Клиновий Д.В., Пепа Т.В. Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка України

Подождите немного. Документ загружается.

сукупний ресурсний потенціал народного господарства

країни, інтегральний потенціал її продуктивних сил.

В загальному випадку економічний потенціал є величи'

ною, яка має часову складову, тобто продуктивність ресурсів

має вимірюватись за певний час. Таким часовим проміжком,

враховуючи застосовану в Україні річну систему обчислення

національних рахунків, є один рік. Застосування річного

виміру для оцінки економічного потенціалу країни, таким чи'

ном дає змогу оцінити річну потужність продуктивних сил

країни. При цьому оцінці підлягає не тільки реальна продук'

тивність використаних потужностей загальноресурсного ком'

плексу, але й його потенційно можлива продуктивність за ра'

хунок завантаження недовикористаних потужностей та через

освоєння додаткових нових потужностей за певний проміжок

часу (рік) з використанням у суспільному виробництві (6).

ΣЕПр = ЕПвр+ЕПнвр+ΔЕпр (6)

Де

ΣЕПр — сукупний річний економічний потенціал

країни;

ЕПвр — економічний потенціал (сукупна продуктивність)

використаних потужностей загальноресурсного комплексу;

ЕПнвр — економічний потенціал ресурсів, не використа'

них в даному році для потреб суспільного виробництва;

ΔЕПр — додаткові нові потужності, освоєні за рік і вико'

ристані в суспільному виробництві.

Дослідження потенціалу економічного району є достатньо

складним завданням. Для вимірювання компонентів різних

складових економічного потенціалу використовується систе'

ма показників регіональної статистики, яка містить в себе ряд

груп показників. Їх можна диференціювати наступним чином:

1. Загальносистемні (загальноекономічні), показники до

яких можна віднести: ВВП, чистий дохід (ЧД), валову додану

вартість, відрахування в регіональний бюджет, середньодушо'

вий дохід тощо.

311

Ðîçì³ùåííÿ ïðîäóêòèâíèõ ñèë òà ðåã³îíàëüíà åêîíîì³êà Óêðà¿íè

2. Структурні показники, що характеризують співвідно'

шення і пропорції економічної діяльності (наприклад, демо'

графічний склад населення, зайнятість, ресурсоспоживання,

невиробниче споживання населенням товарів та послуг тощо,

галузева та територіальна структура господарства). Окремими

структурними показниками є показники спеціалізації

регіональної економіки.

3.Показники, які характеризують ступінь залучення у ви1

робництво природно1ресурсного, соціально1демографічного

та виробничого потенціалу (показники освоєння території,

сільськогосподарське використання грунтів, кількість зайня'

того населення з усієї його чисельності, залучені у вироб'

ництво потужності галузей матеріального виробництва та

інфраструктури).

4. Показники, що характеризують збалансованість та ком1

плексність соціально1економічного розвитку регіону. Напри'

клад, показники обсягів виробництва і витрат, пов’язаних з цим

виробництвом, показники відношень споживання ресурсів до

виробництва товарів та послуг, відношення показників вироб'

ництва і споживання в економічному районі та в країні.

5.Показники ефективності регіональної економіки: про'

дуктивність праці, ресурсо'енергоємність виробництва то'

варів та послуг тощо, співвідношення обсягів експорту та

імпорту товарів і послуг, виробництва і споживання, ввозу та

вивозу в регіоні.

6. Показники соціального забезпечення населення

регіону (наприклад, обсяг послуг і споживання на душу насе'

лення товарів широкого вжитку, забезпеченість населення по'

слугами ринкової інфраструктури, фонд заробітної плати,

рівень оплати праці, індекс вартості життя).

7. Показники, що характеризують соціальні процеси

регіонального розвитку — рівень злочинності, структуру й

кількість право' та адміністративних порушень, судових ви'

років, травматизм та смертність на виробництві, рівень роз'

витку дитячої праці, моральну статистику (співвідношення

кількості шлюбів та розлучень, наявність та поширеність

“соціальних хвороб”, наркоманії тощо).

312

Ä.Â. Êëèíîâèé,Ò.Â.Ïåïà

8. Показники екологічного стану регіону: рівень забруд'

нення атмосферного повітря, ґрунтів та води, норми допусти'

мих концентрацій, ступінь збереження (деградації) природних

ресурсів, наявність надзвичайних ситуацій екологічного похо'

дження.

9. Показники науково1технічного розвитку: науково'

технічний рівень продукції, рівень комп’ютеризації і автомати'

зації виробництва, наукоємність виробництва тощо, кількість та

рівень впровадження науково'технічних розробок.

9.3. Íàïðÿìè åôåêòèâíîãî âèêîðèñòàííÿ

åêîíîì³÷íîãî ïîòåíö³àëó

Запропоновані напрями ефективного використання еко'

номічного потенціалу мають ієрархічну структуру. При цьому

загальноекономічні пріоритетні напрями розвитку економіки

районів створюють необхідну основу для ефективного вико'

ристання комплексу компонентів економічного потенціалу

народного господарства країни, перехід до підтримуваного

розвитку регіональної й загальнонаціональної економіки ба'

зується на принципово новій регіонально та соціально

орієнтованій державній політиці реструктуризації та інсти'

туціональних перетворень з формуванням активної еколого'

економічної складової, спрямованих на вихід із соціально'еко'

номічної кризи та подальшу стабілізацію й поступове нарощу'

вання суспільного виробництва через посилення державних

гарантій соціально'економічних перетворень, націлених на пе'

реорієнтацію розвитку сучасного індустріально'споживацько'

го суспільства в напрямі суспільства збалансованого спожи'

вання. Відповідні трансформації мають формувати загально'

державну й регіональну організацію продуктивних сил

відповідно комплексу як суто економічних, так й історичних,

соціально'політичних, природно', соціально' та еколого'еко'

номічних передумов суспільного розвитку.

Таким чином, виділяються наступні напрями використан'

ня інтегрального економічного потенціалу продуктивних сил

313

Ðîçì³ùåííÿ ïðîäóêòèâíèõ ñèë òà ðåã³îíàëüíà åêîíîì³êà Óêðà¿íè

країни з комплексами певних заходів щодо забезпечення

відповідних цим напрямам структурних перетворень:

• Підвищення рівня комплексності використання сукуп'

ної ресурсної бази народного господарства, збалансування

участі в економічному циклі всіх складових ЕП (тобто, зба'

лансування системи “потреби'виробництво'ресурси”), з особ'

ливою увагою на природно'ресурсній, виробничо'техно'

логічній, трудоресурсній та соціально'інфраструктурній скла'

довій.

• Відхід від орієнтації на споживацьке ставлення до при'

родно'ресурсної бази, запровадження екологоорієнтовних

концепцій використання ресурсів на основі економічних ме'

тодів регулювання ресурсокористування, інтенсифікація

платного надро', водо' та землекористування, впровадження

плати (передплати) за нанесення шкоди природному середо'

вищу, забезпечення паритетності між об’ємами нанесеної

довкіллю шкоди та природовідновлюючими заходами.

• Орієнтація на суспільно'необхідні потреби в оптималь'

них обсягах виробництва і споживання вичерпних природних

ресурсів, особливо стратегічно важливих (руди, газу, вугілля,

нафти, деревини, прісної води, використання земель) обов’яз'

кове поєднання ресурсовикористання з відповідними приро'

довідновлюючими заходами.

• Реорганізація господарювання в напрямі мінімізації не'

гативного впливу на навколишнє середовище, впровадження

“технологій життя”, співдружних (нейтральних) з природним

середовищем, розвиток суспільного виробництва на соціаль'

но'екологічних пріоритетах концепції сталого розвитку.

• Удосконалення нормативно'правової бази господарсь'

кої діяльності, мінімізація тіньового сектору економіки з

відповідним удосконаленням законодавства, у тому числі —

податкового.

• Формування інвестиційно–інноваційної політики, спря'

мованої на розробку, освоєння та використання високопро'

дуктивних природо' енерго' і ресурсозберігаючих, ма'

ловідходних (безвідходних), прогресивних “вузьких” (біотех'

314

Ä.Â. Êëèíîâèé,Ò.Â.Ïåïà

нологій, нано', кріо', променевих тощо) технологій, вироб'

ництво екологічно чистих видів продукції.

• Широке багатополюсне багаторівневе міжнародне парт'

нерство з метою вирішення нагальних завдань соціально'еко'

номічного розвитку як з традиційними партнерами по Східній

Європі та СНД, так й з країнами Євросоюзу, Азії, Америки то'

що.

• Структурні перетворення в напрямі зміни співвідношен'

ня між виробництвом засобів виробництва і предметів спожи'

вання на користь останнього з 75/25% на 65/35% з основним

наголосом на товарах широкого вжитку та експортоспро'

можній продукції, докорінне розширення номенклатури про'

дукції, виробленої за світовим стандартами.

• Пріоритетний розвиток всіх видів інфраструктури (ви'

робничої, соціальної та ринкової), акумуляція в цій сфері ре'

зервів людського капіталу — незайнятих працездатних осіб

працездатного, пенсійного та юнацького віку тощо.

• Дезурбанізація суспільного виробництва, пріоритетний

розвиток сільських територіальних соціально'економічних

систем, малих та середніх міських поселень, розвиток нових

форм власності та економічних відносин на селі, запроваджен'

ня фермерства та інших малих форм організації виробництва

в АПК.

Підкомплекс напрямів ефективного використання при1

родно1ресурсного потенціалу включає в себе:

• використання природно'ресурсної бази на основі обме'

ження необхідними потребами суспільного вироб'

ництва;

• ваціоналізацію та збалансування споживання паливно'

енергетичних, мінеральних, водних, та лісових ре'

сурсів;

• інтенсифікацію впровадження економічних методів ре'

гулювання природокористуванням;

• реалізацію заходів зі збереження біорозмаїття;

• створення вітчизняної імпортозамінюючої бази міне'

ральних ресурсів;

315

Ðîçì³ùåííÿ ïðîäóêòèâíèõ ñèë òà ðåã³îíàëüíà åêîíîì³êà Óêðà¿íè

• збереження та нарощування рекреаційного потенціалу

країни, перетворення рекреаційної галузі на конкурен'

тоспроможну на євро'азійському та світовому ринку;

• урахування екологічних пріоритетів в земельній ре'

формі

• розвиток рентних (земельна, водна рента тощо) відно'

син в ресурсокористуванні,

Підкомплекс напрямів ефективного використання по1

тенціалу людського капіталу включає в себе:

• покращання демографічної ситуації, забезпечення

раціональної статево'вікової структури населення;

• підтримку сім’ї, молоді, материнства та дитинства,

соціально незахищених верств населення;

• розвиток соціального партнерства, подолання бідності;

• збереження і нарощування професійно'кваліфікацій'

ного потенціалу відчизняного працівника, співпраця з

закордонними фахівцями;

• оптимальний розподіл людського капіталу за сферами

економічної діяльності, відродження престижу на'

уковців та працівників інтелектуальної сфери;

• оптимізацію трудозабезпеченості територій України з

урахуванням необхідності збалансування соціально'

економічного розвитку регіонів, гнучка міграційна

політика з метою прискореного відтворення демо'

графічного потенціалу країни;

• залучення в суспільне виробництво резервів людського

капіталу, доведення безробіття до природної норми.

• підкомплекс напрямів ефективного використання по'

тенціалу суспільного виробництва (потенціалу ма'

теріально'виробничих, науково'інформаційних та

інноваційно'інвестиційних ресурсів) включає в себе:

• розбудову мультисекторної структури економіки, по'

силення ролі домашніх господарств, малого та середнь'

ого бізнесу в суспіль'ному виробництві;

• техніко'технологічну перебудову виробництва на ос'

нові поєднання інновацій з інвестиціями, відродження

316

Ä.Â. Êëèíîâèé,Ò.Â.Ïåïà

співпраці по лінії “наука — виробництво”, широке залу'

чення зарубіжних інвесторів з особливим наголосом на

інноваційній складовій;

• етапне відродження промисловості, починаючи з галу'

зей із швидким обігом капіталу з подальшим поширен'

ням на виробництва з уповільненим обігом капіталу;

• залучення незадієних потужностей у виробництво з па'

ралельним подальшим нарощуванням потужностей;

раціональна конверсія і реконверсія підприємств

військово'промислового комплексу, диверсифікація

виробництв ВПК.

• посилення соціальних пріоритетів суспільного вироб'

ництва, розширення номенклатури та збільшення ви'

пуску вітчизняних товарів широкого вжитку;

• розвиток національного банківського капіталу, ринку

цінних паперів виведення його на світовий рівень;

• паритетний розвиток промисловості і сільського госпо'

дарства;

• випереджаючий розвиток інфраструктурної сфери ма'

теріального виробництва (транспортно'шляхового гос'

подарства, енергетики, зв’язку та інформатики, інвес'

тиційно'будівельного комплексу), соціальної та ринко'

вої інфраструктури, впровадження прогресивних форм

організації фукнкціонування соціальної інфраструкту'

ри (зон вільної торгівлі, оптово'роздрібної торгівлі ти'

пу “електронний Інтернет'магазин”, “Інтернет'побут'

послуги”, електронних загальнодоступних банків знан'

ня тощо).

У цілому, шляхи й засоби використання сукупного ре'

сурсного потенціалу суспільного розвитку мають спиратися

на ефективні ринкові механізми розвитку з обов’язковим дер'

жавним контролем та регулюванням соціально'економічних

процесів та природно'господарської збалансованості господа'

рювання.

317

Ðîçì³ùåííÿ ïðîäóêòèâíèõ ñèë òà ðåã³îíàëüíà åêîíîì³êà Óêðà¿íè

Ðîçä³ë 10. ÎÑÎÁËÈÂÎÑÒ² ÐÎÇÌ²ÙÅÍÍß

ÑÎÖ²ÀËÜÍÎ-ÅÊÎÍÎÌ²×ÍÎÃÎ ÒÀ ÏÐÈÐÎÄÍÎ-

ÐÅÑÓÐÑÍÎÃÎ ÏÎÒÅÍÖ²ÀËÓ ÓÊÐÀ¯ÍÈ

10.1. Соціально1економічний потенціал народонаселен1

ня України.

10.2. Структура, методи оценки та особливості просто1

рового розміщення природно1ресурсного по1

тенціалу країни.

10.3. Проблеми і перспективи ресурсоспоживання й

ресурсозбереження.

10.1. Ñîö³àëüíî-åêîíîì³÷íèé ïîòåíö³àë

íàðîäîíàñåëåííÿ Óêðà¿íè

Основною продуктивною силою є людина. Тому,

провідною складовою частиною сукупного ресурсного по'

тенціалу регіону є його людські ресурси. Роль населення у

розвитку і територіальній його організації багатогранна і

вирішальна, адже людина є головною продуктивною силою.

Вона власною працею створює матеріальні та духовні блага,

споживає їх, забезпечуючи відтворювальний процес

суспільства і природи. Вкупі з природними ресурсами та засо'

бами виробництва люди складають в основному продуктивні

сили, отож проблеми розвитку і розміщення людські ресурсів

регіону є важливою частиною проблем розвитку і розміщення

його продуктивних сил. Основу для формування людських ре'

сурсів, як продуктивної сили складає народонаселення.

Народонаселення, або населення — це сукупність людей,

що проживають у межах відповідних територій (світ, материки,

країни, області, міста, села та ін.). Населення проживає у певно'

му географічному середовищі і здійснює виробництво ма'

318

Ä.Â. Êëèíîâèé,Ò.Â.Ïåïà

теріальних благ у відповідності з наявними природними ресур'

сами. Взаємодія людей за допомогою засобів виробництва — з

одного боку, та предметів праці — з іншого, забезпечує ма'

теріальне виробництво, а необхідність задоволення людських

потреб — попит на товари і послуги та їх споживання. Завдяки

цьому забезпечується економічний цикл виробництва.

Таким чином, людина є, з одного боку, активною продук'

тивною силою, що своєю трудовою діяльністю забезпечує ви'

робництво матеріальних засобів свого існування та надання

необхідних їй послуг, а з іншого, — вона є споживачем про'

дуктів праці, які забезпечують її життєдіяльність. Тому насе'

лення й господарство складають собою особливу систему, в

якій людські потреби зумовлюють появу нових виробництв та

послуг, а останні, в свою чергу, впливають відповідним чином

на людей, забезпечуючи відновлення робочої сити, фізичний і

духовний розвиток людини. Виходячи з того, що людина є ос'

новним творцем суспільного багатства, можна стверджувати,

що чисельність населення та кваліфікація його працездатної

частини (трудових ресурсів) є провідним фактором, який обу'

мовлює можливості економічного розвитку.

Територіальна організація населення називається розсе'

ленням населення. Розселення населення відбувається в ме'

жах системи розселення, у якій традиційно розрізняють

сільську, міську та інтегральну (міську й сільську разом) сис'

теми.

Формування заганаціональної та територіальних систем

розселення в Україні відбувається, як постійний процес на

п’яти рівнях — загальнонаціональному, регіональному, суб'

регіональному, локальному та місцевому. Воно є об’єктивним

і прогресивним напрямом його просторової організації, який

сприяє підвищенню ефективності розвитку міських і

сільських поселень та забезпеченню соціальних потреб насе'

лення. За територіальною ознакою інтегральна система розсе'

лення поділяється на 10 регіональних систем, з них 8 відно'

сяться до класу сформованих, а дві (Луцька та Черкаська) зна'

ходяться на стадії формування.

319

Ðîçì³ùåííÿ ïðîäóêòèâíèõ ñèë òà ðåã³îíàëüíà åêîíîì³êà Óêðà¿íè

Регіональні системи розселення формуються у межах 2'4

областей за винятком Сімферопольської, що функціонує на

півострові в межах Автономної Республіки Крим. За демо'

графічним потенціалом найбільшими є Київська та Донецька

регіональні системи (7,2'7,6 млн. чол.), а за поселенським —

Київська та Хмельницька (4,0'4,4 тис. поселень). Найвищий

рівень урбанізації мають Донецька та Дніпропетровська систе'

ми (81'89%), щільність населення — Донецька та Львівська

(11З'143 чол. на 1 км.), густоту поселенської мережі —

Львівська та Хмельницька (66 од. на 1 тис. км.).

Субрегіональні системи розселення сформувалися в ме'

жах адміністративних областей. В Україні функціонує 24 суб'

регіональних системи розселення, сформованих в процесі

інтенсифікації внутрішніх обласних зв’язків.

Локальні системи формуються навколо системотворних

центрів у межах декількох адміністративних районів (від 3 до

І5). В Україні виділяються 72 локальних системи розселення

нижчого рангу.

Нижчим ієрархічним рівнем від локальних систем є

місцеві системи, що формуються у межах сільських

адміністративних районів і територій, підпорядкованих

містам загальнодержавного, республіканського та обласного

підпорядкування. В Україні нараховується 500 місцевих сис'

тем розселення, з яких 488 належить до типу районних, а 12 —

міських систем. В Україні нараховується 448 міст, в т. ч. 169

обласного підпорядкування, 897 селищ міського типу та понад

28775 сіл.

До основних показників, які характеризують населення в

Україні відносяться його чисельність, густота, національний

склад та статево'вікові характеристики. Повну картину вказа'

них характеристик розвитку і розміщення населення України

дає всеукраїнський перепис населення, останній з яких відбув'

ся 2001 року. Україна за чисельністю населення є однією з ве'

ликих держав Європи. За чисельністю населення в країнах на'

ша держава поступається тільки Росії, а серед країн Європи —

лише Великобританії, Італії та Франції. Чисельність населен'

320

Ä.Â. Êëèíîâèé,Ò.Â.Ïåïà