Клиновий Д.В., Пепа Т.В. Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка України

Подождите немного. Документ загружается.

При прогнозуванні перевезень пасажирів по видах транс'

порту враховується, що:

• на залізничному транспорті загальний обсяг пасажиро'

обігу визначається як сума пасажирообігу в поїздах

приміського сполучення та далекого прямування;

• на морському транспорті включається перевезення па'

сажирів в усіх видах плавання, що здійснюються транспорт'

ним та портовим флотом;

• на річковому транспорті загальний обсяг перевезень

визначається як сума перевезень в усіх видах сполучення,

включаючи екскурсійні та туристичні, а також на переправах

через водосховища;

• на автомобільному транспорті в загальний обсяг паса'

жирообігу включається внутрішньоміське, приміське,

міжміське та міжнародне сполучення, що виконується марш'

рутними автобусами і тими, що працюють за погодинним та'

рифом;

• на повітряному транспорті в пасажирообіг входить об'

сяг перевезень на міжнародних, міждержавних та внутрішніх

повітряних лініях. Загальний обсяг відправлення пасажирів з

аеропортів України включає перевезення вітчизняними та

іноземними авіакомпаніями;

• на міському транспорті кількість перевезених паса'

жирів і пасажирообіг прогнозується окремо по видах транс'

порту: метро, трамвай, тролейбус та автобус.

Таким чином, прогнозування транспортної роботи надає

широкі можливості оцінки тенденцій та перспектив забезпе'

чення народного господарства послугами галузей транспорту,

показує шляхи підвищення ефективності всіх видів транс'

портного обслуговування

Основна задача прогнозування соціального розвитку —

визначення на перспективний період потреб населення і мож'

ливостей їхнього задоволення.

Категорія, що визначає народний добробут — рівень жит'

тя, котрий характеризує рівень задоволення фізичних, духов'

них і соціальних потреб людей.

531

Ðîçì³ùåííÿ ïðîäóêòèâíèõ ñèë òà ðåã³îíàëüíà åêîíîì³êà Óêðà¿íè

Рівень життя визначається розвитком потреб, що мають

тенденцію до постійного зростання.

Прогнозування соціального розвитку тісно зв’язано з про'

гнозуванням демографічних процесів, розселенням і

розміщенням продуктивних сил.

Прогноз підвищення рівня життя визначається в загаль'

ному виді трьома складовими:

1. ростом валового внутрішнього продукту і національно'

го доходу;

2. ростом суспільних потреб;

3. ростом ресурсів для майбутнього споживання (ба'

зується на прогнозованих розрахунках ефективності прогно'

зованого нагромадження).

Система прогнозів соціального розвитку і споживчого

рівня життя заснована на комплексі показників. Основні серед

них:

• соціально'демографічні показники, характеризують ди'

наміку чисельності і складу населення, соціальну структуру

суспільства, зміни відносин власності (рух у структурі основ'

них фондів, доходи за формами власності на засоби вироб'

ництва);

• показники, що визначають зміни соціально — еко'

номічних і виробничих умов праці, нагромадження освітнього

потенціалу, підвищення професійного рівня населення;

• узагальнюючі показники, що дозволяють визначити у

вартісному вираженні економічні умови підвищення рівня

життя — виробництво ВВП на душу населення, ресурси спо'

живання і їх обсяг у національному доході (або у ВВП), ди'

наміку і структуру номінальних і реальних доходів населення;

• показники споживання основних продуктів харчування,

непродовольчих товарів, обсяг продаж товарів на душу насе'

лення, забезпеченість домогосподарства предметами побуто'

вого призначення.

Оцінка рівня життя проводиться за показниками:

• забезпеченості житлом і комунальними послугами;

• культурно'побутовими послугами;

532

Ä.Â. Êëèíîâèé,Ò.Â.Ïåïà

• дитячими та загальноосвітніми навчальними заклада'

ми, лікувально'профілактичними, санітарно'курортни'

ми, туристичними закладами.

Існують диференційовані показники на душу населення:

• чисельність лікарів на 10 тис. жителів;

• забезпеченість домогосподарств телевізорами, холодиль'

никами, автомобілями на 100 родин (предметами куль'

турно — побутового призначення) і на 1 тис. населення.

При розробці прогнозів соціального розвитку і підвищен'

ня рівня життя ставляться цільові орієнтири — домогтися на'

сичення на 100 родин певними товарами широкого вжитку або

побутовими предметами тривалого користування виходячи з

розрахунків норм споживання при цьому:

1. Визначаються ресурси, необхідні для розміщення пе'

редбачуваного рівня.

2. Визначаються вимоги до розвитку галузей матеріаль'

ного виробництва, що забезпечують досягнення прогнозова'

ного рівня життя.

Згідно з цим, має бути досягнуто оптимальне співвідно'

шення розвитку галузей виробництва і галузей, що реалізують

процес підвищення рівня життя.

Існує набір моделей, що використовуються для визначен'

ня ресурсів для виробничого і невиробничого нагромадження:

• норми виробничого нагромадження при встановлених

нормативних вимогах до темпів росту ресурсів для ви'

робництва і невиробничого будівництва;

• обсяги невиробничого нагромадження і поточного спо'

живання;

• динаміка невиробничих фондів і моделі реалізації неви'

робничих інвестицій.

Основні вимоги до соціальних прогнозів — урахування

зростаючих суспільних і особистих потреб.

Рівень життя населення містить у собі такі складники:

• структуру раціонального споживання;

• дані про природний та механічний рух населення (на'

роджуваність, смертність, міграція);

533

Ðîçì³ùåííÿ ïðîäóêòèâíèõ ñèë òà ðåã³îíàëüíà åêîíîì³êà Óêðà¿íè

• динаміку обсягу і макроструктури ресурсів для спожи'

вання;

• динаміку структури невиробничих інвестицій і ма'

теріальних затрат у невиробничій сфері;

• динаміку обсягів індивідуального споживання;

• житлове будівництво;

• індивідуальний номінальний доход і реальні доходи на'

селення;

• динаміку структури індивідуального споживання ма'

теріальних благ і послуг;

• диференційований баланс доходів населення та ін.

У задоволенні потреб велику роль відіграє роздрібна

торгівля.

Під роздрібною торгівлею розуміється продаж товарів на'

родного споживання (довгострокового користування та широ'

кого вжитку) в обмін на особисті грошові доходи.

Під купівельним попитом розуміється платоспроможна

потреба (сума коштів), потенційно призначена для придбання

матеріальних благ (продукти харчування, одяг, взуття, ткани'

ни, вироби культурно — побутового призначення і господарсь'

кого побуту).

Напрямки прогнозування:

• цільовий метод, заснований на заздалегідь установлю'

ваних яких — або цільових орієнтирах розвитку попиту

і роздрібної торгівлі;

• дослідницький метод, базується на тенденціях сформо'

ваних у минулому і сьогоденні.

Прогнозування побутових послуг засновано на урахуванні

платоспроможного попиту населення на певний асортимент

послуг.

Основна задача — прогнозування попиту населення на ті

чи інші види обслуговування.

Методи прогнозування:

• нормативний, в основі лежить система науково'

обґрунтованих нормативів;

• екстраполяційний;

534

Ä.Â. Êëèíîâèé,Ò.Â.Ïåïà

• економіко'математичне моделювання, при цьому вияв'

ляється залежність прогнозованої величини — обсягу

попиту (об’єм послуг) від незалежних перемінних

(факторів).

Прогнозування послуг пасажирського транспорту прово'

диться в комплексі з оцінкою транспортного обслуговування

виробничого комплексу регіонального господарства й

національної економіки в цілому.

Ціль прогнозування — визначення попиту на послуги

транспорту, очікуваного числа поїздок на певні відстані і в

певних напрямах.

В основі прогнозування числа поїздок враховують факто'

ри, що впливають на поїздки:

• чисельність населення (збільшення, зменшення) у

міській та сільській мережах розселення;

• зростання реальних доходів (ступінь та структура зай'

нятості, рівень заробітної плати), забезпечення товара'

ми, рівень розвитку економічних зв’язків регіонів.

Зв’язок — один з найважливіших компонентів інфраст'

руктури, що забезпечує приймання і передачу інформаційних

потоків, функціонування виробничих процесів, здійснення

державних, політичних та оборонних заходів і задоволення

потреб населення.

Основними показниками розвитку галузі є:

• обсяг продукції зв’язку в грошовому виразі;

• протяжність телефонних каналів на міжнародних

лініях зв’язку;

• місткість міських та сільських телефонних станцій;

• місткість вузлів комутації каналів загальнодержавної си'

стеми передачі даних (ЗДСПД) та телеграфної мережі;

• кількість телевізійних станцій потужністю 1кВт і вище;

• кількість комплексно'механізованих вузлових підпри'

ємств поштового зв’язку;

• прибутки, доходи, рентабельність;

• обсяг державних капітальних вкладень і введення в дію

виробничих потужностей — міждержавних кабельних

535

Ðîçì³ùåííÿ ïðîäóêòèâíèõ ñèë òà ðåã³îíàëüíà åêîíîì³êà Óêðà¿íè

та радіорелейних ліній зв’язку, радіотрансляційних

станцій потужністю 1кВт і вище, міських автоматичних

телефонних станцій та вузлових підприємств поштово'

го зв’язку.

Показники розвитку засобів зв’язку визначаються як сума

очікуваної наявності їх у базисному році та приросту на про'

гнозований період.

Приріст протяжності каналів на міжміських лініях зв’язку

встановлюється, виходячи із прогнозованого введення каналів

на нових та додаткових каналах на реконструйованих лініях

зв’язку та тих, що розширюються.

Приріст місткості міських та сільських телефонних

станцій розраховується із прогнозованого введення в дію но'

вих телефонних станцій та розширення існуючих, за винятком

місткості демонтованих станцій.

Приріст комплексно'механізованих вузлів підприємств

зв’язку визначається, виходячи з кількості введених у дію но'

вих реконструйованих вузлів підприємств поштового зв’язку,

обладнаних засобами механізації процесів обробки, сортуван'

ня та транспортування поштових відправлень, розрахунково'

підсумковими машинами на касових операціях.

Приріст кількості телевізійних станцій розраховується на

основі запланованого введення в дію нових транслюючих те'

левізійних станцій.

Введення в дію виробничих потужностей за рахунок

капітальних вкладень на запланований період визначається:

• по міжміських кабельних та радіорелейних лініях зв’яз'

ку — сумою протяжності прокладених магістральних

внутрішньозонових ліній передачі та з’єднувальних

ліній, обладнаних системами передачі для утворення

каналів електрозв’язку;

• по радіомовних станціях — сумою потужності введених

в дію передавачів, призначених для передачі програм

радіомовлення;

• по телевізійних станціях — кількістю введених в дію те'

левізійних станцій потужністю 1 кВт та вище;

536

Ä.Â. Êëèíîâèé,Ò.Â.Ïåïà

• по міських автоматичних телефонних станціях — за'

гальною ємністю телефонних станцій, введених в дію у

містах та селищах міського типу;

• по вузлових підприємствах поштового зв’язку —

кількістю введених у дію поштамтів усіх видів,

відділень перевезення пошти і міських вузлів зв’язку,

які виконують функції по сортуванню та доставці

відправлень.

Прогноз повинен враховувати розвиток нових видів зв’яз'

ку — факсу, телексу, стільникового, пошукового та транкінго'

вого радіотелефонного зв’язку, Інтернету, супутникового

зв’язку тощо. Внаслідок високих темпів розвитку цих видів

зв’язку та їх великої залежності від іноземних інвестицій од'

ним з основних методів їх прогнозу є експертна оцінка.

Найбільш пріоритетними напрямами розвитку зв’язку є:

• міжнародний та міжміський телефонний зв’язок;

• документальний електрозв’язок;

• міський телефонний зв’язок;

• сільський телефонний зв’язок;

• поштовий зв’язок;

• звукове мовлення;

• стільниковий радіотелефонний зв’язок;

• пошуковий радіотелефонний зв’язок (пейджинг).

Прогнозування розвитку ринкової інфраструктури займає

чільне місце у прогнозуванні має на меті визначення шляхів її

розвитку на основі аналізу сучасного стану виявлених тен'

денцій та існуючих проблем її розвитку.

За допомогою методології прогнозування аналізуються і

вивчаються процеси, які відбуваються у становленні і розвит'

ку ринкової інфраструктури, зокрема, фактори впливу на роз'

виток і розміщення ринкової інфраструктури та прогно'

зується її розвиток та розміщення на прогнозний періоді.

Методи прогнозування розвитку ринкової інфраструкту'

ри на даний момент утворюють єдину систему. Оскільки на

функціонування ринкової інфраструктури впливає багато

факторів, зокрема, становлення і розвиток ринкових відносин,

537

Ðîçì³ùåííÿ ïðîäóêòèâíèõ ñèë òà ðåã³îíàëüíà åêîíîì³êà Óêðà¿íè

модель розвитку ринку та державного регулювання, то для

прогнозування напрямів розвитку ринкової інфраструктури

не може бути застосована єдина методика.

Розробка прогнозних підходів з використанням конкрет'

них методів прогнозування з урахуванням обставин часу та

простору об’єктів ринкової інфраструктури є відправним мо'

ментом у прогнозуванні. З урахуванням цього, прогнозування

розвитку ринкової інфраструктури набуває міждисциплінар'

ного підходу, де важливим в однаковій мірі стають: викорис'

тання статистичних методів, інтуїції прогнозиста, застосуван'

ня досвіду прогнозування і аналізів, використання методів

зниження та пом’якшення ризиків.

Прогнозування розвитку ринкової інфраструктури ба'

зується на закономірностях розвитку ринкової інфраструкту'

ри, просторового її розміщення. Точність прогнозів залежить

від організації загальнодержавної системи моніторингу за роз'

витком ринкової інфраструктури, зокрема, повноти статис'

тичного обліку діяльності підприємств ринкової інфраструк'

тури.

Метою прогнозування розвитку інститутів ринкової

інфраструктури є визначення стратегічних напрямів і шляхів

її розвитку, а також важелів забезпечення ефективного

функціонування суб’єктів ринкової економіки.

Визначеною методологічною основою формування і роз'

витку ринкової інфраструктури є становлення (формування) і

розвиток ринкової економіки — закономірності, особливості,

принципи і механізм функціонування, а також соціально'еко'

номічна модель її розвитку.

Основною проблемою є раціональне поєднання механізму

саморозвитку ринку і важелів державного регулювання ринку

та ринкової інфраструктури. Оскільки умови функціонування

ринку і відповідно ринкової інфраструктури в значній мірі ха'

рактеризуються невизначеністю, то прогнози за ступенем не'

визначеності поділяються на імовірні і детерміновані. Ступінь

невизначеності забезпечується кількістю та якістю врахуван'

ня ризиків щодо об’єктів прогнозування.

538

Ä.Â. Êëèíîâèé,Ò.Â.Ïåïà

Щодо варіантностей прогнозу, то він може розраховувати'

ся як оптимістичний, нейтральний та песимістичний варіанти.

При прогнозуванні розвитку та розміщення ринкової

інфраструктури, враховуються особливості, проблеми і тен'

денції розвитку ринку та ринкової інфраструктури, а саме:

• перехід від адміністративно'командної системи до еко'

номіки ринкового типу, тобто формування нової

соціально'економічної моделі розвитку держави;

• реструктуризація державної власності, формування

різних форм і видів власності; подолання державного

монополізму і створення конкурентного середовища;

• приватизація (труднощі, проблеми і суперечності, які

впливають на формування і розвиток інститутів ринко'

вої інфраструктури);

• непристосованість (на початковому етапі) діючих

інститутів фінансового ринку (зокрема, банків та стра'

хових компаній) до виконання функцій притаманних

їм в ринковій економіці;

• формування (вперше) більшості інститутів та нових

організаційних форм ринкової інфраструктури;

• децентралізація управління з врахуванням зростаючої

ролі територіального фактора, реалізація принципів

регіонального управління в межах економічного про'

стору України.

Щодо врахування проблем, які потребують негайного

розв’язання, то це, перш за все, є:

• проблема раціонального поєднання механізмів само'

розвитку ринку і державних важелів впливу (регулю'

вання) на розвиток ринкових відносин і ринкової

інфраструктури;

• проблема нагромадження капіталу та інвестування за

рахунок національних джерел (і, зокрема, залучення

тіньового капіталу);

• проблема формування (створення) механізму коорди'

нації діяльності між інститутами ринкової інфраструк'

тури та новими організаційними формами, що мають

539

Ðîçì³ùåííÿ ïðîäóêòèâíèõ ñèë òà ðåã³îíàëüíà åêîíîì³êà Óêðà¿íè

відношення до нагромадження капіталу та інвестуван'

ня, а також ефективного управління економічними,

підприємницькими, фінансовими та інвестиційними

ризиками;

• проблема створення ефективної та стабільної законо'

давчо'нормативної бази функціонування суб’єктів рин'

ку та ринкової інфраструктури.

Концепція прогнозного розвитку ринкової інфраструктури

базується на утвердженні інноваційної моделі розвитку та

соціальній спрямованості економічної політики, впровадженні

дієвих фінансово'економічних важелів впливу, формуванні

збалансованої і ефективної регіональної політики в якій узгод'

жені державні і регіональні інтереси, підвищенні ефективності

управління процесами регіоналізації на основі подальшої його

децентралізації (розподілу функцій і фінансових ресурсів) і по'

лягає в забезпеченні стійких взаємозв’язків між господарюючи'

ми суб’єктами, оптимізації руху товарно'грошових потоків,

мобілізації заощаджень, нагромадженні капіталу, його роз'

поділу і перерозподілу між сферами і галузями економіки і

зміцненні фінансово'економічної самостійності регіонів.

Прогнозна оцінка розвитку та розміщення ринкової

інфраструктури передбачає:

• формування ефективного механізму взаємодії між дер'

жавою і ринком — поєднання механізму саморозвитку ринку і

важелів державного регулювання та підтримки, визначених на

основі удосконалення фінансової, зокрема, податкової та мо'

нетарної і кредитної політики;

• забезпечення за допомогою процесів подальшого роздер'

жавлення і приватизації становлення різноманітних форм

власності, формування акціонерного і приватного капіталу, за'

лучення, нагромадження та інвестування його в економіку

інститутами фінансового і фондового ринку (зокрема, фінан'

совими посередниками);

• формування ефективної і збалансованої регіональної

політики на основі узгодження, яка спрямовуватиметься на

використання переваг територіального поділу праці, природ'

540

Ä.Â. Êëèíîâèé,Ò.Â.Ïåïà