Клиновий Д.В., Пепа Т.В. Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка України

Подождите немного. Документ загружается.

середніх і великих підприємств, поєднанням реформування

відносин власності із здійсненням структурних перетворень та

посиленням інноваційного характеру економіки. Гостро стоїть

проблема забезпечення державою регулюючої і стимулюючої

функцій, тобто створення загальних умов стабілізації та стало'

го розвитку економіки і протидія існуючим негативним тен'

денціям. Актуальною є також проблема удосконалення систе'

ми державного управління, зокрема, надання повноважень і

розмежування відповідних фінансових ресурсів між держав'

ними, регіональними та місцевими органами влади, підвищен'

ня ролі місцевого самоврядування і його бази — регіональних

і місцевих бюджетів.

Серед фінансових важелів одним з найвпливовіших є по'

даткові, які виконують подвійну функцію — забезпечують

формування джерел наповнення бюджету, з одного боку, та

регулювання і стимулювання розвитку економіки, з другого.

На жаль, в 90'ті роки характерною ознакою податкової си'

стеми була нестабільність, що виражалася у частих змінах

видів податків та збільшенні ставок оподаткування. Так,

заміна у лютому 1992 податку на прибуток податком на дохід,

підвищення ставки податку на додану вартість у квітні 1993

року з 20 до 28% призвели до збільшення частки податків у ва'

ловому внутрішньому продукті з 32,8 (1992р.) до 40% (1993р.).

Подальше підвищення базової ставки податку на доход

підприємств (1994 р.) з 18 до 22% обумовило зростання част'

ки податків у ВВП, яка досягла 49,1%. Внаслідок цього

надмірне податкове навантаження спричинило спад госпо'

дарської активності, зниження бюджетних надходжень через

масове ухилення від сплати податків та приховування при'

бутків, а звідси — перехід значної кількості підприємств у

тіньову сферу. Зміни в оподаткуванні мали місце і у 1995 році,

коли податок на дохід замінено податком на прибуток, змен'

шено розмір ставки податку на прибуток і ставки ПДВ, введе'

но новий податок — на прибуток від посередницької діяль'

ності, встановлені ставки акцизного збору на горілчані й тю'

тюнові вироби, розширено інвестиційні пільги пріоритетних

231

Ðîçì³ùåííÿ ïðîäóêòèâíèõ ñèë òà ðåã³îíàëüíà åêîíîì³êà Óêðà¿íè

галузей. Отже, протягом 1991'1996рр. податкова політика бу'

ла в основному неефективною, оскільки пріоритетом її зали'

шалась переважно фіскальна, а не стимулююча функція.

Подальші зміни у податковій системі держави базувались

на визнанні стабілізації фінансового стану низової ланки еко'

номіки — підприємств і організацій — як одного з пріоритетів

економічної політики. Так, у 1997р. введено нову податкову

базу з деяким зниженням податкового навантаження, змінено

бази обчислення податку на прибуток (визначався як різниця

валових доходів та валових витрат), проведено диференціацію

ставок амортизаційних відрахувань, впроваджено різно'

манітні виключення з податкової бази, здійснено списання по'

даткової заборгованості. Для більшості сільськогосподарсь'

ких, вугільних і державних підприємств були передбачені

певні пільги.

Однак, незважаючи на позитивні зміни, діюча податкова

політика продовжувала характеризуватися нестабільністю у

визначенні бази оподаткування, видів і ставок податків, викори'

станням нетрадиційних для ринкової економіки джерел надхо'

джень до бюджету — переважно непрямих податків. Аналіз

структури доходів бюджету у період 1991'2000 рр. свідчить про

наявність негативної тенденції у джерелах їх формування, зок'

рема у співвідношенні прямих і непрямих податків, що є важли'

вою характеристикою сучасних податкових систем. Якщо в еко'

номічно розвинутих країнах світу переважають прямі податки

(з прибутку підприємств і громадян, з прибутку корпорацій та

інші) — до 80'95% усіх податкових надходжень, то в Україні —

значна частка непрямих.Так, у 2000р. надходження від податку

на прибуток підприємств та прибуткового податку з громадян

становили лише 44,9% загальної суми податкових надходжень,

у 2001р. — 46,4, у 2002р. — 44,5%, у 2003р. — 49,3%. Про перене'

сення податкового навантаження із суб’єктів господарської

діяльності на громадян свідчить й порівняльний аналіз часток

прямого податку (прибуткового податку з громадян) та непря'

мого (ПДВ) у податкових надходженнях зведеного бюджету.

Частка першого становила: у 1997 році 11,7%, 1998 — 16,3, 1999

232

Ä.Â. Êëèíîâèé,Ò.Â.Ïåïà

— 17,6, 2000 — 20,4, а у 2003р. — 24,9%, а другого, відповідно,

29,3, 34,1, 34,5, 30,1 та 23,2%. Це стало причиною зниження пла'

тоспроможного попиту населення, звуження внутрішнього

ринку та пригнічення виробничої активності і свідченням того,

що в умовах складного фінансового становища різних категорій

платників податків (падіння доходів підприємств, зростанням

кількості збиткових підприємств, низького рівня доходів грома'

дян) неможливо забезпечити переважне формування надход'

жень бюджету за рахунок прямого оподаткування їх доходів.

Треба зазначити, що у 2002'2003 рр. було прийнято ряд законів,

які знизили податкове навантаження на деякі категорії плат'

ників податків, наприклад, щодо 13%'ї ставки прибуткового по'

датку з громадян, що дає підстави для посилення впливу на еко'

номіку саме регулюючої, а не фіскальної функції податків.

Гострою продовжує залишатися проблема збитковості

підприємств, хоча в цілому по економіці величина цього по'

казника помітно зменшилася порівняно з 1998'1999 роками,

коли більше половини підприємств та організацій були збит'

ковими (табл. 8.1).

У 2000'2003 рр. найбільше зниження відсотка збиткових

підприємств — на 4,3'5,6 відсоткових пунктів — спостерігало'

ся в будівництві, на транспорті та зв’язку, у фінансовій діяль'

ності, сукупна питома вага яких у створеному в економіці Ук'

раїни обсязі валової доданої вартості не перевищує 15%. В той

же час у сільськогосподарських видах діяльності та у промис'

ловості, на які у 2001'2003 рр. припадало відповідно 16,3'

12,2% та 30,7'31,8% валової доданої вартості частка збиткових

підприємств у загальній їх кількості зменшилася незначно (у

промисловості — на 2,3 відсоткових пункти) або й навіть зрос'

ла (у сільському господарстві — на 7,8 відсоткових пункти).

Загальна сума збитків у 2003 році становила 22,8 млрд. грн., у

тому числі: по промисловості — 11,3 млрд. грн., сільському

господарству — 2,3, будівництву — 1,0, оптовій та роздрібній

торгівлі — 4,8, транспорту і зв’язку — 1,2 млрд. грн.

Загальний показник збиткових підприємств у регіональ'

ному розрізі коливається несуттєво. У понад 80% областей у

233

Ðîçì³ùåííÿ ïðîäóêòèâíèõ ñèë òà ðåã³îíàëüíà åêîíîì³êà Óêðà¿íè

234

Âèäè åêîíîì³÷íî¿ ä³ÿëüíîñò³

2000

2001

2002

2003

Âñüîãî

37,7

38,2

38,8

37,2

Ñ³ëüñüêå ãîñïîäàðñòâî, ìèñëèâñòâî òà ë³ñîâå

ãîñïîäàðñòâî

34,5

42,6

48,2

42,3

Ïðîìèñëîâ³ñòü

42,2

41,1

41,8

39,9

Áóä³âíèöòâî

40,0

36,5

37,9

35,7

Îïòîâà òà ðîçäð³áíà òîðã³âëÿ; òîðã³âëÿ òðàíñ-

ïîðòíèìè çàñîáàìè; ïîñëóãè ç ðåìîíòó

36,3

35,7

34,7

Ãîòåë³ òà ðåñòîðàíè

44,1

44,4

43,0

41,9

Òðàíñïîðò ³ çâ’ÿçîê

47,4

45,0

45,3

41,8

Ô³íàíñîâà ä³ÿëüí³ñòü

38,8

37,0

37,3

33,8

Îïåðàö³¿ ç íåðóõîì³ñòþ, çäàâàííÿ ï³ä íàéì ³

ïîñëóãè þðèäè÷íèì îñîáàì

32,3

35,7

37,3

37,2

Êîëåêòèâí³, ãðîìàäñüê³ òà îñîáèñò³ ïîñëóãè

37,9

38,8

38,0

35,8

Таблиця 8.1

Збиткові підприємства та організації за видами економічної діяльності

(відсотків до загальної кількості підприємств)

Ä.Â. Êëèíîâèé,Ò.Â.Ïåïà

2003 р. він становив від 30 до 40% загальної кількості

підприємств.

Спад виробництва, скорочення обсягів інвестицій,

збільшення збиткових підприємств як за кількістю, так і сумою

збитків негативно позначилися на рівні рентабельності. Зокре'

ма, рентабельність операційної діяльності промислових

підприємств за 2000 рік становила — 4,8, 2001 рік — 3,7, 2002 —

2,6, за 2003 рік — 3,3%, тобто погіршилася порівняно з 1992'

1999 роками. По видах промислової діяльності цей показник

становив: по добувній — 3,4% (менше рівня 2000'2002 років в

середньому в 2,4 рази), по обробній — 4,2 (майже дорівнює се'

редньому значенню за попередні три роки), по виробництву та

розподіленню електроенергії, газу та води — мінус 0,2%

(погіршення порівняно з 2002р.).

За формами власності показник рентабельності операційної

діяльності у 2003 р. мав наступні значення: по підприємствах

державної власності — 2,0%; комунальної — мінус 10,4, приват'

ної — 1,6, колективної — 3,0, по інших — 2,7%. Це свідчить, що в

цілому по економіці країни підприємства колективної форми

власності працюють більш ефективно порівняно з іншими, хоча

рівень рентабельності у розмірі 3,0% є занадто низьким. Дещо

інша ситуація склалася у промисловості, де рентабельність

підприємств різних форм власності складала: для державної

власності — 4,1%; комунальної — мінус 12,9, приватної — 3,6, ко'

лективної — 3,4, інших — 7,1%. Тут найефективнішою є

діяльність підприємств, які знаходяться у власності міжнарод'

них організацій та юридичних осіб інших держав.

Тривала дія зазначених факторів негативно позначилася

на стані фінансових ресурсів підприємств. Оскільки основним

джерелом поповнення оборотних коштів суб’єктів господарю'

вання є прибуток, то його зменшення майже в усіх галузях

економіки регіонів призвело до погіршення структури оборот'

них коштів по джерелах. Якщо на кінець 1995р. у складі обо'

ротних коштів було товарно'матеріальних цінностей та то'

варів відвантажених і наданих послуг — 61,2%, грошових

коштів — 5,9, дебіторської заборгованості — 28,3, інших обо'

235

Ðîçì³ùåííÿ ïðîäóêòèâíèõ ñèë òà ðåã³îíàëüíà åêîíîì³êà Óêðà¿íè

ротних коштів — 4,6%, то у 2000р. відповідно — 23,9, 3,5, 65,9,

6,7%. Частка дебіторської заборгованості, тобто нетрадиційно'

го для ринкової економіки джерела оборотних коштів,

збільшилася з 28,3% у 1995р. до 65,9% у 2000р. та 67,8% у

2003р., а частка товарно'матеріальних цінностей у 2003р.

(21,4%) стала у 2 рази меншою, ніж у 1995р. (44,2%). Таким

шляхом відбувається взаємне кредитування підприємств, яке

і дозволяє їм продовжувати діяльність.

У 2000'2003рр. продовжувалася тенденція відволікання

оборотних коштів зі сфери виробництва у сферу обігу, що нега'

тивно впливає на результати виробничої і фінансової діяльності,

а також на стан платіжної дисципліни. Так, питома вага оборот'

них коштів оптової та роздрібної торгівлі у загальній їх сумі за

видами економічної діяльності збільшилася з 24,8% у 2000р. до

35,4% у 2003р., а частка оборотних коштів промисловості змен'

шилась відповідно з 49,9% до 37,7%. Основну частку заборгова'

ності у розрахунках між суб’єктами господарювання на кінець

2003 р. становлять боргові зобов’язання між підприємствами

України, а саме: по дебіторській — 95,3%, у тому числі по прост'

роченій — 97,6, кредиторській — 88,5, зокрема по простроченій —

90,3% від загальної суми заборгованості (табл. 8.2). Щодо струк'

тури заборгованості між підприємствами України, то переважна

її частка у 2003 р. припадала на розрахунки за товари, роботи і

послуги, зокрема: дебіторська становить 54,7%, у тому числі про'

строчена 55,6; кредиторська — відповідно 47,6 і 54,4%; за вексе'

лями дебіторська становить відповідно 4,2 та 1,4%, а кредиторсь'

ка — 7,9 і 1,5%; із внутрішніх розрахунків — дебіторська 10,6 та

21,7%, кредиторська — 9,6 і 12,70%; з бюджетом — дебіторська 3,7

та 1,2%, а кредиторська 5,4 і 11,7%.

У регіональному аспекті структура дебіторської і креди'

торської заборгованості на кінець 2003 року була такою:

найбільші частки припадали на м. Київ (34,7% дебіторської і

32,5% кредиторської), у Дніпропетровській та Донецькій обла'

стях її питома вага була від 13,1 до 13,6%, в усіх інших регіонах

вона не перевищувала 6% по дебіторській та 6,3% по креди'

торській.

236

Ä.Â. Êëèíîâèé,Ò.Â.Ïåïà

Таблиця 8.2

Структура дебіторської та кредиторської заборгованості, відсотків

2002

2003

Äåá³òîðñüêà

çàáîðãîâàí³ñòü

Êðåäèòîðñüêà

çàáîðãîâàí³ñòü

Äåá³òîðñüêà

çàáîðãîâàí³ñòü

Êðåäèòîðñüêà

çàáîðãîâàí³ñòü

Ïîêàçíèê

âñüî-

ãî

â ò.÷.

ïðîñòðî-

÷åíà

âñüîãî

â ò.÷.

ïðîñòðî-

÷åíà

âñüîãî

â ò.÷.

ïðîñòðî-

÷åíà

âñüîãî

â ò.÷.

ïðîñòðî-

÷åíà

Âñüîãî (²+²²+²²²)

100,0

². Ì³æ ï³äïðèºìñòâàìè

Óêðà¿íè

95,5

98,1

86,3

87,7

95,3

97,6

88,5

90,3

çà òîâàðè, ðîáîòè, ïîñëóãè

55,5

58,4

47,1

51,6

54,7

55,6

47,6

54,4

çà âåêñåëÿìè

5,1

1,0

7,1

1,5

4,2

1,4

7,9

1,5

ç áþäæåòîì

4,1

1,5

5,9

11,2

3,7

1,2

5,4

11,7

³ç âíóòð³øí³õ ðîçðàõóíê³â

13,4

23,0

10,5

12,8

10,6

21,7

9,6

12,7

³íøà çàáîðãîâàí³ñòü

17,4

14,2

15,7

10,6

22,1

17,7

18,0

10,0

²². ²ç ñóá’ºêòàìè ãîñïîäàðñü-

êî¿ ä³ÿëüíîñò³ êðà¿í —

ðåñïóáë³ê êîëèøíüîãî ÑÐÑÐ

1,4

1,1

6,1

10,0

1,4

4,7

8,6

²²². ²ç ñóá’ºêòàìè ãîñïîäàðñü-

êî¿ ä³ÿëüíîñò³ ³íøèõ êðà¿í

3,1

0,8

7,6

2,3

3,3

1,0

6,8

1,1

Ðîçì³ùåííÿ ïðîäóêòèâíèõ ñèë òà ðåã³îíàëüíà åêîíîì³êà Óêðà¿íè

237

Значні обсяги кредиторської і дебіторської заборгованості

обумовлені:

• великою кількістю збиткових підприємств (37,2% у

2003 р.), які не в змозі своєчасно здійснювати розрахун'

ки з постачальниками, працівниками та бюджетом;

• затримками розрахунків за товарно'матеріальні

цінності та наданням послуг за бартером, що негативно

впливало на формування власних джерел поповнення

оборотних коштів на підприємствах;

• зростанням заборгованості бюджетних установ.

Залишається невирішеною й проблема підвищення рівня

збирання податків та окремих платежів до бюджету. Зокрема,

зростання заборгованості (недоїмки) перед бюджетом по подат'

ках і зборах юридичних осіб та населення характеризувалось

наступними даними: станом на 01.01.1998 загалом в Україні во'

на становила 8,2 млрд. грн.; 01.01.1999 — 9,7; 01.01.2000 — 11,7;

01.01.2001 — 10,1 млрд. грн. Свідченням продовження дії нега'

тивних процесів в економіці є те, що у 2001'2003рр. недоїмка по

податках та обов’язкових платежах також збільшилася — з

6,7 млрд. грн. у 2001р. до 15,3 млрд. грн. у 2003 р. Це є наслідком

як погіршення фінансової стійкості підприємств, так і значного

поширення тіньової економіки.

Отже, в економіці регіонів України у 1995'2003 роках

складалася непроста фінансова ситуація. Застосування подат'

кових інструментів було спрямовано переважно на забезпе'

чення повноти надходжень до державного бюджету і не спри'

яло зростанню виробництва, спонукаючи підприємства до пе'

реносу діяльності в тіньову сферу. Продовжувалось погіршен'

ня фінансового стану господарюючих суб’єктів: спад обсягів

виробництва та неконкурентоспроможність продукції спричи'

нили збитковість діяльності, значного поширення набуло

взаємне кредитування підприємств через зростання дебіторсь'

кої і кредиторської заборгованості, у тому числі простроченої.

Вирішення цих проблем полягає в створенні сприятливо'

го інвестиційного клімату та посиленні стимулюючого впливу

податків на розвиток виробництва шляхом диференціації і

238

Ä.Â. Êëèíîâèé,Ò.Â.Ïåïà

зниження їх ставок, в забезпеченні стабільності податкових

умов, а також запровадженні дійового механізму банкрутства

підприємств, який забезпечить їх технічне і технологічне

оновлення. Основою бюджетно'податкової політики держави

мають бути економічні концепції, які б враховували практич'

ний досвід та специфіку сучасного стану економіки України, а

її ефективність повинна оцінюватись з позицій сприяння

соціальній та інноваційній переорієнтації економіки. У корот'

костроковому періоді дієвим заходом активізації економічної

діяльності може стати побудова бюджетно'податкової політи'

ки у відповідності до положень кейнсіанської концепції —

збільшення державних видатків для зменшення безробіття та

соціального напруження [2, с. 27]. Загальною метою удоскона'

лення фінансової політики держави повинна бути її здатність

забезпечувати формування ефективних регіональних еко'

номічних систем, що базуються на поєднанні ринкового та

державного регуляторних механізмів.

Реформування економіки та становлення ринкових відно'

син в Україні зумовило надзвичайне загострення проблем

фінансового забезпечення розвитку регіонів. Основним про'

тиріччям у міжбюджетних відносинах, що існує на сьогодні, є

проблема децентралізації бюджетної системи. Вона

пов’язана, з одного боку, із відсутністю збалансованої

регіональної політики і, зокрема, регіональної фінансової

політики, котра визначає сукупність державних фінансових

заходів щодо забезпечення відповідними ресурсами органів

управління територіями; з другого — зі значними диспро'

порціями у територіальній структурі національної економіки,

які призвели до неефективного використання переваг тери'

торіального поділу праці, природно'ресурсного та науково'

технічного потенціалів, надмірного забруднення довкілля в

регіонах. Ефективна фінансова децентралізація бюджетів

сприятиме узгодженню видатків місцевих органів влади з по'

требами певних регіонів та місцевих громад.

Незважаючи на деяке зниження протягом 2001'2002 років

частки державного бюджету у зведеному бюджеті, його пито'

239

Ðîçì³ùåííÿ ïðîäóêòèâíèõ ñèë òà ðåã³îíàëüíà åêîíîì³êà Óêðà¿íè

ма вага залишається високою. Так, у 1995 році вона становила:

по доходах 58,2%, по видатках 60,7%; у 1998 році — відповідно

54,3 і 51,9; 1999 — 60,0 і 54,6; 2000 — 70,9 і 64,7; 2001 — 67,7 і

59,7; 2002 — 68,6 і 58,9; у 2003 — 70,0 і 58,6 % до зведеного бю'

джету. Частка місцевих бюджетів складала: у 1995 році —

41,8% по доходах і 39,3% по видатках; у 1998 відповідно — 45,7

і 48,1; у 1999 — 40,0 і 45,4; 2000 — 29,1 і 35,3; 2001 — 32,3 і 40,3;

2002 — 31,4 і 41,1; у 2003 відповідно — 30,0 і 41,4% до зведено'

го бюджету. Переважання частки місцевих бюджетів у видат'

ках над їх часткою у надходженнях породжує потребу в на'

данні центральним урядом міжбюджетних трансфертів.

Місцеві бюджети — базова ланка в забезпеченні фінансу'

вання соціальних стандартів держави, оскільки близько 70% їх

видатків становлять видатки на соціальну сферу.

До дохідної частини загального фонду місцевих бюджетів

(без урахування міжбюджетних трансфертів) за 2003 рік

надійшло 18425,2 млн. грн. (116,8% розрахункового показника

Міністерства фінансів України). У порівнянні з надходжен'

ням доходів за 2001 та 2002 роки цей показник збільшився (у

співставних умовах) відповідно на 43,1% та 21,7%. Недоїмка з

платежів підприємств, об’єднань, організацій і громадян до

місцевих бюджетів становить 998,4 млн. грн., (7,1% загальної

суми податкового боргу), з яких найбільшу питому вагу мають

заборгованість по платі за землю — 52,0% та по прибутковому

податку з громадян — 12,2% [5].

У структурі доходної частини загального фонду місцевих

бюджетів найбільшу питому вагу мають надходження до бюд'

жетів міст обласного значення — 47,2%.

Видаткова частина місцевих бюджетів (загальний та

спеціальний фонд) у 2003 році профінансована в сумі 33 742,0

млн. грн., що на 6 010,6 млн. грн., або на 21,7 % більше

відповідного показника 2002 року.

Основним бюджетоутворюючим джерелом загального фон'

ду місцевих бюджетів у 2003 р. залишався прибутковий податок

з громадян — 73,4% загальної суми доходів (13 521,3 млн. грн.),

що більше надходжень у 2001 р. на 54,1% та у 2002 р. — на 24,9%.

240

Ä.Â. Êëèíîâèé,Ò.Â.Ïåïà