Клиновий Д.В., Пепа Т.В. Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка України

Подождите немного. Документ загружается.

вується на надання істотного динамізму регіональному

соціально'економічному розвитку шляхом більш повного та

ефективного залучення в господарський оборот ресурсного

потенціалу регіонів, використання переваг територіального

поділу і кооперації праці на основі розширення повноважень і

підвищення відповідальності регіональних та місцевих ор'

ганів влади і управління за вирішення поточних і перспектив'

них проблем територій.

Об’єктами державної регіональної політики є адміністра'

тивно'територіальні одиниці чи їх сукупності, що визначають'

ся чинним адміністративно'територіальним устроєм України.

Суб’єктами державної регіональної політики виступають

центральні, регіональні і місцеві органи виконавчої влади та

органи місцевого самоврядування, які в межах своєї компе'

тенції вирішують питання регіонального соціально'еко'

номічного розвитку.

Основною метою регіональної економічної політики є

створення необхідних організаційно'правових та економічних

умов, що надають відносно рівні можливості кожному регіону

для ефективного економічного розвитку, раціонального вико'

ристання природних, трудових, фінансових ресурсів і задово'

лення потреб населення.

У регіонах концентруються інтереси держави, вітчизня'

них і зарубіжних підприємств, організацій, олігархів тощо. Та

під поняттям регіональна політика зазвичай розуміють лише

політику держави. І дійсно, багато регіональних проблем не

можна вирішити зусиллями лише окремих підприємств, зок'

рема екологічні, демографічні та інші. Таким чином, державна

регіональна політика — це сукупність заходів, які здійснюють'

ся державою у сфері комплексного розвитку регіонів країни

відповідно до її поточних і стратегічних цілей. Ці заходи спря'

мовуються на стимулювання ефективного розвитку продук'

тивних сил регіонів, раціональне використання їхнього ре'

сурсного потенціалу, створення нормальних умов життєдіяль'

ності населення, забезпечення екологічної безпеки та вдоско'

налення територіальної організації суспільства.

551

Ðîçì³ùåííÿ ïðîäóêòèâíèõ ñèë òà ðåã³îíàëüíà åêîíîì³êà Óêðà¿íè

Регіональна політика є органічною складовою загально'

державної політики. Вихідними положеннями для її форму'

вання є ступінь економічної міцності регіонів, рівень життя

населення у них, політичне, екологічне, релігійне становище.

Така політика, з одного боку, спрямовується на забезпечення

всебічного розвитку регіонів, а з другого — на збереження те'

риторіальної цілісності держави. Здійснення першого напря'

му відбувається завдяки чіткому розмежуванню повноважень

між центральними і місцевими органами виконавчої влади та

органами місцевого самоврядування. За умови вдалого, науко'

во обґрунтованого розподілу повноважень підвищується пра'

вова відповідальність усіх сторін за вирішення завдань життє'

забезпечення населення регіонів і комплексного розвитку те'

риторій. При здійсненні другого напряму регіональної політи'

ки визначальним є принцип дотримання пріоритетів загально'

державного значення, органічної єдності комплексного роз'

витку регіонів і країни в цілому. Цей напрям коригується ви'

ключно центральними органами виконавчої влади згідно з на'

даними їм Конституцією країни та відповідними законодавчи'

ми актами повноваженнями.

Таким чином, всебічно обґрунтована державна регіональ'

на політика повинна базуватися на врахуванні та оптимально'

му поєднанні загальнодержавних, регіональних і місцевих

інтересів. Тому провадити її повинні згідно з визначеними по'

вноваженнями управлінські структури центральних,

регіональних і місцевих органів виконавчої влади, правильно

застосовуючи чинне законодавчо затверджене нормативно'

правове і фінансово'економічне забезпечення проведення та'

кої політики. При цьому пріоритетними цілями державної

регіональної політики є наступні:

• збільшення національного багатства країни шляхом

ефективного використання природно'ресурсного та науково'

технічного потенціалу кожного регіону і тісного

співробітництва між ними;

• поступове вирівнювання та зближення рівнів економіч'

ного і соціального розвитку регіонів України;

552

Ä.Â. Êëèíîâèé,Ò.Â.Ïåïà

• сприяння гармонійному та збалансованому розвитку

регіонів, надання фінансово'економічної підтримки депресив'

ним та проблемним регіонам;

• запровадження єдиних мінімальних соціальних стан'

дартів та дієвих механізмів соціального захисту населення не'

залежно від економічних можливостей регіонів;

• для реалізації головної мети та пріоритетних цілей дер'

жавної регіональної політики належить вирішити такі завдання;

• створення належної фінансової, матеріальної і правової

основи регіонального управління та місцевого самоврядуван'

ня, удосконалення фінансово'бюджетних відносин між цент'

ром і регіонами, вироблення критеріїв та механізмів надання

державної підтримки регіонам;

• структурна перебудова економіки регіонів, створення

нових високоефективних виробничих потужностей, налагод'

ження системи коопераційних міжрегіональних зв’язків;

• досягнення продуктивної зайнятості населення, стабілі'

зації та покращання демографічної ситуації, збільшення три'

валості життя та природного приросту населення в регіонах;

• перерозподіл повноважень між різними рівнями влади

на основі децентралізації управління соціально'економічними

процесами шляхом здійснення повномасштабної державно'

правової реформи;

• забезпечення взаємного представництва центральних і

регіональних органів влади.

В регіональному вимірі у регіональній політиці визнача'

ються наступні пріоритетні завдання:

1. Забезпечення комплексного і збалансованого соціаль'

но'економічного розвитку усіх регіонів шляхом раціонального

використання їх економічного потенціалу.

2. Всебічна підтримка депресивних регіонів, у першу чер'

гу — аграрно'промислових, із порівняно низьким рівнем

соціально'економічного розвитку (території Полісся, Поділля

Карпатський та Південний райони тощо).

3. Зниження рівня сировинної орієнтації економіки,

здійснення відповідної структурної перебудови в напрямку

553

Ðîçì³ùåííÿ ïðîäóêòèâíèõ ñèë òà ðåã³îíàëüíà åêîíîì³êà Óêðà¿íè

розвитку високотехнологічних ресурсозберігаючих вироб'

ництв у традиційно промислових районах України, для яких

характерна концентрація підприємств важкої промисловості й

складна економічна ситуація. Це в першу чергу: Донецька,

Дніпропетровська, Запорізька, Луганська, міста Харків, Оде'

са, Київ.

4. Оздоровлення екологічного стану промислових регіо'

нів Прикарпаття, Донбасу, Придніпров’я, а також територій,

що зазнали радіоактивного забруднення в результаті аварії на

ЧАЕС. Створення в цих регіонах сприятливих умов для

життєдіяльності населення.

5. Формування раціональної системи розселення шляхом

зміцнення сільської її мережі, активізація функціонування

сільських населених пунктів, малих сільських поселень на базі

малого і середнього підприємництва.

6. Широкий розвиток прикордонної торгівлі та міжна'

родного співробітництва, в першу чергу з сусідніми держава'

ми та країнами СНД.

7. Розвиток регіональних і міжрегіональних інфраструк'

турних систем транспорту, зв’язку, інформатики, які забезпе'

чують і стимулюють ефективність територіального поділу

праці.

8. Раціональне використання рекреаційних ресурсів в

Криму, районах Чорноморського і Азовського узбережжя,

Карпатах, в екологічно чистих зонах інших областей України

шляхом створення розгалуженої мережі транспортних ко'

мунікацій, об’єктів соціальної інфраструктури.

15.2. Ñïåöèô³êà ïðîâåäåííÿ ðåã³îíàëüíî¿

åêîíîì³÷íî¿ ïîë³òèêè â Óêðà¿í³

Комплексний розвиток господарства країни не можливий

без всебічного розвитку її регіонів. Під регіоном треба ро'

зуміти частину території країни, відмінну від суміжних тери'

торій, з певним поєднанням природно'географічних, соціаль'

554

Ä.Â. Êëèíîâèé,Ò.Â.Ïåïà

но'економічних, демографічних, національно'культурних,

екологічних та інших ознак. Ці ознаки повинні характеризува'

тися єдністю і цілісністю, бути комплексоутворюючими.

Регіон може як збігатися з межами адміністративно'тери'

торіальної одиниці, так і об’єднувати території кількох таких

одиниць.

Ученими проведено класифікацію регіонів щодо проблем'

ності їх розвитку. В умовах мирного часу при стабільній еко'

номіці в державі виділяються динамічні (піонерні) і проблемні

регіони. Динамічні (піонерні) — це регіони з прогресивним

станом економіки, високим рівнем життя населення,

стабільною культурно'політичною та екологічною ситуацією.

Для умов економічної кризи, коли всі регіони охоплені спадом

у всіх сферах людського буття, ця класифікація потребує уточ'

нень. У такому випадку під динамічними розуміють такі

регіони, які знаходяться у більш вигідному становищі з по'

зицій структури господарського комплексу і можливостей за'

безпечення зайнятості населення. Оскільки усі галузі госпо'

дарського комплексу залежать від кон’юнктури попиту і про'

позиції, паритету цін та інших економічних чинників,

вигідність становища таких регіонів визначається часткою га'

лузей обробної промисловості та сфери послуг. До того ж, як

підказує світовий досвід, названі галузі виступають рушійною

силою прогресу, основним джерелом попиту на робочу силу.

Проблемні — це регіони, розвиток яких з певних причин

суттєво відстає від середнього у державі рівня. У свою чергу

вони поділяються на слаборозвинуті та депресивні.

Слаборозвинутими називаються такі регіони, економічна

відсталість яких викликана передусім географічними чи істо'

ричними чинниками. Найважливішими географічними чин'

никами, що об’єктивно впливають на структуру і ступінь роз'

витку господарського комплексу, можна назвати рельєф

місцевості та конфігурацію території регіону, від яких зале'

жать транспортна доступність і витрати на перевезення, а та'

кож особливості клімату, які визначають природні умови роз'

витку господарства. Гірський рельєф, пересічна місцевість,

555

Ðîçì³ùåííÿ ïðîäóêòèâíèõ ñèë òà ðåã³îíàëüíà åêîíîì³êà Óêðà¿íè

значна витягнутість у певному напрямку чи деяка ізольо'

ваність території водною або іншою перешкодою, посушливий

чи надмірно зволожений клімат створюють несприятливі пе'

редумови для збільшення концентрації населення у регіоні,

підвищують затратність виробництва, часто призводять до по'

силення екстенсивності у сільському господарстві. Вплив

історичного чинника на формування економіки регіону прояв'

ляється у певних тенденціях нерівномірного розвитку його

різних місцевостей. Це може бути пов’язане як з тра'

диційністю виробництва, так і процесом об’єднання в єдине

ціле окремих територій з різним рівнем економічного розвит'

ку. Отже, названі чинники концентруються у проблемах еко'

номічного характеру, адже у слаборозвинутих регіонах обме'

жений рівень і нераціональна структура зайнятості населення,

несприятливі умови для активізації ділової, інвестиційної,

соціальної та інших сфер діяльності.

Депресивними називаються такі регіони, економічна

відсталість яких зумовлена стагнацією, спричинена структур'

ною кризою, що охопила виробництва, які стали неефективни'

ми у результаті зміни умов розвитку. Найчастіше депресивни'

ми є старопромислові регіони з характерними для них видо'

бувними або традиційними галузями спеціалізації промисло'

вості. У них переважають видобуток корисних копалин із вис'

нажених родовищ і виробництво засобів виробництва, що

відбувається здебільшого за застарілими технологіями, з висо'

кою витратоємністю, низькою рентабельністю, недостатньою

екологізацією виробництва. Навіть за умов загального стійко'

го розвитку національної економіки у таких регіонах по'

тенційно можуть виникати економічні кризи.

Протягом усього післявоєнного періоду в економічно роз'

винутих країнах світу продовжують удосконалюватися форми

і методи регіональної політики. Зокрема, поряд з методами

прямого (директивного) державного втручання у процеси

регіонального розвитку застосовуються і суто економічні ме'

тоди стимулювання потрібних структурних зрушень у мезо'

та мікрорегіонах. Але у країнах з багатоукладною економікою

556

Ä.Â. Êëèíîâèé,Ò.Â.Ïåïà

у межах державної регіональної політики завжди ведеться по'

шук балансу між розвитком районів (територій) і рівнем жит'

тя людей. Досягти такого балансу потрібно і в Україні, що має

стати сенсом проведення державної регіональної політики.

Причинами й аргументами на користь проведення

регіональної політики у світі зазвичай є різні рівні розвитку

регіонів і наявність специфічних регіональних проблем. Зва'

жаючи на розміри території України, неоднаковий природно'

ресурсний потенціал різних місцевостей, відмінності у

розміщенні продуктивних сил, строкатий етнічний і

релігійний склад населення, його традиції культури та особли'

вості політичних поглядів, потреба у проведенні регіональної

політики є очевидною.

Реальна необхідність розробки регіональної політики в

Україні обумовлена такими причинами:

• розпадом єдиного народногосподарського комплексу

СРСР та лібералізацією зовнішньоекономічної діяльності, що

призвело до необхідності встановлення нових міжрегіональ'

них зв’язків як всередині держави, так і за її межами;

• становленням державності України, що висунуло на'

гальну необхідність створення національного господарського

комплексу на базі ефективного використання усіх місцевих

ресурсів, переваг раціонального територіального поділу праці;

• економічною кризою, яка по'різному охопила економіку

регіонів і позначилася на їхньому соціально'економічному

становищі;

• переходом до ринкових відносин, роздержавленням і

приватизацією, відмовою від багатьох важливих соціальних

гарантій тощо.

У перші роки незалежності здебільшого були закладені

наукові і правові основи такої політики, які, на жаль, ще

суттєво не змінили реальну ситуацію у державі. Тим часом, на

фоні прогресуючої економічної кризи продовжували зростати

диспропорції між регіонами України не тільки економічного

характеру, а й демографічного, соціального, екологічного. Зо'

крема, за офіційними даними, за період соціально'економічної

557

Ðîçì³ùåííÿ ïðîäóêòèâíèõ ñèë òà ðåã³îíàëüíà åêîíîì³êà Óêðà¿íè

кризи 1991 — 1999 рр. різниця між максимальним і мінімаль'

ним значенням показника випуску промислової продукції на

душу населення у регіонах зросла з 2,2 до 12 разів, а частка

п’яти найменш промислово розвинутих регіонів у загальному

обсязі виробництва скоротилася відповідно з 7,7 до 3,2%. За

станом на початок 2000 р. співвідношення між доходами на ду'

шу населення становило 6,5 рази, а між надходженням по'

датків — 9 разів.

Трансформаційні процеси за останній період призвели не

лише до масового та активного руйнування (фізичного і мо'

рального) засобів виробництва, але й обезцінили мотивацію

до праці. Це обумовлене наднизькою вартістю робочої сили,

при якій не забезпечується навіть просте її відтворення. У

зв’язку із безробіттям, вимушеною неповною зайнятістю,

втратою робочого часу не з вини працівника, зайнятістю на

низькокваліфікованих роботах, відбувається масова дек'

валіфікація переважної більшості промислово'виробничого

потенціалу. Знижується потреба у робочій силі, продов'

жується відтік кваліфікованих кадрів і молоді у різні

суспільно непрестижні, але такі, що дозволяють вижити, сфе'

ри діяльності. До погіршення фахових і професійних знань

працівників додається ще й постаріння працюючого населен'

ня та інші негативні процеси (зокрема, погіршення стану здо'

ров’я). Все це об’єктивно призводить до зниження продуктив'

ності праці.

В окремих регіонах загострилися специфічні, характерні

для них проблеми. Наприклад, у Криму — облаштування ре'

патрійованого кримсько'татарського населення, загострення

мовного питання; у Галичині — міжконфесійні чвари тощо.

У 90'ті роки окреслилися як загальні тенденції змін в еко'

номічній структурі регіонів України, так і специфічні. До за'

гальних відносяться наступні:

• зменшення обсягів виробництва у загальному секторі

економіки, який становить фундамент економічного вироб'

ництва, виступає основою створення продукту і доходу. Особ'

ливо це стосується галузей матеріального виробництва –про'

558

Ä.Â. Êëèíîâèé,Ò.Â.Ïåïà

мисловості, сільського господарства, будівельної індустрії;

• зростання частки галузей, які надають послуги, перш за

все ринкового характеру, — транспорту, зв’язку, житлово'ко'

мунального господарства, загальної комерційної діяльності по

забезпеченню функціонування ринку;

• недорозвиненість галузей з виробництва і споживання

високих технологій;

• деформації у процесі відтворення основного капіталу,

замала частка його чистого нагромадження, що пов’язане з

віковою структурою основних фондів;

• скорочення зайнятості у переважній більшості сфер еко'

номічної діяльності, зростання рівня прихованого безробіття;

збільшення питомої ваги зайнятих у сільському господарстві,

особливо в особистому підсобному, що є захисним засобом

створення особистого доходу в умовах деформації структури

виробництва, відсутності робочих місць у промисловості,

будівництві, на транспорті. Проте така форма зайнятості при'

зводить до регресу, оскільки в умовах кризи продукція цього

сектора здебільшого не набуває товарної форми, а спожи'

вається самими ж виробниками та членами їх родин.

Як приклад прояву специфічних тенденцій змін у струк'

турі економічного виробництва можна виділити Вінницьку,

Дніпропетровську, Донецьку, Запорізьку, Київську, Кірово'

градську, Миколаївську, Полтавську, Рівненську, Сумську і

Хмельницьку області, в яких на фоні тотального падіння ви'

робництва зросла питома вага кінцевого продукту, створеного

у промисловості. Однак лише на Сумщині розширювалася

зайнятість у цій галузі.

Ще одна тенденція — це різке зменшення кількості робо'

чих місць в обробній промисловості порівняно з традиційни'

ми галузями. Такі зрушення сприяють консервації неефектив'

ної структури виробництва та відсталої структури зайнятості

й одночасно означають, що власне структурна перебудова, ре'

гульована державними важелями управління, ще не розпоча'

лась, тобто продовжується спонтанний процес структурного

спаду.

559

Ðîçì³ùåííÿ ïðîäóêòèâíèõ ñèë òà ðåã³îíàëüíà åêîíîì³êà Óêðà¿íè

Негативні тенденції розвитку регіонів потребують ком'

плексного підходу до їх подолання, вирішення економічних,

соціальних, екологічних та інших проблем. При цьому голо'

вною стає необхідність оптимального поєднання всієї множини

об’єктів природи, суспільства і такої територіальної організації

їх функціонування, при якій регіональні природно'суспільні

системи мали б стабільну здатність до стійкого розвитку та

відтворення. В умовах зростаючого дефіциту природних, ма'

теріальних, територіальних, економічних та інших ресурсів і

критичності екологічної ситуації необхідно забезпечити умови

стійкого відтворення природних та суспільних систем.

Оскільки всі регіони в державі безпосередньо або опосередкова'

но взаємопов’язані, то зміни економічної ситуації в одному з

них позначаться на економічній ситуації в інших. Все це не'

обхідно враховувати при розробці регіональної політики в

країні як в галузі економічної діяльності, так і соціальній сфері.

Важливою умовою подолання кризових явищ та забезпе'

чення економічного зростання є перебудова управління

регіональним розвитком у напрямі розширення прав і са'

мостійності регіонів щодо вирішення багатьох питань еко'

номічного й соціального характеру.

Головним має бути загальнодержавний рівень управління

регіональним розвитком, якому належить забезпечувати вход'

ження України у світовий соціально'економічний процес, роз'

повсюджувати нововведення з урахуванням територіальних

відмінностей, розробляти генеральний напрям соціально'еко'

номічного розвитку з визначенням його основних регіональних

відмінностей. За центром треба залишити функції міждержав'

них відносин, оборони й оборонної роботи, поліпшення еко'

логічної ситуації, регулювання грошового обігу, контролю за

банківськими операціями, стратегію регіонального прогнозу'

вання, розвитку культури, освіти, підготовки та перепідготовки

кадрів, розвитку загальнодержавного транспорту й енергетики,

космічних, океанічних і геологічних досліджень тощо.

Регіональна ланка управління має забезпечувати створення

належних умов для проживання населення, ефективного вико'

560

Ä.Â. Êëèíîâèé,Ò.Â.Ïåïà