Клиновий Д.В., Пепа Т.В. Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка України

Подождите немного. Документ загружается.

віці, припиняючи участь в економічній діяльності, з категорії

трудових ресурсів не виходить (переходить в категорію без'

робітних). Тому, з цієї точки зору, потрібним є чітке розмежу'

вання у понятійно'термінологічному апараті двох категорій —

працездатного населення у працездатному віці та працездат'

ного й економічно активного населення поза межами працез'

датного віку. Для цього пропонується використовувати таке

поняття, як людські ресурси.

Людські ресурси. До людських ресурсів відноситься, крім

трудових ресурсів (працездатного населення у працездатному

віці), ще й частина населення суспільства (в регіональному

розрізі — регіону), яка є в змозі обмежено приймати участь в

економічній діяльності, за певних обставин може отримати не'

обхідний фізичний розвиток, здоров’я, освіту, культурний на'

буток, здібності, кваліфікацію та професійні знання для

суспільно'корисної діяльності, а також є працездатною за ме'

жами працездатного віку. Таким чином, окрім власне трудо'

вих ресурсів, людські ресурси включають в себе ще й резервні

трудові ресурси — “потенційні” трудові ресурси, які можуть

бути задіяні в суспільному виробництві або негайно, або ж з

високою долею ймовірності за певний проміжок часу. До цієї

категорії, таким чином, відносяться діти та підлітки, які є зай'

нятими суспільно'корисною працею й через певний час в

змозі перейти в категорію трудових ресурсів, пенсіонери за

віком, здатні до суспільно'корисної праці та інваліди, які спро'

можні обмежено приймати участь в суспільному виробництві.

Як видно із даного визначення, категорія осіб “людські ре'

сурси” включає в себе категорію осіб “трудові ресурси” та ка'

тегорію осіб “резервні ресурси трудової діяльності”. При цьо'

му чисельність людських ресурсів визначається фактично чи'

сельністю всіх людей, будь'яким чином здатних приймати

участь у суспільно'корисній праці. Таким чином, потенціал

людських ресурсів (людський потенціал) є сукупною

здатністю до праці всіх (обмежено та повністю працездатних)

членів суспільства, потенційною максимальною сукупною

працездатністю всього суспільства в конкретний момент часу.

291

Ðîçì³ùåííÿ ïðîäóêòèâíèõ ñèë òà ðåã³îíàëüíà åêîíîì³êà Óêðà¿íè

В даному контексті треба уточнити, що безробітні, які

відносяться до трудових ресурсів, також певною мірою є

людським резервом економічної діяльності. Проте на більш'

менш довгостроковому відрізку часу вони складають значно

більше ймовірний резерв ринку праці, в той час, коли незай'

няті люди за межами працездатного віку є менш ймовірними

учасниками суспільного виробництва, оскільки у будь'який

момент можуть залишити ринок праці й жити на утриманні

держави, батьків, дітей тощо й, у загальному випадку поступа'

ються рівнем працездатності особам працездатного віку.

Людський капітал. Категорія “людський капітал” є багато

в чому близькою до категорії “потенціал людських ресурсів”,

оскільки у вартісному вимірі відображається суспільною спо$

живчою вартістю робочої сили, яка в сучасному суспільстві

залишається основною продуктивною силою. Головною харак'

теристикою вартості робочої сили є продуктивність суспільної

праці. Людський капітал відображає здібності, навики праці,

економічну активність, здоров’я населення. В категорії людсь'

кого капіталу оцінюються не тільки наявні на даному етапі, але

й потенційні працівники — створювачі матеріальних благ.

Категорія “людський капітал” відображає максимально

можливу потенційну сукупну продуктивність робочої сили.

Ця продуктивність є невідривною від певних конкретно'істо'

ричних, політичних та соціально'економічних умов існування

людей — носіїв робочої сили.

На стан людського капіталу значним чином впливають

суспільно'політичні, суспільно'психологічні, релігійні факто'

ри. Тобто, теоретично можливою є ситуація, за якої при наяв'

ності певних людських ресурсів людський капітал буде зне'

важливо незначним. Яскравим прикладом тут є існування

країн або регіонів у країнах, в яких більша частина населення

замість суспільного виробництва є зайнятою непродуктивною

неекономічною діяльністю — зокрема, участю в бойових діях,

збройних конфліктах і т.п. при відсутності реальних можливо'

стей щодо зміни ситуації на краще. Іншим прикладом є обме'

женість можливостей окремих соціальних груп, наприклад,

292

Ä.Â. Êëèíîâèé,Ò.Â.Ïåïà

жінок у суспільстві з певними релігійними нормами (окремі

ісламські держави) щодо цілісної продуктивної участі у сус'

пільному виробництві. Наявність етнічних, “кастових”, інших

соціальних бар’єрів також може перешкоджати повноцінній

участі великих категорій людей в економічній діяльності.

Звідси, людський капітал можна охарактеризувати, як “ре'

альний” потенціал людських ресурсів, оцінений у конкретних

суспільно'історичних умовах існування людини'носія робочої

сили. При цьому такі умови формують та певним чином обме'

жують “простір” реалізації людського потенціалу.

Отож, для ефективного функціонування людського ре'

сурсного потенціалу необхідною умовою є наявність певної

рівноваги, за якої людський капітал якомога ближче

співвідноситься з потенціалом людських ресурсів.

Очевидно, що потенціал людських ресурсів є складною,

багатоплановою категорією. При цьому він не просто відобра'

жає кількісні характеристики й якісний стан робочої сили, а за

остаточним підсумком — характеризує вкупі з іншими складо'

вими ресурсного потенціалу загальний рівень розвитку про'

дуктивних сил регіону. Тому показники потенціалу людських

ресурсів визначаються комплексним впливом цілого ряду

взаємопов’язаних факторів. На стан трудового потенціалу

конкретної території (регіону) справляють вплив, а багато в

чому і визначають його природні умови та географічне поло'

ження, рівень і характер економічного і соціального розвитку,

культура виробництва й технічна та інформаційна озброєність

суспільства, здоров’я і статєво'вікова структура населення,

екологічний стан навколишнього середовища, ряд інших фак'

торів, що мають соціально'екологічну природу. При цьому ос'

танні відіграють особливу роль у формуванні потенціалу тру'

дових ресурсів України, з урахуванням тісної пов’язаності

економічних та екологічних проблем. Невпинною тенденцією

останнього часу є загострення екологічних проблем та поглиб'

лення екологічної кризи. В окремих регіонах нашої країни, зо'

крема, на значній території Полісся, на Буковині, у північному

Криму, в індустріальному Донбасі й Придніпров’ї, а також на

293

Ðîçì³ùåííÿ ïðîäóêòèâíèõ ñèë òà ðåã³îíàëüíà åêîíîì³êà Óêðà¿íè

Закарпатті екологічний стан довкілля має ознаки значного

екологічного напруження. В Чорнобильському економіко'

екологічному макрорегіоні екологічні показники продуктив'

них сил характеризуються довготривалою втратою еко'

логічного потенціалу територій до мінімальних параметрів —

таких, що помітно обмежують, а в окремих випадках — і ви'

ключають активну суспільно'економічну діяльність. Харак'

терним щодо цього є зростаючий вплив екологічних чинників

на стан людських ресурсів як носіїв людського потенціалу.

Стан навколишнього середовища, зокрема, якісні показ'

ники води, повітряного басейну, рівень радіаційного та про'

мислового забруднення, інтенсивність електромагнітного фо'

ну, динаміка кліматичних змін техногенного й антропогенного

походження у великій мірі визначають здоров’я населення, а

звідси — якісні та кількісні ознаки трудових ресурсів. Причо'

му негативний вплив означених екологічно небезпечних про'

явів людської діяльності відбивається як на продуктивності

праці учасників трудової діяльності, так і на демографічних

показниках, які визначають чисельність трудових ресурсів.

Показники смертності, в тому числі в працездатному віці,

кількість хронічно хворих, інвалідів — осіб з обмеженою пра'

цездатністю значним чином спричиняються станом навко'

лишнього середовища та загальною екологічною обстановкою

в регіоні. Окрім того, кількість трудових ресурсів в окремих

місцях регіону із значно погіршеною екологічною обстанов'

кою може скорочуватись внаслідок міграції через небезпечні

для життєдіяльності обставини. Прикладом цього є як відсе'

лення практично всього населення з зони обов’язкового (при'

мусового) відселення після аварії на Чорнобильській АЕС, так

і наступні міграції за межі Чорнобильського радіоекологічно'

го регіону населення в основному Київської та Житомирської

областей. При чому в основному виїжджають за межі таких те'

риторій особи переважно економічно активні особи працез'

датного віку — активна складова трудових ресурсів, а також

діти — майбутня складова трудоресурсного потенціалу

регіону. Негативним фактором є й ускладнення самих умов

294

Ä.Â. Êëèíîâèé,Ò.Â.Ïåïà

господарювання внаслідок зміни екологічної обстановки. Це

веде за собою як погіршення умов праці, так і зниження її про'

дуктивності, обмежує характеристики працеспроможності

людини'працівника, викликає збільшення витрат на виготов'

лення продукції, що знижує можливості реалізації потенціалу

трудових ресурсів, тобто знецінює людський капітал.

Певні напрями виходу з характерного для кінця

індустріальної епохи протистояння природи і суспільства да'

ють концептуальні засади сталого розвитку суспільства,

які передбачають стабільне економічне зростання, охорону на'

вколишнього природного середовища, раціональне ресурсоко'

ристування, соціальну справедливість і соціальне партнерст'

во, нормалізацію демографічних процесів, пріоритет освіти,

науки та культури й інтенсивне міжнародне співробітництво

по вказаних напрямах розвитку. Воно передбачається через

багатополюсну активну співпрацю з усіма країнами та міжна'

родними організаціями (СНД, Євросоюзом тощо), створення

зон вільного підприємництва, прикордонного та інших форм

співробітництва, які сприяють економічному, соціальному,

культурному та екологічному процвітанню України.

Як головна продуктивна сила, людина — виробник володіє

певним трудовим потенціалом, який формується в конкретно'

територіальних умовах. Тому провідна складова частина су'

купного ресурсного потенціалу регіону — потенціал трудових

ресурсів регіону визначається, як сукупна потенційна

здатність до праці частини населення конкретного регіону, яка

володіє необхідними фізичним розвитком, здоров’ям, освітою,

культурою, здібностями, кваліфікацією та професійними

знаннями для роботи в сфері суспільно'корисної діяльності.

Щодо характерних особливостей формування людського

ресурсного потенціалу України, можна виділити наступне:

По1перше, людський потенціал України формується за

рахунок власних людських резервів. При цьому активна

імміграція в країну як додатковий засіб залучення робочої си'

ли не спостерігається в таких масштабах, як для розвинутих

країн світу. Напроти, еміграція з країни перевищує

295

Ðîçì³ùåííÿ ïðîäóêòèâíèõ ñèë òà ðåã³îíàëüíà åêîíîì³êà Óêðà¿íè

імміграцію, що є характерною закономірністю для країн у кри'

зовому соціально'економічному стані. Ринок праці попов'

нюється в основному за рахунок механізму природного від'

творення населення за рахунок молоді, яка переходить в кате'

горію людей працездатного віку.

По1друге, більш значну, ніж у розвинутих країнах, частку

зайнятого населення складають особи пенсійного віку,

оскільки практично недиференційоване, негнучке пенсійне за'

конодавство у найгіршому розумінні є стимулом щодо еко'

номічної активності людей похилого віку, ставлячи цих осіб на

межу виживання малими пенсіями й затримками їх виплати,

особливо в сільській місцевості.

По1третє, ринок праці характеризується вражаючими мас'

штабами так званої “тіньової” зайнятості й прихованого без'

робіття. Нормою стають явища, за яких працівника легально

зареєстровано на роботі в одному місці (на підприємстві, що

реально не працює на протязі 3'5 років), при тому що він зай'

мається офіційно незадекларованою діяльністю.

Четвертою характерною ознакою людського потенціалу

України є те, що він значним чином формується під впливом

чинників еколого'економічного характеру. Ця проблема сто'

сується не тільки “новоприбулих” працівників, серед яких на

протязі найближчого десятиріччя все більше буде людей “чор'

нобильської” генерації (1980'х років народження). Вона зачіпає

й покоління, які зростали на наслідках соціально'екологічної

кризи останніх двох'трьох десятиріч ХХ століття і спізнали на

собі всі пророковані екологами'алармістами наслідки суперур'

банізованої цивілізації “індустріального суспільства”.

Характерною особливістю національної картини зайня$

тості є існуючі розходження між офіційною статистикою та

реальним станом речей. Як свідчить практика, кількість дітей та

підлітків, а також пенсіонерів, які працюють в галузях еко'

номічної діяльності є набагато вищою за офіційні дані. Заниже'

ними (у 2'3 рази) є рівні офіційно зареєстрованого безробіття у

порівняні з реальними. Так, за неофіційними даними (обстежен'

ня за методологією Міжнародної організації праці у 1999 р.),

296

Ä.Â. Êëèíîâèé,Ò.Â.Ïåïà

рівень безробіття сягав майже 15%, за офіційними даними — ли'

ше 4,2%. У 2005 році рівень зареєстрованого безробіття, за попе'

редніми оцінками, сягнув лише 5,4% при тому, що ситуація із

зайнятістю у порівнянні з минулими роками суттєво не прокра'

щилася. Пенсіонери, а особливо люди у віці, молодшому за пра'

цездатний формують переважним чином “тіньовий” сектор

ринку праці, оскільки існуюче законодавство не є стимулом для

реєстрації економічної діяльності молоді та пенсіонерів. У цьо'

му контексті варто в найближчий час на державному рівні

прийняти низку актів, регламентуючих дитячу працю та ак'

тивізувати заходи з нормалізації умов праці людей, які нале'

жать до вікових груп поза межами працездатного віку, включи'

ти проблеми дитячої праці та зайнятості людей пенсійного віку

до пріоритетів соціально'економічної політики держави.

В Україні у 2005 році, за оціночними даними загальна

кількість трудових ресурсів складала 30,4 млн. осіб, з них пра'

цездатного населення у працездатному віці — 27,8 млн. осіб і

2,6 млн. осіб старшого віку. За підсумком більше, ніж десяти

років перехідного періоду розвиток трудоресурсного по'

тенціалу у вимірі економічних районів та областей можна оха'

рактеризувати декількома взаємопов’язаними тенденціями,

тісно пов’язаними із загальним становищем народного госпо'

дарства країни. Ними є наступні:

• На тлі зростаючого безробіття по країні найбільш потер'

пілими від цього явища є регіони, де на протязі пострадянсько'

го періоду спостерігалося найзначніше скорочення вироб'

ництва, а саме — порівняно малорозвинуті території та так звані

“депресивні” регіони зі сталими ознаками порушення процесів

економічного відтворення. За даними 2002 р., найвищим рівнем

безробіття характеризується трудоресурсна ситуація у

Подільському, Поліському та Карпатському економічному рай'

онах, зокрема у Житомирській (6,6%), Рівненській (6,8%) та

Тернопільській (6,6%) областях, а найнижчим — у промислових

регіонах та в м. Києві та Севастополі (по 0,6% та 0,7%

відповідно). Для порівняння, в середньому в Україні рівень без'

робіття у 2002 році офіційно було зареєстровано у 3,7%.

297

Ðîçì³ùåííÿ ïðîäóêòèâíèõ ñèë òà ðåã³îíàëüíà åêîíîì³êà Óêðà¿íè

• Традиційно проблемними з точки зору зайнятості за'

лишаються регіони, які й за радянських часів через надлишок

трудових ресурсів були джерелами міграційного руху через

значне навантаження на робочі місця. В цих регіонах (в Ук'

раїні такі процеси характерні для західних областей) природні

процеси відтворення робочої сили часто випереджали

відповідні заходи по створенню нових робочих місць, що й

спонукало економічно активне населення до міграцій в

регіони з дефіцитом робочої сили. Зокрема, і в перспективі

найзначнішими рівнями навантаження на одне вакантне робо'

че місце і темпами зростання чисельності безробітних відзна'

чатимуться Хмельницька, Рівненська, Тернопільська,

Вінницька, Житомирська, Чернігівська та Волинська області.

• Якщо для початкового періоду реформ негативні проце'

си в галузі найсильнішим чином вражали міське населення че'

рез скорочення чисельності робочих місць в промисловості, в

останній час від цього потерпають у більшому ступені регіони з

аграрною орієнтацією економіки, що пов’язано з інтенсивними

структурними зрушеннями в аграрному секторі в останні роки.

Так, на протязі 1999 — 2000 років спостерігалося практично

постійне зростання чисельності безробітних в сільській місце'

вості (з 3.5 до 4.5% від чисельності працездатного населення

працездатного віку). В міських поселеннях за цей же період у

цілому спостерігалося деяке зниження рівня безробіття (з 4,2 до

4,1%). Чисельність зайнятих у промисловості за попередніми

даними 2005 року становила 26,2%, а зайнятих у сільському гос'

подарстві та інших галузях аграрної сфери — 16,3%.

• У більшості регіонів країни спостерігаються негативні

тенденції звуження демографічної бази формування трудових

ресурсів. При цьому зменшуються як чисельність працездатно'

го населення у працездатному віці, так і кількісні показники по'

тенційної складової трудоресурсного потенціалу — поколінь,

які мають в наступному поповнити трудоресурсний контингент

(дітей та підлітків). Одночасно, спостерігається зростання пи'

томої ваги осіб старшого віку, якісні показники трудоресурсно'

го потенціалу котрих є зниженими у порівнянні з людьми пра'

298

Ä.Â. Êëèíîâèé,Ò.Â.Ïåïà

цездатного віку. При збереженні існуючих тенденцій вибуття

працездатного населення у працездатному віці щорічне його

скорочення у цілому по країні становитиме до 185 тис. осіб

Причому такі тенденції характеризуються посиленням на про'

мисловому сході країни (Донеччина та промислове

Придніпров’я) та є менш характерними для Центру і Півдня у

той час, коли західний регіон відзначається порівняно кращою

демографічною базою формування трудового потенціалу.

• Важливий фактор формування трудоресурсного по'

тенціалу — соціально'екологічне середовище функціонування

головної продуктивної сили — людини носить також

регіонально'диференційований характер. Зокрема, частка

відносно екологічно чистих, сприятливих для формування по'

вноцінної робочої сили територій складає 10'15% загальної зе'

мельної площі країни. При цьому найбільш напруженою еко'

логічною ситуацією, близькою до катастрофічного стану ха'

рактеризуються Донецька, Дніпропетровська, Закарпатська,

Запорізька, Луганська та Чернівецька області. Території з оз'

наками екологічної катастрофи сягають 1,7% території Ук'

раїни та спостерігаються головним чином у Київській та Жи'

томирській області. Необхідно також вказати на важке еко'

логічне становище Українського Причорномор’я та середньо'

го й нижнього Придніпров’я — АР Крим, Одеської, Херсонсь'

кої та Миколаївської областей, а також — Черкащини, у яких

соціально'екологічні умови формування трудового по'

тенціалу можна охарактеризувати як у більшості погіршені.

Сприятливими ж та помірно сприятливими умовами характе'

ризуються лише території Сумської, Полтавської, Хмельниць'

кої та Тернопільської областей.

• Не дивлячись на помітні регіональні розбіжності у

рівнях безробіття, для країни зберігається тенденція регіональ'

ного, секторного й галузевого дефіциту робочої сили для пев'

них професійно'кваліфікаційних категорій робочої сили. Зок'

299

Ðîçì³ùåííÿ ïðîäóêòèâíèõ ñèë òà ðåã³îíàëüíà åêîíîì³êà Óêðà¿íè

Джерело: Продуктивні сили України: прогноз розвитку і розміщення

на період до 2010 р. в 2'х томах. Том 1., К.' РВПС, 2000 р., с. 65.

рема, для аграрних періферійних регіонів відчутним є дефіцит

кадрів працівників соціально'культурної сфери, в наукомістко'

му виробництві промислово розвинутих регіонів — високок'

валіфікованих працівників, підготовлених згідно вимог сучас'

ної науково'дослідної роботи та виробничого процесу.

• У зв’язку зі зростанням економічної активності віко'

вих груп поза межами працездатного віку, тенденція до

збільшення чисельності зайнятих у вказаних вікових групах

може посилюватись. У зв’язку з цим ймовірним явищем є кон'

куренція у боротьбі за робочі місця з боку основного трудоре'

сурсного контингенту та резервних вікових груп (дітей,

підлітків та пенсіонерів), особливо з урахуванням можливості

заниженої оплати праці останніх. Причому вказані процеси,

вірогідно, будуть обумовлюватися скоріше негативними чин'

никами (невисокі особисті доходи), і тому набудуть поширен'

ня в регіонах з ознаками економічної депресії й обмеженою

регіональною фінансово'економічною базою розвитку. В те'

риторіальному вимірі це можуть бути як аграрні регіони

(Поділля, Карпатський район), так і промислово розвинуті те'

риторії, на яких відбуватиметься згортання економічно не'

ефективного виробництва (потенційно ними є шахтарські

міста Донбасу, промислові агломерації Придніпров’я).

• У міграційних процесах, як одному з головних чин'

ників формування трудоресурсної ситуації, спостерігається

ситуація, за якої цей фактор обумовлює у цілому по Україні та

в переважній більшості її регіонів відтік робочої сили, у тому

числі — за межі країни. На відміну від розвинутих країн світу,

в Україні поки міграція не є провідним чинником формування

ринків праці, зважаючи як на жорстку міграційну політику по

відношенню до іммігрантів, так і на порівняно інерційні про'

цеси внутрішньої міграції, тенденції щодо яких також мало

відповідають загальносвітовим. Зокрема, в Україні спос'

терігається відтік мігрантів з міст у сільську місцевість у той

час, коли здебільшого в світі тенденцією є процеси протилеж'

ного характеру.

300

Ä.Â. Êëèíîâèé,Ò.Â.Ïåïà