Клиновий Д.В., Пепа Т.В. Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка України

Подождите немного. Документ загружается.

підприємствах громадського харчування на 1000 чоловік насе'

лення.

В даний час — період перехідної економіки — в основі

функціонування галузей соціальної сфери лежить показник

забезпеченості державного і місцевого бюджетного фінансу'

вання об’єктів соціальної сфери. У зв’язку з тим, що характер'

ною ознакою перехідної економіки є постійний дефіцит дер'

жавного бюджету, фінансування цих об’єктів у необхідному

для підтримки стабільної діяльності обсязі стрімко скоро'

чується. Як результат — відбувається зменшення кількості

підприємств соціальної сфери, тобто порушення соціальних

нормативів.

У першу чергу, це зв’язано з відсутністю необхідних для

користування послугами підприємств торгівлі, громадського

харчування і побутового обслуговування коштів у споживача

(населення), що обумовлює відмовлення від послуг

підприємств і перехід або на самообслуговування, чи на обслу'

говування альтернативними суб’єктами — приватними особа'

ми, не зареєстрованими як суб’єкти підприємницької діяль'

ності, що значно здешевлює вартість надання послуги.

Поряд з відсутністю необхідних для оплати коштів у по'

тенційних споживачів в умовах перехідного періоду виникає

необхідність трансформації самих соціальних нормативів.

Соціальні нормативи, що були орієнтиром розвитку

соціальної сфери в адміністративно'командній економіці,

складно адаптувати до умов перехідного періоду, а тим більше

ринкової економіки. Перед державними і місцевими органами

виконавчої влади в даний час стоїть завдання переходу до на'

турально'вартісних державних і регіональних стандартів

соціальних благ, адекватних сучасним умовам функціонуван'

ня економіки.

В основі соціально орієнтованої ринкової економіки, по'

будову якої проголошено в Україні, лежить формула тери'

торіального і соціального вирівнювання забезпеченості насе'

лення соціальними товарами/послугами. На думку деяких

економістів, зміст соціального ринкового господарства поля'

431

Ðîçì³ùåííÿ ïðîäóêòèâíèõ ñèë òà ðåã³îíàëüíà åêîíîì³êà Óêðà¿íè

гає в тім, що у даному випадку принцип волі ринку

поєднується з принципом соціального вирівнювання. Під

соціальним вирівнюванням мається на увазі забезпечення та'

кого механізму розподілу національного доходу, який би вик'

лючав надмірне збагачення на одному полюсі і незабезпе'

ченість, убогість — на іншому.

Соціально орієнтована ринкова економіка припускає кон'

ституційне закріплення мінімальних соціальних гарантій для

забезпечення рівних стартових можливостей кожному члену

суспільства. Основна ідея соціального ринкового господарст'

ва — рівність шансів, тобто інституціональне забезпечення

можливості просування в суспільстві. У світлі цього встанов'

лення і дотримання нормативів розвитку підприємств та за'

кладів соціального комплексу дозволить забезпечити мож'

ливість задоволення мінімальних потреб населення в їх това'

рах/послугах.

Основною проблемою забезпечення дотримання соціаль'

них нормативів є їх фінансове підкріплення. Держава, декла'

руючи соціальні гарантії, зобов’язана гарантувати і фінансові

можливості їх виконання. У зв’язку з переносом проблеми за'

безпечення населення соціальними товарами/послугами з

державного на місцевий рівень гостро встає питання про роз'

поділ податкових надходжень між державним і місцевим бюд'

жетами, розширення податкової бази місцевих бюджетів і їх

пріоритетне наповнення.

Вартісна оцінка соціальних гарантій через ціну соціальних

стандартів покликана істотно перебудувати діючі пропорції в

розподілі податків між державним і регіональним рівнями на

користь останнього. У цьому зв’язку стоїть завдання визна'

чення фінансового потенціалу кожного адміністративно'тери'

торіального суб’єкта держави. При цьому необхідною є сис'

темна оцінка, яка б враховувала:

• сумарну (із усіх джерел) стартову забезпеченість насе'

лення соціальними благами, співвіднесену з реальними гро'

шовими доходами окремих груп населення;

• реальний контингент населення, що вправі претендува'

432

Ä.Â. Êëèíîâèé,Ò.Â.Ïåïà

ти тільки на бюджетну підтримку (муніципальне житло або

дотаційний громадський транспорт), так само, як і реальний

контингент (а не тільки населення), що користається нині

соціальною інфраструктурою території;

• обсяг і вартість соціальних благ, що йдуть не по каналах

регіональних бюджетів, у першу чергу від самих підприємств і

організацій;

• вартість державної, регіональної та муніципальої неру'

хомості, включаючи землю і надра (тому що нею цілком мож'

на розпорядитися в інтересах реалізації соціальних програм,

що зобов’язані робити місцеві влади).

Значний вплив на щільність розміщення мережі

підприємств матеріально'побутових галузей соціального ком'

плексу справляють такі фактори їхньої територіальної ор'

ганізації, як історичний досвід, традиції, звички населення, йо'

го чисельність, величина міських і сільських поселень,

відстань між населеними пунктами, розміщення промислових

підприємств, адміністративних і культурних центрів, зонуван'

ня міських територій, транспортні зв’язки. Усе це обумовлює

неприйнятність єдиних нормативів для всіх адміністративно'

територіальних одиниць України і підтверджує необхідність

визначення фінансового потенціалу кожного адміністратив'

но'територіального суб’єкта держави з наступною розробкою

регіонально'диференційованих соціальних нормативів на

рівні економічних районів різних рангів.

Вчені пропонують наступні головні групи аналітичних

оцінок адекватності соціальних нормативів реаліям

життєдіяльності населення, які можуть бути покладені в осно'

ву системи показників регіонального розвитку:

• регіональна значимість напрямку реформ (привати'

зація державної власності, лібералізація ціноутворен'

ня, зовнішньоекономічної діяльності тощо);

• динаміка добробуту населення;

• зрушення в економічній базі територіального розвитку;

• зміни в кількості та якості місць прикладання праці й

зайнятості населення;

433

Ðîçì³ùåííÿ ïðîäóêòèâíèõ ñèë òà ðåã³îíàëüíà åêîíîì³êà Óêðà¿íè

• становлення конкурентного ринку товарів і послуг у

регіоні;

• зміни у використанні та збереженні природно'ресурс'

ного й економічного потенціалу території;

• стабільність громадсько'політичної і соціальної ситу'

ації в регіоні.

Визначення потреби регіонів країни в державній допомозі,

відповідно до запропонованої системи показників дозволить,

по'перше, максимально врахувати всі наявні в регіонах фінан'

сові ресурси; по'друге, розрахувати реально необхідні потреби

в державному централізованому фінансуванні соціальної по'

треби регіонів; і, по'третє, обмежити кількість адміністратив'

но'територіальних одиниць, які одержують допомогу з дер'

жавного бюджету, звівши його до реально депресивних тери'

торій. В умовах гострого і хронічного дефіциту бюджету

політика державної підтримки територій повинна бути висо'

коселективною.

Соціальна політика України повинна спиратися на сфор'

мовані національні поняття про соціальну захищеність. Кінце'

вою метою реформування економіки регіонів має стати

орієнтація національної економіки на вирішення соціальних

завдань відповідно до задекларованих конституційних га'

рантій і досягнення високої якості життя населення. Для цьо'

го необхідною умовою є адаптація організаційних основ

функціонування галузей соціальної сфери до перехідних умов,

а в перспективі — до ринкової економіки.

12.3. Îñíîâí³ çàñàäè ðîçâèòêó òà ðîçì³ùåííÿ

ñîö³àëüíîãî êîìïëåêñó â ðåã³îíàõ Óêðà¿íè

У соціально1духовній сфері провідну роль відіграє належ'

ний розвиток освіти. Освіта охоплює дві достатньо різні сфе'

ри діяльності. Одна з них — сфера обов’язкової освіти. Регу'

лювання її розвитку охоплює мережу:

• дошкільних закладів;

434

Ä.Â. Êëèíîâèé,Ò.Â.Ïåïà

• загальноосвітніх шкіл;

• дитячих будинків та закладів інтернатного типу;

• середніх спеціальних закладів освіти.

Друга сфера охоплює заклади вищої освіти І — ІV рівнів ак'

редитації, навчання у котрих залежить від бажання осіб, що на'

вчаються. Основними механізмами розвитку освіти є державна

підтримка, спонсорство, розвиток по можливості платного на'

вчання для окремих контингентів учнів та в окремих цільових

закладах освіти (школах мистецтв, ліцеях, гімназіях тощо).

У сфері культури також застосовуються в основному ме'

ханізми державного управління та регулювання розвитку й

цільової підтримки. Окремі галузі культури мають достатні

можливості для самозабезпеченого розвитку через застосуван'

ня економічно ефективних ринкових механізмів господарю'

вання. До таких відносяться, зокрема, кіноіндустрія, ко'

мерційне радіомовлення та телебачення, шоу'бізнес. Однак у

будь'якому випадку держава повинна опікуватися збережен'

ням культурного надбання нації, розвитком некомерційного

мистецтва, забезпеченням послуг закладами культури всього

населення країни. До основних культурно'освітніх закладів

належать:

• бібліотеки;

• клуби;

• музеї;

• кінотеатри;

• парки культури та відпочинку тощо.

Головним завданням розвитку культури є зближення

рівнів культурного обслуговування населення міст і сільської

місцевості у всіх регіонах країни, з урахуванням територіаль'

ної специфіки кожного.

Важливу роль у забезпеченні ефективного відтворення ро'

бочої сили у сучасному світі відіграють охорона здоров’я,

фізкультура і спорт. Основними показниками діяльності за'

кладів охорони здоров’я є:

• кількість лікарняних ліжок та ліжок у санаторіях;

• кількість амбулаторно'поліклінічних закладів;

435

Ðîçì³ùåííÿ ïðîäóêòèâíèõ ñèë òà ðåã³îíàëüíà åêîíîì³êà Óêðà¿íè

• кількість ліжок у санаторіях;

• кількість відвідувань лікарняних закладів за зміну;

• забезпеченість середнім медперсоналом та лікарями.

• рівень охоплення населення обов’язковими заходами

охорони здоров’я (рентгенівськими обстеженнями,

профілактичними щепленнями, профілактичними ог'

лядами, обліком вагітних жінок тощо).

Розвиток системи охорони здоров’я у будь'якому випадку

має орієнтуватись на безоплатність визначеної кількості не'

обхідних медичних послуг (за життєвими показниками) для

всіх верств населення при широкому розвитку системи опла'

чуваних за бажанням медичних послуг для задоволення зрос'

таючих потреб населення в якісних медичних послугах різно'

го характеру (стоматологічних, косметичних, бальнео'

логічних, масажу і т.п.). Достатньо складним в нових умовах

господарювання є регулювання розвитку фізкультури і спор'

ту, оскільки ліквідованими є більшість спортивних об’єктів,

які належали підприємствам та відомствам. Їх передано на ба'

ланс місцевих органів самоврядування, котрі мають обмежені

можливості фінансування масового охоплення бажаючих зай'

матися спортом і фізичною культурою. У даному випадку ви'

ходом з ситуації є розвиток масового спорту через часткове за'

безпечення фінансування галузі за рахунок інвестицій у про'

фесійний спорт. Великою є й роль спонсорства та підтримки

розвитку фізкультури та спорту підприємцями й місцевими

органами самоврядування.

Розвиток матеріально1побутових комерційних (торгівлі,

масового харчування та побутового обслуговування) та

напівкомерційних (житлово'комунальне господарство, гро'

мадський транспорт та зв’язок) галузей соціального комплек'

су має орієнтуватися на ринкові механізми господарювання

при збереженні державного контролю над забезпеченням дер'

жавних стандартів, виконанням санітарних норм тощо. Також

провідною є роль громадських організацій, які виконують кон'

троль за дотриманням прав споживачів при наданні їм послуг

та продажу товарів. Окрему проблему являє собою створення

436

Ä.Â. Êëèíîâèé,Ò.Â.Ïåïà

системи належного обліку послуг, які надають підприємства

житлово'комунального господарства з метою впорядкування

системи їх оплати населенням. У даному випадку також важ'

ливим є дотримання певних регіонально'орієнтованих реко'

мендованих нормативів їх розвитку та розміщення, до яких

відносяться такі основні:

• забезпеченість населення житлом;

• забезпеченість послугами ЖКГ, громадського транс'

порту та зв’язку;

• забезпеченість кількістю закладів торгівлі та їх торго'

вою площею;

• забезпеченість місцями в закладах харчування ресто'

ранного типу;

• забезпеченість послугами підприємств побутового об'

слуговування;

• забезпеченість послугами готельного господарства;

• забезпеченість послугами туристичної галузі.

У випадках зниженої забезпеченості такими послугами, не'

обхідним є застосування у даному регіоні адміністративних,

економічних та інших стимулюючих механізмів для підвищен'

ня рівня забезпечення населення послугами відповідних скла'

дових матеріально'побутової сфери соціального комплексу.

У цілому механізм розвитку соціального комплексу обу'

мовлюється двома основними завданнями. Перше з них

міститься у необхідності підтримуваного розвитку соціально'

духовної сфери. Другим завданням є реформування житлово'

комунального господарства, торгівлі, громадського харчуван'

ня і побутового обслуговування в контексті розвитку муніци'

пального та приватного секторів для створення нових робочих

місць, як найбільш трудопоглинаючих галузей економіки в

умовах зростання кількості безробітних, їх вивільнення з базо'

вих галузей виробництва.

Для реалізації такого механізму необхідно враховувати

наступні фактори формування і розвитку держави і

суспільства:

• географічне розташування регіону;

437

Ðîçì³ùåííÿ ïðîäóêòèâíèõ ñèë òà ðåã³îíàëüíà åêîíîì³êà Óêðà¿íè

• етно'історичний;

• інституціональний (система соціальних інститутів —

звичаї, традиції, менталітет, система цінностей);

• релігійний;

• культурний;

• владно'політичний;

• фінансово'економічний (фіскальні позиції, експортний

потенціал).

Необхідність урахування зазначених факторів формуван'

ня сучасного українського суспільства обумовлена історич'

ною пам’яттю регіонів України, що обумовлюється регіональ'

ною специфікою:

• економіко'географічного положення щодо ресурсної

бази і ринків збуту, торгових шляхів і т.п.;

• кліматичних умов (кількість годин сонячного світла,

обсяг середньорічних опадів, тривалість зимового

періоду і т.п.);

• показників якості (родючості) ґрунтів (чорноземні

ґрунти, степова зона, лісостепові регіони, наявність ре'

креаційних умов у регіоні і т.п.);

• історичних особливостей розвитку продуктивних сил;

• збереженими звичаями, звичками, дотримуваними тра'

диціями, соціально'психологічними особливостям на'

родонаселення регіону;

• складом населення за національною і демографічною

ознаками;

• приналежності населення регіону до певних видів

релігійних конфесій чи соціальних груп світської

орієнтації;

• характеристик матеріальної бази виробничого, агропро'

мислового, інвестиційно'будівельного, транспортного

комплексів, виробничої і соціальної інфраструктури.

Вплив факторів географічного розташування регіону, йо'

го кліматичних умов, наявності історичного досвіду, що

зберігся, звичаїв і традицій, від яких залежить організація су'

часного суспільства, не можна недооцінювати і через існуван'

438

Ä.Â. Êëèíîâèé,Ò.Â.Ïåïà

ня таких натурсоціологічних напрямків соціальної науки, як

біополітика і біорегіоналізм, що займаються дослідженням

впливу біології й екології людини на формування гуманістич'

ної орієнтації сукупного наукового знання і процеси

функціонування держави.

У зв’язку з цим необхідне здійснення класифікації

регіонів України за основними ознаками соціального регіоно'

утворення. Так, усі регіони країни можна класифікувати

(табл. 12.1):

1) За історичним характером територіального господар'

ства:

• з давнім досвідом господарювання в умовах поширення

приватної власності, у тому числі на землю — Волинсь'

ка, Закарпатська, Львівська, Івано'Франківська,

Рівненська, Тернопільська, Чернівецька;

• старопромислові — Дніпропетровська, Донецька, Запо'

різька, Луганська, Сумська;

• буферні аграрно'промислові — Вінницька, Житомирсь'

ка, Кіровоградська, Полтавська, Хмельницька, Чер'

каська, Чернігівська;

• столичні — м. Київ, Київська, Харківська області;

• інфраструктурно'рекреаційні — Автономна Республіка

Крим, Одеська, Миколаївська, Херсонська, м. Севасто'

поль.

2) За особливостями регіонального менталітету, які відби'

вають у тому числі національно'психологічні особливості лю'

дини — виробника і споживача матеріальних і духовних благ,

а також за вживанням населенням державної мови:

• перевага україномовного населення й українського на'

ціонально'психологічного менталітету (працьовитість,

хазяйновитість, ощадливість, любов до праці на благо

батьківщини, релігійність, дбайливе відношення до

національно'культурної спадщини) — Вінницька, Во'

линська, Житомирська, Закарпатська, Івано'

Франківська, Київська, Кіровоград'ська, Львівська,

Полтавська, Рівненська, Тернопільська, Хмельницька,

Черкаська, Чернігівська і Чернівецька;

439

Ðîçì³ùåííÿ ïðîäóêòèâíèõ ñèë òà ðåã³îíàëüíà åêîíîì³êà Óêðà¿íè

440

Таблиця 12.1

Класифікація територій України за ознаками соціального регіоноутворення

Íàÿâíèé

³ñòîðè÷íèé äîñâ³ä

Âæèâàííÿ

íàñåëåííÿì

äåðæàâíî¿

ìîâè

ãåîãðàô³÷íå

ïîëîæåííÿ

â³äíîøåííÿ

íàñåëåííÿ

äî ðåë³ã³¿

â³äíîøåííÿ íà-

ñåëåííÿ ðåã³îíó

äî ³äå¿ íàö³îíà-

ëüíî¿

äåðæàâíîñò³

Ðåã³îí

äàâí³é äîñâ³ä ïðèâàòíî¿

âëàñíîñò³

äàâí³é äîñâ³ä äåðæàâíî¿

âëàñíîñò³

áóôåðí³ îáëàñò³

ñòîëè÷í³ îáëàñò³

êóðîðòí³ îáëàñò³

ïåðåâàæàííÿ óêðà¿íî-

ìîâíîãî íàñåëåííÿ

ïåðåâàæàííÿ ðîñ³éñüêî-

ìîâíîãî íàñåëåííÿ

ïðèìîðñüê³

ã³ðñüê³ ðåã³îíè

ð³âíèíí³

ïðèäí³-ïðîâñüê³ ðåã³îíè

çíà÷íà ÷àñòèíà íàñåëåííÿ

ìóñóëüìàíñêîãî â³ðîñïîâ³-

äàííÿ

çíà÷íà ÷àñòèíà íàñåëåííÿ

êàòîëèöüêîãî ³ ãðåêîêàòî-

ëèöüêîãî â³ðîñïîâ³äàííÿ

çíà÷íà ÷àñòèíà íàñåëåííÿ

ïðàâîñëàâíîãî â³ðîñïîâ³-

äàííÿ

ï³äòðèìêà ³äå¿ âèêëþ÷íî

íàö³îíàëüíî¿ íåçàëåæíîñò³

ï³äòðèìêà èíòåãðàö³éíèõ

ïðîöåñ³â ç êðà¿íàìè ÑÍÄ

ïåðåâàãà ³äåé áàãàòîâåê-

òîðíîãî ñï³âðîá³òíèöòâà

ÀÐ Êðèì

Â³ííèöüêà

Âîëèíñüêà

Äí³ïðîïåòðîâ-

ñüêà

Äîíåöüêà

Æèòîìèðñüêà

Çàêàðïàòñüêà

Çàïîð³çüêà

²âàíî-

Ôðàíê³âñüêà

Ä.Â. Êëèíîâèé,Ò.Â.Ïåïà