Клиновий Д.В., Пепа Т.В. Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка України

Подождите немного. Документ загружается.

Підприємства хутрового виробництва розміщені у Хар'

кові, Львові, Одесі, Балті, Краснограді, Жмеринці, Тисмениці.

Інфраструктура АПК є пріоритетною сферою господарю'

вання. Її розміщення й розвиток визначаються потребами ос'

новного виробництва і включають в себе холодильно'складсь'

ке господарство, автотранспортне і дорожнє господарство, та'

ропакувальне виробництво та ремонт і обслуговування

сільгосптехніки. Поряд з основними галузями, інфраструк'

турні забезпечують скорочення втрат сільськогосподарської

продукції, стабілізацію її виробництва, зростання обсягів про'

довольчих ресурсів. В Україні проблеми розвитку інфраструк'

тури АПК є одними з найгостріших. Саме ця галузь піддалася

руйнації у першу чергу, тому головним завданням щодо її роз'

витку є спрямування в неї інвестиційно'інноваційних пріори'

тетів, особливо — у регіони зі сталою аграрно'промисловою

спеціалізацією — Полісся, Поділля, Південний район тощо.

На протязі трансформаційного періоду в аграрній сфері

національної економіки значно загострилися кризові явища,

які сформувалися ще за попередні роки: суттєво знизилися об'

сяги валової продукції рослинництва, а особливо — тварин'

ництва, погіршилося використання ресурсів розвитку аграр'

них галузей, поглибився дисбаланс між галузями рослин'

ництва і тваринництва. Зменшення поголів’я худоби та птиці

досягло критичної мережі при значному зниженні його товар'

ної продуктивності — виробництва м’яса, молока, яєць тощо.

Окрему проблему складає високий рівень спрацьованості ма'

шинно'технічного парку, деградація інфраструктури АПК.

Обов’язковими умовами відродження та ефективного

функціонування продуктивних сил АПК України є створення

такого економічного середовища господарювання, яке б забез'

печило можливості комплексного розвитку регіональної еко'

номіки. Цільовими його орієнтирами мають стати поглиблен'

ня спеціалізації на виробництвах, які мають сприятливі

регіональні передумови для розвитку при обов’язковому

збільшенні рівня промислового розвитку аграрних територій,

чітко виражена соціальна орієнтація аграрної реформи, підви'

421

Ðîçì³ùåííÿ ïðîäóêòèâíèõ ñèë òà ðåã³îíàëüíà åêîíîì³êà Óêðà¿íè

щення рівня життя сільського населення, стабілізація еко'

логічної ситуації на сільськогосподарських землях і в агропро'

мислових виробництвах, розширення зовнішньо'експортних

зв’язків, покращання можливостей самофінансування через

реінвестування.

Для досягнення високого економічного та соціального

ефекту необхідними складовими реформування економіки

АПК мають стати реструктуризація господарства в напрямі

інтенсифікації розвитку малого та середнього підприєм'

ництва, особливо в харчовій галузі, легкій промисловості,

соціально–культурній та соціально–побутовій сферах інфрас'

труктури села, що надасть і помітний соціальний ефект, спри'

ятиме більш повній зайнятості населення регіону, стимулюва'

тиме його економічну активність. Особливу роль в еко'

номічному механізмі комплексного розвитку економіки аграр'

но'промислових економічних районів має відігравати гнучка

фінансово'бюджетна політика, основою якої є диференційова'

ний підхід із забезпеченням, з одного боку, цілеспрямованої

підтримки депресивних територій, а з іншого боку — створен'

ням можливостей для прискореного саморозвитку регіонів з

позитивними ознаками динамічного зростання суспільного

виробництва.

422

Ä.Â. Êëèíîâèé,Ò.Â.Ïåïà

Ðîçä³ë 12. ÐÅÃ²ÎÍÀËÜÍÀ ÎÑÍÎÂÀ

ÐÎÇÌ²ÙÅÍÍß ÒÀ ÐÎÇÂÈÒÊÓ

ÑÎÖ²ÀËÜÍÎÃÎ ÊÎÌÏËÅÊÑÓ ÄÅÐÆÀÂÈ

12.1. Поняття й економічна сутність соціального ком1

плексу.

12.2. Соціальні нормативи, як основа розвитку та розмі1

щення елементів соціального комплексу держави.

12.3. Основні засади розвитку й розміщення соціального

комплексу в регіонах України.

12.1. Ïîíÿòòÿ é åêîíîì³÷íà ñóòí³ñòü

ñîö³àëüíîãî êîìïëåêñó

Особливий сектор економіки являє собою соціальний

комплекс держави як сукупність галузей виробництва та

видів діяльності, що забезпечують безпосередньо потреби го'

ловною продуктивної сили — людини, а в регіональному

вимірі — всього населення даної території. Соціальний ком'

плекс складається з двох достатньо відмінних між собою сек'

торів господарства — соціально'інфраструктурних галузей та

виробництва товарів народного споживання.

Соціальний комплекс характеризується регіонально'

орієнтованим типом розвитку, оскільки пов’язаний із забезпе'

ченням потреб людей, місцезнаходження котрих об’єктивно

прив’язано до певної мережі розселення.

Основними цільовими функціями соціального комплек'

су є:

• забезпечення життєдіяльності людей, створення умов

існування та відтворення робочої сили;

• забезпечення цілісності регіональної соціально'еко'

номічної системи;

423

Ðîçì³ùåííÿ ïðîäóêòèâíèõ ñèë òà ðåã³îíàëüíà åêîíîì³êà Óêðà¿íè

• забезпечення основних демократичних свободи люди'

ни (право на життя, житло, освіту, охорону здоров’я,

свободу слова, соціальне забезпечення на випадок втра'

ти працездатності);

• забезпечення певного рівня соціально'економічного

розвитку регіону;

• забезпечення продуктивної зайнятості;

• підвищення продуктивності громадської праці;

• зниження витрат сукупного робочого часу;

• забезпечення тривалого періоду працездатності;

• формування освіченого й висококваліфікованого кад'

рового потенціалу розвитку економіки;

• створення умов щодо оптимізації міграційних потоків

населення;

• створення умов збалансованого розвитку сільської та

міської мереж розселення.

В останні кілька десятиліть економічна наука оперувала

такою загальноприйнятою класифікацією галузей соціального

комплексу:

• матеріально'побутові — торгівля, громадське харчуван'

ня, побутове обслуговування, житлово'комунальне гос'

подарство;

• соціально'культурні — охорона здоров’я, освіта, наука,

культура, туризм, фізична культура і спорт, рекре'

аційний комплекс;

• виробництво товарів народного споживання.

З сучасної точки зору, така класифікація носить достатньо

формальний характер, оскільки поняття культурна галузь

сфери послуг застосовна не тільки до галузей другої групи, але

й до торгівлі, громадського харчування, побутового обслугову'

вання і житлово'комунального господарства у зв’язку з

об’єктивним існуванням таких категорій, як культура харчу

вання, культура споживання, культура обслуговування; ана'

логічно — культура виробництва, стосовно будь'якого вироб'

ництва товарів і послуг. Таким чином, приналежність культу'

ри є обов’язковим для будь'якого елемента механізму ор'

424

Ä.Â. Êëèíîâèé,Ò.Â.Ïåïà

ганізації соціального й економічного життя держави і населен'

ня. Використання ж терміна культурна при позначенні галу'

зей сфери послуг тільки другої групи є дискримінаційним сто'

совно галузей торгівлі, громадського харчування, побутового

обслуговування і житлово'комунального господарства, у

діяльності яких відсутність елемента культури є неприпусти'

мим. Тому достатньо придатним є застосована в останні роки

для найменування галузей другої групи назва “соціально'ду'

ховна сфера”. Іноді до неї (об’єднуючи у сукупність з культу'

рою) включають релігію, як особливу, духовну форму існуван'

ня культурного здобутку народу.

Найбільш адекватною сьогоднішній економічній ситуації

є класифікація галузей сфери послуг, що враховує їхню

здатність самостійно функціонувати без фінансового втручан'

ня держави. До соціального комплексу відноситься й вироб'

ництво товарів народного споживання. Але в ринкових умовах

господарювання ця діяльність не регламентується у загально'

му випадку державним втручанням. З цієї точки зору,

доцільним є розглядання даного сектору економіки як части'

ни виробничого комплексу.

Об’єкти першої групи — матеріально'побутові — за еко'

номічною сутністю є ринковими, на відміну від об’єктів другої

групи, соціально'духовної. На нашу думку, до першої групи

ринкових об’єктів соціальної інфраструктури, варто віднести

також туризм як галузь, що при вмілій організації дає швидкі

і значні надходження в місцеві і державний бюджети (відомо,

наприклад, що капітали, інвестовані в туризм, мають середню

норму віддачі 22% за чотири' п’ятилітні строки окупності; і ре'

креаційний комплекс у тій частині об’єктів, що можуть са'

мостійно заробляти кошти, забезпечуючи стабільні надход'

ження відрахувань від доходів у бюджет (наприклад, від

функціонування окремих, приваблюючих заможних інозем'

них і вітчизняних туристів, об’єктів санаторно'курортного ти'

пу Кримського узбережжя, Карпат тощо).

Таким чином, пропонована класифікація галузей сфери

послуг буде виглядати в такий спосіб:

425

Ðîçì³ùåííÿ ïðîäóêòèâíèõ ñèë òà ðåã³îíàëüíà åêîíîì³êà Óêðà¿íè

• ринкові/автономні — торгівля, громадське харчування,

побутове обслуговування, житлово'комунальне господарство,

туризм, доходні об’єкти рекреаційного комплексу;

• неринкові/бюджетні — охорона здоров’я, освіта, наука,

культура, фізична культура і спорт, об’єкти рекреаційного

комплексу, що вимагають державного/регіонального (місце'

вого) фінансового втручання.

Ринкові об’єкти соціальної інфраструктури (підприємства

торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговуван'

ня, комунального господарства) у даний час фінансуються за

рахунок самозабезпечення шляхом надання платних послуг

споживачам. Виключення можуть складати підприємства, що

надають послуги соціально незахищеним прошаркам населен'

ня, або безкоштовно по пільгових тарифах з наступною ком'

пенсацією витрат з місцевого бюджету. Забезпечення

стабільного функціонування цих галузей у даний час доцільно

здійснювати за допомогою розвитку малого бізнесу, середньо'

го і малого підприємництва.

Неринкові об’єкти соціальної інфраструктури (установи

охорони здоров’я, освіти, науки, культури, фізичної культури і

спорту) фінансуються переважно з місцевих бюджетів, однак

можуть надавати і платні послуги споживачам у рамках пе'

реліку, затвердженого місцевими органами влади.

Ринок житла і споживчих товарів/послуг, наданих

підприємствами торгівлі, громадського харчування, побутово'

го обслуговування, взаємодіє з ринком робочої сили безпосе'

редньо, тому що наявність ринку житла при відсутності інсти'

туту прописки, свобода економічної діяльності у підприємств

сфери послуг надає можливість працевлаштування незайнято'

го населення, що у свою чергу забезпечує стійкий купівельний

попит на споживчі товари/послуги і житло. Так утворюється

“ланцюгова реакція” розвитку мережі підприємств сфери по'

слуг, ринку житла, з одного боку, і постійне працевлаштуван'

ня населення.

В даний час існує мала місткість ринку товарів/послуг

підприємств торгівлі, громадського харчування і побутового

обслуговування, що обумовлено наступними причинами:

426

Ä.Â. Êëèíîâèé,Ò.Â.Ïåïà

1) низькою купівельною спроможністю більшості насе'

лення, у зв’язку з чим воно має відкладений попит при одно'

часному недоспоживанні товарів і послуг з більшості груп і

видів, тобто в наявності — обмеження внутрішнього платос'

проможного попиту.

Виходячи з того, що приблизно 80% населення України

відносяться до категорії малозабезпечених, неважко допусти'

ти, що з усього комплексу послуг на більшості території

країни попитом будуть користатися послуги підприємств

торгівлі, побутового обслуговування та громадського харчу'

вання — на мінімальному рівні забезпечення життєдіяльності,

житлово'комунального господарства, культури, освіти,

фізкультури і спорту — у силу необхідності оплачувати житло

і супутні комунальні послуги, забезпечувати освіту дітей,

фізичне виховання тощо. Негативно змінилася видова струк'

тура побутових послуг: близько 4/5 їхнього загального обсягу

складають ремонтно'відбудовчі види, оскільки ними корис'

тається абсолютна більшість споживачів.

2) підвищеними вимогами у нечисленної групи населення,

яке відноситься до осіб з високим рівнем душових доходів.

Відповідно до оцінок експертів, до них можна віднести не

більш 3% усього населення України, однак у них є вимоги до

високої якості товарів, що здобуваються, й послуг, вони є спо'

живачами нових видів послуг: комплексного ремонту житло'

вих приміщень під ключ на рівні європейських стандартів (так

званий “євроремонт”), надання диспетчерських послуг з об'

слуговування пейджингового та мобільного зв’язку, послуг у

галузі безпеки життєдіяльності та охорони, платного медично'

го обслуговування та надання платних послуг у галузі фізич'

ної культури та спорту, а також цілого спектру таких “екзотич'

них” для вітчизняного споживача послуг, як художнє татую'

вання, вигул собак власників, що не мають для цього досить

вільного часу або бажання і т.п.

Відповідно до поділу вимог до послуг усі підприємства та

заклади соціального комплексу умовно можна розділити на

дві нерівні групи:

427

Ðîçì³ùåííÿ ïðîäóêòèâíèõ ñèë òà ðåã³îíàëüíà åêîíîì³êà Óêðà¿íè

I — підприємства й заклади, що надають платні послуги в

соціально'духовній сфері, у комерційних галузях надають до'

рогі послуги і реалізують дорогі товари не першої не'

обхідності, які відносяться до предметів розкоші, Як правило,

їх кількість незначна і набагато менша, ніж підприємств другої

групи. Користувачами цих об’єктів переважно є особи з висо'

ким рівнем душового доходу.

II — Заклади, які відносяться до некомерційних галузей

соціального комплексу, а також підприємства, які реалізують

товари повсякденного попиту, забезпечують харчування по

доступних для широких прошарків населення цінах, що нада'

ють послуги ремонтно'відбудовчого характеру. Це більш чис'

ленна група. Їхніми постійними користувачами є населення з

середніми та незначними душовими доходами. Особи з висо'

ким рівнем доходів на душу населення користуються послуга'

ми цих підприємств епізодично — при придбанні “інтер'

національних” товарів — хлібобулочних виробів, молока і мо'

локопродуктів й т.п.

Всі інші підприємства цих галузей сфери послуг, що зна'

ходяться між двома названими групами, можуть становити

інтерес з погляду перепрофілювання — у підприємства I чи II

групи, чи в об’єкти, що займаються іншою альтернативною

діяльністю в зв’язку зі своєї мало' чи зовсім повною незатре'

буваністю.

Можлива ще одна класифікація сфери послуг, а саме:

• некомерційні підприємства, що вимагають безпосеред'

нього державного чи муніципального контролю за їхньою

діяльністю і процесом ціноутворення на надані послуги —

школи, дитячі будинки, інтернати, об’єкти, що надають кому'

нальні послуги і є природними монополістами (підприємства

водопостачання, водовідведення, газопостачання);

• “буферні” підприємства, що вимагають певної уваги з

боку держави — житлові, у зв’язку з існуванням поняття соці'

ального житла (наданого державними чи комунальними орга'

нами влади особам, що не в змозі самостійно придбати чи по'

будувати узяти під оренду житло), кінокомплекси, бібліотеки,

428

Ä.Â. Êëèíîâèé,Ò.Â.Ïåïà

стадіони, об’єкти громадського харчування, що обслуговують

організовані контингенти — школярів, студентів, промисло'

вих працівників і будівельників. Їх можна віднести до напівко'

мерційного сектора економіки, оскільки ефективна діяльність

цих закладів має забезпечуватися за рахунок незначної плати

за послуги самих споживачів, а велику частину витрат

доцільно фінансувати за рахунок коштів місцевих бюджетів,

надходжень від благодійних організацій, меценатів;

• комерційні підприємства, що вже не мають потреби у

державному втручанні, — загальнодоступні підприємства

торгівлі, масового харчування і побутового обслуговування,

які відносяться до комерційного сектора економіки.

Розвиток і розміщення підприємств та організацій

соціального комплексу мають низку характерних рис, пов’яза'

них із тим, що вони обслуговують потреби людини, обмежені

природною необхідністю підтримання її життєдіяльності.

Звідси постає питання відповідності функціонування закладів

соціального комплексу науково обгрунтованим нормам та

нормативам їх діяльності.

12.2. Ñîö³àëüí³ íîðìàòèâè

ÿê îñíîâà ðîçâèòêó òà ðîçì³ùåííÿ åëåìåíò³â

ñîö³àëüíîãî êîìïëåêñó äåðæàâè

В умовах переходу до ринкових відносин яскраво вияв'

ляється прагнення держави максимально скоротити витрати

державного бюджету й у першу чергу за рахунок зменшення

витрат на фінансування соціальних заходів. У цих умовах ос'

новною проблемою є збереження соціальних послуг, хоча б у

границях мінімальних потреб населення.

Очевидно, що кожний елемент сфери послуг буде по'

різному реагувати на таку політику фінансової економії. Од'

нак, загальна тенденція, що має місце в соціальній сфері тепер

і збережеться на досить значимий як для цієї сфери, так і насе'

лення період, — це скорочення кількості об’єктів соціальної

429

Ðîçì³ùåííÿ ïðîäóêòèâíèõ ñèë òà ðåã³îíàëüíà åêîíîì³êà Óêðà¿íè

інфраструктури, зменшення обсягу і зміна асортименту нада'

них послуг.

Соціальні нормативи, як основний показник організації

соціальної сфери, визначають кількість товарів/послуг на душу

чи населення на відповідний контингент населення (дітей, шко'

лярів, студентів, пенсіонерів, інвалідів, хворих і т.д.), одержання

яких гарантується державою. До соціальних нормативів відно'

сяться такі характеристики, як величина мінімального спожив'

чого бюджету, кількість (у розрахунку на 1000 чоловік) місць у

підприємствах громадського харчування, лікарняних ліжок,

підприємств побутового обслуговування і т.д. В дореформені

роки ці показники були основним орієнтиром при визначенні

стратегії розвитку торгівлі, громадського харчування, побутово'

го обслуговування, системи охорони здоров’я.

Нормативи організації соціальної сфери широко викорис'

товувалися в перспективному плануванні розвитку мережі

підприємств торгівлі, громадського харчування і побутового

обслуговування населення. Вони підрозділяються на спо'

живчі і виробничі. Нормативи особистого споживання то'

варів/послуг відносяться до групи споживчих нормативів. У

залежності від об’єкта розробки розрізняють галузеві і

регіональні нормативи. У галузевих об’єктами були

підприємства й організації відповідних галузей сфери послуг,

а в регіональних — територіальні одиниці різного рангу (об'

ласть, місто, район). Розробка регіональних нормативів врахо'

вувала взаємозв’язок розвитку галузей сфери послуг і фак'

торів, що формують економіку регіону.

Прикладом галузевих нормативів може служити норматив

місць для розвитку мережі громадського харчування: на про'

мислових підприємствах — 250 місць на 1000 чол., у вищих на'

вчальних закладах — 200 місць, у загальноосвітніх установах —

330 місць. Аналогічно регіональний норматив складають: у

сільській місцевості — 25 місць з обліком постійно працюючих і

проживаючих у даній місцевості, у містах з чисельністю насе'

лення понад 500 тис. чол. — 40 місць, від 250 до 500 — 32, від 100

до 250 — 28, від 50 до 100 — 22, до 50 тис. чол. — 20 місць у

430

Ä.Â. Êëèíîâèé,Ò.Â.Ïåïà