Клиновий Д.В., Пепа Т.В. Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка України

Подождите немного. Документ загружается.

охарактеризувати як у переважній більшості досить стійко

сприятливі та задовільні для розвитку продуктивних сил.

Кримсько–Причорноморський. Цей регіон включає в себе

АР Крим, Одеську, Херсонську, Миколаївську області й харак'

теризується особливо сприятливими, сприятливими, подекуди

— задовільними передумовами розвитку продуктивних сил. З

них виділяється приморське положення, що обумовлює ви'

ключно сприятливі передумови для розвитку рекреаційного

комплексу, транспорту та інших галузей інфраструктури,

рівнинний у своїй більшості (крім Кримських гір, які мають,

однак, виняткове рекреаційне значення) характер місцевості й

розгалужена мережа прісноводних шляхів. Проте грунтово'

кліматичні умови господарювання у свій час визвали до життя

необхідність значного втручання у природний водообіг, розбу'

дови мережі зрошувальних систем та штучного водопостачан'

ня в Криму. Антропогенне навантаження територіально'госпо'

дарських систем викликало порушення (часто — з катаст'

рофічними ознаками) екологічного стану територій суші й

морських акваторій, зниження еколого'економічного по'

тенціалу рекреаційних територій. У будь'якому випадку, спри'

ятливість природних умов для розвитку продуктивних сил для

цього регіону може розглядатись лише за умови посилення

природоохоронної й природовідновлювальної діяльності,

мінімізації антропогенно'техногенного впливу на довкілля.

За впливом кліматичного фактору на диференціацію

регіонального розвитку територія України поділяється, згідно

кліматичному районуванню на дві макрокліматичні зони —

Південну та Північну, які характеризуються відповідно пере'

важанням впливу антициклонів (степові регіони) та вологих

циклонів (території Полісся й Лісостепу) зі збільшенням кон'

тинентальності клімату з заходу на схід. Також треба виділити

2 регіональні кліматичні зони — південно$кримську (з півден'

ного заходу на північний схід південного берегу Криму) з

кліматом середземноморського типу та гірську (гірські маси'

ви Карпат і Криму) з проявами вертикальної поясності ланд'

шафтів та температурних зон.

Ðîçì³ùåííÿ ïðîäóêòèâíèõ ñèë òà ðåã³îíàëüíà åêîíîì³êà Óêðà¿íè

З усіх територій країни природні кліматичні умови госпо'

дарювання є найкращими у локальній Південно'кримській

кліматичній зоні, дещо менш сприятливими — у південній, а

найсуворішими — в Північній зоні та гірських районах. Треба

відмітити, що з останніх двох регіонів найбільш суворими та,

відповідно — найменш сприятливими для господарювання є

території Українського Полісся та гірські масиви Карпат. Та'

ким чином, до сприятливих природно'кліматичних умов гос'

подарювання можна віднести території Донецької, Дніпропет'

ровської, Запорізької, Луганської, Кіровоградської, Одеської,

Миколаївської, та Херсонської областей. Регіонами з пере$

важно задовільними природно'кліматичними умовами є Він'

ницька, Київська, Полтавська, Сумська, Тернопільська,

Харківська, Черкаська, та Хмельницька області. Територіями

з порівняно суворим кліматом та менш сприятливими для

господарювання умовами є Волинська, Житомирська, Закар'

патська, Івано'Франківська, Львівська, Рівненська,

Чернівецька та Чернігівська області. Окремо виділяється

найсприятливішими природно'кліматичними умовами гос'

подарювання АР Крим.

Серед можливих чинників деструктивного характеру, які

можуть бути факторами негативного впливу на розвиток і

розміщення продуктивних сил є природні катастрофічні яви'

ща — землетруси, певні гідрологічні процеси (паводки, повені,

підтоплення ґрунту тощо), масові пожежі на природних

об’єктах (лісах, торфовищах, інших екосистемах тощо),

епідемічні інфекційні захворювання, метеорологічні (зливи,

ураганні вітри тощо) та гідрогеологічні й геологічні (зсуви, се'

леві потоки) явища. З цієї точки зору виділяються особливо

несприятливими умовами природної безпеки господарюван'

ня території Закарпатської, Одеської та Чернівецької областей

та АР Крим, де високою є ймовірність виникнення надзвичай'

них ситуацій природного походження. Зокрема, на території

цих областей ізосейсмами сейсмічності до 7 балів окреслено

територію у 27 тис.км

. Також проблемними з цієї точки зору

є регіони з порівняно високою ймовірністю виникнення не$

Ä.Â. Êëèíîâèé,Ò.Â.Ïåïà

безпеки щодо стихійних лих та природних надзвичайних си'

туацій і катастроф — території Волинської, Дніпропетровсь'

кої, Запорізької, Івано'Франківської, Луганської, Львівської,

Миколаївської, Рівненської, Харківської, Херсонської, та

Чернігівської областей. Інші області України належать до гру'

пи регіонів із задовільною природною безпекою господарю'

вання.

Говорячи про екологічні (враховуючи високий рівень зво'

ротного впливу екологічних факторів на суспільне вироб'

ництво — економіко'екологічні) чинники регіонального роз'

витку, треба перш за все визнати критичний щодо впливу на

довкілля стан господарської діяльності в Україні в цілому, зо'

крема — найвищі в Європі показники розораності сільського'

сподарських угідь, водо' та лісокористування. Враховуючи,

що частка відносно екологічно чистих, сприятливих для роз'

витку і розміщення продуктивних сил територій складає 10'

15% загальної земельної площі країни, можна зробити висно'

вок про те, що для країни у цілому позитивні економіко'еко'

логічні передумови розвитку не є властивими. Проте до місце'

востей зі сприятливими та помірно сприятливими екологічни'

ми умовами без надзвичайно забруднених ділянок та ознак

екологічної катастрофи в своїй більшості відносяться тери'

торії Сумської, Полтавської, Хмельницької та Тернопільської

областей. Регіонами з найбільш напруженою екологічною си1

туацією, близькою до катастрофічного стану є Донецька,

Дніпропетровська, Закарпатська, Запорізька, Луганська та

Чернівецька області. Території з ознаками екологічної ката1

строфи сягають 1,7% території України та спостерігаються го'

ловним чином у Київській та Житомирській області. Не'

обхідно також вказати на важке екологічне становище Ук'

раїнського Причорномор’я та середнього й нижнього

Придніпров’я — АР Крим, Одеської, Херсонської, та Мико'

лаївської областей, а також — Черкащини, у яких умови госпо'

дарювання можна охарактеризувати, як у більшості своїй

погіршені. У Харківській, Волинській, Кіровоградській,

Рівненській, Чернігівській, Львівській, Івано'Франківській та

Ðîçì³ùåííÿ ïðîäóêòèâíèõ ñèë òà ðåã³îíàëüíà åêîíîì³êà Óêðà¿íè

Вінницькій областях спостерігаються в основному задовільні

та погіршені умови господарювання, проте помітні частини

цих регіонів є екологічно чистими та умовно чистими від за'

бруднення хімічними та радіоактивними речовинами.

3.3. Åêîíîì³êî-ãåîãðàô³÷í³ ïåðåäóìîâè é ôàêòîðè

ðîçì³ùåííÿ é ðîçâèòêó ïðîäóêòèâíèõ ñèë äåðæàâè

Фактор економіко1географічного положення серед

інших займає дещо виняткове місце, оскільки розташування

кожного об’єкта народного господарства у просторі обумовле'

не багатьма причинами. Економіко'географічним положен'

ням об’єкта (країни, району, населеного пункту,

підприємства) називається сукупність просторових його

відношень до інших, які впливають або можуть впливати на

його розвиток. Аналіз економіко'географічного положення оз'

начає вивчення просторових відношень досліджуваних

об’єктів порівняно з іншими. До найважливіших належать

відношення до джерел природних і трудових ресурсів, ринків

збуту продукції, головних економічних центрів та вузлів.

Великий дослідницький і загальносуспільний інтерес в ос'

таннє десятиріччя викликає питання геоекономічного поло'

ження України, її різних територій та геоекономічні аспекти

регіонального розвитку й формування регіональної й міжна'

родної політики України. У сучасному суспільстві геополітичне

положення країни й регіону є одним з визначних чинників роз'

витку продуктивних сил. Зокрема, сприятливі можливості з

точки зору міжнародного співробітництва відкриває прикор'

донне положення територій. Особливості розташування

регіону всередині країни також можуть бути каталізатором

регіонального розвитку чи навпаки, стримувати соціально'еко'

номічне зростання територій. Велике значення має положення

регіону відносно крупних транспортних коридорів та основних

магістралей, досить помітну роль при цьому відіграє й на'

явність сприятливих передумов для розвитку мереж різних

Ä.Â. Êëèíîâèé,Ò.Â.Ïåïà

видів зв’язку. До виділення регіонів за ознаками геоекономічно'

го, а особливо — геополітичного розташування треба підходити

чи не найбільш обережно, ставлячи за мету уникнення штучно'

го розділення території країни за ознаками переважної

орієнтації на різні полюси інтеграції. Проте існує певний набір

об’єктивних обставин, які й формують напрями економічного

тяжіння й господарсько'інтеграційні процеси регіонів. З цієї

точки зору нами пропонується розмежування території країни з

точки зору дії наступних перерахованих чинників.

Прикордонні території, які в свою чергу поділяються на

південно$західні (Волинська, Львівська, Закарпатська, Івано'

Франківська, Чернівецька, Вінницька та Одеська області) та

північно$східні (Рівненська, Житомирська, Київська,

Чернігівська, Сумська, Харківська, Луганська й Донецька об'

ласті) прикордонні регіони. При цьому Прикарпаття (Івано'

Франківщину), можна віднести до південно'західних прикор'

донних територій умовно, оскільки незначна довжина ділян'

ки, труднодоступність та відсутність мережі сполучень через

держаний кордон у цій області не дозволяє вважати регіон

прикордонним на рівні з іншими перерахованими територі'

ями. Щодо кожної з цих груп є характерними достатньо

відмінні передумови господарювання й міжрегіонального

співробітництва, головними ознаками серед яких є різної

інтенсивності міждержавні інтеграційні процеси, по'своєму

особливі режими охорони й перетину кордонів, традиції та

щільність соціально'економічних, у т.ч. культурних, госпо'

дарських зв’язків тощо. Необхідно вказати, що дане виділення

основане не тільки на належності території, з якою межує

регіон, до “нових” країн СНД чи “старих” незалежних країн

Східної Європи, але й з ґрунтується на можливих напрямах

переважної орієнтації міжрегіонального співробітництва. За

цими ознаками, зокрема, й віднесено до першої групи областей

Вінницький регіон, який межує з пострадянською Молдовою.

Приморські території. До них відносяться області, частина

кордонів яких приходиться на берегову лінію Азово'Чорно'

морського басейну. Це АР Крим, Миколаївська, Одеська, Хер'

Ðîçì³ùåííÿ ïðîäóêòèâíèõ ñèë òà ðåã³îíàëüíà åêîíîì³êà Óêðà¿íè

сонська, а також Запорізька та Донецька області. За геоеко'

номічними ознаками приморське положення також фактично є

прикордонним. Однак, враховуючи те, що у світовій практиці

сам по собі чинник виходу до морських басейнів є потужним

фактором економічного зростання, який спричинив свого часу

бурхливий економічний розвиток Великої Британії, став од'

ним з переважних чинників розвитку Голландії, Росії, Греції

тощо, приморське положення розглядається як окремий чин'

ник. В разі України він посилюється тим, що велика частина

приморських територій характеризується високим (для До'

нецької й Запорізької областей — чи не найпотужнішим в

країні) економічним, у тому числі — природним та людським

ресурсним, а також виробничим потенціалом. Для цих облас'

тей приморське географічне положення відкриває виключно

позитивні умови для розвитку морських транспортних сполу'

чень, розбудови портового господарства, створює розширені

можливості міжрегіонального, а особливо — міжнародного

співробітництва, що, зокрема, відбилося свого часу у створенні

Чорноморської асамблеї, повноправним провідним членом

якої є Україна. Приморські регіони нашої держави відзнача'

ються й найпотужнішим природно'рекреаційним потенціалом,

який створює передумови для розвитку економічно вигідних

галузей господарства — лікувально'рекреаційної та туристич'

но'рекреаційної інфраструктури, сприяє збалансуванню еко'

лого'економічних відносин природи і суспільства.

Реґіоноутворюючі центри макрорівня. До цих територій

відносяться великі міста, міські агломерації, які характеризу'

ються високими рівнями концентрації продуктивних сил і

відіграють провідну роль у формуванні великих економічних

районів та інших макрорегіональних утворень. Головним цен'

тром економічного тяжіння в Україні, як і в країн'сусідів по

геополітичному східноєвропейському регіону є столиця (м.

Київ), проте в державі традиційно високою була й є роль

інших великих міст — центрів соціальної, культурної й еко'

номічної активності. В історичному вимірі це перш за все

Харків (до 1933 р. — столиця УРСР), Львів та Одеса.

Ä.Â. Êëèíîâèé,Ò.Â.Ïåïà

Об’єктивно, через наявність значного загальноресурсного по'

тенціалу розвитку, який акумулює в собі промисловий, інфра'

структурний, науково'технічний, трудоресурсний потенціал, у

т.ч. — потенціал висококваліфікованих виробничих та уп'

равлінських кадрів ці території концентрують та поєднують у

собі ділову, фінансову, інвестиційно'інноваційну активність й

науково'дослідницьку діяльність, є центрами економічного

зростання. До таких територій відносяться міста Київ, Львів,

Одеса, Донецьк, Харків, Дніпропетровськ, Житомир, Чернігів,

Вінниця тощо. При цьому ні в якому разі не принижується

роль регіональних центрів мезорівня (обласних центрів), од'

нак практично у кожному регіоні (економічному районі мак'

рорівня) об’єктивно існує центр, до якого тяжіють економічні

процеси. Тільки у випадку Поліського економічного району

виділено два регіоноутворюючі міста (Чернігів та Житомир),

зважаючи на анклавне положення Чернігівщини по відношен'

ню до Східного Полісся.

Транзитно1транспортні регіони. До них відносяться ті об'

ласті, через територію яких реалізуються основні господарські

зв’язки й проходять важливі транспортні артерії, а також у ме'

жах котрих знаходяться найзначніші транспортні вузли. Зага'

лом, такими територіями є регіони з вигідним економіко'гео'

графічним положенням. При чому, у даному випадку, врахо'

вуючи щільність транспортної мережі та обсяги вантажопо'

токів, можна виділити експортно'орієнтовані регіони та тери'

торії, для яких є характерними розвинуті міжрегіональні

транспортні відносини всередині країни.

Враховуючи те, що сталість, обсяги та щільність госпо'

дарських зв’язків є одними з основних районоутворюючих фак'

торів в економічному районуванні, у даному випадкові можна

орієнтуватись на сітку економічного районування, в якій

виділено таксони зі сталими щільними господарськими зв’язка'

ми між областями районів. Крім того, можна виділити самі ма'

кроекономічні райони, у тому числі з транспортною (серед

інших галузей господарства) спеціалізацією. Ними є Карпатсь'

кий, Південний та Східний експортно'орієнтовані регіони й

Ðîçì³ùåííÿ ïðîäóêòèâíèõ ñèë òà ðåã³îíàëüíà åêîíîì³êà Óêðà¿íè

Центральний, Донецький та Придніпровський економічні рай'

они, для яких спостерігається високий рівень розвитку

внутрішньорегіональних та міжрегіональних, у т.ч. — міжнарод'

них зв’язків. Причому територіями з найвищими рівнями

транспортної спеціалізації є Одеська та Черкаська, з високими

— Дніпропетровська Донецька, Закарпатська, Запорізька, Кіро'

воградська, Київська, Харківська і Херсонська області. Для

Поліського та Подільського економічних районів транспортна

спеціалізація є менш характерною, ніж для вищеперерахованих.

Стратегічно пріоритетні території. Складний фактор стра'

тегічної пріоритетності можна охарактеризувати як такий, що,

ні в якому разі не відкидаючи проблеми розвитку більшості

регіонів країни, виводить на перший план життєво важливі

території, соціальне благополуччя та економічний розви$

ток котрих є однією з головних умов розвитку національної

економіки. Такими територіями є у першу чергу столиця

країни — м. Київ та столичний регіон, структуроформуючі на

загальнонаціональному рівні сировинно–промислові комплек'

си Донбасу й промислового Придніпров’я, Харківщина зі знач'

ним виробничим потенціалом та території, постраждалі від чор'

нобильських наслідків, найменш розвинуті у соціальному

відношенні області Карпат, а також Причорномор’я, де

виділяється пріоритетністю АР Крим. Загалом, враховуючи ви'

соку напруженість регіональних проблем фактично у всіх обла'

стях України, про стратегічну пріоритетність розвитку вказа'

них регіонів на даному етапі можна говорити не як про особли'

ву виключність із загального ряду, а скоріше як про немож'

ливість подальшого ігнорування на державному рівні без важ'

ких для країни наслідків їх регіональних проблем.

Звідси, геоекономічне розташування практично всіх без

винятку територій України можна охарактеризувати як спри'

ятливе з точки зору розвитку міжрегіональних зв’язків,

більшості регіонів — з позицій перспектив міжнародного

співробітництва, а також стратегічної пріоритетності розвит'

ку. Тому, не визначаючи ранжирування регіонів за вказаними

ознаками, можна підкреслити необхідність розвитку всіх

Ä.Â. Êëèíîâèé,Ò.Â.Ïåïà

видів соціально'економічних та культурних зв’язків як в

міжрегіональному, так і в міждержавному вимірах. У цьому

контексті логічним є висновок про необхідність багатополюс'

ної інтеграції на регіональному рівні навіть при декларованій

одномірній орієнтації загальнодержавної зовнішньоінтег'

раційної політики.

Таким чином, аналіз природно1економічних передумов

розвитку і розміщення продуктивних сил в регіонах України

дозволяє зробити висновки про те, що для народного госпо'

дарства різних регіонів країни є притаманною наявність ком'

плексу об’єктивних явищ та обставин, які формують

регіонально'диференційоване природно'економічне середо'

вище функціонування продуктивних сил. Також з’ясовано, що

для різних територій країни таке природно'економічне сере'

довище характеризується різними рівнями сприятливості що'

до розвитку і розміщення продуктивних сил. Також на макро'

та мезорегіональному рівні (для господарських комплексів об'

ласного та міжобласного рівнів) простежуються чітко сформо'

вані територіальні утворення, для яких можна визначити на'

ступні рівні сприятливості: особливо сприятливі, сприятливі,

задовільні та малозадовільні. Причому у цілому для України

природно'економічні передумови розвитку народного госпо'

дарства можна охарактеризувати як сприятливі. Звідси

регіони з першої групи визначаються як такі, що для них вка'

зані передумови є кращими за притаманні для України у ціло'

му, а третьої та четвертої груп — з меншою сприятливістю.

Згідно нашої оцінки, за запропонованою класифікацією до

регіонів з більш сприятливими, ніж в цілому для України,

природно'економічними передумовами господарювання

відносяться найбагатші на природно'ресурсний потенціал об'

ласті Донбасу та промислового Придніпров’я (Донецька, Лу'

ганська, Дніпропетровська та Запорізька), а також АР Крим,

яка характеризується виключними природно'кліматичними

умовами господарювання. До таких, що мають задовільні пе'

редумови господарської діяльності відносяться області, для

яких структура природно'ресурсного потенціалу є гіршою, а

Ðîçì³ùåííÿ ïðîäóêòèâíèõ ñèë òà ðåã³îíàëüíà åêîíîì³êà Óêðà¿íè

забезпеченість ресурсами — меншою за середню для країни у

цілому при наявності значної кількості екологічних проблем й

з менш сприятливими природно'кліматичними та іншими

об’єктивними умовами господарювання. Це, згідно нашого

визначення — Волинська, Київська, Чернігівська, Сумська,

Львівська та Івано'Франківська області. Причому, для цієї

групи областей притаманними є явища, за яких окремі не'

сприятливі фактори, як правило, компенсуються іншими,

вельми сприятливими для господарювання (наприклад, еко'

логічна ситуація Київщини, Волині й Чернігівщини — їх спри'

ятливим економіко'географічним розташуванням, суворість

клімату Прикарпаття — багатими природними ресурсами).

Наступну групу областей складають території з малоза$

довільними передумовами — або з найбіднішим ПРП, з

найгіршою екологічною ситуацією, з найбільш високим

рівнем природної небезпеки господарювання чи з певним ком'

плексом несприятливих природних умов, а також ті, що

поєднують на своїй території дію декількох вказаних факто'

рів. До них відносяться Житомирська, Закарпатська,

Рівненська та Чернівецька області. Більшість областей країни

належить до групи регіонів, для яких є характерними сприят$

ливі природні (у т.ч. кліматичні, агрокліматичні, ландшафтні

тощо) умови та задовільна природна безпека господарювання,

близька до середньої в країні забезпеченість ПРП та порівня'

но помірна напруженість екологічної ситуації. Це Вінницька,

Тернопільська, Хмельницька, Полтавська, Харківська, Кіро'

воградська, Черкаська, Миколаївська, Одеська та Херсонська

області. Таким чином, з’ясовано, що територія країни в регіо'

нальному розрізі характеризується наявністю комплексу

об’єктивних природно'економічних передумов розвитку і

розміщення продуктивних сил. Для більшості регіонів їх мож'

на охарактеризувати, як сприятливі щодо подальшого соціаль'

но'економічного розвитку територій, за умов оптимального

урахування цих передумов при комплексному, екологічно

орієнтованому використанні усіх компонентів природно'ре'

сурсного середовища функціонування продуктивних сил.

Ä.Â. Êëèíîâèé,Ò.Â.Ïåïà