Клиновий Д.В., Пепа Т.В. Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка України

Подождите немного. Документ загружается.

є необхiдним методологічним підгрунтям для розвитку власно'

го понятійного апарату науки про розмiщення продуктивних

сил та регіональну економіку. Остання використовує як власні

результати наукових досліджень теорій регіональної еко'

номіки, так і галузевих економік — промисловості та сільсько'

го господарства, економіки природокористування, економiчної

статистики, економiчної й соціальної географії, геології, аграр'

ної науки, економічної інформатики та кібернетики, економiки

працi, державних та місцевих фінансiв, історії народного госпо'

дарства, картографії, державного й територіального уп'

равління та інших. В свою чергу наука про розміщення продук'

тивних сил збагачує їх власними категоріями та економiчними

характеристиками територiального розвитку.

Забезпечення ефективного розвитку усіх компонентів

продуктивних сил території, як основа для забепечення еко'

номічної могутності країни та її регіонів є пріоритетою цільо'

вою функцією розміщення продуктивних сил і регіональної

економіки, як науки. Функціонування продуктивних сил яв'

ляє собою єдину і взаємопов’язану, динамічну у часі і просторі

сукупність основних, допоміжних і супутніх елементів про'

дуктивних сил, як продуктивних факторів, що беруть участь у

створенні доходу і які, таким чином, забезпечують функціону'

вання самовідтворювальної системи життєдіяльності

суспільства і природи.

Зазначена система елементів продуктивних сил та їх

функціонування розглядає виробничий процес більш широко

і повно на відміну від наявного в літературі факторного підхо'

ду до виробництва, коли виділяється три основні його елемен'

ти — земля, капітал, праця.

Трактування процесу виробництва матеріальних благ та

послуг через призму категорії продуктивні сили і їх

функціонування розглядає суспільне виробництво через приз'

му суспільних, суб’єктивних (соціальних) і речових елементів

продуктивних сил. При цьому процес виробництва розгля'

дається не лише як взаємодія людини і природи, але й як засіб,

що створює умови для функціонування самовідтворювальних

Ðîçì³ùåííÿ ïðîäóêòèâíèõ ñèë òà ðåã³îíàëüíà åêîíîì³êà Óêðà¿íè

господарських систем, їх ефективного розвитку при збере'

женні природного середовища і забезпеченні здатності його

відтворення. Таким чином, продуктивні сили для будь'якого

способу виробництва є базою. Конкретні ж процеси госпо'

дарської діяльності — обсяги виробництва конкретних то'

варів, їх розподілу і споживання, механізми і засоби

функціонування економіки, питання її організації та інші є

похідними і випливають з особливостей наявних продуктив'

них сил та їх здатності до результативної діяльності.

Звичайно, продуктивні сили, як фундамент способу ви'

робництва, є змінною величиною і знаходяться в динаміці,

постійному розвитку. Це вимагає від конкретної господарсь'

кої діяльності відповідної реакції, пристосування та врахуван'

ня особливостей їх зміни. Власне і сама господарська

діяльність впливає на свій базис — продуктивні сили. При чо'

му ця дія позначається як на матеріальних і соціальних їх сис'

темах, так і природному і суспільному середовищі. Взаємодія

між різними елементами продуктивних сил регулюється пев'

ними виробничими відносинами та різноманітними засобами.

Таким чином, продуктивні сили в усій своїй різно'

манітності беруть активну участь у господарській (еко'

номічній) діяльності і є невід’ємною її складовою. Разом з тим

економічна діяльність не вичерпує всього багатства змісту

продуктивних сил. Так, для людини, яка є елементом продук'

тивних сил, економічна діяльність не складає абсолютну

сутність її життєдіяльності. Життя людини не можна виміря'

ти лише економічними параметрами, воно багатоманітніше і

не обмежується лише економічними характеристиками.

Це ж стосується і природного середовища. Природні ре'

сурси хоч і є єдиною надійною базою для матеріального добро'

буту людей, однак природа е і невичерпним джерелом духов'

ності і пізнання. Значить, продуктивні сили природи не лише

беруть активну участь у виробництві засобів для існування

людини і створення бази економічного відтворення, але й

охоплюють широке коло позаекономічних явищ, які стосують'

ся і природи в цілому.

Ä.Â. Êëèíîâèé,Ò.Â.Ïåïà

Сутнісною ознакою поняття “розвиток” є те, що воно відоб'

ражає певний процес. Виділяють структурні, функціональні і

територіальні форми протікання процесів. Розвиток як процес,

займає серед них особливе місце. Він відноситься до хроност'

руктурних процесів і означає прогресивну якісну зміну струк'

тури в часі або іншими словами — зміну стадій розвитку явища.

В результаті розвитку відбувається структурне зрушення.

Розвиток як процес має певні стадії. Залежно від актив'

ності виділяють такі стадії розвитку як активну і пасивну. За

напрямком виділяють — розквіт, просте відтворення; стаг'

націю, депресію, деградацію і регресію, якщо зміни пов’язані зі

зниженням рівня розвитку. За інтенсивністю виділяють

стадію високого, середнього, низького (слабкого) розвитку.

Виходячи з висловлених вище положень щодо структур'

них елементів продуктивних сил та їх взаємозалежності і

цзаємообумовленості, можна відзначити, що зміст поняття

“розвиток продуктивних сил” відображає якісні прогресивні

зміни кожного з елементів продуктивних сил та їх структури в

цілому. Якісні зміни визначаються всезростаючою результа'

тивністю функціонування як окремих елементів продуктив'

них сил, так і їх сукупності. Отож, забезпечення безперервно'

го прогресу в розвитку продуктивних сил і відповідних вироб'

ничих відносинах в регіонально'галузевому економічному

вимірі і є основною метою пошукових досліджень в науці з

розміщення продуктивних сил та регіональній економіці.

Особливе місце даної науки в системі економічних дис'

циплін визначається тим, що саме вона оперує прив’язаними

до певної території економічними даними. Через це і ство'

рюється можливість удосконалення територіальної ор'

ганізації виробництва й збільшення економічного ефекту від

функціонування господарства конкретних області, міста,

адміністративного району тощо. На сучасному етапі розвитку

національної економіки посилення регіональної спрямова'

ності реформ вимагає від кожного регіону максимізації еко'

номічної віддачі виробництва для досягнення добробуту

країни у цілому.

Ðîçì³ùåííÿ ïðîäóêòèâíèõ ñèë òà ðåã³îíàëüíà åêîíîì³êà Óêðà¿íè

Ä.Â. Êëèíîâèé,Ò.Â.Ïåïà

Завданням цієї науки у загальному, стратегічному вимірі

є обґрунтування напрямів оптимізації розміщення й розвитку

продуктивних сил, підвищення економічної, екологічної та

соціальної ефективності їх функціонування в територіальних

господарських системах, а також визначення перспектив про'

порційно'збалансованого регіонального розвитку.

Основними проблемними завданнями сучасного моменту

розвитку в галузях розміщення продуктивних сил і регіональ'

ної економіки є:

• ефективне з економічної та екологічної точок зору ви'

користання компонентів природно'ресурсного по'

тенціалу країни;

• збереження й примноження інтегрального людського

(демографічного, інтелектуального та трудового) по'

тенціалу України;

• мінімізація протиріч між існуючою індустріальною те'

риторiально'галузевою структурою господарського

комплексу України та необхідністю створення високо'

конкурентної економіки з високою продуктивністю

праці та гнучкою організацією виробництва через ефек'

тивну структурну трансформація господарських ком'

плексів;

• докорінне підвищення ефективності використання ви'

робничо'економічного потенціалу регіонів;

• пристосування до умов глобалізації, відновлення тра'

диційних євразійських господарських зв’язків й інтег'

рація у світовий економiчний простір;

• пріоритетний розвиток усіх видів інфраструктури (об'

слуговуючих галузей господарства) з особливим

пріоритетом на інфраструктурі ринковій;

• істотне підвищення ефективності регіональної еко'

номіки з одночасним забезпеченням пропорційно'зба'

лансованого регіонального розвитку.

1.2. Ïðåäìåò ³ îá’ºêò äîñë³äæåííÿ

ðîçì³ùåííÿ ïðîäóêòèâíèõ ñèë òà åêîíîì³êè ðàéîí³â

Предметом науки про розміщення продуктивних сил та

регіональну економіку є виявлення законів, закономірностей

та визначення принципів і факторів просторової (територiаль'

ної) органiзації компонентів продуктивних сил, їх сучасне і

перспективне розміщення, а також визначення шляхів і за'

собів ефективної організації економічної діяльності суб’єктів

господарювання на території регіону.

Об’єктом вивчення даної науки виступають усi елементи

просторової організації продуктивних сил регіонів — природо'

і трудоресурсний потенціал, галузевi і мiжгалузевi комплекси,

територіальнi форми організації продуктивних сил та системи

господарювання, соціальна інфраструктура тощо. Таким чи'

ном, загалом об’єктом вивчення науки про розміщення про'

дуктивних сил та економіку районів є продуктивні сили в кон'

кретно'регіональному середовищі функціонування.

Продуктивні сили — це сукупність людських, ма$

теріальних та інших силових елементів, суттєвою влас$

тивістю яких є створююча дія (діяльність). Сили, що бе$

руть участь у створенні засобів і умов існування людини,

забезпечують розвиток самої людини та середовища її

проживання і є продуктивними.

Економічна оцінка дії продуктивної сили не обмежується

лише певною участю у створенні товарів чи послуг, які задо'

вольняють потреби людей або суспільства. Тут слід виходити

із змісту економічної доцільності діяльності, що полягає у

створенні вартості та додаткової вартості (прибутку). У про'

цесі виробництва створюються товари, вартість яких більша,

ніж витрати на робочу силу та інші складові на величину до'

даткової вартості. Кожен елемент продуктивних сил бере

участь у створенні доходу. Величина їх продуктивного вкладу

у зростанні доходу залежить від результативності (плодотвор'

ності) дії кожного елемента. Для виробництва дійсним джере'

лом нової вартості, в тому числі додаткової, є жива праця. То'

му для зростання доходу важливо нарощувати вміння, підви'

Ðîçì³ùåííÿ ïðîäóêòèâíèõ ñèë òà ðåã³îíàëüíà åêîíîì³êà Óêðà¿íè

щувати кваліфікацію, реалізовувати інші заходи, які позитив'

но впливають на продуктивну силу людини. Виробництво до'

даткового продукту складає матеріальну основу суспільства.

Сучасне наукове розуміння змісту поняття продуктивні

сили включає перелік певних складових його елементів. До

них відносять:

• предмети і знаряддя праці, населення,

• трудові та природні ресурси,

• виробництво і сферу обслуговування,

• галузеві та міжгалузеві комплекси,

• соціальну інфраструктуру,

• територіальні системи господарювання;

• систему суб’єктивних (людина) і речових елементів,

які здійснюють “обмін речовин” між людиною та природою в

процесі суспільного виробництва.

Цей перелік можна продовжити, але він включатиме ті ж

самі елементи з більшою чи меншою їх деталізацією. Основни'

ми структурно'компонентними елементами продуктивних

сил є людина та засоби виробництва, а також форми

суспільної і територіальної їх організації.

Існує інший підхід до визначення структури продуктив'

них сил. Так, за рівнем ускладнення і висхідного розвитку

виділяють три їх форми:

• природні продуктивні сили, які характеризують най'

нижчий ступінь розвитку продуктивних сил і являють собою

природну силу людини та природні засоби життя і праці людей;

• суспільні продуктивні сили, що виникли внаслідок роз'

витку суспільного і територіального поділу праці та особливо'

стей і форм споживання. Суспільний і територіальний поділ

праці, особливий характер розвитку особистого та суспільного

споживання сприяли посиленню суспільної продуктивної

діяльності, її результативності;

• загальні продуктивні сили, а саме: інтелектуальний по'

тенціал. Завдяки йому вдосконалюються засоби виробництва,

якими користується людина в процесі праці, і стає більш про'

дуктивною її діяльність. Крім того, інтелектуальний потенціал

Ä.Â. Êëèíîâèé,Ò.Â.Ïåïà

сприяє розкриттю нових властивостей природних тіл, особли'

востей дії різних сил природи і суспільства, збагаченню знань,

найбільш повному оволодінню знаннями про природу і

суспільство для використання їх у практичній трудовій діяль'

ностію.

В умовах обмеженості ресурсної забезпеченості інтелекту'

альний потенціал є найбільш перспективним джерелом зрос'

тання продуктивних сил. Загальною властивістю останніх є те,

що їх дія стосується усіх сфер людської діяльності — фізично'

го, духовного, інтелектуального розвитку людини, забезпечен'

ня соціального прогресу і розвитку природи у цілому.

1.3. Ïîíÿò³éíèé àïàðàò êóðñó, çì³ñò îñíîâíèõ

åêîíîì³÷íèõ êàòåãîð³é, ¿õ îá’ºêòèâíèé õàðàêòåð

Розвиток природи і суспільства характеризується на'

явністю багатоманітних та стабільних зв’язків і залежностей,

які є проявом дії різних сил. Найбільш загальні та суттєві

взаємозв’язки і залежності між явищами та процесами в при'

роді і суспільстві називаються законами.

Закони відображають причинно'наслідкові зв’язки, тобто

такі, коли залежності між причиною і наслідком однозначні,

взаємодія різних сил (продуктивних і деструктивних) приво'

дить до цілком імовірного наслідку, про який суспільству вже

відомо або ще не відомо, якщо знання про сукупність

взаємодіючих сил недостатні.

Тому важливо постійно поглиблювати знання про сутність

і особливості прояву дії різноманітних сил (природних та

суспільних), їх можливі наслідки для навколишнього середови'

ща, людини, суспільства, економіки. Знаючи початковий стан

процесу і закон його розвитку, можна правильно передбачити

наслідок. Закони діють як сукупна сила, прояв дії якої незапе'

речний, а наслідок однозначний, тому завдяки їм досягається

найбільш точне передбачення (прогнозування) стану процесів.

У економічній науці термін “закон” використовується у

випадках, коли встановлено істотні, тобто найбільш суттєві

Ðîçì³ùåííÿ ïðîäóêòèâíèõ ñèë òà ðåã³îíàëüíà åêîíîì³êà Óêðà¿íè

(глибинні) залежності між дією різноманітних сил та еко'

номічними наслідками їх взаємодії. Економічні закони відоб'

ражають найзагальніші та стабільні зв’язки у сфері виробни'

чих відносин — у процесі суспільно корисної діяльності. Еко'

номічні закони — це необхідні та стійкі залежності між еко'

номічними явищами в процесі виробництва, розподілу, обміну

і споживання матеріальних благ та послуг.

Люди не можуть вільно вибирати умови життя. Розвиваю'

чи продуктивні сили, попередні покоління передають їх на'

ступним, на базі яких відповідно до виявлених законів нові по'

коління розвивають свою господарську діяльність. Вчені

виділяють загальні закони розвитку природи і суспільства (за'

кони діалектики), загальнонаукові закони для конкретної на'

уки (наприклад, для економічної науки — це закони підвищен'

ня продуктивності праці, економії часу, вартості, відповідності

попиту і пропозиції), а також конкретно'наукові закони, які

стосуються окремих галузей науки. Останні відображають

особливості (ступінь) прояву загальнонаукових законів у кон'

кретних економічних умовах і виступають як закономірності.

Таким чином, закономірність — це прояв дії загального

економічного закону чи законів у конкретних умовах. Зако'

номірність, як і закон, відображає стійкі причинно'наслідкові

зв’язки, однак не однозначну залежність, а імовірнісну. Тобто

наслідок дії різноманітних сил є передбачуваним, але точність

такого передбачення матиме відхилення від реального.

Економічні закони і закономірності є відображенням ста'

лих зв’язків та залежностей між взаємодіючими силами і тому

— необхідним теоретико'методологічним підґрунтям для

вирішення практичних завдань. Знання та практичне застосу'

вання законів і закономірностей у господарській діяльності

дозволяє раціонально використовувати природно'ресурсний

потенціал регіонів, оптимізувати економічну діяльність на

національному та регіональному рівнях.

Реалізація законів і закономірностей потребує розробки

певних правил їх застосування в різних сферах економічної

діяльності. Принципами називаються стисло викладені на'

уково обґрунтовані положення, тобто правила господарюван'

Ä.Â. Êëèíîâèé,Ò.Â.Ïåïà

ня, якими мають користуватися суб’єкти економічної діяль'

ності на певному етапі історичного розвитку. За допомогою

використання науково обґрунтованих принципів при

вирішенні конкретних питань господарської діяльності ре'

алізуються економічні закони і закономірності.

Розробка принципів, визначення їх змісту базується на за'

конах і закономірностях розвитку економічних систем країни

чи регіонів з урахуванням дії конкретних факторів. Під фак$

торами розуміють сукупність аргументів (причин), які зу'

мовлюють особливості розвитку певних економічних процесів

у конкретному регіоні. Фактори поділяються на такі групи:

природно'ресурсні, демоекономічні, соціально'економічні, ге'

ополітичні й інші.

Фактори визначають кількісні та якісні характеристики

видів господарської діяльності, впливають на її обсяги і напря'

ми, визначення соціальних пріоритетів, є конкретним інстру'

ментом вирішення економічних завдань. Об’єктивна і всебічна

оцінка дії факторів у кожному регіоні визначає специфіку

функціонування його економічної системи.

Закони, закономірності, принципи і фактори завжди є

об’єктивними, тобто відображають об’єктивну реальність.

У сучасному суспільстві на формування і розвиток про'

дуктивних сил найбільший вплив чинять такі загальні еко1

номічні закони:

• сталого розвитку продуктивних сил;

• зростання продуктивності праці;

• територіального поділу праці;

• економії робочого часу;

• суспільного поділу праці;

• концентрації виробництва;

• комплексного розвитку;

• попиту і пропозиції;

• адекватності виробничих відносин характеру й рівню

розвитку продуктивних сил;

• глобалізації і регіоналізації.

Ðîçì³ùåííÿ ïðîäóêòèâíèõ ñèë òà ðåã³îíàëüíà åêîíîì³êà Óêðà¿íè

При цьому все більшу роль відіграє закон сталого розвит'

ку продуктивних сил, як такий, що визначає стратегічний на'

прямок досягнення комплексного розвитку економічної,

соціальної і екологічної складових регіональної господарської

системи. Основна ідея сталого розвитку щодо продуктивних

сил полягає у посиленні соціальної складової, забезпеченні

раціонального природокористування, відтворенні ресурсної

бази виробництва, реструктуризації господарського комплек'

су регіону у зв’язку з новими економічними і соціальними

умовами; ефективному використанні природного, людського

та виробничого потенціалу. Стратегія сталого розвитку ба'

зується на концепції екологізації та соціальної спрямова$

ності суспільних відносин.

Одним з основних понять, якими оперує наука про розмі'

щення продуктивних сил та економіку районів, є поняття рай1

ону та регіону. Загалом, за оцінками сучасних дослідників бу'

дучи майже тотожними, ці терміни відображають два підходи

до окреслення об’єкту дослідження науки з вивчення просто'

рових аспектів економічної діяльності.

Розміщення продуктивних сил тісно наукою про регіони

— регіоналістикою. Остання складається з багатьох напрямів

наукових досліджень, які включають географічний, історич'

ний, демографічний, етнографічний та інші елементи. Зокре'

ма, економіка районів, як складова частина регіоналістики

послідовно вивчає, з охопленням усіх без винятку територій

країни, продуктивні сили економічних районів різних мас'

штабних рангів і оперує терміном “район“, як виділеною за су'

купністю певних ознак територією, що займає чітке місце в си'

стемі таксономічного районування. У даному випадку така те'

риторія називається економічним районом. Економіка рай'

онів, в свою чергу, є складовою більш загальної галузі

регіоналістики — регіональної економіки, яка вивчає тен'

денції та залежності функціонування суб’єктів господарюван'

ня в регіональному вимірі, оперує терміном “регіон”, тобто те'

риторія, яка, на відміну від району, не обов’язково є таксо'

номічною одиницею в системі територіального членування,

Ä.Â. Êëèíîâèé,Ò.Â.Ïåïà