Клиновий Д.В., Пепа Т.В. Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка України

Подождите немного. Документ загружается.

населення країни, що дозволить ефективно розгорнути рекре'

аційну діяльність на економічно вигідних ринкових умовах гос'

подарювання. Максимально повному задоволенню потреб насе'

лення у повноцінному оздоровленні та лікуванні повинні спри'

яти охорона й відновлення рекреаційних ресурсів, зростання

якості послуг у цій сфері. Тільки орієнтація на власного спожи'

вача рекреаційних послуг може забезпечити оптимальне наван'

таження на рекреаційні території з отриманням кумулятивного

економічного ефекту також від відновлення властивостей робо'

чої сили рекреантів, прискореного економічного розвитку тери'

торій з рекреаційною (в комплексі з іншими галузями)

спеціалізацією районної економіки (у Південному та Карпатсь'

кому економічних районах).

Чи не найбільш гострими є проблеми збереження й

відновлення фауністичних (мисливсько1рибальських) ре'

сурсів. Саме вони зазнали чи не найбільших втрат внаслідок

людської діяльності. Розвиток продуктивних сил обумовив як

погіршення умов існування тваринного світу, так і “звуження”

площ його природного існування внаслідок використання зе'

мель для виробничих та невиробничих цілей. Темпи зникнен'

ня біологічних видів під впливом зміни екологічної ситуації

продовжують зростати. В результаті зміни гідрологічного ре'

жиму територій, погіршення якості вод, скорочується аж до

щезання кількість багатьох представників водно'болотної та

лісової фауни, зменшується кількість та якісні показники риб'

них ресурсів. Велика шкода завдана фауні України аварією на

Чорнобильській атомній станції, вплив якої на тваринний світ

виявлятиметься впродовж тривалого часу, оскільки при цьому

нищівного удару завдано генофонду фауни країни, як гаранту

відновлення й існування популяцій живих істот, збереження

біорозмаїття. Унікальні природні умови, в тому числі порівня'

но добра забезпеченість водними та лісовими ресурсами, неви'

сока густота населення на значних територіях країни створю'

ють можливості розширення потенціалів мисливських, а особ'

ливо рибних ресурсів, в тому числі на базі природно'за'

повідних об’єктів національного й місцевого значення. Велику

341

Ðîçì³ùåííÿ ïðîäóêòèâíèõ ñèë òà ðåã³îíàëüíà åêîíîì³êà Óêðà¿íè

роль у збереженні й відновленні фауни країни, її мисливсько'

рибальських ресурсів має міжнародне співробітництво у цій

галузі, у тому числі — тісна співпраця з сусідами по Чорно'

морському регіону.

На сучасному етапі освоєння природно'ресурсного по'

тенціалу в Україні парадигмою ресурсокористування є ресур'

созбереження, як прогресивний напрям використання природ'

но'ресурсного потенціалу, що забезпечує економію природних

ресурсів та зростання виробництва продукції при тій самій

кількості використаної сировини, палива, основних і до'

поміжних матеріалів через докорінне поліпшення організації

та техніко'технологічної підготовки виробництва. Основні

стратегічні напрями ресурсозбереження містяться у комплекс'

ному використанні невідновлюваних видів ресурсів (у першу

чергу — мінеральних), впровадженні ресурсозберігаючої

техніки і технологій, використанні ресурсів вторинного ресурс'

ного потенціалу, підвищенні енергозбереження. В цілому зба'

лансований та пропорційний розвиток усіх напрямів ресурсоз'

береження дозволить сформувати нову ідеологію господарю'

вання, яка базується на економному використанні наявної ре'

сурсної бази, оптимальному співвідношенні первинних і вто'

ринних ресурсів та маловідходному виробничому циклі. Для

відновлюваних ресурсів правилом користування має стати

кількісне та якісне ресурсовідновлення, яке повинно виперед'

жати за темпами ресурсовикористання. Необхідним елементом

цієї стратегії має бути всебічне узгодження відновлюючих та

охоронних заходів по всіх компонентах ресурсів з метою одер'

жання комплексного ефекту від природокористування.

342

Ä.Â. Êëèíîâèé,Ò.Â.Ïåïà

Ðîçä³ë 11. ÂÈÐÎÁÍÈ×ÈÉ ÊÎÌÏËÅÊÑ ÓÊÐÀ¯ÍÈ:

ÎÑÍÎÂÍ² ÇÀÑÀÄÈ ÐÎÇÌ²ÙÅÍÍß É

ÐÎÇÂÈÒÊÓ

11.1. Поняття, сутність та складові виробничого ком1

плексу та інфраструктури.

11.2. Промисловий комплекс України та його структурні

складові.

11.3. Особливості розміщення й розвитку агропромис1

лового комплексу України.

11.1. Ïîíÿòòÿ, ñóòí³ñòü òà ñêëàäîâ³ âèðîáíè÷îãî

êîìïëåêñó òà éîãî ³íôðàñòðóêòóðè

11.1.1. Виробничий комплекс України та

особливості його формування

Виробничий комплекс, як складова частина національної

економіки, являє собою цілісну сукупність підприємств ви'

робничого спрямування, поєднаних між собою елементами

виробничої інфраструктури та організаційною системою уп'

равління господарством. При цьому сама національна еко'

номіка може розглядатися як система, сформована учасника'

ми економічного циклу суспільного виробництва, які вироб'

ляють товари й послуги, а також приймають участь в їх обміні,

розподілу й споживанні в межах країни. Інтегральним показ'

ником оцінки економічного розвитку національної економіки

є показник валового внутрішнього продукту (ВВП), який ха'

рактеризує рівень розвитку продуктивних сил країни, особли'

вості його структури, ефективність функціонування окремих

галузей, рівень участі країни у світових інтеграційних проце'

343

Ðîçì³ùåííÿ ïðîäóêòèâíèõ ñèë òà ðåã³îíàëüíà åêîíîì³êà Óêðà¿íè

сах. В регіональному вимірі інтегральним показником еко'

номічного розвитку є виробництво валової доданої вартості

(ВДВ). Виробничий комплекс країни є основною ланкою еко'

номіки, яка виробляє товари, а виробнича інфраструктура на'

дає значну, а в окремих регіонах — переважну частку послуг.

Національна економіка характеризується організаційно'

економічною, соціально'економічною (інституціональною) та

виробничо'технологічною структурами, які відображають

внутрішні співвідношення її складових з точки зору організації

виробництва, розподілу форм власності та існуючих його техно'

логічних циклів. Виробничі комплекси виділяються за ор'

ганізаційно'економічними та виробничо'технологічними озна'

ками. Інституціональна структура справляє помітний вплив на

ефективність функціонування виробничого комплексу.

Виробничий комплекс характеризується структурою ви1

робництва — співвідношенням між його галузями, яке вира'

жає господарські пропорції та стан суспільного поділу праці.

Структура виробництва визначається як натуральними, так і

вартісними показниками (валовий внутрішній продукт, вало'

ва додана вартість, чисельність зайнятих, вартість основного

капіталу). Вона характеризується галузевими, територіальни'

ми, відтворювальними пропорціями, а також пропорціями

міжрегіонального товарообміну. Основою для виділення ви'

робничих комплексів є сукупність галузевих пропорцій

суспільного виробництва. При цьому галузь господарства яв'

ляє собою цілісну сукупність організацій та підприємств,

об’єднаних спільністю функцій, які вони виконують у системі

суспільного поділу праці. Територіальна структура вироб'

ництва відображає виробничі пропорції у певних галузях ви'

робництва між різними територіями країни.

В залежності від ролі галузей у національній економіці

виділяють сфери виробництва товарів та виробництва і надан'

ня послуг.

Виробничий комплекс є складовою сфери виробництва

товарів і послуг, включаючи в себе види виробничої діяль'

ності, які створюють матеріальні товарні блага (промисловість

344

Ä.Â. Êëèíîâèé,Ò.Â.Ïåïà

та сільське господарство), а також виробничу інфраструктуру

(наука і наукове обслуговування, будівництво із супутніми га'

лузями, матеріально'технічне постачання, складське госпо'

дарство, заготівлі, транспорт і зв’язок по обслуговуванню ма'

теріального виробництва).

Інші галузі, пов’язані з товарним виробництвом (торгівля,

побутове обслуговування, громадське харчування), а також

сукупність галузей господарства, які здійснюють функції по

наданню послуг населенню (житлово'комунальне господарст'

во, громадський транспорт і зв’язок по обслуговуванню насе'

лення, освіта, охорона здоров’я, культура і мистецтво відно'

сяться до соціального комплексу країни.

Окремо виділяються за функціональними ознаками дер'

жавна організаційно'управлінська інфраструктура (органи

управління, судової влади, внутрішніх справ і оборони), а та'

кож ринкова інфраструктура, як сукупність галузей, що обслу'

говують ринкові відносини і об’єднують заклади кредитуван'

ня, фінансування і страхування підприємств і населення. Те'

орію й практику функціонування цих галузей вивчають

відповідно наука державного управління, юриспруденція та

наука про фінанси.

За галузевою ознакою виробничий комплекс структурно

поділяється на:

• промисловість;

• аграрно'промисловий комплекс;

• виробничу інфраструктуру.

Провідною ланкою виробничого комплексу є промис1

ловість — найважливіша галузь виробництва, яка включає

підприємства, що здійснюють видобування й заготівлю при'

родної сировини, виробництво засобів виробництва й пред'

метів споживання. Промисловість є основною трудопоглина'

ючою галуззю товарного виробництва. Ії розвитку загалом зо'

бов’язаний розвиток інших галузей господарства. За характе'

ром виробництва і предметів праці промисловість, у свою чер'

гу, поділяється на видобувні й обробні галузі. Видобувна про'

мисловість об’єднує галузі, зайняті видобуванням сировини з

345

Ðîçì³ùåííÿ ïðîäóêòèâíèõ ñèë òà ðåã³îíàëüíà åêîíîì³êà Óêðà¿íè

компонентів природних ресурсів. Обробна промисловість, як

сукупність галузей промисловості, підприємства котрих об'

робляють і переробляють сировину й матеріали, включає в се'

бе більшість виробництв, які створюють товари, готові для

споживання. Видобувна промисловість іноді називається си'

ровинною. Структура промисловості України може бути пред'

ставлена в генералізованому вигляді чотирма великими

міжгалузевими комплексами — паливно'енергетичним, мета'

лургійним, машинобудівним та хімічним.

Особливе місце займає промислове виробництво товарів з

сировини сільськогосподарського походження. Це вироб'

ництво, разом із сільськогосподарським, виділяється в окре'

мий аграрно1промисловий комплекс. Важливою особливістю

територіальної структури виробничого комплексу є форму'

вання його територіальної організації. Основними її елемента'

ми виступають:

Промисловий (агропромисловий) район — інтегральний

район з переважаючим значенням промислового виробництва

як головної галузі виробничої спеціалізації (Донбас,

Придніпров’я та ін.)

Промисловий (агропромисловий) вузол — зосередження

на обмеженій території (рангу територіально'господарського

підрайону, міської агломерації) виробничо'технологічного те'

риторіального поєднання підприємств, що склалося історично

або формується й на даний час. В Україні розвиваються понад

70 промислових вузлів. Найбільшими є Донецько'

Макіївський, Київський, Запорізький, Харківський, Дніпро'

петровсько'Дніпродзержинський вузли.

Агропромисловий кущ — специфічна локальна форма ор'

ганізації аграрно'промислового виробництва, яка характери'

зується компактним розміщенням на невеликій території аг'

ропромислових пунктів і центрів з їх сировинними зонами

(наприклад, Ніжинський агропромисловий кущ м’ясомолоч'

ної та овочеконсервної спеціалізації).

Промисловий (агропромисловий) центр — місто або се'

лище міського типу, де зосереджено декілька промислових

346

Ä.Â. Êëèíîâèé,Ò.Â.Ïåïà

підприємств і які складають спеціалізовану містоутворюючу

галузь.

Промисловий (агропромисловий) пункт — поселення ра'

зом з промисловим підприємством, яке виникло при ньому

(наприклад, селище міського типу, населення якого працює на

електростанції, хутір з лісопильним підприємством).

11.1.2. Виробнича інфраструктура України:

особливості розвитку і розміщення

В структурі виробничого комплексу особливу роль

відіграють виробничо1інфраструктурні галузі, які забезпечу'

ють базові галузі виробництва виробничими послугами. Під

“інфраструктурою” у семантичному (смисловому) значенні

розуміють підсистему більш складної системи вищого рангу

(від лат. infra — нижче, під; structura — будівля, розташуван'

ня). Термін “інфраструктура” в економічному аналізі вперше

був вжитий у закордонній літературі на початку XX століття

для позначення об’єктів, створених для забезпечення

функціонування збройних сил. У вітчизняну техніко'еко'

номічну літературу цей термін прийшов у 70'і роки і означав

об’єкти і галузі, що забезпечують процес матеріального вироб'

ництва. У суспільному виробництві виробнича інфраструкту'

ра забезпечує економічно ефективний, швидкий та якісний

прискорений процес обігу та споживання. Перш за все у ви'

робничій інфраструктурі необхідно підкреслити постійно зро'

стаючу роль науково1інформаційної галузі виробництва, яка

розглядається як специфічна складова інвестиційно'будівель'

ної інфраструктури. Основними центрами і регіонами, де

розміщені галузі виробництва й інші центри економічної діло'

вої активності, стали території з передовою наукою та освітою

(Київський, Львівський та Одеський регіони, Східний еко'

номічний район, Придніпров’я, Донбас тощо). Територіальне

поєднання освіти, науки, наукоємних виробництв нині є типо'

вим для великих столичних агломерацій і провідних промис'

лових районів. Перспективною формою територіальної ор'

347

Ðîçì³ùåííÿ ïðîäóêòèâíèõ ñèë òà ðåã³îíàëüíà åêîíîì³êà Óêðà¿íè

ганізації науково'виробничих комплексів є технополіси (тех'

нопарки, агрополіси тощо)' цілеспрямовано сформовані зони

ділової та наукової активності, в яких поєднуються фінансово'

кредитні заклади, науково'дослідні інститути, вищі навчальні

заклади та наукомісткі промислові підприємства, що

взаємодіють між собою. Часто технополіси мають особливі ор'

ганізаційно'правові умови господарювання, які сприяють

прискоренню економічної віддачі від виробництва. Основою

науково'технічного розвитку країни є науково'технічний по'

тенціал, що являє собою сукупну продуктивність усіх засобів

науково'технічної діяльності та її ресурсів.

У виробничу інфраструктуру входить також будівельний

комплекс — сукупність галузей матеріального виробництва і

проектно'конструкторських та пошукових організацій, які за'

безпечують будівництво. До складу будівельного комплексу

входять такі галузі, як будівництво, промисловість будівельних

матеріалів, виробництво будівельних конструкцій і деталей.

Промисловість будівельних матеріалів включає вироб'

ництво стінових матеріалів, цементну промисловість, видобу'

ток і первісну обробку мінерально'будівельних матеріалів,

склоробну промисловість, виробництво облицювальних, оз'

доблювальних матеріалів та санітарно'технічних виробів.

Розміщення промисловості будівельних матеріалів визна'

чається в основному обсягами будівельно'монтажних робіт за

економічними районами та наявністю сировинного фактора. В

останньому випадку розрізняють галузі переважно сировин'

ної орієнтації — первинну обробку природних будівельних ма'

теріалів (граніту, мармуру, облицювального, бутового каменю

та ін.), виробництво цементу, цегли, азбоцементних і шифер'

них виробів, вогнетривких матеріалів, скла, керамічних труб,

гіпсу, вапна та ін, а також галузі з орієнтацією переважно на

споживача, якими є виробництво бетону, залізобетонних ви'

робів і конструкцій, м’якої покрівлі, санітарно'технічних ви'

робів тощо. Найпотужнішими центрами промисловості

будівельних матеріалів є Київ, Харків, Одеса, Дніпропет'

ровськ, Кривий Ріг, Запоріжжя, Донецьк, Маріуполь.

348

Ä.Â. Êëèíîâèé,Ò.Â.Ïåïà

Виробництво будівельних конструкцій та деталей вклю'

чає в себе підприємства з виготовлення збірного залізобетону

і залізобетонних конструкцій, які тяжіють до великих промис'

лових центрів і вузлів, населених пунктів зі значним обсягом

житлового і промислового будівництва (основними з них є

Харківське, Львівське, Криворізьке, Луганське та Сумське),

домобудівні комбінати (найбільш потужні зосереджені в

Києві, Донецьку, Луганську, Запоріжжі, Одесі), а також ви'

робництво будівельної цегли, розміщення якої орієнтується

на споживача. Великі центри виробництва будівельної цегли

— Київ, Харків, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Львів, Чернігів,

Івано'Франківськ, Слов’янськ, Бахмут тощо.

Розвиток галузі капітального будівництва України харак'

теризується прискоренням в останні часи тривалості виробни'

чого циклу, збільшенням кількості нерухомих територіально

закріплених об’єктів, які зводяться, а також високою за'

лежністю виробництва від економіко'географічного положен'

ня та природно'географічних умов. Основні обсяги

будівництва в Україні поки що зосереджені у великих містах,

значними обсягами цивільного будівництва характеризується

м. Київ. У процесі розвитку будівництва в країні виділились

окремі галузі спеціалізації — промислове, комунікаційне, жит'

лове, водогосподарське, військове та ін. Найважливішими

факторами, за якими обираються райони і пункти будівництва

є сировинний, трудовий, паливно'енергетичний, водний,

кліматичний, фактор рельєфу та сейсмічності тощо.

Провідним є у виробничій інфраструктурі місце вантажно1

го транспорту — однієї з найбільш важливих галузей національ'

ної економіки. Виділяють наземний (залізничний, авто'

мобільний, трубопровідний), водний (морський, річковий,

озерний) та повітряний його види. Усі види транспорту

об’єднуються в єдину транспортну систему країни, яка являє

собою територіальне поєднання шляхів сполучення, технічних

засобів транспорту, служб перевезень та форм її територіальної

організації, які об’єднують види транспорту і всі ланки транс'

портного процесу у їх взаємодії і забезпечують успішне

349

Ðîçì³ùåííÿ ïðîäóêòèâíèõ ñèë òà ðåã³îíàëüíà åêîíîì³êà Óêðà¿íè

функціонування народногосподарського комплексу країни в

цілому. Функціонування транспортної системи забезпечує

транспортна інфраструктура, яка включає в себе шляхи сполу'

чення, рухомий склад, вантажно'розвантажувальні господарст'

ва, а також засоби управління і зв’язку, технічне обладнання для

обслуговування транспортної сфери. Формами територіальної

організації транспорту є моно' та багатогалузеві транспортні

вузли, станції, морські і річкові порти, пристані, аеропорти.

Залізничний транспорт відіграє провідну роль у

здійсненні внутрішньодержавних і значну — у зовнішньодер'

жавних економічних зв’язках України. На нього припадає ос'

новна частина вантажообігу і перевезень пасажирів. Цей вид

транспорту поєднує у собі важливі техніко'економічні показ'

ники: регулярність руху і високу швидкість перевезень, вели'

ку пропускну і провізну спроможність. Експлуатаційна до'

вжина залізничних колій загального користування в Україні

складає 22301 км. Щільність залізничних колій загального ко'

ристування у середньому по країні складає 37 км на 1000 кв.

км території. Найвищим показником щільності залізничних

шляхів виділяються промислово розвинені Донецька, Луган'

ська, Дніпропетровська, Харківська та Запорізька області, а

також такі області, як Львівська, Закарпатська, Чернівецька і

Вінницька. Електрифікованими є магістральні та найбільш

вантажонапружені залізниці: Москва'Київ'Львів'Чоп, Дон'

бас'Кривий Ріг, Харків'Запоріжжя'Севастополь, Харків'Ло'

зова'Микитівка, Київ'Миронівка'Дніпропетровськ, Хирівка'

Помошна'Одеса'Іллічівськ, Харків'Красний Лиман'Дебаль'

цеве. У структурі перевезення вантажів переважають промис'

лова сировина та паливо — вугілля, в т. ч. кокс, руди чорних та

кольорових металів та самі метали, лісові вантажі, будівельні

матеріали, в т. ч. цемент, а також громіздкі машини та устатку'

вання, продукція АПК. Основні фонди галузі у першій поло'

вині 2000'х років складали більше 50 млрд. грн., а кількість

працюючих — більше 300 тис.осіб, вантажообіг перевищував

200 млрд. тоно'кілометрів, обсяг паса жирообігу — більше 50

млрд. пасажиро'кілометрів.

350

Ä.Â. Êëèíîâèé,Ò.Â.Ïåïà