Когут О.В., Циганчук А.С. Геополітичний вибір України: сучасний стан і перспективи розвитку

Подождите немного. Документ загружается.

сьогодні високоосвічені українські жінки часто їдуть в різні

європейські країни працювати нянями. Юридичний статус європейця

дозволить їм коли-небудь поїхати легально і працювати не няньками,

а на посадах свого рівня, як людині з вищою освітою.

Важливим є те, що в Європі має місце бережне ставлення до

природи, і їх досвід було б дуже корисно перенести в Україну.

Звичайно, членство в Свроеоюзі – це не єдиний варіант

успішного розвитку. На півночі Європи є Норвегія, Ісландія, які не є

членами ЄС, згадаймо ще Швейцарію. Тож можна жити і за межами

ЄС. Але звісно членство в Євросоюзі – це дуже добрий спосіб

розвивати свою країну. І звісно, добре, що Україна цікавиться

Європейським Союзом, а Європейський Союз цікавиться Україною.

Відзначимо, що Європейський Союз розглядає Україну як:

1) один із засобів підвищення конкурентноспроможності

власної економіки (оптимізація транзитних маршрутів);

2) як свого роду «матеріальний» резерв (ресурси);

3) як досить значний з огляду на обсяг ринок збуту товарів та

послуг європейських виробників (майже 2/3 загального

європейського ринку в межах Євросоюзу.

5. Успіхи та проблеми України на шляху європейської інтеграції

Студентів потрібно ознайомити з успіхами на шляху

європейської інтеграції та факторами, що гальмують інтеграційні

процеси України в ЄС. Розглянемо це питання через виконання

Плану дій Україна – ЄС на 2005 – 2007 рр. Як же виконала це

трирічне «домашнє завдання» Україна?

Центр Разумкова спробував відповісти на це запитання,

провівши в рамках проекту «Громадський моніторинг «Плану дій

Україна – ЄС», підтриманого Міжнародним фондом «Відродження» і

Швейцарським агентством з розвитку і співробітництва, серію

експертних і соціологічних досліджень ( у грудні 2006-го і квітні

2007 р.). Загалом результати мають такий вигляд [3]. На думку

експертів, оцінки яких збігаються з оцінками пересічних громадян,

Україні вдалося досягти певних успіхів у сфері демократизації

країни. 46 % зазначили значний прогрес у забезпеченні свободи

ЗМІ. 27 % зафіксували помірний прогрес. Переважно позитивно

оцінюється ситуація із забезпеченням прав національних меншин: 30

% респондентів переконані, що вдалося досягти значного прогресу,

31 ; обрали оцінку «помірний прогрес».

Експерти вважають, що за час виконання Плану дій Україні

вдалося досягти певних успіхів на шляху будівництва громадського

суспільства (18 % опитаних відзначили значний прогрес, 32 % –

помірний).

Досить оптимістичні оцінки щодо забезпечення прав людини й

основних свобод (значний і помірний прогрес на цьому напрямку

побачили відповідно 13 % і 34 % опитаних).

Проте більш ніж стримано оцінюють представники експертних

кіл:

– боротьбу з корупцією;

– забезпечення незалежності судової влади;

– зрушення в соціально-економічній сфері.

З грудня 2006-го по квітень 2007 р. кількість респондентів, які

не побачили жодних внутрішніх результатів боротьби з корупцією,

зросла з 66 до 76 % [4]. До речі, і європейські експерти зазначають,

що саме корупція в Україні, яка «набула характеру епідемії», є

головною перешкодою соціально-економічного розвитку.

Презентуючи на координаційній нараді керівників правоохоронних

органів антикорупційні ініціативи, В.Ющенко поскаржився, що

«жити в такій корупції неможливо, це не дає розвиватися країні» [5].

Подібна невтішна динаміка спостерігається і в оцінках

забезпечення незалежності судової влади – у грудні 2006 р.

цілковиту відсутність прогресу у цій сфері зафіксували 57 %, у квітні

2007 р. – 72 %. Дивуватися таким оцінкам не варто, оскільки в країні

нині діє розбалансована, напівзруйнована судова система, точиться

відверта боротьба за контроль над судами. У справи української

Феміди втручаються владні і політичні інституції.

Так само не вселяють оптимізму й оцінки соціально-

економічних досягнень. Мотиви подібного скепсису зрозумілі з ряду

причин.

По-перше, не забезпечено безпеку бізнесу і права інвесторів.

Адміністративний і податковий тиск уже став притчею во язи цех. За

словами президента «ми маємо найгіршу у світі податкову систему»

(за оцінками міжнародних експертів, із 175 національних податкових

систем українська перебуває на 174 місці) [6].

По-друге, високий рівень тінізації економіки. Пошлемося

знову ж на главу держави. За його оцінкою, майже 50 % національної

економіки працює «у тіні».

По-третє, небезпечних масштабів досягло соціальне

розшарування суспільства. Вже не перший рік фіксується критичне

співвідношення доходів найбагатших і найбідніших громадян

України – 30 : 1 (у країнах ЄС ця пропорція становить 5,7 : 1, у Китаї

– 7 : 1, Японії – 4,3 : 1) [7].

Нинішня ситуація в сфері екології й охорони здоров’я

загальної картини не поліпшує.

Загалом є підстави говорити про те, що План дій при всіх

позитивних і очевидних досягненнях реалізується «вибірково» і не

повною мірою. А це на тлі перманентної внутрішньополітичної

нестабільності загрожує дезорієнтацією країни, «висиханням»

проєвропейських настроїв у суспільстві, і, нарешті, профанацією

самої ідеї руху України в Європу.

Що треба зробити, щоб перетворити Європейський вибір

України на реальність?

Україна повинна позбутись деяких двозначних почуттів, хоча б

і прихованих, про свій Європейській вибір. Твердження про те, що

зовнішня політика України є багатовекторною чи те, що вона не є ні

прозахідною, ні просхідною, а є українською, можуть допомогти

утримати дружні стосунки із східним сусідом, але можуть

збентежити український народ і підняти на Заході питання про

зорієнтованість України щодо обраного західного шляху. Політика,

заяви та дії українського Уряду мають бути узгоджені з її

стратегічним західним вибором.

Щоб виконати деякі з основних передумов для вступу в ЄС,

Україна має довести до кінця Конституційну реформу, перетворити

сільське господарство на продуктивний та конкурентний сектор,

провести приватизацію у важливих галузях, таких як енергетична

галузь, досягти вищого ступеню лібералізації цін. Україна має також

відновити добрі відносини з МВФ, залучити більше прямих

іноземних інвестицій, особливо з Західної Європи та сприяти

поверненню капіталів, які були переведені за кордон. Цього можна

досягнути тільки таким чином:

– стабілізації законодавства, зробивши його передбачуваним;

– зменшення бар’єрів для імпорту та зменшення корупції;

– скорочення кількості податків та зменшення ставок

оподаткування;

– усунення спеціальних привілеїв для багатьох підприємств;

– перетворення тіньової економіки на офіційну.

Потрібно змінювати політико-дипломатичний діалог,

продовжувати досить успішну практику підтримки Україною

позицій ЄС у регіональних і міжнародних проблемах. (Офіційний

Київ приєднався до більш ніж тисячі відповідних заяв і виступів ЄС,

що становить приблизно 92 % від їхнього загального числа) [8].

Безумовно важливою видається й участь країни в реалізації загальної

європейської політики й оборони.

Важливо, щоб новий базовий документ про співробітництво

Україна – ЄС виконувався ефективніше, ніж згаданий План дій. Але

для цього необхідні принаймні чотири умови.

По-перше, політична воля державного істеблішменту,

готовність національної еліти жити й керувати країною за

європейськими правилами і стандартами. За результатами квітневого

дослідження, 70 % наших співгромадян такої готовності серед

можновладців небачать і експерти, у свою чергу, вважають цю

проблему однією з головних перешкод на шляху євроінтеграції.

По-друге, євроінтеграційний курс має знаходити стабільну

суспільну легітимізацію, тобто широку підтримку громадян країни.

На жаль в суспільстві поки що не склався консенсус з приводу того,

що євроідея може стати загальнонаціональною, об’єднавши міста і

села країни. Наведемо (без коментарів) лише кілька цифр із

соцдосліджень Центру Разумкова. У вересні 2005 р. 36 % громадян

позитивно відповіли на запитання про те, чи зможе інтеграція в ЄС

стати загальнонаціональною ідеєю, яка об’єднає всі регіони України,

39 % – негативно. У квітні 2007 р. ця пропорція змінилась не в

кращий бік – 31 % і 44 % відповідно [9].

По-третє, потрібні високопрофесійні кадри активних

євроінтеграторів на середньому рівні управлінського ланцюжка. З

чим теж поки що не склалося.

По-четверте, потрібні ресурси, причому значно більші, аніж ті,

які виділялися в минулі роки. Лише один штрих: у 2006 році із

скромних 5,2 млн. бюджетних гривень, спрямованих на реалізацію

державної програми з інформування громадськості про

євроінтеграцію, 4,4 млн. було витрачено на проведення Першого

міжнародного медіа форуму «Україна на інформаційній карті світу»

[10]. Захід мав, м’яко кажучи, опосередковане відношення до євро

інтеграційного процесу. Необхідно усвідомити на бюджетному рівні,

що не паперовий, а реальний рух до європейських стандартів – річ

дуже і дуже витратна.

У тім, так чи інакше найбільш прагматичні підходи

передбачають саме розвиток контактів за напрямами, які становлять

обопільний інтерес. Йдеться про торговельно-економічне,

інвестиційне співробітництво (в 2007 р. ЄБРР узяв інвестиційні

зобов’язання на суму 2,6 млрд. євро в рамках реалізації 130 проектів

[11]. Потрібно розвивати партнерство в сфері енергетики (зокрема

просувати спільні проекти розвитку вітчизняної енергетичної

інфраструктури та впровадження енергозберігаючих технологій).

Країна, що прагне інтегруватися в ЄС повинна звернути

особливу увагу на «вибудову довіри» з Євросоюзом, оскільки

пом’якшення, а тим більше відміна візового режиму залежить

значною мірою і від взаємної довіри між лідерами країни і

Євросоюзу.

Як показує досвід більшості східноєвропейських країн, це

радше політичне рішення. Жодна з цих країн не підписала

домовленості про реадмісію до тих пір, поки не розпочались

переговори про їх вступ до ЄС. Водночас усі вони енергійно

втілювали добре продуману національну стратегію, направлену на

звільнення своїх громадян від візових вимог, і всі вони приділяли

значну увагу особистим контактам з європейськими лідерами й

інформували їх про свої зусилля і досягнуті результати.

Разом з тим, як показує досвід країн Центрально-Східної

Європи та Балтії економічний бік інтеграційних процесів у Європі є

важливим, але не завжди вирішальним. Головне в цьому процесі –

інтеграція розуму, категорій мислення та оцінок себе і світу та себе у

цьому світі.

То що ж таке інтеграція розуму?

Перша і найголовніша складова – усвідомлення себе окремою

самодостатньою етнічною спільнотою. Це є одним із визначальних

чинників, бо Європа – це об'єднання націй, а не народностей чи

етнографічних груп. Вона об'єднує сильні національні організми,

спільноти, що мають високорозвинені почуття власної гідності та

індентичності, тому, щоб предендувати на членство в такому союзі,

необхідно самим дорости до його рівня, треба усвідомити себе

нацією, народом.

Друга складова – оцінка всіх подій виключно з погляду

національних інтересів. Насамперед це питання стосується

історичних критеріїв оцінки добра і зла, правди і брехні. На сьогодні

в Україні всі вони переплутані і здебільшого чорне вважається білим,

а добро – злом. Лакмусовим папірцем у цьому питанні є вирішення

проблеми ОУН – УПА та ситуація з церквою. Зазначені проблеми

незрозумілі для європейського мислення: коли людей, котрі воювали

за державу, ця держава відверто, брутально й нахабно паплюжить й

ігнорує (між іншим, ще й робить це на догоду і руками тих, хто цю

державу придушував та колонізував і хоче робити й надалі).

Третьою складовою є усвідомлення себе вільною людиною, і

визволення від психології раба.

Четверта складова – це визнання цінності людської особистості

як відправного пункту існування суспільства та верховенства права.

П'ята складова – визволення від психології «хуторянства».

Отже, моїм є не лише подвір'я та власний будинок, а й вулиця, і вся

країна в усіх її куточках. Тож коли я будую дім, і вулицю, район,

місто, і мою країну. Тож коли я кидаю сміття на вулиці – я кидаю

його у власній квартирі. Коли я псую лавку у парку, в аудиторії – я

псую її у власному дворі.

Шоста складова – оцінка світу не за критерієм ворог –

небезпека, а за критерієм співпраця – користь.

Сьома складова – усвідомлення, що перевага в оцінках

належить не матеріальним критеріям, а критеріям духовним,

ціннісним, критеріям внутрішнього самовідчуття. Більшості частині

українців почуватися європейцями заважає низьке матеріальне

становище, а в основі гордості за свою країну вони хотіли б бачити

вищий рівень добробуту. Отже, сьогодні ми сприймаємо Європу

лише як якесь джерело матеріальних благ, чи склад, тобто міряємо

все гривнею і салом, що є помилкою. Безперечно, ці критерії не

зовсім другорядні, але й не вирішальні. Європеєць відчуває себе

європейцем не тому, що має внутрішнє усвідомлення себе як такого,

а тому, що він сприймає себе частиною спільноти гідних народів.

Зовнішні фактори, що гальмують інтеграційні процеси в ЄС

Зрозуміло, що успіх на шляху інтеграції України до ЄС стане

можливим лише за умови, якщо це буде дорога з двостороннім

рухом.

Нажаль, поки що позиція ЄС залишається стриманою. Ринки

Європейського Союзу все ще практично закриті для України. Навіть

економічно вигідні і високотехнологічні спільні проекти відхилялися

країнами – членами ЄС з різних міркувань. Пригадаймо відмову від

спільного виробництва АН – 70, обмеження на поставки української

трубної продукції в країни ЄС. Студентам потрібно нагадати, що в

усі часи європейці у відносинах з Україною керувалися виключно

власними інтересами. Пригадаймо як на початку 90-х років XX ст.

вони застерігали нас від «сепаратиських настроїв» (тобто

проголошення незалежності, щоб не нашкодити президенту-

реформатору М.Горбачову. Потім вимагали підмовитись від ядерної

зброї, турбуючись не про нашу, а власну безпеку, побоюючись, щоб

ця зброя не попала в руки країн, що вороже ставились до західних

країн. Вимагали закриття Чорнобильської Атомної електростанції,

спочатку без всяких компенсацій, і зовсім не турбуючись про те. що

буде з головним носієм – об'єктом укриття.

А чого вартий лист 4 міністрів енергетики країн ЄС (Франції.

Німеччини, Італії, Австрії), адресований Україні і Росії в період

гострої енергетичної кризи у відносинах України та Росії (2005/2006

рр.). Зміст його можна передати такими словами: «Ми вас любимо,

робіть, що хочете, лише б газове забезпечення Європи не було

порушено». Які могли бути наслідки для України в ту холодну зиму,

їх практично не цікавило.

І ще про національні інтереси. Україна в односторонньому

порядку максимально спростила візовий режим для громадян країн

ЄС. Проте належної взаємності з боку Брюсселя не було виявлено.

Ситуація з отриманням заповітної наклейки до паспортів, м’яко

кажучи, має не найкращий вигляд, а часом доходить до абсурду.

Пригадаймо, як бельгійська сторона двічі з невідомих причин

відмовляла у видачі віз членам української делегації, запрошеної

Європарламентами в рамках спеціальної програми «Європейські

ознайомлювальні візи». Справа дійшла до вручення сердитих нот і

дипломатичного конфлікту.

А незабаром двом дитячим колективам довелося танцювати та

співати під вікнами посольств провідних європейських країн, щоб

підтвердити свою «профпридатність» і довести консульським

працівникам, для чого їм потрібні візи.

Ситуація змінилася на краще з набуттям чинності підписання з

ЄС угоди про спрощення оформлення віз. Але вступ країн –

«новобранців» ЄС до інформаційної Системи Шен ген (SIS) – став

реальністю і мільйони українців це відчувають на власній кишені.

Україна пішла на серйозні поступки та дуже суттєві витрати,

підписавши 18 червня 2007 р. Угоду про реадмісію, яка передбачає

зокрема облаштування спеціальних центрів для нелегальних

мігрантів. Безумовно, створення єдиного реадмісійного простору з

ЄС та іншими сусідніми країнами потрібне. Але, з огляду на те, які

умови висуває міжнародне співтовариство для утримання нелегалів

(а їх нині, за деякими даними, перебуває в Україні близько п’яти

тисяч), це має суттєве навантаження на національний бюджет

України.

Студентам потрібно говорити і про те, що ми повинні прийти в

Європу не як аграрна країна, що споживає промислові товари

західної цивілізації, а тому є залежною від них. Наша мета, і на це

потрібно наголосити студентам – стати рівними серед розвинутих,

щоб зневажливе, покровительське відношення було змінено повагою,

взаємовигідним партнерством. Для цього нам потрібно стати

сильними.

ЄС може зробити чимало, щоб допомогти українським

політикам мобілізувати енергію суспільства з тим, щоб довершити

процес трансформації і таким чином наблизитися до довгострокової

мети – приєднання. ЄС належить:

– бути менш «невизначеним» відносно майбутнього членства

України;

– розширити технічну допомогу, щоб полегшити

гармонізацію законів та процедур;

– дати можливість укласти угоду про зону вільної торгівлі.

У реальності мости між Україною та Західною Європою є

старими, їх треба реконструювати. Реконструкція має здійснюватися

й українською і західноєвропейською стороною. Для України

прагнення приєднатися до ЄС є питанням – бути чи не бути.

Україна буде тягарем для ЄС, але зрештою вона стане і

перевагою:

– вона має населення з високим рівнем освіти, тип якої

підійде для цивілізації знань;

– вона має мережу наукових інститутів, які можна повернути

до життя;

– вона має найродючіший грунт у світі;

– вона уклала угоди про дружбу із усіма її сусідами;

– вона не має імперіалістичного чи агресивного минулого;

– вона досягла міжетнічного миру, що, враховуючи

історичний контекст, є зразковим досягненням;

– Україна послідовно утверджує свій мультиетнічний статус.

Зокрема, українська етнічна більшість видається готовою лишатися

лінгвістичною меншістю протягом тривалого періоду часу з тим,

щоб зберегти міжетнічний мир різних культур.

У спільній заяві щодо Угоди про асоціацію ЄС-Україна

(зробленій після закінчення саміту Україна-ЄС, Париж, 2008)

сказано, що президент України Віктор Ющенко, президент

Французької Республіки Ніколя Саркозі і президент Європейської

комісії Жозеф Мануель Бар розу закцентували на тому, що

„політична стабілізація в Україні, конституційна

реформа, посилення

верховенства права, також стосовно інвестицій, і повне виконання

зобов’язань, узятих у рамках СОТ, - невідємні умови впровадження

реформ і поглиблення відносин між Україною та ЄС на основі

спільних цінностей, зокрема демократичних принципів, належного

державного управління і прав людини”. Вони визнали, що „Україна

як Європейська країна має спільну історію

та спільні цінності з

країнами Європейського Союзу. Їм приємно, що нова угода між

Європейським Союзом і Україною буде угодою про асоціацію, що

захищає відкритим шлях до подальшого поступального розвитку

відносин між Україною й ЄС. Європейський Союз визнає

європейські прагнення України і вітає Європейський вибір України.

Президенти вважають, що поступове зближення України

з ЄС у

політичній, економічній і правовій сферах сприятиме подальшому

прогресу у відносинах між Україною та ЄС”.

У документах саміту сторони також підкреслили „повну і

беззастережну відданість ідеї суворого виконання та поваги до

міжнародно визнаних принципів суверенітету й територіальної

цілісності та непорушності кордонів”. Було визнано існування нових

перспектив, відкритих після

набрання чинності Рамковою угодою

щодо участи України в операціях із кризового управління,

очолюваних ЄС. На саміті пролунав заклик до дальшого розвитку

постійного діалогу між військовими структурами, зокрема між

Військовим комітетом ЄС і Генеральним штабом Збройних сил

України.

Сторони підтвердили спільний стратегічний інтерес до

співробітництва в енергетичній сфері і погодитися продовжити його

з метою проведення подальших реформ в енергетичному секторі

України заради забезпечення надійного, безпечного та прозорого

транзиту енергоносіїв територією України.

Керівники України і ЄС звернули увагу на необхідність

повного і дійового виконання домовленостей зі спрощення процедур

видачі віз

та реадмісії, визнаючи факт, що Україна звільнила

громадян ЄС від візових зобов’язань. Українська сторона підкріпила

необхідність удосконалення процедур видачі віз.

Лідери також закликали Україну і сусідні з нею країни ЄС

розглянути можливість спільного прикордонного контролю в

пунктах пропуску на спільних кордонах як ефективний інструмент

спрощення прикордонного руху та торгівлі,

із дотриманням вимог

безпеки і відповідного законодавства.

З урахуванням початку діалогу щодо впровадження безвізового

режиму для нетривалих поїздок між ЄС і Україною як

довгострокової перспективи, керівники закликали експертів

якнайшвидше розпочати цей діалог ще в поточному році.

Сторони обговорили можливість застосування в майбутньому

для України Європейської хартії малих підприємств, націленої на

поліпшення

умов для малих і середніх підприємств і стимулювання

їх створення та розвитку. Керівники вітали значний прогрес у

створенні прогнозованого і безпечного інвестиційного клімату й

підкреслили необхідність подальшого поліпшення умов ведення

бізнесу, зокрема, розглянули як пріоритетні питання регулювання і

нагляду у сфері фінансових ринків та послуг. Що ж до значення

фінансового

сектора як рушійної сили економічного зростання

лідери погодилися з винятковим значенням, яке має в цій сфері

регуляторне зближення на основі чітко визначених цілей, пріоритетів

і часових рамок у контексті зони вільної торгівлі як складової

частини угоди про асоціацію.

6. Досвід європейської інтеграції

країн передостаннього вступу до ЄС

П’яте розширення Європейського Союзу 1 травня 2004 року

було найбільш амбітним за всю історію союзу як за кількістю країн,