Клиновий Д.В., Пепа Т.В. Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка України

Подождите немного. Документ загружается.

стали зростаючі темпи нарощування виробництва в базових

галузях, головним чином — у промисловості. Причому зрос'

тання промислового виробництва спостерігається у пере'

важній більшості (21 та 25 регіонах в 1999 та 2000 рр.

відповідно) регіонів, в 2001'2005 роках — в усіх регіонах Ук'

раїни. Однак у кількісному вимірі переважний вклад в еко'

номічне зростання знову ж таки роблять старопромислові

регіони, де в структурі виробництва переважає продукція га'

лузей важкої промисловості. Серед них лідирують потужні

сировинно'промислові й машинобудівні комплекси Донбасу,

Східного району та Придніпров’я, а також міцний столичний

виробничий потенціал. Перед територіями Поліського, Кар'

патського, Подільського та Південного економічних районів

стоїть найактуальніше завдання прискореного розвитку ви'

робничого потенціалу. У цей період основні інституційні зру'

шення торкнулись традиційно пріоритетного для України

сільськогосподарського виробництва. Реорганізація колек'

тивних сільськогосподарських підприємств, розпаювання зе'

мель у 2000'2005 рр. як мінімум на півдесятиріччя запізнили'

ся з відповідними структурними зрушеннями у відносинах

власності в інших сферах суспільного виробництва — у про'

мисловості та в інфраструктурі. Тому, враховуючи порівняно

довгий лаг економічного ефекту від змін власності в сільсько'

господарській сфері, в найближчий час вказані перетворення

стануть скоріше гальмом, аніж фактором прискорення

суспільного виробництва. Така ситуація хоча й є викликаною

об’єктивними причинами, не може не відобразитись на

повільних темпах подальшого виходу з кризи.

Межа 2005'2006 років стала початком нового, четвертого

періоду регіоналізації. Його основними ознаками, поряд із

збереженням загальної тенденції росту ВВП, є кризовий ха'

рактер зрушень у регіональній економіці. Цей час характери'

зує системне зниження темпів росту виробництва, зростання

диспропорцій в регіональному розвитку, нарощування про'

цесів регіональної дезингтеграції економічного розвитку

країни — ігнорування потреб національної економіки на ко'

Ðîçì³ùåííÿ ïðîäóêòèâíèõ ñèë òà ðåã³îíàëüíà åêîíîì³êà Óêðà¿íè

ристь регіональної, в порушенні принципу “парето'оптимуму”

(розвитку територій на користь держави із забезпеченням

внутрішніх інтересів).

Причини незбалансованості комплексного розвитку

регіонів України за сутністю, у першу чергу, є об’єктивними.

Так, регіони (області) України значно відрізняються за тери'

торією, чисельністю і складом населення, зокрема, різниця за

територією складає 4 рази (Одеська область — 32,3 тис. км

Чернівецька обл. — 8,1 тис. км

); за кількістю населення — 5,1

рази (Донецька обл. — 4671,9 тис. осіб, Чернівецька обл. — 911,

5 тис. осіб); частка міського населення в Донецькій області —

90,3%, в Закарпатській — 37,0% (тут і далі використано дані

Держкомстату України). Різним є природно'ресурсний по'

тенціал регіонів України, природно'економічні, економіко'гео'

графічні та екологічні передумови господарювання. Також,

факторами незбалансованості є неефективне управління тери'

торіями, недосконалі територіальний устрій, бюджетна політи'

ка, та правове поле діяльності суб’єктів господарювання.

Наслідком незбалансованості є велика різниця і за еко'

номічними показниками, у першу чергу, нерівномірно забезпе'

чується економічне зростання. Так, розмах варіації максималь'

ного й мінімального значень між регіонами за обсягами ВДВ у

2003 р. становив 9,9 разів, коефіцієнт варіації цього показника

склав 79,5%. В розрахунку на одну особу в Києві вироблялося

ВДВ у розмірі 3522 грн., у Донецькій області — 2285 грн., у

Чернівецькій області — 1192 грн., у Закарпатській — 1131 грн.

Показовою є різниця в економічних показниках регіонів,

розрахованих на одну особу. Зокрема, у 2004 році співвідношен'

ня максимального й мінімального показників у виробництві

розрахованої на одну особу промислової продукції регіону для

Донецької (17436,9 грн.) й Чернівецької (1206,0 грн.) областей

складає 14,5 разів, продукції сільського господарства для Кіро'

воградської (2548,0 грн.) й Луганської (721,0 грн.) областей —

3,5 разів. Для розрахованих на одну особу інвестицій в основ'

ний капітал найбільшою є різниця між Києвом (5224,5 грн.) та

Тернопільською областю (562,7 грн.) — в 9,2 рази, для надход'

Ä.Â. Êëèíîâèé,Ò.Â.Ïåïà

ження податків і платежів до бюджетів усіх рівнів — між

Києвом (5404,6 грн.) та Тернопільською областю (417,5 грн.) —

в 13 разів, у заробітній платі — між Києвом (967,4 грн. ) та Тер'

нопільською областю (388,5 грн.) в 2,5 рази.

За обсягами інвестицій в основний капітал у 2004 році

розбіжність складає 21,2 рази (м.Київ — 13859 млн.грн.,

Чернівецька обл. — 656 млн.грн.); за розмірами прямих інозем'

них інвестицій в економіку регіонів станом на 01.01.2005 р. — у

28 разів, (м.Київ — 2684,1млн. дол. США, Чернівецька обл. —

24,4 млн. дол. США).

У загальноукраїнському експорті питома вага трьох обла'

стей — Донецької, Дніпропетровської, Запорізької — стано'

вить майже половину — 49,4% і складається у переважній

більшості із експорту руди, металопродукції та продукції

хімічної промисловості, частка 23 регіонів обласного рангу в

експорті є меншою за 50%.

Структура бюджетних доходів є спотвореною, є регіони,

надходження у яких абсолютно не відповідають спеціалізації

регіонального господарства. Зокрема, питома вага Донецької

області у промисловому виробництві становить 25,4%, а част'

ка надходжень податків і платежів — лише 9,7%. Для

порівняння, для Львівської області частка надходжень складає

3,9%, тоді як її частка у загальних обсягах реалізації продукції

промислового виробництва сягає лише 2,3%.

Болючими є проблеми безробіття, особливо на західній Ук'

раїні. Розмах варіації за цим показником становить 15 разів (від

найвищого в Тернопільській області — 6,9% до найнижчого у м.

Києві — 0,4%). На вирішення проблеми безробіття слабко впли'

ває розвиток малого бізнесу в регіонах. Рівень зайнятих на ма'

лих підприємствах або приватним бізнесом по Україні не пере'

вищує останні п’ять років 8% від кількості населення у працез'

датному віці. У 2004 році спостерігається зменшення цього по'

казника в Україні до 6,8% (у 2003 р. — 7,2%).

Значною є регіональна варіація інтегральних соціальних

показників, зокрема сукупних бюджетних видатків (з ураху'

ванням трансфертів) у розрахунку на душу населення: розмах

Ðîçì³ùåííÿ ïðîäóêòèâíèõ ñèë òà ðåã³îíàëüíà åêîíîì³êà Óêðà¿íè

варіації становить 791,3 грн. Найвищі видатки спостерігають'

ся в Києві (1373,4 грн.), а найнижчі — у Луганській (582,1 грн.)

та Чернівецькій (588,9 грн.) областях. Розрив у сукупних до'

ходах на душу населення між окремими областями складає 30'

45%, в той час, як за міжнародними стандартами він не пови'

нен перевищувати 20%. Так, найнижчі значення показника се'

редньодушового сукупного доходу у 2005 році спостерігають'

ся у Тернопільській (388,5 грн.) та Волинській (411,6 грн.) об'

ластях, а найвищі — у м. Києві (967,4 грн.), Донецькій (711,5

грн.) та Запорізькій (670,6 грн.) областях.

Сутнісний аналіз ситуації показує, що на протязі останнь'

ого десятиріччя в Україні процеси регіоналізації спостеріга'

ються у різних проявах, що сповнені як позитивного, так і не'

гативного змісту. Так, позитивними наслідками регіоналізації

є, у першу чергу, посилення зацікавленості регіонів в госпо'

дарській діяльності, їх “економічна самоідентифікація”, фор'

мування регіонів — лідерів загальнонаціонального масштабу.

Основними негативними наслідками стали регіональна

дезінтеграція (інколи — з ознаками сепаратизму), її головний

прояв — розрив економічних зв’язків, порушення комплексно'

го розвитку та невиправдане посилення регіональної дифе'

ренціації, що проявилися у різних формах, які можна кла'

сифікувати за чотирма основними групами:

• диференціація за суспільно'економічними та політич'

ними пріоритетами розвитку, за ідеологією реформ на рівні

регіону, за баченням майбутнього місця й ролі регіону в дер'

жаві, носить т.з. “концептуальний” характер;

• диференціація за показниками розвитку суспільного

виробництва в галузях та сферах регіональної економіки, про'

мисловості сільському господарстві, інфраструктурі, яка но'

сить “структурний” характер;

• диференціація регіонів за показниками соціально'еко'

номічного розвитку, серед яких кінцевими показниками мож'

на вважати рівень та якість життя населення регіону, така ди'

ференціація несе в собі “соціальну” складову;

• диференціація за характером процесів економічного

відтворення, поява та збільшення числа, так званих “депресив'

Ä.Â. Êëèíîâèé,Ò.Â.Ïåïà

них” регіонів, тобто територій, для яких спостерігаються сталі

негативні зрушення в економічних відтворювальних процесах,

низький рівень економічної активності, бідність населення, на

перевагу тим територіям, розвиток котрих має ознаки

стабільного росту. Даний тип регіональної диференціації є ба'

гато у чому визначальним для попередніх типів, його сутність

можна охарактеризувати, як “відтворювальну”.

У першу чергу глибоким є розрив економічних, техно'

логічних та фінансових зв’язків між промисловими

(Придніпров’я, Донбас, Харківщина) і сільськогосподарськи'

ми (Поділля, Полісся, Карпатський та значною мірою Півден'

ний і Центральний) економічними районами. Це склало, у

числі інших факторів, підґрунтя соціально'політичному роз'

межуванню територій по лінії “Схід'Захід” під час виборчих

кампаній 2004 та 2006 років.

Поглиблення дисбалансу економічно'соціального та куль'

турного розвитку суттєво ускладнює проведення єдиної політи'

ки соціально'економічних перетворень, формування загально'

державного ринку товарів і послуг, збільшує загрози регіональ'

них криз, дезінтеграції національної економіки. У період після

2000 року регіональна дезінтеграція дещо послабла, але головна

її причина — конфлікт державних і регіональних інтересів не

була усунута, що багато в чому стало причиною суспільно'еко'

номічної кризи 2004'2005 р., що почалася, як системна політич'

на криза і поступово переросла з владної — в кризу відносин

власності, а далі — у структурно'господарську.

Отож, сучасні тенденції незбалансованості комплексного

розвитку територій країни проявляються в зростанні диспро'

порцій соціально'економічного розвитку регіонів та зниженні

економічної активності в них в умовах зменшення рівня керова'

ності економічними процесами в територіальних соціально'

економічних системах. Основним завданням сьогодення в цьо'

му напрямку є подолання тенденцій регіональної дезінтеграції,

зменшення регіональної диференціації, відновлення системно'

го, інтегративно'ієрархічного функціонування національної

економіки на засадах пропорційно'збалансованого, комплекс'

ного розвитку в територіальному та галузевому вимірах.

Ðîçì³ùåííÿ ïðîäóêòèâíèõ ñèë òà ðåã³îíàëüíà åêîíîì³êà Óêðà¿íè

Причому, у зв’язку з вищевикладеним, знову в гірших за

інші умовах опиняються регіони з переважною агропромисло'

вою спеціалізацією й обмеженою природно'ресурсною базою

для розвитку інших галузей промисловості, у першу чергу —

важкої індустрії. Загалом, на попередньому етапі розвитку роль

галузей суспільного виробництва, орієнтованих на первинну

обробку й переробку сировини природно'ресурсного поход'

ження була чи не найбільш визначною у виробництві товарної

продукції. На відміну від 70'х — 80'х років минулого сторіччя,

коли в структурі економіки все більшу частку займав випуск

високотехнологічної продукції машинобудівного й хіміко'лісо'

вого комплексу, переробних галузей АПК при відносному ско'

роченні частки сировинних галузей, останнє десятиріччя харак'

теризувалося зворотною картиною. Причому таке становище

об’єктивно домінувало як на внутрішньому ринку, так і (особ'

ливо) в експортній зовнішньоекономічній діяльності, де ук'

раїнська сировина й напівфабрикати досі є достатньо конкурен'

тоспроможними у порівнянні із зарубіжними аналогами.

На даному періоді регіоналізації розвитку продуктивних

сил України найактуальнішим завданням стає об’єднання

регіонів країни навколо національної ідеї — досягнення добро'

буту всіх територій та всіх соціальних груп суспільства через

прискорений економічний розвиток, подолання екологічних

негараздів, демократичний устрій держави та цивілізовану

інтеграцію у світове співтовариство. Це має бути досягнуто й

за рахунок впровадження заходів державної регіональної еко'

номічної політики, спрямованої на збалансування рівнів

соціально'економічного розвитку регіонів, подолання депре'

сивних тенденцій територіального розвитку, підвищення

рівня життя населення відсталих регіонів, гармонізацію відно'

син природи і суспільства.

Закономірність глобалізації сучасної економіки відображає

реальну дійсність розвитку економічних відносин. Разом з тим,

ці процеси супроводжуються значними негативними наслідка'

ми для цивілізації в цілому та окремих держав і регіонів. Гло'

балізація виступає як могутня сила, що породжує надзвичайно

Ä.Â. Êëèíîâèé,Ò.Â.Ïåïà

гострі проблеми, які необхідно враховувати при розміщенні

продуктивних сил і розвитку економіки України та її регіонів.

Україна має певні конкурентні переваги у світогоспо'

дарській системі і тому може брати активну участь у глобаль'

них економічних процесах. Це стосується, зокрема, її унікаль'

ного у світі природно'ресурсного потенціалу, особливо руд'

них (залізо' та марганцеворудних) ресурсів, які можуть

відіграти важливу роль у розвитку світової економіки як її

природна база. Природні передумови України суттєво допов'

нюються існуючим виробничим, людським та науково'

технічним потенціалом.

В Україні склалися унікальні у світі виробничі комплекси,

насамперед металургійний, машинобудівний та хімічний.

Поєднання на незначній відстані (150'300 км) комплексу

енергетичних, рудних, нерудних та інших природних ресурсів

створює надзвичайно сприятливі умови для розвитку мета'

лурго'машинобудівного і хімічного комплексів світового зна'

чення. Їх функціонування забезпечується сучасною достатньо

розвинутою виробничою, соціальною та рекреаційною інфрас'

труктурою, мережею науково'дослідних і проектно'конструк'

торських організацій, середніх та вищих навчальних закладів

по підготовці кваліфікованих спеціалістів тощо.

Міжнародне економічне і соціальне значення має особли'

вий рекреаційний комплекс у складі Азово'Чорноморського,

Карпатського та Поліського підкомплексів. Рідкісні бальнео'

логічні природні ресурси можуть стати базою розвитку загаль'

ноєвропейського туристично'рекреаційного господарського

комплексу. Окремі підкомплекси можна доповнювати госпо'

дарськими галузевими комплексами виробництв світового

значення.

Великий регіон України — Лісостепова і Степова зони —

мають унікальні світового значення агрокліматичні передумо'

ви та земельні ресурси агропромислового комплексу. Тут мо'

жуть вироблятися продукти харчування, які забезпечувати'

муть продовольством населення багатьох країн.

Значна роль України у світогосподарських стосунках і як

Ðîçì³ùåííÿ ïðîäóêòèâíèõ ñèë òà ðåã³îíàëüíà åêîíîì³êà Óêðà¿íè

транзитної держави — на її території зосереджений значний

транспортний потенціал загальноєвропейського і світового

значення. Це стосується нафто', газо' і продуктопроводів,

ліній електропередач, які зв’язують Україну з іншими держа'

вами, морського і річкового транспорту, транзитних залізнич'

них шляхів та будівництва автомобільних коридорів, що про'

стягнуться з Європи в Азію.

Існуючий геоекономічиий потенціал може забезпечити

Україні належне місце у світовому господарському комплексі,

стати базою для розробки перспективних планів розвитку і

розміщення її продуктивних сил.

Важливо своєчасно і сповна скористатися цим, щоб не

втратити нинішні конкурентні переваги. Зробити це дуже не'

просто навіть з допомогою вільного ринку. Тому пошук мож'

ливостей забезпечити вигоду від глобалізації, перетворити

глобальну ринкову силу в продуктивну для національної еко'

номіки, комплексно використовуючи комбінацію глобалізації

з регіональною самодостатністю і забезпеченням національ'

них інтересів, — це надзвичайної складності теоретичне та

практичне завдання для розвитку і розміщення продуктивних

сил та регіональної економіки.

Про велику складність розвитку національної економіки в

умовах дії закономірності глобалізації свідчить світовий

досвід, який має повчальне значення для України при вироб'

ленні власної політики світогосподарських стосунків.

Найбільш узагальнено можна сказати, що складний і супереч'

ливий розвиток світового співтовариства характеризується

періодичним загостренням кризових соціальних та еко'

номічних процесів, відсутністю ефективних і надійних ме'

ханізмів їх вирішення, а тим більше запобігання.

Виходячи з практичної національної доцільності, а також

різноманітних інтересів суб’єктів світового господарства і еко'

номічних сил, що визначають курс та особливості функціону'

вання окремих держав і їх блоків, Україна в геоекономічному

і геополітичному відношенні повинна керуватися концепцією

розвитку і розміщення продуктивних сил з урахуванням дії

Ä.Â. Êëèíîâèé,Ò.Â.Ïåïà

глобальних ринкових сил, перетворенням їх у продуктивні си'

ли у власних інтересах. У зв’язку з цим потрібно визначити

стратегію партнерства в різних галузях економіки, політики та

соціальної сфери з суб’єктами світогосподарських відносин.

У нинішній ситуації необхідне входження України в певні

економічні блоки, оскільки це дозволяє забезпечити власний

розвиток на базі об’єднання сил і координації діяльності.

Ефективність міжнародного економічного співробіт'

ництва України значною мірою залежить від своєчасного виз'

начення місця і ролі конкретних господарських комплексів у

світовій технологічній революції. Це обумовлене тим, що саме

вона визначатиме структуру і напрями розвитку світової еко'

номіки у перспективі.

Закономірність глобалізації світового господарства вказує

на те, що в найближчому майбутньому система міжнародних

відносин збереже нинішню свою форму, визначаючи тери'

торіальну організацію і світовий поділ праці.

Глобалізація економічних ринкових сил є важливим чин'

ником, який визначає напрям розвитку методології стосовно

продуктивних сил, так і сферу практичної діяльності, яка має

найповніше використати глобальні ринкові сили в якості про'

дуктивних сил національної економіки, стрижнем якої можуть

бути конкурентні переваги в галузі ресурсного, транспортного,

виробничого, науково'технічного потенціалу та економіко'ге'

ографічного положення України.

Як тенденції глобалізації, так і процеси регіоналізації є про'

явами об’єктивного економічного закону комплексного роз1

витку продуктивних сил. В даному контексті його зміст у сучас'

них умовах можна було б коротко сформулювати, як

орієнтацію територіального розвитку на отримання за до$

помогою ринкових економічних механізмів максимального

ефекту від визначеного раціональними потребами залучення

у господарювання всього комплексу продуктивних сил тери$

торіальної соціально$економічної системи з якнайбільш по$

вним урахуванням усіх (як регіональних, так і глобальних)

передумов та факторів економічної діяльності.

Ðîçì³ùåííÿ ïðîäóêòèâíèõ ñèë òà ðåã³îíàëüíà åêîíîì³êà Óêðà¿íè

Ðîçä³ë 3. ÏÐÈÐÎÄÍÎ-ÅÊÎÍÎÌ²×Í²

ÏÅÐÅÄÓÌÎÂÈ ÐÅÃ²ÎÍÀËÜÍÎÃÎ ÐÎÇÂÈÒÊÓ

Â ÓÊÐÀ¯Í²

3.1. Природно1ресурсне районування країни.

3.2. Природно1економічні умови господарювання в

регіонах України.

3.3. Економіко1географічні передумови й фактори

розміщення й розвитку продуктивних сил держави.

3.1. Ïðèðîäíî-ðåñóðñíå ðàéîíóâàííÿ êðà¿íè

На початок періоду становлення національної економіки,

який і характеризується найзначнішим рівнем інтенсивності

використання природно'ресурсної бази, в Україні сформував'

ся комплекс макромасштабних природно'ресурсних районів,

чітко диференційованих за характерними ознаками структури

природно'ресурсного потенціалу, природно'кліматичними

умовами, характером та ефективністю використання ресурс'

ної бази. У даному випадку природно1ресурсний район роз'

глядається нами, як таксонна, об’єктивно сформована, гео'

графічно'цілісна територія, що утворилась внаслідок природ'

но'економічних факторів, характеризується якісно своє'

рідним, внутрішньо однорідним поєднанням природних умов

та ресурсів, які в комплексі виступають фактором формуван'

ня суспільного територіального поділу праці та визначають в

числі інших чинників територіальну структуру господарства.

У загальному випадку природно'ресурсний район тери'

торіально не збігається з інтегральним економічним районом,

у формуванні котрих бере участь значно більша кількість чин'

ників районоутворення.

Звідси, особливості регіональної диференціації рівнів роз'

витку продуктивних сил, які багато в чому сформовані тери'

Ä.Â. Êëèíîâèé,Ò.Â.Ïåïà