорічно у військовій галузі рада

Росія-НАТО планує понад 150 спільних заходів-консультацій

експертів, семінари, науково-практичні конференції, курси навчання,

навчання і

тренування. План військового співробітництва на 2006 рік

передбачав 42 таких заходи.

Важлива складова у підвищенні оперативної сумісності –

тилове забезпечення, у тому числі випробування зразків військової

техніки, дозаправка літаків у повітрі.

Як приклад практичної взаємодії можна навести участь сил і

100

засобів російського ВМФ у навчаннях НАТО з пошуку й рятування

екіпажів аварійних підводних човнів.

У 2007-2008 роках мають відбутися комплексні навчання зміни

дислокації і розгортання російсько-натовського контингенту в

умовному кризовому регіоні.

Значна роль у контексті оперативної сумісності належить

участі російських кораблів в операції „Активні зусилля”.

У 2007 році Росія і НАТО провели

навчання з напрямку

військово-транспортної авіації.

Окрім продуктивного співробітництва у військовій і

контртерористичних сферах, Москва і Брюссель активно займаються

питаннями планування дій під час цивільних надзвичайних ситуацій,

для чого щорічно проводять низку спільних навчань.

Окремої розмови заслуговує тема військово-технічного

співробітництва Росії і НАТО. Україні тут є чого повчитися. Так,

Росіяни – постійні учасники виставок, які проходять під егідою

альянсу. Наприклад, у 2005р. російські компанії брали участь у

виставці технологій зброї несмертельної дії, яка проходила у штаб-

квартирі альянсу в Брюсселі. Для роботи з потенційними клієнтами

спеціалізована компанія „Росвооружение” відкрила своє

представництво при НАТО. А ось в „Укрспецекспорті” вирішили

цього не робити

Результатом планомірної роботи росіян стають нові контракти

для російського ОПК. Наприклад, авіакомпанія „Волга-Днепр” разом

з АНТК ім. Антонова уклали з альянсом контракт до 2009 року на

надання транспортних послуг в інтересах НАТО.

Розповідь про відносини Росії і НАТО була б неповною без

згадки про сприяння альянсу в підготовці до цивільного

життя

звільнених у запас російських офіцерів. Перепідготовка фінансується

за кошти, які виділяє альянс, і щорічно ця сума становить близько

400 тис. євро.

Співробітництво Росії і НАТО – яскравий приклад того, як

держава реалізує свої національні інтереси. Але для України питання

інтеграції в НАТО не означає лише співпрацю у військовій сфері та в

боротьбі з тероризмом. Для нас питання стоїть ширше. А саме – у

долученні до цінностей, які є спільними для країн трансатлантичного

співробітництва, у можливості проводити економічні і демократичні

реформи.

Перевага прагматичного підходу та готовності до

101

співробітництва із Заходом на всіх етапах реалізації російської

зовнішньої політики досить просто пояснюються

безальтернативність такого співробітництва – представники

політичної еліти розуміють, що економічна стабілізація неможлива

без значних інвестицій з боку західних країн. І сучасний

зовнішньополітичний прагматизм Росії на західноєвропейському

напрямку грунтується як на реалістичній оцінці можливостей країни

так і на визнанні того

, що НАТО та ЄС залишаються ключовими

організаціями з питань безпеки в євроатлантичному регіоні.

На стратегічному рівні партнерство між Росією та Заходом

втілилось у встановленні якісно нових відносин між Росією та

Сполученими Штатами, а також створенні нової Ради Росія-НАТО в

Римі 28 травня 2002року. Під час офіційного візиту Президента

США Дж.

Буша до Москви 24 травня 2002 року сторони підписали

два принципово важливі документи: договір про скорочення

стратегічних наступальних потенціалів, згідно з яким обидві країни

взяли на себе зобов’язання щодо істотного скорочення своїх

стратегічних ядерних арсеналів, а також спільну декларацію

принципів розбудови нових двосторонніх відносин стратегічного

характеру.

Не можна не погодитися із тим

, що створення Ради Росія-

НАТО стало першим серйозним кроком на шляху майбутньої

інтеграції Росії до євроатлантичних структур. Рада була створена з

метою визначення та реалізації можливостей щодо відпрацювання

спільних заходів, таких як „боротьба проти тероризму, управління

кризами, нерозповсюдження зброї, контроль над озброєннями та

заходи зміцнення довіри, створення системи протиракетної оборони

театру військових дій (ПРО ТВД), пошуковорятувальні операції на

морі, військове співробітництво та цивільне планування у разі

надзвичайних ситуацій”.

На зустрічі в штаб-квартирі НАТО 8 грудня 2005 року міністри

закордонних справ країн-членів Ради Росія-НАТО відзначили

значний прогрес у розвитку та поглибленні політичного діалогу і

практичного співробітництва, а також затвердили досить широку

спільну програму роботи на 2005р. Уже в січні 2006 офіційні

представники Альянсу повідомили, що НАТО і Росія вперше за свою

історію почнуть обмінюватись секретною розвідувальною

інформацією при здійсненні сумісного патрулювання судоплавних

маршрутів у Середземному морі. Крім зазначених питань та