Клиновий Д.В., Пепа Т.В. Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка України

Подождите немного. Документ загружается.

4.3. Ïðèðîäíî-åêîíîì³÷í³ ôàêòîðè

ðîçâèòêó òà ðîçì³ùåííÿ ïðîäóêòèâíèõ ñèë

³ ôîðìóâàííÿ åêîíîì³êè ðåã³îí³â

Роль природно'економічних факторів у функціонуванні

як національної економіки в цілому, так і регіональних тери'

торіально'господарських комплексів була й залишиться

провідною. Причому, сформована десятиріччями за моделлю

індустріального суспільства структура економіки й, зокрема,

промислового виробництва, виявилась порівняно резистент'

ною до цілеспрямованих спроб виконавчої й законодавчої

гілок влади її реструктуризувати за напрямами ресурсозбере'

ження, екологічної орієнтації та докорінного підвищення

техніко'технологічної підготовки виробництва. В останні ро'

ки, незважаючи на зростання фізичних обсягів випуску й

відносної частки продукції кінцевого використання, залиши'

лася практично без змін сировинно'орієнтована структура

промислового виробництва. Це стосується насамперед маши'

нобудування, частка якого за період кризи зменшилася з 30,5%

у 1990 р. до 13,2% — у 2000 р. й відродження цієї галузі відбу'

вається повільними темпами. Досі триває зростання питомої

ваги енергоємних галузей виробництва — перш за все чорної

металургії, яка дає до 40% експортних надходжень в економіку

(за 1990'2000 р. її частка збільшилася з 11 до 27,4% та у 2000 р.

на 3,6% у порівнянні з попереднім роком), хімічної промисло'

вості та кольорової металургії. В галузях агропромислового

комплексу, на жаль, спостерігається аналогічна ситуація. Зок'

рема, за попереднє десятиріччя була майже зруйнована одна з

галузей спеціалізації національної економіки — легка промис'

ловість, обсяги скорочення виробництва у якій були чи не

найзначнішими й з 1991 до 2000 р. Її частка в галузевій струк'

турі товарної продукції промисловості, незважаючи на певне

збільшення за останні роки, впала з 12,3 до 1,6%.

У домінуючій зараз в АПК харчовій промисловості також

структура виробництва мало зорієнтована на випуск високо'

технологічної продукції, в занепаді залишаються колись екс'

Ðîçì³ùåííÿ ïðîäóêòèâíèõ ñèë òà ðåã³îíàëüíà åêîíîì³êà Óêðà¿íè

портоформуючі цукрова й м’ясо'молочна галузі. Загалом, до

2005 року сукупна частка сировинних та енергоємних галузей

у структурі промислового виробництва сягнула майже 3/5

всієї товарної продукції. В умовах загальноресурсної кризи,

яка є характерною для часів переходу від “індустріальної” мо'

делі господарювання до нової економічної парадигми

суспільства сталого розвитку, таке становище є не тільки за'

грозливим для національної безпеки. Воно є й конче неспри'

ятливим з точки зору ефективності господарювання, зважаю'

чи на загальну невідповідність, за такої схеми розвитку, еко'

номічних, екологічних і соціальних витрат невиправдано

низьким результатам виробничої діяльності, до речі, мало

зорієнтованим на потреби кінцевого споживача, перш за все —

пересічного громадянина України.

Звідси, виходячи з орієнтирів щодо докорінного підвищен'

ня ефективності суспільного виробництва в Україні, можна зро'

бити висновок про необхідність перш за все комплексного, бага'

тонапрямового використання ресурсної бази, у тому числі —

природно'ресурсної бази розвитку продуктивних сил країни. В

даному випадку основним завданням є не просто найбільш по'

вне залучення компонентів природних ресурсів до господарсь'

кого обігу та посилення рівня їх експлуатації, а зміна структури

використання ресурсів з акцентом на ресурси відновлювані й

невичерпні (умовно вичерпні). При цьому особливо важливою

є роль природно'ресурсної бази у формуванні нової структури

економіки, щодо якої Україна має виключно сприятливі ознаки

природно'ресурсного потенціалу та природно'економічні пере'

думови розвитку взагалі. Природно'економічні фактори є перш

за все факторами ресурсними. За потенційні природні ресурси

можна вважати, слідом за академіком А. Мінцем, також і при'

родні умови. Основні резерви щодо цього у даному випадку

сконцентровані у чи не найбагатших у Європі та світі аграрних

(земельних, водних, частково'мінеральних тощо), та лісових ре'

сурсах, природно'рекреаційному комплексі, найрізноманітні'

ших рудних і нерудних корисних копалинах, а також у ресурсах

мисливсько'рибальської діяльності (табл.2.5).

Ä.Â. Êëèíîâèé,Ò.Â.Ïåïà

Таблиця 2.5

Територіально1компонентна структура природно1

ресурсного потенціалу України у розрізі областей та

економічних районів *

Ðîçì³ùåííÿ ïðîäóêòèâíèõ ñèë òà ðåã³îíàëüíà åêîíîì³êà Óêðà¿íè

Ó òîìó ÷èñë³ ïî êîìïîíåíòàõ

ðåñóðñ³â,%

Åêîíîì³÷í³

ðàéîíè,

îáëàñò³

Âñüîãî ïðèðîä-

íî-ðåñóðñíèé

ïîòåíö³àë,%

çåìåëüíèõ

ì³íåðàëü-

íèõ

âîäíèõ

ë³ñîâèõ

ïðèðîäíî-

ðåêðåàö³é-

íèõ

ôàóí³ñ-

òè÷íèõ

×àñòêà ðåã³îíó

â%

â³ä ñóêóïíîãî

ÏÐÏ Óêðà¿íè

Óêðà¿íà

100,0

44,4

28,3

13,1

4,2

9,5

0,5

100,0

Êàðïàòñüêèé

100,0

28,3

11,9

26,8

14,4

18,5

0,1

9,7

Çàêàðïàòñüêà

100,0

19,1

3,0

31,5

17,4

28,6

0,1

2,5

²âàíî-Ôðàíê³âñüêà

100,0

24,1

7,5

33,3

17,6

17,4

0,1

2,2

Ëüâ³âñüêà

100,0

29,2

22,5

22,7

11,1

14,3

0,2

3,7

×åðí³âåöüêà

100,0

50,0

5,2

18,3

12,6

13,7

0,2

1,3

Ïîä³ëüñüêèé

100,0

76,0

2,3

12,0

3,9

5,5

0,4

8,4

Â³ííèöüêà

100,0

79,1

2,1

9,7

3,5

5,1

0,5

3,6

Òåðíîï³ëüñüêà

100,0

75,0

1,2

13,6

4,7

5,3

0,2

2,1

Õìåëüíèöüêà

100,0

72,6

3,5

13,8

3,8

5,9

0,4

2,7

Ïîë³ñüêèé

100,0

58,5

6,6

15,3

11,7

7,8

0,7

10,0

Âîëèíñüêà

100,0

55,2

1,0

18,0

16,2

9,2

0,4

1,7

Æèòîìèðñüêà

100,0

59,8

5,5

15,9

12,6

9,5

0,7

2,9

Ð³âíåíñüêà

100,0

55,0

5,0

16,4

16,1

6,8

0,7

1,8

×åðí³ã³âñüêà

100,0

59,1

10,8

12,9

6,7

9,5

1,0

3,6

Ñõ³äíèé

100,0

61,9

10,4

12,4

4,5

9,8

0,9

10,5

Ïîëòàâñüêà

100,0

68,1

11,5

11,0

2,9

5,4

1,1

3,5

Ñóìñüêà

100,0

65,3

3,4

15,9

7,6

6,7

1,1

2,7

Õàðê³âñüêà

100,0

54,6

14,2

11,4

3,9

15,3

0,6

4,3

Äîíåöüêèé

100,0

15,6

73,2

5,7

0,6

4,8

0,2

21,1

Äîíåöüêà

100,0

16,8

72,8

4,8

0,4

5,1

0,1

12,3

Ëóãàíñüêà

100,0

13,8

73,8

6,8

0,8

4,6

0,2

8,8

Ïðèäí³ïðîâñüêèé

100,0

35,9

48,4

9,3

0,6

5,3

0,5

17,8

Äí³ïðîïåòðîâñüêà

100,0

21,3

68,9

4,8

0,3

4,3

0,4

10,9

Çàïîð³çüêà

100,0

49,7

20,4

20,1

0,7

8,4

0,7

3,9

Ê³ðîâîãðàäñüêà

100,0

70,3

10,8

11,9

1,6

4,8

0,6

3,0

Öåíòðàëüíèé

100,0

63,5

4,7

12,6

5,2

13,4

0,7

7,0

Êè¿âñüêà

100,0

59,5

3,8

12,3

5,5

18,4

0,5

4,0

×åðêàñüêà

100,0

67,7

5,8

12,7

4,6

8,3

0,9

3,0

Ï³âäåííèé

100,0

57,4

5,1

18,7

1,3

16,9

0,6

15,5

ÀÐ Êðèì

100,0

39,0

10,0

19,3

1,8

29,6

0,3

6,0

Ìèêîëà¿âñüêà

100,0

66,7

2,8

23,2

0,5

5,9

1,0

2,9

Îäåñüêà

100,0

71,8

1,8

11,1

1,3

13,5

0,5

3,7

Õåðñîíñüêà

100,0

67,1

1,6

22,7

1,0

6,4

1,0

2,9

* Розраховано на основі даних: В.П.Руденко “Довідник з географії при'

родно'ресурсного потенціалу України”, К: “Вища школа“, 1999, 180с.

С. 41'42.

Причому земельні ресурси превалюють у компонентній

структурі природно'ресурсного потенціалу як України

(44,4%), так і більшості її економічних районів. Так, у

Подільському районі вони складають 76,0%, у Поліському —

58,5%, у Східному — 61,9%, у Центральному — 63,5%, у

Південному — 57,4% сукупного природно'ресурсного по'

тенціалу.

Зараз як територіальна, так і галузева структура залуче'

них у господарювання ресурсів не тільки не відповідає

об’єктивним щодо цього передумовам, але й через спотворені

структурні пропорції суспільного виробництва негативно по'

значається на динамічних характеристиках ресурсної бази,

призводить до прискореного вичерпання та якісної й

кількісної деградації ресурсів, нерівномірного розподілу тех'

ногенно'антропогенного навантаження по території країни.

Так, у територіальній структурі ресурсокористування й сус'

пільного виробництва у цілому в останнє десятиріччя домінує

частка багатих на природно'мінеральні ресурси індустріаль'

них регіонів — Донбасу й Придніпров’я (у кінці 90'х років ці

два райони створювали третину валової доданої вартості всьо'

го суспільного виробництва в країні) при обмеженій участі те'

риторій з аграрно'промисловим (Полісся, Поділля тощо) й

інфраструктурним (Карпати) спрямуванням регіональних

господарських комплексів.

Також сировинно'індустріальна спрямованість суспільно'

го виробництва, окрім прискореного вичерпання ресурсів, ще

й сприяє зниженню якісних показників всього природного се'

редовища функціонування продуктивних сил через посиле'

ний техногенний тиск на довкілля, збільшену потенційну не'

безпеку й аварійність виробництв. Тому, зважаючи на еко'

логічні чинники розвитку і розміщення продуктивних сил, а

також на потреби соціальної ефективності суспільного вироб'

Ä.Â. Êëèíîâèé,Ò.Â.Ïåïà

ництва структура використання ресурсів має бути спрямована

відповідно до його природно'економічних передумов, ознак її

природно'ресурсного потенціалу, у якому в національних мас'

штабах переважають спочатку земельні, а лише потім — міне'

ральні ресурси.

Ні в якому разі не принижуючи роль промислового вироб'

ництва, яке було й залишиться базовою галуззю народного

господарства, тут мова йде про докорінне підвищення ролі аг'

ропромислового комплексу у суспільному виробництві, а його

переробних галузей — легкої й харчової промисловості — у ви'

робництві промисловому. Позитивним фактором є те, що про'

дукція саме цих галузей спрямована на потреби окремої люди'

ни'споживача, а її нарощування сприяє збільшенню рівня за'

доволення цих потреб, а звідси — й рівня життя й добробуту

населення.

З іншого боку, в структурі промислового виробництва ма'

ють все більше домінувати енерго' та ресурсозберігаючі га'

лузі — неметаломістка, працеємна й високотехнологічна про'

дукція машинобудування й металообробки, а також конст'

рукційні матеріали з високими властивостями та вироби

будіндустрії. Відродження точного машинобудування, прила'

добудування й радіоелектронної промисловості, розвиток ви'

робництва транспортних засобів та технічних засобів для

АПК, у т.ч. техніки, придатної для експлуатації в умовах роз'

витку фермерства та багатоукладного господарювання на селі

матимуть, крім економічного, й помітний соціальний ефект,

сприяючи зайнятості та збереженню й нарощуванню

кваліфікаційного потенціалу вітчизняної робочої сили.

Третьою складовою процесу оптимізації використання

природно'ресурсної бази народного господарства має стати

розвиток інфраструктурних галузей, процес суспільного ви'

робництва у котрих не є пов’язаним зі значними ресурсними

витратами. Серед інфраструктурних галузей господарства

однією з провідних має стати рекреаційна діяльність, щодо

якої Україна має одні з найкращих в Європі передумов як за

різноманітністю рекреаційних ресурсів, так і за кількісними їх

Ðîçì³ùåííÿ ïðîäóêòèâíèõ ñèë òà ðåã³îíàëüíà åêîíîì³êà Óêðà¿íè

характеристиками. Зараз загальна площа всіх територій рек'

реаційного призначення становить біля 4,4 млн. га і займає

близько 7,2% усієї території країни. На даний час на базі ук'

раїнських природно'рекреаційних ресурсів функціонують 52

курорти загальнодержавного і 18 — місцевого значення. Серед

курортно'рекраційних ресурсів є як ресурси кліматолікування

(південний берег Криму, Закарпаття, передгірські та гірські

зони Карпат і Кримського півострову), так і потужні

гідромінеральні лікувально'оздоровчі ресурси — мінеральні

води і лікувальні грязі. Для туристично'рекреаційної галузі

також є усі сприятливі передумови, зважаючи на велику ланд'

шафтно'культурну цінність багатьох територій країни в усіх її

природно'географічних провінціях. Зважаючи на прогнозова'

не зростання доходів населення країни, пожвавлення рекре'

аційної діяльності та вихід української рекреаційної галузі на

міжнародний ринок послуг туризму, лікування й відпочинку

може дати помітний поштовх загальноекономічному розвитку

навіть на рівні великих економічних районів (Південного та

Карпатського тощо).

В регіонально'історичному розрізі наявність відповідної

природно'ресурсної бази обумовлювала як характер

суспільного територіального поділу праці, так і відповідну йо'

му галузеву спеціалізацію господарства конкретних територій.

На протязі тривалого часу формування територіально'госпо'

дарських комплексів знаходилось під вирішальним впливом

природно'ресурсної бази регіонального розвитку. Конкретні

приклади сьогодення показують, що особливості розміщення

продуктивних сил та показники й рівень їх розвитку цілого

ряду регіональних територіально'господарських комплексів

до нашого часу залишається у вирішальній залежності від на'

явних природних умов і ресурсів.

На жаль, така залежність на сучасному етапі розвитку

національної економіки носить в своїй сутності як позитивне,

так і негативне зерно. Наприклад, порівняна обмеженість

мінерально'ресурсної бази розвитку промисловості та неспри'

ятливі грунтово'кліматичні умови Полісся, недостатня забез'

Ä.Â. Êëèíîâèé,Ò.Â.Ïåïà

печеність водними ресурсами лісостепових регіонів, гірський

характер місцевості Карпатського регіону стали стримуючим

фактором розвитку суспільного виробництва вказаних тери'

торій. Порівняно невелика економіко'екологічна стійкість

природно'господарських комплексів Причорномор’я, Поліс'

ся, Криму й Закарпаття стала чинником цілої низки соціаль'

но'економічних проблем з екологічним корінням, які й досі

потребують негайного вирішення.

В той же час, порівняно багатий природно'ресурсний по'

тенціал Донецько'Придніпровського природно'ресурсного

району став фактором підтримки національної економіки. У

важкий для української економіки період середини 90'х років

саме мінеральні ресурси Донбасу і Придніпров’я, потужний

потенціал земельних ресурсів лісостепової та степової грунто'

во'кліматичних зон забезпечили певний рівень економічної

безпеки країни, склали підґрунтя для наступного відродження

національної економіки.

В разі оцінки природно'економічних факторів розвитку

продуктивних сил регіонів України перш за все необхідно виз'

начити, що для країни в цілому природні умови та ресурси

потрібно розглядати як першооснову суспільного розвитку в

цілому. Незважаючи на те, що людина була й залишається го'

ловною продуктивною силою суспільства, в разі нашої країни

саме унікальні ознаки природно'ресурсної бази зіграли голо'

вну роль у формуванні її економічної могутності. Темпи наро'

щування обсягів використання ресурсів зростали майже впро'

довж всього післявоєнного періоду, доки з останньої чверті

ХХ сторіччя не посилився зворотній вплив еколого'еконо'

мічних чинників на суспільне виробництво, який проявився у

скороченні обсягів використання ресурсів через їх вичерпання

та погіршання якісних ознак ресурсної бази внаслідок антро'

погенно'техногенного впливу на довкілля. Через ці процеси

значним чином посилилися кризові явища в економіці ра'

дянської України, проявом яких стали спад темпів зростання

обсягів та зниження рентабельності суспільного виробництва,

порушення основних господарських пропорцій, у тому числі

Ðîçì³ùåííÿ ïðîäóêòèâíèõ ñèë òà ðåã³îíàëüíà åêîíîì³êà Óêðà¿íè

— зменшення норми накопичення, катастрофічне зростання

збитків від техногенного тиску на довкілля й екологічних

аварій. Тільки Чорнобильська катастрофа нанесла у свій час

народному господарству республіки шкоду, орієнтовно оціне'

ну в 150'200 млрд. крб. у цінах 1990 р.

(на 2005 рік ця сума

складала б, з урахуванням структурних змін споживчих цін та

інфляційних процесів не менше 1,5 трильйонів гривень —

оцінка авторів).

Сукупна дія факторів природно'ресурсного походження,

чинників еколого'економічного характеру, які склалися в ре'

зультаті активної взаємодії природи і суспільства, а також еко'

номіко'географічних умов господарювання загалом формує

природно'економічні передумови функціонування продук'

тивних сил країни в її регіонах та у державі в цілому.

Ä.Â. Êëèíîâèé,Ò.Â.Ïåïà

Чернобыльская катастрофа. В 2 частях. К.: Наукова думка, 1995. 559 с.

82'89.89.

Ðîçä³ë 5. ÊÎÌÏËÅÊÑÍÈÉ ÐÎÇÂÈÒÎÊ

ÏÐÎÄÓÊÒÈÂÍÈÕ ÑÈË ßÊ ÎÑÍÎÂÀ

ÐÎÇÁÓÄÎÂÈ ÅÊÎÍÎÌ²ÊÈ ÐÀÉÎÍ²Â

5.1. Поняття й сутність комплексності та комплексного

розвитку продуктивних сил економічного району.

5.2. Економіко1історичні аспекти комплексного розвит1

ку продуктивних сил України.

5.3. Особливості комплексного розвитку продуктивних

сил в ринковому середовищі господарювання.

5.1. Ïîíÿòòÿ é ñóòí³ñòü êîìïëåêñíîñò³ òà

êîìïëåêñíîãî ðîçâèòêó ïðîäóêòèâíèõ ñèë

åêîíîì³÷íîãî ðàéîíó

Поняття комплексного розвитку є одним з основних, базо'

вих та ґрунтовних понять економічної науки про розміщення

продуктивних сил та економіку районів. Територіальна ор'

ганізація господарства, вивчення якої являє собою предмет

цієї науки, найважливішим своїм завданням вважає саме за'

безпечення комплексного розвитку продуктивних сил всіх те'

риторій країни. Нерозривно пов’язана з комплексним розвит'

ком продуктивних сил і основна мета науки регіональної еко'

номіки, а саме — забезпечення максимально ефективного

функціонування господарства регіонів задля якнайбільш по'

вного забезпечення потреб населення країни та всіх без винят'

ку її територій в товарах та послугах. Комплексність розвитку

продуктивних сил в діалектичній єдності виступає поряд із

достатньо протилежною щодо неї за економічним змістом, але

близькою за соціально'економічною сутністю спеціалізацією

господарства, яка формується під впливом територіального

поділу праці. При цьому комплексний розвиток продуктивних

сил виступає основною рушійною силою формування опти'

Ðîçì³ùåííÿ ïðîäóêòèâíèõ ñèë òà ðåã³îíàëüíà åêîíîì³êà Óêðà¿íè

мальної для даних передумов господарювання спеціалізації

регіонального виробництва.

Даючи визначення поняттю комплексного розвитку,

перш за все треба розглянути явище комплексності і особли'

вості цього явища в економічному, територіально'господарсь'

кому контексті. Розглядаючи явище комплексності, треба ви'

ходити з того, що це поняття є багатовимірним, і, судячи з усь'

ого, не може бути визначено категорійною характеристикою

лише однієї якості, як, наприклад, у випадку з економічною

категорією “гроші” (товарний еквівалент). Різні дослідники

по'різному підходять до визначення поняття комплексності.

Однак всі вони відзначають те, що комплексність є явищем,

притаманним комплексу.

Головною ознакою комплексу є те, що він являє собою си'

стему. Явище комплексності, таким чином, нерозривно

пов’язано з явищем системності, а саме — із взаємозв’язком

елементів системи. Без системності, очевидно, немає й ком'

плексності. Так, конгломерат, який характеризується нульо'

вим рівнем системності (повною відсутністю взаємозв’язків

між набором своїх елементів), відзначається й відсутністю

комплексності, оскільки в даному випадку відсутніми є ос'

новні ознаки комплексності — взаємопов’язаність, взаємообу'

мовленість та відповідна їм пропорційність розвитку еле'

ментів. З нашої точки зору, не треба змішувати або ототожню'

вати поняття комплексності та комплексного розвитку,

оскільки комплексність є явищем, а комплексний розвиток

процесом. Звідси, комплексність є певною ознакою процесу

розвитку системи, яка в цьому випадку розглядається як ком'

плекс. При цьому територіальна соціально'економічна систе'

ма є формою існування продуктивних сил, а територіальне

господарство являє собою господарський (в регіональному

вимірі) або ж (в національному вимірі) народногосподарський

комплекс.

Таким чином, комплексність, як ознака розвитку продук'

тивних сил, об’єктивно виділяється лише в тому випадку, ко'

ли вона розглядається дослідниками як система взаємо'

Ä.Â. Êëèíîâèé,Ò.Â.Ïåïà