Клиновий Д.В., Пепа Т.В. Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка України

Подождите немного. Документ загружается.

економічного зростання. На національних тренах найбільш яс'

краво поки що це демонструється на прикладі м. Києва, який

перебирає на себе левову частку інвестицій, товарного вироб'

ництва, фінансової активності, та послуг виробничої й соціаль'

ної інфраструктури в Україні.

Виходячи із сказаного, треба виокремлювати поняття міста

— елементи міської системи розселення із певною

спеціалізацією господарства й промисловим напрямом розвит'

ку суспільного виробництва та міста — центра зони економічної

активності та економічного впливу, інвестиційного джерела,

біржового центру, акумулятора ресурсів, місця концентрації

фінансових потоків. В умовах глобалізації роль регіоноформу'

ючих центрів є тим більше високою, оскільки на їх рівні часто

здійснюється основна зовнішньоекономічна діяльність. Великі

міста обов’язковою складовою виступають при формуванні си'

стем міжнародних транспортних коридорів, мережі світової

біржової, у т.ч. — фондової та валютної торгівлі.

За таких підходів все більш важливою стає роль зовнішньої

(по відношенню до міста) інфраструктури, зокрема — під’їздних

шляхів та інших комунікацій, населених пунктів — сателітів,

приміського господарства в системі АПК, аеропортів, курорт'

них зон відпочинку та інших винесених за межі міської зони

елементів виробничого комплексу та галузей, що надають різні

види послуг. У такому широкому розумінні поняття міста

підіймається до великого виробничо'інфраструктурного ком'

плексу, появу яких і демонструє розвиток великих міст США та

Канади, Росії, Європи і Азії — Нью'Йорка, Лондона, Москви,

Токіо тощо. В Україні ж, на відміну від розвинутих країн світу

та держав з традиційною ринковою економікою, у більшості

регіонів й досі спостерігаються зворотні процеси — деградація

містоутворюючої виробничої, а особливо — інфраструктурної

бази, криза малих міст, збереження сировинної орієнтації

регіональної економіки. Основною проблемою економічного

розвитку, з нашої точки зору, є невідповідність існуючої тери'

торіальної організації виробництва, рівня і характеру розвитку

продуктивних сил вимогам ринкової економіки

381

Ðîçì³ùåííÿ ïðîäóêòèâíèõ ñèë òà ðåã³îíàëüíà åêîíîì³êà Óêðà¿íè

постіндустріальної стадії суспільного розвитку. Навіть най'

крупніші міста й найрозвинутіші регіони України — та ж

Київщина, Харківщина, Донбас і Придніпров’я в найкращому

випадку спеціалізацією і структурою господарства на даному

етапі розвитку відповідають хіба що післявоєнній Європі, або

США другої половини ХІХ сторіччя.

Відповідно нагальним потребам прискореного еко'

номічного зростання на засадах сталого та інноваційного роз'

витку, основні засади підприємницької діяльності в регіонах

України мають базуватися на комплексному підході до про'

порційно'збалансованого розвитку з ринковою та іншою

інфраструктурою підприємницької діяльності. Такий підхід

охоплює повне коло проблемних питань, що мають бути

вирішені, оцінює наявність резервів розвитку галузей та рин'

ково'інфраструктурних секторів господарської діяльності та

орієнтується на кумулятивний загальногосподарський,

соціально'економічний та соціально'екологічний ефекти від

підприємницької діяльності. При цьому, з одного боку, не'

обхідно всебічно розвивати елементи інфраструктури

підприємництва та самі підприємницькі структури в регіонах

усіх системних рангів, а з іншого боку — намагатися викорис'

товувати всі переваги територіальної концентрації

підприємництва та інфраструктурних ринкових утворень у ве'

ликих містах — центрах ділової активності.

Для ефективного функціонування усіх форм бізнесу, ком'

плексний розвиток підприємництва та його інфраструктури

повинен враховувати сучасний стан та тенденції розвитку

підприємництва в регіонах, якими, поряд з позитивними до'

сягненнями є: малозадовільні показники їх економічної діяль'

ності, структури й динаміки розвитку та розміщення, тери'

торіальної організації по областях та економічних районах,

внутрішньо'регіональна нерівномірність розвитку підприєм'

ництва з найвищою концентрацією ділової активності у центрі

й низькою діловою активністю на періферії, непристосо'

ваність архітектурного плану та основної частини забудови

складових системи розселення до потреб розвитку

382

Ä.Â. Êëèíîâèé,Ò.Â.Ïåïà

підприємницької діяльності як в сфері крупного, так і малого

й середнього підприємництва.

Як показує аналіз розвитку підприємницької діяльності в

Україні у цілому та сфери малого бізнесу зокрема, головними

проблемами, що її стримують, є абсолютно невідповідний

рівень розвитку інфраструктури підприємництва, загальний

податковий тиск, не до кінця досконала система оподаткуван'

ня за єдиним податком, нестача стартового капіталу і початко'

вого досвіду підприємництва, постійна нестача обігових

коштів на малих підприємствах, низький рівень рентабель'

ності підприємницької діяльності, значний рівень тінізації

економічної активності населення.

З урахуванням вказаних тенденцій, система ґрунтовних

положень пропорційно'збалансованого розвитку підпри'

ємництва та бізнес'інфраструктури в регіонах має включати в

себе:

• для крупних підприємницьких центрів — концептуальне

зміщення акцентів ділової активності підприємницької діяль'

ності в сектор малих та середніх підприємств при загальній

стабілізації “великого” підприємництва з нагромадженням

капіталу останнього і одночасним спрямуванням сформованих

з його участю фінансових потоків на розвиток чутливого до

ринкової кон’юнктури, гнучкого й мобільного малого бізнесу;

• розвиток розгалужених ієрархічних територіальних сис'

темних комплексів забезпечення підприємництва, включаю'

чих усі форми інфраструктури підприємницької діяльності —

бізнес'інкубатори, кредитні спілки, асоціації підприємців, на'

вчальні, інформаційно'ділові та консультативні центри тощо,

особливо — у периферійних регіонах;

• у депресивних регіонах — застосування дієвих стимулів

ділової активності — створення ефективно діючих вільних

економічних зон та територій пріоритетного розвитку,

регіонів транскордонного співробітництва тощо;

• суттєве збільшення кількості суб’єктів підприємницької

діяльності, головним чином — у малому бізнесі з інфраструк'

турною орієнтацією, прискорений розвиток середнього

383

Ðîçì³ùåííÿ ïðîäóêòèâíèõ ñèë òà ðåã³îíàëüíà åêîíîì³êà Óêðà¿íè

підприємництва у виробничому секторі економіки стимулю'

ванням ділової активності населення з особливим наголосом

на регіонах із великими потенційними можливостями розвит'

ку підприємництва, проблемною трудоресурсною ситуацією,

високою місткістю ніші підприємницького сектора суспільно'

го виробництва;

• на низових регіональних рівнях — докорінне удоскона'

лення відносин власності, формування середнього класу влас'

ників — підприємців, створення підґрунтя інтенсивного роз'

витку муніципальної власності, зміцнення майнової бази те'

риторіальних громад;

• формування й розвиток сучасного здорового конкурент'

ного середовища, як чинника ділової й загальноекономічної

активності з одночасним лобіюванням регіональних ділових

інтересів на національному рівні;

• соціалізація крупного бізнесу у центрах ділової актив'

ності, та спрямування його діяльності з сировинних галузей

господарства на соціально'пріоритетні, екологічні та інно'

ваційні та загально'інфраструктурні орієнтири;

• стимулювання реінвестування коштів, отриманих в ре'

зультаті підприємницької діяльності, в регіональну економіку

на прискорене досягнення соціально'економічних, фінансово'

економічних та соціально'екологічних цілей

• комплексне використання ресурсів та резервів розвитку

підприємництва територій, зокрема — людського капіталу,

фінансових джерел, просторових ресурсів розміщення госпо'

дарських об’єктів, сприятливого економіко'географічного по'

ложення історичних та суспільно'політичних чинників;

• впорядкування територіальної організації продуктивних

сил регіонів, зокрема, поглиблення системного структуруван'

ня територій за громадським, виробничим та екологічним при'

значенням, формування цілісних структур промислових та аг'

рарно'промислових зон, природоохоронних комплексів, жит'

лових масивів, транспортно'комунікаційних споруд (шляхів,

магістралей тощо), санітарних, рекреаційних, розважально'

культурних зон, торгівельно'обслуговуючих майданчиків,

384

Ä.Â. Êëèíîâèé,Ò.Â.Ïåïà

спортивно'оздоровчих та транспортно'інфраструктурних

комплексів, громадських центрів у містах тощо;

• комплексне використання елементів транспортної інфра'

структури (станцій, вокзалів, аеропортів тощо) в якості центрів

економічної активності, створення сучасних форм інтегрованої

територіальної організації виробництва, науки та бізнесу — тех'

нополісів та технопарків з метою відчутного підвищення віддачі

як від науково'дослідницької діяльності, так і від впровадження

інновацій безпосередньо у виробництво, а також від діяльності

бізнес'інкубаторів, венчурних підприємств тощо;

• трансформацію житлових масивів міст у господарсько'

цілісні, прибуткові житлово'економічні зони з високим рівнем

розвитку сервісних галузей, комунально'побутової, ринкової

та соціально'культурної інфраструктури;

• перетворення сільської мережі розселення на стійку, ор'

ганічно пов’язану із міською системою розселення ко'

мунікаційною інфраструктурою організаційну форму

розміщення населення, пристосовану до фермерської форми

господарювання;

Виходячи з даних концептуальних орієнтирів, очікувани'

ми ефектами від збалансовано'пропорційного розвитку

підприємництва і його інфраструктури мають стати:

• забезпечення економічно раціонального, екологічно

доцільного та соціально і економічно ефективного суспільно'

го й територіального поділу праці по економічних районах Ук'

раїни;

• загальне зміцнення сільської мережі розселення та при'

скорене зростання сільськогосподарського виробництва,

підвищення рівня продовольчої безпеки країни;

• створення основ для інноваційного розвитку економіки

України, підвищення стійкості регіонального виробництва,

зміцнення економіки депресивних регіонів та пом’якшання си'

ровинно'індустріального характеру національної економіки;

• підвищення ефективності функціонування організа'

ційно'економічного та ринкового середовища підприємницької

діяльності в сфері підприємництва, особливо — малої та серед'

ньої його форм;

385

Ðîçì³ùåííÿ ïðîäóêòèâíèõ ñèë òà ðåã³îíàëüíà åêîíîì³êà Óêðà¿íè

• збалансування рівнів життя населення різних соціаль'

них груп і прошарків, зменшення територіальної дифе'

ренціації рівнів життя населення по регіонах;

• впорядкування територіальної організації продуктивних

сил регіонів, приведення до раціональних з точки зору при'

родно'господарської збалансованості пропорцій між виробни'

чими промисловими та інфраструктурними підприємствами,

розвиток еколого'орієнтованої рекреаційної інфраструктури;

• зниження соціальної напруги та сприяння подоланню

соціальних проблем через залучення широких верств населен'

ня усіх територій України до активного підприємництва;

• сприяння реінвестиціям в регіональну економіку, спря'

мування їх на вирішення нагальних проблем соціально'еко'

номічного характеру.

Логічним висновком є те, що розвиток інфраструктури

підприємництва має йти паралельно, а краще за все — випере'

джати розвиток підприємницької діяльності, створювати так

би мовити, запас для цього. Окремо треба сказати, що поняття

інфраструктури підприємницької діяльності й поняттям знач'

но ширшим, ніж таке, що вкладається у термін “ринкова

інфраструктура”. До нього включаються й елементи виробни'

чої інфраструктури — транспортно'логістичні системи (шля'

хи й комунікації, склади, вантажно'розвантажувальні госпо'

дарства і т.д.), системи зв’язку, енергопостачання, комп’ютерні

інформаційні системи тощо. При цьому, однак, ефективний

розвитку підприємництва орієнтується у першу чергу саме на

відповідний ступень розвитку його ринкової інфраструктури,

для досягнення котрого є необхідним:

• формування ефективного механізму взаємодії між

міською владою і регіональним ринком;

• становлення різноманітних форм власності, подальше

формування акціонерного і приватного капіталу, залучення,

нагромадження та інвестування його в економіку інститутами

фінансового і фондового ринку (зокрема, фінансовими посе'

редниками);

• підвищення ефективності управління процесами роз'

витку інфраструктури міських ринків (фондового, житла,

386

Ä.Â. Êëèíîâèé,Ò.Â.Ïåïà

капіталів тощо) за рахунок прискорення процесів децент'

ралізації фінансової системи і фінансових ринків;

• підвищення рівня розвитку інформаційної інфраструк'

тури, комп’ютеризації бізнес'діяльності та звітності

підприємницьких структур;

• ефективне функціонування різноманітних форм влас'

ності та відповідне зростання промислової емісії цінних па'

перів поряд з державною та кредитною, що сприятиме розвит'

ку фондового ринку;

• підвищення рівня нагромадження капіталу, інститутами

фінансового ринку та інвестиції за рахунок місцевих, джерел,

формування регіональних фінансово'промислових груп та не'

банківських фінансових посередників — інвестиційних ком'

паній, ощадних установ, фондів тощо;

• розвиток факторингу, брокерських та маклерських по'

слуг, банківської системи (в рамках якої здійснюються гро'

шові розрахунки і платежі) прискоренню обороту оборотних

коштів;

• забезпечення пом’якшення або зниження ступеня ризи'

ку суб’єктів ринкових відносин за допомогою страхування ау'

диторської діяльності;

• формування єдиного правового поля функціонування

суб’єктів ринку та відповідних інституцій ринкової інфраст'

руктури.

Тільки пропорційно'збалансований розвиток підприєм'

ництва та його інфраструктури дозволить забезпечити досяг'

нення головної мети розвитку ринкових відносин в Україні —

збільшення ефективності господарювання, забезпечення насе'

лення товарами та послугами, підвищення його життєвого

рівня та якості життя, соціалізації й екологізації суспільного

виробництва.

Результатом впровадження у життя викладених концеп'

туальних засад регіонального розвитку підприємницького

сектору має стати зростання кількості й сукупної потужності

підприємств, збільшення питомої ваги малого і середнього

підприємництва, а також сектору підприємницького товарно'

387

Ðîçì³ùåííÿ ïðîäóêòèâíèõ ñèë òà ðåã³îíàëüíà åêîíîì³êà Óêðà¿íè

го виробництва, зміцнення інфраструктурної бази розвитку

бізнесу, підвищення конкурентоспроможності української

продукції і послуг для збільшення експортного потенціалу

регіональної й національної економіки; створення умов для

продуктивної зайнятості висококваліфікованих працівників,

сприяння становленню середнього класу населення, зміцнен'

ня економіко'правової основи розвитку підприємництва, ак'

тивізація інвестиційно'інноваційної активності в

підприємництва, зміцнення його ресурсної бази, у т.ч. —

фінансово'кредитної, розвиток усіх форм і видів інфраструк'

тури бізнесу, поліпшення господарського середовища його

функціонування, якнайповніше задоволення потреб громадян

у товарах та послугах, екологізація й соціалізація виробництва

відповідно загальноцивілізаційним пріоритетам ХХІ століття.

11.2. Ïðîìèñëîâèé êîìïëåêñ Óêðà¿íè

òà éîãî ñòðóêòóðí³ ñêëàäîâ³

11.2.1. Паливно$енергетичний комплекс України, його

розвиток і розміщення

Паливно'енергетичний комплекс України — це су'

купність галузей промислового виробництва, які здійснюють

видобуток палива, виробництво електроенергії, їх транспорту'

вання та використання. До складу паливно'енергетичного

комплексу входять галузі паливної промисловості (вугільна,

нафтова, газова, торф’яна, сланцева) та електроенергетика, що

включає теплові, гідро' та атомні електростанції. В структурі

виробництва (видобутку) палива в Україні переважає вугілля.

Питома вага вугілля складає майже 60 %, тоді як на нафту при'

падає близько 7%, на природний газ — 25 %. Разом з тим, у спо'

живанні паливно'енергетичних ресурсів домінуюча роль нале'

жить природному газу. У першій половині 2000'х років

щорічний видобуток палива тримається на рівні — вугілля —

до 80 млн. т., нафти — 3,5 — 4 млн т., газу натурального — 18 —

19 млрд. м

, торфу — 0,3 — 0,6 млн. т.

388

Ä.Â. Êëèíîâèé,Ò.Â.Ïåïà

Виробництво паливних ресурсів в Україні (видобуток

нафти та її переробка, природного газу, вугілля й паливного

торфу) й досі перебуває в кризовому стані. Він характери'

зується технологічною відсталістю, високою зношеністю про'

мислово'виробничих фондів (на 65'75 %), значним старінням

шахтного фонду, істотним браком коштів на їх оновлення, за'

гальною фінансовою скрутою, недостатніми обсягами геолого'

розвідувальних робіт на нафту і газ та введення в експлуа'

тацію перспективних родовищ, зволіканням вирішення пи'

тань диверсифікації джерел нафтопостачання тощо.

Внаслідок кризи спостерігається загальна стагнація вироб'

ництва і незадовільне самозабезпечення власних потреб дер'

жави паливними ресурсами (близько 35 %).

Вугільна промисловість України своїм розміщенням

орієнтується на запаси вугілля, зосереджені в основному в До'

нецькому, Львівсько'Волинському та Дніпровському басей'

нах. В загальних запасах вугілля в Україні найвища питома ва'

га належить Донецькому басейну — 87,0 % (близько 100 млрд.

т), Львівсько'Волинському та Дніпровському буро'вугільно'

му басейні — відповідно 2,0 % (біля 2 млрд. т) та 3,5 % (4,1

млрд.т). Крім того, запаси вугілля є на території Харківської і

Полтавської областей — 8,7 млрд. т та Закарпатської вугленос'

ної площі — 0,2 млрд. т.

Вугільна галузь є чи не найпроблемнішою серед усіх галу'

зей паливно'енергетичного комплексу. Більше третини шахт це

ті підприємства що є нерентабельними і підлягають закриттю.

Зокрема, у 90'і роки закриттю підлягало білше 80 шахт. Масове

їх закриття дуже впливає і надалі буде впливати на зниження

обсягів видобутку вугілля, тому що вже зараз на цих шахтах не

проводяться підготовчі роботи, зменшується фронт очисних

робіт, як наслідок, — видобуток. Враховуючи велику збит'

ковість вуглевидобувних підприємств, необхідна докорінна пе'

ребудова роботи галузі, що і передбачається програмою її рест'

руктуризації. Для покриття дефіциту вугілля його імпорт

вугілля в Україну здійснюється в основному з Росії і Казахста'

ну (для потреб коксохімічної промисловості) та Польщі. Пер'

389

Ðîçì³ùåííÿ ïðîäóêòèâíèõ ñèë òà ðåã³îíàëüíà åêîíîì³êà Óêðà¿íè

шочерговим завданням розвитку вугільної промисловості є

компенсація потужностей, що вибули за рахунок завершення

вже початого будівництва і реконструкції ряду шахт.

Нафтова і нафтопереробна промисловість України

орієнтується розміщенням на родовища Передкарпаття — До'

линське і Північно'Долинське, Бітків'Бабчинське, Орів'

Уличнянське та інші, а також нафтогазоносної провінції на те'

риторії Полтавської, Сумської та Чернігівської областей, до

найбільших з яких належать Гнідинцівське, Леляківське,

Глинсько'Розбишівське, Рибальське, Качанівське, Новогри'

горівське та інші. Розробка цих родовищ стала основною ба'

зою для розвитку нафтовидобувної промисловості України у

післявоєнні роки. Зараз основний видобуток нафти припадає

на Східний нафтогазоносний регіон. Його питома вага у за'

гальному видобутку нафти в країни досягає майже 80 %. У

Південному нафтогазоносному регіоні на території ук'

раїнського Причорномор’я балансові видобувні запаси станов'

лять 3 % від запасів України, тому видобуток нафти практич'

но відсутній. Нафтовидобувна промисловість України має

значний економічний потенціал. Але його повніше викорис'

тання вимагає збільшення обсягів геологорозвідувальних

робіт з застосуванням сучасних методів розвідки, нарощуван'

ня бурових робіт на удосконаленій технічній основі, освоєння

нових нафтових родовищ з використанням передових техно'

логій видобутку нафти тощо. Поскільки галузь з державного

бюджету практично не фінансується, потрібно шукати інші

можливості подальшого інтенсивнішого її розвитку. Деякі з

таких можливостей — співробітництво з потужними іноземни'

ми нафтовидобувними компаніями, інвестиції, кредити тощо.

Велику роль при цьому відіграє розвиток співробітництва у

рамках єдиного економічного простору країн СНД.

Економічний потенціал нафтопереробної промисловості

використовується зараз лише на 20'30 % бо приблизно

настільки завантажені потужності нафтопереробних заводів

через труднощі в забезпеченні їх нафтою. Крім того, можли'

вості галузі не розкриті у зв’язку зі зношеністю промислово'

390

Ä.Â. Êëèíîâèé,Ò.Â.Ïåïà