Клиновий Д.В., Пепа Т.В. Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка України

Подождите немного. Документ загружается.

Найбільше зростання надходжень цього податку в порівнянні з

попередніми роками відмічалося по бюджету Київської,

Чернівецької, Тернопільської та Рівненської областей.

Наступним за обсягом надходження є плата за землю. В

цілому по місцевих бюджетах цей податок становив 2 032,3

млн. грн., що на 25,6% більше, ніж у 2001 р. та на 12,5% — ніж

у 2002 р. Найбільше зростання надходжень плати за землю

спостерігається в Миколаївській, Закарпатській та Во'

линській областях, а найменше — у Луганській, Одеській та

Сумській областях.

Місцевих податків і зборів до місцевих бюджетів за 2003 рік

надійшло в обсязі 592,4 млн. грн., або на 15,3% більше, ніж у

2001 р. та на 9,2 % більше, ніж у 2002 р. Разом з тим, їх питома

вага у зведеному бюджеті України становила: у 2000р. — 0,99%,

у 2001р. — 0,93%, у 2002р. — 0,88%, у 2003р. — 0,79%, що відоб'

ражає низький рівень фінансової автономії місцевого самовря'

дування. По окремих бюджетах спостерігалося зменшення об'

сягу цих надходжень у порівнянні з 2002 роком, зокрема по бю'

джету Харківської, Кіровоградської, Чернігівської областей.

Однак, більшість видів податків та плат, закріплених за

місцевими бюджетами (плати за землю, ліцензії та сертифіка'

ти, державну реєстрацію, за торговий патент, штрафи, єдиний

податок для малого підприємництва), не є стабільними джере'

лами надходжень, за винятком прибуткового податку з грома'

дян, що викликає необхідність покриття бюджетних дефіцитів

за рахунок коштів державного бюджету України [1, с. 25]. Це

обмежує повноваження і рівень автономності органів місцево'

го самоврядування у визначенні пріоритетів бюджетних ви'

датків, позбавляє їх самостійності у вирішення нагальних про'

блем розвитку.

Питома вага міжбюджетних трансфертів у доходній час'

тині загального фонду місцевих бюджетів починаючи з 1999 р.

постійно збільшувалась: у 1999р. — 18,0%, 2000р. — 23,6,

2001р. — 28,9, 2002р. — 31,2%, 2003р. — 38, 4%, проте їх частка

в розрізі бюджетів адміністративно'територіальних одиниць

суттєво відрізняється. Так, у 2003 р. на долю офіційних транс'

241

Ðîçì³ùåííÿ ïðîäóêòèâíèõ ñèë òà ðåã³îíàëüíà åêîíîì³êà Óêðà¿íè

фертів по місту Києву припадало 8,9 відсотка, а місцеві бюд'

жети Тернопільської області були сформовані за їх рахунок на

66,5%, Волинської — 62,5%, Житомирської — 61,5% та Закар'

патської '63,2%. Таке становище свідчить про значну за'

лежність місцевих бюджетів від державного та недостатність у

них власних стабільних джерел надходжень, що значною

мірою обмежує маневреність фінансових ресурсів у забезпе'

ченні економічного і соціального розвитку регіонів. До того ж,

надання трансфертів з державного бюджету місцевим недо'

статньо пов’язане з прогнозними та нормативними параметра'

ми розвитку регіонів–отримувачів. Ще одним суттєвим не'

доліком бюджетної системи України в частині перерозподілу

ресурсів між різними її рівнями є неможливість контролю за

цільовим та ефективним використанням отриманих транс'

фертів регіональними фінансовими органами.

Основою поліпшення міжбюджетних відносин, стабілізації

планування доходів та видатків місцевих бюджетів та гаранту'

вання їх достатнього фінансового наповнення має бути Бюд'

жетний кодекс України. Особливого значення набуває визна'

чення ним бюджету розвитку регіону, джерел його наповнен'

ня та напрямів використання фінансових ресурсів. Це дасть

місцевій владі змогу реалізовувати довгострокові інвестиційні

проекти, спрямовані на всебічний розвиток регіонів.

Для розв’язання проблеми достатнього фінансового забез'

печення доходної та видаткової частин місцевих бюджетів та

вдосконалення міжбюджетних відносин необхідним є дотри'

мання таких принципів та рекомендацій:

• забезпечення стабільності та передбачуваності надход'

жень до бюджетів всіх рівнів;

• детальне визначення видатків, що фінансуються з

місцевих та державного бюджету відповідно до вирішення за'

гальнодержавних проблем та завдань місцевого значення;

• визначення величини видатків та доходів місцевих бю'

джетів і побудова системи міжбюджетних відносин на основі

беззаперечного фінансування мінімальних соціальних стан'

дартів;

242

Ä.Â. Êëèíîâèé,Ò.Â.Ïåïà

• неухильне дотримання центральними органами дер'

жавного управління принципу делегування органам місцевого

самоврядування додаткових повноважень після чіткого визна'

чення фінансової, незалежної від трансфертів з державного

бюджету, бази їх здійснення;

• створення умов для підвищення зацікавленості органів

місцевого самоврядування у формуванні стабільної доходної

бази місцевих бюджетів та, водночас, скороченні неефектив'

них видатків;

• подальша оптимізація системи місцевих податків і

зборів за видами (наприклад, запровадження податку на неру'

хоме майно), ставками та базою оподаткування, збільшення їх

питомої ваги у структурі доходів місцевих бюджетів. Важелі

впливу на види і розмір місцевих податків мають значною

мірою переміщуватись на регіональний і місцевий рівні для

більш ефективного розв’язання їх соціально'економічних про'

блем;

• удосконалення роботи місцевих податкових ор'

ганізацій з метою поліпшення стягнення податків;

• активізація використання цінних паперів (облігацій

внутрішньої та зовнішньої місцевої позики) для фінансування

поточного дефіциту місцевих бюджетів, зменшення коливань

в обсягах податкових надходжень, фінансового забезпечення

місцевих програм розвитку та капіталомістких проектів;

• економічно обґрунтоване та своєчасне надання дотацій,

субсидій та субвенцій, особливо регіонам, можливості яких

щодо нарощування доходної частини бюджетів обмежені.

Таким чином, можна визначити основні принципи підви'

щення рівня бюджетного забезпечення розвитку регіонів у

період реформування економіки і становлення ринкових

відносин: створення загальних умов стабілізації і сталого еко'

номічного розвитку, формування ефективних ринкових ме'

ханізмів господарювання. До найбільш важливих принципів

слід віднести:

• створення єдиного правового поля ринкових реформ та

розвитку територій, забезпечення узгодженості законодавчо'

243

Ðîçì³ùåííÿ ïðîäóêòèâíèõ ñèë òà ðåã³îíàëüíà åêîíîì³êà Óêðà¿íè

нормативних актів з питань економічної, зокрема бюджетної,

регіональної політики та місцевого самоврядування;

• продовження подальшої децентралізації управління на

основі зростання ролі територіального фактора розвитку дер'

жави. Зокрема, це розподіл функцій, повноважень,

відповідальності і фінансових ресурсів між державними,

регіональними та місцевими органами влади, а також підви'

щення ролі місцевого самоврядування;

• здійснення регіональної економічної політики на ос'

нові узгодження державних та регіональних інтересів, викори'

стання переваг територіального поділу праці, природно'ре'

сурсного і науково'виробничого потенціалу територій;

• створення економічних засад для нарощування вироб'

ничого, в першу чергу промислового, потенціалу адміністра'

тивно'територіальних одиниць як основи збільшення місце'

вих бюджетних ресурсів;

• реформування системи міжбюджетних відносин з ура'

хуванням принципів збалансованості і прозорості бюджетів та

відповідальності суб’єктів цих відносин за використання бюд'

жетних ресурсів.

Зазначені принципи сприятимуть комплексному розвит'

ку продуктивних сил України та її регіонів і зменшенню

міжрегіональних соціально'економічних контрастів.

У вирішенні проблеми фінансового вирівнювання

соціального і економічного розвитку регіонів необхідно врахо'

вувати як існуючу диференціацію природних, соціально'демо'

графічних та економічних умов, так і вимогу забезпечення

єдиного рівня соціальних послуг на душу населення в ме$

жах усієї України. Важливим є застосування світового

досвіду у визначенні найбільш прийнятних методів наповнен'

ня місцевих бюджетів, особливо у частині використання

новітніх ринкових інструментів — різноманітних видів місце'

вих цінних паперів.

Таким чином, забезпечення достатньої та стабільної

фінансової бази місцевого самоврядування як за рахунок зба'

лансування місцевих бюджетів, так і ефективного реформу'

244

Ä.Â. Êëèíîâèé,Ò.Â.Ïåïà

вання системи міжбюджетних відносин, сприятиме еко'

номічному розвитку регіонів та зростанню рівня життя насе'

лення в окремих адміністративно'територіальних одиницях і

стане міцною основою загальнодержавного поступу.

Стабілізація і розвиток економіки регіонів значною мірою

пов’язаний також із впровадженням дієвої грошово$кредит$

ної політики, формуванням ефективної банківської систе$

ми та відповідних механізмів її реалізації.

Найгострішими протягом 1995'2003 рр. залишались про'

блеми формування ефективної грошово'кредитної політики,

спрямування її на структурну перебудову і розвиток еко'

номіки.

Жорстка монетарна політика в умовах економічної та

фінансової кризи була спрямована, з одного боку, на забезпе'

чення фінансової стабілізації за допомогою тотального регу'

лювання операцій на валютному ринку, введення валютного

коридору, підвищення розміру обов’язкових банківських ре'

зервів (з 15% у 1995 році до 17% у 1998'1999 роках); з другого

— на застосування високої облікової ставки Національного

банку України (середньозважена фактична ставка у 1995 році

становила 82,1%, 1999 р. — 44%, ставка комерційних банків за

кредитами у відповідний період — 107,1 і 53,6%). Це обумови'

ло обмеження доступу суб’єктів господарювання до довгост'

рокових кредитів, гальмування виробничої та інвестиційної

діяльності підприємств. Внаслідок фінансової кризи

(офіційний курс гривні відносно долара зріс з 3,427 грн. у 1998

році до 5,4345 грн. у 2000 р.) відбулося зростання споживчих

цін на продовольчі та непродовольчі товари (індекс зростання

цін за грудень 2000 року до грудня попереднього року стано'

вив 125,8%), а також падіння курсів акцій.

Кредитна політика протягом 1995'2003 рр. та

відповідний механізм її реалізації не завжди сприяли забезпе'

ченню тактичних і стратегічних цілей та завдань розвитку еко'

номіки як на державному, так і регіональному рівнях. Зокре'

ма, кредитна політика характеризувалася: активним викорис'

танням кредитів Національного банку України, переважно

245

Ðîçì³ùåííÿ ïðîäóêòèâíèõ ñèë òà ðåã³îíàëüíà åêîíîì³êà Óêðà¿íè

для фінансування програм уряду, які становили у 1995р. —

51,8, 1996р. — 51,5, 1997р. — 44,5, 1998р. — 46,4, 1999р. — 45,4,

2000р. — 36,1, 2001р. — 27,7, 2002р. — 20,7% до загального об'

сягу заборгованості по кредитах, наданих банками; розбіжнос'

тями між офіційно оголошеною та фактичною обліковою став'

кою Національного банку України; наданням пільгових кре'

дитів деяким галузям народного господарства і, зокрема, дер'

жавним підприємствам, тоді як недержавні підприємства от'

римували позику в комерційних банках під високий відсоток

(у 1994 — 201,7%, 1995 — 107,1, 1996 р. — 53,4, 2000 р. — 40,3,

2001 — 31,9%).

Надалі, внаслідок проведених заходів монетарної

стабілізації, спостерігалось певне покращання стану

банківської системи України. Так, норматив обов’язкового ре'

зервування коштів комерційних банків у НБУ був знижений з

15% у 2000 році до 0'12% у 2003 році, а середньозважена фак'

тична облікова ставка НБУ — з 29,6% у 2000 р. до 8,1% у 2003

(загальне її зменшення з 1995 року становить більше 9 разів).

Значно нижчими стали і відсоткові ставки комерційних банків

за кредитами — у 2003 році в середньому 17,7%, тобто більше,

ніж в 2 рази порівняно з 2000 роком, коли вони становили

40,3%.

Зміни у кількості банківських установ в бік зменшення (з

230 у 1995 році до 179 у 2003 році) є свідченням як посилення

конкуренції в цьому секторі фінансової діяльності, так і проце'

су оптимізації величини банківської системи відповідно до по'

треб галузей економіки. Слід відзначити значну

нерівномірність розміщення банківських установ по території

країни. Так, за період 2000'2003 рр. в середньому 53,3% діючих

банків зареєстровано в м. Києві (від 79 до 85 одиниць). На дру'

гому місці за цим показником знаходяться Дніпропетровська

(11'13) та Харківська (12 банків) області. Третє місце розділи'

ли Донецька (8'11) та Одеська (9'10) області. В той же час в 10

регіонах (Вінницька, Житомирська, Київська, Кіровоградська,

Миколаївська, Рівненська, Тернопільська, Хмельницька, Чер'

каська області) у 2001'2003 роках не було жодного банку, а ли'

246

Ä.Â. Êëèíîâèé,Ò.Â.Ïåïà

ше філії та відділення. Таким чином, у 2003 році 81,5%

банківських установ розміщувався в 5 областях України.

Характерною тенденцією розвитку банківської системи є

постійне нарощування статутних фондів комерційних банків.

Якщо за період 1997'1999 рр. сплачений статутний капітал

діючих комерційних банків збільшився на 1354 млн. грн., то у

2000'2003 роках — на 4450 млн. грн. У 2003р. порівняно з

2002р. він зріс на 35,2%. Це пов’язано з формальним виконан'

ням вимог НБУ щодо нарощування статутних фондів і укруп'

ненням банківських установ внаслідок стабілізації та розши'

рення їх діяльності. Важливим показником функціонування

банківської системи є фінансовий результат діяльності банків,

який свідчить про подолання збитковості (чистий збиток у

2000 році становив 30 млн. грн.) та зростання їх прибутковості

з 530 млн. грн. у 2001 р. до 827 млн. грн. у 2003 р.

Стабілізація курсу національної грошової одиниці (зміни

офіційного курсу гривні відносно долара у 1999'2002 роках не

перевищували 0,2182 грн.) та зменшення індексу інфляції

(99,4% у грудні 2002 року до грудня 2001) зумовили здешев'

лення залучених банками коштів. Тобто, відсоткові ставки ко'

мерційних банків за депозитами у національній валюті знизи'

лися з 61,2% у 1995 році до 7,8% у 2002 році (майже у 8 разів)

та наблизилися до депозитних ставок у фінансово стабільних

країнах. Однак, у 2003 році спостерігалося деяке підвищення

відсоткових ставок за депозитами до 8,0%, однією з причин

якого було підвищення індексу інфляції (108,2% у грудні 2003

року до грудня 2002).

У 2000'2003 стабільно зростав обсяг кредитів, наданих ко'

мерційними банками в економіку України — з 19,6 млрд. грн.

до 67,8 млрд. грн., тобто у 3,4 рази. Частка кредитів, виданих в

національній валюті, підвищилася з 48,5% загального обсягу

кредитів комерційних банків у 1999 році до 58% у 2002'2003

роках, що також є свідченням стабілізації гривні та відновлен'

ня довіри до неї з боку суб’єктів господарювання.

Тривалий час в економіці країни (1991'1999 рр.) спос'

терігалось прискорене зростання обсягу грошей поза банками.

247

Ðîçì³ùåííÿ ïðîäóêòèâíèõ ñèë òà ðåã³îíàëüíà åêîíîì³êà Óêðà¿íè

Зокрема, у 1995 році гроші поза банками становили 37,8%

(2623 млн. грн.) до загальної грошової маси в обігу України, у

1997 році — відповідно 48,9% (6132 млн. грн.), 1998р.– 45,6%

(7158 млн. грн.), 1999р.– 43,4% (9583 млн. грн.). Це явище не'

гативно вплинуло на розміри внутрішніх заощаджень у

банківських установах і відповідно на процеси інвестування.

Однак, у 2000'2002 рр. цей показник стабілізувався на рівні

39'42%, а в 2003 році навіть зменшився до 34,6%. Це разом із

збільшенням обсягів строкових депозитів та коштів до запи'

тання свідчить про поступове відновлення довіри до фінансо'

вих інституцій та може бути підставою для зменшення фінан'

сової бази тіньової економіки (табл. 8.3).

Кредитна база банківських установ зростала і завдяки

збільшенню обсягів коштів, залучених на рахунки населення

та суб’єктів господарювання в національній та іноземній ва'

лютах. Так, якщо прийняти за базу 1995 рік, то в 1996 р. депо'

зити в національній валюті збільшилися в 1,3 рази, 1997р. — у

1,7 рази, 1998р. — у 1,9 рази, 1999р. — у 2,5 рази, 2000р. — у 4,2

рази, 2001р. — у 6,4 разів, в 2002р. — у 9,5 разів, 2003р. — у 15,4

разів. Щодо депозитів в іноземній валюті, то зростання їх об'

сягу відповідно складає (порівняно з 1995 роком): у 1997р. —

1,06 рази, 1998р. — 2 рази, 1999р. — 3,4 рази, 2000р. — 4,6 рази,

2001р. — 5,3 рази, 2002р. — 7,7 рази, 2003р. — 12,4 разів. Однак,

розподіл залучених у 2003р. комерційними банками ресурсів

значно відрізняється по регіонах України: 70,8% їх припадало

на 6 областей (Дніпропетровська — 11,1%, Донецька — 9,4%,

Львівська — 8,6%, Одеська — 4,3%, Харківська та АР Крим —

по 4%) та м. Київ (29,4%). На три області з найменшою пито'

мою вагою в загальному обсязі залучених коштів припадало

2,7%: Кіровоградська — 1%, Чернівецька — 0,9%, Закарпатська

— 0,8%. Щодо міста Києва, то в ньому на рахунки фізичних

осіб залучено 26,5% всіх коштів в національній валюті та 33,4%

— в іноземній.

Статистичні дані висвітлюють декілька важливих для

процесу реформування економіки проблем. Насамперед, це

високий рівень використання населенням іноземної валюти

248

Ä.Â. Êëèíîâèé,Ò.Â.Ïåïà

249

Таблиця 8.3

Ставки комерційних банків і зміни цін споживчого ринку, виробників продукції та

грошові показники, %

Ñåðåäíüîçâàæåíà

îáë³êîâà ñòàâêà ÍÁÓ

Â³äñîòêîâ³ ñòàâêè êîìåð-

ö³éíèõ áàíê³â ó íàö³îíà-

ëüí³é âàëþò³

²íäåêñ ö³í äî

ïîïåðåäíüîãî ðîêó

Ð³ê

âñòàíîâëåíà

ôàêòè÷íà

çà

êðåäèòàìè

çà

äåïîçèòàìè

ñïîæèâ÷îãî

ðèíêó

âèðîáíèê³â

ïðîìèñëîâî¿

ïðîäóêö³¿

×àñòêà ãðîøåé

ïîçà áàíêàìè äî

çàãàëüíî¿ ãðî-

øîâî¿ ìàñè â

îá³ãó Óêðà¿íè

1995

131,0

82,1

107,1

61,2

281,7

272,1

37,8

1996

62,3

51,8

77,0

34,3

139,7

117,3

43,2

1997

35,0

17,0

49,1

18,2

110,1

105,0

48,9

1998

61,6

52,7

55,4

22,9

120,0

135,3

45,6

1999

50,0

44,0

53,6

20,8

119,2

115,7

43,4

2000

30,6

29,6

40,3

13,5

125,8

120,8

39,9

2001

19,7

20,2

31,9

11,2

106,1

100,9

42,7

2002

9,5

9,2

24,8

7,8

99,4

105,7

41,0

2003

7,0

8,1

17,7

8,0

108,2

111,0

34,6

Ðîçì³ùåííÿ ïðîäóêòèâíèõ ñèë òà ðåã³îíàëüíà åêîíîì³êà Óêðà¿íè

для обслуговування процесів споживання та накопичення, що

є наслідком недовіри до національної грошової одиниці та

перспектив розвитку економічної ситуації загалом. Крім того,

у 2001'2003 роках простежується різке збільшення обсягів

вкладів населення в комерційних банках (у 4'15 разів порівня'

но з 1995 р.), причому зростання вкладів в іноземній валюті

ненабагато відстає від росту вкладів в національній валюті.

Необхідно відзначити і достатньо велику частку депозитів в

іноземній валюті у загальному їх обсягу, зокрема, у 1998р. —

39%, 1999 — 43,8%, 2000 — 38,4%, 2001 — 32,3%, 2002 — 32%,

2003 — 31,9%. Тобто, навіть відчуваючи певну економічну

стабілізацію, про що свідчить загальне зростання обсягів депо'

зитів та деяке зниження частки депозитів в іноземній валюті,

населення не визнає безповоротність і довготривалість еко'

номічного росту та стабільність гривні. Обіг іноземної валюти,

в умовах, коли, відповідно до законодавства, єдиним

платіжним засобом на території України є національна грошо'

ва одиниця, свідчить про те, що існує частина операцій, які не

відображаються в офіційній статистиці. Нерівномірний роз'

поділ обсягів коштів, залучених банками на рахунки фізичних

осіб, є відображенням різниці в рівнях доходів населення

різних регіонів і свідчить про невиконання визначених

соціальних стандартів для багатьох його категорій.

Гостро стоїть також проблема достатнього кредитування

пріоритетних напрямів розвитку економіки. Саме не'

раціональна спрямованість кредитної політики комерційних

банків стала однією з причин обмеження кредитування інно'

ваційних проектів виробництва та розгортання інфляційних

процесів.

Згідно статистичних даних у 2002'2003 роках найбільші об'

сяги кредитних ресурсів були надані підприємствам обробної

промисловості (28,7% загальної суми наданих кредитів у 2002 р.

та 24,7% — у 2003 р.) та оптової та роздрібної торгівлі

(відповідно 37,1% та 36,3%). В той же час господарюючі

суб’єкти таких важливих для стабільного функціонування еко'

номіки видів діяльності як добувна промисловість, вироб'

250

Ä.Â. Êëèíîâèé,Ò.Â.Ïåïà