Клиновий Д.В., Пепа Т.В. Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка України

Подождите немного. Документ загружается.

Автомобільний транспорт є найбільш маневровим та

ефективним видом транспорту для перевезення масових ван'

тажів дрібними партіями на близьку відстань. Цей вид транс'

порту розпочинає і закінчує транспортний процес на морсько'

му, річковому і залізничному транспорті. Розвиток авто'

мобільного транспорту та його територіальна організація зале'

жать від галузевої структури регіону, її територіальної ор'

ганізації, природних умов, зокрема, рельєфу, що й визначає

напрями та щільність автошляхів. Автомобільний транспорт

швидкими темпами розвивається у більшості регіонів країни.

Довжина автомобільних доріг загального користування з

твердим покриттям становить 163,8 тис. км. Щільність авто'

мобільних доріг загального користування з твердим покрит'

тям у середньому по країні становить 271 км на 1000 кв. км те'

риторії. Найважливішими автомагістралями України є: Київ'

Полтава'Харків'Ростов'на'Дону, Київ'Москва, Київ'Санкт'

Петербург, Київ'Одеса, Москва'Харків'Запоріжжя'Сімферо'

поль, Київ'Житомир'Рівне'Львів'Ужгород, Київ'Дніпропет'

ровськ'Донецьк'Маріуполь тощо.

Водний транспорт є порівняно дешевим, він відіграє над'

звичайно важливу роль у формуванні зовнішньоекономічних

зв’язків України, особливо з країнами далекого зарубіжжя.

Серед найбільш важливих морських портів держави — Одеса,

Іллічівськ, Ізмаїл, Південний, Миколаїв, Севастополь, Ялта,

Феодосія, Керч на березі Чорного моря та Маріуполь і Бер'

дянськ на березі Азовського моря. Основні водні транспортні

артерії України — Дніпро та його притоки Прип’ять і Десна,

Дністер, Південний Буг. Основними річковими портами є

Київ, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Дніпродзержинськ, Кре'

менчук, Черкаси, Нікополь, Чернігів, Херсон, Миколаїв, Рені,

Ізмаїл. Річковий транспорт України системою каналів зв’яза'

ний з ріками сусідніх держав: Білорусі і Польщі, що дає вихід

Україні в Балтійське море. Серед рухомого складу водного

транспорту перспективним є використання суден типу “ріка'

море”. Після нормалізації політичної ситуації на Балканах

очікується пожвавлення судноплавства по р. Дунай, гирло

якої належить до територіальних вод нашої країни.

351

Ðîçì³ùåííÿ ïðîäóêòèâíèõ ñèë òà ðåã³îíàëüíà åêîíîì³êà Óêðà¿íè

Трубопровідний транспорт є найбільш економічним й

ефективним для транспортування рідкого палива, пального і

технологічного газу, хімічних продуктів тощо. Його розвиток

обумовлений розміщенням в Україні нафтової, нафтоперероб'

ної і газової промисловості. Через Україну проходять важливі

трубопровідні магістралі з Росії в Західну Європу. Нафто'

провідний транспорт України включає в себе 12 основних

нафтопроводів загальною протяжністю біля 3,0 тис. км.

Трансєвропейська нафтопровідна мережа представлена наф'

топроводом “Дружба”, протяжність якого в межах України

680 км. Крупними міжнародними нафтопроводами є Самара'

Лисичанськ'Кременчук'Херсон і Мічуринськ' Кременчук.

Через ці нафтопроводи в Україну надходить сибірська нафта.

Протяжність трубопроводів газопровідного транспорту в Ук'

раїні сягає 33 тис. км. Магістральні газопроводи Дашава'Київ'

Москва, Шебелинка'Брянськ, Шебелинка'Острогожськ'

Москва, Дашава'Мінськ'Вільнюс'Рига виконують також

функції міжнародних.

В останні роки пожвавлюється діяльність повітряного

транспорту, розвиток котрого спирається як на базу рухомого

складу власного виробництва, так і на імпортні літаки й

гелікоптери. Роль повітряного транспорту є найважливішою

для виконання стратегічних швидкісних перевезень, відносин

з іншими країнами, виконання спеціальних завдань транспор'

тування вантажів у важкодоступні регіони. В Україні в усіх

областях є благоустроєні аеропорти, серед яких виділяється

аеропорт міжнародного класу у м. Бориспіль. Розвитку

повітряного транспорту сприяє діяльність на українських те'

ренах багатьох державних та комерційних вітчизняних й за'

рубіжних авіакомпаній, які здійснюють перевезення паса'

жирів та вантажів з нашої держави у більшість країн світу.

Зв’язок є специфічною галуззю інфраструктури. Послуги

зв’язку забезпечують передавання і прийняття інформаційних

повідомлень поштовим, телеграфним, радіотелетранс'

ляційним, телефонним, через комп’ютерну мережу та іншими

способами. Зв’язок обслуговує всі галузі матеріального вироб'

352

Ä.Â. Êëèíîâèé,Ò.Â.Ïåïà

ництва, соціальну та інституціональну інфраструктуру, слу'

жить для задоволення побутових і культурних потреб насе'

лення. Сучасний багатогалузевий зв’язок є одним з найбільш

науко' і капіталомістких складників народного господарства.

Він, з одного боку, відбиває стан економіки країни, а з іншої

сторони, для того щоб не стримувати її розвиток, цей складник

має його випереджати.

Для сучасного етапу розвитку зв’язку характерне збли'

ження інформаційних та телекомунікаційних технологій, ви'

сока ступінь їх взаємозалежності. Згідно сучасній кла'

сифікації, зв’язок поділяють на документарний та елект'

розв’язок. Документарний зв’язок включає діяльність,

пов’язану з прийманням, обробленням, перевезенням і достав'

кою поштових відправлень, грошових переказів. Елект'

розв’язок включає діяльність, пов’язану з передаванням або

прийманням знаків, сигналів, письмового тексту, зображення і

звуку, повідомлень будь'якого виду по радіо, дротовими, оп'

тичними та іншими електромагнітними системами: переда'

вання й прийняття телеграм, включаючи факсимільні, теле'

фонних та радіотелефонних розмов, радіо' і телепередач, за'

безпечення радіо' і супутникового зв’язку, а також обслугову'

вання засобів і споруд зв’язку. Електрозв’язок поділяється на

дротовий та бездротовий.

Рівень розвитку засобів зв’язку цілком залежить від роз'

витку науки та продуктивних сил у цілому. Недостатній

рівень розвитку засобів зв’язку призводить до зниження

темпів економічного зростання, гальмує виробництво валово'

го внутрішнього продукту та піднесення життєвого рівня насе'

лення. Дана галузь є такою, що найбільш динамічно розви'

вається серед усіх сфер господарської діяльності. У структур'

них змінах, які відбуваються в галузі зв’язку, провідними є

фактори науково'технічного прогресу. Вони викликають

заміну телефонними розмовами та електронною поштою (у

вигляді E'mail, голосових та SMS — повідомлень мобільного

зв’язку) традиційні листи й телеграми, заміну газет і журналів,

як джерела інформації багатоканальним телебаченням та

353

Ðîçì³ùåííÿ ïðîäóêòèâíèõ ñèë òà ðåã³îíàëüíà åêîíîì³êà Óêðà¿íè

радіомовленням, електронними публікаціями на Інтернет'

сторінках.

Так, замість трьох'чотирьох каналів телебачення, які мож'

на було прийняти в містах України за допомогою звичайного

телеприймача на початку 90'х років, їх кількість збільшилась

на порядок. Зокрема, в мережі кабельного телебачення у вели'

ких містах (Київ, Харків, Одеса, Донецьк, Дніпропетровськ,

Запоріжжя, Львів, Кривий Ріг та ін.) можна прийняти до трьох

десятків каналів (з них біля двадцяти — українською й

російською мовами). З урахуванням розвитку супутникового,

кількість каналів телемовлення, які можна прийняти в Україні

сягає сотень й обмежується можливостями телеприймача. На

території, де проживає більша частина населення України,

кількість популярних каналів радіомовлення в загальнодос'

тупному ультракороткохвильовому діапазоні перевищує деся'

ток. Свою частку у зміну структури послуг зв’язку вклали

зміни способу життя, викликані ринковими відносинами.

Відносно неприбуткові періодичні видання припинили своє

існування, або різко зменшили тиражі, а їх аудиторія читачів,

серед яких левову частку складали пенсіонери та люди похило'

го віку, змінили структуру особистого споживання у бік то'

варів першої необхідності. Згідно з основними світовими тен'

денціями, за останні 15 років частка поштових та телеграфних

послуг в Україні зменшилась з 43% до 18%, в той час, як послу'

ги телефонного зв’язку збільшились з 44% до 73%. Причому

зростає кількість та покращується якість послуг по прийому та

передачі телевізійних та радіопрограм, електронного зв’язку, в

той час, як частка послуг дротового мовлення, спецзв’язку та

фельдзв’язку постійно знижується. Однак існування та розви'

ток традиційних засобів зв’язку не є проблематичним, оскільки

вони є найбільш надійним засобом передачі повідомлень і не

залежать від наявності електро' та радіокомунікацій.

У країні спостерігається значна регіональна дифе'

ренціація у показниках розміщення та розвитку продуктивних

сил галузі. Так, у відправленні газет та журналів на столицю

України припадає майже 40%. Це пояснюється помітною те'

354

Ä.Â. Êëèíîâèé,Ò.Â.Ïåïà

риторіальною диференціацією доходів населення, а також

тим, що Київ є найбільшим діловим та культурним центром

країни. Значною є частка Києва і в розвитку нових видів зв’яз'

ку — електронної пошти, Інтернету, мобільного зв’язку, пейд'

жингу. На Київ припадає 11,3% телефонних апаратів домаш'

нього користування. На частку Донецької, Дніпропетровської

та Харківської областей припадає відповідно 8,3%, 7,8% та

6,7% домашніх телефонних апаратів. Таким чином найбільш

розвинуті промислові області припадає більше третини всієї

кількості телефонних апаратів.

Для зв’язку України характерними є всі недоліки розвит'

ку продуктивних сил інфраструктури у трансформаційному

періоді: нерівномірна щільність охоплення території послуга'

ми, фізичний знос і моральне застаріння обладнання, низький

рівень розвитку цифрової первинної мережі, недостатня

кількість телевізійних каналів для потреб державного і ко'

мерційного мовлення на більшості географічної території

країни, висока питома вага ручної праці в поштовій галузі, а

також низька якість поштових послуг, помітні територіальні

диспропорції у рівні розвитку галузі в цілому в індустріальних

регіонах та на периферії.

На початок 2000 –х років існуюча в Україні первинна ме'

режа, а також найбільш розгалужені вторинні мережі телефон'

ного і телеграфного зв’язку оснащені переважно достатньо за'

старілими аналоговими системами передачі і таким же кому'

таційним обладнанням. Цим системам притаманна низька

якість каналів зв’язку, особливо помітна при передаванні дис'

кретних сигналів. Пріоритетним напрямком розвитку первин'

ної мережі є будівництво магістральних цифрових волоконно'

оптичних (ВОЛЗ) та радіорелейних (ЦРРЛ) ліній зв’язку, які

забезпечують значно більшу пропускну спроможність ліній

зв’язку (на два'три порядки).

Для систем персонального радіовиклику (радіопейджин'

гу), оптимальних для використання в основному у службах

оперативного виклику, перспективними є стандарти ERMES

та FLEX.

355

Ðîçì³ùåííÿ ïðîäóêòèâíèõ ñèë òà ðåã³îíàëüíà åêîíîì³êà Óêðà¿íè

Мережі стільникового зв’язку, які поступово витісняють з

ринку комунікацій радіопейджинг, для підвищення якості та

збільшення асортименту послуг, розвиваються через викорис'

тання нових діапазонів радіочастот та способів доступу до ме'

реж, а також впровадження сучасніших, порівняно з широко

вживаними зараз в Україні, стандартів.

У кінці 90'х — першій половині 2000'х років в Україні

найбільшу територію покриття мали мережі аналогового

стільникового зв’язку достатньо застарілого NMT'450, доступ

до яких надавала компанія UMC. Тому в Україні, згідно з кон'

цепцією розвитку рухомих мереж зв’язку, більш перспектив'

ними визнано цифрові стандарти другого покоління GSM'900

(EGSM'900) та DCS'1800 (GSM'1800), які вже впроваджу'

ються переважною кількістю операторів і мають цілу низку

переваг (широкі можливості міжнародного роумінгу (доступу

до мережі стільникового зв’язку відповідного стандарту поза

межами покриття власного оператору за кордоном України).

Поки що обмеженими в Україні є можливості розвитку стан'

дарту DAMPS, доступ до мережі якого переважно у лівобе'

режній України надає компанія DCC. Компанією “Астеліт”

відкрито доступ до мережі стільникового зв’язку у стандарті

GSM'1800. Команією “Українські радіосистеми” — до зв’язку

в мережі стандарту GSM'900. Достатньо прогресивним є роз'

виток мережі стаціонарного стільникового зв’язку в стандарті

CDMA, причому перспективним і дозволеним є впроваджен'

ня цього стандарту для доступу у мережу мобільного зв’язку.

У найближчі десять років передбачається впровадження сис'

теми мобільного зв’язку третього покоління UMTS (3G), яка

зможе забезпечувати передавання інформації на певних ділян'

ках зі швидкістю до 2 Мбіт/с.

Перспективним для роботи в Інтернеті комплексної без'

проводової системи “персональний комп’ютер'мобільний те'

лефон” є впровадження високошвидкісного протоколу досту'

пу до мережі та передачі даних GPRS. Використання

транкінгових систем (персональних радіостанцій з виходом у

телефонну мережу) в Україні, внаслідок низької ефективності

356

Ä.Â. Êëèíîâèé,Ò.Â.Ïåïà

використання радіочастот, є доцільним, в першу чергу, для

відомчого зв’язку, а також у невеликих населених пунктах, де

розгортання стільникової мережі не є виправданим з точки зо'

ру відшкодування витрат.

З точки зору організації транзитних інформаційних марш'

рутів на шляху із Європи в Азію є вигідним географічне розта'

шування України, чим і зумовлена її участь в багатьох міжна'

родних телекомунікаційних проектах.

Для вирішення питання інформатизації України не'

обхідно провести значні структурні зміни у зв’язку, наслідком

яких має стати:

• демонополізація галузі,

• залучення вітчизняного та зарубіжного приватного

капіталу,

• створення сучасного регульованого ринку телеко'

мунікацій.

Для розв’язання вказаних завдань необхідно знайти ком'

проміс між інтересами держави, яка відповідає за інфраструк'

турні системи життєзабезпечення суспільства, та інтересами

приватних власників, які забезпечують надходження інвес'

тицій та інновацій у галузь.

Основним напрямом розвитку техніко'технологічної осно'

ви галузі є реконструкція та розширення ємності мереж, а та'

кож їх цифровізація. Цифрові системи передачі у поєднанні з

волоконно'оптичними кабелями дозволяють значно збільшу'

вати ємність станцій телефонного зв’язку. Також вони дають

змогу створювати комбіновані станції, які використовуються

на місцевих, міжміських та міжнародних мережах зв’язку.

Важливим є й місце інженерної інфраструктури. Вона

відіграє провідну роль у функціонуванні промисловості та

життєдіяльності населення країни. Подальший розвиток і вдо'

сконалення інженерної інфраструктури значною мірою впли'

ватиме на підвищення добробуту населення, а також якості

життя.

До інженерної інфраструктури відносяться інженерні ме'

режі та споруди: електропостачання, водопостачання, во'

357

Ðîçì³ùåííÿ ïðîäóêòèâíèõ ñèë òà ðåã³îíàëüíà åêîíîì³êà Óêðà¿íè

довідведення, меліоративні системи, котельні, ТЕЦ, тепломе'

режі, системи газопостачання, постачання повітря, слабкост'

румові мережі.

Інженерна інфраструктура великого економічного регіону

має кілька ієрархічних рівнів. До систем електро', газо', водо'

постачання, меліорації можна віднести споруди і комунікації

магістрального призначення, регіональні та локальні. Системи

теплопостачання, постачання повітря, водовідведення, очист'

ки стоків, сміттєвидалення мають, як правило, лише локаль'

ний рівень, хоча в окремих випадках можуть формуватися і

більш великі системи, що мають регіональне значення.

Основною проблемою удосконалення організації інженер'

ної інфраструктури в економічному регіоні є подолання відо'

мчої приналежності, розпорошеності, дублювання в споруд'

женні аналогічних за функціями об’єктивів на локальному рівні.

З усіх видів інженерної інфраструктури найбільше зна'

чення має енергетична, яка включає системи електро', тепло' і

газопостачання. Вона є складною єдністю процесів видобутку,

виробництва, зберігання та розподілу енергії. Взаємо'

замінність енергоресурсів, що використовуються споживача'

ми, різноманітність зовнішніх і внутрішніх зв’язків енер'

гоінфраструктури зумовлюють її тісний зв’язок з особливос'

тями розвитку продуктивних сил регіону. Енергетична інфра'

структура регіону є сукупністю систем, які виробляють

відповідний вид енергії і надають її користувачам.

Водогосподарська інфраструктура покликана задовольня'

ти виробничі й невиробничі потреби у воді всіх галузей народ'

ного господарства, забезпечувати раціональне користування

водними ресурсами. Виходячи з функціонального призначен'

ня водогосподарської інфраструктури, економічна роль якої

полягає не у створенні матеріальних благ, а забезпеченні нор'

мальних умов функціонування виробництва найважливіших

потреб населення, її об’єкти залежно від функцій, які вони ви'

конують, необхідно віднести до соціальної і виробничої інфра'

структури. Вона включає гідротехнічні споруди по регулюван'

ню стоку, споруди по забору, очищенню, поданню та розподілу

358

Ä.Â. Êëèíîâèé,Ò.Â.Ïåïà

води, відведенню її після використання споживачами і очи'

щенню від забруднень, а також меліоративні системи.

Важливою проблемою на перспективу є розвиток системи

водовідведення, яка значно відстає від водопостачання. Вміст

у промислових стоках специфічних важких для видалення за'

бруднень погіршує технологічний процес біологічної очистки

міських стічних вод, тому для вирішення цієї проблеми ліміту'

ються обсяги водоспоживання, водовідведення, встановлення

норми гранично допустимих концентрацій забруднень, які

скидаються у міські очисні споруди, вводяться відповідні

штрафи за їх перевищення. Однак такі заходи не завжди забез'

печують потрібні результати, тому що сплачуються штрафи за

рахунок виробничої діяльності підприємств.

Меліорація в країні здійснюється протягом тривалого часу,

тому частина систем застаріла, вже зараз застосовується екстен'

сивно і потребує реконструкції. Одним з основних напрямів

удосконалення сучасних систем є реконструкція старих.

Системи постачання повітря включають вентиляційні си'

стеми промислових підприємств, шахт, житлового фонду та

комунальних підприємств, а також системи кондиціонування

приміщень. Світова практика показує, що разом з індивідуаль'

ними кондиціонерами перспективним є розвиток великих по'

тужних кондиціонерів, які обслуговують споруди і навіть

кілька споруд.

Слабкострумові системи об’єднують системи протипо'

жежної, протирадіаційної охорони, різні види охоронних сис'

тем проти вторгнення, а також усі види омофонів, хоча їх мож'

на віднести і до засобів зв’язку.

З інженерною інфраструктурою тісно пов’язана еко'

логічна інфраструктура. Це перш за все системи очисних спо'

руд для охорони повітряного басейну від шкідливих викидів у

атмосферу, які мають установки для вловлювання газо' і пи'

лоподібних викидів, а також їх знешкодження.

Ці проблеми вимагають у перспективі посиленої уваги з

боку держави, а також забезпечення законодавчими

нормативами.

359

Ðîçì³ùåííÿ ïðîäóêòèâíèõ ñèë òà ðåã³îíàëüíà åêîíîì³êà Óêðà¿íè

11.1.3. Малий бізнес і підприємництво, як складова

виробничого комплексу країни

У сучасному світі провідну роль у виробничому комплексі

відіграє підприємництво, важливою сферою котрого є се'

редній та малий бізнес. Згідно стратегічним напрямам розвит'

ку економіки України, період до 2010 року буде характеризу'

ватися подальшими суспільно'економічними трансфор'

маціями, основний акцент котрих повинен зміститися в

регіони країни. Провідною у цих зрушеннях повинна стати

роль малого бізнесу, як каталізатору подальших позитивних

зрушень у регіональній економіці.

Пріоритети розвитку малого підприємництва у регіонах

виходять із загальної концепції їх соціально'економічного

розвитку, якою передбачається перетворення регіональних те'

риторіально'господарських утворень в стійкі, економічно

ефективні, гармонійно розвинуті, секторно'структуровані за

формами власності на засоби виробництва індустріально'аг'

рарні комплекси зі спеціалізацією на високотехнологічному й

конкурентоспроможному виробництві, яке має відповідно

розвинуту виробничу, соціальну та ринкову інфраструктуру.

Згідно з національними та регіональними пріоритетами

стійкого розвитку, майбутнє функціонування господарських

комплексів регіонів орієнтоване на посилення соціальної та

екологічної спрямованості господарювання, у чому пріоритет'

ною є роль малого підприємництва, особливо — в разі соціаль'

ної складової.

Розвиток малого бізнесу разом з іншими заходами має

призвести до подальшого прискореного зростання суспільно'

го виробництва в регіонах, підвищення рівня життя населен'

ня, задоволення його потреб з одного боку, у суспільно'ко'

рисній праці, а з іншого боку — у матеріальних та духовних

благах, відповідних стандартам розвинутого суспільства. Та'

кож важливим ефектом має стати гармонізація еколого'еко'

номічних відносин та відновлення природно'господарської

збалансованості територій, постраждалих в результаті аварії

360

Ä.Â. Êëèíîâèé,Ò.Â.Ïåïà