Когут О.В., Циганчук А.С. Геополітичний вибір України: сучасний стан і перспективи розвитку

Подождите немного. Документ загружается.

що приєдналися, так і за складністю, оскільки новими членами стали

країни з різною та часто відмінною соціальною та економічною

історією. Відтоді минуло три роки, і цей термін є достатнім, аби

проаналізувати коротко- та середньострокові наслідки розширення

для економічного розвитку країн – нових членів. Назвемо країни, що

приєдналися до ЄС в 2004 р. – ЄС – 10. Сам процес розширення ЄС з

економічної точки зору мав декілька характерних особливостей. По-

перше, це було приєднання 10 країн зі значно нижчими соціально-

економічними показниками, порівняно з ЄС – 15, що доказує

принципову можливість об’єднання різних за рівнем розвитку груп

країн не лише на принципах вільної торгівлі чи таможеного союзу,

але й економічного союзу. По-друге, розширення Союзу стало

важливим етапом досить м’якої, без економічних шоків, адаптації

економік ЄС – 10 до нових умов конкурентного середовища єдиного

внутрішнього розвитку ЄС. По-третє, очевидні позитивні наслідки

розширення відчули як нові країни – члени (перш за все), так і в

меншій мірі старі на всіх рівнях реалізації економічних ефектів цього

процесу: споживачі, виробники, національні економіки, інтеграційне

об’єднання в цілому. Процес розширення був взаємовигідним як для

ЄС – 10, так і для ЄС – 15. Нарешті він був добре спланований,

ефективно керувався, його ризики та витрати були

інтернаціоналізовані та мінімізовані в межах Союзу та країн, що

приєднувалися.

Реальне втілення позитивних економічних очікувань – такий

основний висновок з аналізу наслідків розширення ЄС для нових

країн.

Країни ЄС – 10 мають стабільні і досить високі темпи

економічного зростання, поглиблюється макроекономічна

стабільність їх розвитку, зростає занятість і зменшується безробіття,

швидкими темпами відбувається соціальне зближення з найбільш

розвинутими країнами ЄС, зростає конкурентоспроможність

національних виробників як на ринках Союзу, так і третіх країн.

Фактично підготовка до вступу цих країн до ЄС тривала понад

десять років, більш інтенсивно – з 1997-го, коли було прийнято

рішення про перспективи розширення. З урахуванням перехідних

положень у певних галузях та сферах цей процес для ЄС – 10

повністю завершиться у 2009 р.

За час підготовки до вступу країни – новачки успішно

трансформували свої економіки з планових до ефективно

функціонуючих ринкових (без Мальти та Кіпру). На відміну від

інших країн Східної Європи, кризові явища в економіках цих країн

на початку 90-х років були нетривалими, і з 1993 – 1994 років вони

вже мали позитивні темпи економічного зростання, передусім

внаслідок ефективних ринкових реформ, кардинальної переорієнтації

зовнішньоекономічних зв’язків, інтеграції до Єдиного внутрішнього

ринку ЄС.

За час безпосередньої підготовки до вступу в ЄС та після нього

темпи економічного зростання ЄС – 10 в 1,7 рази перевищувала

відповідні показники ЄС – 15.

При умові збереження цього співвідношення країни ЄС – 10 за

35 років досягнуть рівнів економічного розвитку ЄС – 15 (Див. табл.

1).

Таблиця 1.

Темпи економічного зростання і рівень розвитку економік

країн – нових членів ЄС [13]

Країна

ВВП на душу населення

(% від ЄС – 15, реальна

купівельна спроможність)

Середній

щорічний

рівень

зростання

ВВП у 1997 –

2005 рр., %

1997 рік 2005 рік

Чеська

республіка

61,9 67,8 2,3

Естонія 35,0 51,7 6,8

Кіпр 71,5 77,5 3,7

Латвія 29,8 43,1 7,1

Литва 33,3 47,1 6,1

Угорщина 45,5 57,2 4,3

Мальта 69,3 64,3 2,1

Польща 40,1 46,0 3,4

Словенія 64,5 75,0 3,9

Словаччина 42,3 50,1 4,1

ЄС – 10 44,3 50,1 3,9

ЄС – 15 100,0 100,0 2,3

Уже в 1997 – 2005 роках ВВП на душу населення в ЄС – 10 зріс

з 44,3 до 52,1 % від рівня ЄС – 15. Темпи щорічного зростання

реальної заробітної плати за останні 10 років в ЄС – 10 були в 3,5

рази вищі, ніж в ЄС – 15. За цей період країни ЄС – 10 суттєво

покращили індекс розвитку людського потенціалу за оцінками

ПРООН, особливо це стосується Латвії, Литви, Естонії, Словаччини і

Угорщини.

Країни – нові члени ЄС досягли і підтримують високий рівень

макроекономічної стабільності (табл. 2).

Таблиця 2

Окремі показники макроекономічного розвитку

країн – нових членів ЄС [14]

Країни

Інфляція, %

Відсоткова

ставка

Дефіцит

державного

бюджету у %

від ВВП

1997 р. 2005 р. 2001 р. 2005 р. 1999 р.

2005

р.

Чеська

республіка

2,0 1,6 6,3 3,5 – 3,6 – 2,6

Естонія 9,3 4,1 10,2 4,0 – 3,7 1,6

Кіпр 3,3 2,0 7,6 5,2 – 4,4 – 2,4

Латвія 8,1 6,9 7,6 3,4 – 5,3 – 0,2

Литва 10,3 2,7 8,2 3,7 – 2,4 – 0,5

Угорщина 18,5 3,5 8,0 6,6 – 5,5 – 6,1

Мальта 3,9 2,5 6,2 4,6 – 7,7 – 3,3

Польща 15,0 2,2 10,7 5,2 – 1,8 – 2,5

Словенія 8,3 2,5 … 3,8 – 2,0 – 1,8

Словаччина 6,0 2,8 8,0 3,5 – 7,1 – 2,9

ЄС – 10 9,1 3,1 8,1 4,4 – 9,2 – 2,4

ЄС – 15 1,9 2,2 5,1 3,5 – 0,7 – 2,3

продовження таблиці 2

Країна

Державний борг у % від

ВВП

Рівень

безробіття, %

2004 р.

1999 рік 2005 рік

Чеська

республіка

15,8 30,5 7,9

Естонія 6,2 4,8 7,9

Кіпр 59,7 70,3 5,3

Латвія 12,4 11,9 9,0

Литва 23,0 18,7 8,2

Угорщина 60,0 58,4 7,2

Мальта 54,4 74,7 7,3

Польща 39,3 42,5 17,7

Словенія 24,6 29,1 6,3

Словаччина 47,4 34,5 16,4

ЄС – 10 37,4 41,1 13,4

ЄС – 15 67,0 64,6 7,9

За роки підготовки до вступу рівень інфляції тут скоротився в

три рази і наблизився до середніх показників ЄС – 15. Разом з тим в

2005 р. зберігалися суттєві відмінності в її темпах в окремих нових

членах ЄС – 10: від 1,6 % у Чехії до 6,9 % – у Латвії [15].

Непостійною тенденцією була зміна безробіття. Її рівень

зростав в 1998 – 2002 роках, а з 2002 року почав зменшуватися,

особливо в 2005 р., коли зайнятість зросла на 1,5 %. За 2004 – 2005

роки рівень безробіття в ЄС – 10 зменшився з 14,3 % до 13,4 %, що в

тім набагато перевищує відповідний показник до ЄС – 15 – 7,9 %

[16]. Не дивлячись на позитивні тенденції до і після вступу в ЄС – 10

залишається високий рівень безробіття, особливо серед молоді;

значна незайнятість малокваліфікованої робочої сили, серйозні

регіональні відмінності в рівнях безробіття.

Об’єм міграції із ЄС – 10 в ЄС – 15 є несуттєвим, щоб вплинути

на структуру і рівень заробітної плати на ринках робочої сили ЄС –

15. Міграція із третіх країн викликає значно більшу стурбованість в

ЄС – 15.

Після розширення суттєві зміни відбулися і в сільському

господарстві ЄС – 10, особливо в Естонії, Латвії, Польщі.

Відзначимо також, що старі члени ЄС встановили для нових

ЄС – 10 семирічний перехідний період. На протязі цього періоду,

вони самі мали вирішувати:

– чи допускати на свої ринки праці іммігрантів;

– чи надавати їм свободи, соціальні послуги і гарантії, які

мають самі.

До недавна лише Ірландія допускала на свої ринки праці

іммігрантів, надавала їм свободи, соціальні послуги і гарантії, якими

користуються самі ірландці. Велика Британія не збиралася це робити

взагалі. Німеччина та Австрія встановили семирічний перехідний

період і вимагають додаткових обмежень на східноєвропейських

будівельників та прибиральниць.

Старі члени Союзу, побоюючись напливу мігрантів, не

дозволили приєднатися новим до Шенгенської угоди. А значить, без

візи пересуватися по країнах ЄС – 15 нові члени спочатку не могли;

якщо новим громадянам Євросоюзу було відмовлено у свобідному

пересуванні, а значить у вільному виборі місця роботи, то капітал міг

вкладати інвестиції куди забажає. А тому чимало великих концернів і

фірм, зокрема німецьких, перебазовують свої виробництва у Східну

Європу з її:

– дешевою робочою силою;

– низькими податками;

– невисокими стандартами безпеки праці;

– охорони оточуючого середовища.

З 2008 року нові члени ЄС приєдналися до Шенгенської угоди і

мають право на безвізове пересування по країнах ЄС – 15. ЄС – 10

сприяв зростанню західної економіки в середньому на 2 % на рік.

Багато фахівців пояснюють економічне зростання і міграцію

капіталів у країни Східної Європи. Наприклад, у Польщі, Чехії,

Угорщині лише на німецьких підприємствах працює 350 тис.

громадян цих країн. При цьому затрати на одного працюючого в

Німеччині в 10 разів більші, ніж в Польщі, Чехії, Угорщині.

Заробітна плата громадян Польщі, Чехії, Угорщини на німецьких

підприємствах складає 13 % від німецької ФРН [17].

І все ж економіка нових членів ЄС зростає. Вступ у ЄС нових

країн сприяв важливим структурним змінам в їх національній

економіці. По-перше, національні економіки нових країн – членів ЄС

стали органічною складовою єдиного внутрішнього ринку Союзу. На

долю ЄС – 15 після розширення припадає 62 % зовнішньої торгівлі

ЄС – 10 (в експорті до 67 %) при високій відкритості їх економік

[15]. По-друге, використовуючи існуючі конкурентні переваги,

виробники ЄС – 10 формують нові – як ланки європейських (і не

лише) інтегрованих виробничих систем, які об’єднують

підприємства різних країн Союзу з метою організації досліджень,

розробки, виробництва, збуту, обслуговування відповідної продукції.

На внутрішню торгівлю ЄС – 10 з ЄС – 15 припадає сьогодні до

60 % взаємовигідного товарообороту [18]. По-третє, орієнтація на

попит Єдиного внутрішнього ринку ЄС сприяє проникненню

передових технологій в їх економіку, активно формує виробництва

третього і четвертого технологічних укладів. Так, в 1995 – 2001

роках практично всі країни – кандидати на вступ до ЄС значно

підвищили свій індекс технічного розвитку за оцінками ЮНКТАД і

ввійшли в групу країн з самою високою інноваційною активністю.

Орієнтація на ємний і високотехнічний ринок ЄС, успішна

адаптація до його вимог значно покращила позицію ЄС – 10 на

світових ринках загалом. Ця група країн почала активно

використовувати комунітарні механізми ЄС для захисту своїх

позицій на єдиному внутрішньому ринку Союзу, а також для

економічної експансії на ринки третіх країн. Так, зростання експорту

10 країн в 2004 року сягнуло 20 %, а їх питома вага в світовому

експорті збільшилася з 1 % в 1992 р. до 2,8 % – в 2003 році [19].

Потрібно відзначити особливу роль значної цільової допомоги

в цьому процесі ЄС: за останні 15 р. десять країн отримали 28 млрд.

євро [20].

Крім того, досягнення ЄС – 10 в економіці та інших сферах

суспільного життя неможливі без значних іноземних інвестицій. В

2004 р. об’єм прямих іноземних інвестицій сягнув 197 млрд. євро.

Проте не слід думати, що вступ до ЄС вирішує всі соціально-

економічні проблеми. Це далеко не так. У самого Євросоюзу є певні

проблеми економічного розвитку, а тому після його розширення

вони тією чи іншою мірою поширюються і на інші країни, в т.ч.

проблема безробіття. І все ж досвід ЄС – 10 свідчить, що шлях

входження малих економік у високо конкурентні міжнародні

економічні групи повністю себе виправдовує.

Румунія і Болгарія з 1 січня 2007 року стали відповідно 26-м і

27-м членами Європейського союзу. На цьому, кажуть у Брюсселі,

завершиться п’ятий етап розширення організації на схід, зокрема, на

терени колишнього «табору народної демократії», який розпочався

ще в 2004-му році. Із вступом двох нових членів Європейський Союз

набув у певному сенсі й нової якості. І всі інші, так звані «країни-

сусіди», котрі вже офіційно визнані кандидатами на вступ до ЄС або

лише збираються й намагаються ними стати (а серед них і Україна),

інтегруватимуться до Євросоюзу, уже багато в чому відмінного від

того, куди вони прагнули роками і навіть десятиліттями.

Українській стороні потрібно також усвідомити, що ЄС – це

насамперед міжнародна система зі своєю ієрархією, своїм центром та

периферією, своїми законами і закономірностями.

Той факт, що Європейський Союз перебуває у стані постійного

розвитку та оновлення, не виключає можливості реалізації вже

найближчим часом варіантів розвитку ЄС, відомих під умовними

назвами «Європа різних швидкостей», «Європа на замовлення».

Україна має визначити своє ставлення до проектів «Європа регіонів»

та «Європа громадян», які доповнюють домінуючий на сьогоднішній

день проект «Європа держав, урядів» і одночасно багато в чому

конкурують.

Законотворчість у Європейському Союзі

Законотворчий механізм Євросоюзу структурований за

аналогією до будь-якого національного, де законодавчий орган –

Європарламент, виконавчий – Єврокомісія, і своєрдний президент –

Рада ЄС. Проте, є суттєві відмінності, адже закони в Євросоюзі

розробляє лише Європейська Комісія. Цьому процесу передують

широкі і тривалі консультації з громадськістю та всіма

зацікавленими сторонами,

потім проходить процедура згоди, або ж

згода, і спільне прийняття рішень.

Процедура консультації – це коли Європейський Парламент

висловлює свою точку зору на той чи інший законопроект, як от:

поліція та співпраця судів у кримінальних питаннях; перегляд угод;

дискримінація - расова, статева, етнічна, на підставі політичних чи

релігійних поглядів, фізичних недоліків, вікової чи

сексуальної

орієнтації; громадянство ЄС; сільське господарство; візовий режим;

надання притулку; міграційна політика та інші питання пов’язані з

вільним пересуванням людей; транспорт (коли це позначається на

окремих регіонах); правила конкуренції; податкове регулювання;

економічна політика; розширена співпраця: угоди, які дозволяють

групам країн-членів співпрацювати у певних сферах навіть тоді, коли

до

цього залучені не всі країни.

Процедура згоди схожа на консультацію, але у цьому

випадку Європарламент не може вносити у законопроект зміни, він

повинен схвалити його (абсолютною більшістю голосів) або

відхилити, як от: конкретні питання діяльності Європейського

Центрального банку; зміна статуту Європейської системи

Центробанку; структурні та інтеграційні фонди; система виборів до

Європарламенту; деякі міжнародні угоди; приєднання нових

країн-

членів.

Спільне прийняття рішень Європарламентом і Радою ЄС

передбачає одночасний розгляд законопроекту у цих інституціях.

Якщо не вдається прийти до згоди, то він виноситься на Комітет

Примирення (складається з однакової кількості представників Ради і

Парламенту), участь у засіданні беруть представники Єврокомісії.

Згодом відбувається третє читання узгодженого тексту Парламентом

Радою. Спільним прийняттям рішень стало ухвалення таких

законопроектів, як от: захист від дискримінації за національною

ознакою; право на переїзд на проживання; вільне пересування

працівників; соціальна забезпеченість робітників-мігрантів; право

відкрити приватну практику; транспорт; внутрішній ринок;

зайнятість; митна співпраця; боротьба з соціальним виключенням;

рівні можливості та однакове ставлення; втілення рішень щодо

Європейського

соціального фонду; освіта; профпідготовка; культура;

охорона здоров’я; захист прав споживачів; транс’європейська

мережа; втілення рішень щодо Європейського фонду регіонального

розвитку; дослідження; охорона довкілля; прозорість; попередження

шахрайства та боротьба з ним; статистика; створення дорадчого

органу із захисту бази даних.

Враховуючи минулі і майбутні розширення ЄС, модель

голосування кваліфікованою більшістю в

Раді була змінена

Лісабонською угодою. Де згідно принципу «подвійної більшості»:

«за» рішення повинно бути віддано 55% голосів у Раді ЄС, які

еквівалентні 65% населення Союзу. Очікується, що працювати така

модель почне з 1 листопада 2009 року.

Вирізняють три типи ухвалених законів, це: директива,

постанова (регулювання) та спільне рішення (Рамкове рішення).

Директива не є інструментом

прямої дії і вимагає запровадження

через національне законодавство, водночас вони мають верховенство

над національним правом. Постанова (регулювання) – це інструмент

прямої дії і набуває чинності в ЄС відразу після їх видання. Спільне

рішення (Рамкове рішення) використовується для зближення

законодавств або нормативів країн-членів у тій чи іншій сфері.

Пропозиції робить Єврокомісія або Рада ЄС, вона ж і ухвалює закон.

7. Відмінності між ЄС і НАТО,

історія створення та завдання Альянсу

Незважаючи на те, що ЄС і НАТО є двома невід’ємними

стовпами європейської безпеки, вони якісно різняться між собою.

Між тим частина студентської молоді не може провести чіткої

відмінності між цими організаціями. Ось чому в просвітницькій

роботі серед студентської молоді необхідно звернути увагу на те, що

НАТО уособлює в собі євроатлантичну структуру безпеки і

оборони, яка покликана забезпечити передусім американську

присутність в Європі та єдність Європи і Америки, на якій, власне, і

тримається європейська стабільність та безпека. В контексті процесу

розширення єдиної Європи НАТО переслідує, насамперед,

військово-політичні та зовнішньополітичні інтереси. Свої відносини

з країнами Східної Європи Альянс сприймає через призму

геополітичних інтересів. НАТО цікавлять, перш за все, такі категорії,

як зовнішньополітичний і воєнно-політичний курс цих країн, їхня

внутрішньополітична стабільність та геополітичне і воєнно-

стратегічне положення.

При цьому країни-кандидати повинні відповідати критеріям і

принципам членства в НАТО, що визначають їх готовність та

можливість виконувати союзницькі зобов’язання і таким чином

робити свій внесок у зміцнення колективної оборони і безпеки.

Якщо НАТО є міжнародною військово-політичною

організацією, то Європейський Союз уособлює в собі наддержавне

утворення, відносини між країнами-членами якого базуються на

конфедеративних засадах. Відтак, ЄС значно централізованіша і

закрита структура, ніж НАТО. Якщо для НАТО пріоритетом є

зовнішньополітична поведінка і західні геополітичні орієнтації

країн – майбутніх претендентів, то для Європейського Союзу є

важливими, насамперед, внутрішня політика й економічні та

політичні перетворення в країнах Східної Європи, що мають

долучитися до європейської спільноти.

Вимоги для країн – кандидатів на вступ до ЄС є незрівнянно

вищими, ніж вимоги на отримання членства в НАТО. Країна-

претендент на членство розглядається як об’єкт внутрішньої

політики ЄС, тоді як для НАТО вона є об’єктом його зовнішньої

політики.

Шлях до вступу в Європейський Союз відкритий для тих країн,

які за рівнем свого економічного і політичного розвитку

відповідають його стандартам. Країни, котрі не досягли цих

стандартів, використовують формулу «вступ до ЄС через членство

в НАТО», що розглядається цими країнами як головна передумова

для вступу в ЄС.

Перевага такого шляху інтеграції в Європейську спільноту

полягає в тому, що вступ до НАТО дозволяє країнам-кандидатам

остаточно вийти зі сфери впливу Росії, яка прагне бути самостійною

домінантою на європейському геополітичному просторі, отримати

надійні гарантії безпеки; закріпити основи демократичного устрою в

країні. Але країни-кандидати отримують головне – могутній

локомотив просування своїх інтересів у Євросоюзі в особі НАТО і

США.

Використовуючи тісний зв’язок НАТО з ЄС, ці країни, як

члени Альянсу, можуть безпосередньо на рівноправній основі

лобіювати свої інтереси в країнах Євросоюзу, які водночас є членами

НАТО. Через НАТО країни – кандидати до Євросоюзу мають змогу

використовувати потужний механізм впливу США на ЄС. Країнам,

які мають досить тісні відносини із США в рамках НАТО,

забезпечено підтримку їх намірів – долучитись до ЄС.

Наявність таких потужних локомотивів інтеграції до

Євросоюзу, як НАТО і США, робить стратегію транзиту країн –

кандидатів «через НАТО в ЄС» виправданою. Згідно з цією

стратегією першим суттєвим кроком на шляху приєднання до

європейської спільноти є вступ до НАТО. Нагадаємо, що десять

держав Центральної і Східної Європи (Латвія, Литва, Естонія,

Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина, Словенія, Болгарія, Румунія)

приєднались до ЄС лише після того, як вступили в НАТО.

Важливим у виховній роботі зі студентською молоддю є

ознайомлення її з історією і метою створення Альянсу, критеріями та

вимогами, які НАТО висуває до кандидатів на вступ до Альянсу,

формуванням і реалізацією державної політики у сфері

євроатлантичної інтеграції України.