Клиновий Д.В., Пепа Т.В. Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка України

Подождите немного. Документ загружается.

проводиться для винайдення засобів оптимального викорис'

тання або видобутку ресурсів та первинної оцінки можливо'

стей його застосування у суспільному виробництві.

Економічна оцінка ресурсів включає в себе три основні

концептуальні підходи до цього процесу:

• метод оцінки приросту новостворених вартостей завдя'

ки залученню компонентів природних ресурсів у госпо'

дарський обіг економічного району, країни тощо;

• метод оцінки витрат і відтворення природних ресурсів;

• метод оцінки ресурсів через диференціальну ренту і за'

микаючі витрати виробництва.

Комплексна оцінка природокористування є можливою

тільки через застосування еколого$економічних методів для

визначення екологічно виправданих обмежень розміщення й

розвитку продуктивних сил за науково обгрунтованими кри'

теріями використання ресурсів.

Під мінеральними ресурсами розуміють сукупність руд'

них і нерудних (у т.ч. паливних) корисних копалин, які мо'

жуть бути використані за сучасного рівня розвитку продук'

тивних сил. На даний час в надрах України выявлено близько

20000, розвідано і враховуються Державним балансом запасів

7829 родовищ і проявлень 97 видів природних і техногенних

корисних копалин, з яких 3329 родовищ 62 видів корисних ко'

палин залучено до промислового освоєння більше, ніж на 2000

гірничо'видобувних підприємств. З усієї кількості покладів

корисних копалин родовищ нафти і газу — 984, метану

вугільних родовищ — 127, вугілля 766, торфу — 1568, сапропе'

лю 274, металічних корисних копалин — 358, неметалічних ко'

рисних копалин — 3907, підземних вод –1067.

В структурі паливних ресурсів України домінує кам’яне і

буре вугілля, запаси якого зосереджені в Донецькому і

Львівсько'Волинському басейнах; бурого вугілля — переваж'

но в Дніпровському басейні. В Україні враховуються Держав'

ним балансом 323 родовища нафти і газу, які зосереджені пе'

реважно на північному сході країни, у Прикарпатті і Причор'

номор’ї. Крім того, на Державному балансі запасів знаходить'

331

Ðîçì³ùåííÿ ïðîäóêòèâíèõ ñèë òà ðåã³îíàëüíà åêîíîì³êà Óêðà¿íè

ся 127 родовищ метану вугільних родовищ. На території Ук'

раїни розміщено понад 1,5 тис. родовищ торфу, що зосеред'

жені переважно у Волинській, Рівненській, Житомирській,

Київській, Чернігівській, Черкаській, Хмельницькій,

Сумській та Львівській областях. Промислове значення має

Болтиське родовище горючих сланців.

У структурі рудних ресурсів України домінують залізні та

марганцеві руди (53 родовища), основні родовища залізних руд

зосереджені в Криворізькому та Кременчуцькому басейнах,

Білозерському залізорудному районі та Керченському басейні.

Україна має певні запаси руд кольорових металів. Запаси

нікелю невеликої потужності зосереджені у Вінницькій, Кіро'

воградській та Дніпропетровській областях; ртуті — у Донбасі

і Закарпатті; титану — в Житомирській, Київській, Чер'

каській, Дніпропетровській областях, на узбережжі Чорного

та Азовського морів; бокситів — у Дніпропетровській області;

алунітів — у Закарпатті, нефелінів — у Приазов’ї. Унікальні

родовища сировини для отримання ряду рідкісних і рідкісно'

земельних елементів розташовані у Житомирському Поліссі

та в Приазов’ї. Розробку золоторудного родовища було свого

часу розпочато в Закарпатті.

Україна багата на неметалічні корисні копалини, серед

яких виділяються за запасами кухонна сіль (Східний район),

самородна сірка (Карпатський), вогнетривкі глини, високо'

якісний каолін (Полісся та Центральний район), облицюваль'

ний камінь тощо (Житомирське Полісся). Великі запаси

калійно'магнієвих солей зосереджені в Івано'Франківській та

Львівській областях. В усіх регіонах країни є запаси сировини

для виготовлення будівельних та конструкційних матеріалів.

Помітною є їх частка в структурі мінерального потенціалу

Полісся, Карпатського, Центрального та Південного еконо'

мічних районів.

Земельні ресурси використовуються за двома основними

призначеннями — як просторовий ресурс розміщення інших

компонентів продуктивних сил та як основний засіб сільського'

сподарського виробництва та лісового господарства. Земельні

332

Ä.Â. Êëèíîâèé,Ò.Â.Ïåïà

ресурси, як складова природно'ресурсного потенціалу, відігра'

ють провідну роль в матеріальному виробництві. Земельні ре'

сурси України є основними в структурі її природно'ресурсного

потенціалу (44,4% всього природного багатства держави). На

відміну від мінеральних та водних ресурсів, в яких лише неве'

лика частина на певний момент часу безпосередньо використо'

вується у виробництві чи споживається для побутових і інших

цілей, (наприклад, для водних ресурсів — це одиниці відсотків

від загальних запасів), питома вага земельних угідь тільки

сільськогосподарського користування, становить по Україні

більше двох третин земельного фонду. Окрім того, частина зе'

мельного фонду використовується під розробку корисних копа'

лин, будівництво, розміщення підприємств промисловості та

сільського господарства. Таким чином, земля, являючи собою

вичерпний, але відновлюваний ресурс, постійно знаходиться

під значним антропогенним навантаженням, що й визначає

особливості користування цим видом ресурсів, якими є висо'

кий рівень освоєння, екологічна нестійкість ресурсу та пов’яза'

на з цим необхідність постійного відтворення ґрунтів,

регіональна диференційованість продуктивності земель. Остан'

ня визначається належністю даної території до певної природ'

но'географічної провінції. Найвищою є родючість ґрунтів у

Степу (Південний, Донецький та частково — Придніпровський

економічний райони), Лісостепу (Подільський, Східний та ча'

стково — Центральний район), де переважають чорноземи, а

найнижчою — у Поліській зоні (Поліський, частково — Кар'

патський та Східний райони). Значною внутрішньою дифе'

ренціацією родючості земель, пов’язаною з гірськими природ'

ними умовами, відзначається у цілому Карпатський еко'

номічний район. Умови землекористування у цілому в Україні

є достатньо складними. Рілля з граничними витратами і важки'

ми грунтами займає 57% земельної площі, зокрема: по Карпат'

ському регіону — 83, Поліському — 74, Центральному — 48, По'

дільському — 44, Донецькому — 72, Східному — 34, Придніп'

ровському — 56, Південному — 64 відсотки. За економічними

ознаками рілля нормальної продуктивності в Україні займає

лише 14 млн. 189 тис га.

333

Ðîçì³ùåííÿ ïðîäóêòèâíèõ ñèë òà ðåã³îíàëüíà åêîíîì³êà Óêðà¿íè

Загальна земельна площа суші України становила 57939,8

тис.га; її сільськогосподарська освоєність складала 72,2%, ро'

зораність — 57,1%; частка ріллі в загальній площі сільськогос'

подарських угідь сягала 79,1%.

Для земельних ресурсів України характерною є наявність

значної кількості екологічних проблем. Так, тільки площа те'

риторії, забрудненої в результаті Чорнобильської аварії, пере'

вищує 3,5 млн. га. Рівень інтенсивності використання земель'

них ресурсів України є досить диференційованим у тери'

торіальному розрізі. Найвищу сільськогосподарську ос'

воєність території мають відносно родючі землі Запорізької,

Миколаївської, Кіровоградської, Дніпропетровської, Одеської

та Херсонської областей. Найнижчою є сільськогосподарська

освоєність гірських територій та заболочених земель Полісся.

Для Поліського економічного району спостерігається й най'

нижчий в Україні рівень еколого'економічної ефективності

землекористування, який є близьким до гранично припусти'

мого для використання в суспільному виробництві.

Водні ресурси знаходять застосування в енергетичній га'

лузі, є джерелом виробничого й побутового водопостачання, а

також простором розміщення підприємств та шляхів водного

транспорту. Рівень забезпеченості більшої частини України

водними ресурсами є недостатнім і визначається формуван'

ням річкового стоку, наявністю озер, боліт, штучних водой'

мищ, підземних і морських вод. У водні ресурси враховуються

запаси підземних вод, не пов’язані з поверхневим стоком та за'

паси морської води. Найвищим є рівень водозабезпечення гос'

подарства у західних і північних областях України. По'

тенційні ресурси річкових вод оцінюються середньобага'

торічною величиною — 209,8 куб. км, з яких лише 25 відсотків

формуються в межах України, решта — надходить з Російської

Федерації, Білорусі, Румунії. Питомі середні місцеві ресурси

України складають 86,8 тис. м

на 1 км

і 1,04 тис. м

на одну

людину. Об’єм підземних вод, не зв’язаних з поверхневим сто'

ком, який враховується в ресурсній частині водогосподарсько'

го балансу, становить 7 куб км. Питомі прогнозні ресурси

334

Ä.Â. Êëèíîâèé,Ò.Â.Ïåïà

підземних вод складають 34,8 тис. м

на 1 км

і 0,42 тис. м

на

одну людину. Крім того, використовується близько 1 куб. км

морської води. Найбагатшими за запасами водних ресурсів

України є річки Дунай, Дніпро, Десна, Південний Буг,

Дністер. Територіальний розподіл водних ресурсів України є

нерівномірним і не відповідає розміщенню водомістких госпо'

дарських комплексів. Найменша кількість водних ресурсів

формується якраз у місцях зосередження потужних спожи'

вачів — Донбасі, Криворіжжі, Автономній Республіці Крим, у

південних областях України. Важливою складовою водних ре'

сурсів є їх гідроенергоресурси — запаси енергії річкових по'

токів і водоймищ, що лежать вище за рівень моря. Цим видом

ресурсів є багатими придніпровські області країни. Помітним

енергоресурсом місцевого значення може стати гідроенергія

малих та середніх річок України.

Лісові ресурси відіграють важливу роль як у збереженні

навколишнього середовища, так і в господарській діяльності

людей. У свій час ліси поставляли єдиний відомий людині вид

палива. Зараз основним господарським призначенням лісів є

сировинне забезпечення промисловості. Головним сировин'

ним продуктом користування лісовими ресурсами є деревина,

тобто промислова сировина для деревообробної, целюлозно''

паперової, лісохімічної промисловості, виготовлення різно'

манітних конструкційних матеріалів, палива тощо. Помітну

частину потенціалу лісових ресурсів регіону становлять неде'

ревні ресурси лісу — технічна сировина, лікарська (для фарма'

цевтики), кормова база тваринництва, продукти харчування.

Україна відноситься до країн з порівняно невисокою забезпе'

ченістю лісом. Площа її лісового фонду сягає 10,8 млн. га, в то'

му числі вкрита лісом — 9,4 млн. га. Лісистість території скла'

дає всього 15,6%, причому її рівень є територіально дифе'

ренційованим відповідно до природно'географічного зонуван'

ня території країни. Найвищим є рівень лісистості (43,2%) в

Івано'Франківській області Карпатського району, а найниж'

чим (1,8%) — в Запорізькій області Придніпров’я. Багатими на

лісові ресурси є Карпатський економічний район та Полісся.

335

Ðîçì³ùåííÿ ïðîäóêòèâíèõ ñèë òà ðåã³îíàëüíà åêîíîì³êà Óêðà¿íè

Загальний запас деревини в лісах України становить 1736

млн. куб. м, в тому числі хвойної — 897, твердолистяної — 663,

м’яколистяної — 173 млн. куб. м. Помітне промислове, а особ'

ливо — охоронне значення мають лісові насадження лісосте'

пової зони. Наближеним до оптимального для України вва'

жається показник лісистості на рівні 21'22%, який дозволяє

досягти збалансованості між лісосировинними запасами, еко'

логічними вимогами та обсягами лісоспоживання. Більше по'

ловини лісів віднесено до захисних, водоохоронних та інших

цінних в екологічному відношенні лісів, решту складають ек'

сплуатаційні ліси сировинно'промислового призначення.

Природно1рекреаційні ресурси являють собою особли'

вий вид ресурсів, а саме — гармонійне просторове поєднання

земельних, водних, кліматичних, культурно'ландшафтних та

гідромінеральних ресурсів, яке забезпечує в комплексі віднов'

лення та розвиток життєвих сил людини, витрачених у про'

цесі трудової діяльності, тобто слугують для регенерації здо'

ров’я і підтримки працездатності населення, а також для куль'

турно'освітньої діяльності. До рекреаційних ресурсів відно'

сять об’єкти і явища природного походження, які можуть бути

використані для лікування, оздоровлення, відпочинку, туриз'

му. Загальна площа потенційно рекреаційних територій зай'

має 7,2% території України (близько 4,4 млн. га), в т.ч. приро'

доохоронних земель 2,2%. На базі природно'рекреаційних ре'

сурсів розвиваються дві галузі соціальної сфери — санаторно'

лікувальна та туристично'рекреаційна. До складу природно'

рекреаційних входять бальнеологічні (мінеральні води, грязі),

кліматичні, ландшафтні, пляжні та культурно'пізнавальні ре'

сурси. Вони розміщені практично на всій території України,

однак найвищою є концентрація рекреаційних ресурсів у при'

морських областях України, в АРК Крим, а також в Карпатсь'

кому економічному районі. Значні запаси мінеральних вод

розміщені у Вінницькій (Хмельник), в Житомирській, у

Львівській (Трускавець, Моршин, Східниця, Великий Лю'

бень, Немирів), Полтавській (Миргород), областях. В Україні

є великі запаси лікувальних грязей в Івано'Франківській,

336

Ä.Â. Êëèíîâèé,Ò.Â.Ïåïà

Одеській областях та в Автономній Республіці Крим. В Ук'

раїні діє 45 курортів загальнодержавного та міжнародного зна'

чення та 13 курортів місцевого значення, понад 400 санаторіїв

можуть прийняти на лікування більше півмільона відпочива'

ючих. Крім цього, привабливими для громадян України та іно'

земних гостей є туристичні маршрути по місцях, пов’язаних з

історією країни, її видатними історичними особистостями,

діячами культури та мистецтва, з архітектурними та культур'

но'ландшафтними пам’ятками тощо.

В структурі природно'ресурсного потенціалу України особ'

ливе місце займають фауністичні ресурси. Окрім великої

цінності фауни, як невід’ємної складової природного середови'

ща регіону, яка відіграє важливу роль в його екологічній сис'

темі, помітне значення вона має і з економічної точки зору. Ос'

новними фауністичними ресурсами, які мають господарське

значення, є мисливські, рибні та медоносні ресурси

бджільництва. В структурі фауністичних ресурсів переважають

медоносні ресурси. У Південному районі порівняно високою є

забезпеченість рибними ресурсами. Мисливські ресурси країни

зосереджені в основному на заповідних охоронних територіях.

В користуванні фауністичними ресурсами все більшого значен'

ня набувають їх охорона та відтворення. Відзначаються багатст'

вом та різноманіттям фауни Полісся, Карпати, Південний еко'

номічний район тощо. Потенціал фауністичних ресурсів є

найбільшим у південних територіях України за рахунок

помітної кількості медоносних ресурсів та рибальських ре'

сурсів річок, лиманів та Чорного й Азовського морів.

10.3. Ïðîáëåìè ³ ïåðñïåêòèâè

ðåñóðñîñïîæèâàííÿ òà ðåñóðñîçáåðåæåííÿ

Як і в усьому світі, в Україні гостро стоять проблеми щодо

раціонального використання, збереження, а по можливості —

примноження й відновлення компонентів природно'ресурс'

ного потенціалу. Так, проблеми використання мінерально1си1

ровинного потенціалу України полягають у тому, що значна

337

Ðîçì³ùåííÿ ïðîäóêòèâíèõ ñèë òà ðåã³îíàëüíà åêîíîì³êà Óêðà¿íè

частини ресурсів знаходиться у важко видобувному

розміщенні (на великих глибинах, у вузьких пластах тощо),

також — у виснаженості найбільш якісної частини запасів про'

мислових копалин, у першу чергу — палива (нафти, газу,

вугілля), обмежених фінансових та технічних можливостях

геологорозвідувальних робіт. Перспективи розвитку міне'

рально'сировинного комплексу пов’язуються із розвідкою та

розробкою нових для України корисних копалин — золота,

міді, хрому, свинцю, цинку, молібдену, рідкісноземельних ме'

талів, фосфоритів тощо, також важливим є підвищення рівня

виробітку родовищ та вилучення корисних складових з поро'

ди, залучення до господарського обігу техногенних родовищ зі

складу відходів попереднього виробництва, використання

раніше списаних запасів корисних копалин.

Основними проблемами в сфері користування земельни1

ми ресурсами виступають: поліпшення просторової ор'

ганізації продуктивних сил через підвищення ефективності

використання та охорони земель, упорядкування промислово'

го та житлового будівництва на основі раціонального проекту'

вання розвитку поселень. Через впровадження нових техно'

логій обробки ґрунту та зменшення розораності земель, при'

пинення деградації сільгоспугідь можливим є досягнення зба'

лансованого співвідношення ґрунтів різного функціонального

призначення у зональних системах землекористування. В

якості землеохоронних заходів провідними є боротьба з вітро'

вою і ґрунтовою ерозією через цілеспрямовані лісонасаджен'

ня, впровадження прогресивних систем меліорації двосторон'

ньої дії, рекультивацію неугідь, поліпшення природних кормо'

вих угідь — лук і пасовищ. В якості заходів щодо відтворення.

Головними складовими грунтозахисної системи землеробства

мають стати еколого'технологічне розгрупування й контурно'

меліоративна організація території, оптимізація структури й

динаміки посівних площ відповідно регіональних передумов

ресурсокористування, покращення виробничих властивостей

ґрунтів, впровадження грунтозахисних технологій обробітку

ґрунту (безполицевий обробіток, посів спеціальними протие'

338

Ä.Â. Êëèíîâèé,Ò.Â.Ïåïà

розійними сівалками, щілювання ріллі, сіножатей і пасовищ,

смугове розміщення культур), узгодження охорони й відтво'

рення земель з комплексом з водо' та лісоохоронних заходів.

Особливої ролі набуває в умовах трансформації земельних

відносин збереження оптимального, екологічно виправданого

паритету між функціональним використанням земель в межах

сільськогосподарської діяльності, чому сприятимуть розвиток

відносин земельної ренти, розробка балансів земельних

фондів і схем землевпорядкування з обов’язковим визначен'

ням вартісних характеристик ґрунтів, структури їх викорис'

тання та порядку проведення заходів з охорони та відтворення

земельних ресурсів.

Проблеми водокористування в Україні полягають перш

за все у просторовій незбалансованості джерел та споживачів

ресурсів водного комплексу, в нераціональному розподілі вод'

них ресурсів між останніми, з високими рівнями втрат при

транспортуванні та використанні води. Існуюча структура

промислового виробництва з її орієнтацією на галузі важкої

промисловості, перш за все енергетично'металургійного спря'

мування характеризується підвищеною водомісткістю.

Інший комплекс проблем пов’язаний із постійним

погіршенням якісних характеристик води через забруднення

промисловими викидами та побутово'комунальними стоками,

хімічними речовинами та відходами сільськогосподарського

виробництва. Через це порушується баланс водного екологічно'

го середовища, деградує водна та навколишня флора й фауна,

гостро стоїть проблема збереження і поліпшення біологічної

продуктивності та рекреаційно'оздоровчої цінності водного

фонду. Тому головними завданнями розвитку водного ком'

плексу є, з одного боку, впорядкування й збалансування корис'

тування водою з науковим обґрунтуванням водогосподарського

балансу, а з іншого боку — запобігання шкідливому впливу за'

бруднюючих речовин на воду, а води, у свою чергу — на природ'

не середовище; Для цього у належний технічний стан має бути

приведено водні об’єкти, поліпшено самовідновлюючу та само'

очисну здатність водних систем; оновлено техніко'технологічну

339

Ðîçì³ùåííÿ ïðîäóêòèâíèõ ñèë òà ðåã³îíàëüíà åêîíîì³êà Óêðà¿íè

базу водомістких виробництв, реорганізовано їх у напрямі бага'

тоциклового використання водного ресурсу. Також необхідним

завданням на довгострокову перспективу є повернення у при'

родний стан русел річок, де стік останніх зарегульовано каска'

дами водосховищ. У першу чергу це стосується р. Дніпро. Про'

блеми раціонального водоспоживання значним чином в змозі

вирішити економічні механізми платного водокористування, у

першу чергу — водної ренти.

Комплекс проблем щодо формування і раціонального ви'

користання лісових ресурсів України включає в себе перш за

все негативні наслідки надмірної вирубки лісів (особливо — у

Карпатському районі), що призвело до порушення збалансо'

ваності між лісосировинними запасами, обсягами лісоспожи'

вання і екологічними вимогами. “Наступ” мережі розселення

та господарської діяльності у цілому на лісовкриті площі при'

зводить до їх звуження, деградації лісосировинної бази. Відчу'

вається й негативний вплив попередніх лісомеліорацій, який

вилився у погіршення природних комплексів, деградацію рос'

линного покриву, надмірне осушення лісових ґрунтів. Окрему

болючу проблему являють собою лісові пожежі, які все

частішають у зв’язку з глобальним потеплінням клімату пла'

нети. У кінцевому підсумку ці явища ведуть до скорочення об'

сягів лісокористування та збереження низького рівня задово'

лення потреб у деревині за рахунок національних ресурсів.

Отож, для вирішення вказаних проблем необхідним є застосу'

вання низки заходів зі збереження й посилення водоохорон'

них, захисних, санітарно'гігієнічних, оздоровчих та інших ко'

рисних природних властивостей лісів. Це може бути досягну'

то через: розширення зелених зон в мережах розселення й ви'

робничих зонах, забезпечення раціональних територіальних

пропорцій лісокористування та міжгалузевого ув’язування

лісогосподарських і лісоохоронних робіт, прискорене розши'

рення лісового фонду за рахунок нових лісонасаджень.

Головні проблеми щодо ефективного використання рекре1

аційних ресурсів України полягають перш за все у докорінному

підвищенні рівня й загальної культури життя широких верств

340

Ä.Â. Êëèíîâèé,Ò.Â.Ïåïà