Клиновий Д.В., Пепа Т.В. Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка України

Подождите немного. Документ загружается.

пропорційно зростанню ділової активності (податок на додану

вартість, податок на прибуток), на “умовно'постійні” (податок

на майно, плата за користування землею, водою, іншими при'

родними ресурсами), які заохочують ефективні підприємства.

Цим вирішується відразу дві проблеми: зменшується податко'

вий тиск на товаровиробників, що дозволить їм розширювати

свою діяльність з одночасним наповненням регіонального і

місцевих бюджетів. Звідси з’явиться можливість фінансувати

заходи, які знаходяться в прерогативі регіональних органів

влади. Світовий досвід свідчить: біля 60% усіх прибутків ма'

ють залишатися в бюджеті регіонів — при одночасному зрос'

танні навантаження на території по виконанню видаткової ча'

стини бюджету.

Немаловажним чинником взаємовідносин центральної та

регіональної влади є фінансовий механізм регіональної еко'

номічної політики як сукупність економіко'організаційних і

правових форм і методів управління фінансовою діяльністю

держави і регіонів, тому що саме грошова сфера акумулює ос'

новні проблеми регулювання державного й регіонального роз'

витку. Одним з основних елементів фінансового механізму є

бюджетна система (сукупність бюджетів різноманітних видів і

рівнів, що знаходяться в певних взаємовідносинах та у

взаємозв’язку).

Для забезпечення функціонування всіх суб’єктів держави

у відносно “автономному” режимі необхідно розмежування

функцій суб’єктів управління за допомогою бюджетної систе'

ми. В Україні найбільш доцільним є формування трьохрівне'

вої бюджетної системи: центральна — регіональна — місцева.

У даній системі центральний бюджет виконує роль перероз'

поділу прибутків між регіонами, місцеві бюджети можуть вис'

тупати і як “споживачі” регіональних бюджетних коштів, і як

джерела їхнього поповнення, регіон же виступає як бюджето'

творний суб’єкт.

У цьому зв’язку актуальною є класифікація регіонів на ті,

що виступають як бюджетотворчі, бюджетоспоживні та “нейт'

ральні” регіони, в яких акумульовані прибутки й профінансо'

281

Ðîçì³ùåííÿ ïðîäóêòèâíèõ ñèë òà ðåã³îíàëüíà åêîíîì³êà Óêðà¿íè

вані витрати є збалансованими. Повнота уваги з боку органів

державного управління в даному випадку має бути сконцент'

рована на регіонах, які не в змозі самостійно забезпечити

фінансування витрат, передбачених у якості регіональних,

тобто на тих регіонах, які можна назвати депресивними, тобто

із стійко порушеними процесами економічного відтворення.

Індикатори, аналіз яких дозволяє віднести регіон до бюд'

жетотворних або, навпаки — депресивних:

1) комплекс показників економічного відтворення, у т.ч. —

виробництво валового регіонального продукту (валової дода'

ної вартості), продукції галузей основного виробництва та

інфраструктури, використання виробничих потужностей,

співвідношення в системі — потреби — ресурси — вироб'

ництво — накопичення — споживання;

2) ступінь соціального розшарування населення регіону;

відповідність рівня і способу життя населення, його окремих

груп державним та місцевим стандартам;

3) наявність регіонального бюджетного фінансування й

інших економічних (наприклад, власності) джерел регулюван'

ня ситуації;

4) існування можливостей для використання трудових

(виробничих, інтелектуальних, духовних) потенцій населен'

ня, тобто місць докладання будь'яких видів праці, економічно

вигідних з точки зору поділу суспільної праці;

5) функціонування інфраструктурно забезпечених

внутрішніх і міжрегіональних зв’язків (господарських,

соціальних, культурних тощо);

6) наявність відповідного природно'ресурсного й еко'

логічного потенціалу;

7) стабільність суспільно'політичної і національно'

етнічної ситуації.

Аналіз соціально'економічного стану регіонів за зазначени'

ми параметрами дозволяє визначити “точки депресії”, вузькі

місця, вплив на які (політичний, фінансовий, виробничий, ор'

ганізаційний, екологічний) дозволить вивести регіон з депре'

сивного стану. Обов’язковим є проведення комплексного

282

Ä.Â. Êëèíîâèé,Ò.Â.Ïåïà

аналізу системи показників стану всіх сторін життя населення

регіону — вибір коректного набору кількісних і якісних пара'

метрів з наступним обгрунтуванням відповідних угруповань за

критеріями регіональних інтересів і цілей територіального роз'

витку. Це вимагає переходу від системного опису до системної

оцінки регіонів з наступним пошуком ефективних шляхів їх

соціально'економічного розвитку. При цьому бажаними загаль'

нонаціональними умовами ефективного регіонального функ'

ціонування регіональних соціально'економічних систем є:

• на державному рівні — ліквідація дифузії і не'

стабільності ринкових інститутів (розмитості, непевності

інституційних рамок ринку, порушення взаємодії різних

інститутів) і підвищення ролі правового регулювання еко'

номіки;

• правове обмеження і зменшення обсягу “тіньового” сек'

тора економіки;

• перехід від політичних до правових і економічних ме'

тодів регулювання всіх трансформаційних перетворень;

• подолання кризи недовіри вітчизняних і іноземних інве'

сторів — офіційне визнання захисту їх інтересів шляхом зако'

нодавчого закріплення правомочностей (прав на володіння,

користування і управління об’єктом вкладення інвестицій;

права на одержання прибутку від його функціонування; права

на відчуження, споживання, зміну або ліквідацію об’єкта влас'

ності; дотримання права імунітету від експропріації; права на

перехід об’єкта власності у спадщину або заповіт; права на без'

строковість; права на заборону шкідливого використання

об’єкту інвестування; права на настання відповідальності у ви'

гляді стягнення; права на очікування “природного” повернен'

ня переданих кому'небудь правомочностей з числа вище пере'

рахованих);

• законодавче й нормативне створення “оазисного кліма'

ту” зацікавленим резидентам і нерезидентам у випадку

здійснення інвестиційних вкладень;

• лібералізація порядку реєстрації створюваних суб’єктів

економічної активності — впровадження принципу “одного

283

Ðîçì³ùåííÿ ïðîäóêòèâíèõ ñèë òà ðåã³îíàëüíà åêîíîì³êà Óêðà¿íè

вікна” при оформленні процедури організації бізнесу (ство'

рення підприємства);

• законодавче звільнення від оподатковування прибутків

суб’єктів економічної діяльності, що спрямовуються на інвес'

тування, незалежно від статусу інвестора (резидент, нерези'

дент);

• надання права регіональним органам управління

здійснювати самостійний вибір пріоритетних “точок вкладен'

ня капіталу”, які формують регіональні “центри зростання”;

• розробка і впровадження позаекономічних методів сти'

мулювання залучення інвесторів: для нерезидентів, напри'

клад, — можливість одержання статусу “почесного громадяни'

на” з комплексом певних особистих економічних пільг, спро'

щення процедури одержання громадянства, для резидентів —

спрощення процедури оформлення будь'яких документів.

В сучасних умовах ключовою суспільною ідеєю (в рамках

національної ідеї) має стати ідея забезпечення довгостроково'

го соціального прогресу і, отже, все, що пов’язане з реалізацією

даної ідеї, повинно розвиватися в першу чергу. Відповідно,

пріоритетом інвестиційної діяльності держави в сучасних

умовах є політика інвестування в людський капітал, тому всі

інвестиційні проекти мають передбачати в якості стратегічної

цілі гармонійний людський розвиток.

Регіональна політика охоплює різноманітні сфери

соціально'економічних відносин: фінансово'кредитних відно'

син та відносин власності, податково'бюджетну систему, ор'

ганізаційно'управлінські, виробничо'економічні, аграрні

відносини, ресурсокористування, соціальні й етнічні процеси,

законодавство, характер зв’язків між ними по вертикалі й го'

ризонталі, заходи й дії регіональної влади по регулюванню

економічних процесів на території регіону, в системі

міжрегіональної взаємодії й взаємовідносинах з центральною

владою. Ці відносини мають здійснюватися в рамках консти'

туційно'правових норм і будуватися на таких принципах:

• реальна рівність усіх територіальних суб’єктів одного

системного рангу у відносинах як із центром, так і між собою;

284

Ä.Â. Êëèíîâèé,Ò.Â.Ïåïà

• паритетність умов (правових, податкових, майнових) і

можливостей (організаційних, інфраструктурних) діяльності

кожного регіонального суб’єкта;

• врахування особливостей територіальної спеціалізації

кожного регіонального суб’єкта залежно від природно'ресур'

сного потенціалу, кліматичних, транспортно'економічних та

інших передумов розвитку;

• самостійність у заходах і діях регіонів по забезпеченню

повної або максимально можливої самодостатності фінансо'

во'бюджетних ресурсів та їх цільового використання;

• взаємодія по розширенню співробітництва між регіона'

ми з метою укрупнення загального товарного ринку, техно'

логічного й інформаційного простору;

• узгодження дій по взаємодопомозі регіонів в освоєнні

природних ресурсів, вирішенні екологічних проблем, проблем

зайнятості, соціально'етнічних завдань;

• паритетність у вирішенні суперечностей між суб’єктами,

які виникають в адміністративно'територіальних, ресурсних,

міжетнічних та інших питаннях, у тому числі за допомогою

міжрегіональних асоціацій;

• відповідальність керівників регіональних органів влади

за прийняті або своєчасно не прийняті рішення і дії;

• паритетна участь регіональних суб’єктів влади в роз'

поділі бюджетних і позабюджетних коштів, у підтримці при'

ватного сектора, в боротьбі зі злочинністю й корупцією.

Регіональна інвестиційна політика України має будувати'

ся на основі стратегії “форсуючого розвитку” соціальних ас'

пектів життєдіяльності держави. Необхідно прагнути до змен'

шення територіальної диференціації, що означає зближення

регіонів за рівнем соціально'економічного розвитку. Це ство'

рює сприятливіші умови для ефективного розвитку загально'

національного ринку, гармонізації соціально'економічних пе'

ретворень, формування на якісно вищому рівні загальноук'

раїнського менталітету, зміцнення єдності держави. Навпаки,

посилення регіональної диференціації ускладнює проведення

політики соціально'економічних перетворень і формування

285

Ðîçì³ùåííÿ ïðîäóêòèâíèõ ñèë òà ðåã³îíàëüíà åêîíîì³êà Óêðà¿íè

загальнонаціонального ринку, несе небезпеку регіональних

криз і конфліктів (у тому числі — на національному

підґрунті), дезінтегрованість національної економіки, послаб'

лення суспільства й держави.

Загальнодержавним пріоритетом на період виходу з кризи

має стати інвестування переважним чином галузей із швид'

ким обігом капіталу, які можуть дати швидку економічну

віддачу та соціальний ефект, підвищити місцеві й загально'

державні бюджетні надходження, мають потенційно широкий

внутрішній ринок. Ними є: продовольчий комплекс, легка

промисловість, сфера послуг, наукомісткі галузі, виробництво

побутової та електронної техніки, автомобілів, комп’ютерного

обладнання та приладів зв’язку. Необхідною також є

ліквідація нежиттєздатних виробництв і проведення конверсії

виробництв, які втрачають оборонне значення з одночасним

розвитком виробництв високоефективної військової техніки

із замкнутим циклом та економічно обгрунтованою рекон'

версією окремих виробництв цивільного призначення.

В кожному конкретному регіоні необхідно відійти від

принципу загальної уніфікації і використовувати ресурс

регіональної розмаїтості, культурної самобутності і госпо'

дарських укладів, у зв’язку з чим варто вибрати свою систему

координат для вкладання інвестицій, тому що регіони України

відрізняються один від одного демографічними, економічни'

ми, соціальними, історико'економічними, етнокультурними,

релігійними, ресурсно'екологічними ознаками.

Основні напрямки державної інвестиційної політики по'

винні передбачати попереднє здійснення комплексу таких за'

ходів:

• розробка концепції інтенсифікації в регіонах підприєм'

ницької активності на основі консолідації інтересів її суб’єктів

і дотримання ними загальних правил бізнес'поведінки;

• створення правових, економічних і організаційних умов

стимулювання розвитку недержавного (колективного й при'

ватного) сектора економіки;

286

Ä.Â. Êëèíîâèé,Ò.Â.Ïåïà

• розробка і впровадження ефективного механізму транс'

формації видатків коштів населення не на особисте споживання

й накопичення, а в інвестиції з правовою гарантією держави;

• юридично'правове удосконалення й спрощення прак'

тичної реалізації процедури банкрутства неефективних

суб’єктів підприємницької діяльності;

• законодавче й економічне забезпечення мобільності тру'

дових ресурсів, гнучка міграційна політика, у тому числі — по

відношенню до мігрантів з'за кордону;

• скорочення розмірів безресурсних дотацій і пільг суб’єк'

там економічної діяльності й перехід до здійснення їх високо'

селективної фінансової підтримки;

• підвищення ролі в новому Податковому кодексі по'

датків на споживання з одночасною мінімізацією податків на

накопичення (заощадження);

• фінансування суспільних робіт на регіональному рівні за

рахунок коштів регіонального/місцевого бюджету, а не фонду

зайнятості.

До ефективних засобів управління інвестиційним проце'

сом у регіонах відносяться:

• підвищення ефективності інвестування структурної пе'

ребудови економіки шляхом вкладання коштів у конкретні за'

ходи комплексного спрямування, що забезпечують як зростан'

ня продуктивності праці й максимально раціональне викорис'

тання ресурсного потенціалу, так і економічний ефект;

• гармонійне поєднання територіального й галузевого під'

ходів до управління інвестиційними процесами на основі виз'

начення, з одного боку, рівня потреби регіонів в інвестиціях, а,

з іншого боку — регіональних пріоритетів інвестування в кри'

тичні сектори економічної діяльності, які дають поштовх

інтенсифікації регіонального розвитку в цілому;

• оптимальне поєднання прямих і портфельних інвес'

тицій в економіку регіонів, за рахунок чого враховуються як

інтереси підприємств, так і території в цілому;

• стимулювання інвестиційної діяльності за рахунок влас'

них коштів підприємств, податкове стимулювання процесу

287

Ðîçì³ùåííÿ ïðîäóêòèâíèõ ñèë òà ðåã³îíàëüíà åêîíîì³êà Óêðà¿íè

реінвестування в регіональну економіку, залучення коштів

банківської системи і заощаджень населення;

• забезпечення прискореного введення в дію найваж'

ливіших виробничих потужностей, продукція яких є конку'

рентноспроможною і користується попитом за межами

регіону і держави.

Основними концептуальними орієнтирами інвестицій, які

безпосередньо впливають на загальну ефективність господа'

рювання і тенденції розвитку економіки в перспективі, є:

• відновлення фондів і нарощування потужностей на

підприємствах, продукція яких є конкурентноспроможною на

внутрішньому і зовнішньому ринках і зменшує економічну за'

лежність України від експорту;

• удосконалення галузевої і територіальної структури

капітальних вкладень, збільшення їх питомої ваги в переробні

галузі промисловості й інфраструктуру, з використанням ви'

сокого трудопоглинаючого потенціалу й економічної ефектив'

ності останніх;

• ефективне використання незадіяних виробничих потуж'

ностей ВПК, оптимізоване поєднання на підприємствах

воєнної сфери конверсійних і військових виробництв.

В умовах періоду прискореного розвитку національної

економіки на засадах соціально та екологічно орієнтованого

ринку управління інвестиційною політикою має базуватися на

таких принципах:

• створенні загального сприятливого інвестиційного

клімату для усіх видів капіталів, як резидентів, так і нерези'

дентів, а також різних форм власності;

• стимулюванні інвестиційної діяльності шляхом розроб'

ки відповідного законодавства, яким встановлюються не

тільки податкові, митні й інші пільги, але і визначаються стра'

тегічні пріоритети вкладання капіталу;

• заохоченні інвестицій в інноваційну сферу й у пріори'

тетні регіони та галузі і сфери економіки;

• стимулюванні експорту вітчизняної високотехно'

логічної продукції з наступним спрямуванням коштів на роз'

288

Ä.Â. Êëèíîâèé,Ò.Â.Ïåïà

виток першого етапу інноваційного циклу з метою продажу

вітчизняних наукових досягнень для одержання фінансових

ресурсів на розвиток інновацій.

Регіональні відмінності сучасного стану інвестиційної

діяльності потребують диференційованого підходу до розроб'

ки інвестиційної політики для різноманітних типів регіонів

(як різних ієрархічних рангів, так і різних територій в рамках

одного ієрархічного рівня). При цьому у формуванні

регіональних фінансових ресурсів місцеві банки повинні ак'

тивно використовувати схеми концентрації капіталу, що спря'

мовані на розширення інструментів і форм обслуговування

малих і середніх підприємств, виробництв, зорієнтованих на

власні територіальні ринки (насамперед, на ті, що пов’язані з

агропромисловим виробництвом). Сприятливий клімат для

інвестицій має створюватись на основі належних умов для за'

кордонного інвестора й національного виробника'експортера

товарів (послуг) при обмеженні можливостей для реалізатора

імпортної продукції й резидента — експортера капіталу в гро'

шовій формі. Парадигмою розвитку економіки має стати

імпорт капіталу при умові експорту товарів і послуг.

Інновації та інвестиції, цей “хліб” виробництва повинні

стати для України тим джерелом економічного зростання, яке

має вивести державу з структурної кризи, пов’язаної з мораль'

ним та фізичним зносом основних фондів підприємств та ор'

ганізацій. Без цього проблематичним є не тільки нарощування

темпів економічного зростання, але збереження існуючих по'

зитивних тенденцій функціонування національної економіки.

8.3. Ëþäñüê³ ðåñóðñè — îñíîâà ñòàëîãî ðîçâèòêó

ðåã³îíàëüíîãî âèðîáíèöòâà

Однією зі складових частин сукупного ресурсного по'

тенціалу регіону є його людські ресурси. Вкупі з засобами ви'

робництва вони складають продуктивні сили, отож проблеми

розвитку і розміщення людських ресурсів регіону є важливою

частиною проблем розвитку і розміщення його продуктивних

289

Ðîçì³ùåííÿ ïðîäóêòèâíèõ ñèë òà ðåã³îíàëüíà åêîíîì³êà Óêðà¿íè

сил. Сучасне розуміння поняття “людські ресурси”, яке час'

то ототожнюється з поняттями “трудові ресурси” та “людсь1

кий капітал” є багато в чому суперечливим. Щодо цього, тре'

ба перш за все чітко визначити наступні елементи понятійно'

термінологічного апарату:

Трудові ресурси. За загальноприйнятим визначенням, до

трудових ресурсів відноситься частина населення суспільства

(або, в регіональному розрізі, конкретної території — регіону),

яка має необхідний фізичний розвиток, здоров’я, освіту, культу'

ру, здібності, кваліфікацію та професійні знання для суспільно'

корисної діяльності та відноситься до певної вікової категорії —

працездатного віку. При цьому потенціал трудових ресурсів є

соціально'економічною категорією, яка в кількісному відно'

шенні характеризує можливості суспільства щодо залучення до

суспільної праці населення різної статі і віку, а в якісному відно'

шенні — його реальні та потенційні можливості щодо реалізації

через участь в суспільно'корисній праці сукупності особистих

здібностей та якостей працівників. Тобто, трудовий потенціал

або потенціал трудових ресурсів є при цьому власне сукупною

суспільною здатністю до праці працездатних членів суспільства

у працездатному віці, трудовою дієздатністю суспільства, а тру'

дові ресурси — конкретним носієм трудового потенціалу

суспільства. Сам трудовий потенціал є величиною вартісною і

може бути вираженим у грошовому вимірі.

Часто в наукових дослідженнях та в офіційній статистиці

до трудових ресурсів відноситься також і категорія людей, які

зайняті в галузях та сферах економічної діяльності поза межа'

ми працездатного віку. Проте такий підхід є багато в чому про'

блематичним, оскільки належність до категорії “працюючий

пенсіонер” або “працюючий підліток” дозволяє лише конста'

тувати факт про сьогочасну належність даної особи до кате'

горії зайнятого населення. При цьому припинення нею участі

в економічній діяльності автоматично виключає таку людину

з категорії “трудові ресурси”. Про це свідчить і факт відсут'

ності понять “безробітний підліток” та “безробітний пенсіонер

за віком”. В той же час працездатна людина у працездатному

290

Ä.Â. Êëèíîâèé,Ò.Â.Ïåïà